ПЕРЕЛІК ДИСЦИПЛІН:
  • Адміністративне право
  • Арбітражний процес
  • Архітектура
  • Астрологія
  • Астрономія
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографії
  • Біологія
  • Біологія і хімія
  • Ботаніка та сільське гос-во
  • Бухгалтерський облік і аудит
  • Валютні відносини
  • Ветеринарія
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геодезія
  • Геологія
  • Етика
  • Держава і право
  • Цивільне право і процес
  • Діловодство
  • Гроші та кредит
  • Природничі науки
  • Журналістика
  • Екологія
  • Видавнича справа та поліграфія
  • Інвестиції
  • Іноземна мова
  • Інформатика
  • Інформатика, програмування
  • Історичні особистості
  • Історія
  • Історія техніки
  • Кибернетика
  • Комунікації і зв'язок
  • Комп'ютерні науки
  • Косметологія
  • Короткий зміст творів
  • Криміналістика
  • Кримінологія
  • Криптология
  • Кулінарія
  • Культура і мистецтво
  • Культурологія
  • Російська література
  • Література і російська мова
  • Логіка
  • Логістика
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина, здоров'я
  • Медичні науки
  • Міжнародне публічне право
  • Міжнародне приватне право
  • Міжнародні відносини
  • Менеджмент
  • Металургія
  • Москвоведение
  • Мовознавство
  • Музика
  • Муніципальне право
  • Податки, оподаткування
  •  
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

         
     
    Реформація
         

     

    Історія

    План реферату

    1. Вступ ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 2

    2. Реформація в Німеччині ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 2 а) Католицька церква в Німеччині перед Реформацією ... ... ... ... .2 б) Німецька Реформація. Мартін Лютер ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 3 в) Початок розколу Реформації ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .5 г) Народне напрямок в Реформації. Томас Мюнцер ... ... ... ... ... 6 д) Початок селянської війни ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 8 д ') "статейні лист" ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .8 д'') Боротьба повсталих селян проти панів ... ... ... ... ... ... ... 9 е) Завершення Селянської війни. Причини поразки ... ... ... ... 10 ж) "Аугсбурзькому віросповідання" ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 11

    3. Реформація в Швейцарії ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 12 а) Передумови Реформації в Швейцарії ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 12 б) Ульріх Цвіглі і його вчення ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 12 в) Цвінгліская Реформація в Цюріху та її підсумки ... ... ... ... ... ... ... ... 14 г) кальвіністської віровчення і церква ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 15 д) Історичне значення і долі Швейцарської Реформації ... ... 16

    4. Реформаційний рух в Нідерландах ... ... ... ... ... ... ... .. 17 а) Посилення феодально-католицької реакції ... ... ... ... ... ... ... ... ... .17 б) Кальвінізм в Нідерландах ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 18 в) іконоборчої повстання ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .18

    5. Реформація в Італії ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 19

    6. Реформація в Англії ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 20

    7. Реформація у Франції ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 21 а) Періоди французького реформаційного руху ... ... ... ... ... .. 22 б) Буржуазний напрямок в Реформації ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 22 в) Дворянське напрямок в Реформації ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 23 г) Громадянські війни ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .25 д) Нантський едикт 1598г ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .26

    8. Висновок ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 26

    Вступ
    У першій половині XVI ст. в Західній і Центральній Європі розгорнувсяширокий суспільний рух, антифеодальне за своєю соціально -економічній і політичній суті, релігійний (антикатолицький) засвоєю ідеологічною формою. Оскільки найближчими цілями цього рухубули "виправлення" офіційної доктрини римсько-католицької церкви,перетворення церковної організації, перебудова взаємин церкви ідержави, тому він став називатися Реформацією.

    У вузькому значенні слово Реформація (від лат. Reformatio -перетворення)-це боротьба за реформування римсько-католицької церкви,переживала в XIV-XVI ст найвищу кризу. У широкому змісті реформаціяявляла собою першу значну битву народжуваної буржуазії протифеодалізму і його ідеологічної основи-віровчення церкви, що невідповідала більше заповзятливому духу Нового часу. На відміну відгуманістичного руху, що орієнтував на найбільш утворену частинусуспільства, діячі Реформації зверталися за підтримкою до різних шарівнаселення у вир реформаційного руху були затягнуті городяни,селяни, учені-богослови, студенти, збідніле дворянство і навітькороновані особи.

    Думка про необхідність церковних реформ висловлювалася задовго до
    Реформації. Стурбовані моральним і політичним спадом папства,моральним розкладом духівництва, багато богословів і священики намагалисязсередини встановити авторитет і чистоту католицької церкви. Однак папи нехотіли визнати необхідність Реформації. Аналогічно спроби приватних осіб у
    XIV-XV ст (Викліф в Англії, Гус у Чехії, Савонарола в Італії) також непринесли успіху. Папство несамовито боровся з будь-яким проявом єресі.
    Нещасних чоловіків спалювали як єретиків, а жінок також-за звинуваченням учаклунстві. Норовливих монархів відлучали від церкви. Але інквізиція так і незмогла придушити дух обурення проти римсько-католицької церкви. Всібільше і більше росла ворожість селян до церкви як найбільшомуземлевласникові. Європейські монархи, чиї жадібні погляди були спрямовані навеличезне церковне майно, заохочували цей дух невдоволення. Головнимвогнищем європейської Реформації була Німеччина.

    Реформація в Німеччині

    Католицька церква служила в середні століття ідеологічною опорою всьогофеодального ладу. Вона вчила, що світ і весь існуючий в ньому порядок, втому числі і суспільний лад, створені Богом і не підлягають ніякомузміни, а на частку мас залишається лише покірність владі. Постулювавідея про споконвічної «гріховності» людини. Згідно з цим вченням, людинагріховний за самою своєю природою і власними силами не здатний
    "Врятуватися" тобто спокутувати свою гріховність. Тільки церква може дати черезсвої таїнства (хрещення, покаяння, причастя та ін), якої бракує людині
    «Благодать» і забезпечити йому вічне «порятунок».
    Папи і вищий католицький клір цілком усвідомлювали значення свого вчення ісвоєї організації у феодальному світі. Папський Рим не без підстав вважавсебе оплотом існуючого ладу. Звідси претензії вищого католицькогодуховенства на чолі з татом на те, щоб встановити свою політичнугегемонію, підкорити собі світську владу, використовувати вплив з метоюсвого збагачення. Папські дипломати, збирачі церковних поборів і продавцііндульгенцій заповнювали країни Європи.
    Претензії католицької церкви викликали невдоволення навіть великих світськихфеодалів, але в значно більшою мірою - мешканців. міст, у якихзароджувалася нова, буржуазна ідеологія. У XV і XVI ст. домагання церквизустрічали рішучу відсіч з боку королівської влади в тих країнах,які стали на шлях державної централізації. У роздробленою ж
    Німеччині папи, як і раніше претендували на значну владу. Правда,деякі німецькі князі до початку XVI ст. почали потроху ставити взалежність від себе середнє духовенство своїх князівств. Один з князів навітьстверджував, що він сам є татом у своїх землях. Не випадковозгодом значна частина князів активно підтримала Реформацію.
    Однак у безпосередньо підвладних йому територіях вище духовенство
    Німеччини володіла і значною світською владою. Величезні суми грошей йшлиз німецьких земель в папську скарбниці через розгалужену папську агентуру --перш за все духовних князів і всякого роду збирачів. Ця обставина внеабиякою мірою сприяло тому, що реформаційний рух, грунт дляякого була підготовлена і в інших країнах Європи, почалося раніше за всесаме в Німеччині і об'єднала тут найбільш широкі верстви населення.
    Неважко собі уявити, наскільки особливе становище церкви в Німеччиніускладнювало й загострювало внутрішню обстановку. Невірно було б, однак,вважати, що зростання ворожості до офіційної церкви в німецькому суспільствіозначав обмірщеніе суспільної свідомості. Навпаки, рубіж XV і XVI ст.відзначений сплеском масової релігійності. Кризові явища в суспільствіпозначалися на психологічному стані людей. Повсюднопоширилися есхатологічні очікування, загострено переживаласятлінність земного світу. Жага покарати конкретних носіїв зла обрушувалигнів натовпу на євреїв і «відьом». Турбота про спасіння душі в очікуванні
    «Останніх днів» набувала першорядне значення. Але обмірщенная,
    «Загрузла у гріху» церква, виявилася не в змозі задовольнитирелігійні сподівання віруючих. Звідси розквіт неортодоксальних релігійнихтечій і міцніючий переконання в необхідності радикально перетворити -
    «Реформувати» - офіційну церкву. Вимоги церковної реформимістилися в кожній з висувалися тоді програм політичнихперетворень. Правда, кожна соціальна угруповання розуміла реформу по -своєму, вкладаючи в неї особливий сенс. Все ж таки у вимозі церковної реформивсі розрізнені елементи суспільної опозиції знайшли на деякий чассвоє загальне вираз.

    Німецька Реформація Мартін Лютер

    Специфіка економічного, соціального та політичного розвитку рядунімецьких земель, переживала на початку XVI ст. ера бурхливого економічногоі соціального піднесення в поєднанні з несприятливими умовами загальногонаціонального розвитку були причиною того, що Реформація-подія, загальнадля багатьох європейських країн, - взяла в Німеччині характер широкогогромадського руху, стала першою великою битвою проти феодалізму в
    Європі.

    З початком реформаційного руху було пов'язано виступом Лютера вжовтні 1517 з 95 тезами проти індульгенцій, Мартін Лютер
    (1483-1546) народився в місті Ейслебе (Саксонія) - одному з великих у тойчас центрів мідної промисловості. Його батько був заможним власникомплавильні і меднорудних розробок. Лютер виріс в середовищі незадоволеного своїмстановищем бюргерство, обстановці наростаючої спільній опозиції католицькомудуховенству. У вісімнадцять років він вступив до Ерфуртською університет,близько познайомився з членами радикального гуртка гуманістів і у свій часперебував під їхнім впливом. Проте, закінчивши університет, Лютер вступив доавгустинський монастир, там остаточно і склалося його світогляд.
    Події «божевільного року» в Ерфурт, свідком якого Лютер був, вселилийому скептичне ставлення до народних заколотів. Тоді ж він перебрався внедавно заснований університет в столиці і незабаром отримав ступінь докторабогослов'я. Щоб правильно розібратися в системі політико-юридичнихпоглядів М. Лютера, треба, по-перше, врахувати, що вже до середини 20-х років
    XVI ст. він різко виступив проти селянсько-плебейського, революційноготабору Реформації, по-друге, відмежовувати те, що в лютерівському судженняхпрямо пов'язано зі "злобою дня", від того, що містить глибиннийтеоретичний зміст; по-третє, провести відмінність між суб'єктивнопереслідуваних самим М. Лютером цілями та історичною роллю, якуоб'єктивно зіграли висловлені ним ідеї.

    Один з вихідних пунктів лютерівському навчання - теза про те, щоспасіння досягається виключно вірою. Кожен віруючий виправдовується неюособисто перед богом, стаючи тут як би священиком самого себе івнаслідок цього не потребуючи більше в послугах католицької церкви (ідея
    "Всесвященства"). Тільки лише богу - істота зовсім - зобов'язанілюди (від тат і князів до останнього селянина і плебея) коритисярабськи, служити вірнопідданських. У порівнянні з богом абсолютно всісмертні незначні. Ніхто з людей не має переваги над собіподібними: клір нічим не відрізняється від мирян, всі стани однакові. Цятрактування М. Лютером основоположень християнства в умовах Реформаціїфактично була чи не першою раннебуржуазной версією принципурівноправності.

    Можливість віруючим бути внутрішньо релігійними, вести істиннохристиянський спосіб життя забезпечується, згідно М. Лютеру, світськимпорядком. Дієвість цього порядку забезпечується завдяки опоріустанов світської влади (держави, законів) на природне, а не набожественне право. Будучи в кінцевому рахунку похідним від волі божої,природне право тим не менш представляє собою якісно іншийфеномен, ніж право божественне. Спиратися на нього світської владиприродне право дозволяе керувати єдино зовнішнім поведінкоюлюдей, майном, речами. Свобода душі, область віри, внутрішній світлюдини знаходяться, за М. Лютеру, поза юрисдикцією держави, за межамидії його законів.

    У своїй концепції держави М. Лютер передбачив - і це дуже важливодля розуміння її теоретичного значення, - що в сфері природногоправа, в межах мирських відносин світської влади слідкеруватися практичною доцільністю, реальними інтересами,обумовленими людським розумом. Панує ж доцільно, управляєрозумно той князь (монарх), який вживає влада не як привілей, авідправляє її як тягар, покладене на нього богом. Взагалі християнський
    "Управитель повинен вважати себе слугою, а не паном народу".

    М. Лютер, однак, був надзвичайно далекий від того, щоб проповідуватинеобхідність демократичної перебудови тодішньої германськоїдержавності. Він наставляв підданих бути покірними монархам, неповставати проти влади і смиренно зносити їх чинили нею несправедливості.

    Система лютерівському політико-правових поглядів пронизанасуперечностями. Ідея посилення ролі світської влади, її незалежності відпапства, яке було космополітичним інститутом, "працювала" назатвердження регіонального князівського абсолютизму. Думки про монарха яквищому керівника національної церкви, про духовенство як особливому стані якої,покликаний служити державі, освячення світської влади релігійнимавторитетом - все це сприяло насадження культу держави;забобонна віра в державу надовго ставала характерною рисоюпанував у Німеччині політичної свідомості. Внутрішнярелігійність, за яку ратував М. Лютер, не передбачала скільки-небудьсерйозної зміни суспільно-політичного ладу того часу: небуло потрібно скасовувати експлуатацію селян феодалами, ліквідуватиабсолютистські режими, усувати духовне поневолення віруючих і т. п.
    Однак у напруженій обстановці Німеччини тези Лютера зробили, за словами
    Енгельса, запалюється дію, подібну до удару блискавки в бочку пороху.
    Навколо них об'єдналися всі «різноманітні взаємно перехрещуютьсяпрагнення »різних верств опозиції. Кожна угруповання вкладала в тези
    Лютера свої соціальні вимоги, а не те, що мав на увазі їх автор.
    Сам Лютер не залишився осторонь від піднялася бурі загального руху.
    Тільки спираючись на цей рух, він міг зайняти тверду позицію протиримської курії, яка хотіла з ним швидко покінчити. Лютер відмовивсяз'явитися в Рим на допит і суд, а спроби папського легата кардинала "Каєтанадомогтися від духовної та світської влади арешту Лютера зазнали повнуневдачу. На який відбувся влітку 1519 Лейпцигу диспуті між Лютером івойовничим папісти, професором богослов'я Екком, Лютер у відповідь назвинувачення його в гуситської "єресі" сміливо заявив що у вченні Гусабули істинно християнські положення і що рішення соборів не обов'язкововисловлюють божественну волю. Це був вже повний розрив зі всієї католицькоїтрадицією. Лютер писав, що якщо ми вішаємо злодіїв, стратимо розбійників,спалюємо фанатиків, то чому не кинутися зі зброєю в руках на цихватажків розпусти, на цих кардиналів, пап зграю римського Содому.

    15 червня 1520 папа Лев Х видав буллу з загрозою відлучити Лютера. У відповідьна це 10 грудня перед міськими воротами Віттенберга Лютер за допомогоюстудентів університету влаштував вогнище з книг деяких схоластів,збірників канонічного права, робіт Екка. У полум'я полетів і один здрукованих примірників були. На початку січня 1521 Лютер разом з усімасвоїми прихильниками був відлучений від церкви. Рішуча позиція, зайнята
    Лютером у боротьбі з папським Римом, поставила його в перші роки Реформації вцентр загальнонародного руху проти католицького духовенства.

    Початок розколу Реформації.
    У 1520г. і на початку 1521 ім'я Лютера стало настільки популярним урізних шарах німецького народу, що папський представник змушений буввизнати в своєму повідомленні до Риму: «Дев'ять десятих Німеччини кричать« Лютер! »; решта десятий - щонайменше -« Смерть римському двору! »Однактоді ж став виявлятися різний характер тих вимог, якіпов'язували з лютерівському "Реформація" різні верстви опозиції. На Лютера
    Посилалися

    Римський папа і католицькі богослови (Карикатура
    XVI) багато народних проповідники, висували далекосяжні вимоги проперетворення суспільного ладу. Перші надії стали покладати на
    Лютера діячі лицарської опозиції (видатний гуманіст фон Гуттен івідомий лицар Франц фон Зіккінген Гуттен вважав що лицарі покликанівідігравати провідну роль у визвольній війні німецького народу, і прагнувпереконати всіх німців довіритися лицарства. Завдання піднятого Реформацієюруху Гуттен бачив в тому, щоб підготувати весь німецький народ до такоївійні, яка приведе до підвищення лицарства і перетворення його впанівну політичну силу у звільненій від папського засилляімперії.
    Найближчі роки показали, що ці мрії ідеологів лицарства приречені напровал. . В.1522 р. Лицарське повстання зазнало повної поразки.
    Результатом провалу лицарів, приєднатися до яких Лютер відмовився, бувдогляд опозиційної їх частини з табору Реформації, що поклало початокрозпаду всього табору.

    У 1521г. Лютер продовжував боротися за Реформацію з усією непримиренністю.
    У цьому роду йому довелося зіткнутися з імператорською владою. Імператор
    Священної Римської імперії Карл V прагнув перетворити імперію на всесвітнюкатолицьку монархію Габсбургів. У Реформації Карл V вбачав небезпечнедля його планів рух. На Вормсском рейхстагу 1921 р. на якомубув присутній імператор, викликаному туди Лютеру було пред'явленокатегоричну вимогу відректися від свого вчення. Але Лютер зайняв твердупозицію і, згідно з легендою, рішуче заявив: "На цьому я стою і не можуінакше ".
    Вже після офіційного закриття рейхстагу, було видано едикт,проголошує над Лютером імперську опалу. Від дії Вормсского едикту
    Лютера врятував Фрідріх Саксонський, таємно сховавши його в своєму замку Вартбургпоблизу Езенаха.

    З цього часу все більше і більше виявлялося прагнення Лютера зв'язатидолю Реформації з інтересами Князів. У міру того як сталивиявлятися розбіжності різних що приєдналися до Реформації соціальнихгруп, Лютер, відображав настрої консервативної частини бюргерства, неміг вже залишатися центральною фігурою загального народного піднесення. Середнаміром Лютера обмежити Реформацію, лише областю релігійного вченняі триматися в стороні від політичної боротьби.

    Народне напрямок в Реформації. Томас Мюнтер.

    Справжнім же показником розколу табору Реформації є визначитиі що оформилася в ці роки її народне напрямку. Виразником народногореволюційного розуміння Реформації став Томас Мюнцер.
    Мюнцер народився, мабуть, близько 1489 в містечку Штольберг в Південному
    Гарц. Батько його, можливо, був майстром монетного справи. Мюнцер навчався вуніверситетах Лейпцига та Франкфурта-на-Одері, отримав ступінь бакалаврабогослов'я. Вперше роки Реформації Мюнцер виступає прихильником іприхильником Лютера.

    Однак в 1520 р., прибувши за рекомендацією Лютера як священика іпроповідника в саксонський місто Цвіккау, Мюнцер не тільки виявив успільній з лютеранами боротьбі проти францисканців більш різкий тон ірішучі методи, але і показав, що виходить з інших класових позицій,залучаючи на свій бік підмайстрів і бідні верстви населення івкладаючи у розуміння Реформації нове, революційний зміст.

    Селянсько-плебейський табір, який очолив Томас Мюнцер, звернувреформаційний рух у відкриту безкомпромісну боротьбу проти всякихексплуататорських порядків, соціальної нерівності, влади князів, засилляцеркви. Пік цієї революційної боротьби - Селянська війна в Німеччині (1524 -
    1526 рр. .).

    Соціальні та політико-правові ідеї повсталих селянських мас булинайбільш виразно викладені в "12-ти статтях" і в "Статейному листі".
    Перший документ складався з відносно помірних і конкретних вимог.
    У ньому, зокрема, говорилося про необхідність виборності і змінюваностідуховних осіб громадами, про обов'язковість скасування кріпосного права, прозменшення розміру податків, оброків і панщини, про усунення свавілля вуправлінні та судах і т. д. Зміст "Статейному листа", що вийшов знайближчого оточення Т. Мюнцера, було куди радикальніше. Автори цього листазаявили, що вкрай тяжке становище народу більше терпіти не можна.
    Всім селянським громадам треба об'єднатися в "християнський союз ібратство ", спільно усунути будь-якими засобами (у тому числі інасильницькими) тяготи, створювані простим людям духовними та світськимипанами. В "християнському союзі і братерство", який повинен буде охопитивсю країну, встановиться справедливий суспільний лад, його принципомз'явиться служіння "загальної користі". Оскільки "статейні лист" завданнястворення такого союзу пов'язувало з народними масами, остільки цілкомлогічно припустити, що в них воно бачило і носія влади при новомусоціальному порядку.

    Думка про те, що владу слід передати простому народу, йшла,безсумнівно, від Т. Мюнцера, на думку якого лише знедоленого люду чужіегоїстичні цілі і він спонукуваний загальними інтересами, прагне до "загальноюкористі ". Т. Мюнцер пророкував лютерівському розуміння існуючого світськогодержави як організації, що встановлює і охороняє за допомогоююридичних законів "громадянська єдність" між різними конфліктуючимиверствами суспільства з їх різними потребами і релігійними віруваннями.
    Він вважав, що М. Лютер, обгрунтовуючи вилучення з ведення світськогодержави всіх загальнозначимих справ релігійно-етичного плану, фактичновиправдовував узурпацію даної держави соціальними верхами, якірозпоряджалися їм зовсім не заради підтримки "громадянського єдності", а вметою задоволення своїх корисливих партикулярних інтересів. Волю і цілібога здатне здійснити лише та держава, яка зрозуміє своєбуття із загальною метою світового розвитку, метою всього сущого.

    Для того, щоб скинути "безбожників з трону правління" і висунути наїх місце людей нижчих і простих, треба скористатися мечем. Це, за Т.
    Мюнцера, неминуче і законно. Іншого засобу немає, поки світські ідуховні князі грубою силою пригнічують трудящих селян. Новий ладтеж буде змушений вдатися до меча, бо йому доведеться захищати владусуспільного цілого над егоїстичними соціальними угрупованнями.

    Т. Мюнцер був реалістично мислимо революційним вождем і невирішувати наперед у деталях форми державного устрою, принципи керуванняі т. п. в суспільстві, де простий трудящий народ і справді виявитьсяджерелом і суб'єктом політичної влади. В поглядах Т. Мюнцера єзачатки республіканських ідей; до певної міри ці ідеї сходять довідповідним уявленням таборити. Чітко було сформульовано нимвимога забезпечити охорону основ держави, визначення напрямківдержавної політики і постійний контроль над нею виключно самиминародними масами. В цьому яскраво висловився демократизм мюнцеровскойпрограми.
    Як теолог (хоча він і наблизився до атеїзму) Т. Мюнцер черпавдокази правоти своїх переконань в Біблії, як людина активногореволюційної дії він прагнув до практичного втілення на землі
    "Царства Божого" - суспільного ладу, в якому не буде існувати нікласових розходжень, ні приватної власності, ні відокремленої,протистоїть членам суспільства і чужої їм державної влади.
    Значення мюнцеровского навчання полягає в тому, що першочерговим завданнямвін вважав революційне визволення народу від експлуатації тазадоволення його повсякденних потреб. Нападаючи на власність і відкидаючиприватні інтереси, Мюнцер практично мав на увазі ту власність, якабула вихідним пунктом гноблення народу і «шкуродерства», тобтовласність великих землевласників і багатіїв взагалі. Зміцнення трудовоїдрібноселянської власності Мюнцер, навпаки, вважав за необхіднеумовою звільнення бідну людину від феодального підпорядкування і йогопіднесення до «істинної» віри. Особливо енергійно Мюнцер відстоював общиннуселянську власність від зазіхань великих феодалів.
    Тісний зв'язок Мюнцера з широкими масами народу в їхній боротьбі протиексплуататорів зробила його вождем селянсько - плейбейского табори,який розглядав Реформацію як шлях до революційного перебудовисуспільства.

    Початок селянської війни.
    Громадський рух в Німеччині XVI ст. досягло свого кульмінаційногопункту в Селянській війні 1521-1525гг. Хвилювання, почалися на південному заході
    Німеччині в червні 1524 Швидко виявилася зв'язок бунтівних селян зреформаційного руху в містах.

    Більшість селянських керівників у цьому першому районі повстаннябули схильні до переговорів з панами і були противникамиреволюційної тактики. Однак пропаганда пов'язаних з Мюнцера анабаптистівстала організуючим фактором стихійно почалися тут селянськиххвилювань.
    Статейні лист. У колах, близьких до Мюнцера, наприкінці 1524 або початку 1525р. була складена Перша програма революційного селянства -
    «Статейні лист», що послужило введенням до всіх різноманітних вимогі скаргами селянських общин.
    Так як на теперішній час, - говориться в цьому документі - на біднихпростих людей міст і сіл ... накладалися великі труднощі з бокудуховних і світських панів і влади, яких ті і мізинцем не чіпали, тоз цього випливає, що такого тягаря та обтяження неможливо ніпереносити, ні терпіти, якщо тільки простої бідна людина не хоче пуститизовсім по світу з злиденним палицею самого себе, своє потомство і потомствопотомства. Об'єднати народ, говориться далі, необхідно
    «Звільнитися повністю». Мирне вирішення цього завдання допускалося б тількив тому випадку, якщо б всі об'єдналися з метою перебудови життя наоснові принципів «загальної користі». В умовах же існування зазначенихтягот справа не обійдеться без кровопролиття.
    Далі говориться, що всі, хто ухилився і відмовився вступити в братерськеоб'єднання і піклуватися про «загальну користь», повинні бути поставлені позасуспільства. Ті, які не служать загальній користі, самі не повинні користуватисяпослугами інших членів суспільства. Їх слід вважати відторгнуті членами,вони повинні бути піддані «світському відлучення».

    У силу цього всі замки знаті і усі монастирі, що є джереломзради і народного гніту, повинні бути негайно оголошені в
    «Світському відлучення». Тільки там, де дворянство, ченці або священикивідмовляться від особливого положення, попрямують у звичайні будинки, як інші
    «Чужі люди», і чи захочуть вступити в братерське об'єднання, вони повинні;бути дружньо і добровільно прийняті разом зі своїм майном і отримувативсе, що належить їм за «божественному праву».
    Документ не містить жодних конкретних пропозицій щодо, вирішенняспірних питань з панами і ніякої прохання полегшення тягаря. Йогоукладачі заявляли про повне усунення силами народу феодальних панів іскасування залежності від них селян. Об'єднаний народ ліквідуєворожі вогнища і встановить той порядок, який він вважає справедливим,вважаючи, що і всі інші повинні мати те, що їм належить згідно
    «Божественному праву». В основу цієї програми покладено принцип передачівлади народу тобто той принцип, на якому наполягав Мюнцер.
    Боротьба повсталих селян проти реформації. На півдні Німеччини стихійноутворилася велика кількість загонів повсталих селян. Панська партія
    (місцеві феодали, верхівка міст і австрійські власті) прагнуларозкласти ряди повсталих шляхом переговорів і словесних обіцянок. Багатоватажки загонів виявилися настільки наївними, що повірили панам. Однакгрупи повсталих відкидали подібні спроби панів і закликалиселянські маси до боротьби. Ці групи не були об'єднані-і неоднаковоуявляли собі цілі боротьби, але враховували закликам «Статейному листа».

    З початку 1525 повстання перекинулося на Верхню Швабію, утворилисявеликі селянські загони. Значні сили повстанців розташовувалися,безпосередній близькості від центру Швабського союзу - міста Ульма. Тутвелася пропаганда помірності і мирної тактики, а деякі керівникипочали переговори з панами і уклали перемир'я на яке панськапартія, зайнята збиранням сил для розгрому селянських загонів, дивиласяяк на засіб виграти час. Поки ж селянські маси розоряли замки імонастирі, вступали в контакт із соціальними низами міст.

    У колах керівників була складена зведення селянських вимог.
    Так виникла стала знаменитою програма «12 статей». Як у вступі, такі в самих статтях йдеться про мирні наміри селян і їх прагненнітільки до пом'якшення феодального гніту.
    «12 статей» отримали велике поширення серед повсталих селян були надруковані і стали їх офіційною програмою. Проте наміри укладачів статей внести в середу селян дух угодовства з панами не увінчалися успіхом. Селянські маси поєднували конкретні вимоги «12 статей»з революційною тактикою «Статейному листа». Таким чином, «12 статей»,незважаючи на їх поміркований тон, отримали значення програми антифеодальноїборотьби.

    Наростання революційного настрою спостерігалося і в містах.

    Повсталі селяни. Заголовний лист брошури

    "12 статей"

    Господа висловлювали побоювання, що подальше успіхи революційних силприведуть до відділення і середніх верств городян, а це призведе до підривумощі всій князівсько-феодальної системи.
    Військові сили Швабського союзу очолив трухзес (назва придворної посади стольника у Німеччині) Георг фон Вальдбург. У перші ж дні квітня юн перейшов у наступ і почав поодинці розсіювати селянські загони. Деякі з них надали військам союзу серйозне опором. Врятувало його лише те, що йому вдалося дезорієнтувати селян переговорами з окремими ватажками загонів та діючи всюди шантажем та зрадою, внести розкол в ряди повстанців. До кінця квітня
    1525г. основні сили селян були розбиті, після чого фон Вальдбург зміг направити свої війська на північ Німеччини.

    Завершення Селянської війни та причини поразки.

    Початкові вогнища Селянської війни були пригнічені до початку літа, хвилюваннятривали по всій Верхній Німеччині. Військам Швабського союзу доводилосяраз у раз стикатися з опором. У нерівному бою 15 травня 1525загони повстанці були розбиті. Мюнтер був схоплений і підданий жорстокійтортурам у присутності князів, але нікого зі своїх прихильників не видав. Післякатувань він був страчений.
    . Чудовим ватажком повсталих селян Тіролю, бойові діїяких

    Розправа з повстанцямиселянами. (Гравюра XVIв)тривали в 1526 р. і пізніше, був Михайло Гайсмайер революціонер імислитель. На початку 1526 Гаісмайер склав для Тіролю «Земськепристрій »- програму корінних політичних перетворень, один звидатних документів Великої Селянської війни. Мета цієї програмивстановлення в Тиролі народної республіки на глибоко демократичноїоснові. Поряд із загальними антифеодальних вимогами «Земське пристрій»
    Гайсмайера містила пункти про демократизацію суду, про піклування бідних зарахунок десятини, про розпуск монастирів та перетворення їх будинків в госпіталі іпритулки для дітей. Передбачалося, що держава, усунувши і знищившипанів і гнобителів народу, повинно буде заборонити великі купецькікомпанії та розвинути велику господарську діяльність з організаціїгірничої справи, по підйому сільського господарства та розвитку нових культур, побудівництва доріг і мостів. Держава має регулювати використанняполів, луків і надр землі. Принципи, що лежать в основі програми Гайсмайера,сходять до положення Мюнцера про те, що «влада повинна бути відданапростому, народу »та гасло« загальної користі »є вимога усунення всіх,панів і гнобителів народу
    Причини поразки Селянської війни. З придушенням повстання в Тиролізавершився останній акт Селянської війни. За переможцями незмінно йшликати. На селян, що залишилися в живих, накладалися величезні контрибуції,зовсім їх розоряли.
    Історія Селянської воїни, що утворює разом з усім суспільнимрухом епохи Реформації перший етап буржуазної революції в Європі,показує, що головною силою в боротьбі з феодалізмом був селянсько -плебейський табір. Поразка повсталих селян мав важкі наслідкидля всього німецького народу.
    Причину поразки великого повстання німецького селянства в XVI ст.
    Енгельс бачив у розрізненість селянських виступів і невмінні всіхшарів опозиції піднестися над »місцевими і провінційними інтересами, вте, що «... навіть селяни і плебеї в більшості районів Німеччини незмогли об'єднатися для спільних дій ...».< br> Об'єктивно перед німецькими повсталими селянами та міським плебсомстояли два головні завдання: 1) ліквідація феодальної експлуатації; 2)подолання політичної роздробленості країни. Позитивне вирішення цихзавдань усунуло б перешкоди до переходу Німеччини на шлях буржуазногорозвитку. У цих умовах вирішальне значення набувала позиція німецькогобюргерства: чи виявиться бюргерство здатним не тільки брати участь вантифеодальному повстанні, але і очолити його? Хід подій показав, що,незважаючи на об'єктивну зацікавленість "Передових елементів бюргерства
    (вжее в якійсь мірі обуржуазнених) в перемозі над феодалізмом, в цілому воновиявилося нездатним піднестися над місцевою обмеженістю ізвільнитися від обплутують його зв'язків зі світом феодальних відносин длятого, щоб виступити керівником усіх антифеодальних сил.

    Аугсбурзькому віросповідання.
    На початку Селянської війни Лютер закликав селян і панів до взаємнихпоступок. Він спеціально їздив до Тюрінгію, щоб силою свого авторитетузмусити повстанців відмовитися від збройної боротьби. Проте це йому невдалося - радикальні ідеї Мюнцера викликали в Тюрінгії великий відгук.
    Переконавшись у безрезультатності своїх зусиль, Лютер остаточно вибравбік тих, хто будь-якими засобами готовий був придушити селянськийрух. Він пише сумно відомий памфлет «Проти розбійницьких аграбіжницьких зграй селян », де повстанцям присвячені, наприклад, такіслова: «Кожен, хто може, повинен рубати їх, душити і колоти, таємно і явно,так само як вбивають скаженого собаку ». З цього моменту Лютер остаточнопов'язує свою долю з самої консервативної - князівсько-бюргерської - лінієюв Реформації.

    Розгром радикального крила Реформації на чолі з Мюнцера сприявподальшому поширенню лютерівському навчання. У багатьох містах Німеччинизакриваються монастирі, вводиться реформоване богослужіння. На сторону
    Реформації переходять деякі німецькі князі, зацікавлені всекуляризації церковних володінь. Першим з них став великий магістр
    Тевтонського ордена Альбрехта. Навесні 1525 він розпустив Орден, провівсекуляризацію свого князівства і прийняв титул герцога Прусського.
    Князі, які підтримували Реформацію, стали рішуче проводитисекуляризацію. Їх приклад міг стати дуже привабливим і для тих, хтопоки що підтримував католицьку церкву. Тому католицьке більшістьна рейхстагу 1529 зажадало припинити секуляризацію і підтвердило
    Вормсскій едикт. Прихильники Лютера заявили протест, від чого їх сталиназивати протестантами. На наступний рік на рейхстагу в Аугсбурзі найближчийсоратник Лютера, відомий гуманіст, вчений і теолог Філіп
    Меланхтон_ (1497-1560), представив імператору систематичний викладоснов реформованого християнства, відоме під назвою «Аугсбурзькомувіросповідання ». У цьому документі поряд з положенням про те, що князь, ане папа є головою церкви встановлювалася 'обрядова і зовнішня стороналютеранського культу.
    Обрядовість була створена в дусі буржуазного вимоги «дешевої церкви».
    Скасовувалася зовнішня пишність католицького культу, шанування ікон і мощей;замість урочистої католицької меси вводилася проста літургія, вякої велике місце займала проповідь, а з семи таїнств залишено булотільки дві - таїнство хрещення і причастя. Самий факт створення церкви іцерковної організації віруючих свідчив про відступ від Лютерапервісного принципу «виправдання тільки вірою».
    «Аугсбурзькому віросповідання» було складено так, що все ще залишається

         
     
         
    Реферат Банк
     
    Рефераты
     
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

     

     
     
     
      Все права защищены. Reff.net.ua - українські реферати !