Міністерство внутрішніх справ

Університет внутрішніх справ

Кафедра українознавства

Р Е Ф Е Р А Т на тему:

Литовські статути - пам'ятки національного законодавства

Харків 1998

Історії права відомі чимало стародавніх пам'яток. Серед них три
Литовські статути, одному з яких - "Волинському" (1566 р.) - Виповнюється
430 років. Для нашої держави ці юридичні акти мають особливе значення --вони є складовими національного права давно минулих років.

Окупація українських земель Литвою, яка відбулася у XIV столітті іпродовжувалася більше двох віків, мала характер прилучення, збирання земельруської держави, розбитої удільною та татарською руїнами. Українськенаселення вважало Велике князівство Литовське своєю державою.

Ще на початку XVI століття держава Литовська не мала кодифікованогозаконодавства, а правувалася, окрім краєвіх установ і привілеїв, за своїмимісцевими звичаями. Князівський уряд мав намір звести докупи всі "права",але здійснення його відкладалося. З ініціативою кодифікації виступилошляхетство, яке саме набирало сили. Кого представники на сеймі 1514 рокуподали великому князеві прохання, щоб дав писані права та закони. На сеймі 1522 року справу було порушено знову. Проект статутускладався юристами велікокняжої канцелярії. При цьому враховувалися нормизвичаєвого права, Судебника Казиміра 1468 року, а також привілеї 1447, 1492та інших років, римське, польське та германська право.

Дослідники цього статуту вбачають також його зв'язок зі старимруським правом, особливо з "Руською правдою". Більшість вчених зійшлися натому, що саме Литовська Русь, себто Білорусь і Україна, найбільше збереглай розвинула староруські правові норми. Підкреслюючи надзвичайну схожістьміж "Руською правдою" й Литовським правом, професори Максимейко та
Ясинський пояснювали цю схожість тим, що "Руська правда" виникла саме натім грунті, де пізніше виник і Литовський статут, тобто на Київській Русі.

обміркований на кількох сеймах, статут був ухвалений восени 1529року. Він не друкувався, а для практичного вжитку переписувався. Через те всписках, що збереглися й дійшли до нашого часу, зустрічаються різнінеузгодження, поправки, додатки. Характерною рисою статуту є те, що писанийвін білоруською мовою.

Перший Литовський статут, відомий під назвою "Старий", має 13розділів, поділених на 264 артикули. Перший розділ трактував питання проверховну владу та ставлення до неї населення. Другий - про "земськуоборону ", себто про організацію військової служби. Третій - про шляхетськівольності. Четвертий - про суддів та про суди. Всі інші містили норми правацивільного й карного, а також порядок судового процесу. Статут був,безперечно, підсумком певної боротьби між панами-магнатами та шляхтою йфіксував ту сукупність прав і привілеїв, які здобула собі шляхетськаверства. Шляхті було гарантовано: її не можна карати без судовогопублічного процесу; землю не можна одібрати без вини; відповідальністьшляхтича за злочин встановлювалася лише індивідуально. Шляхта також дісталаправо апеляції на рішення Сулу воєводи або старости до самого великогокнязя, мала свободу виїзду за кордон. Шляхетські піддані увільняліся відусяких податків і повинностей.

За убивство шляхтича шляхтич платив 100 коп. грошей "головщіні"родині вбитого і стільки ж "вини" - великому князю. За убивство ж шляхтичахолоп платив головою.

Процес збільшення шляхетських прав і привілеїв, бажання шляхтизакріпити ці права у кодексі привели до схвалення сеймом нової редакції --так званого "Волинського" статуту 1566 року. Цей другий статут мав вже 14розділів і 366 артікулів. Система й розподіл лишилися ті самі, але значнорозширено розділ про шляхетські права й карні злочини. Особливу увагупривертає судовий розділ.

Окрім судів державних та статутовіх, серед українського йбілоруського населення утворювався народний (громадський) суд, відомий підназвою "копи". Копицею суд стояв у тісному зв'язку зі старим вічевімзібранням. Населення певної території складало певного роду союз дляохорони себе від злочинних елементів і боротьби з ними. Коли хтось помічавзлочин або сам ставав його жертвою, то скликав "копу", себто віче всіхправоспроможним осіб своєї округи, які мусили з'являтися самі або присилатизаступників, щоб учинити слідство й суд. Звичайно, перші копні збори, щомали завдання провести слідство по гарячому сліду, складались з ближчихсусідів і носили назву "гарачої копи". Потім вже сходилася велика копа, дезбиралися всі члени округу в урочистій обстановці, додержуючись певнихобрядів і формальностей відбувався судовий процес, виносився присуд (насловах або письмово), котра виконувала присуд.

Компетенція копицею суду була широка: до неї належали майже карні йцивільні справи, які могли виникнути серед населення. До копицею суду моглизвертатися всі стани суспільства. Копицею суд передавав справу як до вищоїінстанції - до суду громадського туди ж можна було й апелювати на йоговироки.

Більшість дослідників відносить початок копицею права до часів
"Руської правди", себто до XI-XII століть, і взагалі підкреслює тіснийвнутрішній зв'язок між копки судами й громадськими вічевімі судами старої
Русі

Кодіфікаційній процес Великого князівства Литовського продовжувався У
1588 році затверджено нову, найбільш розроблену редакцію статуту, відомийпід назвою "Новий". В ньому найбільш проглядається врегулювання феодальнихвідносин. Зокрема формування кріпацького прошарку населення Кримінальнінорми спрямовані на захват рухомої й нерухомої власності. Земельне правоохороняло монополію земельної власності шляхти.

Цей статут в протилежність акт Люблінської унії 1569 року закріпивдержавно-політичну самостійність Великого князівства Литовського.

Велике значення проведеної тоді роботи знайшло відображення в тому щокодифіковане право на століття пережило саме Велике князівство Литовське.
Воно ще в 1819 році друкувалося як збірник чинного законодавства. Для
Лівобережної України воно було чинним мало не до половини ХIX століття.
Такого б довголіття законодавству, що приймається зараз.

Література

1. Юридичний вісник України./1996 р.. № 4
2. Історія України./- Х. 1997 р..