ПЕРЕЛІК ДИСЦИПЛІН:
  • Адміністративне право
  • Арбітражний процес
  • Архітектура
  • Астрологія
  • Астрономія
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографії
  • Біологія
  • Біологія і хімія
  • Ботаніка та сільське гос-во
  • Бухгалтерський облік і аудит
  • Валютні відносини
  • Ветеринарія
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геодезія
  • Геологія
  • Етика
  • Держава і право
  • Цивільне право і процес
  • Діловодство
  • Гроші та кредит
  • Природничі науки
  • Журналістика
  • Екологія
  • Видавнича справа та поліграфія
  • Інвестиції
  • Іноземна мова
  • Інформатика
  • Інформатика, програмування
  • Історичні особистості
  • Історія
  • Історія техніки
  • Кибернетика
  • Комунікації і зв'язок
  • Комп'ютерні науки
  • Косметологія
  • Короткий зміст творів
  • Криміналістика
  • Кримінологія
  • Криптология
  • Кулінарія
  • Культура і мистецтво
  • Культурологія
  • Російська література
  • Література і російська мова
  • Логіка
  • Логістика
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина, здоров'я
  • Медичні науки
  • Міжнародне публічне право
  • Міжнародне приватне право
  • Міжнародні відносини
  • Менеджмент
  • Металургія
  • Москвоведение
  • Мовознавство
  • Музика
  • Муніципальне право
  • Податки, оподаткування
  •  
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

         
     
    Розпад Союзу Радянських Соціалістичних Республік
         

     

    Історія


    Академія державної служби при Президентові Російської | |
    | |
    | Волговятская академія державної служби |
    | Факультет державного муніципального управління |
    | Кафедра історії та політології |
    | Реферат |
    | По курсу: |
    | |
    | «Історія батьківщини» |
    | |
    | |
    | на тему: |
    | «Розпад Союзу Радянських Соціалістичних Республік» |
    | | Виконав | Студент 1 |
    | | | Курсу |
    | | | Денного |
    | | | Відділення, |
    | | | Групи 114, |
    | | | Русакова |
    | | | Вікторія |
    | | | |
    | | Науковий | Селін В.А. |
    | | Керує | |
    | | Ялина: | |
    | | | |
    | | | |
    | | |
    | Н. Новгород. 2001 |

    Зміст:


    Вступ 3


    Розпад СРСР 4


    Висновок 21

    Введення

    На даному етапі розвитку та політичних перетворень, що відбуваються в
    Російської Федерації та сусідніх державах, наступників колишнього СРСР,коли з політичної сцени вже пішли головні дійові особи того періоду,сам інтерес до цього періоду в російській історії дещо вщух, можнаспробувати розглянути цей час в історії нашої держави, щоб знайтивідповіді на ті питання і проблеми, які у нас виникають зараз.

    Говорячи про СРСР, можна сказати, що це був дуже складний і незрозумілийперіод в історії нашої держави. І, лише тому, причин освіти ірозпаду союзної держави можна виділити багато.

    У даній роботі моєю метою не є докладне висвітленняабсолютно всіх явищ і процесів, що відбувалися в країні в той період.
    Як ви розумієте, це неможливо здійснити в рамках реферата. Тому язупинюся на основних і ключових, на мою думку, причини, події тарезультати.

    Що ж до джерел, в їх якості я використовуюперіодичну літературу того часу, а саме газету «Аргументи і Факти»,деякі журнали - міжнародний щорічник «Політика і економіка»,
    «Ділові люди» та ін Останнім двох джерел я довіряю дещо більше,ніж газетам, тому що це серйозні видання.

    Крім того, в моєму розпорядженні були хрестоматійні джерела -
    «Історія Радянської держави Н. Верта» та «Історія Батьківщини» (шкільнийпідручник) Але ці джерела не можуть бути використані як основні з тієїпричини, що відображають певну ідеологічну позицію, а нам важливікоментарі, позбавлені цього недоліку. Саме тому я вважаю за кращеспиратися в основному на журнали.

    Отже, я беруся до розгляду даної теми.

    Розпад СРСР

    Криміналізація суспільства і очевидна тупиковість «реформ", що призвели доварварської капіталістичної приватизації та загального пограбування народу,спонукають багатьох росіян задуматися про витоки і причини нинішньоїположення. Іноді можна зустріти твердження, ніби, а СРСР був системнийкриза соціалізму і його катастрофи було неминучим. Насправдіспостерігалася криза певного етапу розвитку соціалізму, бо подібнокапіталізму соціалізм також проходить через різні стадії розвитку. Але, яксправедливо зазначив у книзі «Катастройка» відомий соціолог А. Зінов 'єв,ніяких змін державної та соціально-економічної системи непотрібно було робити, за винятком системи управління і плануванняекономіки.

    У середині 80-х років СРСР був могутньою індустріальною державою,займала 2-е місце в світі по валовому обсягу промислової продукції.
    Особливо помітними були успіхи в аерокосмічній промисловості, паливно -енергетичному комплексі, атомному машинобудуванні, військово-промисловомукомплексі та хімії (виключаючи фармацевтичну промисловість, яку мипобудували в дружніх країнах РЕВ).

    Вітчизняна легка промисловість і сільське господарство в основномузабезпечували населення товарами широкого вжитку та продуктами харчування.
    Радянський Союз був суспільством передової науки і освіти, країноюцивільного і національного миру, політичної стабільності, впевненостілюдей у завтрашньому дні.

    Однак гігантська індустріальна база в нашій країні створювалася занеадекватною комунікаційної інфраструктури та відсталою сфері обслуговування.
    Якість деяких товарів залишало бажати кращого. Багаті природніресурси використовувалися недостатньо раціонально. Економічне зростаннядосягався переважно екстенсивними методами.

    У Радянському Союзі, що набрав на постіндустріальний етап розвитку,понад півтора десятка років після економічної "реформи Косигіна» 1965не мінялася система господарського управління. Тим часом післявинятково високих показників 50-х і 60-х років, коли щорічнийекономічне зростання становило 9-10%, з другої половини 70-х років відбулосяпомітне зниження її темпів. Винен у цьому був не соціалізм, а методипланування та політичне керівництво.

    Зниження темпів економічного зростання спостерігалося і в країнах Заходупісля світової кризи 1974-1975 рр.., викликаного збільшенням цін на нафту в
    4 рази. Проте, зіткнувшись з енергетичних і сировинних кризою повищеназваної причини, Захід став форсувати розвиток енерго іресурсозберігаючої техніки і технології. Майже всі промислово розвиненікраїни зробили помітний технологічний ривок. У головних капіталістичнихдержавах на наукомісткі галузі доводилося в другій половині 80-хроків від 30 до 40% всієї вартості обробної промисловості, причому їхпитома вага весь час підвищувався [1]. Радянський Союз, одержавши виграш відзростання цін на нафту, став програвати в економічному і технологічномузмаганні з Заходом.

    Середній показник продуктивності праці в промисловості країн --членів РЕВ у 1986 р. становив 52% (в СРСР - 58%) до рівня розвиненихкапіталістичних країн, а в сільському господарстві - 15% (в СРСР - 20%) [2].
    Лідирувала серед країн РЕВ по валовому продукту на душу населення НДРзаймала в світі в 1987 р. 17-е місце за цим показником, Чехословаччина -.
    25-е, СРСР - 30-е місце, а інші соціалістичні країни перебували щенижче.

    Економічна реформа 1965 р., яка ввела госпрозрахунок (або показстельприбутку) 'спочатку стимулювала економічне зростання, але потім зайшла в глухий кут,бо облік рентабельності по валу врешті-решт привів 'до витратної моделіекономіки, що нехтують ресурсозбереження.

    У соціалістичному народному господарств облік прибутку необхідний лише якодин і показників правильної, наукової організації праці і длявідповідного заохочення працівників. Але зводити весь механізмсоціалістичної економіки тільки до цього показника як головної метине можна. До речі, в капіталістичних корпораціях-гігантах прибутоквраховується лише в сукупному масштабі, а окремі підрозділи
    (наприклад, науково-дослідні лабораторії), як правило, завждиє збитковими (НДДКР окупаються в середньому лише на одну четвертучастина).

    Американський марксист Джонатан Артур охарактеризував економічнуреформу в СРСР 1965 р. як спробу «буржуазного рішення соціалістичнихпроблем »3. Треба було змінити методи планування економіки, які вже невідповідали сучасному етапу. Жорстке централізоване планування,необхідне для становлення соціалістичної індустрії (як відомо,отримати необхідні капітали нам було нізвідки), вже не відповідалопотребам радянського суспільства на етапі більш розвиненого масовогоспоживання. Держплан в кінцевому результаті не міг передбачити, в якомукількості і якої якості потрібні костюми, сорочки, взуття, бюстгальтери ітелевізори.

    Якщо ринкова конкуренція встановлює це емпіричним шляхом, то впланової соціалістичної економіки необхідно було знайти механізм облікумінливого споживчого попиту. При цьому не потрібно було винаходитивелосипед. Можна було запозичити методи планування вкапіталістичних монополії. У них головний адміністрація планує 2-3показника (скажімо, мінімальний рівень прибутку, випуск нового товару абовпровадження нової технології), надаючи свободу дій і детальногопланування нижчестоящим підрозділам.

    У радянській соціалістичній економіці мали місце реальнісуперечності. У той час як політекономи вели дозвільні ', міркування прозближенні державної I і колгоспно-кооперативної власності,реальне протиріччя полягало в тому, що розпорядження державної
    (загальнонародної) власністю, а фактично прибутком від неї, перебувало вбезконтрольному розпорядженні правлячого класу ( «номенклатури»),існування якого офіційно не визнавалося.

    Наші самі імениті економісти докладно міркували про відповідністьвиробничих відносин рівню розвитку продуктивних сил.
    Визначальним критерієм оголошувалася державна власність назасоби виробництва, але ніяких творчих наукових рекомендацій зрозвитку ефективності економіки і підйому добробуту мас не робилося.

    Великий недолік у державному управлінні полягав у тому, щобула скута місцева ініціатива. Ради були позбавлені реальної влади іперш за все необхідних фінансових коштів. У деяких же країнах Заходу,наприклад, у ФРН, бюджет земель (провінцій) та місцевої адміністрації дорівнювавбюджету федеральних відомств.

    Наша бюрократія нового покоління не бажала випускати зі своїх рукважелі влади. Тут ми підходимо до іншого важливого питання, а саме: вполітичній сфері соціалізму були необхідні заходи з її демократизації.
    Сам процес демократизації на той час носив вже загальнопланетарнійхарактер і не торкнувся тільки соціалістичних країн.

    Жодна країна не може обійтися без чиновників, без грамотнихуправлінців, без бюрократичного апарату. Однак без демократичногоконтролю над ними можливий свавілля адміністрації. Ефективного народногоконтролю в нашій країні не було.

    Каскад змін у радянському керівництві в першій половині 80-х років
    ( «Догляд-Брежнєва, Андропова, Черненко) співпав з уповільненням темпівекономічного зростання і очікуванням реформ у суспільстві.

    У міру підвищення ролі науки і збільшення масштабів народногогосподарства зростала необхідність у більш гнучкої системи управлінняекономікою, у розширенні прав трудових колективів. Проте в цьому не булазацікавлена номенклатура. До обговорення планів не залучалися ніпрофспілки, ні трудові колективи, ні наукова громадськість, нігромадську думку. Найважливіші державні рішення, особливопов'язані з багатомільярдними витратами, приймалися в Політбюро ЦК КПРС,яке було практично безконтрольним. Ігнорування принципу поділувлади в кінцевому рахунку не могло не викликати в багатьох трудящих відчуттявідчуження від політичної влади.

    Офіційно політична опозиція в нашій країні не визнавалася
    (винятком вважалися «дисиденти»), хоча умови для неї були. Скажімо,підпільні мільйонери-«тіньовики» хотіли б мати повну свободу дій.
    Безпартійність для багатьох перешкоджала службовій кар'єрі, а для прийому допартію існували відомі обмеження: якщо прийом робітниківвітався, то для інших соціальних верств були жорсткі квоти
    (наприклад, один інженер на 4 прийнятих робітників).

    У партійному апараті культивувалася сліпа старанність. Урезультаті апарат в усі зростаючому ступені заповнювався безідейним
    «Функціонерами», готовими заради власного благополуччя виконувати будь-яківказівки. Життєдіяльність партії носила все більш ритуальний характер.
    Авторитет КПРС у масах був підірваний. Пишним цвітом розцвів бюрократизм.
    Безініціативність, наприклад, Л. І. Брежнєва в останні роки його життя буламайже зримою.

    Цілком очевидно, що радянський народ хотів не заміни соціалізмукапіталізмом, а бажав демократизації державного управління, свободидруку (гласності) як форми демократичного контролю і, звичайно,реального економічного і соціального піднесення.

    Обрання в березні 1985 р. генеральним секретарем КПРС М. С. Горбачова,молодшого, ніж його попередники на цьому високому посту (йому було втой час 54 роки), викликало в суспільстві відомі очікування змін на краще.
    Вже у квітні він повідомляє, що за два-три роки досягне прискорення соціально -економічного розвитку країни.

    Діагноз неблагополуччя в економіці був поставлений правильно ісвоєчасно. У період різкого падіння світових цін на нафту в 1985-1986 рр..надходження до державного бюджету від експорту нафти скоротилися майже натретину, а це була головна експортна стаття. Величезні втрати зазнала скарбницявід антиалкогольної кампанії, яка виявилася дуже лобовий інедостатньо продуманою. У підсумку бюджетний дефіцит вже після першого рокуоголошених реформ різко зріс.

    Йшли роки, а ніяких поліпшень в економіці не відбувалося. Тоді М. С.
    Горбачов починає вдаватися до соціальної демагогії. У книзі,призначеної для масового політичної освіти, він писав:

    «Час диктує нам революційний вибір, і ми його зробили ... Розумноюальтернативи революційної динамічній перебудові не існує.
    Альтернатива їй - консервація застою »[3].

    Однак конкретної програми розвитку у Горбачова та його найближчогооточення не було. "Перебудова" звелася в кінцевому рахунку до форсуванняринкових відносин, а потім стала включати реформу політичної системи ікурс на «оновлення» ідеології. Про «економічної реформи» в повний голосзаговорили в 1988 році, коли прийняли закони, відкривали простір дляколективного та приватного підприємництва: «Закон про кооперацію» і «Законпро індивідуальну трудову діяльність ».

    Однак, отримавши самостійність, підприємства зіткнулися з повнимнезнанням реалій ринкових відносин. Інфраструктури ринку у нас не було.
    Ніяких інших механізмів, крім централізованих державних замовленьі державного постачання сировиною, не було. Це викликало хаос векономіці, відкрило дорогу спекулятивних операцій і відпливу якіснихвітчизняних товарів за кордон. Підприємства-монополісти, знайшовши свободудій, з метою отримання максимального прибутку почали скорочувати випускдешевого і збільшувати обсяги дорогого асортименту товарів. Замість виходуз економічної кризи країна стала ще глибше в нього занурюватися.

    Піддавшись на спотикання вітрин магазинів у західних країнах,вітчизняні трубадури «перебудови» оголосили перехід до ринкової економікиголовною метою економічної реформи. Всі марксистські поняття при цьому буливідкинуті.

    При соціалізмі, як відомо, можливі лише окремі елементиринкових відносин, з яких вилучено працю, капітал, земля, міськегосподарство і т. д. При цьому державне планування не допускаєанархії виробництва. Ринкова економіка в повному обсязі - це синонімкапіталістичного способу виробництва.

    Світовий досвід, однак, давно розвіяв міф про те, що тільки приватнавласність може нібито створити справжнього господаря і забезпечити самівисокі результати. Франклін Рузвельт вивів США з найжорстокішої кризи 30 --х років, викликаного стихією вільного ринку, плануванням, контролем тарегулюванням цін і процентних ставок. У багатьох розвинених країнахдержавні підприємства працюють не гірше приватних.

    Прийняті при М. С. Горбачова нові закони про державнийпідприємстві і про кооперативи відкрили дорогу деяким господарникам донебаченого збагачення. У них, як згодом писала газета «Правда»,з'явилася можливість «залишити основні фонди підприємств у власностідержави, а прибуток розподіляти приватно. Саме тоді, в кінці
    80-х, на місці гігантів промисловості і навіть цілих міністерств виникли
    АТ, фірми, концерни, перший з яких виявився, до речі, Газпром. Поруч зновоствореним напівдержавним-напівприватні АТ виникало банк. ... Такимчином, у що формується пострадянської банківській системі накопичувалисягроші, необхідні для того, щоб викупити цілі галузі. Назустріч жнакопичення грошей йшов процес зносу і старіння основних фондівпідприємств, які не менше п'яти років працювали взагалі без вкладень наоновлення, а іноді й на поточний ремонт. Таким чином, нашапромисловість ставала фантастично дешевої, часом завод коштувавменше, ніж паркан, його оточує »[4].

    Поради трудових колективів, створені на основі закону 1987 р.,виявилися фікцією. Проте їх використовували для того, щоб на місце
    «Норовливих червоних директорів» обрати тих, хто був готовий прийняти новіправила гри. Підсумком виборних вакханалій на підприємствах стала замінабагатьох першокласних господарників нахрапистому горлопанам, якінегайно стали створавать для себе на підприємствах прибуткові кооперативи.
    Таким чином, під ширмою впровадження ринкових відношенні насаджувавсякапіталізм. Чому це стало можливим?

    З природною зміною поколінь керівний ешелон влади СРСР спочаткупокинула ленінська гвардія партійців, а потім - учасники Великої
    Вітчизняної війни. Стала складатися нова партійно-державнаноменклатура, яка втратила зв'язок з революційними традиціями народу, аленаділена великими привілеями. Рекрутування номенклатури в СРСРздійснювалося не за елітарного відбору, як на Заході (в самому елітарномувідборі є дві сторони: негативна - якщо він пов'язаний з соціальнимпоходженням - і позитивна - якщо він заснований на конкуренції знань іздібностей). Головним критерієм відбору в нашій країні вважалися: стаж накерівній роботі в партійних, радянських і комсомольських організаціях, атакож на виробництві та «політична зрілість», а фактично в більшостівипадків - родинні зв'язки, особиста відданість вищестоящому начальству,догідництво і підлабузництво, відсутність власних переконань і моральноїпозиції, знання негласних правил апаратної гри, уміння вчасновідрапортувати.

    Звичайно, це не означало, що до складу радянської політичної еліти таособливо на її нижні і середні рівні не потрапляли гідні люди звисокими інтелектуальними, вольовими та іншими позитивними особистимиякостями. Але «номенклатурні правила» створювали для них штучніперепони для просування нагору.

    довголітнє руйнівний вплив номенклатурної системи призвелодо виродження радянської керівної еліти, яка стала втрачатиприхильність до соціалізму і орієнтуватися на західні цінності і вособливо на приватну власність. Висока посаду на ієрархічнійсходах стала капіталом у прямому сенсі цього слова. За «місце підсонцем »йшла жорстока боротьба. Склався певний тип чиновника іпартійного функціонера - безпринципного кар'єриста, що просувається
    «Нагору» за допомогою родинних чи дружніх зв'язків. Номенклатура всебільше відокремлюватися в особливу соціальну групу, яка прагнула закріпитиза собою державну владу. Посада відверто розглядалася якможливість користуватися певною частиною державної власності.
    При цьому чим вона була вищою, то ширшими ставали ці можливості.

    Відбулося значне поповнення елітарного шару. До нього сталивідноситися не тільки вищі партійні функціонери, а й високопоставленіміністерські чиновники, директори великих підприємств та установ. Елітастворила в своєму середовищі замкнуті клани, корпорації, які забезпечували їїпривілеї. Деякі професії перетворилися на успадковані.

    І ось настав момент, коли радянської еліти стало тісно в старихрамках соціалістичної демократії і вона спробувала змінити суспільнийлад в.своіх інтересах. Цей процес прискорився під час горбачовської
    «Перебудови». Номенклатура хотіла закріпити своє фактичне пануванняюридичним шляхом, оформити права приватної власності на державнемайно. Але для цього необхідно було знищити ту самусоціалістичну власність і відповідну їй політичнунадбудову, які протягом десятиліть складали основу її панування.
    Жорстка централізація влади, злиття партійного і державногоапарату, що склалися в революційний період, на новому етапі розвиткусуспільства стали певною мірою гальмом.

    Більш-менш широка громадська підтримка М. С. Горбачоватривала приблизно до 1988 р., до тих пір, поки в його діях нез'явилися невпевненість, маневрування і шарахання з боку в бік.

    Однією з причин розвалу СРСР став і міжнародний фактор. У результатідій «п'ятої колони» - агентів впливу, підживлюють Заходом
    (безкоштовні відрядження за кордон, гонорари за публікації і читаннялекцій), - почала руйнуватися соціалістична ідеологія. Сам М. С. Горбачоввиявився справжньою знахідкою для Заходу. Одного разу він сказав, що ми, мовляв, все
    (разом з США) програли у «холодній війні». Ні, Михайло Сергійович!
    «Холодну війну» програли тільки Ви, бо її добре відомою метою булоруйнування соціалізму всіма можливими методами - військовим тиском,економічним ембарго і підривом зсередини за допомогою ідеологічних диверсій.

    Радянський розвідник Н. С. Леонов у книзі спогадів «Лихоліття»відзначає, що в другій половині 80-х років «спостерігався помітний перекіс впріоритети державного керівництва. Всі головні турботи повинні булибути пов'язані з соціально-економічними проблемами, внутрішньою політикою,національними проблемами - від їх вирішення залежали і доля ладу, ізавтрашній день держави, але керівництво країни в особі Горбачова наполегливотягнуло до сфери зовнішньої політики »[5].

    У проведенні поразницьку зовнішньої політики тодішній Генсек КПРС йшовна неприпустимі імпровізації, спираючись не на думку ЦК (який він до тогож «почистив» у своїх персональних інтересах) і навіть не на думку всіхчленів Політбюро, а на дуже вузьке коло своїх найближчих соратників, впершу чергу Е. А. Шеварднадзе і О. М. Яковлєва.

    Москва проявила повну пасивність стосовно подій у Східній
    Європі в 1989 р., які навряд чи стали б розвиватися за катастрофічногосценарієм у контрреволюційній напрямку, не будь приклад команди
    Горбачова.

    У книзі французького політолога Р. Фрітш-Бурназель «Об'єднана
    Німеччина в новій Європі »наводиться цікавий документ, який показує, щосеред радників М. С. Горбачова знаходилися люди, який рекомендував
    «Пожертвувати» соціалістичної НДР на користь будівництва
    «Загальноєвропейського дому». Так, навесні 1989 р. у західнонімецькому журналі
    «Шпігель» було опубліковано статтю завідувача відділу зовнішньої політики
    Інституту економіки світової соціалістичної системи В. Дашічева, в якійрежим НДР оголошувався перешкодою до зниження напруженості між Сходом і
    Заходом. Надалі, як відомо, виведення радянських військ з території НДРне був обумовлений жодними зобов'язаннями з боку НАТО.

    Виступаючи в Страсбурзі перед Радою Європи 7 липня 1989, М. С,
    Горбачов прямо відкинув «доктрину Брежнєва» (як її називали на Заході),яка ставила колективну безпеку соціалістичних країн в рядпріоритетних цілей радянської зовнішньої політики. Коли в Східній Європіпобачили, що ми не будемо підтримувати правлячі комуністичні партії, тампочалися обвальні антикомуністичні державні перевороти.

    Країни Східної Європи були слабкою ланкою соціалізму, ще не зміцнілимі вразливим для зовнішнього тиску. Вплив західної пропаганди в нихзавжди було сильніше, ніж в СРСР. Для державного перевороту достатньобуло мати добре підготовлених дисидентських вождів і простопровокаторів, сплачених іноземною розвідкою. Згадайте, як у Чиліпутч Піночета був підготовлений страйком водіїв вантажівок, що забезпечувалистолицю, які в прямому сенсі були підкуплені ЦРУ. Щось подібне буломожливо зробити і щодо деяких представників інтелігенції таособливо студентів - людей з слабкою поглядами, нестійкоюпсихікою і невизначеним соціальним статусом.

    М. С. Горбачов висунув з вигляду привабливу, але по суті фальшивуконцепцію будівництва «загальноєвропейського дому». Головне тут полягало внаступному:

    Захід міг прийняти нас до Європи тільки як капіталістичнедержава.

    Наприкінці 80-х років в пресі почалася галаслива пропагандистська кампаніяза «нове політичне мислення», за "загальнолюдські цінності». Головнийтеза зводився до такого: у зовнішній політиці слід відмовитися відідеологічних підходів, ми повинні увійти до "світову цивілізацію» (точніше,бути прийнятими в «клуб» багатих країн на рівних правах).

    Західні пропагандистські центри швидко підключилися до сприяннякоманді М. С. Горбачова. Висунута Вашингтоном із закінченням «холодноївійни »(до кінця 1989 р.) концепція« нового світового порядку »,ототожнюється з «посткомунізмом», стала розглядатися американськимитеоретиками як час війн «четвертого покоління», коли пряме насильствоскладає долі відсотка від загального ресурсу війни і де акцент робиться наінформацію, ідеологію, складні типи організаційного, культурного тапсихологічної зброї [6].

    На всіх етапах горбачовської «перебудови» на Заході пильно стежилиза її ходом. Держсекретар США Дж. Бейкер у звіті конгресу після поїздкипо республіках СРСР у 1990 р. зазначав: «Ми витратили трильйони доларів заостанні сорок років, щоб здобути перемогу в "холодній війні» проти
    СРСР »[7].

    На основі рішення XIX Всесоюзної конференції КПРС (1988 р.) був скликаний
    З'їзд народних депутатів СРСР, дві третини складу якого обиралисянаселенням на альтернативній основі. Опції законодавства булирозділені між З'їздом і Верховна Рада СРСР, який обирається зі складудепутатів З'їзду. На перший погляд все було задумано непогано. Однак у
    Росії не було традицій буржуазного парламентаризму. Тому, коли М. С.
    Горбачов став проводити політичну реформу за західним зразкомподілу влади, то вона врешті-решт зруйнувала політичну системусоціалізму. Засновник Радянської держави В. І. Ленін створював Порадиза зразком Паризької комуни, яка поєднувала в собі законодавчу івиконавчу владу, щоб бути дієздатною владою перед обличчяммогутнього в економічних відносинах і політично досвідченого класубуржуазії. Сутність диктатури пролетаріату проявлялася саме в цьому.

    Ряд, здавалося б, малопомітних фактів також вплинув на розвитокобстановки в країні. У 1987 р. було звільнено 700 політв'язнів,багато хто з яких потім утворили ядро «Демократичної Росії»,яка поставила собі за мету усунення КПРС з політичної арени. У травні 1988т. н. «Демократичний союз» проголосив себе першим опозиційноїпартією. Наприкінці 1987-го - початку 1988 р. практично у всіх союзних іавтономних республіках, областях і крайових центрах з'явилися неформальніпрототипи партій - різного роду спілки, асоціації та «народні фронти».

    Усі події в нашій країні йшли паралельно з політичними змінамиу Східній Європі, де вийшли на вулицю антикомуністичні руху приактивної участі інтелігенції і пасивності робочого класу. Дивлячись на ціподії, і наша безпартійна, особливо художня, інтелігенція
    «Пішла» в політику.

    Голова Сибірського відділення РАН академік В. Коптюг у своємуостанньому перед кончиною інтерв'ю тижневику «Аргументи і факти»нагадав слова А П Чехова: «Російського інтелігента не зрозумієш чого він хоче:чи то демократії, чи то осетрини з хріном ... »3. У 1917 р. російськаінтелігенція (звичайно, у союзі з робітничим класом і селянством) зробилареволюцію, але в 1989-1991 рр.. вона опинилася в силу політичноїкороткозорості на поводу у антисоціалістичних сил і, зрештою, сама відцього постраждала.

    У 1990 р. інфляція в СРСР досягла небачених до того розмірів - 20%
    (щоправда, вона не йшла ні в яке порівняння з інфляцією за Є. Гайдар).
    Скорочувалася промислове виробництво, падала продуктивність праці.
    Саме тоді в країні зросла популярність хто дивився в бік Заходу
    «Демократів», які спекулювали на невдоволення трудящихекономічними труднощами, пов'язаними з дефіцитом товарів, і вказувалипомилковий шлях - ринкові відносини і приватну власність. Деякіпубліцисти і представники творчої художньої інтелігенції сталитвердити, що ми повинні бути частиною «сучасної (читай: західної) цивілізації», ми станемо такими ж багатими, як Америка,
    «Захід нам допоможе».

    Горбачевська «перебудова» дала імпульс деполітизації ідеідеологізації масової свідомості. У 1989 р. на різного роду мітингах в
    СРСР, за деякими підрахунками, було 12,6 млн. чоловік ". Масова
    «Психодрама», що підігрівається деякими інтелектуалами, вела до підривуавторитету КПРС. На превеликий жаль ", партія втратила довіру у частиніробітничого класу. Шахтарі від деяких елементарних вимог, які стосувалисяпобуту і праці, які вони висували у 1989 р., тільки в 1991 р. перейшли дополітичним вимогам. [8]

    Скасування у березні 1990 р. З'їздом народних депутатів статті 6 Конституції
    СРСР, яка визначала роль КПРС як ядра політичної системи, багато разівприскорила розпад Радянського Союзу. У КПРС почався процес внутрішньогобродіння і розпаду. Порушуючи вимоги Статуту в партії почали виникатиплатформи, серед яких т. н. «Демократична платформа» повела лінію наспівробітництво з неолібералів.

    Вже до 1990 р. стало ясно, що «реформи» втратили всякий творчийпотенціал і придбали деструктивний, руйнівний характер. Здискредитацією соціалізму розпочалася духовна деградація суспільства. Узасобах масової інформації став накочувати вал опорочування за все івся в радянській історії. «Нове російське кіно» перетворилося на «королівствокривих дзеркал »з пропагандою насильства, жорстокості, аморалізму за західнимзразком.

    Скориставшись падінням впливу КПРС, яка раніше не булаорієнтована на жорстку виборчу боротьбу і альтернативні вибори (звисуненням кількох кандидатів), антипартійні об'єднання і блокинапористо провели виборчу кампанію в 1989 р. і зуміли завоюватибільшість депутатських місць у Верховних Радах РРФСР, республік
    Прибалтики, Молдови, Грузії, Вірменії і в міських радах Москви і
    Ленінграда [9].

    В цілому в 1989-1990 рр.. про себе заявили близько двох десятківпартій і рухів - Демократична партія Росії, Республіканська партія,
    Ліберально-демократична, Соціал-демократична, Конституційно -демократична та інші, які об'єдналися в рух «Демократична
    Росія »(її аналогом на міжреспубліканської рівні був« Демократичнийконгрес'»).

    На першому З'їзді народних депутатів СРСР утворилася влітку 1989т. н. «Міжрегіональна група» взяла курс на усунення КПРС і зламсоціалізму. Її лідерами стали Б. Єльцин, Ю. Афанасьєв, А. Собчак, Г. Попов,
    А. Мурашов.

    Серед чинників, що призвели до розпаду Радянського Союзу, був інаціональне питання. Всупереч офіційній версії про рішення національногопитання і про існування непорушною дружби народів СРСР визріваннянапруженості в міжнаціональних відносинах було в наявності.

    В останні роки керівництва М. С. Горбачова в ряді республік посиливсяантиросійський націоналізм. У Прибалтиці, Закавказзі, середньоазіатськихреспубліках склалася ситуація спочатку м'якого і поступового, а потімжорсткого витіснення російських і російськомовних з ключових сфер діяльності
    (через закони про мову, громадянство, через кадрову політику) [10].

    Сепаратизм в прибалтійських республіках підігрівався з-за кордону. У
    Вашингтоні знаходилися посольства ніким не визнаних емігрантських
    «Урядів» Естонії, Латвії та Литви. Як стало згодом відомо, вгрудні 1989 р. на зустрічі М. С. Горбачова з Дж. Бушем на о. Мальтаостанній вирвав у нього обіцянку не застосовувати силу у разі сепаратистськихвиступів у прибалтійських республіках СРСР ".

    На хвилі псевдодемократичної чаду Верховна Рада СРСР прийнялазакон про економічну самостійність Литовської, Латвійської і Естонської
    РСР. Їм з легкістю передавалися у володіння, користування і розпорядження не тільки земля та природні ресурси, а йпідприємства та господарські організації з усіма основними та оборотнимизасобами, створеними спільними зусиллями всього радянського народу.

    У 1990 р. був прийнятий закон «Про реабілітацію репресованих народів",в якому була стаття, що викликала непередбачувані наслідки (йшлося проте, що переміщені особи можуть повернутися в місця свого колишньогопроживання). Наприкінці 80-х - початку 90-х років на території колишніхрадянських республік виникло кілька збройних конфліктів (вірмено -азербайджанський, грузино-абхазький, молдавсько-придністровський). У всіхсоюзних республіках утворилася правляча національна олігархія, яканудьгувала залежністю від Москви.

    Саме винесення питання про збереження СРСР на референдум у березні 1991 р.було зрадою національних інтересів радянського народу, бозбереження території-це "святая святих-у всіх країнах і в усічаси. І тим не менше більше 70% громадян висловилися тоді за збереженняоновленого Союзу. Однак «демокра?? и "рвалися до влади будь-якою ціною, в томучислі за рахунок похорону історично склався союзної держави
    (сумно знаменита фраза Б. М. Єльцина:

    «Беріть суверенітету скільки зможете»). 12 червня 1990 Верховний
    Ради Української РСР проголосив суверенітет Росії і верховенство законівреспубліки над законами СРСР. "Демократи" обіцяли, що, скинувши "вериги» ввигляді інших союзних республік, федерація звільниться від зайвих витрат,буде процвітати і насичений. На ділі ж це призвело до розвалунайбільшої світової держави, до грабунку загальносоюзної державноївласності.

    У квітні 1991 р., через місяць після референдуму, керівники 9республік домовилися про укладення незабаром нового союзногодоговору. Його підготовка проходила в умовах ослаблення влади союзногоцентру. Тиск на союзні структури особливо посилився після обрання дочервні того ж року Б. Єльцина президентом РРФСР. 20 липня він видавспрямований проти КПРС указ про «департа-зації» - видаленні партійнихорганізацій з підприємств та установ. На початку серпня між М.
    Горбачовим, що потрапили на той час у повну залежність від російськогокерівництва, Б. Єльциним і президентом Казахстану Н. Назарбаєвим булодосягнуто угоду про те, що після підписання союзного договору будутьвідсторонені від посад багато політичних керівники СРСР.

    20 серпня 1991 в Москві планувалося підписання нового союзногодоговору між республіками СРСР. Але підготовлений документ (він бувопублікований 15 серпня) практично нічого не залишав від федеративногодержави, а передбачав лише нежиттєздатне конфедеративнаутворення під назвою СНД. Він фактично узаконював ліквідацію СРСР.
    Справжнім державним переворотом був не безглуздий введення військ до
    Москву 19 серпня, а пішла за ним, псевдодемократичні революція, --фактично буржуазна контрреволюція, що завершилася ліквідацією СРСР 8Грудень 1991

    Прості радянські люди за допомогою ЗМІ піддалися зомбуванню збоку псевдодемократів, щосили маніпулювати громадською думкою.

    Народ мовчав. Радянські люди раптом вмить забули проісторичних завоювання соціалістичної цивілізації і насамперед про те,що у них були робота, дах над головою, що квартири вони отримувалибезкоштовно від радянської влади. що не вмирали з голоду, не кажучи вже проте, що і самі та їхні діти мали можливість отримати безкоштовну освіту,користуватися безкоштовним медичним обслуговуванням, регулярно відвідувати кіно,театри, музеї і пр. Все це вважалося тоді само собою зрозумілим, якдармових сили природи - сонце, повітря і вода.

    Звичайно, по життєвому рівню населення ми відставали від країн Заходу.
    Але ми на відміну, наприклад, від США ніколи не користувалися експлуатацієюкраїн, що розвиваються: не грабували їх ресурси, не перетворювали їх населення вдешеву робочу силу. За калорійністю ж харчування ми були серед передовихкраїн світу. 80% населення жили в окремих квартирах або у власнихбудинках в сільській місцево

         
     
         
    Реферат Банк
     
    Рефераты
     
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

     

     
     
     
      Все права защищены. Reff.net.ua - українські реферати !