Петрозаводський Державний

Університет

РЕФЕРАТ

з історії народного

господарства

тема:

нова економічна політика (НЕП).

Петрозаводськ -2000

Зміст:

1. Введення ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 3стр.

2. Запровадження НЕПу і його основні риси ... ... ... ... ... ... ... ... .4-7стр.

3. Соціальні та політичні метаморфози НЕПу ... ... ... 7-11стр.

4. Діяльність НЕПу. НЕП в народному господарстві ... ... ... 11-14стр.

5. Труднощі, кризи і згортання НЕПу ... ... ... ... ... ... .14-20стр

6. Висновок ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 21-22стр.

7. Список літератури ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 23стр.

1. Введення.

Можливо, роки НЕПУ для багатьох радянських людей були кращими рокамиепохи правління більшовиків. Підйом економіки після руйнівноїгромадянської війни, безсумнівно, став можливим завдяки відновленню,хоча і не повного, ринкових відносин у радянській економіці, відмови відбагатьох ідеологічних догм в економіці. Тільки завдяки непу більшовикамвдалося утриматися у влади, остаточно усунути своїх політичнихсуперників в особі інших політичних партій і внутрішньої опозиції. Разомз тим, відносна лібералізація економіки не призвела до демократизації всуспільного і політичного життя в Радянській Росії. Для будь-якої, успішнофункціонуючої ринкової системи, абсолютно необхідні політичнастабільність, гарантії власності, інвестицій і т.д., однак нічогоподібного більшовики пропонувати не збиралися. У цій ситуації розвитокприватного сектора обмежувалося лише дрібним підприємництвом іспекуляцією, що явно не сприяло успішному розвитку економіки. Але вцілому, після декількох років терору перехід до нової економічної політикидозволив підняти економіку Радянської Росії з розрухи.

Започаткований в країні, де люди вмирали з голоду, НЕП являв собоюрадикальний поворот у політику, акт колосальної сміливості. Але перехід нанові рейки змусив радянський лад протягом року з зайвимбалансувати на краю прірви. Після перемоги в масах, які під часвійни йшли за більшовиками, поволі наростало розчарування. Для партії
Леніна НЕП був відступом, кінцем ілюзій, а в очах супротивників --символом визнання більшовиками власного банкрутства і відмови від своїхпроектів.

Саме життя підказувало, що потрібно переходити до нових способівгосподарського будівництва. З ініціативи В. І. Леніна незабаром післязакінчення громадянської війни Комуністична партія і Радянськийуряду ввели нову економічну політику (НЕП).

«... Сутність нової економічної політики, - говорив В. І. Ленін, - єсоюз пролетаріату і селянства, сутність - у змичку авангарду,пролетаріату із широким селянським полем »[1]. Бухарін бачив у НЕПсоціалістичну диктатуру, що спирається на соціалістичнівиробничі відносини у великій промисловості і регулюючу широкудрібнобуржуазну організацію господарства. Значна частина більшовиківсприймала НЕП як поразку, поступку капіталізму, капітуляцію передбуржуазією.

Сучасні дослідники вважають, що сутність НЕПу полягає ввідновленні в обмежених рамках ринкової економіки при збереженнікомандних висот народного господарства в руках партійно-державногоапарату. Тактичною метою НЕПу став вихід із кризи шляхом зміцненняекономічного союзу робітників і селян, стратегічною метою - побудовасоціалізму. Основні елементи цієї політики: прибутковий прогресивний податокз селянства (1921-1922 року - продподаток), свобода торгівлі, дозвілоренди невеликих приватних підприємств, найм робочої сили, скасування картковоїсистеми і нормованого постачання, плавність всіх послуг, перекладпромисловості на повний госпрозрахунок та самофінансування.

2. Переходу до непу І ЙОГО ОСНОВНІ РИСИ.

Перехід до НЕПу - новій економічній політиці (така назвазакріпилася за системою економічних заходів, що змінила політику
«Воєнного комунізму» і що була, до певної міри, їїпротилежністю) - був проголошений В. І. Леніним у березні 1921 р. на Хз'їзді РКП (б).

Слідом за Х з'їздом партії ВЦВК видав декрет від 21 березня 1921 "Прозаміну продовольчої і сировинної розкладки натуральним податком ".
Розміри податку були майже в два рази менше продрозверстки - 240 млн. пудівзернових замість 423 млн. по розверстці 1920 р., з яких реально булозібрано близько 300 млн.; ще передбачалося одержати близько 160 млн. пудівчерез торгівлю. Тепер державі потрібно було здавати вже не всі надлишки, алише строго визначену частину. Усі запаси продовольства, сировини і фуражу,що залишилися після виплати податку, надходили в повне розпорядженняхліборобів і могли бути використані для зміцнення їхнього господарства,підвищення особистого споживання й обміну на промислові товари.

Продовольчий податок стягувався у вигляді відсотків або частковоговідрахування від виробничих у господарстві продуктів з урахуванням врожаю, числаїдців у господарстві, наявності худоби. Розмір податку встановлювався до сівби.
Податок являв собою прогресивне обкладання: для малопотужних господарств, атакож для господарств міських робітників ставка податку знижувалася; ввиняткових випадках ці господарства і зовсім звільнялися від податку. Булавведена свобода обміну, покупки і продажі сільськогосподарських об'єктів.

Заміна продрозверстки продподатком мала надзвичайно важливе значення.
Підвищилася зацікавленість селянства в розвитку господарства.
Селянинові була надана можливість вільного вибору формивикористання своєї землі - товариської, общинної, висівковий або хутірне.
Стало можливим налагодити правильний продуктообмін, без чого не можна буловідновити господарство і побудувати соціалізм.

Зі звернення ВЦВК та РНК

«ДО селянства РСФСР» 23 березня 1921 [2]

... Постановою Всеросійського Центрального Виконавчого Комітету та
Ради Народних Комісарів розверстка скасовується, і замість неї вводитьсяподаток на продукти сільського господарства.

Цей податок повинен бути менше, ніж хлібна розкладка. Він повиненпризначатися ще до весняного посіву, щоб кожен селянин міг заздалегідьврахувати, яку частину врожаю він повинний віддати державі і скільки залишитьсяв його повне розпорядження. Податок повинен стягуватися без кругової поруки, тобтоповинен падати на окремого господаря, щоб старанному іпрацьовитому хазяїну не довелося платити за неакуратне односельця.
За виконання податку, що залишилися в селянина надлишки надходять в йогоповне розпорядження. Він має право обміняти їх на продукти та інвентар,що буде доставляти в село держава з-за кордону і зі своїхфабрик і заводів, він може використовувати їх для обміну на потрібні йомупродукти через кооперативи і на місцевих ринках і базарах ...

Корінні зміни відбулися й в області промислового виробництва.
Перш за все, був скасований декрет про поголовну націоналізаціїпромисловості. Було дозволено тимчасово відновити капіталістичневиробництво на дрібних промислових підприємствах, що виробляють товариширокого вжитку. У зв'язку з цим у промисловості і торгівлі виникприватний сектор: деякі Держпідприємство були денаціоналізовані, інші
- Здані в оренду; було дозволено створення власних промисловихпідприємств приватним особам з числом зайнятих не більше 20 чоловік (пізнішецей «стеля» було піднято). Серед орендованих приватниками фабрик були ітакі, які нараховували 200-300 чоловік, а в цілому на долю приватногосектора в період НЕПу приходилося від 1/5 до 1/4 промислової продукції, 40 -
80% роздрібної торгівлі і невелика частина оптової торгівлі.

Капіталісти були допущені тільки до виробництва предметів народногоспоживання, тобто в дуже потрібних, але не вирішальних галузях виробництва.
Разом з тим значна частина промисловості, уся зовнішня торгівлязалишалися в руках держави, або, як говорили більшовики, вони зберігализа собою «командні висоти в економіці».

Допускалося також створення концесій із залученням іноземногокапіталу, змішаних акціонерних товариств і спільних підприємств.
- Концесії. Спільні підприємства.

У статті «Про продовольчий податок» В.І. Ленін, закликаючи йти навишкіл до капіталістів, називав основні форми реалізації новоїекономічної політики: оренда, кооперація, концесії, торгівля. До числанайважливіших законів, прийнятих Радянською владою в 1920р., належить закон проконцесії. Радянська сторона за договором передавала закордоннимпідприємцям на певний строк в експлуатацію природні багатства,підприємства чи інші господарські об'єкти. У концесії Ленін бачивнебезпеку відновлення капіталізму. Але через ті ж концесії Ленін бачивможливість придбати необхідні машини і паровози, верстати таобладнання, без яких відновити господарство неможливо.

Були укладені концесії між урядом РСФСР і Великим Північнимтелеграфним суспільством (1921г.) на експлуатацію підвідних телеграфних лінійміж Росією, Данією, Японією, Китаєм, Швецією та Фінляндією. У 1922 р.відкрилася перша міжнародна авіалінія Москва - Кенігсберг. Створюютьсяспеціальні акціонерні підприємства - російські, іноземні, змішані.

У 1923 р. було 24 змішаних суспільства, тобто спільні підприємства. Увідміну від концесій у них брав участь і капітал Радянської держави. У
1926-1927 рр.. нараховувалося 117 діючих угод такого роду. Вониохоплювали підприємства, на яких працювали 18 тис. чоловік і випускалосятрохи більше 1% промислової продукції.

Крім капіталу в СРСР направлявся потік робітників-емігрантів з усьогосвіту. У 1922 р. американською профспілкою кравців і Радянськимурядом була створена Російсько-американська індустріальна корпорація
(РАІК), якій були передані шість текстильних і швейних фабрик у
Петрограді, чотири - у Москві.

Але надалі концесії і змішані підприємства не одержали свогорозвитку, тому що постійно стикалися з жорстким державним механізмому вигляді його центральних органів управління, які якщо не перешкоджали,то обмежували економічну волю підприємців. Позначалася інедовіра Заходу до нашої країни через долю колишніх боргів, так і неповернутих.
- трести

Декретами Раднаркому в 1923 р. були визначені нова структура й статутдержавних промислових підприємств (трестів) і державноїторгівлі (синдикатів). Главки були скасовані, а замість них створені трести
- Об'єднання однорідних чи взаємозалежних між собою підприємств,що одержали повну господарську і фінансову незалежність, аж до прававипуску довгострокових облігаційних позик. Вже до кінця 1922 р. близько 90%промислових підприємств були об'єднані в 421 трест, причому 40% з нихбуло централізованого, а 60% - місцевого підпорядкування. Трести самі вирішували,що робити і де реалізовувати продукцію. Підприємства, що входили дотрест, знімалися з державного постачання і переходили до закупівельресурсів на ринку. Закон передбачав, що "державна скарбниця заборги трестів не відповідає ".

ВРНГ, що втратив право втручання в поточну діяльність підприємств ітрестів, перетворився в координаційний центр. Його апарат був різкоскорочений. Тоді і з'являється господарський розрахунок, який означає щопідприємства (після обов'язкових фіксованих внесків до державногобюджет) сама розпоряджається доходами від продажу продукції, само відповідає зарезультати своєї господарської діяльності, самостійно використовуєприбутку і покриває збитки. В умовах непу, писав Ленін, «державніпідприємства переводяться на так званий господарський розрахунок, тобто посуті, в значній мірі на комерційні і капіталістичні початки. »

Не менш 20% прибутку трести повинні були направляти на формуваннярезервного капіталу до досягнення ним величини, рівній половині статутногокапіталу (незабаром цей норматив знизили до 10% прибутку до тих пір, поки вінне досягав 1/3 первісного капіталу). А резервний капіталвикористовувався для фінансування розширення виробництва і відшкодуваннязбитків господарської діяльності. Від розмірів прибутку залежали премії,одержувані членами правління і робітниками тресту.

У декреті ВЦВК і Раднаркому від 1923 р. було записано наступне: трести --державні промислові підприємства, яким держава надаєсамостійність у виробництві своїх операцій, відповідно до затвердженого длякожного з них статуту, і які діють на засадах комерційного розрахункуз метою отримання прибутку.

-синдикати.

Стали виникати синдикати - добровільні об'єднання трестів на засадахкооперації, що займалися збутом, постачанням, кредитуванням, зовнішньоторговельнимиопераціями. До кінця 1922 р. 80% трестованої промисловості булосиндиковано, а до початку 1928 р. усього нараховувалося 23 синдикати, якідіяли майже в усіх галузях промисловості, зосередивши у своїхруках основну частину оптової торгівлі. Правління синдикатів обиралося назборах представників трестів, причому кожен трест міг передати за своїмрозсудом більшу або меншу частину свого постачання і збуту у віданнясиндикату.

Була проведена грошова реформа. Для стабілізації карбованця була проведенаденомінація грошових знаків, тобто зміна їх номінальної вартостіпо визначеному співвідношенню старих і нових знаків. Натомість знецінилися, іфактично вже відкинутих обігом радзнаків в 1922 р. був початий випускнової грошової одиниці - червінців, що мали золотий вміст і курс узолоті (1 червонець = 10 дореволюційним золотим рублям = 7.74 р. чистогозолота). У 1923 році були випущені інші радзнаків, один карбованець якихдорівнював 1 млн. колишніх грошей і 100 рублів зразка 1922 [3]. У 1924 р.швидко витіснялися червінцями радзнаків взагалі припинили друкувати івилучили з обігу; в тому ж році був збалансований бюджет і забороненовикористання грошової емісії для покриття витрат держави; буливипущені нові казначейські білети - карбованці (10 карбованців = 1 червінцю). Навалютному ринку як усередині країни, так і за кордоном червінці вільнообмінювалися на золото й основні іноземні валюти за довоєнного курсуцарського карбованця (1 американський долар = 1.94 рубля).

Відродилася кредитна система. У 1921 р. був відтворений Держбанк,почав кредитування промисловості і торгівлі на комерційній основі. У
1922-1925 рр.. був створений цілий ряд спеціалізованих банків: акціонерні,у яких пайовиками були Держбанк, синдикати, кооперативи, приватні особи інавіть один час іноземці для кредитування окремих галузей господарства ірайонів країни; кооперативні - для кредитування споживчоїкооперації; організовані на паях товариства сільськогосподарського кредиту,замикається на республіканські і центральний сільськогосподарські банки;товариства взаємного кредиту - для кредитування приватної промисловості іторгівлі; ощадні каси - для мобілізації грошових накопиченьнаселення. На 1 жовтня 1923 р. в країні діяло 17 самостійнихбанків, а доля Держбанку в загальних кредитних вкладеннях усієї банківської системистановила 2/3. До 1 жовтня 1926 р. число банків зросло до 61, а частка
Держбанку в кредитуванні народного господарства знизилася до 48%.

3. Соціальні І ПОЛІТИЧНІ метаморфози НЕПу.

Введення НЕПу викликало зміну соціальної структури і способу життялюдей. Уособленням нової економічної політики були яскраві, соціальнорізнорідні типи: червоні наркоми - недавні революціонери-підпільники ісолдати; червоні директори - учорашні робочі і технічні фахівці;численна армія службовців різних контор - «панянки» - колишнігімназистки і курсистки; прикажчики і дрібні крамарі; нарешті встаютьна ноги селяни-одноосібники. Це був строкатий світ, де були сусідами івзаємодіяли різні культури, кожна - зі своїми ідеалами, цілями,нормами поведінки.

Найбільш колоритною фігурою того часу була нова радянська буржуазія
- «Непмани», «совбури». Ці люди в значній мірі визначали обличчясвоєї епохи, але вони знаходилися як би за межами радянського суспільства:були позбавлені виборчих прав, не могли бути членами профспілки. У середовищінепманів стара буржуазія мала велику питому вагу (від 30 до 50% взалежно від роду занять). Інша частина непманів виходила з-посередрадянських службовців, селян і кустарів. Пов'язана непманських буржуазія булаяк з приватно-, так і з держкапіталістичних укладом. Зважаючи на швидкійоборотності капіталу основною сферою деятельності непманів булаторгівля.

Скасування закону про загальну трудову повинність у 1921р. дала можливістьзайнятися підприємництвом. Швидко стали наповнюватися полиці магазинівтоварами та продуктами. У багатьох містах були відкриті «Торгсин», де можнабуло купити дорогі речі, але тільки за золото й іноземну валюту. Людисамі відривалися свої скарби і несли приховані коштовності в "Торгсин».
Однак незабаром там стали з'являтися співробітники ГПУ, які цікавилися,звідки в покупців золото або валюта, коли те й інше давно булонаказано здати. Візит в «Торгсин» став, як правило, означати обшук у тойже день і арешт із наступним звільненням у випадку добровільної здачізолота і валюти.

У всіх великих містах непманів викликали до ГПУ і зробили їмповідомлення, очевидно, директивно погоджене, а тому і потрапило в історію:
«Панове, ви купили золото на чорний день. Чорний день настав! Здавайте йогодержаві! »[4]. Дехто, зрозумівши серйозність моменту, за принципом «життядорожче ", здали все відразу. Що коливаються в різних місцях переконували по-різному.
Деякі навіть читали лекції по політекономії соціалізму, запевняючи, щокожен громадянин стане багатше, сильніше і вільніше, якщо єдинимвласником золота в країні стане могутня соціалістична держава.
Хоча ці лекції, само собою, зрозуміло, читалися у в'язницях, демістилися коливалися, переконати удалося деяких. Більшість продовжуваловідверто не вірити в економічну рентабельність соціалізму. Чи не переконавшисловом, стали переконувати справою. Там, де це було можливо, трималинещасних непманів в камерах, де повітря було нагрітий до 60 градусів, недаючи їм води. В інших місцях використовувалися камери з нульовою температуроюі водою по кістки, а там, де подібні складні методи не вміли або нехотіли застосовувати, просто били смертним боєм. Лише деякі вважали за кращевмерти, не віддавши нічого. Більшість здався і віддали все, що вдалосянагромадити за короткий період НОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ. Але було вжезанадто пізно, оскільки подібна завзятість викликала в працівників ГПУцілком «справедливу підозру" у щирості їх підопічних: а чи всездано? Навіть якщо було й усе здано, довести це було зовсім не просто, якщоне сказати - неможливо. Вправлялися методи катувань, і струмочки золотапродовжували литися в соціалістичну скарбницю.

Радянська влада мала потребу в непманів, в той же час постійнопідкреслювала їхню класову ущербність, демонструючи стосовно нихідеологічну гидливість, недвозначно даючи зрозуміти, що хоча "НЕП --це всерйоз і надовго », але не назовсім і що їх неминуче чекає суворарозплата вже за те, що вони своєю присутністю отруювали атмосферу великогосправи побудови комунізму.

Протягом 1921-1922гг. НЕП був вимушеною спробою втримати владушляхом економічних поступок ринку. Однак цей ринок був сильнодеформований. Приватна власність не була гарантована. Державарозглядав її як самого злого історичного ворога. Тому власники -власники мали мало стимулів до перспективного розширення господарства,створюючи капітали на спекулятивних операціях. Тому в приватнудіяльність хлинули насамперед різного роду авантюристи, спекулянти,прагнули якнайшвидше зірвати куш, витратити його, пожити усвоє задоволення. Природно. Що ні про які довгострокових вкладенняхкапіталів, розширення сфери діяльності і випуску товарів у подібнійатмосфері не могло бути й мови. Тому доля приватної промисловості в загальномуобсязі промислового виробництва була невисока. Але промисловість,відновлена на 4/5 від довоєнного рівня, вичерпала резерви поглинаннянадлишкової робочої сили. Приватні капітали були не занадто значні,напівлегально і не вкладалися в промисловість. Приватні капіталикинулися насамперед у торгівлю. Якщо роздрібна торгівля виявиласяпереважно в руках приватника, то оптова - у руках держави, щостворювало вибухонебезпечну ситуацію на ринку, постійно підживлюючи якможливості спекуляції, з одного боку, так і придушення приватноїініціативи - з іншого.

Значні зміни відбулися й у традиційних шарах населення. Уперіод громадянської війни була повністю знищена і без тогонечисленна російська буржуазія. Серйозний втрат зазнала інтелігенція. Утой же час ще з часів першої світової війни йшов активний процесмаргіналізації населення. Це повною мірою відносилося і до робітничого класу:із громадянської війни і супроводжувала їй розрухи вийшов «пролетаріат,ослаблений і до певної міри декласований руйнуванням йогожиттєвої основи - великої машинної промисловості », - констатував
В. І. Ленін. У 1920 році, за офіційними даними, в Росії налічувалося 1,7млн. промислових робітників, причому кадрові робітники становили не більше 40%,тобто близько 700 тис. чоловік. Але вже до 1928 р. загальна чисельність робочогокласу збільшилася в 5 разів. Основну масу робочого поповнення складалапауперізованная сільська молодь. Перебираючись в місто, вона змінювала свійсоціальний статус, що породжувало складну гаму настроїв. З одного боку,це було зростаюче чекання кращих змін, що, поряд із селянськоїпсихологією, перетворювала її в слухняну і довірливу стосовнодержаві масу населення. З іншого боку, зневажені НЕПомзрівнювальні настрої робили її лютими супротивниками тих, хто змігпристосуватися до ситуації, що змінилася, забезпечити собі високийматеріальний достаток. Ця нота значно посилювалася за рахунок тієї частинисільських мігрантів, які були виштовхнуті з села. Але не знайшли роботив місті, поповнюючи зростаючі ряди безробітних.

В умовах «військового комунізму» і розподільної економікинароджувалася нова каста людей, які починали вважати себе сіллю землі. Непдля них був тільки перешкодою. У відродженні вільного ринку вони безпомилковорозглянули смертельну загрозу своїм портфелів, пайкам. Своїм партійнимпривілеїв. Контратака була неминучою. Але відкрито атакувати НЕП новийклас не зважувався: занадто очевидні були плоди вільного ринку.

Наступ повели в тій єдиній сфері, де більшовики думав себенедоторканими в ідеології. Першою жертвою цього схованого наступу наНЕП стала інтелігенція. Частина інтелігенції, не розділяла більшовицькихпоглядів, побачила в НЕП визнання більшовиками того факту, що Росія неготова до швидкого стрибка в комунізм. Відчуття інтелігенції тих роківдобре передає М. Осоргін у книзі спогадів «Пори»: «Від революціїпостраждавши, революцію не проклинали, про неї не шкодували; мало було людей,які мріяли б про повернення колишнього. Викликали ненависть новіволодарі, але не справа, якій вони взялися служити і яка їм не поплечу, - справа відновлення Росії. У них бачили перерядівшіхся старихдеспотів, ворогів волі, здатних тільки спотворювати і гальмувати величезнуроботу, яка могла б бути - так нам здавалося - дружною, плідною ірадісною ... »[5]

Рішення про висилку упало на їхні голови зненацька. Ніхто не припускав,що влада піде на такий захід «ідеологічної асенізації», як груповевигнання кращих розумів Росії ...

Н. Бердяєв писав: «висилали за кордон ціла група письменників, вчених,громадських діячів, яких визнавали безнадійними в сенсі звернення докомуністичну віру. Це балу дивна міра, що потім вже неповторювалася. Я був висланий зі своєї батьківщини не з політичних, а зідеологічних причин. Коли мені сказали, що мене висилають, у менезробилася туга. Я не хотів емігрувати ... »[6]

Більш складним було ставлення до НЕПу серед прихильників більшовиків.
Багатьма з них, особливо вихованими на безкомпромісних гаслах часівгромадянської війни і «воєнного комунізму», НЕП був сприйнятий як зрадаідеалам Жовтневої революції. Песимізм і розчарування охопиливизначену частину партійних рядів. Майже в усіх парторганізаціяхспостерігалися випадки виходу з РКП (б) через незгоду з політикою НЕПу.

Відому еволюцію в розумінні НЕПу можна було побачити в поглядахбільшовицького керівництва. Спочатку В. І. Ленін і його прихильникирозглядали НЕП як тимчасовий тактичний хід, як вимушеневідступ, викликаний несприятливим співвідношенням сил, як вимушенуперепочинок перед змушеним штурмом сяючих висот комунізму. Уже до осені
1921 р. В. І. Ленін приходить до розуміння НЕПу як одного з можливих шляхівпереходу до соціалізму. Суттю цього тривалого перехідного періоду повиннестати мирне економічне змагання між різними устроями векономіці. У результаті якого соціалістичний уклад поступово витіснитьприватнокапіталістичні форми господарства.

Тому НЕП не тільки містив у собі комплекс визначенихекономічних заходів, покликаних стабілізувати внутрішнє становищев країні, він торкнувся і політичну сферу. І якщо ліберальна логіканеминуче виводила формулу - економічна лібералізація дорівнює або, ввсякому разі, прагне до політичної лібералізації, то логікарадикального більшовизму представляла цей процес трохи інакше --економічний плюралізм повинен компенсуватися жорсткістю політичногоі економічного режиму, інакше НЕП призведе не до соціалізму, а повернекраїну на старі рейки.

До кінця 1922 р. окремі ланки НЕПу почали змикатися в певнуекономічну модель, що істотно відрізнялася від «військово -комуністичної ». Ленін порушує питання про необхідність перегляду «всієюточки зору на соціалізм ».

Але навіть в умовах державного регламентування економіка часів
НЕПу виявляла тенденцію до самостійного розвитку. Ленін з цього приводузауважував: державу в наших руках, а в економічній політиці державадіє не по-нашому.

РКП (б)/ВКП (б) у 1920-і рр.. перетворюється з політичної партії в особливийсоціальний і політичний організм радянського суспільства. Політика звідношенню до інших партій характеризувалася крайньою нетерпимістю,незважаючи на те, що багато груп меншовиків, есерів, анархістівнеодноразово заявляли про своє бажання легалізуватися і співробітничати збільшовиками в справі господарського відродження і соціалістичногобудівництва. У боротьбі проти них чекісти використовували політичніпровокації, впровадження агентів у нелегальні організації, арешти "соціальнонеблагонадійних елементів ». Радянська держава зробила крок по шляхуперетворення в однопартійну диктатуру.

Ввівши однодумність у своїх рядах, більшовицьке керівництво почалоза своїх політичних опонентів поза рядів РКП (б).

У грудні 1921 р. за пропозицією голови ВЧК Ф. Е. Дзержинського ЦК
РКП (б) прийняв рішення провести відкритий судовий процес над есерами. Суднад есерами відбувся в червні - серпні 1922 р. Трибунал ВЦВК обвинувативзаарештованих у різний час органами ВНК видатних діячів партії соціалістів -революціонерів в організації змов з метою повалення радянської влади,в пособництві білогвардійцям та іноземним інтервентам, а також уконтрреволюційній пропаганді та агітації.

У червні 1923 р. в ЦК РКП (б) була розроблена секретна інструкція «Прозаходи боротьби з меншовиками », в якій ставилося завдання« вирвати з коріннямменшовицькі зв'язку в робітничому класі, остаточно дезорганізувати ірозбити партію меншовиків, зовсім дискредитувати її перед робітничимкласом »[7]. Однак більшовики розгорнули потужну кампанію з шельмуваннюсвоїх недавніх партійних товаришів. Слово «меншовик» на довгі роки всталов ряд самих негативних ідеологічних понять. У 1923 р. почався розпадменшовицької партії.

Політична опозиція поза більшовицької партії припинила своєіснування. У країні остаточно затвердилася однопартійна політичнасистема.

Принципи побудови СРСР.

У самій більшовицькій партії існували різні точкизору на питання про принципи побудови єдиної багатонаціональноїдержави. Комісія Політбюро ЦК РКП (б) під керівництвом І. В.
Сталіна підготувала проект про входження радянських республік у РСФСРна правах автономних об'єднань. Але В. І. Ленін піддав "планавтономізації »різкій критиці. Він вважав, що всі радянськіреспубліки повинні об'єднатися в єдиний союз на засадах рівноправності ізбереження своїх суверенних прав. При цьому за кожною республікою повиннезберегтися право вільного виходу з державного союзу. ЦК РКП (б)схвалив ленінські принципи національно-державного устрою.

Актом заснування нової держави - Союзу Радянських Соціалістичних
Республік (СРСР) став договір, укладений 27 грудня 1922 міжчотирма республіками: РСФСР, Україною, Білоруссю і Закавказької
Федерацією. Його основною метою оголошувалося створення, у кінцевому рахунку,всесвітнього союзу комуністичних республік.

Вищим органом влади був оголошений Всесоюзний з'їзд Рад, а в періодміж з'їздами - Центральний Виконавчий Комітет (ЦВК) Рад. Вінскладався з двох законодавчих палат: Ради Союзу і Ради
Національностей - і мав свій керівний орган - Президія ЦВК. Вищимвиконавчим і адміністративним органом стала Рада Народних Комісарів
СРСР. Ці положення були закріплені в прийнятій 31 січня 1924 перший
Конституції СРСР.

Таким чином, більшовики зібрали більшу частину території Російськоїімперії в єдину державу (адже РСФСР була найбільшою з усіхрадянських республік, займаючи 92%, що залишилася території колишньої імперії).
СРСР сприймався у світі як спадкоємець Російської імперії. Такий підхіддавав західним демократіям можливість говорити про відновленняреальності, що існувала до світової війни. Розпочався черговий етапрозвитку Російської держави тепер вже у формі Союзу Радянських
Соціалістичних Республік.

4. ДІЯЛЬНІСТЬ НЕПУ. НЕП в народному господарстві.

Нова економічна політика давала можливість виходу на:

. економічні зв'язки міста і села;

. розвиток промисловості на базі електрифікації;

. кооперування на базі населення країни;

. повсюдне впровадження госпрозрахунку, особистої зацікавленості в результатах праці;

. вдосконалення державного планування і управління;

. боротьбу з бюрократизмом, адміністративно-командними замашками;

. підвищення культури в усіх сферах діяльності людини.

Хоча державна промисловість і вчинила поворот до НЕПу,трудові колективи підприємств не одержали тієї господарськоїсамостійності, яку дав селі продподаток.

Госпрозрахунок застосовувався тільки в об'єднаннях (трести), а вхідні в нихпідприємства були в повній залежності від старих державних структур іпозбавлені самостійності. Державні підприємства знімалися збюджетного змісту і переводилися на господарський розрахунок, тобто повиннібули своїми доходами покривати свої витрати. Вони одержали відомусамостійність і могли розпоряджатися частиною вироблюваної нимипродукції. Це також сприяло пожвавленню торгового обміну в країні.
Уся діяльність підприємств, як госпрозрахункових одиниць, була спрямована наздійснення основних принципів госпрозрахунку - самоокупності та отриманніприбутку. Витрати кожного підприємства повинні були відшкодовуватися за рахуноквартості продукції даного підприємства, а не сукупного суспільногопродукту. Держава за борги трестів не відповідала і дотацій на покриттязбитків не виділяла. Така система взаємовідносин між державою тапідприємствами стимулювала більш високі нагромадження шляхом підвищенняпродуктивності праці, зниження собівартості й економії сировини іматеріалів, створювала об'єктивні можливості для виявлення збитковості абоприбутковості госпрозрахункових підприємств. Таким чином, госпрозрахунок періодунепу був ринковим, по суті, методом господарювання, який сприявподоланню витратного ведення державного господарства.

Значні темпи економічного зростання в період НЕПу багато в чомупояснювалися «відновлювальних ефектом»: у промисловості - введенням вексплуатацію вже наявного устаткування, яке не використовувалося, такяк населення було зайнято війнами і революціями, у сільському господарстві --відновленням закинутих орних земель. Коли наприкінці 20-х рр.. цірезерви вичерпалися, країні знадобилися величезні капіталовкладення дляреконструкції старих заводів і створення нових галузей промисловості.

У 1928 році прибутковість промислового виробництва була меньше, ніж довійни. Не можна було розраховувати і на сільське господарство, яке було колисьпостачальником експортної продукції. Одним з результатів НЕПу було дробленняселянських господарств, осереднячіваніе села, що, у свою чергу,призводило до зменшення виробництва товарної продукції, тому що середняквиробляв продукти, перш за все для власного споживання тазадоволення особистих потреб і майже не був зв'язаний з ринком. Дореволюції основним постачальником товарного хліба були поміщицькі господарства.
Тепер вони були ліквідовані. До того ж нова влада всілякоперешкоджала росту індивідуального великого господарства в селі.

Націоналізація землі, відсутність земельного ринку перешкоджалистворенню капіталів в аграрному секторі. Селянське господарство дробилося ідрібніють. Правда, між 1923 і 1925 рр.. держава змушена була знятиряд обмежень, уведених Декретом про землю: на заборону оренди землі та наймуробочої сили. Але оренда носила короткостроковий характер, а наймання працівниківставив наймача в розряд "куркулів", до яких влади відносилися зпідозрою. Ряд рішень Раднаркому відновив переселенських політику, атакож можливість виділення селян на хутори й села, але безвласності на землю. Але й ці заходи дозволили трохи поліпшити до 1926р. продовольче постачання населення.

У країні, де майже 80% населення як і раніше становило селянство,на цей шар людей лягала основна вага податкового тягаря. Алеселянство в масі своєї було недостатньо заможним, щоб забезпечуватипотрібні суми податкових надходжень. Тому держава постійнопрагнула підсилити оподатковування всіх більш-менш заможних приватнихелементів у сільському господарстві, промисловості і торгівлі. Так сільгоспподатокстановив максимум 5% (коливався в залежності від якості землі,кількості худоби і т.д.).

У місті приватник сплачував 1,5% з обороту і додатковий податок умісцевий бюджет. Прибутковий податок поділявся на основний і прогресивний.

ПРИБУТКОВИЙ ПОДАТОК.

ОСНОВНИЙ прогресивний

Платили всі громадяни, крім поденників, платили ті, хто отримувавдодатковучорноробів, госпенсіонеров, робітників і прибуток: непмани,частнопрактікующі -службовців із заробітною платою менше еся лікарі, адвокати,журналісти і т.д.
75 рублів на місяць.

До 1925 р. стало ясно, що народне господарство виявилося на роздоріжжі:подальшому просуванню до ринку заважали політичні й ідеологічніфактори; поверненню до військово-комуністичного типу господарства заважалиспогади про масовий голод, острах антирадянських виступів.

Нова економічна політика створювала умови для підйому сільськогогосподарства, що було абсолютно необхідно і для відновлення і розвиткупромисловості. Селу потрібні були промислові товари: одяг, взуття,сільськогосподарські знаряддя. Молода радянська промисловість у той періодще не могла забезпечити село достатньою кількістю товаром в обмін наїї продукти. Тому держава тимчасово дозволила відкрити дрібні час