Міністерство освіти України

Спеціалізована школа з поглибленим вивченням

німецької мови № 239

Німеччина в ІХ-ХІ ст.

Роботу виконав Форкош Золтан

10 - А клас

Київ - 2000 р..

Німеччина в ІХ - ХІ ст.

1. Територія. Особливості феодального розвитку.
2. Походи проти слав `ян. Боротьба з угорцями.
3. Грабувальні походи в Італію. Утворення Священної Римської

імперії.
4. Клюнійській рух.
5. Клюнійські реформи.
6. Вормській конкордат.

Територія. Особливості феодального розвитку.

Верденській договір вручив Людовіку Німецькому землі за Рейном,частково - за Рейном та його правими притоками, Баварію. Ця Східно -Франкська держава і стала називатися "країною тевтонів".

На території, заселеній саксами, тюрінгамі, гессенця, аллеманамі,Баварії, особливості розвитку феодалізму зумовлювало тим, що тут не булоримської окупації, якщо не вважати дуже невеликого періоду на рубежі н.е.,та й тільки в західній частині країни. Отже, тут не було синтезурозкладаючогося рабовласницького устрою з германським елементами. У
Німеччині зберігалась на протязі століть вільна община - марка, що свідчилопро живучість пережитків первіснообщинного устрою. Зберігалось також напротязі століть вільне селянство, та кріпосне право розвинулась лише зкінця середньовіччя. Зрештою, розвиток феодалізму проходив нерівномірно.
Таким чином, південна Німеччина йшла попереду за складанням великогофеодального землеволодіння, тоді як в Саксонії цей процес був уповільненим.

Основою феодального устрою була феодальна власність на землю тавідмінна степінь залежності безпосередньо виробника від феодала. Великапоміщицька власність на землю поєднувалася з малим господарствобезпосереднього виробника - селянина.

Центром феодального устрою, його основним осередком, став маєтокфеодала. З IX ст. розвивалось будівництво замків, в Німеччині вони першийчас були дерев `яні, потім стали будуватися з каменю. Замок став осередкомфеодального володіння (сенйорії), сам феодал господарював над округою здесятками сіл.

Навколо замку ліпіліся селища феодально залежних селян, зобов `язанихпану панщиною, оброком, воєнною службою в ополченні; для них пан бувсуддею, воєеннім начальником; він розпоряджався працею, майном та життямселян.

В XI ст. почався найважливіший процес в житті феодального світу --почалося відділення ремесла від сільського господарства. В результаті дещоповільного, але відчутного підйому виробничих сил (розвитку металургії ташахтарства, текстильного, гончарного, деревооброблюючого промислів, успіхівконярства, селекції сільськогосподарських тварин, збільшенню врожайностітощо) ремісництво мало більше сировини, кращого та більш дешевого, ніжраніше. Відбувається стрибок, розриваючи рамки поміщицького, барськогоремісництва; ремісництво відділяється від сільського господарства тазосереджується в центрах товарного хазяйства - в містах. Міста, що були напочатку феодалізму воєнними, адміністративними або культурнимицентрами, набувають інших рис - вони становляться осередком виготовленнятоварів для обміну - товарного виробництва.

В Німеччині міста почали рости як центри товарного виробництва з XIст. Раніше всього піднімалися міста на водних артеріях країни - на Рейні,
Дунаї, Одері.

Політичний устрій Німеччини відзначався своєрідністю. Характернобуло довге зберігання герцогств, що були продовженням племенних князівств.
Територія німецьких герцогств була територією племені (союзу племен) івлада феодальних герцогств - результат еволюції племенних князів, щоперетворилися на феодальних володарів. Цими герцогства були - Швабія
(земля древніх свевів), Баварія (земля баварів), Франконія (земля східнихфранків), Саксонія (земля саксів). На початку Х ст. до цих феодальнихдержавних утворень прієдналось п `яте - Лотарінгія.

Влада герцогів була великою. Вони тільки іноді підтримували королів
- Там, де заходи, що проводились короною співпадали з їх інтересами, аботам, де корона забезпечувала їх привілеї та панування над населеннямгерцогства. Влада герцогів призвела до того, що королі стали возводітіся натрон лише зі згоди герцогів, і німецька корона стала обраною. Лише сильнимта великим королям вдавалось зламати могутність герцогів та й те лише надеякий час. Розвиток феодального устрою призвів до того, що в Німеччинізначення і авторитет корони впали, і країна врешті перетворилась в комплексбагатьох князівств. Герцогів оточував натовп вассалів-середніх і малихфеодалів. Поступово складалася феодальна ієрархія.

Каролінгі правили країною до 911р., Коли помер, не залишившипотомства, король Людовік Дитя, і з `їзд німецьких князів вирішив зі свогосередовища нового государя. Вибір пав на герцога Франконії Конрада, якийстав першим обраним королем Німеччини. Принцип обраності королівської владизберігався дев `ять століть. Віднині вступ короля на трон залежав від згодимогутніх феодальних володарів. Тільки тимчасово сильним і енергійниммонархам вдавалося закріпити трон за членами своєї родини, при життідобиваючись згоди князів та церкви на це та роблячи сина співправителемкоролівства.

Конрад І вісім років провів в боротьбі з герцогами, які не визнавалиані його влади, ані його інтересів. Очевидно, що до кінця правліннянамітився компроміс короля з його супротивниками, так як перед смертю
Конрад рекомендував герцогам обрати на престол свого найзаклятішого ворога
- Герцога Саксонії. Князі вважали за благо дотриматися пораді і обрали
Генріха І Птахолова (919 - 936) *
* Його дивне прізвисько неясне. Легенда про те, що посланці герцога застали
Генріха за ловом зябліків, була придумана з тим, щоб пояснити, цепрізвисько.

Походи проти слов `ян. Боротьба з угорцями.

Генріху І та його потомству вдалося забезпечити трон за своєюдінастією на протязі століття.

Генріх І і в особливості його син Оттон І (936 - 973) булиенергійними та вольовими людьми. Вони змогли значно укріпити авторитетта центральної влади підкорити собі непокірних герцогів. Оттон І сміливойшов на подроблення герцогств, роздаючи великі землі своїм родичам.

Важливою була опора Саксонський королів на церкву. Короліпокровітельствувалі духовним феодалам, розширюючи їх володіння та осіплюючімонастирі і єпіскопства щірімі дарами. Оттон І роздав єпископам величезніпривілеї, визнавши за ними права феодальних сеньйорів у їх округах (такзвані "Оттонові привілеї"). Єпископський округ ставав віднині імунітетнім,тобто на нього не поширювалися акти державної влади. Єпископи отрималиповну юрисдикцію в своєму окрузі. "Оттонові привілеї" поставили вищедуховенство (князів церкви) у виняткове становище та укріпили і без тоговеличезну владу церкви. Незабаром світським фердалам довелося на собівипробувати негативні наслідки непомірно возвішення церкви.

Саксонські герцодамі, ставши королями Німеччини, направили феодальнуагрессію проти східних сусідів - полабськіх слов `ян.

Полабські слов` яни зберігали ще первіснообщінній устрій, і їхполітична організація не виходила за рамки союзу племен. Відсутністьдержави і політичної єдності у сусідів дозволили феодальній Німеччині замогутної підтримки церкви (слов `яни зберігали язичництво) отримати низкуперемог над роздробленою слов `янськими племенами. Генріх І підкорив сербів -лужичан, дійшов до Лаби, підкорив гаволян, шпровян (які жили по берегахрічок Гавел та Щпрові - сучасної Шпрее), здійснив низку походів протилютічів, завоювавши частину їх земель. Слов `янські племена повмнні булиплатити важку данину, на їх землях будувались монастирі, бурги (замки),створювались колонії німецьких поселенців. Німецькі феодали проявили повідношенню до слов `ян жорстокість, незвичну навіть на ті часи, нещадновинищували населення, нищили посіви, спалювали селища.

васалом Німеччини (щоправда, формально) визнав себе польськийкнязь Мешко.

Агресія проти Данії призвела до захоплення німецькими феодалами
Шлезвіга, чим був забитий клин між полабськімі слов `янами та їх союзникамив боротьбі з німецькими феодалами - данця.

Іншим важливим напрямом зовнішньої політики були війни з угорцями
(мадь `ярами). Угорці, що прийшли з степів Азії в Центральну Європу напрікнці ІХ ст., осіли в Паннонії, звідки почали здійснювати розорювальнінабіги на землі сусідів. Боротьба з угорцями була важка, легка та мобільнакіннота угорців швидко поверталась у рівнини Паннонії, залишаючи після себепожежі та руїни. Генріх І провів реформу маломобільного тамалодісціплінованого феодального війська, створивши кінні панцірні загони,і взявши від угорців тактику кінноти. На кордонах з угорцями будувалисьбурги з гарнізонами.

У 955 р.. Оттон І зміг вщент розбити сили угорців у битві при
Лехвальді, біля Аугзбурга. До рук переможців попала велика здобич. Поразкапримусила угорців відіовітісь від нових вторгнення. Ввжається, що перехідугорців від родинного устрою до ранньофеодальної держави почався ще до
Лехвальда і поразка їх була не стількі причиною до переходу до осідлості,скільки її наслідком. Ударна міць кінноти послабла, угорці перейшли доземлеробства як до основного заняття, у них стали швидко розвиватисяфеодальні відносини. Приняття християнства (1002 р.) Свідчило вже проінтесівну феодалізацію Угорщини.

Грабувальні походи в Італію.

Утворення Священної Римської імперії.

Німецьких феодалів вабила Італія, багата і древня країна. Вже у Хст. в долині Ломбардії стали рости і підійматися міста. В політичних планах
Оттона І і його найближчого оточення не останнє місце займала ідеяпідкорення римських пап. Захват Риму, приєднання його до Німеччини,володарювання в Італії та вихід до Середземного моря, влала над церквою --такі були плани Оттона І і німецьких феодалів.

Італія, що на цей час була роздріблена на десятки феодальнихкнязівств, що переживала низку безперервних усобиць, не могла виявитисясерйозний супротив нашестя з півночі. Титул короля Італії (Ломбардії) бувпозбавлений всякого зіісту, проте за корону Італії йшла напружена боротьбавеліеіх феодальних князів країни - маркграфів Івреї, герцогів Сполето тасусідів графів Провансу, королів Арелатськіх (Бургундськіх). Папськадержава переживала глибокий занепад. Папи роздали свій земельний фонд істали іграшкою в руках римських феодалів. На півночі країни виросли великіміста - центри ремесла і торгівлі - Павія, Мілан, Кремона, Брешія; швидкобагатілі прімпрські міста - Венеція, Генуя, на півдні - Амальфі, Неаполь,
Салерно. Південь країни ще належав візантійській імперії. У 951 р.. Оттон Іздійснив перший похід в Італію, зайняв Ломбардію і вінчався тут на царствозалізною короною Лангобардськіх королів. Новий похід в Італію бувздійснений лише через 10 років. На цей раз ціллю був Рим, куди зазівавнімецьких феодалів папа, який був безсилий в боротьбі з римськими баронами.

У 962 р.. німці вступили в Рим і папа Іоанн ХІІ вінчав Оттона Іімператорською короною. Оттон прийняв пишний римський імператорський титул,і в Європі виникла нова держава - Римська імперія. Згодом - з ХІІ ст. --вона стала називатися Священною Римською імперією, а з ХVст. До цих трьохслів додалося "германської нації". Починаючи з Оттона І на протяці віківкожний німецький король, який був обраний князями, мусив здійснити римськийкоронаціонній похід і вінчатися в Римі, де отримував з рук папиімператорську корону. Священна Римська імперія і Німеччина зовсім нетотожні. В першу входили, окрім Німеччини і Австрії, тобто країн знімецьеою мовою, Швейцарія, Голландія, Чехія, польські землі, французькіземлі (Бургундія, Прованс), значна частина Італії, далматські міста та ін.
Німеччина - це тільки частина, до того ж невелика, Священної Римськоїіперії.

Нова імперія за самою ідеєю - всесвітня держава, що, звісно, не малоані найменьших економічних і пілітічніх передпосілок. В її основі лежалирозрахунки німецьких феодалів, пов `язані з грабування багатої Італії.
Римські коронаційні походи представляли необмежені можливості збагачення їхучасникам - німецьким феодалам та їх васалів. Італійська політиканімецьких королів прив `язала їх до прізрачної римської корони та сприялатому, що господарюючий клас Нмеччіні, що був не заінтересований уоб `єднанні своєї батьківщини, збагачувався та посилювався в результатіграбування чужих країн. Отже королівська влада в Німеччині не малапрогресивного значення, не була організатором і вождем прогресивних сил, якбуло у сусідній Франції.

Спроби об `єднати в одне політичне ціле країни, з настільки різнимимовами, населенням, рівнем економічного розвитку, культурами і традиціями,як Італія і Німеччина, виявилися в кінці кінців безуспішними і нічого непринесли, окрім бідств, розорення, знищення виробничих сил та посиленняполітичної роздрібленості як в одній, так і в іншій країні.

реальністю було лише панування німців у Римі та повне підкоренняпапства Німеччині, та й то лише меньше, ніж на століття. Реальністю були іримські коронаційні походи, тобто систематичний грабіж багатої країнинімецькими князями та рицаря.

Італійська політика королів Німеччини не тільки не призвела допанування над Італією, а й втягнула німецьких феодалів у важкі війни,відволікла їхню увагу від слов `янських земель і сприяла успіху повстаньслов `ян проти гнобителів.

Оттон І і його пріємнік Оттон ІІ (973 - 983) потерпіли невдачу впоходах проти візантійських володінь на півдні Італії. Наймані військавізантійських правителів - араби розгромили німців. Неможливість оволодітивізантійськими колоніями в Італії призвела до миру з Візантією, що бувскріплений шлюбним союзом Оттона ІІ і візантійської царівни Феофанії. Синвід цього шлюбу Оттон ІІІ (983 - 1002) помер молодим, не зумівши анізахопити італійський південь, ані підкорити римських баронів.

Німеччина загрузли в Італії, і цим скористалися полабські слов `яни.

У 983 р.. спалахнуло велике повстання в Полабії, що перетворилось навелику звільну війну. Героїчна боротьба слов `ян за свободу протифеодального гніту, проти чужої і нав `язаної релігії продовжувалася 17років. Близько 1000 р.. майже вся Полабія здолала владу німецьких феодалів істала вільною. Лише землю сербів-лужичан німцям вдалося стримати. Іншіслов `яни повернули собі свободу на півтора століття.

Саксонський династія змінилась у 1024 р.. Франконською (або Салічною).
До цього часу велику роль в житті країни стала грати церква, сили і ресурсиякої виросли в багато разів. В результаті церква стала більш потужною, ніжкоролівська влада. Церква перетворилась на грізну ідеологічну, економічну іполітичну силу. Тому монархи Франконці намагались знайти опору в мілкихфеодалам - рицаря дуже багаточисленних прошарку в Німеччині. Короліпредставляли мілким феодалам (міністеріалам *) пільги, робили рицарськіземлі спадковими, ставили рицарів у прямі вассальні відношення з короною.

Однією з найважливіших сторін політичного життя Німеччини ХІ ст.явилися відношення держави і церкви, що вілілісь в боротьбу папства іімперії.
* Від лат. "Ministrare" - "служити" (від того ж кореню - міністр).
Походження міністеріалів пов `язано з воєнною реформою Карла Мартелла іпотім - з низкою актів німецьких королів. Спочатку слуги феодала,міністеріалі, отримавши землю, перетворювалися на мілких феодалів. З іншогобоку, нерідко крупний феодал, що розорівся, опускався до положенняміністеріала.

Клюнійській рух.

Конфлікт світської влади і церкви був конфліктом в серединігосподарюючого класу, причому одна частина феодалів - духовенство - буланепомірно багатшою, вплівовішою і культурнішою від іншої частини --світських магнатів. Духовенство не тільки володіло величезними масивамиземлі, не тільки було прівілейованім станом. Духовенство булоорганізованою, централізованою, дісціплінованою групою, тоді як решта світубула розрізненою і роздробленою.

вихідним моментом боротьби імператорів і пап був рух, ідейнимнатхненником якого виступало клюнійське абатство в Бургундії, так званий
Клюнійській рух.

Поширений розвиток феодальних відносин призвів до глибоких змін вжитті Церкви. Духовні феодали вели такий же спосіб життя, як і світськімагнати, - жили в замках, полювали, вели війни і особисто приймали участь вбоях, оточували себе розкішшю, одружилися, мали законних та позашлюбний дітейтощо.

Багато священників були неосвітчені; система підготовки духовенстване відповідала вимогам церкви. В цьому середовищі церкві загр?? жувала повнепадіння авторитету серед мас. Така церква не могла впоратись з задачамидуховного гніту над трудівниками; церква, що втратила авторитет, непотрібна класу феодалів. Ось чому у найбільш далекоглядних та освітченіхдіячів церкви виношував плани реформи. Прапороносці цих планів івиступило абатство Клюні.

Клюнійці виступали за укріплення церковної дисципліни, покращенняпідготовки духовенства. Засобом покращення авторитету церкви клюнійцівважали жорстка безшлюбність духовенства - Целібат: у служителів церкви неповинно було бути мирських інтересів і сім `ї. Клюнійці енергійнопротестували проти інвестітурі, що отримували духовенством від світськихосіб.

Суперечка про інвестітуру і була основним питанням в жорстокійборотьбі папства і імперії, що почалася незабаром. Легко побачити, що цебула суперечка проперерозподіл феодальної власності на землю, суперечка профеодальну ренту та кріпаків.

В середині ХІ ст. клюнійці добилися великого успіху - на папськийпрестол вступив Лев ІХ, переконаний клюнієць. Проте більш важливим булоінше. Правителем справ "святійшого" престолу і натхненником політики папдовгі роки був один з найвідоміших клюнійців Гільдебранд.

Він став ініціатором клюнійськіх реформ, і відрізнявшісь гостримрозумом, проніклівістю, сильно волею, холодною жорстокістю, незабаромзавоював великий авторитет.

В Німеччині трон належав Генріху ІV, ще хлопчику, регентами булинайвідніші князі церкви. Франція переживала період майже повноїроздрібленості, і королі цієї країни були безсилі перед обличчям своїхмогутня вассалів. Англія була далеко, на той час вона була малою і слабкоюкраїною.

У 1054 р. відбувся розкол церкви, і східна (православна) церквабульше НЕ підкорялась папі; звичайно не треба було боятися супротивуклюнійськім реформам зі сторони візантійського імператора і великого князякиївського.

Клюнійські реформи.

У 1059 р. в Римі був створений Латеранській церковний собор, і
Гільдебранду вдалося провести на соборі важливі рішення в дусі клюнійців.
Собор ввів суворий порядок виборів пап, поклавши кінець сваволі римсько -німецьких імператорів (з часів Оттона І папи призначалися і знімалісь заволею імператорів). Віднині вводився кардинальної принцип обрання пап, заяким римського першосвященніка стали обирати найвищі сановники церкви --кардинали, затвердження папи імператором стало суто формальним ізгодомзовсім відпало. Таким чином, папи не були більше маріонетками ані в рукахримських баронів, ані в руках німецьких феодалів. Собор, надалі,категорично вимагав введення целібату і виступав за інвестітуру духовенстватільки від церкви.

Іншим важливим актом Гільдебранда було заключення воєнно -політичного союзу між папством і князем Норманської держави Робертом
Гвіскаром, який визнав себе васалом "святійшого" престолу. Тепер папимогли розпоряджатися воєнною силою, протиставив її у випадку необхідностіримсько-німецьким імператорам. Гільдебранд добився також вигідного союзу з
Тосканського маркграфства, володарка якого, Матильда, подарувала графствопапі.

У 1074 р. Гільдебранд зайняв "святіший" престол під ім `ям Григорія
VІІ. Свої погляди він опублікував у 1075 р.. в "Повелінні папи" - програміміродержавної влади церкви. Тато - васал Бога (Григорій VII іменував себеконсулом бога на землі), а імператор - васал папи - такий висновок ізцього акту.

Між тим, у 1065 р. Генріх ІV став самостійним королем. Це булалюдина, не позбавлена ані розуму, ані освіти, властивий і самолюбний.
Обстановка в Німеччині була складною. Повстали феодали Саксонії. Цеповстання було пов `язане з давнім сепаратизмом саксонською знаті,невдоволення занадто сильною та діспотічною політикою ГенріхаVII і тим, щокороля оточують швабські міністеріалі. Повстали і саксонські селяни протиповіщення панщину на королівських землях, і розмах цього руху змусивчастину знаті піти на згоду з королем.

Лише в 1075 р.. Генріх IV зміг впоратися з саксонцями. Цей рік і ставпочатком суперечок про інвестітуру. Папа Григорій VII видав декрет проінвестітуру, заборонивши духовенству під страхом позбавлення сану прийматиінвестітуру від світських осіб та заборонивши останнім під загрозоювідлучення від церкви жалувати інвестітуру духовенству. У відповідь на ценімецький король власною владою демонстративно призначив ряд німецькихєпископів. Погрози папи король ігнорував і на початку 1076 р.. зібрав у
Вормсі церковний собор з підтрімувашіх Генріха духовних князів Німеччини і
Італії. Король не зміг оцінити реальне співвідношення сил. Собор у Вормсіпідтримав короля, котрий направив папі знамените послання. "Ми, Генріх,божею милість, а не силою, король ... Гільдебранду, що іменується папою, а наділі лжемонаху ... ", - було початком зухвалого листа. Закінчував король щебільш різко: "Ми, Генріх ... зі всіма єпископами нашими ... кажемо тобі:
"Забирайся геть! Забирайся геть! ". Король гнав папу з престолу.

Григорій VII прийняв виклик. Він негайно зізвав у Римі церковнийсобор, об `явив короля позбавленим трону і, звільнивши його від вассалівприсяги на вірність королю, зрештою відлучів Генріха від церкви. Саксонськіфеодали скористувались цим, щоб поновити заколот. Це затруднювало положення
Генріха, і йому нічого не залишалось, як шукати примирення з папою.

У 1077 р. король прибув до Каноссі, де знаходився на цей час папа.
Пережівше чималі приниження, Генріх був все ж прийнятий папою, і з ньогозняли відлучення. Знаменита легенда про покаяння короля, немов би то вінстояв босим з посипання попелом головою, в рубіщі, три дні і три ночі наснігу під стінами Каносського замку, перед тим, як ворота розімкнуліся іпапа прийняв його, є неправдоподібною. Легенду видумав Григорій VII, щобпідняти і возвелічіті перемогу папства. Насправді ж король зупинився вбудинку поблизу замка і переговори вели його уповноважені.

Пішовши на болісне приниження самолюбства (недарма Каносса сталасинонімом приниження), король, по суті, одержав дипломатичну перемогу,добившись хоча б тимчасового миру з найгрізнішім зі своїх ворогів.

Генріх зміг повернутися до Німеччини, де довго не міг впоратись ззаколот. Феодали обрали антікороля - Рудольфа Швабська, боротьба з якимпотребувала від Генріха важких втрат. Підтримка Рейнську міст дозволила
Генріху вийти переможцем, а антікороль загинув. Король Генріх і не думавпідкорятися папі і невдовзі знов був відлучений від церкви в анафемі. Протетепер він міг відповісти на відлучення війною і повів німецьких феодалів,що були йому вірні, на Рим. У 1084 р. Генріх зайняв Рим (папа Григорійукрівся в римській цитаделі); німці привезли в обозі німецького священика,котрого король об `явив антипапою (Клімент ІІІ). Антипапа вінчав короляімператорською короною.

На поміч своєму союзнікові - папі прийшли італійські нормани, зкнязем Робертом Гвіскаром на чолі. Німці швидко відступили з Риму.
Норманн, звільнивши Григорія VII з блокади, приступили до грабежу Риму зтаким розмахом, що викликали повстання жителів, які вина непроханихвизволителів. Німці знову увійшли в Рим, папа утік до норманнів та черезкілька місяців помер.

Німцям довелося невдовзі повернутися на батьківщину разом зантипапою Кліментом. Боротьба за інвестітуру продовжувалася. Пріємнікі
Григорія VII піднімали в Німеччині заколоти, озброюючі навіть синів Генріхапроти батька, вели жорстоку літературну полеміку, апелюючи до феодальноїсуспільної думки всієї Європи. Чи не залишався в боргу і імператор. Успіхом
Генріха була підтримка, політична і воєнна, що була йому надана Чехією
(князь якої за допомогу у римському поході отримав від імператора титулкороля), Угорщиною і Польщею (з 1025 р. королівством, абсолютно незалежнимвід Німеччини).

Вормській конкордат.

У 1106 р. Генріх IV помер у Кельні, у розпал війни проти повсталого сина,який діяв як агент папи. Королем став Генріх V, що також виступив протипапи. Лише через 16 років намітилися основи для компромісного миру, якийбуло укладено у 1122 р.. у Вормі (так званий Вормській конкордат). Папа
Каллікст ІІ та імператор Генріх V погодились з тим, що духовнаінвестітура, тобто затвердження в сані єпископа (архієпископа), проводитьсяпапою (символічним обрядом вручення палиці та перстені), після цьогоімператор жалує світську інвестітуру, що перетворювала князя церкви навасала імператора. Світська інвестітура проводилася вручанням скіпетра --емблеми світської влади. Таким чином останнє слово було за імператором,який міг відмовити неугідному кандидату. Цей подвійний порядок інвестітурідіяв в Німеччині, щодо Італії - там імператор не міг втручатися у виборидуховних осіб. Конкордат 1122 р. залишався в силі до нового часу. Порушенняконкордат були все ж нерідкі, що давало привід для нових конфліктів.
Конкордат завершився перший етап боротьби за інвестітуру. Перемогли НЕпапи і не імператори. Справжніми переможцями стали міста північної Італії,які використали цю боротьбу задля укріплення своєї міці і завоюванняфактичної незалежності. Боротьба забрала сили Німеччини і сприяла зростаннюмогутності німецкіх князів. Боротьба забрала сили папства, яке ставилоперед собою утопічну ідею створення світової держави.

В кінці кінців, боротьба за інвестітуру вплинула на укріпленнянезалежності Угорщини, Чехії, Польщі. Особливо важливі наслідки боротьбамала для Чехії, яка входила (з кінця Х ст.) в склад Священної Римськоїімперії; чеські князі в обмін на підтримку імператора завоювали незалежнестановище і звели до простої формальності свої стосунки з імперією.

Література: "Нариси історії Німеччини" І.М. Кривогуз, М.А. Коган,
Р.С. Мнухін, І.В. Ковальов. Учпедгиз 1959р.