Це (московіти)
- Народ, народжений для рабства і лютощо відноситься до всякого прояву волі;вони лагідний, якщо угне-тени, і невідмовляються від ярма ... Навіть у ту-рок немає такого приниженняі настільки огидний-ного схиляння перед скіпетром своїх Від томанов.
Іоанн Барклай (1582-1621)
У рефераті розглядаються твори зарубіжних авторів, які відвідали
Росію в 18-19 століттях і зберегли враження про своє перебуванняв нашій
країні в записках, мемуарах, листах, які вони публікували вкраїнах Євро -пи - Франції, Голландії, Німеччини. Інтерес до цих творів в
Європібув досить високий, що обусловліалось рядом причин.
Політичні, еконо -вів економічні, культурні, військові зв'язки з Росією у цей період бурхливорозви -лись. Росія надавала серйозний вплив на хід світових подій.
І у зв'язку зцим інтерес іноземців до Росії, до подій, що відбуваються в нійбув об'єк -ясним.
Зарубіжні читачі мали можливість скласти для себеобраз Росії покниг багатьох авторів. Далеко не всі з них дотримувалисяоб'єктивногопогляду на Росію, даючи лише поверхностсную оцінку що відбуваєтьсяв країні,а деякі, наприклад французький автор маркіз де Кюстін, створилипрямо-та -ки жахливий образ Росії. Проте не можна сказати, що всієвропейці, писав -рілі тоді про Росію, відчували до неї відразу, навпаки, такихбуло небагато -го. Той, хто критикував Росію, в кінцевому підсумку віддавав належневеличі, ду -ху країни та її народу. У цьому сенсі записки того ж Кюстінавельми показу -тельно. Інші автори, аналіз творів яких наведено врефераті, отли -зустрічаються більшою стриманістю і збалансованістю, так що улюдини, що знайомиться з Росією тільки по цих книг, можевиникнути цілком об'єк -єктивні думку про країну, суспільстві, побуті народу та умови, уяких він жи -вет.
Твори аналізуються в хронологічному порядку.
РОСІЯ У західноєвропейських СОЧИНЕНИЯ 18 в.
Записки, спогади, щоденники подорожей іноземців,відвідали Росію в 18 столітті, складають цілу бібліотеку. Напротягом всього сто -річчя в країні знаходилися тисячі людей з усіх країн світу. Цебули куп -ци, ремісники, інженери, військові, науковці, фахівціокремих від -раслей знань, дипломати, туристи, розвідники, авантюристи іпросто ви -Катель щастя. Політика і культура, економіка і побут, релігія ізвичаї-всевідбилося в записках і мемуарах, доповідях і таємних реляціях.
Величезнакраїна стала темою незліченних творів. Але що ж бачилиіноземних -ци в Росії 18 століття? Цей вік для Росії - епоха коріннийперебудови.
Саме з цього часу країна стала на шлях загальнонаціональногопрогрес -са і реформ. У порівнянні з минулим, 17 століттям, стали іншимидержаваі державні інститути, суспільство і його структура. Русь
Московськаперетворювалася в Російську Імперію. На світову арену виступилофактино нове, раніше невідоме держава. Российская Империя --це ог -ромни могутня країна, чия територія розташована в трьох частинахсвітла: у
Європі, Азії та Америці, чиї інтереси виявлялися майже у всіх етапахрозвитку світової політики, нарешті, чий потенціал, вплив, а,часом, іпросте втручання, визначали хід світової історії - відколонізації
Аляски до входження до складу Росії Закавказзя та порятунку йогонаселеннявід знищення іранськими шахами, від виступу в якості міжнарод -рідного гаранта самого існування Німецької Імперії до створенняперший грецької держави - Республіки Іонічних Островів, відна -нальні, культурного і навіть релігійного гніту українського табіло -російського народів і до політики "озброєного нейтралітету", врезульта -ті дії якого була вирішена мирним шляхом складна проблемаміжнародних відносин, припинена агресія Великобританії, захисту пра -щена Американська революція і збережена молода республіка - США.
Величезні зміни відбулися в російській економіці 18 століття. Булиос -воени колосальні за своєю площею території Поволжя, Сибіру,
Чорноземного Центру, Слобідської та Південної України. Чорноземна зонастає житницею країни. Росія повністю задовольняє себехлібомта сільськогосподарською продукцією, яка вже незабаром стаєвідчуй -мій статтею руського експорту. Інтенсивний розвиток мануфактурзабезпечують -вало різкий підйом промисловості Росії. З'явилася спеціалізація від-
ділових промислових районів металургії і металообробки. Для 18століття характерні загальне зростання російських міст, значний розвиток унихремесла, торгівлі, промислів. В умовах зміцнення і розвиткуєдиноговсеросійського ринку торгівля набуває величезне значення. Крімго -порті центрів, у справі загального процесу купівлі-продажу мають виключи -валий значення місцеві ярмарку (їх було понад 1500). Їх оборотсос -тавлял багато десятків мільйонів рублів сріблом. Особливість зовнішньоїторгівлі полягала в переважання вивозу над ввезенням і широкому екс -порте продуктів російської металургії. У середині 80-х років 18 століттяїхвивіз досяг величезного для того часу обсягу - 2 мрд пудів.
незміренний внесок Росії 18 століття, російського народу в скарбницюми -рового прогресу. Вже сама по собі створення Академії наук і Московс-
кого університету, Академії Мистецтв і Медико-Хірургічної Академ -ми Академії, створення цілої системи світської школи, що нараховує десяткитисяч учнів і масовий випуск наукової, світської, політичної кни-
ги, чий репертуар включав багато хто і багато тисяч назв, - все це
- Ог -ромни успіх у галузі науки, культури, освіти. Немає сумніву,щонаукова і творча діяльність таких вчених, як М. В. Ломоносов,
Л.
Ейлер, С. П. Крашенинников, В. Н. Татищев, І. І. Повзунів, І. П. Кулібін,таких просвітителів, як М. І. Новіков, І. П. Пнін і перша російська рево-
люціонер А. Н. Радищев, таких письменників, як Д. І. Фонвизин, І. А. Крилов,
А. П. Сумароков, Г. Р. Державін, таких художників, скульпторів та архітек-
торів, як Д. Г. Левицький, Ф. С. Рокотов, М. Ф. Казаков, Д. Кварнегі ,
В.І.Ба -женов, Е. М. Фальконе, В. В. Растреллі, П. І. Шубін, - етапи величезного, да-
ж в масштабах світової цивілізації, загального розвитку російської культу -ри, науки, освіти.
Звичайно, російську державу було класовим, які прагнули доис -полнению і виконував вимоги і бажання панівного клас -са - поміщиків, дворян та чиновників. У Росії 18 століття існувалокріпосне право. Самодержавна влада - імператор і весь державних валют -венний апарат - охороняла й захищала станово-кріпосницький лад,який базувався на експлуатації народних мас, і перш за всеселянства, що становив 9/10 населення Російської Імперії. НаврядЧи царизм міг вести свою активну, часом агресивну політику безматеріальних і духовних багатств Росії.
Для Росії 18 століття характерно і ще одне важливе явище.
Значні зміни в усіх сферах економічної і політичноїжиття, природно, вели феодально-кріпосницький лад до розкладений -нію, до формування в його надрах нових продуктивних сил. Самаяхарактерна особливість Росії 18 століття - це виникнення паростківно -вого прогресивного ладу, виникнення капіталістичного устрою.
величезних і всеохоплюючі проблеми, що ставляться у величезнійкраїні.
Але і масштаби перетворень, і якісні зміни в суспільстві --все приваблювало іноземців в Росії 18 століття.
Одну з найбільш яскравих і повних картин Росії початку 18 століття,епо -хи царювання молодого Петра, дає книга голландця де Бруіна (1652 -
1727) - художника, етнографа, письменника. Досвідчений мандрівник, про -ніцательний спостерігач, він багато чого побачив і зафіксував під чассвоїх поїздок по країні. Основна цінність книги - зображенняпочаткового етапу петровської реформи, коли співіснувало і но -ше, ще не зміцнілу, але вже розвивається, і старе, на першийпоглядстабільне, непорушне, а насправді приречене на злам. Це смокчу-
ществованіе нового і старого де Бруін бачить багато в чому: і в суспільстві,і в культурі, і в побуті.
У червні 1701 де Бруін відпливає з Гааги до Архангельська і зсен -тября того ж року по липень 1703 живе в Росії. Другий раз вінпо -сещает країну в 1707-1708 роках. У 1711 році де Бруін видав книгу просво -їх подорожах "через Московію до Персії та Індії". Написана вформі щоденника, що містить правдиву інформацію з питань по -літікі, культури, побуту, забезпечена ілюстраціями, книга мала величезніний успіх і принесла заслужену популярність голландському путешест -Венніка. Вона неодноразово перевидавалася і була перекладена на багатомови.
Книга де Бруіна відображає постійне прагнення автора побачити,по -няти і відтворити дійсність, час, епоху. Ось чому вонарозповідає про петровськіх перетвореннях. Вони стосуються самих різно -образних сфер діяльності - від зміни діловодства внаказі,де, на думку автора, "всі ділові папери ведуться тепер таким жепро -разом, як і в нас, голландців ", до нових способів фінансуваннябудів -тва флоту за яких "кожна тисячі душ селян зобов'язанадіставши -лять все, що потрібно для спорудження одного корабля і всього,відноситьсядо цієї споруди ".
Абсолютно унікальні записки де Бруіна з історії Москви. Він
--єдиний з іноземців, хто дає топографічний опис горо -та на початку 18 століття. Хороший художник, професійний топограф,любитель замальовок пам'яток, він не тільки зробив рісун-
ки і плани, але і склав коротку розповідь про пам'ятки архітектуристолиці і навіть її окремих районів. Де Бруін описує монастирі,церкви Кремля, надворотной вежі, зміцнення і цілі частини міста.
Деякі його відомості дуже цікаві, наприклад повідомлення про будів -будівництві в Кремлі дерев'яного будинку театру, про московськихбревенчатихмостових, про розташування присутствених місць.
Надзвичайно цінний розповідь де Бруіна тієї екскурсії, яку вінз -вершив на запрошення царя Петра. Відзначимо, що до нього подібний ос -Мотря нікому з іноземців не дозволявся. Автор пише, що "Його Вели-
якість ... наказав показати мені в Москві все, що заслуговувала на увагув церквах та інших місцях цього міста ". Вів екскурсію І.А.Мусін-Пуш-
кін, "головний доглядач монастирів", тобто голова Монастирськогонаказу.
Він показав голландцеві основні святині російської православної церкви --образ Володимирської Божої матері (його за традицією приписують кистісв. Луки Євангеліста, який писав нібито "з натури") і ризу Христа,ко -торая була на ньому при страті. Екскурсанти побачив облачення патріархівімосковських митрополитів, а також храмову начиння - дароносиці, чашіі ложечки для причастя. Де Бруін звернув увагу на "великукнигу,яку носять в хресні ходи у відомі свята; книга цябулаобсипана дорогоцінним камінням, а всередині її находілісьво безлічізображення з Св. Письма, і всі букви - золочені ". Автор описавтак -ж і внутрішнє оздоблення храмів в Кремлі.
Не менш цікаві розповіді де Бруіна про зустрічі звидатнимисучасниками. Він бачив і спостерігав у повсякденному житті діячівросійської історії. Це, перш за все, сам Петро Перший. Характерно, щоцар в записках де Бруіна постає не як грізний монарх,величний -ний державний діяч, а як цікавий співрозмовник,уважнийслухач, коханий чоловік, привітний господар.
Де Бруін знав улюбленця царя Олександра Даниловича Меншикова,бою -рина князя Ю. Ю. Трубецького, князя Д. Г. Черкаського, боярина Ф.А.Голові-
на, І.А.Мусіна-Пушкіна та ін
Книга де Бруіна зберегла нам картини цілих регіонів
Росії. Підчас першої подорожі ці райони проходили за маршрутом Москва --центральні райони Росії - Середнє Поволжя (Коломна, Бірки, Касі -мов, Елатьма, Муром). Книга містить насичений розповідь про волзькихмістах - Казані, Тетюшах, Симбірську, Самарі, Саратові,
Царицині.
Дуже докладно говориться про природному, економічному, політичному по-
ложении найбільшого го роду в районі Каспійського моря -
Астрахані.
Спеціальна глава присвячена західного узбережжя Каспію, аж до Ше-
Махи. Вже звідти де Бруін поїхав до Персії і далі - на південний схід
Азії.
Оцінюючи в цілому твір голландця, треба визнати, щодоброже -лательность і об'єктивність де Бруіна багато в чому сприяютьзасвоєннюінформації, що знаходиться в книзі. Треба відзначити й літературний талантавтора. Він виявився при зображенні сучасників, політичних со -битій, природи, пам'ятників, тобто всього того, що бачив, спостерігав,чувде Бруін. Переваги книги і об'єктивність автора змушуютьоцінититвір де Бруіна як один з кращих творів про Росію першіполовини 18 століття.
На відміну від записок де Бруіна, мемуари герцога ЛірійскогоНепос -редственно присвячувалися дипломатичної і політичного життя столиці,або, точніше, російського двору. Автор мемуарів належав доодному ззверхників пологів Європи. Він - прямий нащадок Марії Стюарт. Саме
він і був посланий до Росії. "Дюк Лірійскій", як називали йогоросіяни,став першим іспанським послом у Петербурзі. Він прожив у Росії 3року і в 1731 році виїхав з Петербурга до Відня. У 1731 році вінкомандував ис-панськими військами в Італії. Помер в 1733 році в Неаполі, девиконував обов'язки посла. Мемуарної та епістолярна спадщина герцогау вигляді окремого томи спогадів було видано його сином у Парижіперед са-мій революцією в 1788 році. Дипломатична переписка герцогабула з-дана пізніше, у другій половині 19 століття.
Спогади герцога, складені на щоденникової іепістолярної основі - досить правдивий і точний джерело. Подібнімемуари виключають опис фактів по пригадування, що природно присозда-нии творів через певний відрізок часу. Успогадах герцога майже кожен факт заснований на записи в дипломатичнійдепешу, синхронної події. У цьому - значна їх цінність. Інше дост-інство мемуарів - в порівняно спокійному викладі, навіть удеякої
"об'єктивності" при оповіданні.
Герцог описує події з листопада 1727 по листопад
1730 років. Весь цей час посол був пов'язаний з царським двором. Як дипломата йогомало інте-ресовалі питання внутрішньої політики Росії, її соціальні абокультур-ні проблеми. Його увагу привертала в основному відношенняросійських мо-нархов і вищих чиновників до питань європейської зовнішньоїполітики, до питань взаємин з Іспанією. Здавалося б, коло питаньсуто професійний і на перший погляд досить вузький. Тим не меншеавтор досить вправно намалював картину петербурзьких верхів кінця 20-х
років 18 століття. Герцог докладно розповідає про онука Петра Великого,сина царя-вича Олексія-імператора Петра Другому. Він відзначає прагнення
Долгору-ких, найближчого оточення імператора, повернутися до старих,допетровських порядків. Посол досить детально розповідає про створення групи
"Вер-ховніков", що складається з представників родовитого дворянства і вищої бюрократії. Саме вони склали і подали "кондиції" (умови)імперат-ріце Ганні. За цих обставин вона лишалась правасамодержіци, і
Росія перетворювалася в державу, правління якого нагадувалоб Поль-шу чи Англії, де була обмежена влада монарха. Підвпливом дво-рянства і гвардії Анна знищила "кондиції".
Мабуть, найбільш цікаві в записках портретніхарактеристики сучасників, складені герцогом на основі особистого спілкування,спостеріга-деній, чуток, а також будь-якої іншої, найрізноманітнішої,інформації, кото-рій користувалися і користуються професійні дипломати ірозвідники.
Подібні "портрети", запозичені з посольського досьє,призначений-ного для практичної роботи членів дипломатичної місії інаступника самого посла, містять цікаві характеристики. Вони складеніза ніс-помилковому планом: розумовий потенціал описуваного, йогогідності й не-статки, основні властивості характеру, положення всуспільстві, особисті кошти і зв'язку. Часто додається опис зовнішності.
Чиї ж "портрети" знаходимо в мемуарах герцога
Лірійского? Це серії характеристик, досьє на членів імператорської династії,починаючи з Анни.
Ось, наприклад, розповідь про Єлизавети Петрівни, майбутньоїімператриці. "Прин-
процесу Єлисавета, дочка Петра Першого і цариці Катерини, такакрасуня, яких я ніколи не бачив. Колір обличчя її дивовижний, очіполум'яні, рот досконалий, шия белейшая і дивний стан. Вона високогоросту і надзвичайно жива. Танцює добре і їздить верхи без найменшогостраху. У зверненні її багато розуму і приємності, але помітно деякийчестолюбство ". У книзі дані также характеристики російських дипломатів,державних діяль-телей, а також іноземних послів, акредитованих припетербурзькому дво-ре. Влучні, лаконічні, іноді злі, вони дають багато що длярозуміння подію-тій, що відбуваються в Петербурзі.
Записки де Рюльера дещо відрізняються від мемуарів герцога Лі-рійська. Вони присвячені одному, правда, дуже важливого епізодуісторії
Росії - перевороту 1762 і вступу на престол
Катерини Другої.
Автор книги "Історія та анекдоти революції в Росії в 1762 році"
Шевальє
Рюльер (1735 - 1791) був секретарем барона Брейтеля,французького посла в
Петербурзі. Він прожив у столиці близько двох років і був очевидцемподій, які описує. За своєю посадою Рюльер і займався зборомінфор-мації. Талановитий белетрист (його хвалив сам Вольтер), вінпідсумував свої спостереження і написав книгу про переворот 1762. Заповернення
Рюльера з Росії до Франції твір секретаря посольствапоширеною-нілось в безлічі списків. Ним зачитувався не тільки весь
Париж. Воно стало відомо при всіх королівських дворах Європи. Саматема, головні дійові особи, їхні вчинки, драматизм ситуацій - всеприваблювало увага-маніє читачів, у тому числі і високопоставленихдержавних деят-лий. Читав твори Рюльера і його государ - король Людовик
Шестнадца-тий. Тим часом книга, зважаючи на її спрямованості і тогофактичного матері-ала, який вона містить, не публікувалася за життя Катерини
Другий.
Цікаво, що і російський переклад був опублікований тільки в 20столітті, після революції 1905 року, настільки фактична версія книги була далека від офіційної версії подій 1762.
Книга Рюльера, як він сам підкреслює, присвяченатільки змові і перевороту 1763. Вона не претендує ні на широкіполітичні узагальнюва-вання, ні на глибокі політичні висновки. Книга Рюльера - плідсумми-нування, систематики окремих фактів, інформації, зібраноїенергійним і розумним професійним розвідником, людині, яка за родомсвоєї діяльності, та й за своїми особистими якостями не гребуєвикористовувати, фик-сіровать будь-який слух, будь-яке повідомлення, будь-яку плітку,незалежно від їх харктер і джерела поширення. Для Рюльера вони придатні,аби вкладалися в його схему розповіді. Ось чому, при всійреалістичності ха-рактерістік, вони часом грішать суб'єктивністю саме через
"Всеїдності" автора, відсутності авторського відбору в потоці інформації.
Незважаючи на не-які прорахунки при створенні характеристик, свою основнузавдання від вирішує повністю. Адже головна мета книги - зібрати конкретнідані, на-малювати конкретну картину, показати конкретних людей.
На початку книги дані характерісткі головних дійовихосіб та їх бл-Ружену. Навіть самі по собі подібні портрети представляютьзначний інтерес. Описуючи Петра Третього, Рюльер дає чітку, дужеправдоподібності-ву характеристику голштінського "уроду", "чертушке", - повисловом їм-ператріци Єлизавети. Відзначимо, що вона повністю співпадає зспостереження-ми інших сучасників. Отже, у книзі Рюльера читаємо: "
Безмежна пристрасть до військової служби не залишала його (тобто Петра Третього)за все життя; улюблене заняття його полягало в екзерціціі (тобто у військовихвправах).
Його зовнішність, від природи смішна, робилася таковою ще більше вперекручений-ном прусському вбранні ... Велика, незвичайної фігури, капелюхприкривала мале і злісне особа досить живий фізіономії, яку він щебільше бе-зобразили невпинним кривляння для свого задоволення.
Однак він кілька живий розум і відмінну здатність до блазенство ". Доцієї характе-них характеристик важко додати що-небудь, і тим не менше Рюльервказує, що Петро
Третій був мізерний, що у нього не було ніяких дарувань і буввін просто дурний, і т.п. Незважаючи на Плока приховану неприязнь автора книги доантагоністи імператора - Катерині, Рюльер дає, загалом, позитивнухарактерис-тику "викрадачку престолу". Вона розумна, хитра, добреразбрается в полі-тику, вміє залучати людей, честолюбва, що штовхає її додосягнення тих цілей, які вона перед собою поставила.
Рюльер дуже добре показує, і це требавіднести на рахунок розуму і спостережливість автора, що ні негативні риси імператора,ні поло-
жітельние - Катерини самі по собі не були запорукою успіхунастільки Би-сь-якого і безкровного перевороту, якби не були порушені основнінаправ-лення російської політики, нехтувати національну гідністькраїни. Петро
Третій, російський імператор, відкрито намагався стати "васалом"прусського ко-роля Фрідріха Другого, з яким в той момент воювала Росія.
Імператор зажадав припинити війну з Пруссією і почати - з Данією,колишній союз-ніцей. Російська армія була послана на допомогу Фрідріху. Спробавведення для російського законодавства прусських законів, величезнийприплив німців, які, як при Біроне, отримували державні посади,знущання над російською культурою, мовою і релігією і, нарешті, відкритенедовольст-во народу - ось основні причини успіху перевороту 1762.
Загалом треба визнати, що, незважаючи на всюспрямованість записок, а часом і тенденційність, вони, безумовно, єнайцікавішим па-мятніком історії побуту і звичаїв певного кола російськоїсуспільства
60-х років 18 століття. Записки також цікаві як чудовийпам'ятник тій історико-політичної літератури, яка випускалася занагоди ка-ких-небудь екстраординарних подій при королівських дворах
Європи. Як бачимо, завдяки Рюльеру, секретаря французького посла барона
Брейтеля,
Росія також не уникла цієї долі.
Одним з найбільш цікавих джерел з історії
Росії 18 століття є "Записки графа Сегюр" (1753 - 1830). У Росії вінпрожив близько
4 років - з 1785 по 1789 роки. Його записи, документи та доповіднізаписки про перебування в цій країні стали найкращою і найяскравішоючастиною обширних мемуарів французького посла.
"Записки" графа Сегюр відкриваються розповіддю про приїздв імперію.
Свої перші враження про Росію він пов'язує з Петербургом. Сегюротме -чає "геній" Петра, завдяки якому виникло місто: "Під сіримнебом,незважаючи на холоднечу ... всюди можна було бачити сліди сили владиі па -мятнікі Петра Великого ... Я був приємно вражений, коли в місцях, денеког -да були самі великі, безплідні і смердюче болото, побачивкраси -ші будівлі міста, заснованого Петром і зробити менш ніж усто роківодним з найбагатших, чудових міст в Європі ". Заприїзд в
Петербург Сегюр детально займається з російським двором і з своїми колле -гами - послами європейських держав. У чому бачить свою основнумета, глав -ную задачу молодий блискучий посол короля Франції? Перед ним --дуженелегке завдання - налагодити взаємини між його країною і
Росією.
Для Франції це чрезичайно важливо.
Багато в чому завдяки старанням Сегюр був укладенийросійсько-французс -кий торговельний договір 1787 року. Франція отримала можливістьторгувати натих же умовах, що й англійці, а російські товари звільнялисявід важкихмит в Марселі. Саме цим дипломатичним і політичним цілямі за -дачах, вирішення їх у суперечках і контактах з російськоюдипломатією і дер -діячами і присвячені мемуари Сегюр. Але не тільки їм.
Одночасно це -гавкання галерея сучасників Сегюр проходить перед нами. Картинипобуту, нра -вів, опис подорожей імператорського двору до південних межкраїниі навіть зображення природних ландшафтів міститься в книзі. Івсе-таки,мабуть, найбільш рельєфні і цікаві у Сегюр портрети йогознаменитихсучасників. Це перш за все замальовки характерів видатнихлічнос -тей, яких він добре знав і з якими він стикався наПротягом все -го перебування в Росії. Мова йде про Катерину Другу і
Потьомкіна. Сегюрспостерігав обох і на дипломатичних прийомах, і при вирішеннідер -них справ, і в домашній обстановці. Спостережень було багато, ісамих різно -подібні. Він помітив деякі особливості характерів Катериниі По -Темкина і пише про них з відомою часткою іронії і навітьупередження, що,втім, природно для іноземця, француза, дипломата,представляєв Росії недружню державу. І тим не менше в "Записках" знаходимодуже цікаві, живі, повнокровні зображення. Так, вінвідзначає біль -шой державний розум Катерини Другої, її енергію, волю,самовладання,почуття такту і міри. Для Сегюр вона - зразок політичногодіяча. Кате -рина рішуче, чітко ставить мету і прагне до її досягнення,багато і пло -дотворно працює, намагається контролювати своїх міністрів. Вонапрагнедо створення "гарних" законів для населення величезної країни,намагається забезпе -зопасіть її від зовнішніх ворогів, ревно ставиться до захисту їїінтересів наміжнародній арені.
Звичайно, в описі потрапляє кілька солоденькіхарактеристик ім -ператріци. Їх можна віднести і на рахунок компліментів досвідченогоцаредворця,світського людини і дипломата, а також на рахунок загального розумінняідеальнихвідносин між "добрим" монархом і його "простим" народом. Алеіноді по -добная ідилія порушується як з волі автора, так і в силуоб'єктивної істо-річеской дійсності. Опис того, що "її (Катерини) управліннябуло спокійне та м'яке ", раптом проривається розповіддю про повстання
Омеляна
Пугачова, а потім вбивство нещасного Івана П'ятого, головногосуперника ім -ператріци, приреченого на довічне ув'язнення у фортеці.
Втім, не -які негативні риси Катерини Другої не сховалися відспостерігач -ності французького посла. Це гіпертрофоване марнославство,
"Беспредел -ве "честолюбство, сухість і раціоналізм, що переходять у безмежний егоїзм.
Ці риси, так точно помічені і відверто описані, доповнюютьпорт -РЕТ Катерини Другої й збігаються з тим, що відзначають іншісучасникипри характеристиці цього видатного державного діячасвого вре -мени і непересічної особистості.
Автор "Записок" обмежений у меншій мірі умовностямипри зображеніжении Потьомкіна. Цей портрет вийшов, мабуть, не меншежиттів, ніжпортрет Катерини. Сегюр малює його соковитими фарбами. "Світлийкнязь "постає перед нами з усіма перевагами і недоліками. Вінрозумний, енер -гічен, діяльний, але іноді він ледачий, пихатий, апатичний.
Сегюр намагаєтьсядати зрозуміти читачеві, що він був з "світлішим" на дружнійнозі. Віз -можна. Правда, крізь відому легку фамільярність призображенні За -Темкина переглядають певні побоювання і страх, а такожзалежність відрішень всесильного фаворита. Та це й зрозуміло. Потьомкін буввсемогутній.
Що можна сказати про соціальної та політичноїспрямованості "запи-сок"? Захоплення модною філософією епохи
Просвітництва, читання праць ен -ціклопедістов, захоплене ставлення до такого поняття, як
"Свобода", на -кінець, особисту участь у війні за незавмсімость в Америці,здавалося б, даєзаздалегідь відповідь на питання, як Сегюр міг оцінити те, що бачив у
Росії, якихвзагалі класових позицій він дотримувався. Справді,французький по -сол чудово знає, що таке кріпацтво в Росії. Сегюрбачив ні -щету і розорення народу, який знаходився під "милостивимправлінням "
"Матінки-государині". Більше того, з-під його пера зриваютьсяточні, превос -Ходна опису соціальних контрастів. Ось що пише про Сегюрподорожі
Катерини на південь у 1788 році: "Бідні селяни з засніженібородами,незважаючи на холод, збиралися юрби і оточували маленькі палаци,як би чарівною силою споруджені у їхній хатин, палаци,в яких-вазігавкання свита імператриці "бенкетувала, сидячи за" розкішнимстолами ". Картинаконтрастів, об'єктивність художнього образу надзвичайноправдиві іпереконливі. І все ж у "Записках" ніде і ніколи ми не знайдемозасудженнятого ладу, який панував в Росії. Ніде й ніколиавтор не будекритикувати абсолютизм і феодалізм у Росії. І в політиці, і влітературі
Сегюр, незважаючи на свій лібералізм і зовнішнє схиляння передсвободою,повністю підтримує суспільство соціальної нерівності, зарадиякого віндіяльно і так вірно служить французьким монархам Людовіку
Шістнадцяти -му, Наполеона Бонапарта і Людовіку вісімнадцятому.
Особливим видом "записок іноземців" можна вважатидорожні днев -ники наших "вчених німців" - петербурзьких академіків -
П. С. Палласа, с.-г.
Гмелін, І. П. Фалька. В якості фахівців вони були запрошеніна робо -ту до Росії. Вчені брали участь у ряді академічних експедицій уевропейс -кую і азіатську частини країни. Збір і систематика даних проприроді, населенню -панії, визначні пам'ятки принесли чудові результати івнесли не -оценімий внесок у світову науку. Досить послатися на появуперший у світі праць, присвячених флорі та фауні всій Росії іокремо - її величезніного регіону - Сибіру. Абсолютно унікальні дорожні щоденникиакадеміку -ков, що містять опис "природної історії".
Петро Симон Паллас (1741 - 1811) у 70-80-і роки 18століття опублікувавсвою працю "Подорож по різних провінціях Російськоїдержави ". У
1768 він очолив одну з академічних експедицій. В їїскладу входилита російські вчені Н. П. Соколов, В. Ф. Зуєв, Н. П. Ричков. Булиобстежені
Середнє і Нижнє Поволжя, Заволжя, Урал, Заураллі, Алтай,
Західна Сі -бірь, південь Східного Сибіру та Забайкалля. Крім того, до деякихрайони ви -їдь окремі члени експедиції: Н. П. Соколов - до Східної
Сибір,
В. Ф. Зуєв - в район низовий Обі і узбережжя Північного
Льодовитого Океану,
Н. П. Ричков - у Казанську губернію. Успіх експедиції перевершив усісподівання -вання. Матеріали, спостереження і дослідження вчених з'явилисявеличезною вкладу -будинок у світову науку. Вони не втратили своє значення і в данийчас, такяк дозволяють встановити еволюцію природних ландшафтів, флори іфауни
Європейської та Азіатської Росії за останні 200 років.
Результатом експедиції, що закінчився 30 липня 1774року, були багато -чисельні твори з ботаніки, зоології, але перш за всегеографії. Вонибули опубліковані латинською, німецькою та російською мовами в
Петербурзі і
Лейпцигу. Найбагатші зборів з флорі та фауні, палеонтологіїі етногр -фії увійшли до фонду Академічної Кунсткамери.
Знання, працьовитість і талант дослідника багато в чомусприялинауковій кар'єрі Палласа. У 1777 році він був призначений членомтопографічес -кого відділу Російської Імперії, у 1782 - радником колегії, в
1787 - істо -ріографом Адміралтейській колегії. Але Паллас не став кабінетнимученим.
У першій половині 90-х років він вивчає клімат Південної Росії. У
1796здійснює поїздку до Криму, до Сімферополя. У результаті з'являютьсяйого допоміжні -ледованія, присвячені кліматології півдня Європейської Росії. У
1810
Паллас повернувся в Берлін, де незабаром помер.
Яскравий представник науки епохи Просвітництва, Палласбув різниці -роннім вченим, ерудитом, знавцем і фахівцем в рядіприродних і да -ж гуманітарних знань. Багато відкриття Палласа випереджалисучаснейому стан науки. Він відкрив безліч нових видівссавців, риб,птахів, комах, рослин; досліджував останки вимерлих тварин:мамонта,буйвола, волохатого носорога. В області теорії науки Палласвисловив рядідей еволюції органічного світу, вперше дав ціліснезображення систе -матики тваринного світу у вигляді родоводу древа; перший відзначивсліди древ -ковитого рівня Каспійського моря, визначив його старі кордону.
Нарешті, не можна не відзначити його постійний інтерес до "небесноїприроді ", до" косми -ного посланців "- метеоритів. Один з рідкісних железокаменнихметеоритівнавіть отримав назву "Палласово залізо", Паллас, на честьвченого.
Опис шляху по Східному Сибіру та Забайкалляпочинається з повісті -вованія про Красноярську. Вчений приводить дані про місцезнаходженняміста,його кліматі, топографії, торгівлі, ремеслі. Характернаособливість, на мене -нію мандрівника - це інтенсивна торгівля зі Сходом івинятковове родючість грунтів і дешевизна сільськогосподарських продуктів:
"Ні в ко -торою частини цього держави земні продукти так дешево незнаходяться, яктут. Ледве можна повірити, якщо скажу, що як я туди приїхав,в місті ржа -ної пуд борошна по дві копійки і за п'ятьма грошей (2,5 копійки),пшеничного ж по 4 копійки з грошима (4,5 копійки) ... м'ясо - від 15до 25 копійок за пуд ... ". Дужебагато Паллас наводить даних про посіви, врожай, розорювання цілини іт.д. Метасвоїх настільки докладних оповідань вчений бачить в бажанні "показати, наскільки благополучний в родючої цей країні кр?? стьянін
". Особливу увагу приділять -ет вчений флорі та фауні Красноярського Краю та його промисловогоосвоєнню.
Подальший шлях експедиції йшов з Красноярська на Канський острогі далі в Іркутськ.
Мемуари, записки іноземців про Росію 18 століття дужерізноманітні іза змістом - фактологічного, спрямованість, - і за жанром - форма,методикаподачі матеріалу. Але в цьому розмаїтті предметного опису таплюраліз -ма думок - їх значення і цінності. Заповнюючи, доповнюючи, а часомнавіть віспа -рівая один одного, записки дають можливість побачити той образ
Росії 18 століття,який складається в іноземців, що відбуваються очевидцівграндіозних змін у великій країні, в історії великого народу.
Якби зарубіжні читачі знайомилися з Росієюза твором -ям такого роду, як "Записки про Росію" маркіза де Кюстіна,написані в
1839 році, лик її був би справді жахливий. Разом з тим у рядікниг про Росіюцей твір - явище унікальне. І перш за все тому, щовоно напи -Сано дуже талановито, пристрасно, щиро. Той, хто ннікогда НЕжив у Росії,не знає її літературу, мистецтво, історію, прочитавши "Записки",легко увірував,що розказане маркізом де Кюстін - правда, - така силайого гніваюся -ного слова. "Мені здавалося, що, говорячи правду про Росію, язроблю щось но -ше і сміливе. До цих пір страх і зацікавленість диктувалиперебільшений -ные похвали, ненависть пускала в світ наклеп; я ж не боюся нітій, ні дру -гой крайності ", - писав Кюстін.
І так, він прагнув бути об'єктивним, зберігаючичесть і чесність пі -Сател; в цьому він бачив свій обов'язок, про що сказано в одному з йоголистів: "... Але вірячи своєму обов'язку, я поважав, - сподіваюся, заПринаймні, - все годиться,бо я стверджую, що є спосіб висловлювання суворих істин:цей спосібполягає в тому, щоб говорити на переконання, не піддаючисьнавіюванням тще -славу ... Більше того, так як я багато чим захоплювався в Росії, я повиненбув до мо-їм описами додати багато похвал ... Росіяни не будутьзадоволені; б -кість чи коли задоволене самолюбство? Однак ніхто більше менене був по -ражен величчю їх нації та її політичним значенням. Великідолі цьогонароду, останнього прибульця на старому світовому театрі, займалимене всі дні перебування серед нього: - У масі російськіздалися мені великими, так -ж у своїх самих відразливих вадах; окремо вони меніздалисяпривабливими, у народу я знайшов цікавий характер; ціпохвальні істини мені здається, повинні гідно врівноважитиінші, менш приємні. Але до цих пір більша частинамандрівників ставилася до росіян, як до Хата-ванним дітям ".
Кюстін вважав, що безсторонньо і щирістьйого описів да -ють йому право на критику. "Вони (тобто" русские ") - пишеавтор - не побачать,Скільки криється делікатного захоплення у моєї явною критиці
, скільки Сожу -лення і, у відомих випадках, симпатій - в моїх найсуворішихзауваження ".
Але у російського читача книга може викликатироздратування, гнів, ледвечи не лють. Наче автор її-аристократ 19 століття, нащадокгільйот
