ПЕРЕЛІК ДИСЦИПЛІН:
  • Адміністративне право
  • Арбітражний процес
  • Архітектура
  • Астрологія
  • Астрономія
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографії
  • Біологія
  • Біологія і хімія
  • Ботаніка та сільське гос-во
  • Бухгалтерський облік і аудит
  • Валютні відносини
  • Ветеринарія
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геодезія
  • Геологія
  • Етика
  • Держава і право
  • Цивільне право і процес
  • Діловодство
  • Гроші та кредит
  • Природничі науки
  • Журналістика
  • Екологія
  • Видавнича справа та поліграфія
  • Інвестиції
  • Іноземна мова
  • Інформатика
  • Інформатика, програмування
  • Історичні особистості
  • Історія
  • Історія техніки
  • Кибернетика
  • Комунікації і зв'язок
  • Комп'ютерні науки
  • Косметологія
  • Короткий зміст творів
  • Криміналістика
  • Кримінологія
  • Криптология
  • Кулінарія
  • Культура і мистецтво
  • Культурологія
  • Російська література
  • Література і російська мова
  • Логіка
  • Логістика
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина, здоров'я
  • Медичні науки
  • Міжнародне публічне право
  • Міжнародне приватне право
  • Міжнародні відносини
  • Менеджмент
  • Металургія
  • Москвоведение
  • Мовознавство
  • Музика
  • Муніципальне право
  • Податки, оподаткування
  •  
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

         
     
    Походження давніх слов'ян
         

     

    Історія

    Зміст

    Введення

    3

    1.Проісхожденіе древніх слов'ян. Історіографія питання. 7

    2.Образованіе ранньофеодального держави у древніх слов'ян. 19

    2.1. Передумови і причини утворення державності 19 у древніх слов'ян Центральної Європи.

    2.2. Освіта ранньофеодального держави в Чехії. 23


    3. Історія розвитку чеського ранньофеодального держави. 43

    3.1Древнепольское князівство.

    43

    3.2 Зв'язок чеського та польського князівств.

    50

    Висновок .

    70


    Список літератури.

    Проблема походження і розселення слов'ян дотепер залишається дис -куссіонной, але численні дослідження істориків, археологів, ан -тропологов, етнографів і лінгвістів дають можливість скласти загальнукартину ранньої історії слов'янських народів.

    Область розселення слов'янських племен була Середня та Східна Європа.
    Як вважають радянські, польські та чехословацькі археологи, протосла -Вянскя племенами були найдавніші племена - носії археологічноїкультури так званої шнурової кераміки. Вони займалися землеробством іскотарством і в середині 3-2 тисячоліттям до н. е.. селилися на великихпросторах між течією Дніпра на сході, карати на півдні, Одрою назаході і Балтійським морем на півночі. У другій половині 1тисячелетія до н.е.. і в першій половині 1 тисячоліття н.е. у лісостеповій зоні цієїтериторії жили племена, відомі з культури полів поховання. Вони,як правило, спалювали небіжчиків, і прах ховали в землі в особливих глинянихсудинах - урнах на цвинтарях. Вони жили первіснообщинним ладом, в першуполовині 1 тисячоліття н.е. вже знали плужне землеробство і гончарне коло
    (черняхівська культура), що свідчить, з одного боку, пропочався відділенні ремесла від землеробства а з іншого - про початок розкладання родоплемінного ладу. Археологи вважають їх ранніми слов'янськими племенами.

    У середовищі цього ранньослов'янського населення були відсутні міцні еконо -вів економічні та культурні зв'язки і йшов процес етнічної диференціації. Уході його до кінця бронзового і в період раннього залізного віку виниклисвоєрідні з культури групи племен, у тому числі на сході - племенаподніпровські культур, а на заході - племена лужицької культури. Цим булопокладено початок утворенню східного і західного слов'янства.

    Західні слов'яни, які жили в 3-2 ст. до н.е.-4-5 ст. н.е. в басейні
    Вісли та Одри і в верхів'ях Дністра (на території теперішньої Польщі ісусідніх з нею областей України), виразно представлені пшеворськоїкультурою. Вона отримала назву по могильнику у Пшеворська і виникла наоснові варіантів лужицької культури. У перші століття н.е. захід-нославянскіеплемена, що населяли територію від північних відрогів Карпат (венедські гори)до Балтійського моря, вперше згадують античні автори. Під іменем венедіввони були відомі Плінію Старшому, Таціану і Птоломей Клавдію. З 1-2 ст.до пізнього середньовіччя назву "венеди" поширювалася назначну частину західних слов'ян.

    У середині 1 тисячоліття н.е. у слов'ян завершувався процес розпадупервіснообщинного ладу. Цьому сприяли широке поширеннязаліза, розвиток землеробства і скотарства, зародження ремесла. За данимибагатьох джерел, до цього часу венеди розділилися на дві групи --склавинів і антів. Районом розселення союзу склавинів були землі на заходівід Дністра, а племінного союзу антів - Подністров'я і Середнє
    Подніпров'я. На рубежі 5-6 ст. анти спільно зі склавини вступили вборотьбу з Візантійською імперією. Ця боротьба була частиною загального битвиевропейсіх племен з рабовласницькими державами Середземномор'я і
    Причорномор'я, що було одним з ознак кризирабовласницького ладу. Боротьба слов'ян з Візантією тривала впротягом 100 років і закінчилася тим, що на початку 7 ст. слов'яни заселилиПоріччя Дунаю і частину Балканського півострова. Цим був покладений початоктретій слов'янської групи - південного слов'янства.

    У середині 1 тисячоліття н.е. на великій території Східної
    Європи, від озера Ільмень до Причорноморських степів і від Східних Карпатдо Волги, склалися східнослов'янські племена. Історики налічуютьблизько 15 таких племен. Кожне плем'я являло собою сукупність родіві займало тоді порівняно невелику відокремлену область. Згідно
    "Повісті временних літ", карта розселення східних слов'ян у 8-9 ст.виглядала так: словени (Іллінський слов'яни) жили на берегах Ильменскогоозера і Волхова; кривичі з полочанами - у верхів'ях Західної Двіни, Волгиі Дніпра; дреговичі - між Прип'яттю та Березиною; в'ятичі - на Оці й Москві -річці; радимичі - на Сожі і Десні; сіверяни - на Десні, Сеймі, Сулі і
    Сіверському Дінці; древляни - на Прип'яті і в Середньому Подніпров'ї; поляни --по середній течії Дніпра; бужани, волиняни, дуліби - на Волині, за Бугу;тиверці, уличі - на самому півдні, біля Чорного моря і над Дунаєм.

    Академік Б. А. Рибаков зазначає, що вже з 2 ст. н.е. виявляється
    "різкий підйом всієї господарської і соціальнай життя тієї частинислов'янського світу, яка свого часу створила придніпровські сколотськіцарства, а в майбутньому стане ядром Київської Русі - Середнього Подніпров'я ".
    Зростання кількості скарбів римських монет і срібла, що відносяться до епохиімператора Трояна (98-11) та знайдених на землях східних слов'ян,переконливо свідчить про швидкий розвиток у них торгівлі. Прослов'янському експорті хліба в 2-4 ст. говорить запозичення слов'янамиримської хлібної заходи - квадрантала, що став потім у них Четвериков (26,26л) і дійшов в нашій метрології до 1924 р. в 2-4 ст. форми побутуслов'янського світу стають більш різноманітними. Основу господарськоїжиття східних слов'ян состваляло землеробство. Але якщо слов'яни, які жили влісовій зоні Середнього Придніпров'я, знали підсічно землеробство
    (зарубинецька культура), то слов'яни, які жили в лісостепу Нижнього
    Придніпров'я, освоїли вже плуг з лемешем і чересло і застосовували більшеефективне плужне землеробство (черняхівська культура).

    Слов'яни вирощували пшеницю, ячмінь, жито, просо, горох, гречку. Донас дійшли свідоцтва про використання нашими предками ям-сховищщо відер до 5 т зерна. Якщо ееспорт зерна до Римської імперії стимулюваврозвиток землеробства, то місцевий ринок сприяв появі новогоспособу розмелювання зерна - на борошномельних з жорнами. Стали будуватисяспеціальні хлібні печі. Слов'яни розводили велику рогату худобу ісвиней, а також коней, займалися полюванням і рибальством.

    У повсякденному побуті слов'яни широко використовували так званий ри -туальний календар, пов'язаний з аграрною магією. У ньому відзначалися днівесняно-літнього сільськогосподарського сезону від проростання семяндо жниві особливо виділялися дні язичницьких благання про дощ у чотирьох різних термінах.
    Зазначені чотири терміну дождейсчіталісь оптимальними для Київщини і вагрономічних посібниках кінця 19 ст., що свідчить про наявністьу слов'ян 4 ст. достовірних агротехнічних спостережень.

    У східних слов'ян були широко розвинені ковальська і ливарна справа. Вонивиготовляли на гончарному крузі кераміку, майстрували ювелірні та кістяніпредмети побуту.

    На відміну від слов'янського лісової півночі з характерними для нього ма-

    маленький городищами у слов'ян лісостепу виникали нічим не огородженівеликі села. Вони тяглися по Белега річок на 1-1,5 км, нагадуючи пізнішіукраїнські села з їх вільної плануванням садиб. Поряд зі звичайнимижитлами (10-20 кв м) будувалися великі будинки-огнища площею 100-120кв.м. Вони стояли по сусідству з іншими будинками і призначалися,ймовірно, вже не для великої родини-Задруга, а для челяді.

    Для життя слов'ян вельми характерна споруда спільної оборонноїлінії, відомої під ім'ям Змієвих валів і охоплює всі Середнє
    Придніпров'ї. Про існування цих валів в 2-4 ст. кажуть, зокрема,два факти: відсутність у той час самостійних обороннихукріплень у всіх сіли знахідка скарбу римських монет в насипу одного звалів. Спорудження великої спільної оборонної лінії можесвідчити про появу державного початку.

    Східні слов'яни жили в оточенні численних сусідів. На за -пад від них жили західні слов'яни, на південь-південні слов'яни. На північно -заході прибалтійські землі займали предки сучасних литовців, латишів іестонців. У північно-східних лісах і тайзі жили багато угро - фінськіплемена - мордва весь, Карела, чудь. На сході, в районі Середньої Волги,склалося держава Волзька Болгарія. Ці болгари були тюркським народом
    , Що складається в родинних стосунках з чуваші й кавказькими балкарця. Господарями південнихстепів були кочівники - тюрки, авари, хазари. У IXв. там з'явилисяпеченіги, а в XI ст. в степу прийшли половці. У районі Середнього Дунаю
    (територія сучасної Угорщини) в IX ст. влаштувалися угорські племена --вони прийшли туди з Приуралля через південноруські степу і там знайшли новебатьківщину.

    Як довго східнослов'янські племена зберігали свої імена, а разомз ними і деякі племінні особливості? Володимир Чівіліхін в романі-есе
    "Пам'ять" прводіт з цього приводу такі цікаві дані: древляни --по 990 р., словени - по 1018, кривичі - за 1127 р., дреговичі - по
    1183, в'ятичі, що найдовше жили без князів, - з 1197г.

    Але сьогодні автора даної роботи цікавить не тільки питання проис -ходіння слов'янських племен у Європі, але і освіти в Європі слов'янськихдержав. Розглядаючи Центрально-європейський регіон, ми звернемо своюувагу на Чехію. Слов'янське держава у центрі Європи, потрапляє підвплив німців і турків, але, тим не менше, зумів зберегти і християнськурелігію і самобутню культуру. Мета даної роботи - показати процесстановлення ранньофеодального держави на території сучасної Чехії, іпроцес його первісного розвитку. Автор використав електронніносії інформації, тому в оформленні роботи зробити посилання навикористання цитат було досить проблематично. Ось чому в роботівідсутній Application, а існує тільки Список використаноїлітератури.

    Питання про походження слов'ян вважається одним з основнихпитань в історії Східної і Південно-Східної Європи. Парадоксально, що уцього багатомільйонного народу, «розселяються на величезних просторах
    Європи та Азії від блакитної Адріатики до берегів Тихого океану і відспекотних степів і пустель Казахстану та Середньої Азії до похмурих вод
    Балтики та Північного Льодовитого океану ", не можуть визначити місце звідки вінвийшов.

    Одна з причин цього, за словами В. П. Кобичева, - відсутність скільки -небудь повноцінних писемних джерел про слов'ян до середини 6 століття н.е.
    В даний час до складу слов'янських народів входять росіяни, українці, білоруси, поляки, чехи, словаки, болгари, серби, хорвати, гасконці,словенці. Але на початковому етапі існувала ще маса груп і племенслов'ян, які були відомі в Греції, Малій Азії, Північній Африці,деякі селилися навіть в Іспанії. Але надалі вони були знищені,або асимілювали, наприклад, як поморские слов'яни, які підпали підвлада
    Тевтонського ордену в 12-14 століттях. Незважаючи на начебто розрізненість ірозкиданість слов'янських племен, все-таки слов'янські племенаявляли собою єдине ціле. Літописець "Повісті временних літ" впочатку своєї праці писав :"... Був один народ слов'янський "(" Бе єдиний мовасловенська ").

    Проблему складає не тільки визначити прабатьківщину слов'ян, аленавіть і відповісти на питання про їх походження. По цій проблемі існуєбезліч версій, однак, жодну з них не можна визнати повністю дост -вірною.

    На рубежі 19-20 століть мовознавець І.А. Бодуен де Куртене висунувприпущення про походження етноніма слов'яни. На думку цьогодослідника, назва слов'яни виникло спочатку в середовищі римлян,захопили на східних кордонах слов'янської держави безлічрабів, друга половина імені яких закінчується на слав-Владислав,
    Судислав, Мирослав, Ярослав і т.д. Це закінчення римляни перетворили назагальне назву будь-якого раба взагалі (у пізньому латині раб --sclavas), а згодом і народу, що постачав більшість цих рабів. Відримлян це було, потім засвоєно і самими слов'янами.

    Цю теорію згодом сильно розвинули німецькі вчені -націоналісти, які використовували її для приниження ролі культури і значенняслов'янських народів в історії ранньосередньовічної Європи. Однак у цієїтеорії є безліч слабких сторін. Наприклад, такий факт, що Римська
    Імперія, яка існує вже багато століть, що веде постійні війни, вході яких вона брала величезна кількість полонених - рабів, раптомзвернула увагу на полонених слов'ян, і за їх імені стали називатися всераби. Далі, неможливо, за словами В. П. Кобичева, пояснити, якимчином образливий для себе термін сприйняли всі слов'янські народи, зокрема східні, які ні під прямим, ні під непрямимпануванням римлян ніколи не перебували. Плюс, сам автор гіпотези виходитьз того, що корінь слав є споконвічно слов'янським, отже,слов'янам не було ніякої потреби запозичити це слово у будь-когобуло - воно і без того у них мали саме широке ходіння.

    У своїй книзі "Світ історії" Б. А. Рибаков розглядає питання пропоходження держави Київська Русь. При цьому він говорить, що "першимпитанням, без вирішення якого ми не можемо приступити до аналізупроцесуперетворення первісного суспільства у класове, є питання пропоходження слов'ян в його географічному, територіальному аспекті: дежили "первославяне, які міста були їхніми сусідами, ..., яким шляхом йшлоподальше розселення слов'янських племен ..."

    Саме з точки зору відповіді на це питання я буду розглядатикнигу Б.А. Рибакова у своїй роботі. Рибаков у своїй книзі "Світ історії"пише, що слов'янські народи належать до найдавніших індо -єдності, що включає такі народи, германські, балтійські ( "литовсько -латиські "), романські, грецькі, індійські (" арійські ") та ін,розкинулися ще в давнину на величезному просторі від Атлантичногоокеану до Індійського і від Льодовитого океану до Середземного моря. Чотири -п'ять тисяч років тому індоєвропейці займали ще не всю Європу і не заселилище Індостан.

    Рибаков вважає, що приблизними географічним центромпервинного "індоєвропейського масиву" була північно-східна частина
    Балканського півострова і Мала Азія. Ті племена, з яких шляхомпоступової консолідації утворилися праслов'яни, мешкали майже на краюіндоєвропейських просторів, на північ від гірського бар'єра, який відокремлюєпівденну Європу від Північної і тягнеться від Альп на схід, завершуючись на сході
    Карпатами.

    Слов'янський народ вважається в історії порівняно молодим. Підвласним ім'ям вони вперше упомянаются в письмових джерелах лише з 6століття. Вперше ім'я слов'ян у формі oxhabnvos ми зустрічаємо в Псевдо-Цезаріусаблизько 525 р. Головною що утворює силою праслов'янського народу слідвважати стихійну інтеграцію більш-менш споріднених племен. Хоча,безсумнівно, мало місце і природне розмноження і колонізація новихпросторів. ТеТобто, за словами Рибакова, створило слов'янський народ не розмноження одногоєдиного племені. Говорячи про причини відокремлення слов'янського народу відіндоєвропейської групи, Б.А. Рибаков називає, наприклад, таке загально -ропейское подія:

    На рубежі 3-4 тисячалетій до н.е. в північній половині Європи (від
    Рейну до Дніпра) посилювалося скотарське чабанські господарство, швидковиникає майнова і соціальна нерівність. Велика рогата худоба ста-

    новітся символом багатства (у старому українською мовою скотніца "- скарбниця),а легкість відчуження стад веде до війн і нерівності племен та вождів,тим самим порушується первісне рівність. Розпочата повсюдноборотьба за череди і пасовища призвела до найширшого розселення пастушихплемен не тільки по Центральній, а й по Східній Європі аж до Середньої
    Волги. Розселення велося окремими, самостійно діючими племенами.

    Важливо відзначити, що в момент розселення (перша половина 2тисячоліття) ще не було ні слов'янською, ні німецької, ні балтійськоїспільності; всі племена перемішувалися і міняли сусідів у міру поступовогоруху. "Приблизно до 15 століття до н.е. розселення припинило," --стверджує Рибаков. Вся зона європейських листяних лісів і лісостепубула зайнята індоєвропейськими племенами. Почалася нова, осіле життя,в ході якоїскладалися різного роду зв'язки між сусідніми племенами, атакож особливості розвитку окремих племен. Вперше на такому великомупросторі начаЧи складатися нові споріднені один одному мови.

    У науковому пошуку найдавніших доль слов'янства нове місценалежить лінгвістиці. Лінгвісти визначили:

    1. що відділення праслов'янських племен від родинних чи сусідніхіндоєвропейський племен сталося близько 4000-3500 років тому;

    2. за даними мови лінгвісти встановили, що сусідами слов'ян зіндоєвропейських народів були германці, балтійці, іранці, дако-фракійці,кельти і т.д.

    3. судячи з загальних всім слов'янським народам позначенням елементівландшафту, праслов'яни проживали в зоні листяних лісів і лісостепу, дебули поляни, озера, болота, але не було моря; де були горби, яри,водоразде -ли, але не було високих гір.

    Однак тут слід звернути увагу на те, що природні зони,відповідають цим лінгвістичним визначень, розміщені в Європі ширше,чим можна припускати слов'янську прабатьківщину. Праслов'яни займали лишечастина того простору, що відбилося в їх стародавніх мовами.

    В даний час батьківщиною слов'ян визнається область, що тягнетьсяна північ від Карпат. Але при найближчому визначенні її границь учені дужеістотно розходяться між собою. Наприклад, один з основоположників сла -вяноведенія, чеський учений Шофарік проводив кордон слов'янськоїпрабатьківщини на заході від устя Вісли до Неманя, на півночі - від Новгорода довитоків Волги і Дніпра, на сході - до Дону. Далі вона, на його думку,йшла через нижній Дніпро і Дністер уздовж Карпат до Вісли і по вододілу
    Одеру і Вісли до Балтійського моря.

    Один з представників російського мовознавства академік А.А. Шахматовшукав прабатьківщину слов'ян у басейні західній Двіни і нижнього Німану, звідки,на його думку, слов'яни пізніше пересунулися на Віслу, а потім вжерозселилися по різних напрямках і потім області, в якихсформувалися сучасні слов'янські народи.

    Перша версія отримала назву висло-Одерської варіанту. Польськаархеолог Стефан Носек, прихильник цього варіанту, запропонував звернутися доархеологічними матеріалами того часу, коли слов'янський народ від'єднав -ся від основної групи індоєвропейських племен. Увага археологівпривернула тішнецкая культура 15-12 століть до н.е., яка биля добревідома на території Польщі між Віспой та Одером.

    Однак інший польський археолог Олександр Гардавній, а також рядукраїнських археологів встановили, що тішнецкая культура поширюєтьсяі на простір на схід від Вісли, аж до Дніпра, переходячи частково іна його лівий берег. Таким чином, на основі об'єктивних археологічнихматеріалів спір було вирішено на користь об'єднання обох варіантів. Хочаостаточно питання про точні межах прабатьківщини праслов'ян як і раніше невирішене.

    У своїх лекціях "Походження слов'ян" М.І. Артамонов говорив проте, що найбільш розробленим є питання про західному кордоніпраслов'янської території, яку проводять від моря по Одеру до річки Вартиі далі по цій річці і Віслою і по ній до річки Сала. На півночі праслов'янисусідами з предками литовців "угро-фінів". Межею з першимислужила річка Прип'ять. На сході слов'яни сягали Дніпра і навіть, яквважаючи -ють деякі дослідники, аж за нього, захоплюючи, по крайнейб частина басейну річки Десни. Викладені уявлення грунтуються восновному на лінгвістичних даних.

    Однак неможливо переоцінити і можливість такої науки, якархеологія, хоча видатний археолог Л. Нідерле і не вірив у самостійнезначення своєї науки. Говорячи про спільність народів (в нашому випадкуслов'янських народів), не може грунтуватися тільки на мовній спільності,важливо, щоб народи не були різні і по культурі. Під "культурою"археологи розуміють стійку сукупність ознак, властивихзалишками минулого певного періоду розвитку суспільства: обрядпоховання, форми прикрас, одяг, типи знарядь, зброю і т.д. і т.п.

    У своїй лекції М. І. Артамонов говорить про те, що, зокрема,характерна кераміка з хвилясто-лінійним орнаментом 9-10 століть збігається всвоєму поширенні з територією східних і західних, а частково іпівденних слов'ян, що багато в чому говорить не тільки про мовну, а й прокультурної спільноти. Однак у першому тисячолітті до н.е. західні тасхідні частини слов'янської прабатьківщини виявляються разнокультурнимі, інакшекажучи, етнічно неоднорідними. З цього можна зробити висновок, що не всяобласть так званої прабатьківщини була споконвічно слов'янської. У зв'язку зцим польські та чеські археологи ставлять, як праслов'янськоїархеологічної культури Лужицька культура, що проіснувала з 1300 до
    300 року до н.е. З визнанням слов'янської приналежності до лужицькоїкультурі пов'язується не тільки дуже суттєве для слов'янських народівпродовження слов'янської історії в глибоку старовину Європи, але, щодуже важливо, і в політич -ком відношенні, цим обгрунтовуються права західних слов'ян на посади, щообласті як споконвічно слов'янські.

    Класичними областями лужицької культури є дві старіслов'янські області, розташовані на північ від Судет між Ельбою назаході, верхнім Одером на сході і Вартою - на півночі; це Лужицькаобласть і Силі -зія. Лужицька культура представлена могильниками і поселеннями. Типовимиє великі могильники з сотнями поховань, найчастіше у виглядіплоских, тобто не зазначених зверху курганним насипом, неглибоких могил зурною, яка містить попіл спаленого небіжчика.

    Стародавня ступінь лужицької культури відноситься до третього періодубронзового століття (1300-1100 роки до н.е.) і, за висновком більшостіфахівців, обмежуються у своєму поширенні Лужиці, Сілезією,
    Великопольщі. Лужицька культура вже в третьому періоді бронзового століттяпоширилася на південно-східну частину Мекленбурга, майже весь
    Брандербург, східну частину
    Саксонії, північно-східну Чехію, північно-східну Маравію, північно -західну Словаччину і велику частину Польщі.

    У четвертому періоді бронзового століття (1100 - 900 роки до н.е.)територія лужицької культури продовжувала розширюватися у всіх напрямках.
    Особливо значним було її просування на північний схід і схід, девона заходить за Буг і займає куток за Віслою і Сяном.

    В останньому періоді бронзового століття межі лужицької культури напівнічно-заході і заході, у північному Бранденбурзі, східному Мекленбурге і наверхній Ельбі в Чехії кілька відступають під натиском предківгерманських племен. Зате на сході в цей час Лужицька культура доходитьдо західного волочить.

    Основними галузями лужицької культури були: північно-східна
    Чехія, Моравія, Сілезія і сусідні землі Великопольщі.

    У другій половині раннього залізного століття частина населенняпоморської культури перетнула водну перешкоду Нотець і клином врізалася вобласті інших груп лужицької культури. На думку польського археолога
    Костшевского, місцеве населення чинило впертий опір північнимзавойовникам (про це свідчить густа мережа городищ як у Куявії і
    Мазовії, так і в південній частині Великопольщі і Сілезії).

    У 400-150 роки до н.е. північні прибульці досягають найбільшогорозповсюдження, проникаючи на південь на Одер, на південний схід - вгору по Віслі,доходячи до Збруча на території західної України. У період пізньої бронзи іраннього заліза на північно-заході і заході на лужицьких культурунашаровуються і частково витісняють її культури сусідніх етніческітхгруп (германців). Особливо значітеьним був рух кельтів, що почалосяв 400 році до н.е., в результаті якого відбувається злиття лужицької такельтської культури в районі Польщі і виникає нова так званакультура ямних поховань.

    Німецькі археологи довгий час стверджували, що ця культураналежить германцям, і її поява пов'язана з вторгненням вандалів удругій половині 2 століття до н.е. Польські ж археологи пов'язують її звенедами, найдавнішим з відомих історії слов'янських утворень. Удоказ вони наводили не тільки знаходження її на території, наякої, згідно з даними письмових повідомлень, жили венеди, але і її тіснігенетичні зв'язки, з одного боку з історичною слов'янською культурою і,з іншого боку, з більш давньої лужицької культурою, негерманскяприналежність якої ясна і самим німецьким археологам.

    Незважаючи на те, що на основній частині східної половини Центральної
    Європи збереглися численні і виразні сліди перебування тутбалтійського субстрату, переважна більшість дослідників, як у нашійкраїні, так і за кордоном, продовжують шукати найдавнішу прабатьківщину слов'ян допівніч від Карпатських гір, десь на просторі між річками Одером,
    Віслою і Дніпром, якщо брати найбільш крайні думки.

    Різниця в поглядах полягає лише в тому, що одні зрушують цютериторію більше на захід (Яжджевського), інші - на схід (
    Бернштейн

    Одним з важливих аргументів прихильників східної орієнтації єтак звана зооботаніческая теорія, що засновує свої аргументи нааналізі що містяться у слов'янських мовах назвав рослин іпредставниківтваринного світу. У відповідності зі своїми лінгвістичними висновкамиприхильники цієї версії шукають прабатьківщину слов'ян поза межами розповсюдженнятаких дерев, як бук, черешня, білий клен, модрина, а саме між
    Віслою, Західним Бугом, Прип'яттю, Карпатами і середнім течією Дніпра.
    Однак багато хто вважає цей метод недостовірним. Наприклад, мовознавець
    Фасмер, торкаючись лінгвістічекіх висновків, заснованих на аналізізооботаніческой термінології, скептично зауважив, що так не будедоставляти великих труднощів довести, ніби на території стародавньоїпрабатьківщини слов'ян "водилися слони і верблюди". Цей скептицизм пов'язаний,по-перше, з можливістю запозичення того чи іншого зооботаніческоготерміну, по-дру -яких, з мінливістю і рухливістю меж флори і фауни (наприклад, врезультаті зміни клімату в Європі, межі зростання бука заостанні 2-3 тисячі років просунулися на сотні км із заходу на схід).

    Прихильники більш західного місцезнаходження слов'янської прабатьківщини (
    Костшевскій, Козловський, Чекановський, Лер-Сплавінскій та ін) шукають її восновному в межиріччі Вісли і Одеру. В основі їх поглядів лежитьпередбачувана приналежність лужицької культури цілком або частковослов'янам. Обгрунтовується це тим, що у слов'ян і носіїв лужицькоїкультури збігаються місця поселень, форма і прийоми будівництва жител,похоронні обряди (трупоспалення), а головне (по "методом виключення"
    Бронштейна) тим, що в іншому випадку для слов'ян в Європі Iтисячалетія до н.е. взагалі не знайти місця для поселення, маючи на увазі, щовони є одним з найзначніших і численних народів цьогоконтиненту.

    Проте й у цієї теорії є свої слабкі місця. Наприклад, відсутністьслов'яно-німецьких мовних зв'язків. Лер-Сплавінскій на підставіформального статистичного обліку встановив, що у слов'ян більше мовнихзв'язків з німецьким мовою, ніж у балтійців. Звідси можна зробити висновок,що слов'яни жили на захід від балтійських племен в безпосередній близькості відгерманців. Але ці факти були зібрані з різних хронологічекіх пластів іярусів мовної системи, тому, по-думці В.В. Мартинова (тежприхильника цієї гіпотези), їх не можна зіставити і піддаватистатистичного обліку. Таким чином, можна сказати, що Вісло-Одерськалокалізація найдавнішої прабатьківщини слов'ян на сьогодні ще дуже далека відтого, щоб вважатися остаточно доведеною.

    І все ж таки на користь гіпотези про західну, а вірніше, південно-західній,тобто карпато-дунайського, прабатьківщини слов'ян можна навести більше аргументів,ніж на користь східної Дніпровсько-прип'ятській їх прабатьківщини.

    Аргументоване доказ, наведене нижче, представлено вкнизі В.П. Кобичева "У пошуках прабатьківщини слов'ян".

    Перший аргумент - збіг племінних назв Полабська,поморських та інших західних слов'ян з найдавнішими, відомими на данійтериторії етнічними найменуваннями кордону перших століть нашої ери,яких відносять до східнонімецькому народам.

    Правда, відомо, що окремі племена отримували найменування взалежно від природних особливостей краю, через це вони моглиспівпадати у народів різних мовних систем, але в даному випадкуперед намимайже повний збіг етнічної карти двох різних епох, відокремлениходна від одної проміжком часу більше, ніж у 500 років.

    Інший аргумент грунтується на даних тононіміі, науки прогеографічних назвах. Перебуваючи на тій чи іншій території, народи даютьназви різних географічних об'єктів, які потім передаються зпокоління в покоління. Характерно, що одного разу дані географічніназви не змінюються, як правило, згодом, навіть якщо народ, що давїх,пішов в інше місце або взагалі зник. Однак тононіміческіе дослідженняпов'язані з багатьма труднощами. Зокрема, не замінюючи стару назвуновим, новопрішедшій народ змінює його відповідно до правилсвоєї мови. Тим не менше, неможливо стверджувати, щодревня прабатьківщина слов'ян, знаходиться скоріше на заході, ніж на сходімежиріччя Вісли і Дніпра. Доказом цього є наступне.

    По-перше, територія верхній частині басейнів Вісли, Одеру і частково
    Ельби і Дніпра, як це було встановлено в кінці минулого століття російськимдослідником І.П. Філевська, повна гідроніміческіх повторів, що збезсумнівністю свідчить про мовну однорідності створив їїнаселення.

    По-друге. У межах зазначеного ареалу чітко простежується
    "Рух" гідронімів в напрямку з заходу на схід і з півдня напівніч, що визначається за зменшувальне характеру назв (р. Ломнабасейну
    Одеру и р. Ломніца - притоки Дніпра, Попрада і палив).

    По-третє. Тононімія західній частині слов'янських земель, включаючи ірайон Карпатських гір в межах Румунії, вражає архаїчністю, на щовказують такі стародавні її форми, як Брда, ВДА, Гвда, вкрай, звластивим і специфічним для слов'янських мов поєднанням декількохприголосних.

    Північну і північно-східний кордони слов'янської прабатьківщини встановитидекілька важче. Це пов'язано, по-думці Кобичева, з найтіснішим сусідствомслов'ян з летто-литовськими племенами, значна частина якихзгодом органічно злилася з ними. Однак по деяким характернимгідроніма можна стверджувати, що лінія поділу між слов'янами і летто -литовськими племенами проходила десь в районі північних відрогів
    Карпатських гір, відхиляючись на південь на сході, і йдучи на північ у бік
    Балтійського моря на заході.

    Західна ж межа розселення слов'ян у давнину, ймовірно,досягла східних схилів Альпійський гір, включаючи басейни річки Лех
    -правої притоки Дунаю. Це припущення пов'язане з тим фактом, що вслов'янською мовою збереглося кілька слів, що свідчать просусідстві слов'ян у віддаленому минулому з народами, говорили на італійськихмовами.

    Якщо ми звернемося до антропологічними дослідженнями, то виявитьсячотири основних антропологічних типу, які проживають на безсумнівнослов'янських землях - район на північ від Карпат:
    1) помірно длінноголовий з невеликими розмірами черепа та обличчя, такзваний прибалтійський;
    2) длінноголовий, широколиций - кроманьонскій;
    3) длінноголовий узколіций - моравський;

    4) среднеголовий Широконосі, з виступаючими вперед щелепами --сілезький, відомий в цих місцях вже з епохи неоліту та ранньої бронзи.
    Перші 2 типу в епоху неоліту були поширені набагато ширше, ніжокреслений ареал (наприклад, прибалтійський тип був відомий на півдні
    Скандинавії ...), тому вони навряд чи можуть бути визнані споконвічнослов'янськими.
    Найбільш цікавим є третій, моравський, антропологічний тип,тому що межі його розповсюдження-повністю вміщуються в рамкахпередбачуваної прабатьківщини слов'ян. Цей тип особи виявлено найбільш яскраво услов'ян з Моравії і Слабошева. У період раннього середньовіччя з цимтипом зближується населення, що проживало в районі Познанського воєводства (
    Польща), і деякі групи східнослов'янського племені сіверян.

    Таким чином, і з антропологічних даних начебто випливає висновокпро те, що областю первинного формування слов'янства єтериторія, що безпосередньо прилягає до Середньому та почасти верхньоготечією Дунаю і охоплює верхів'я річок Ельба, включаючи і її лівіпритоки, Одеру і Вісли.

    Однак в питаннях походження і найдавнішої історії слов'ян щебагато неясного, передбачений рейтинг, спірного. У цій області необхіднаще тривала роботапредставників різних галузей знань: імовознавців, і археологів, і істориків, і етнографів, і антропологів.

    Тільки шляхом дослідження всієї сукупності наявних даних можнавпоратися з цією складною, але в той же час і дуже важливою проблемою!

    Питання про походження держави (династії) являється головним критеріємбудь-який ранньосередньовічної «історії народу», тобто історіографічноготвори. Для російської історіографії таким твором була «Повістьвременних літ », яка відповідала на запитання« звідки є пішла російськаземля »і« хто в Києві почав первее княжити ». «Повість» містить «сказанняпро покликання князів з-за моря ». І саме це сказання, а головне - йогоінтерпретація - складають предмет дискусій, основу для народженнянормандської теорії.
    Дослідники Мельникова Е.А. і Петрухін В.Я., порівнюючи Лаврентіївському,
    І Новгородську Іпатіївському літописі, зробили вивчення структури легенди,її змісту, типу, і вони прийшли до висновку, що легенда про запрошення варягівявляє собою оповідь, в якому поєднуються міфопоетичної іісторичні (!) почала; що подібна структура «властивараннеісторіческім описах », вона свідчить про що лежить в основілітописного тексту історичний факт.

    На відміну від своїх південних сусідів - скіфів, фракійців, кельтів, у середовищіяких ще в другій половині першого тисячоліття до н.е. виникладержавність, праслов'янські зарубинецькі племена не вийшли поки що закордону первісного способу життя. Однак, судячи з археологічних даних,вже чітко зазначається, що вони розпалися на ряд локальних угруповань. В їхсередовищі висувається окрема сім'я, а кілька таких сімей складаютьтериторіально-сусідську громаду, тобто соціальну організацію, якавиникає в момент розпаду первіснообщинного ладу і формування новихпредгосударственних відносин.

    Видається, що після того, як у середині першого тисячоліттян.е. під ударами гунів звалилися західно-слов'янські осілості (черняхівськаархеологічна культура), нащадки носіїв зарубинецької культури, що жилина північ від їх і менше зазнали руйнування, стали розселятися на південь,причому ця хвиля розселення була потужнішою, ніж колись на північ. Уобласті Середнього і Верхнього Подніпров'я праслов'янські угруповання,об'єднали відомих по літописі сіверян, полян, бужан, і уличів, втретій чверті першого тисячоліття н.е. створюють одне з найдавнішихсхідно-слов'янських державних об'єднань, що отримало у джерелахназва "Руська земля", до якої не увійшли що лежали поруч західні землідревлян, дреговичів, волинян (дулібів), хорватів.

    У складних умовах формувалися північні східно-слов'янські племенав'ятичів, кривичів, словенів новгородських. Вони також були нащадкамизарубинецьких племен, однак містили в собі елементи як слов'янські, так ібалтські.

    Питання про те, звідки і якими шляхами просувалися слов'яни, що осіли в
    Новгородській землі в середині першого тисячоліття н.е. на археологічномуматеріалі, як стверджує В.В. Сєдов, пок

         
     
         
    Реферат Банк
     
    Рефераты
     
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

     

     
     
     
      Все права защищены. Reff.net.ua - українські реферати !