Боротьба кубинського народу проти режиму Батісти. Перемога революції 1 січня
1959
Іванісов А.
До початку 30-х років на Кубі склалася дуже складна економічнаситуація. Це було зумовлено цілою низкою факторів. По-перше, Куба --монокультурний регіон: переважна більшість виробленої продукції --цукор. Причому, цукор становив 4/5 експорту Куби, 80% якого прямувалов США. Таким чином, Куба виявлялася повністю економічно залежною від
Сполучених Штатів. Крім того, США вкладали величезні кошти в економіку
Куби, повністю підпорядковуючи її собі. Що почався в США світова економічнакриза 1929-33 років сильно вдарив по виробництву Куби. Так виробництвоцукру зменшилося в 4 рази в порівнянні з 13 роком. Це означалозменшення заробітної плати і без того небагатим кубинським робітникам, крімтого, майже третина працездатного населення Куби на той час виявиласябезробітної, а загальний рівень життя відчутно знизився. Невдоволення армійськихнизів таким станом породило «змову сержантів» на чолі з Р.Ф.
Батістою. У результаті організованого ним військового перевороту влада
Сеспедеса була ліквідована. До влади прийшов тимчасовий революційнийуряд. Батіста став начальником штабу армії і вийшов в політику. Алевлада тимчасового уряду не задовольняла Батисту, а він учинивконтрреволюційний переворот, поставивши при владі кероване нимуряд Мендьети Монтефура. А в 1940 році Батіста був обранийпрезидентом країни. Під час правління Батісти Куба потрапила в ще більшузалежність від США, тому що інвестиції США заохочувалися його урядом. Зпочатком Другої Світової війни виробництво цукру в Європі булоприпинено, тому цукор став експортуватися з Куби, що спричинилоза собою зростання виробництва на Кубі. У цей час Батіста отримав найбільшупідтримку населення після того, як Народно-Соціалістична Партія Кубидомоглася деяких демократичних вимог. При цьому до 1940 рокуінвестиції США становили 24 млн. доларів на рік, тобто 30% інвестицій СШАв сільське господарство всіх країн. Але після закінчення війни виробництвоцукру в Європі відновилося, і на Кубі знову наступив економічний спад,тому що уряд не врахував цей аспект і не перебудувало економіку вблагополучне для країни воєнний час. У зв'язку з цим соціальнаобстановка розпалювалася, а уряд Батісти втратила підтримкунаселення. Почалися страйки і масові виступи. Для того, щобвтримати владу і не програти на виборах 1952 року, Батіста зробивдержавний переворот, встановивши військову диктатуру. До кінця 52 годапосилюється народне невдоволення, але народ ще не готовий до революції. Уцих умовах Ф. Кастро Рус організував 26 липня 1953 напад на казарми
Монкада в місті Сантьяго-де-Куба. Ця перша спроба збройної боротьбипроти диктатури, що стала початком Кубинської революції, закінчиласяневдало. Ф. Кастро і його прихильники були схоплені і засуджені дотюремного ув'язнення. У 1955 країну охопив страйковий рух, НСПК,пішовши в підпілля, вела роботу зі створення єдиного фронту демократичнихсил, взяла активну участь в організації загального страйку робітниківцукрової промисловості (грудень 1955). Під тиском громадської думкитиранія була змушена оголосити амністію повстанцям; частина їх емігрувала.
Революційно-патріотичні сили країни об'єдналися в організацію
Революційний рух 26 липня.
Як писав у своїх роботах Ленін, існує три ознаки революції.
Перша ознака - криза верхів. Тобто, влада не може керувати країноюновими методами, а народ уже не може жити по-старому. Друга ознака --наявність революційної партії, сили, яка підніме народ на революцію. Ітретя ознака - готовність народу до революції. Як ми бачимо, до 1956на Кубі всі ці ознаки були очевидні, залишалося тільки дати поштовхреволюції.
У грудні 1956 на Кубу прибула група що знаходилися в Мексиці веміграції кубинських революціонерів, що висадилися з яхти «Гранма» (
"Grandma" - англ. Бабуля). Після перших невдалих боїв повстанці підкерівництвом Ф. Кастро закріпилися в горах Сьєрра-Маестра і почалипартизанську боротьбу проти диктатури. 13 березня 1957 студентський
Революційний директорат вчинив напад на президентський палац з метоюліквідації режиму Батісти. У серпні 1957 на Кубі відбувся страйк, вякій брали активну участь Революційний рух 26 липня і НСПК,керувала революційним рухом. На початок 1958 створена в Сьєрра-
Маестро армія звільнила частину районів провінції Орьенте. НСПК такожвключилася у збройну боротьбу проти тиранії. У березні - квітні 1958сталася загальний страйк трудящих, підготовлена Революційнимрухом 26 липня і НСПК. Влітку 1958 партизанська боротьба стала переростатив громадянську війну. Бойові колони під керівництвом Е. Ге-Вари і К.
Сьенфуегос здійснили похід з провінції Орьенте в провінцію Лас-Вільяс
(серпень-жовтень 1958). В умовах революційного піднесення в країні
Повстанська армія, керована Ф. Кастро, звільнила провінції Орьенте,
Лас-Вільяс та інші райони. Батиста втік з країни (31 грудня 1958). 1Січень 1959 війська Повстанська армії під команд. Ф. Кастро вступили в
Сантьяго-де-Куба, 2 січня загони повстанців на чолі з Е. Геварою і К.
Сьенфуегос увійшли до Гавани. Загальний страйк трудящих 2-7 січня,розгорнулася на заклик Ф. Кастро і керована Об'єднаним національнимробочим фронтом, що склалися в ході боротьби проти диктатури, зірваламаневри реакційної вояччини, остаточно передала владу в рукиреволюції.
Революція, яка перемогла в результаті збройної боротьби Повстанськаармії, яка була підтримана народним рухом, зруйнувала військову машину ідержавний апарат тиранії Батісти. У перші тижні 1959 в країнівиникло свого роду двовладдя. Тимчасовий уряд, в якомузнаходилися що приєдналися до революції буржуазні діячі (прем'єр-міністр X.
Миро Кардона, президент М. Уррутія Льео та інші), піддавалося подальшомурозвитку революції. Фактично влада на місцях перебувала в руках
Повстанської армії і її революційних лідерів. У лютому 1959 було створено
Революційний уряд на чолі з прем'єр-міністром Ф. Кастро, якестало швидко і послідовно набувати рис органу революційно -демократичної диктатури.
