Початок визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького

Контрольна робота на тему:

"Початок визвольної війни українського народу під проводом

Б. Хмельницького".

Зміст (з врахуванням Титулка):

Вступ
.................................................. ..........................< br>............................................ стор. 3

1. Причини визвольної війни українського народу ............................................. стор. 4

2. Воєнні дії 1648-1649 рр..

.................................... ...............................

............ ..... стор. 5

3. Формування козацької державності

........................................ ....................... стор. 10

Висновки

.................................. ...................................

........ .................................... стор. 12

Використана література

................................. ....................................

....... ............. стор. 14

Вступ

Обрана тема, розкриття її суті має велике значення для розумінняпричин Національно-визвольної війни українського народу під проводом
Б. Хмельницького (1648-1654рр), її швидкого і успішного розгортання.
Незважаючи на поразку народних повстань в XVI - 20-30рр XVII ст.
Український народ здобув багатий досвід національної та антіфеодальноїборотьби, впевненість в своїх силах, вдалося відновити православну церкву в
Україні, зросли козацькі привілеї. Ці повстання стримували посиленняпольського національного, феодального і колоніального гніту, так якпольський уряд та польські магнати пам'ятали, чим це може закінчитися.

Українські історики в своїх роботах приділяли багато увагивисвітленню цього питання: так М. Гру шевський розгляду цього питанняприсвячує цілий розділ - р.. IV "Перші козацькі війни" (Історія України-Русіт. VII), О. Субтельний в частині ІІІ "козацька ера" своєї книги "Історія
України "дає аналіз цього питання під назвою" Перші повстання ". Звертається до опису питання, пов'язаного з селянсько-козацькими рухами і видатнийукраїнський історик Наталія Полонська-Василенко - в своїй роботі "Історія
України "т.1 ч. IV" Україна напередодні Хмельниччини ". Продовжуєтьсявисвітлення цього питання і в "Історії Русів", "Історії України та їїнароду "О. Ф. Єфименко," Короткій історії козаччини "В. Антоновича.
Більшість сучасних істориків розглядають історію повстання в XVI - 48-57рр.. XVII ст., Як єдине ціле, породжене одними і тими ж причинами. Так вакадемічному дослідженні "Історія України - нове бачення", авторивисвітлюють дану проблему в розділі "Суспільні рухи кінця XVI - 30-х рр..
XVII ст. ". Цю точку зору поділяють і автори "нарисів з історії України
(Новий погляд) I ч. розділ "Національно-визвольна боротьба українськогонароду проти Польщі ".

Повстання під проводом К. Косинського (1591-1593), Повстання підкерівництвом Северина Наливайка (1594-1596 рр..), Козацько-селянськіповстання 20 - 30 років XVII ст. (під приводом Марка Жмайма, під приводом
Тараса Федоровича (Трясила) (1630 - 1631 рр..), Під керівництвом Івана
Сулими (1635 рік)), Повстання 1637-1638 рр.. підготували грунт для успішногорозгортання Визвольної війни українського народу (середина XVII ст.) підпроводом Б. Хмельницького.

1. Причини визвольної війни українського народу.

Причини, характер та рушійні сили війни.

Основними причинами Національно-визвольної війни в середині XVII ст. були:

1. Релігійне гноблення - наступ католицизму та уніатства на права й свободи Української православної церкви, конфіскація церковного майна та земель, насадження католицизму серед населення, впровадження обов'язкового податку для населення на утримання католицької та уніатської церкви, діяльність ієзуітів.

2. Національне гноблення - обмеження українців у правах при зайнятті урядових посад та роботі в органах самоврядування міст, вказівки на другосортність й неповноцінність українців.

3. Соціальне гноблення:

• зростання панщини, натуральної та грошової ренти, зростанняподатків та відпрацьовок селян на користь держави, підсилення особистої залежності селянина від польської шляхти та магнатів;

• феодальна анархія та розгул магнатську-шляхетського свавілля,експлуатація з боку євреїв-орендаторів;

• посилення козацтва й міщанства, нерівність у правовому таполітичному становищі української православної шляхти, обмеження їїінтересів з боку польських магнатів та шляхти.

За своїм характером цей всенародний рух був національно-визвольним,релігійним, антифеодальним.

Головною рушійною силою визвольної війни було козацтво. Середповстанців було багато селян та міщан, а також вихідців з дрібноїукраїнської православної шляхти. Підтримувало повстання й православнедухівництво.

Цілями Національно-визвольної війни були:

. усунення польського домінування, створення Української держави;

. ліквідація кріпацтва, середньої та великої феодальної власності на землю;

. затвердження козацького типу господарювання на основі буржуазної власності на землю.

Хоч магнати великою мірою спричинилися до освоєння, чи, яквисловлювалися польські історики ХIХ ст., "цівілізування" України, вонитакож були чинником нестабільності й напруженості, що стали хронічнимихворобами суспільства. Керуючись принципом "сильний завжди правий", вонипостійно вдавалися до насильства у конфліктах зі своїми підлеглими таіншими магнатами. Ці егоцентрічні, анархічні тенденції, а також слабкістьавторитету королівської влади у порубіжніх землях змусили поляків визнати,що "на Україні ред беззаконня". Схильність магнатів до застосуваннягрубої сили найяскравіше проступала в їхньому ставленні до селян.
Установивши вільні від повинностей слободи і в такий спосіб заманили усвої величезні землеволодіння селянство, вони обкладали селян повинностями,як тільки минав термін слободи. Вимоги шляхти дедалі зростали, особливопісля того як козацько-селянські повстання, здавалося, зазнали остаточноїпоразки у 1638 р..

Невдоволення зростало і в інших верствах українського суспільства.
Специфіка пограниччя зумовлювало становище, коли багато невеликих щойнозаснованих міст були слабо захищені від магнатську зазіхань. Напіваграрнаприрода міст і те, що розміщувалися вони на землях магнатів, давалоолігархам привід ставити під сумнів статус міщан і вимагати від нихвиконання обтяжливих повинностей і сплати податків. Об'єктом утисків іекспропріацій з боку магнатів ставала навіть дрібна знать, переважначастина якої все ще була православною. Зростало загальне невдоволення таобурення, але "клапани", що ними в таких випадках виходив їх надлишок, булизакритими. З подальшим освоєнням території збіглім селянам ставало всеважче відшукати незаймані землі; водночас козацтво, що традиційноприваблювало найбільш невдоволені елементи, після 1638 р.. стало жорстокопридушувати.

Готовність до повстання поєднувалася із вправністю в бою, цієювластивою рисою українців пограниччя. Масові повстання в Європі того часузвичайно характеризувалися відсутністю організованості та військової науки.
З цієї точки зору Україна відрізнялася від інших країн. Мандрівники -чужоземці часто зауважували, що життя на повному небезпек пограниччізмушувало навіть простих селян та міщан освоювати мистецтво володіннявогнепальною зброєю. До того ж козаки утворювали в повстанському військуядро добре організованих і вісокомайстерніх вояків. Навіть недавні поразкипоглиблювала досвід українського козацтва у боротьбі з регулярною армією.
Відтак, із посиленням експлуатації народу магнатами в українськомусуспільстві пограниччя зростала готовність і здатність боротися проти неї.

Для грандіозного спалаху бракувало лише іскри.

2. Воєнні дії 1648-1649 рр..

«Ордінація Війська Запорізького» 1638 р.. ліквідувала чимало правкозацтва і на певний час принесла полегшення польській шляхті. Але вже закілька років козаки подолали заціпеніння, згадали про свою лицарську славуй почали збирати сили для нового виступу проти польського панства. Хочреєстровіків було лише 6 тис.., але вони спиралися на маси невизнаноюурядом козацтва й пригнобленого поспільства. Головними причинамизростаючого незадоволення народних мас України політикою Речі Посполитоїстали посилення гніту селян і міщан, наступ на права козацтва й небажаннянадати козацькі права значній кількості покозачення селян і міщан,незахищеність православної шляхти від свавілля польських магнатів,переслідування православного духовенства й національно-релігійні утискиінших груп населення.

Перші звістки про підготовку козацтва до повстання вольний гетьман
Станіслав Конєцпольській одержав у 1646 р.. Умови для повстання булисприятливими. Король Владислав IV готувався до війни з Туреччиною, алепісля відмови сейму ратифікувати її початок вирішив діяти самостійно. Віндозволив запорожцям зробити морський похід на Туреччину й дав їмкоролівську грамоту на спорудження човнів. Під цим прикриттям козаки почализбиратися на Запоріжжі, згуртовувати й виробляти план спільних дій.

Одним з організаторів повстання став Богдан (Зіновій) Михайлович
Хмельницький (27.ХІІ. 1595-27.VІ. 1647), Він народився в Чигирині, заіншими даними в Переяславі чи на Львівщині, в сім'ї дрібного українськогошляхтича Михайла Хмельницького й козачки з Переяславського полку. Закінчивспочатку, напевне, одну з київських шкіл, потім Львівську єзуїтськуколегію, де дістав грунтовні знання з історії, географії, юриспруденції.
Крім рідної української, добре володів польською, латинською та турецькоюмовами, розумів по-татарськи. З молодих літ опанував військову справу. Бравучасть у козацьких повстаннях 30-х років, займав посаду писаря реєстровоговійська, але в 1637 р. був розжалуваній у сотники, Як і інші православнішляхтічі, Хмельницький зазнавав усіляких утисків і переслідувань з бокупольської шляхти. Зі схвалення Чигиринського та Корсунська старості
Олександра Конєцпольського у нього відбирали то млин, то коня, поки недійшла черга й до батьківського хутора Суботова. Підстароста Данило
Чаплинський в 1646 р.. звичним для шляхти «наїздом» захопив Суботів, амолодшого сина Хмельницького наказав побити мало не до смерті. І це тоді як
Хмельницький мав великий авторитет серед козацтва, його добре знали придворі польського короля, а також в урядових колах Франції.

Навколо Хмельницького гуртувалася група незначної козацької старшини,яка добивалася відновлення козацьких прав і привілеїв. Серед неї виділялисясотники Чигиринського полку Федір Вешняк і Кіндрат Бурляй, колишніполковники Корсунська полку Максим Нестеренко, Білоцерківського - Яцина
Люторенко і Яцько Клиша та військовий суддя Іван Гиря. Найближчимисподвижниками Хмельницького стали також учасники багатьох морських походівна турків і татар Іван Ганжа та Максим Кривоніс.

Перший варіант знищення польських військ на Наддніпрянщині восени
1647 р. чомусь не здійснився. І Хмельницький та його однодумці зібралися натаємну раду під Чигирином для вироблення нового плану. Але про зібраннястало відомо польському комісарові і той наказав Чигиринському полковнику
Михайлу (Станіславу) Кричевського заарештувати Хмельницького для проведенняслідства. Та Вешняк і Бурляй переконали полковника, що він не винен, йумовили відпустити Хмельницького до Трахтемирова - резиденції комісара
Яцека Шамберга, аби він зміг виправдатися. Кричевський співчував змовнікамі відпустив Хмельницького. Проте він разом із старшим сином Тимошем та 16 --ма однодумцями за околицею Чигирина повернув на Запоріжжя. Дорогою до нихприєднувалися різні люди, й на Січ прибуло 300, за іншими даними - 500 чол.
Спочатку прибулі оселилися на о. Томаківка, за милю нижче від Мікітіної
Січі, де стояв польський гарнізон;

Тут же перебували козаки сотника Федора Лінч, які нещодавнозазнали поразки у боротьбі проти ставлеників речі Посполитої Івана Барабашата Іляша Караїмовіча. Хмельницький з побратимами перебрався на ближчийострів Бучки. У січні 1648 р. козаки вже були готові до штурму Січі. Алеполковник Гурський не прийняв бою і завчасно втік застави з Черкаськогополку впустила повсталих у Січ і сама приєдналася до них. На загальній раді
30 січня, за іншими даними - на початку лютого, 1648 р. козаки обрали
Хмельницького гетьманом і підтримали його курс на загальне збройнеповстання проти Речі Посполитої.

Літопис Григорія Граб'янкі, розповідаючи про втечу Б. Хмельницького угрудні 1647 року на Запорожжя зазначає: "Спершу подався на острів Бучки, апотім втік на Микитин Ріг, знайшов там чоловік триста козаків, розповів їмпро себе, про все те, що ляхи з козаками задумали зробити, про ту наругу,яку вони чинять не лише над козацтвом, а й над господнімі храмами ".

21 січня (в історичній літературі називають 25-е, 31-е січня) 1648року загін повстанців на чолі з Б. Хмельницьким захопив Микитинський Січ. Уцьому йому сприяли козаки Черкаського козацького реєстрового полку, якіперебували в ній для спостереження за татарськими переправи через Дніпро.
Повстання охопило весь Низ, де Б. Хмельницький "усіх жовнірів польських танімців-найманців (що застав на Запорожжі стояли) винищив ".

Народна пам'ять скрізь століття пронесла цікавий переказ про те, якимчином Хмельницький добився успіху. "... Приїхав на Січ, аж там стоїтьжовнірство, бере од козаків десяту рибу. От Хмельницький показавши таємнозапорожцям королівський лист, усовітував їм як збути жовнірів: "Я, каже,вийду на майдан та й зачне кричати: "У раду! У раду! У раду! А як візьметепід підлозі дрючки і як жовніри прийдуть без шабель, то ви на їх з дрючками навсіх і перебійте "Так і сталося".

У лютому 1648 р.. повстанці розбили під Микитинський Січчю каральнізагони поляків, що намагалися придушити повстання. Здобуття Січі ізвільнення Запоріжжя від польських військ були першими перемогами
Б. Хмельницького, що мали стратегічне значення. Це стало і початкомвизвольної війни українського народу проти Речі Посполитої.

За короткий час Б. Хмельницький сформував повстанську армію, уклаввоєнний союз з Кримським ханством, здійснював агітацію серед українськогонароду організовано взяти участь у війні з поляками. Саме тоді ним булапроголошена мета боротьби-відновити Українську державу.

Після Великодніх свят 1648 року Кошова старшина зібрала запорозькихкозаків до Січі на Раду. Прибувши на неї було наскільки багато, що "кошовийотаман із Хмельницьким мусили вийти з Січової фортеці на просторішіймайдан ".

На великій козацькій раді було оголошено, що за збитки і гніт з бокуполяків проти них починається війна. А союзником козаків буде Кримський
Хан. Як повідомляє літописець Самійло Величко, що "почувши це, все
Запорозьке військо одностайно і одноголосно назвало Хмельницького своїмгетьманом і 19 квітня постановило і обіцялося стояти за нього у війні зполяками, навіть якщо треба буде головами накласти ". Тут же на раді йомувручили гетьманські клейноди.

Звідси, через кілька днів Б. Хмельницький на чолі 8-тисячноїповстанської армії вирушив на зустріч польським військам, які "йшли простона Запороже до Січі зносити Хмельницького або осадіті його з військом ".

У 1648 р. український народ єдиною силою виступив проти польсько -католицького поневолення. Експлуатація панів, шляхти, євреїв-орендаторівбула жорстокою. Богдан Хмельницький сказав: "Причиною, яка спонукалакозаків піднятися війною на ляхів було не те, що позбавляти їх. земноїбатьківщини, не те, що обтяжувати їх роботами, подібно до немилостивіфараонів, а те, що ляхи, змушуючи козаків відступати від благочестивихдогматів та приєднуватися до невірного вчення, злим юродством руйнувалисела й доми нетлінних душ ".

Війна поділилась на чотири періоди.:

Перший період війни (1648-1649) знаменувався перемогами під Жовтими
Водами і Корсунем; битвою під Пилявцями; облогу Львова і Зборівськімдоговором.

Другий період війни (1650-1653) попри кровопролитну боротьбуповсталих і поляків, жодній із сторін успіху не приніс.

Трітій період війни (1654-1655) визначився допомогою Росії Україні вборотьбі з Польщею.

Четвертий період війни (1656-1657) це укладання союзу між Україною і
Семіградськім князівством, а також спільні дії козацтва і шведською арміїпроти Польщі.

Жовтоводська битва 1648 - перша переможна битва української армії підпроводом Б. Хмельницького проти польських військ на початку національно -визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького 1648-57.
21.1.1648 повстанські загони спільно з запорожцями розгромили польськийгарнізон на Запорізькій Січі і обрали гетьманом України Б. Хмельницького. Напочатку квітня 1648, вимагаючи від великого коронного гетьмана М. Потоцькоговивести з України урядові війська і скасувати "Ордінацію Війська
Запорізького ",Б. Хмельницький на чолі козацького війська виступив з
Запоріжжя. Головні шляхетські сили під командуванням М. Потоцького іпольного гетьмана М. Калиновського розташувалися між Черкасами і Чигирином.
11 (21) .4.1648 польське командування вислало назустріч повсталих дваавангардні загони. Перший під командуванням С. Потоцького і Я. Шемберка (бл.
6 тис.. польських жовнірів і 2 тис.. реєстровців) наступав суходолом, другий,що складався з 2 тис.. іноземних найманців і 4 тис.. реєстрових козаків начолі з генеральними осавула І. Барабашем та І. Караїмовічем, плив начовнах вниз по Дніпру. Біля фортеці Кодак обидва загони мали об'єднатисяі спільними зусиллями захопити Січ. Поділ польського війська на окремічастини блискуче використав Б. Хмельницький. 19 (29) .4.1648 повстанці і загінтатар Тугай-бея атакували шляхетське військо в урочищі Жовті Води
(неподалік теперішнього міста Жовті Води Дніпропетровської обл.) і змусилийого, збудувавши табір, чекати на підмогу. Однак допомога польськомувійську ззовні так і не надійшла.24.4 (4.5) .1648 поблизу Кам'яного Затону на
Дніпрі реєстрові козаки підняли повстання, яке очолили Ф. Джалалій ічеркаський сотник Б. Товпіга. Повсталі, убивши декого з старшин, 5 (15) 5приєдналися до військ Б. Хмельницького. Вирішальна битва 5-6 (15-16) .5завершилася повним розгромом польських військ в урочищі Княжі Байраки.
Сотні польських солдатів загинуло, близько З тис.. жовнірів і 50 шляхтичівпотрапили у полон, в тому числі С. Лотоцький (незабаром помер від ран) і
Я. Шемберк .. Перемога української армії під Жовтими Водами сприяларозгортанню національно-визвольного руху по всій Україні.

Вражені звісткою про поразку в битві під Жовтими Водами й переконаніпідісланім козаком у тому, що повстанці значно переважають їх, командувачі
20-тисячних головних сил Марцін Каліновський та Міколай Потоцький залишиливигідні позиції під Корсунем і, маючи за поводиря таємного агента гетьмана,почали відступати, долаючи багато перешкод. 26 травня неподалік від Корсуняполяки наскочили на козацьку засідку (козацькі сили зросли до 15 тис.., безврахування татарської кінноти) і знову зазнали поразки. Хмельницькому дорук потрапили обидва командувачі польсько-шляхетської армії, 80 великихвельмож, 127 офіцерів, 8520 жовнірів, 41 гармата. Наче полякам ще мало булонещасть, за шість днів до битви під Корсунем помирає король Владислав IV. Утой час, коли на півдні збираються юрми повстанців. Річ Посполита раптомвтрачає короля, командирів і армію.

Перемоги Хмельницького приголомшили поляків і водночас надихнулиукраїнців. Спочатку на Право-, а згодом і на Лівобережжі козаки, селяни іміщани створюють полки й або пристають до гетьмана, або ж під проводоммісцевих ватажків піднімають власні повстання. Багато селян і козаківскористалися нагодою дати волю довго стрімуваній ненависті до гнобителів.
Страшна картина цих подій описується у «Літописі Самовидця»: «... декольвек знайшлася шляхта, слуги замковіє, жиди й уряди міскіе - усе забіялі,не щадячи ані жон й дітей їх, маєтності грабовали, костели палили,обваліовалі, ксіонзов забіялі, дворі зась й замки шляхецкіе й дворижідовскіе пустки, не зоставаючі жодного цілого. Рідкій в тій кріві натот час рук своїх не вимочити й того грабленія тих добр не чинив ». За кількамісяців з України було змете майже всю польську шляхту, урядників,ксьондзів. Особливо нищівного удару зазнали євреї, які становилинайчісельніше, але найменш захищене представництво шляхетського режиму. Між
1648 і 1656 рр.. повсталі вбили десятки тисяч євреїв (через брак достовірнихданих неможливо встановити точніші цифри), і тому євреї й досі вважаютьповстання Хмельницького однією з найжахливіших подій своєї історії.

Польські магнати й шляхта в свою чергу відповідали на різанинурізаниною. Найбільш сумнозвісним прибічником тактики шляхетського терорубув найбагатший з магнатів - Ярема Вишневецький. У своїх лівобережнихволодіннях він мобілізує добре вишколеного 6-тисячне військо, збирає, скількиможе, переляканої шляхти, ксьондзів та євреїв і починає відступати назахід. Скрізь на своєму шляху жовніри Вишневецького катували козаків,лишаючи за собою страхітлівій слід із трупів. Якщо у Польщі «подвигами»
Вишневецького захоплювалися, то на Україні вони викликали таке обурення, щоповсталі й слухати не хотіли про якісь переговори, присягнувшись боротися з
Вишневецьким до смерті.

Протягом літа Хмельницький, розташувались під Білою Церквою,зосередився на створенні дісціплінованої, добре організованої армії. Ядроїї складали 16 випробуваних у боях козацьких полків, очолюваних такимишанованими полководцями, як Філон Джалалій, Максим Нестеренко та Іван Гиря.
До того ж полковніцькі булави отримали такі обдаровані, досвідчені йталановиті представники української знаті, як Данило Нечай, Іван Богун,
Михайло Кричевський, а також вихідці з міщан - Мартин Небаба та Василь
Золотаренко. Великим допоміжним загоном легкої кінноти командував затятийворог Вишневецького й один із найпопулярніших повстанських ватажків Максим
Кривоніс. Із добровольців створювалися нові частини, й під кінець літаукраїнські сили налічували від 80 до 100 тис.. чоловік. Із них регулярнекозацьке військо складало близько 40 тис..

Поляки теж не гаяли часу. Щоб затримати повстанців, вони вступили з
Хмельницьким у тактичні переговори, що дозволило їм мобілізувати 32 тис..шляхти й 8 тис.. німецьких найманців. Коли біля Львова збиралося їхнєвійсько, спорядження в сліпучі шати, які так полюбляла шляхта, очевидецьзауважив, що поляки збираються воювати не залізом, а золотом та сріблом. Начолі нової польської армії стояли три магнати: млявий і закоханий урозкошах Домінік Заславський, освічений вчений-латініст Міколай Остророг і
19-річний Олександр Конєцпольській. Хмельницький саркастично охрестив їх
«Периною», «латиною» й «дитиною». 23 вересня воюючі армії зустрілися під
Пилявцями. Під час бою польським гетьманам зрадили нерви і вони кинулисятікати. Коли про це стало відомо, решта армії вчинила те ж саме. Козаки таїхні союзники татари за кілька годин знищили це нещодавно величне військомайже дощенту.

Битва під Пилявцями відкрила Хмельницькому шлях на захід. Коли вінзаглиблювався в землі Волині та Галичини, селяни вітали його таприєднувалися до повстання. Чули навіть, як у Південній Польщі пригнобленіхлопи казали: «Якби тільки Бог змилувався над нами й дав нам свого
Хмельницького, тоді б ми теж показали шляхті, як гнобити хлопів ». Напочатку жовтня козацько-селянська армія взяла в облогу Львів і вже б от-отздобула його, та завдяки величезному викупу й небажання Хмельницькогоруйнувати чудове місто Львів було врятовано. Через місяць, коли веласяпідготовка до облоги польської фортеці Замостя, надійшла новина, що королемобрано Яна Казимира - людину, яку волів бачити на троні Хмельницький. Новийкороль запропонував гетьманові перемир'я.

Для істориків завжди лишалося загадкою, чому Хмельницький, який натой момент міг знищити Річ Посполиту, вирішив пристати на цю пропозицію йповернутися на Наддніпрянщину. Вочевидь, він усе ще сподівався змінитиполітичну систему Речі Посполитої так, щоб вона могла задовольнятикозацтво. До того ж голод і чума вже позначилися на його військах, як і нанаселенні України в цілому. Та й союзникам гетьмана - кримським татарам --НЕ терпілося повернутися додому. Ці обставини, можливо, й зумовилинебажання гетьмана продовжувати військову кампанію взимку.

На початку січня 1649 р.. Хмельницький повертається до Києва на чоліпереможного війська. Збуджений натовп і православне духовенство віталийого, як «українського Мойсея», що «звільнив свій народ від польськогорабства ».

Навіть після перемог Хмельницького стосунки між поляками таукраїнцями лишилися нез'ясованими. Хоч гетьман усе ще не вирішив розірватизв'язки з Річчю Посполитою, він знав, що його послідовники рішуче настроєніпроти повернення до стану, який існував у 1648 р.. Зі свого боку поляки,готові надати незначні поступки козакам, все ж наполягали на поверненніукраїнців під панування шляхти. Ця безвихідь спричинилася до повторенняпевної моделі подій: з року в рік обидві сторони воювали між собою, але нев змозі завдати одна одній рішучої поразки, вони закінчували виснажливікампанії підписанням незадовільних для себе угод, після чого верталисядодому, щоб вести військову і дипломатичну підготовку до наступної війни.

Навесні 1649 р. в наступ пішли поляки. З Волині йшли їхні основнісили-25 тис.. на чолі з самим королем Яном Казимиром, а через Галичину підВишневецького командуванням сумнозвісного Яреми рухалася 15-тисячневійсько. Вдавшись до своєї звичайної тактики швидкого обманного маневру,
Хмельницький і його союзник хан Іслам Гірей 80-тисячним військом обложили
Вишневецького у фортеці Збараж. Коли на допомогу Вишневецького поспішивпольський король, Хмельницький раптовим маневром напав на армію Яна
Казимира під Зборовом і оточив її. Але якраз коли поляки от-от мали зазнатипоразки й під Збаражем і під Зборовом, татарський хан зрадив гетьмана.
Підкуплений поляками й побоюючись зміцнення українців. Іслам Гірей відвівсвоє військо й поставив перед Хмельницьким вимогу укласти угоду з польськимкоролем. За таких обставин гетьманові не лишалося нічого іншого, якпогодитися.

18 серпня 1649 р.. було підписано Зборівський світ. За ним реєструстановлювався в 40 тис.. козаків, польському війську та євреям заборонялосяперебувати на Київщині, Чернігівщині та Брацлавщіні, де урядові посадидозволялося займати лише козацькій старшині та православній шляхті, аправославному митрополитові обіцялося місце в польському сенаті. Хоча всімучасникам повстання дарувала амністія, більшість селян мали повернутися укріпацтво. Польській шляхті у свою чергу, навпаки, дозволялося повертатисядо своїх володінь. Лише тиск татар змусив Хмельницького піти на цюневігідну угоду, котра викликала широке невдоволення по всій Україні. Алеоскільки поляки вважали, що поступилися надто великим, а козаки булипереконані, що отримали замало, ця угода так і не була повністю виконана.

Будучи стратегом та дипломатом, Хмельницький перед цим уклав угоду з кримським ханом, що обіцяв йому допомогу. У ході війни кримськітатари нерідко надавали козаків, але останні не стали союзниками інших держав.

Отже, на початку війни, навесні 1648 р.., повстанське військорозгромило поляків під Жовтими Водами та під Корсунем. Перші перемогисвідчили не лише про полководській талант Б. Хмельницького та енергію, зякою він вів підготовку до повстання, а й про те, що для Визвольної війнивже був підготовлений грунт: уся селянсько-козацька Україна сприймала йогозаклики як довгоочікувані та бажані.

Вже в цих перших битвах поруч із ним були його бойові побратимі:
М. Кривоніс, Д. Нечай, І. Богун, М. Кричевський та інші. З Ними були вигранібитви під Пилявцями (1648), під Зборовом (1649), під Батогом (1652), під
Жванцем (1653). Та, незважаючи на програних внаслідок зрадництва кримськогохана битву під Берестечком (1651), Хмельницький виявив себе справжнім полководцем і знавцем військового діла.

Хмельницький розумів, що для успіху повстання необхідна підтримка іззовні. Відтак він дедалі більше уваги звертав на зовнішню політику.
Першу свою дипломатичну перемогу гетьман здобув, залучивши до союзу зкозаками кримських татар. Але цей союз виявився ненадійним. До того ж вінНЕ розв'язав ключової для Богдана Хмельницького проблеми взаємин між
Україною та Річчю Посполитою. Спочатку гетьман ще не був готовий доцілковитого розриву. Метою його стосунків із Річчю Посполитою, гнучкимпредставником якої був великий православний магнат Фадам Кисіль, полягала втому, щоб здобути автономію для українського козацтва, шляхом перетворенняйого на окремий і рівноправний стан Речі Посполитої. Але вперта нехітьшляхти визнати колишніх підданих рівними собі в політичному відношеннівиключали можливість досягнути цієї мети.

Головною рисою його таланту стратега була рішучість наступальних дій з метою розгрому ворога частинами у відкритому бою. Хмельницький зарекомендував себе як новатор й носій передових ідей у військовомумистецтві. Його знамениті засідки, демонстратівні атаки, навмиснівідступи та інші тактичні прийоми ставили у безвихідь не одногопольського воєначальника.

У сучасної людини, для якої національний суверенітет є чимось цілкомприроднім, виникає питання, чому Хмельницький не проголосив Українунезалежною. Під час повстання й справді пішов поголос, що він хочевідновити "давньоруське князівство" чи навіть планує утворити окреме "козацьке князівство ". Можливо, ці ідеї й розглядались, але здійснити їх затаких обставин було б неможливо. Як показали безперервні війни, козакихоч і завдавали полякам тяжких поразок, однак не могли постійно протистоятинеодноразовим намаганням шляхти відвоювати Україну. Для забезпеченнятривалої перемоги над помилками Хмельницький потребував надійної підтримкивеликої чужоземної держави. Звичайною платою за таку допомогу була згодана те, щоб визнати зверхність правителя, який її надавав. Головнимпоштовхом до повстання виступало прагнення народних мас позбутисясоціально-економічних лих і для багатьох українців те, як ці проблемивирішувати - при своїй владі, чи чужій - було справою другорядною. Нарештіу Східній Європі суверенітет тоді ототожнювався не з народом, а з особоюзаконного монарха. З огляду на те, що за всієї популярності та влади,
Хмельницький не мав такого визнання, він вимушений був знайти для Українизверхніна, який його мав. Тут не стояло питання про самоврядування України,бо українці вже здобули його. Їхньою метою було знайти монарха, що міг бизабезпечити новосформованого й автономну суспільству законність і захист.

3. Формування козацької державності.

Таким ж новатором Хмельницький виступив і в організації козацького війська, і в державній діяльності. З початком війни
Хмельницький сформулював ідею незалежної Української держави, здійснивпринципову державну реформу в Україні, запровадив полковосотеннійадміністративний устрій, створив регулярне військо, упорядкував податковусистему, судочинство, встановив дипломатичні стосунки з багатьма іноземнимидержавами.

Історичне значення Зборовської угоди полягає в тому, що вонапоклала початок формуванню української козацької державності. Підписаннямцієї угоди завершився перший, початковий період війни.

В результаті було укладено Зборовська угоду, до якої були включенінаступні основні положення:

1. Річ Посполита визнавала існування козацької України в межах Київського, Брацлавського і Чернігівського воєводств, гетьманське правління в неї; гетьман одержував також в користування Чигирин з округом.

2. Державні посади могли займати лише православні.

3. Питання щодо ліквідації унії та церковного майна виносилися на найближчий сейм.

4. Київський митрополит одержував місце в сенаті.

5. Всім Повстанцям гарантувалася повна амністія.

6. Євреї й ієзуіті не мали права жити в Україні, знаходитись під гетьманським правлінням; польська шляхта немала права повертатися на ці території.

7. Реєстр війська запорозького збільшувався до 40 тисяч

(але селяни не попали в реєстрові списки та повинні були повернутися до своїх поміщиків).

1649 р. між Україною та Річчю Посполитою була укладена
Зборовська угода, що поклала початок формуванню Української козацькоїдержави. Територія України ділілася на 16 військово-адміністративнихокругів - полків, на чолі яких стояли полковники, що були

водночас і головними адміністраторами. Полки ділилися на сотні, в якихсотник виконував ти самі функції, що і полковник.

Сотники управляли й сотенною старшиною, до якої відносилися осавул, писар, суддя, хорунжий. На чолі Війська Запорізького стояв гетьман,в руках якого зосереджувалася вся військова, політична, судова,адміністративна влада. В управлінні йому допомагала генеральна старшина: 2осавул, писар, суддя, хорунжий. Центром Управління була Генеральнавійськова канцелярія на чолі з генеральним писарем. За мірою необхідності гетьман збирав козацьку Раду для обговорення найважливіших питань життявійська.

Виникнення козацької держави в Україні призвело до зростання їїміжнародного авторитету та активізації дипломатичних відносин. Післявстановлення союзу з кримським ханом (1651) Хмельницький активно втрутився до молдавських діл. У1650-1653 рр.. козацьке військо ходило у Молдавію. Устолицю України того часу Чигирин до Б. Хмельницьк?? го прибували посли з
Росії, Турції, Угорщини, Польщі, Венеції, Швеції.

У короткий строк і в екстремальних умовах бойових дій створена
Богданом Хмельницьким козацька держава характеризувалася високимидемократичними принципами самоврядування. При гетьманові України існувавдорадчий орган - Рада Генеральної старшини, яка обговорювала найскладнішіпитання державного життя та поточні справи. Водночас на Запорожжі діяла
Рада січової старшини на чолі з Січовим отаманом, яка приймала рішення, щостосувалися Запорозької Січі. Ще одним важливим органом державногосамоврядування була Полкова Рада, яка крім поточних питань полкового життяобирала з участю козаків полкову старшину та полковника. Хмельницькийзапровадив ефективну податкову систему, збирався налагодити карбуваннявласних грошей, встановив і підтримував дипломатичні стосунки з багатьмакраїнами Європи, зокрема з Польщею, Туреччиною, Молдавією, Волощину,
Австрією, Швецією, Італією, Трансільванією, які визнали Україну як суб'єктміжнародного права. Водночас він організував ефективну і розгалужену службубезпеки. Великий канцлер литовський Ольбрахт Радзивілл писав у своємущоденнику «про розвідників Хмельницького, котрих він мав повсюди, навіть у
Венеції ». Український історик Іван Крип'якевич зауважував, що гетьман «мавне тільки дуже точні відомості про події у Польщі, Криму, Туреччині,карпатських князівствах, але також стежив за політикою Швеції, Німеччини,
Австрії, Італії, збирав потрібні відомості через своїх послів та агентів,користувався повідомленнями чужоземних посланців. Зібрані відомості вінумів використовувати для політичних цілей - своїми рішеннями захоплювавворогів зненацька ».

Усе вищезазначене, як і продумана, ефективна і злагодженаорганізація адміністративно-територіального, судового та військовогоустрою, давало надію Хмельницькому утвердити Українську державу. Навесні
1649 року Хмельницький, після цілого ряду блискучих перемог над поляками,мав щасливу нагоду зробити це. Разом з ордою хана Іслам-Гірея він узявоблогу польське військо під Збаражем. На допомогу обкладення вирушив самкороль Ян Казимир з двохсоттісячною армією, але її оточило і блискавичнорозгромило українське військо. Та доля розпорядилася інакше. Хмельницькийвзяв у полон самого короля, проте, певно, не усвідомлюючи майбутніхнаслідків свого «лицарського кроку», змилостивився над ним і відпустивйого, після чого під Зборовом Ян Казимир, скориставшись зрадою
Хмельницького кримським ханом, який, підкуплений поляками, перейшов наїхній бік, схилив гетьмана підписати невигідний для України Зборівськийдоговір, що звів нанівець попередню перемогу.

Збаразька битва та Зборівський договір знаменували собою завершенняпершого блискучого періоду війни Хмельницького, після якого настали важківипробування, що закінчилися врешті-решт втратою хісткої державності післяпідписання Переяславської угоди. Та попри це Українська держава часугетьманування Хмельницького стала прикладом тог