ПЕРЕЛІК ДИСЦИПЛІН:
  • Адміністративне право
  • Арбітражний процес
  • Архітектура
  • Астрологія
  • Астрономія
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографії
  • Біологія
  • Біологія і хімія
  • Ботаніка та сільське гос-во
  • Бухгалтерський облік і аудит
  • Валютні відносини
  • Ветеринарія
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геодезія
  • Геологія
  • Етика
  • Держава і право
  • Цивільне право і процес
  • Діловодство
  • Гроші та кредит
  • Природничі науки
  • Журналістика
  • Екологія
  • Видавнича справа та поліграфія
  • Інвестиції
  • Іноземна мова
  • Інформатика
  • Інформатика, програмування
  • Історичні особистості
  • Історія
  • Історія техніки
  • Кибернетика
  • Комунікації і зв'язок
  • Комп'ютерні науки
  • Косметологія
  • Короткий зміст творів
  • Криміналістика
  • Кримінологія
  • Криптология
  • Кулінарія
  • Культура і мистецтво
  • Культурологія
  • Російська література
  • Література і російська мова
  • Логіка
  • Логістика
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина, здоров'я
  • Медичні науки
  • Міжнародне публічне право
  • Міжнародне приватне право
  • Міжнародні відносини
  • Менеджмент
  • Металургія
  • Москвоведение
  • Мовознавство
  • Музика
  • Муніципальне право
  • Податки, оподаткування
  •  
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

         
     
    Післявоєнний відновлення Німеччини
         

     

    Історія

    ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УПРАВЛІННЯ

    Інститут Заочного Навчання

    Спеціальність: Маркетинг

    Реферат

    За дисципліни «Історія економіки»

    Програма відновлення економіки ФРН

    після другої світової війни

    Керівник: Вощанова Г.П.
    Оцінка:
    Виконавець: Елконін А.Б.:, група МГ02/1

    Москва 2002


    ПЛАН
    Введення 2
    1. Політична обстановка і економічна ситуація в Німеччині першаповоєнних років 3
    2. Плани післявоєнного відновлення економіки Німеччини та їх реалізація
    6
    2.1. План Маршалла 6
    2.2. Реформи Л. Ерхарда 7
    Висновок 14
    Література 15

    Введення

    Якщо після I світової війни територія Німеччині практично не постраждала відвійськових дій, то після II світової війни країна лежала практично вруїнах. Промислове виробництво було на рівні третини від довоєнного, гостростояв житлове питання, велика частина житлового фонду була порушені під часвійни, в той же час більше 9 мільйонів німців були вислані до Німеччини з
    Східної Пруссії та земель по Одеру і Нейсе. Життєвий рівень впав на 1/3.
    Гроші знецінилися, грошова маса не мала товарного покриття,поширювався бартерний товарообіг. За тодішнім розрахунками окупаційнихвлади, доходи середнього німця дозволяли придбати пару взуття раз надванадцять років, а костюм - раз на п'ятдесят років. Більш того, окупаційнівлада почала демонтаж і вивіз промислового обладнання в рахунок репарацій.
    Крім того Німеччина перестала існувати як незалежна держава, вонабула окупована. Частина її територій відторгнута. Це була країна де, якписав один сучасник, «серед голоду й холоду померла надія».
    Тим гостріше стояла тоді перед Німеччиною завдання відновлення економіки,відродження промислового виробництва, сільського господарства, торгівлі,фінансової і банківської системи, повернення життя народу до мирного укладуі нового розвитку системи державного управління.
    Весь комплекс завдань з відновлення країни окупаційний, а потім новенімецьке керівництво Німеччини (надалі - ФРН) повинно було вирішувати підтиском політичної ситуації, коли істотно загострилися протиріччяміж колишніми союзниками з антигітлерівської коаліції і фактичновідбувся поділ Німеччини.
    Увійшло в історію «німецьке економічне диво", тобто швидке зростанняекономіки ФРН в п'ятдесятих - шістдесятих років XX століття, являєсобою приклад успішного виходу з гострої кризи як результату умілихдій політичного керівництва, що зберіг політичну стабільність,і збалансованого втручання держави в економічне життя країни,спрямованого на створення фундаменту для швидкого розвитку економіки, впоєднанні з зовнішньої економічної підтримкою.
    Для сьогоднішньої Федеративної Республіки Німеччини характерні широкопоширене добробут, зразкова соціальна мережа і вільніустанови.
    Соціально ринкова економіка - зумовила успіх концепції пристроїдержави. Вона являє собою вдалу спробу звести воєдиноекономічну і соціальну політику. Міністр економіки Німеччини Людвіг
    Ерхард, який увійшов в історію як батько економічного дива, заклав фундаментсоціальної ринкової економіки, почавши в 1948р. економічну і грошовуреформу.

    Політична обстановка і економічна ситуація в Німеччині перших повоєнних років

    Коли 25 квітня 1945 у Торгау на Ельбі радянські та американськісолдати подали один одному руки, у вивченого війною світу з'явилася надіяна те, що настає нова епоха примирення та безпеки. Однакконфлікти, що існували в антигітлерівської коаліції, зокрема, запитанню про післявоєнний устрій Німеччини, виявилися вже в 1943 році, ілише посилилися після переможного закінчення війни.
    США прагнули до створення ліберального світового господарського порядку, заякому їм як безперечно найсильнішою в економічному плані державіналежало б і політичне лідерство, СРСР, навпаки, наполягав напринципі забезпечення стабільного миру за допомогою розділу сфер впливуміж двома наддержавами.
    Одним з проявів цього політичного протистояння стало розділення
    Німеччині.
    У липні 1945 року в Потсдамі, недалеко від Берліна, почав роботу конференціякерівників СРСР, США і Великобританії. Головне місце в роботіконференції зайняли питання, пов'язані з денацифікації, демілітаризацією ідемократизацією Німеччини. Було встановлено, що влада в Німеччині будездійснює Головнокомандувач окупаційними силами СРСР, США,
    Великобританії та Франції. Серед оголошених Потсдамської конференцією цілейокупації Німеччини, що мали першочергові економічні наслідки, були:повне роззброєння і демілітаризацію Німеччини, включаючи ліквідацію всієї їївоєнної промисловості або встановлення контролю над нею, а також правонародів, що постраждали від німецької агресії, на отримання репарацій, вЗокрема, демонтаж промислових підприємств і розділ всього німецького флотуміж СРСР, США і Великобританією.
    Розділ Німеччини на окупаційні зони відповідав колишнім кордонівадміністративно-територіального поділу Німеччини (за винятком Пруссії).
    Колишня столиця Пруссії - Берлін - був поділений на чотири зони, СШАконтролювали землі Гессен, Баден-Вюртемберг, Баварія, і південну частину
    Західного Берліна. Британська зона включала землі Шлезвіг-Гольштейн, Нижня
    Саксонія, Північний Рейн-Вестфалія, і західну частину Західного Берліна.
    Радянська адміністрація була встановлена над землями Мекленбург,
    Бранденбург, Саксонія, Саксонія-Анхальт, Тюрингия, і Східний Берлін
    (що становив майже половину всієї території міста). Незабаром з'ясувалося,що дії окупаційної влади в різних зонах суттєво різнилисяодин від одного.
    Зокрема, Франція, не брала участь в Потсдамської конференції, і вменшої частини вважала себе зв'язаною її рішеннями, прагнула отриматимаксимальну миттєву вигоду з окупації і, на противагу рішенням
    Потсдама, не підтримувала ідею збереження економічної єдності Німеччини
    (що, так само як анексія Саарську області, значною мірою сприялозгодом політичного поділу країни).
    Радянський окупаційний командування розглядало в першу чергуможливості отримання максимальної компенсації Радянському Союзу за втрати,понесені в ході війни. Частка збереглися промислових підприємств,демонтованих і вивезених в СРСР, склала в Радянській зоні 45% (взонах інших держав-переможців вона не досягла 10%). Одночасно СРСРпідтримував політичні перетворення, спрямовані на орієнтацію
    Німеччини на комуністичний (соціалістичний) шлях розвитку.
    Початкові плани адміністрації США з максимального економічногоослаблення Німеччини зі збереженням її як сільськогосподарської країни (план
    Моргентау) швидко зазнали корекції, в першу чергу з політичнихпричин: для протидії складалася в Східній Європікомуністичного блоку необхідно було сформувати політичний іекономічний противагу. У вересні 1946 р. у Штутгарті державнийсекретар США Бернс проголосив, що Сполучені Штати не збираютьсянескінченно дискримінувати Німеччину. Генерал Клей розпорядився проприпинення репараційних постачання Радянському Союзу, генерал Дрейпер,керівник економічного відділу американського військового уряду,заявив, що для будівництва німецької демократії необхідно для початкузнову передати німцям відповідальність за їх економічну долю.
    Уряди США та Великобританії прийняли рішення про створення спільнихбізональних господарських управлінь.
    Оскільки до початку 1947 Британія приєднала свою окупаційну зонудо зони США (Бізон), у 1948 до перших двох приєдналася і французьказона (Трізонія), а в березні-квітні 1947 Московська конференція Ради
    Міністрів закордонних справ країн-переможниць продемонструвала повнерозбіжність у поглядах на найближчі необхідні дії окупаційнихвлади в Німеччині (західні союзники пропонували плани відродженняекономіки Німеччини, СРСР наполягав на збільшенні репарацій і всенародномуреферендумі про унітарну чи федеративний устрій Німеччини), фактичноподіл Німеччини можна вважати вчинили. З березня 1948припинив свою діяльність Союзний контрольна рада, а в червні 1948 року
    СРСР перекрив сухопутні і річкові шляхи між Західним Берліном і Західної
    Німеччиною.
    Таким чином, до 1948 року Німеччина виявилася розколотою політично йнеспроможною економічно. Товари, приплив яких і без того був мізерний,в основному осідали на складах і лише незначна їх частина потрапляла наринок. Неймовірно набрякла (у 5 разів) грошова маса - наслідок головнимчином нестримного фінансування військових проектів - не давала жодноїможливості проводити розумну валютно-фінансову політику. Хоча шляхомтотального раціонування, заморожування цін і заробітної плати де-не-яквдавалося зберігати зовнішній порядок, всі спроби приборкати інфляцію (600% додовоєнного рівня) при заморожених ціни були приречені на провал іекономіка впала в примітивне стан мінової торгівлі. Процвітав чорнийринок і бартерний обмін. Погіршенню економічного становища сприявприплив у західні зони окупації біженців із східної зони та країн
    Східної Європи.

    Плани післявоєнного відновлення економіки Німеччини та їх реалізація


    1 План Маршалла

    У рамках намітилася орієнтації Заходу на відновлення економіки
    Німеччини був розроблений план, що Джордж Катлетт Маршалл, тодішнійдержсекретар США, оголосив 5 червня 1947 Програма відновлення Європи,названа згодом Планом Маршалла, була прийнята Конгресом США у 1948році. Цей план передбачав допомогу країнам Європи, що постраждали відвійни, у вигляді кредитів, обладнання, технології. План був розрахований на 4року, загальна сума асигнувань, виділених в рамках економічної допомогикраїнам Європи склала з квітня 1948 по грудень 1951 близько 12.4 млрд.дол, з яких основна частина припала на Великобританію (2.8 млрд.дол), Францію (2.5 млрд. дол), Іспанію (1.3 млрд. дол), Західну
    Німеччину (1.3 млрд. дол), Голландію (1.0 млрд. дол).
    Слід зазначити, що реалізація плану Маршалла зіткнулася з певноюопозицією в США. Навіть через рік після початку виконання Програми Маршаллкритикував своїх співробітників за те, що вони працюють занадто повільно інавіть не почали ще практичних дій. Для того, щоб провести план
    Маршалла через конгрес уряду довелося проробити колосальнуроботу. Багато депутатів, як і народ, були проти фінансової допомоги Європі.
    Співробітники Маршалла проводили лекції, показували фільми про руйнування в
    Європі. Влаштовували свого роду екскурсії за океан для конгресменів зчисла тих, що сумніваються. Цікаво, що одним з таких депутатів був Річард
    Ніксон. Після поїздки в Європу він повернув на 180 градусів і став гарячепідтримувати ідею Маршалла.
    Хоча план Маршалла і не був єдиною рушійною силою післявоєнноговідновлення, все ж він став важливим стимулом, що спонукав здійснити те, щоспочатку здавалося неможливим. Минуло всього кілька років, і виробництвосільськогосподарської та промислової продукції перевищило довоєнний рівень.
    Важливою особливістю плану Маршалла була принципово новою схемою розрахунківза кредитами, що вела до багаторазового збільшення задіянихкоштів. Наприклад, німецький завод замовляв якісь деталі в США. Однакамериканський виробник цих деталей отримував долари за них не відзамовника, а з урядового фонду плану Маршалла. Замовник же вносивеквівалент в німецьких марках у спеціально створений європейський фонд. Усвою чергу, з коштів цього фонду фінансувалися довгострокові пільговікредити підприємствам для нових інвестицій. Зрештою, у міруповернення підприємствами своїх боргів, кошти фонду дозволили європейськимдержавам розплатитися і з США.
    План Маршалла мав три основні мети: по-перше, він спонукавєвропейські країни відновити політичну і економічну співпрацюі посилював їх інтеграцію у світову економіку. По-друге, він дозволяв їмзакуповувати сировину та обладнання в країнах з твердою валютою. По-третє, цейплан одночасно являв собою програму державної підтримкиекономіки самих Сполучених Штатів, оскільки стимулював американськийекспорт.
    Спочатку плани Джорджа Маршалла передбачали можливість - нехайнавіть чисто теоретичну - надання американської допомоги ідержавам Східної Європи і Радянського Союзу. Але на практиці навряд чихто-небудь розраховував, що в Москві погодяться на умови «імперіалістів».
    Правда, тодішній міністр закордонних справ СРСР В'ячеслав Молотов прибув 27червня 1947 року в Париж на конференцію трьох держав на запрошення Франції та
    Великобританії. Однак він відмовився брати участь у здійсненні плану
    Маршалла, заявивши, що така участь поставило б під загрозу радянськийсуверенітет. Так план Маршалла перетворився на програму відновленнявиключно західній частині Європи. Він закріпив належність до ФРНзахідного табору і одночасно сприяв поглибленню вже намітилосярозколу між Сходом і Заходом по всьому світу. НДР теж не дісталося ніцента з американських кредитів. Навпаки, Радянський Союз демонтував длявласних потреб неабияку частину уцілілого на сході Німеччинипромислового устаткування.
    ФРН офіційно стала однією з країн-учасниць плану Маршалла 15 грудня 1949 --го року, тобто незабаром після свого заснування, і участь її тривалодо кінця дії плану.
    Вклад Джорджа Маршалла у відновлення економіки Європи після другогосвітової війни став підставою для присудження йому Нобелівської премії світу в
    1953 році.

    2 Реформи Л. Ерхарда

    Найважливішою фігурою, з якою традиційно пов'язують економічну сторонууспіху повоєнної відбудови Німеччини, був Людвіг Ерхард (1897 -
    1977).
    Відомий німецький економіст, він був директором Інституту економічнихдосліджень у Нюрнберзі до 1942 року, потім очолював Інститутдосліджень промисловості. У 1945 році, будучи міністром економіки землі
    Баварія, Ерхард був притягнутий союзними владою до розробки програмекономічного відродження Німеччини, а 2 березня 1948 Ерхард бувпризначений директором Управління з економіки Об'єднаної економічноїзони. Після вступу на посаду він виклав свою економічну програму,струнку Концепцію господарської політики, заснованої на волі івідповідальності: «Економічна робота повинна мати ясні цілі. Необхіднозробити економіку передбачуваною; за допомогою одержуваних за планом Маршаллакоштів домогтися тривалого стабільного пожвавлення. При тяжкомуматеріальному руйнуванні економіки було б доцільно почати оновлення речовоговиробничого капіталу для забезпечення високої продуктивностіпраці, однак, ця політика буде нереальною, якщо вона буде розглядатитрудящого людини лише як речовий фактор. Підвищення продуктивностіпраці слід домогтися стимулюванням виробництва споживчихтоварів.
    Економіка - не бездушний механізм, вона тримається живими людьми з їх сутоіндивідуальними інтересами, тому кінцевою метою всякого господарюванняможе бути тільки споживання. З причини обмеженості матеріальних засобівбудь-які капітальні витрати можливі тільки завдяки прихованому відмови відспоживання. Майже дивом, завдяки дисципліні німецького народу, сталонастільки тривале збереження в умовах раціонування і заморожування цінекономічної структури і зовнішнього порядку. Найближчим часом має бутигрошова реформа, яка повинна рівною мірою враховувати економічні тасоціальні вимоги. Рішення має бути не в розділі маси, а врозподіл усіх народногосподарських доходів з урахуванням ідеї вирівнювання.
    Грошова реформа буде мати доленосне значення. Також необхіднозавчасно розробити програми зайнятості населення. Після грошовоїреформи простір людської волі і самоствердження відкриє можливості длярозгортання добросовісної конкуренції.
    Заморожування цін у централізовано керованій економіці зробило можливоюбезгосподарність і експлуатацію всіх трудящих. Вільнеценообразаваніе необхідно для відновлення вільного?? оварообмена.
    Щоб уникнути соціальних труднощів, можна зберегти на перехідний періоддеякі ціни фіксованими, однак, щоб повернути моральне здоров'ясуспільству, не повинно бути ніяких компромісів. Тільки так можна довестигрошову реформу до кінця. Вільне ціноутворення також стаєнеобхідним для відновлення вільного товарообміну з рештою світу наміцної межвалютной основі.
    План Маршалла побудований таким чином, що не тільки забезпечує імпорттоварів до Німеччини, але й створює основу для нової капіталовооруженності.
    Весь субсидований імпорт після продажу товарів німецьким виробникам абоспоживачам утворює багатомільярдний фонд в німецькій валюті, який,оскільки мова йде про кредити, зважаючи на їх довгострокового характеру першимчас можна не переводити за кордон.
    У перший рік здійснення плану Маршалла для дотримання балансу ввезення івивезення в експорті буде переважати вивезення сировини. В експорті попереднявидача ліцензій повинна бути замінена на наступний контроль за здачею вбанк іноземної валюти. В імпорті необхідно ввести валютні сертифікатитаким чином, щоб зовнішньоторговельні банки могли відкривати акредитиви.
    Необхідність підтримувати в силу зовнішніх причин дуалізм централістськогоекономіки та економіки з федеральною структурою означає суперечністьгосподарської політики в самій собі, бо децентралізоване плановегосподарство неможливо. Це протиріччя зніметься передачею органамсамоврядування більшої економічної самостійності, а держава післяпроведення грошової реформи займеться проведенням зовнішньоекономічних,вищих цілей, визначення яких є справа державної політики ».
    Таким чином, основними елементами запропонованої Ерхардом моделі розвитку
    «Соціального ринкового господарства» були:

    - цільова установка - високий рівень добробуту всіх верств населення;

    - шлях досягнення мети - вільна ринкова конкуренція і приватне підприємництво;

    - ключова умова досягнення мети - активна участь держави у забезпеченні передумов і умов конкуренції.
    Як перший крок на шляху перетворень, у червні 1948 року воб'єднаної західній зоні окупації була здійснена грошова реформа.
    Слід зазначити, що фактично одночасно реформа була проведена і
    Радянської зоні. Конфіскаційні і вирівнююча за своєю суттю, грошовареформа Ерхарда передбачала введення нової грошової одиниці - німецькоїмарки. Кожен громадянин Німеччини отримав спочатку по 40, потім ще по 20марок; по 60 марок на кожного працюючого отримали підприємства. Наявні унаселення заощадження в рейхсмарка зазнали девальвації відносно
    100:6.5. У той же час була збережена система захисту соціально незахищеноїчастини населення: пенсії і заробітна плата виплачувалися у відношенні 1:1.
    Слід зазначити, що певний виграш від проведеної грошової реформиотримали великі власники - грошова реформа не стосувалася нерухомості,землі, засобів виробництва і товарів. Одночасно був заснований
    Емісійних банк німецьких земель і затверджений його статут, що регулюєвідносини Емісійного банку з приватними банками Німеччини.
    Концепція «соціального ринкового господарства» Ерхарда, заохочуючи приватнуконкуренцію і створюючи товарне достаток, одночасно (це дуже важливо:тому така економіка називається не тільки «ринкової», а й «соціальної»!) - за допомогою прийнятого за наполяганням Ерхарда закону про попит і пропозицій --утримувала ринок в певних межах і зменшувала його негативнінаслідки для слабких громадських груп (безробітні, малозабезпечені тощо),а також для дотуються галузей (сільського господарства, гірничодобувної тасуднобудівна промисловість). Крім того, були прийняті спеціальні заходищодо недопущення надмірної концентрації виробництва і капіталу, щобуникнути формування монополій.
    Цінова політика Німеччини будувалася на принципі лібералізації. Однак,незважаючи на вільне ціноутворення, був збережений державнийконтроль за цінами. Він здійснювався через законодавчі акти,перешкоджають безпідставного завищення цін, випуск каталогів
    «Рекомендованих» цін з урахуванням купівельної спроможності населення.
    Держава підтримувало базові галузі, які відчувають економічнітруднощі, особливо вугільну, металургійну, електроенергетику.
    Інвесторам та підприємцям надавалися податкові пільги. Зовнішняторгівля також зазнала лібералізації.
    Всі згадані економічні перетворення були неможливі без значущоїпідтримки з боку впливових політичних сил повоєнній Німеччині. У
    1949 економічна програма Ерхарда була включена у партійнуплатформу ХДС (так звані «Дюссельдорфських тези»), Ерхард був обранийдепутатом бундестагу першого скликання, з вересня 1949 року по 1963 рік вінзаймав посаду міністра економіки ФРН.
    Не слід думати, що після ухвалення «плану Маршалла» і введення нової
    «Німецької марки» західнонімецька економіка покотилася, як по автобану.
    Вже в лютому 1950 року, всього через чотири місяці після створення ФРН, їїспіткала криза: виробництво впало, число безробітних становило 13.5%.
    Причин тому було багато. Ефективність американської допомоги ще не позначилосяв повній мірі, країна не могла «перетравити» гігантське кількості біженців
    (витрати на пристрій, а також на інвалідів війни спустошували держбюджету), ввнаслідок чого половину всього імпорту становило продовольство, і грошейне вистачало навіть на ввезення необхідної сировини. Через два роки ФРН довелосявиплатити 3 мільярди марок Ізраїлю як відшкодування збитку,завданого збитку у роки нацизму. Податки на працюючих перевищили 30%.
    Уникнути зростання цін було неможливо, тим більше що одночасно вступили вдію ряд факторів, що сприяють цьому росту, наприклад, припиненняабо скорочення дотацій. Громадянам довелося знову пристосовуватися доправилами ринкового господарства, від яких вони вже відвикли за довгі рокиправління нацистського режиму.
    Німецька марка знову стала єдиним «ордером» на отримання більшостітоварів. Прихильники ідей планового господарства поспішили зобразити складностіі проблеми пристосування до нових умов, що позначилося на становищі справна деяких ринках, як провал нового економічного порядку.
    Спори про новий курсі економічної політики ще більше загострилися восени
    1948 року. Недостатні поставки сировини стримували повне розкриттяпродуктивних сил. Ліквідність, яка ще не розчинилася впропозиції товару, продовжувала впливати на тенденції роздування цінна вільних ринках. Супротивники нової економічної політики у відповідь нанеобхідні заходи з подолання залишків централізовано керованогогосподарства дорікнули Ерхарда в тому, що він «проводить політику в інтересахкапіталістів ». У відповідь Ерхард відстоював ідею ринкової економіки, відзначаючи,що німецький народ вступає в етап консолідації. У відповідь на закиди впричетності до централізовано регульованій економіці, він обгрунтувавнеобхідність зорієнтувати економіку на конкуренцію та направити її дотаке русло, щоб надати нормальному доходу максимально високузміст. Для цього потрібно було збільшити експорт, підвищитиконкурентноздатність німецької економіки зниженням цін для оптимальногоспіввідношення із заробітною платою, а не підтягуванням заробітної плати дорівню цін.
    В кінці 1949 року в розвитку економічної ситуації закінчилася перша,найнебезпечніша фаза, яка характеризувалася напруженістю між обсягамитоварів і обсягом грошової маси і виявлялася в майже хаотичному підвищенняцін. Під впливом фактів відбувся перелом у громадській думці. Затермін всього лише в декілька тижнів відбулося зниження цін на 10-30відсотків - майже однаково на всій території об'єднаної англійсько -американської зони (т.зв. Бізон).
    За перші бумом попиту, пов'язаних з валютною та господарської реформою, векономіці Німеччини пішла з кінця 1949 друга - фаза стабілізаціїі консолідації господарського життя. Частково ще продовжували діятисили, тягнули вгору, разом з тим стали проявлятися і фактори,
    «Приглушували» динаміку, вони поступово зупинили зростання цін і привели впоєднанні з підвищеннями заробітної плати до відчутного поліпшення реальнихдоходів. Розгорнулася в громадськості дискусія оберталася навколопитань спаду і дефляції. Таким чином, поведена в червні 1948 рокувалютна реформа завершила етап імпровізацій в галузі економічноїполітики.
    Перехід від побудованої на інфляційної основі адміністративно -примусової економіки до забезпечує рівновагу ринковому господарству незміг здійснитися зовсім безболісно, тим більше що неорганізований, тоє не пов'язаний з реальною продукцією та послугами, випуск грошей дужескоро привів до значної диспропорції між грошовою масою та товарнимиобсягами. Успішно завершена до кінця 1948 календарного року перша фазагосподарського оздоровлення характеризувалася прагненням перетворитибуло достатньо в надлишку гроші для споживання в гроші длявиробництва, або, іншими словами, змусити створену валютної реформоюкупівельну спроможність реалізуватися в засоби підприємств завдякирізкого розширення економіки і тим самим нейтралізувати її методамиринкового господарства.
    Після того як з моменту валютної реформи індивідуальна продуктивністьпраці збільшилася на 20-30 відсотків, а фондовіддача у індустрії в середньомуподвоїлася, дію закону зниження витрат повинно було бути настількиістотним, що з початку 1949 з'явилися можливості длязначного зниження цін, а частково вони збереглися і в другій фазіреформ. При всіх тривог, з якими був пов'язаний завершився процес,сприятливо та обставина, що внаслідок концептуальних недоліківвалютної реформи неминуче необхідний процес очищення від робочої силипочався не відразу після реформи при зайнятості в 40 відсотків, як в 1936році, а тільки в 1949 - 85 відсотках.
    Ринкова економіка ліквідувала даремні з точки зору народногогосподарства види діяльності. Усунути «чорний ринок», проміжні ланкиторгівлі та торгових «ланцюжків». Хоча промисловість змогла працевлаштувати впродуктивному секторі лише 65 відсотків з усіх кинулися на ринокпраці, кількість яких до того ж стало поповнюватися припливом біженців зсходу і поверненням військовополонених. Навіть при істотних заходи щодораціоналізації виробництва на підприємствах, що веде до збільшеннябезробіття, критичного становища вдалося уникнути в основному завдякинедосконалості концепції валютної реформи, яка дала змогу фінансуватипромисловість зайвими «хворими» грошима, що відтягнув на короткий часдефіцит капіталу.
    У першій половині 1950 року обсяг німецького виробництва зростав щомісяця на
    3-5 відсотків, встановивши абсолютний рекорд - 114% у порівнянні зпоказником 1936 року, у зовнішній торгівлі за півроку вдалося досягти навітьподвоєння експорту, прискореними темпами розвивалися машинобудування, оптика,виробництво електроенергії. У тому ж 1950 році у ФРН було скасованокарткова система.
    До середини п'ятдесятих років після деякого уповільнення економічногозростання настав новий підйом, викликаний припливом капіталу, значноюоновленням технічного виробництва, державними заходами щодо пожвавленняважкої промисловості. У 1953-56 роках щорічний приріст промисловоїпродукції становив 10-15%. За обсягом промислового виробництва Німеччиназайняла третє місце в світі після США і Великобританії, а за деякими видамивиробництва перевершила Великобританію. При цьому основу швидко зростаючоїекономіки склав дрібний і середній бізнес: у 1953 році підприємства зчислом працюючих менше 500 чоловік забезпечили більше половини всіх робочихмісць в економіці, безробіття мала стійку тенденцію до зниження (з
    10.3% в 1950 до 1.2% у 1960). До початку шістдесятих років за обсягомвиробництва та експорту ФРН поступалася лише США. Бурхливий розвиток економіки
    ФРН в п'ятдесятих - шістдесятих роках отримало назву «економічнедиво ».
    Серед факторів, що сприяли розвитку економіки, слід зазначитионовлення основного капіталу, інтенсифікацію праці, високий рівенькапіталовкладень, у тому числі іноземних. Важливе значення мало такожспрямування бюджетних коштів на розвиток цивільних галузей за рахунокскорочення військових витрат, а також збільшення податків на прибуткикорпорацій.
    Окремої згадки заслуговує аграрна реформа, що зрадили основнучастину земельних угідь дрібним середнім власникам. Розвиваючись інтенсивнимшляхом, сільське господарство Німеччини характеризувався швидким впровадженнямновітніх досягнень аграрної науки в практику, що забезпечувало підвищенняпродуктивності сільськогосподарського виробництва та врожайності. Заміру інтенсифікації виробництва дрібне господарство поступалося більш крупному.

    Висновок

    Таким чином, історія економічного відродження Німеччини після другоїсвітової війни є одним із прикладів успішної реалізації ідейлібералізації економіки при збалансованому участь держави векономічного життя країни та забезпечення соціального характеруекономічних перетворень. Необхідними умовами успіху повоєнноговідновлення Німеччини стали зовнішні (план Маршалла) і внутрішні
    (політична стабільність політична підтримка реформ, грошова реформа,лібералізація цін і торгівлі, в тому числі зовнішньої, спрямоване іобмежене втручання держави в господарське життя) чинники.
    Післявоєнний відновлення Німеччини заклав фундамент для «економічногодива »- швидкого зростання німецької економіки в п'ятдесятих-шістдесятих роках,забезпечило положення ФРН в Європейській економіці протягом усієї другоїполовини ХХ століття, і стало економічною основою об'єднання Німеччини вНаприкінці ХХ століття.


    Література

    1. Вощанова Г.П., Годзіна Г.С. Історія економіки. - М: 2001

    2. Ерхард Л. Півстоліття роздумів. - М: 1996

    3. Ерхард Л. Добробут для всіх. - М: 1989

    4. Bark DL, Gress DR, A History of West Germany, 1945-1988. - Kцln:

    1989


         
     
         
    Реферат Банк
     
    Рефераты
     
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

     

     
     
     
      Все права защищены. Reff.net.ua - українські реферати !