ПЕРЕЛІК ДИСЦИПЛІН:
  • Адміністративне право
  • Арбітражний процес
  • Архітектура
  • Астрологія
  • Астрономія
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографії
  • Біологія
  • Біологія і хімія
  • Ботаніка та сільське гос-во
  • Бухгалтерський облік і аудит
  • Валютні відносини
  • Ветеринарія
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геодезія
  • Геологія
  • Етика
  • Держава і право
  • Цивільне право і процес
  • Діловодство
  • Гроші та кредит
  • Природничі науки
  • Журналістика
  • Екологія
  • Видавнича справа та поліграфія
  • Інвестиції
  • Іноземна мова
  • Інформатика
  • Інформатика, програмування
  • Історичні особистості
  • Історія
  • Історія техніки
  • Кибернетика
  • Комунікації і зв'язок
  • Комп'ютерні науки
  • Косметологія
  • Короткий зміст творів
  • Криміналістика
  • Кримінологія
  • Криптология
  • Кулінарія
  • Культура і мистецтво
  • Культурологія
  • Російська література
  • Література і російська мова
  • Логіка
  • Логістика
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина, здоров'я
  • Медичні науки
  • Міжнародне публічне право
  • Міжнародне приватне право
  • Міжнародні відносини
  • Менеджмент
  • Металургія
  • Москвоведение
  • Мовознавство
  • Музика
  • Муніципальне право
  • Податки, оподаткування
  •  
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

         
     
    Приватизація
         

     

    Історія

    Тема: Приватизація державних підприємств у Росії: етапи і перші результати

    Зміст


    Вступ 3


    1. Сутність приватизації 4

    а) шляхи роздержавлення 4

    б) форми і методи приватизації 7

    2. Етапи приватизації в Росії 11

    а) акціонування і ваучерна приватизація 11

    б) грошова приватизація 12

    в) підсумки та перспективи приватизації 13 < p> 3. Аналіз досвіду зарубіжних країн 17

    а) досвід ваучерної приватизації 17

    б) досвід платної приватизації 19

    Висновок 22


    Список літератури 23

    Введення

    Реформи відносин власності є найважливішим елементом переходу доринкової економіки. Проте підходи до проведення цих реформ, їх темпами імасштабами, а також альтернативи форм реорганізації державного секторуекономіки можуть істотно відрізнятися. Не в усьому сприятливийпочатковий досвід реформи власності, коли ставилося завдання граничношвидкого роздержавлення та приватизації більшості підприємств,змусив частково переглянути не тільки роль держави, а й місцедержавного сектора в перехідній економіці.

    Потенційний протиріччя між функціями власності і контролю укорпоративних форми підприємництва призвело до суттєвих конфліктівінтересів у більшості великих приватизованих підприємств. А швидкамасова приватизація по ваучерні схемами супроводжувалася ще й конфліктамиінтересів внутрішніх і зовнішніх інвесторів.

    У зв'язку з цим широко поширена в перші роки ринкових реформточка зору на швидку приватизацію і накопичення "критичної маси"приватної власності змінилася розумінням особливої ролі держави ідержавного сектора в перехідній економіці.

    В перехідній економіці державний контроль відрізняється віддержавного управління в плановій економіці. Державніпідприємства повинні бути виведені на режим функціонування, відповіднийосновним вимогам ринкового середовища, тобто бути «маркетізіровани». Цівимоги в основному зводяться до наступного: жорсткий бюджет, конкуренція,реструктуризація виробництва та фінансів, організація корпоративногоуправління.

    Сутність приватизації

    а) шляхи роздержавлення

    Відомі два шляхи подолання тотального виведення підприємств з-підпрямого контролю держави, тобто роздержавлення: через самоврядуванняабо через приватизацію.

    самоуправлінських модель підприємства, що дозволяє забезпечитипевний ступінь господарської відособленість, з одного боку, ідеякі риси групової власності, з іншого боку, з'явилася в надрахадміністративно-планової економіки саме як форма відходу від тотальногодержавного контролю і посилення мотивації до ефективної господарськоїдіяльності. Найбільше поширення самоуправлінських модель одержалав Югославії та Польщі, але окремі її елементи використовувалися і в іншихколишніх соціалістичних країнах (наприклад, система робочого участі вприбутки підприємств в Угорщині).

    самоуправлінських модель базувалася на досить аморфних відносинахвласності, коли ці відносини поширювалися головним чином наотримані підприємством господарські результати, а не на капітал. Якщопорівнювати самоврядування з формами власності, прийнятими в ринковій і вперехідній економіці, то за своєю суттю воно найбільше наближається дооренді підприємства його трудовим колективом, коли первісний
    (авансований) капітал залишається у власності держави якорендодавця.

    Подібна модель господарського відокремлення зумовлюєзацікавленість самоуправлінських трудового колективу перш за все взростанні поточних доходів підприємства, залишаючи осторонь будь-яку мотивацію впримноження капіталу. Тому система зацікавленості будується не напринципі максимізації загальної маси прибутку фірми, як це переважнобуває в умовах ринкової економіки, а на збільшенні поточних доходівкожного окремого члена самоуправлінських колективу. А оскільки прицьому заробітна плата сприймається як елемент доходу, а не витратвиробництва, ціни на продукцію таких підприємств не служать їм орієнтиром успіввідношенні ринкового попиту та пропозиції. Це, у свою чергу, означає,що самоврядувальні підприємства якщо й можливі в ринковій і перехіднійекономіку, то лише в якихось певних конкретних випадках дрібногопідприємництва. Домінуючою формою вони бути не можуть.

    Сутність приватизації. Приватизація в перехідній економіці єпереважною формою роздержавлення, з одного боку, і наділеннягромадян власністю за рахунок тих чи інших форм перерозподілусуспільного майна, з іншого. Під приватизацією, як правило, розуміютьпродаж або безоплатну передачу державної власності в рукиокремих громадян, трудових колективів або юридичних осіб. На базідержавних підприємств можуть виникати приватні і змішані фірми врізних організаційно-господарських формах-від індивідуальнихпідприємництва до усіх видів корпорацій.

    Головний зміст приватизації полягає в трансформації підприємств -виробників, заснованих на тому чи іншому виробничо-технічномукомплексі (ланок «єдиної фабрики» планової економіки), до фірм,базується на капіталі. Капітал як самовозрастною вартість несе зсобою корінні зміни всіх функцій, життєвих циклів, структурнихзрушень колишніх державних підприємств.

    Зародження і розвиток відносин за капіталом (збереження уперетвореної форми стосунків з праці) кардинальним чином змінюють всюсистему інтересів у межах підприємства і вимагають нових механізмів їхузгодження. У процесі приватизації в ході масових трансакцій (передачі,переходу прав власності) з'являються нові соціальнікатегорії-власників (акціонерів), керуючих (менеджерів), найманихпрацівників. Приватизація, таким чином, створює передумови для коріннихзмін у структурі суспільних груп і відносин.

    По суті, приватизують підприємства перехідного періоду-цеосновний осередок, де відбувається головне таїнство ринкової трансформаціїекономіки. Успішність і темпи трансформації залежать як від загальної логіки іпослідовності прохідним економічної політики (зовнішні умови іСереда функціонування капіталу), принципів і методів самих реформвідносин власності (підходи до приватизації та реформуваннядержсектора), так і від ринкової реструктуризації економіки (консолідація іефективний перелив капіталів). При цьому саме ринок капіталу єключовою проблемою створення ефективного комплексу ринкових механізмів уперехідній економіці.

    Конкретні методи проведення реформи власності залежать від того, наяких принципах передається державне майно новим власникам.
    Це насамперед вибір між платною (за повну вартість або на пільговихумовах) або безкоштовної формами приватизації. Дуже гостро перед початкомприватизації у всіх країнах стояло питання про те, хто може претендувати намайно приватизованих державних підприємств - всі громадяни,тільки члени трудових колективів, володарі достатніх для викупукапіталів. Актуальним було і питання про масштаби допуску до приватизаціїіноземного капіталу. З усіх цих проблем у постсоціалістичнихкраїнах відбувалися гострі дискусії соціально-політичного та економічногоплану. Приватизація взагалі є одним з найбільш політизованихелементів ринкової трансформації.

    Величезні маси змінюють форму власності державних активів увсіх постсоціалістичних країнах зажадали достатньої різноманітностіможливих легальних форм приватизації. Причому міркування соціальноїсправедливості, що отримували все більшу суспільну підтримку, в ходіреформ розсунули коло можливих учасників за рахунок включення до числа новихвласників активів населення, працівників і керуючих компаній, що буливласників або їхніх спадкоємців, які втратили колись право власності впроцесі соціалістичної націоналізації. Характерно також, щоприватизація в багатьох країнах з перехідною економікою проводиласяодночасно з лібералізацією законодавства про підприємства іпідприємницької діяльності.

    б) форми і методи приватизації

    Майже десятилітній досвід постсоціалістичної приватизації дозволяєосмислити результативність її окремих форм для росту інвестиційноїактивності й ефективності економіки. У принципі, все розмаїття методівможна звести до наступних: прямий продаж за гроші активів і ціннихпаперів, пільговий продаж або безкоштовна передача активів працівникамкомпаній, масова ваучерна приватизація і реприватизація.

    Можлива і більш детальна угруповання форм приватизації. Так,
    Світовий банк виділяє наступні способи приватизації впостсоціалістичних країнах: прямий продаж активів, масова приватизаціяпо ваучерні схемами, викуп контрольного пакета акцій менеджментом і/абопрацівниками, публічна пропозиція, ліквідація, безоплатна передачамуніципальним органам, акціонування, акціонерне державнепідприємство за участю іноземного капіталу. Оцінюючи результативністьперерахованих методів, варто мати на увазі, що, по-перше, у всіхкраїнах використовувалися ті або інші їх комбінації, а, по-друге, невеликакупівельна спроможність громадян у порівнянні з потенційною ціноюдержавних активів змушувала в ході реформи власності змінюватипріоритети у виборі методів приватизації.

    Масова приватизація шляхом видачі приватизаційних ваучерів дозволяєпорівняно швидко розподілити державні активи серед великогочисла громадян. Незалежно від того, чи видаються приватизаційнісвідоцтва безплатно або за деяку невелику суму грошей, ваучернісхеми є соціально найменш конфліктним способом приватизації. Разомз тим отримані за такими схемами власницькі права не можутькваліфікуватися як повноцінне право приватної власності і, швидше заза все, є лише стартовим умовою для подальших трансакцій абозвернення в гроші. Переважним методом ваучерні схеми були в Чехії,
    Словаччини, Росії, Монголії, Казахстані, Албанії.

    Безкоштовність або низька ціна ваучерів дозволила більшій частині населеннявзяти участь у масовій приватизації, а державні активи пройшличерез етап первинного закріплення прав власності досить швидко.
    Позитивним моментом є також швидкий старт приватизації найбільшпроблемної частини державних активів-великих промислових підприємств.
    Разом з тим ваучерні схеми, виключивши можливість одержання доходів відприватизації в бюджет, поглибили проблеми внутрішнього і зовнішньогодержавного боргу.

    ваучерні схеми, звичайно, не найкращий шлях для формування ринківкапіталів. Велика кількість виникали інвестиційних фондів і компаній проблеми невирішувало. З країн, доводили швидку масову приватизацію, лише в Чехії,
    Словаччини і Словенії фінансові ринки мають достатню стійкість длястановлення приватного сектора економіки. Цьому значною мірою послужилачасткова реструктуризація і передприватизаційна робота на підприємствах,цінні папери яких готувалися до виходу на ринок. У Росії, Казахстані,
    Монголії й особливо в Албанії (судячи з подій початку 1997 р.) фінансовіринки знаходяться в недостатньо стійкому стані, хоча і маютьпостійне зростання. У більшості ж випадків зміни в правах власності,особливо на великих підприємствах, не супроводжувалися заходами для їхньої ринковоїреструктуризації. Фінансові та інвестиційні інститути, проминувши найбільшвигідний спекулятивний етап створення ринку цінних паперів, виявилися занадтослабкими для нормальної інвестиційної роботи з реальним сектором.

    Приватизація методом прямих продаж активів, цінних паперів, майновихкомплексів заздалегідь підготовленому інвестору або на грошових конкурсах,аукціонах, тендерах і т. п. має перевагу-одержання грошей, якіможуть стати джерелом як надходжень до бюджету, так і інвестицій вприватизовану компанію.

    Предметом продажу може стати лише привабливе для інвесторів,прибуткове підприємство, тому даним методом, на жаль, не моглаприватизуватися більша частина потребують великих інвестиційпромислових підприємств. Число інвесторів (особливо в порівнянні зваучерні схемами) сильно обмежене тими, хто реально має капітал. Зцього випливає, що первинне закріплення прав власності надержавні активи і подальший їхній перерозподіл може відбуватисядосить концентровано (на відміну від розпорошеності ваучерного методу).
    Аукціони і конкурси сприяють виявленню ринкової оцінки приватизованихактивів на рівні максимально прибуткової. Але по ефективних цінах вдаєтьсяпродати лише невелику частину підприємств (якщо, звичайно, мова не йде проугодах, розтягуються на багато років). Більшість же підприємствреалізується за заниженими цінами, і результативність угод купівлі-продажудля продавця складається головним чином у зміні державної власностіна приватну (як було, наприклад, у Східних землях Німеччини). Дляпокупця результат визначався здатністю отримати прибуток зпридбаних активів.

    Особливий випадок-продаж активів іноземному інвестору. У всіх країнах зперехідною економікою робилася ставка на приток інвестицій від покупців -нерезидентів. Очікування пов'язувалися з одержанням доступу на західнітоварні та фінансові ринки, із упровадженням західного менеджменту, ростомринкової вартості компаній. Переважним метод прямих продажів був у
    Угорщини, Хорватії, Естонії, використовувався в Польщі, тобто застосовувався в тихкраїнах, де ще в надрах планової економіки створювалися умови длярозвитку приватної власності. Іноземний капітал оцінив цю вигодустартових умов приватизації, хоча реальні інвестиції все ж таки були меншеочікуваних і за обсягами, і по ефективності ринкової реструктуризаціїекономіки.

    Приватизація методом прямих продаж сприяє швидкому прогресуфінансових ринків і, що особливо важливо, створює сприятливий клімат дляросту знов утворених приватних підприємств на національному, іноземному абозмішаному капіталі.

    Передача або пільговий продаж державних активів працівникамприватизованих компаній набула поширення у рядіпостсоціалістичних країн (Польща, Латвія, Литва), причому навіть там, депочаткова концепція приватизації його не передбачала (наприклад, в
    Угорщини). Особливий розмах цей метод одержав у Росії, де він використовувався взагальній схемі масової ваучерної приватизації і сприяв первиннійпередачі у власність трудових колективів 3/4 приватизованихкомпаній. Цінність активів, отриманих акціонерами за допомогою цього методуприватизації, украй нерівномірна по галузях і компаніям-від вельмисуттєвих елементів власності та доходу (як, наприклад, було вросійському «Газпромі» або у великих нафтових компаніях) до порожніхсвідоцтв власницьких прав на збитки і борги підприємств. Однакнайбільш істотними негативними наслідками даного методу єдефіцит або навіть повна відсутність зовнішніх інвесторів на початку післяприватизації, а також труднощі в налагодженні нормального корпоративногоуправління. Вихід на ринки капіталів таких компаній може бути утруднений.

    Наступним методом приватизації є реприватизація, тобтовідновлення в правах власності осіб, незаконно позбавлених майна врезультаті конфіскаційне націоналізації. Основними формами реприватизаціїє: реституція, тобто повернення власності колишнім власникам унатуральному вигляді, і компенсація, тобто повернення вартості конфіскованогомайна грошима або спеціальними ваучерами. Реприватизація в обох цихформах проводилася в колишній Чехословаччині (потім у Чехії), Угорщині,
    Болгарії, Словенії, Хорватії, Естонії. Досвід постсоціалістичних країнпоказав, що найбільш сприятливо реприватизація протікає в тих випадках,коли вона передує основним акціям по приватизації. Зволікання зпроведенням реприватизації, особливо у формі реституції, може призвести доконфліктів між інвесторами, вже вклали свої капітали, і особамі,що пред'являють права власності як колишні власники майна. Такаситуація досить несприятлива для залучення іноземних інвестицій.

    Етапи приватизації в Росії

    а) акціонування і ваучерна приватизація

    В Росії завдання швидкого відходу держави зі сферибезпосереднього управління підприємствами вирішувалася за допомогою їх масовогоакціонування і ваучерної приватизації в 1992-1994 рр.. У короткий термінбула створена законодавча база приватизації, де були прописані їїформи, методи, варіанти пільг для всіх категорій акціонерів, колективних таіндивідуальних власників.

    Російський ваучер був неіменних, і на ньому стояв грошовий номінал,розрахований за балансовою вартістю сукупних державнихвиробничих фондів на 1 липня 1992 Це дозволило без особливихтруднощів у короткі терміни консолідувати великі пакети ваучерів іпроводити масштабні ваучерні вкладення на аукціонах з продажу акційприватизованих підприємств.

    У первинному розміщенні акцій більшості компаній брали участьнаступні групи інвесторів: працівники та менеджмент компаній (трудовіколективи), великі інституційні інвестори (банки, інвестиційніфонди і компанії, компанії-суміжники), дрібні інвестори (громадяни та їхоб'єднання).

    Трудові колективи на ваучерної етапі отримали безпрецедентні засвітовим заходів пільги, що пояснювалося прагненням влади провестипервинне закріплення прав власності досить швидкими темпами і безвеликих соціальних конфліктів. Тому за підсумками ваучерного етапу контрольнад 75% приватизованих компаній здійснювали внутрішні акціонери, ітаким чином було створено резерв для неминучого подальшогоперерозподілу капіталу. Пакети трудових колективів швидко розмивалися,і вже через рік після завершення ваучерної приватизації частка внутрішніхакціонерів у капіталі компаній істотно знизилася, а зовнішніх-збільшиласямайже вдвічі.

    Великі інституційні інвестори проявляли інтерес в основному допідприємствам паливно-енергетичного комплексу, експортним підприємствам
    (чорна та кольорова металургія), торговельним компаніям. Більшість жеприватизованих компаній, особливо в обробних галузях,стратегічного інвестора не отримали. Банки, сподіваючись на великіспекулятивні доходи, придбали за ваучери безліч пакетів акційкомпаній, що опинилися абсолютно неконкурентоспроможними і вимагаливеличезних інвестицій для ринкової реструктуризації. Однак на ваучерноїетапі і деякий час після нього у комерційних банків не булоосмисленої інвестиційної стратегії, якщо не вважати поширеної тези пронеобхідність диверсифікованості портфелів.

    Результати ваучерного етапу виявилися скромнішими, ніж очікувалося.
    Проте головне все ж таки було досягнуто: у Росії почалося формуванняінституційних основ ринкової економіки та намітилися цілком певнітенденції зміни соціальної структури на базі формування приватногосектора. На початок 1995 корпоративний сектор економіки налічував понад
    25 тис. акціонерних товариств (40 млн. акціонерів), причому не менше 10% їхакцій належали іноземним інвесторам. Вже в середині 1995кількість приватизованих підприємств перевищила кількістьнеприватизованих, склавши відповідно 50,5 і 49,5% їх загальної кількості.
    У 1995 р. весь недержавний сектор економіки справив 70% ВВП Росії.

    б) грошова приватизація

    ваучерної приватизації, за задумом, повинен був змінити так званийгрошовий етап, на якому акції приватизованих підприємств продавалисяб стандартними методами, за «живі» гроші. Повинен був заробити іфондовий ринок. Формально етап грошової приватизації почався з 1995 р. імав дві основні мети: по-перше, поповнення державного бюджету, по -друге, інвестиційна підтримка приватизованих компаній. На грошовомуетапі продаж акцій вже не могла бути масовою та одноразовою. Пакетиповинні були виставлятися на грошові аукціони поступово і рівномірно,забезпечуючи безперебійне грошові надходження до бюджету та інвестиції врозвиток компаній. Намічена схема не змогла ефективно заробити, запринаймні, з трьох причин.

    По-перше, на заключному етапі ваучерної приватизації з метоюпожвавлення затухаючого попиту були виставлені на торги і продані пакетиакцій найбільш привабливих для інвесторів компаній. По-друге, употенційних інвесторів саме в цей час з'явилася серйознаальтернатива для грошових вкладень-ринок державних цінних паперів В -третє, з-за вкрай низьких темпів грошової приватизації на передній планвисунулася завдання надходжень до бюджету, відтіснивши інвестиційну цільовускладову.

    в) підсумки та перспективи приватизації

    На початковому етапі ринкової трансформації стійко переважалидумки, що приватизація як масова трансакція власницьких правможе бути проведена в порівняно короткий термін, швидко створитькритичну масу приватних власників і основу стабільного підвищенняефективності економіки. Ілюзії розсіювалися по мірі тією чи іншою міроюреалізації приватизаційних програм: на хвилі приватизації підйомуекономіки не відбулося. Не можна, однак, повністю погодитися і зрозповсюдженим у Росії поглядом на приватизацію як на хибний курсвлади, що сприяв розвалу економіки. У світовій економічнійісторії не було ще прецедентів, коли на величезному геополітичномупросторі практично одночасно і в такі короткі терміни були бприведені в рух фактично всі державні активи. Процес такогорозмаху не міг пройти гладко, з абсолютно позитивним або близьким донаміченим результатом. Проблеми були неминучі і в основному можуть бутизведені до наступного.

    По-перше, недосконалість, нерозвиненість інститутів власності вперехідних економіках, відсутність механізмів самонастроювання і компенсаціїсторонніх впливів дозволяють державі в особі чиновницької номенклатурифактично зберігати повністю або частково контроль над приватизованимиактивами. Права нових власників погано захищені. Юридична змінавласності на державні активи не забезпечує новому власникуповної впевненості в правах і не стимулює тому раціональногоекономічної поведінки. Таким чином, в перехідних економіках (як,втім, і в будь-яких інших) приватизація виходить далеко за рамки сутоюридичного процесу. А тому навіть цілком добротна юридична основаприватизації-це дуже важлива, але всього лише частина процесу змінивідносин власності.

    По-друге, немає ніяких гарантій, що слідом за юридичним зміноюформи власності на державні активи зміняться самі собоюекономічні відносини в розподілі ресурсів. Насправдірегулювання ресурсної бази, як правило, зберігалося в руках державибезвідносно до форми власності на активи. І необхідні великідодаткові зусилля, щоб дійсно розділити власність і владапісля зміни юридичного статусу.

    По-третє, в трансформуються економіках перехід прав власностіне веде автоматично до зміни системи управління і контролю. Досвід усіхкраїн свідчить про неминучість конфліктів з питаньпрофесійного управління та контролю між новим і старим менеджментом,зовнішніми та внутрішніми інвесторами приватизованих компаній навітьнезалежно від їх розмірів.

    У 1995-1996 рр.. не була досягнута головна, фіскальна, метаприватизації-недовиконання завдань з надходжень до бюджету було величезним.
    Зламати на деякий час негативну тенденцію вдалося за допомогою новоїдля Росії (і нетипової у світовій практиці) схеми так званих заставнихаукціонів (осінь-зима 1995 р.). Відповідно до цієї схеми уряд
    (держбюджет) отримує від комерційних банків кредит під заставу федеральнихпакетів акцій найбільш привабливих компаній. По акціях, призначенимв заставу, проведені тендери, переможцями яких були визнані банки,які запропонували більш великі кредити. Банки, які виграли на заставномуаукціоні, отримали право управляти заставними пакетами протягом всьогочасу застави. Після закінчення цього часу (намічений термін-1 вересня 1996р.) у разі неповернення кредитів (а інакше й не могло бути прикатастрофічному стані держбюджету) заставодержатель отримував правопродати заставні пакети і погасити за рахунок виручки наданіурядові кредити. З певними застереженнями заставні схеми можнаназвати специфічним методом приватизації-практично всі заставодержателявважали за краще не продавати свої пакети. На заставні аукціони були виставленіакції 12 компаній. Бюджет у загальному підсумку отримав від заставних аукціонівблизько 1 млрд. дол

    Проведення аукціонів супроводжувалося безліччю конфліктів міжщо брали участь банками (їх інвестиційними компаніями), а після завершенняаукціонів виникли конфлікти також між банками-заставоутримувачами іменеджментом компаній. Менеджмент прагнув зберегти контроль, не допускаючипредставників банків у корпоративні органи управління, перешкоджаючивідкриття всієї фінансової інформації і гальмуючи тим самим початокреструктуризації підприємств (таким, наприклад, було протистояння
    «Норильського нікелю» і Онексімбанк).

    Заставні аукціони були першою спробою перекладу великих російськихпромислових підприємств під приватне управління. Але на їх результативностіпозначився очевидний олігархічний характер перехідної економіки в Росії.
    Заставні аукціони практично були закритими для більшості банків,створюючи вигідні умови угод тільки «для своїх». Тому суми застави іціна подальших продажів виявилися, за різними оцінками, у 3-5 разів нижчетого, що могло бути отримано на відкритих торгах.

    У 1997 р. вступив в силу новий закон «Про приватизацію державногомайна і про основи приватизації муніципального майна Російської
    Федерації ». Закон робить основний акцент на приватизацію не підприємств
    (більша частина з них вже приватизована), а майнових частокдержави. Набір методів приватизації розширений за рахунок продажупохідних цінних паперів. Скорочено і можуть використовуватися більш гнучко
    (аж до повного скасування) пільги трудовим колективам. Важливо, що вартістьмайнових комплексів визначається не тільки за балансовою вартістю, асукупно-на підставі статутного капіталу, балансової оцінки та ринковоївартості. Відновлено забуте поняття оренди з викупом (за ринковоювартості).

    З 1997 р. передбачено низку нових підходів, покликаних поліпшити ситуаціюперш за все з бюджетними доходами від приватизації. З огляду на низькубюджетну ефективність передували масових продажів, новий порядокприватизації спирається на добре підготовлені нечисленні великіугоди. Передпродажна підготовка із залученням незалежного фінансовогоконсультанта націлена на отримання максимальних надходжень до федеральногобюджет. Крім продажів за індивідуальними проектами будуть продаватися пакетиакцій і нерухомість за стандартними схемами, на комерційних конкурсах зінвестиційними та соціальними умовами. Передбачено також продовжитипрактику здачі федерального майна в оренду.

    Найбільшими угодами в 1997-1998 рр. стали продажу пакетів акційкомпаній «Связьинвест», «Роснефть», ряду нафтових компаній, виведених дляцього з заборонних списків.

    Плани приватизації компаній, умови конкурсів та аукціонів з продажувеликих пакетів знову стали предметом тривалих гострих конфліктів міжпотенційними інвесторами, федеральними й регіональними органами влади. Щобупорядкувати процес підготовки і проведення приватизаційних угод,
    Мінгосімущество РФ передбачив класифікацію підприємств з тією чи іншоюступенем державної участі та відповідними обмеженнями вприватизації. Виділяється п'ять типів підприємств:

    . регіональні та національні природні монополії, в яких управління державним пакетом здійснює колегія представників держави (РАО «Газпром», РАО «БЕС Росії» тощо);

    . акціонерні товариства, що домінують на окремому ринку і що підлягають реструктуризації в інтересах формування конкурентного середовища. Такі суспільства контролюються шляхом закріплення у власності держави контрольного пакета акцій або «золотої акції»;

    . акціонерні товариства, акції яких можуть бути передані в холдинги або інші об'єднання підприємств (у тому числі фінансово-промислові групи) зі збереженням у держави "золотої акції";

    . акціонерні товариства, пакети акцій яких можуть бути передані в управління суб'єктам федерації;

    . всі інші акціонерні товариства, акції яких можуть бути продані або виставлені на конкурси з довірчого управління.

    У першому кварталі 1998 р. пакетів акцій, що перебувають у федеральнійвласності, за величиною частки в статутному капіталі АТ розподілялисянаступним чином: більше 50% -831 АТ; від 25 до 50% -2004 АТ; до 25% -1400 АТ;
    «Золота акція» -631 АТ. Всього на початок 1998 р. у Росії зареєструю-чани
    31 тис. АТ.

    Аналіз досвіду зарубіжних країн

    а) досвід ваучерної приватизації

    Приватизація в постсоціалістичних країнах не була рівномірнимпоступальним процесом зміни титулу власності підприємств здержавного на приватний або змішаний. Формування структуриекономіки, за критерієм форм власності відповідає вимогам ринку,здійснювалося поетапно, з уповільненнями, відступами і коригуваннямипервинних програмних установок. Практично повсюдно початкунормальної легітимної приватизації за стандартними схемами і відповіднозі спеціальними законами і державними програмами передував етаптак званої спонтанної приватизації. Якщо передача новим власникаммалих і частини середніх підприємств через оренду, продаж і реституцію
    (повернення колишнім власникам власності, націоналізованої післядругої світової війни) пройшла досить легко й успішно, то «велика»приватизація зіткнулася з істотними труднощами. У Болгарії, Польщі,
    Румунії та Чехословаччини (пізніше Чехії і Словаччині) були прийняті ваучернісхеми приватизації. Але, за винятком Чехословаччини, вони не здійснювалисяна практиці аж до середини 90-х років, коли в цих країнах вжевиникли ринкова банківська система і фондовий ринок. У ці роки різніпредставники і групи правлячої верстви боролися за контроль наддержавною власністю і ділили її. У результаті до 1995-1996 рр.. в сферуваучерної приватизації потрапили ті підприємства, які держава не моглапродати приватним особам або організаціям. У цей час ваучерна приватизаціявже повністю втратила привабливість для населення. Примітно, щона референдумі, який відбувся у Польщі в лютому 1996 г, більшість громадянвисловилися на підтримку платної приватизації.

    Єдиним прикладом швидкої і успішної ваучерної приватизації в
    Східній Європі є приватизація в Чехії і Словаччини, які проводяться у
    1992-1994 рр.. Вона багато в чому аналогічна схемі ваучерної приватизації в
    Росії. Громадяни Чехії та Словаччини отримували ваучери, які могли обмінятина акції підприємств або на акції інвестиційних фондів. Однак, на відмінувід Росії, чеські та словацькі інвестиційні фонди не припинилиіснування після завершення приватизації, а перетворилися на власниківколишнього державного майна. Хоча не у всіх фондах положеннягаразд, багато хто з них все ж таки зуміли налагодити ефективнеуправління приватизованими підприємствами.

    Практика східноєвропейських країн, особливо Болгарії та Румунії,виявила вкрай негативні наслідки затягування термінів приватизації. Уумовах економічної лібералізації держава багато в чому втрачаєможливість контролювати держпідприємства. Майно, фактично втратиловласника, стає об'єктом зловживань.

    б) досвід платної приватизації

    Досвід платної приватизації. У середині 90-х років виникла нова хвиляінтересу до платної приватизації. На цей раз вона була пов'язана з найгострішихбюджетним кризою, що уразила пошта всі східноєвропейські країни.

    Причина кризи-у нереформованість бюджетної сфери. Державазберігає високі зобов'язання перед виробництвом і соціальною сферою, алеподаткова база та організаціязбору податків не дають можливостіпрофінансувати державні витрати в передбаченому обсязі. Більшетого, якщо в період високої інфляції першої половини 90-х років державадомагалося прийнятного рівня збору податків завдяки високійінфляції (а збирання багатьох податків, включаючи ПДВ, прямопропорційнаінфляції), то при переході економіки в нізкоінфляціонний режим воно лишилосьцього «джерела». Нарешті, у міру розвитку ринкової економіки стализ'являтися такі статті державних витрат, яких раніше впостсоціалістичних країнах не було (наприклад, виплата допомоги побезробіття).

    Ця ситуація дуже нагадує бюджетна криза в Росії в 1997 р., щоще раз свідчить про спільність основних законів трансформації для всіхперехідних економік.

    У 1995-1996 рр.. проблема фінансування бюджету з найбільшою гостротоювстала перед Болгарією, Угорщиною та Румунією, хоча проявилася і в Польщі і
    Чехії. Державні органи цих країн приступили до приватизації великихоб'єктів енергетики, важкої промисловості та транспорту. Головні труднощіполягає в тому, щоб залучити покупців до цих об'єктів, які зазвичайвідрізняються хронічною збитковістю та обтяжені великою соціальноюінфраструктурою, застарілим обладнанням та надмірною зайнятістю.
    Наприклад, в Угорщині одні й ті ж енергетичні та транспортні компаніїдоводилося виставляти на торги п'ять-шість разів.

    У числі об'єктів, які були виставлені на продаж у ціроки,-електростанції, мережі енерго-і газопостачання в Угорщині, Польщі та
    Чехії, нафтопромисли, нафтопереробні заводи, мережі заправнихстанцій в Румунії та Болгарії, національні авіакомпанії в Польщі та Чехії,машинобудівні підприємства, що раніше складали серцевинуіндустріального комплексу. Через високу вартість ці компанії іпідприємства дістаються головним чином іноземному капіталу.

    Для деяких країн, наприклад для Болгарії, характерне прагненняпродати держпідприємства дешевше, але як можна швидше. Це пояснюєтьсянеобхідністю терміново поповнити бюджет, а також пов'язане з необхідністювиробляти великі платежі за зовнішнім боргом. З цієї ж причини Болгарія,єдина з країн Східної Європи, відновила практику приватизаціїпо «схемі Брейді» (названої на ім'я міністра фінансів США кінця 80-хроків), яка передбачає продаж державної власностізакордонним інвесторам і проведення екологічних заходів міжнародногозначення в залік погашення зовнішнього боргу.

    У процесі приватизації держава заохочує формування великихпромислово-фінансових структур (аналогічних російським). Такі структуривиникають, наприклад, в результаті придбання банком контрольного пакетаакцій великого виробничого підприємства. Не дивлячись на те що подібніоб'єднання фінансового та виробничого капіталу ведуть до монополізаціїринку, східноєвропейські країни бачать в них можливість досягти зростаннявиробництва за рахунок економії на

         
     
         
    Реферат Банк
     
    Рефераты
     
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

     

     
     
     
      Все права защищены. Reff.net.ua - українські реферати !