Зміст.

Введення. 2

I. Русь в період феодальної роздробленості. Монголо-татарська навала на держави Азії та Європи. 4

1.1. Причини феодальної роздробленості. 4

1.2. Навала татар. 6

II. Економічні, соціально-політичні та духовні передумови об'єднання руських князівств навколо Москви. Створення єдиної Російської держави. 11

2.1. Передумови об'єднання руських князівств навколо Москви. 11

2.2. Створення єдиної держави. 12

III. Реформи середини XVI століття. Становлення станово-представницької монархії. 17

3.1. Реформи середини XVI століття. Вибрана рада. 17

3.2. Становлення станово-представницької монархії. 23

Висновок. 28

Література. 30

Введення.

Складними і важкими були історичні долі руських земель у XIII -
XV століттях. Це була важка епоха ординського панування у Східній Європі,але разом з тим і час поступово наростаючого протистояння російськоїнароду цього пануванню, що призвело в другій половині XV століття докраху влади Орди в східноєвропейському регіоні, до створення Російськогоцентралізованої держави. Цією епохи передував тривалий і дужесамостійності важливий період розвитку Російської землі, який забезпечивїй дуже чільне місце в системі європейських держав ранньогосередньовіччя і призначив, багато що в її подальшої історичного життя.

Перший і дуже важливий етап історії Руської землі цього періодубув пов'язаний зі створенням ранньофеодального Давньоруської держави зцентром у Києві. Цей етап характеризувався підйомом виробничих сил усхідних слов'ян (насамперед у землеробстві, ремеслі), складаннямфеодальних відносин, формуванням давньоруської народності з її загальноїматеріальної і духовної культурою, єдиною мовою і єдиним етносознаніем.

Другий етап ранньої історії Русі був ознаменований утвердженнямфеодальної роздробленості Руської землі; етап, породжений подальшимрозвитком феодальних відносин, створенням декількох незалежних інапівнезалежних земель-князівств, становленням поряд з Києвом і Новгородомінших майже таких же великих міст. Вони змагалися один з одним залідерство в системі російських князівств, сприяючи тим самим посиленню боротьбивідцентрових і доцентрових сил в країні.

Третій важливий етап «домонгольської» історії Русі був пов'язаний з посиленнямдоцентрових тенденцій в розвитку окремих російських земель на рубежі
XII - XIII століть, проте лише з посиленням таких тенденції, але аж ніяк не зїх торжеством.

Можна стверджувати, що східні слов'яни в так званий
«Домонгольський» період своєї історії пройшли великий шлях розвитку, домоглисябагато чого, як у сфері внутрішнього життя країни, так і на міжнародній арені.
Зокрема, вони досягли значних результатів у господарському освоєнні
Східно-Європейської рівнини, у соціально-економічному розвитку країни, вбудівництві міст, у формуванні давньоруської народності, взатвердження ранньофеодальний державності, у встановленні мирнихконтактів з багатьма осілими народами Східної Європи.

У сучасній історіографії причини і сам період феодальноїроздробленості оцінюється неоднозначно. Більшість дослідниківвважають цей період закономірним і неминучим етапом у розвитку феодальногосуспільства, через який пройшли всі феодальні країни Європи і Азії. Він бувобумовлений завершенням первинних процесів феодалізації і вступомфеодалізму в свою зрілу стадію, що характеризується завершенням складання ірозвитку всіх його економічних і соціально-політичних інститутів
(феодального землеволодіння і господарства, середньовічного ремесла і міста,феодального імунітету і феодально-станової ієрархії, залежноселян, додавання основних інститутів феодального державногоапарату).

Феодальна роздробленість як нова форма державно-політичноїорганізації відповідала розвиненого феодального суспільства як комплексупорівняно невеликих феодальних світом. Їх натурально-господарськаоснова забезпечувала їм економічну самостійність і державно -політичний сепаратизм. Не випадково, до середини XII століття Київська Русь,виконувала своєрідну історичну місію колиски, розпалася на 15самостійних князівств переважно в рамках колишніх племінних спілок.

Характерними рисами початкової фази феодальної роздробленості (XII --початку XIII століття) були значне зростання міст, розквіт культури увсіх її проявах, успіхи в розвитку ремесла, сільського господарства,торгівлі, оформлення інститутів політичної влади на місцях. З іншогобоку, процес дезінтеграції єдиного Київської держави призвів доослаблення загального військового потенціалу і зниження обороноздатності країни.

I. Русь в період феодальної роздробленості. Монголо-татарська навала надержави Азії та Європи.

1.1. Причини феодальної роздробленості.

Підйом економіки Київської держави йшов на тлі тривалорозширення її території за рахунок подальшого освоєння Східно-Європейськоїрівнини. Виділення окремих князівств, процес їх кристалізації в рамках
Київської держави підготовлявся здавна.

Політична роздробленість стала новою формою організації російськоїдержавності в умовах освоєння території країни та її подальшогорозвитку по висхідній лінії. Повсюдно поширилося орнеземлеробство. Удосконалювалися знаряддя праці; археологи налічують понад 40видів металевих знарядь праці, які застосовувалися в господарстві. Навіть на самихвіддалених околицях Київської держави склалися боярські вотчини.
Показником підйому економіки з'явився зростання кількості міст. На Русі напередоднімонгольського вторгнення було близько 300 міст - центрів високорозвиненогоремесла, торгівлі, культури.

Княжі та боярські вотчини, як і селянські громади, що платилиподати державі, мали натуральний характер. Вони прагнули максимальнозадовольнити свої потреби за рахунок внутрішніх ресурсів. Їхні зв'язки зринком були дуже слабкими та нерегулярними. Панування натуральногогосподарства відкривало кожному регіону можливість відокремитися від центру ііснувати як самостійна землі або князівства.

Подальший економічний розвиток окремих земель і князівств вело донеминучим соціальних конфліктів. Для їх дозволу була необхідна сильнавладу на місцях. Місцеві бояри, що спиралися на військову міць свого князя,тепер більше не хотіли залежати від центральної влади в Києві.

Головною силою роз'єднувального процесу виступило боярство. Спираючисьна його міць, місцеві князі зуміли встановити свою владу в кожній землі.
Однак згодом між посилився боярством і місцевими князямивиникли неминучі протиріччя, боротьба за вплив і владу. У різнихземлях-державах вона вирішилася по-різному. Наприклад, у Новгороді, апізніше в Пскові встановилися боярські республіки. В інших землях, декнязі придушили сепаратизм бояр, влада утвердилася у формі монархії.

існував у Київській Русі порядок заняття престолів залежновід старшинства в князівському роду породжував обстановку нестабільності,непевності, що заважало подальшому розвитку Русі, потрібні були нові формиполітичної організації держави з урахуванням сформованого співвідношенняекономічних і політичних сил. Такий новою формою державно -політичної організації стала політична роздробленість, що зміниларанньофеодальна монархію.

роздробленість - закономірний етап розвитку Давньої Русі. Закріпленняокремих територій-земель за певними гілками київського княжогороду було відповіддю на виклик часу. "Кругообіг князів" у пошукахбагатого і почесного престолу заважав подальшому розвитку країни. Кожнадинастія більше не розглядала своє князівство як об'єкт військового видобутку;господарський розрахунок вийшов на перше місце. Це дозволило влади на місцяхбільш ефективно реагувати на невдоволення селян, на недороди, зовнішнівторгнення.

Київ став першим серед рівних князівств-держав. Незабаром інші земліназдогнали і навіть випередили його у своєму розвитку. Склалися, таким чином,півтора десятка самостійних князівств і земель, межі якихсформувалися в рамках Київської держави як рубежі свого наділу, волостей, деправили місцеві династії.

Титулом великого князя величали тепер не тільки київських, а й князівінших руських земель. Політична роздробленість не означала розривузв'язків між російськими землями, не вела до їх повної роз'єднаності. Про цесвідчать єдина релігія і церковна організація, єдина мова,що діяли у всіх землях правові норми "Руської Правди", усвідомленнялюдьми спільної історичної долі.

У результаті дроблення як самостійні виділилисякнязівства, назви яким дали стольний міста: Київське, Чернігівське,
Переяславське, Муромське, Рязанське, Ростово-Суздальське, Смоленська,
Галицьке, Володимиро-Волинське, Полоцьке, Турово-Пінське, Тмутараканське;
Новгородська і Псковська землі. У кожній із земель правила своя династія --одна з гілок Рюриковичів. Сини князя і бояри-намісники управлялимісцевими уділами. Усобиці як всередині окремих гілок князів Рюріковавдома, так і між окремими землями багато в чому визначають політичнуісторію періоду питомої роздробленості.

Давньоруська держава розторощилося на безліч самостійнихфеодальних «полугосударств» тому, що у всіх руських землях розвивалисяфеодальні відносини. Київ уже не міг забезпечити зростання окремих князівств,навпаки, вимагаючи від них данини і людей, Київ затримував їх зростання. Київськідружинники і місцева феодальна знати (новгородська, Полоцька, ростовська іпр.) створили на місцях свій державний апарат (управління, армію,суд, тюрми, т. п.), здатний, з одного боку, здійснювати владу надселянством, над народом і, з іншого, - захищати захоплені феодаламиземлі від зовнішніх ворогів.

Перехід до нового етапу розвитку феодального способу виробництваздійснювався в умовах селянських і міських повстань 1024, 1068 - 1070,
1113 років, спрямованих проти зростаючого феодального гніту, «що творяться вирі продажів », а також і в умовах частіших феодальних війн.

Спроби класу феодалів-землевласників вирішити внутрішньополітичні ізовнішньополітичні труднощі за допомогою феодальних з'їздів не досяглимети. Окремі землі вивільнилися з-під влади Києва, місцева владапроголосила самостійність «своїх» князів, і князі таких зновувиникли князівств проводили власну політику, вони тісніше пов'язувалисвої інтереси з інтересами місцевої знаті, прагнули збільшити земельніволодіння, захоплюючи сусідні землі (у тому числі землі сусідніх російськихкнязів), і підвищити їхню прибутковість шляхом феодального гноблення селян -смердів.

Перехід до феодальної роздробленості був закономірним, прогресивниметапом в історії Русі, він ознаменувався великими зрушеннями в соціально -економічних відносинах. Цей перехід був органічно пов'язаний з новиметапом в історії феодального способу виробництва. Відбувся суттєвийзрушення в розвитку продуктивних сил, який виявився в поширенніорного землеробства, зживання підсік в лісових північних та розширеннітрипілля в центральних районах країни, колонізації нових земель, появінових сільськогосподарських польових, городніх і садових культур, ростепоголів'я та видів худоби. Зростала продуктивність праці, що зробила в своючергу величезний вплив на стан сільського господарства, міст іторгівлі. Всі ці зміни відбувалися в умовах розвитку феодальноївласності на засоби виробництва (передусім на землю) іподальшого наступу феодалів на права основної сили у виробництвіматеріальних благ - селян. Розвиток форм власності тісно пов'язано зрозвитком способу виробництва, бо ні про яке виробництві, а отже,ні про яке суспільстві, не може бути мови там, де не існує ніякоїформи власності.

Зростання могутності феодалів і посилення економічного значення міст немогли не відбитися на політичному ладі давньоруської держави. У XIстолітті на чолі держави як і раніше стояв князь, оточений великоїзнаттю. Але відносини між князем і знаттю змінилися. Якщо в IX-Х століттяхкнязь був оточений дружиною, яка жила найчастіше при дворі, якщо йогопідтримували місцеві великі землевласники - бояри, які бачили в ньомусилу, що забезпечує їхнє матеріальне благополуччя і політичне значення,то в XI ст. дружинники перетворилися вже в землевласників, зливаючись зстарим земським боярством, і мало залежали від князя економічно; вонислужили йому тепер на звичайних васальних умовах. З цими своїми слугамикнязь змушений був рахуватися більше, ніж раніше, тому що економічно вонизначно менше залежали від нього. Щоб забезпечити за собою необхіднечисло слуг, переважно військових, князі змушені були роздавати їмземлі, чим сприяли ще більшому їх збагачення. Великі бояринадходили абсолютно так само, як і князі, вони оточували себе своїмивасалами, завдяки чому купували велику політичну міць,подальшого зростання якої вже заважала влада київського князя.

Князь, як і раніше був главою збройних сил країни, але самаорганізація війська почала змінюватися: замість князівської дружини і «воїв»з'являються озброєні загони, які наводяться на вимогу князя йоговасалами.

Розширюється коло діяльності княжого суду і управління на місцях.
Центром, звідки виходили нитки управління, був ще як і раніше двір великогокнязя київського. Під «двором» зрозуміло, перш за все, комплекс князівськихслуг, «мужів» ради і слуг військових і невійськових, що відали його господарством.
На першому місці серед них були бояри. З них найбільш наближені до князящоранку були в княжий двір і брали участь в обговоренні справ.
Це добре видно з житія Феодосія Печерського. Коли Феодосії, засидівшисьу князя до ночі, повертався до себе в обитель, було вже ранній ранок ( «зорямсущим »). А вельможі, що їдуть до князя, зустрічали Феодосія і, «іздалеча познавшеблаженного і сседше з коней », йому кланялися.

За боярством в порядку службової ієрархії слідували тіуни, мечники,грід, дитячі, отроки. Якщо одні з них продовжували жити на утриманні князяі навіть в деяких випадках були його рабами (тіуни, наприклад, не завждибули вільні), то інші перебували у васальних відносинах, отримуючи відкнязя лени у вигляді землі.

Поява тіунів огніщних, інакше дворецьких, тіунів стаєнь, стільниковіговорить про поділ палацового управління по відомствах. Ці ж палацовіпосадові особи брали участь в управлінні країною, оскільки палац бувцентром цього управління.

Положення князівських «посадників» на місцях поступово, але помітнозмінювалося у зв'язку з посиленням міст і місцевої феодальної знаті. У
Новгороді, Полоцьку, Тмуторокані, Чернігові та інших місцях у XI ст. звичайнимявищем стає прагнення місцевої знаті та міст до посилення влади намісцях, до політичного відокремлення від київського князя.

1.2. Навала татар.

Наприкінці XII - початку XIII століття в безкраїх степах Центральної Азіїсклалося сильне Монгольська держава, і з його освітою почаласясмуга монгольських завоювань. До цього часу розрізнені племенамонголів постійно ворогували між собою. У другій половині XII століттясеред монгольської знаті виділився вождь Темучин (Темучен), що відрізнявсянещадністю і підступністю у боротьбі з ворогами, умінням стравлювати їхміж собою, вести політичне лавірування, відступати, коли цьоговимагали обставини. У 1206 році на раді вождів усіх племен йогопроголосили великим ханом Монголії, давши йому ім'я Чингісхана. З приходом
Чингісхана до влади міжплемінні чвари припинилися і монгольська знатистала на шлях зовнішніх завойовницьких воєн. З самого початку розвиткудержавності у монголів вона носила воєнізовані характер. Цепояснювалося закономірностями складання господарства, розвитку монгольськоїсуспільства. З раннього дитинства все життя монголів була пов'язана з конем.
Кінь була не тільки засобом пересування скотарів, але й вірним другомна полюванні і війні, вона давала м'ясо і молоко. Монголи виростали міцними,спритними, сміливими. Монгольські хани повною мірою використовували особливостімонголів - їх уоенную вправність, невибагливість, здатність до швидких істрімким пересування на сідлі, їх кібіточний транспорт, що дававможливість покривати величезні відстані. У монголів було добреорганізоване й озброєне військо. У ньому панувала сувора дисципліна. Якщоз десятка воїнів втік один - вбивали весь десяток; якщо відступав десяток
- Каралася вся сотня.

Чингізхан мав у своєму розпорядженні чудовою розвідкою. Перш ніж вирушити ввійськовий похід, монголи через купців, мандрівників, через своїх таємнихагентів ретельно збирали відомості про своїх майбутніх супротивників, простані політичного становища в їх землях, про їх ворогів і союзників, прооборонних спорудах. Нерідко роль розвідників грали посольства,засилаємо в ту чи іншу країну перед її завоюванням.

Монголи швидко завоювали Сибір і землю киргизів і підійшли до Великоїкитайської стіни, що захищала Китай від кочових племен з півночі. Чингісханпідкупив охорону Великої китайської стіни і його військо вторглося з Північно-
Західний Китай. Після довгих кровопролитних боїв в 1215 році був узятий місто
Пекін, країна розграбована. Правда, перемога дісталася Чингісхану дорогоюціною, а план навали на Індокитай, Індонезію і Японію зірвався.

Захоплення Китаю Чингісхан використовував для того, щоб поставити собі наслужбу величезний науковий і культурний потенціал імперії. Чингісхан ввів всвоїй державі уйгурська писемність, використовував в управлінні досвідкитайських чиновників, привернув до себе на службу китайських учених, військовихфахівців. Монгольська армія була сильна не тільки своєю могутньою ішвидкої кіннотою, де вершники були озброєні луками з стрілами, шаблями,списами, арканами, але і китайськими облоговими стінобитні і камнеметнимімашинами, метальними снарядами з горючою сумішшю, до складу якої входиланафту.

З Китаю війська Чингісхана рушили в степи Середньої Азії. Арабські,перські та турецькі землі піддалися навалі. Небачене спустошенняспіткало культурні держави Середньої Азії. Були засипані широкі канали,зруйновані жваві міста, потужні греблі, знищено фруктові сади.
Пали стародавні фортеці-міста Мерв, Ургенч, Бухара, сипучі піски занесликараванні дороги. Літописи розповідають про те, як героїчночинили опір народи Середньої Азії іноземної навали. Прості людисамовіддано захищали кожне місто, кожен будинок. Але місцева знать,правителі міст і вище духовенство нерідко ціною зради рятувалисвоє життя і майно. Вони вступали в переговори з загарбниками івідкривали ворота фортець.

До 1220 Середня Азія була завойована. Війська Чингісхана рушилина Іран і Кавказ. Використавши зраду і чвари князів, монголизахопили Азербайджан, Грузію, Крим, Вірменію, розбили половців.

Коли в половецьких степах і на кордонах Русі з'явилися два ударнихкорпусу Чингісхана половецький хан Котян звернувся до руських князів задопомогою. Однак у російських князівствах з сумнівом зустріли прохання половцівпро допомогу. По-перше, князі не довіряли своїм старовинним супротивникам, по -друге, поява на російських кордонах нової, небаченої досі монгольськоїармії було сприйнято як вихід зі степу черговий орди кочівників. Булипеченіги, потім торки, потім половці. Тепер з'явилися татари. Булаупевненість, що російські дружини переможуть і нових прибульців. Такінастрої відбив і з'їзд князів у Києві.

На заклик Галицького князя до єдності сил з половцями, до виступупроти монголів відгукнулися київський, володимиро-волинський, чернігівський, атакож князі дрібніші.

Дізнавшись про виступ російського війська, монголи послали до руських князівпосольство. Але вже начулися про підступність і жорстокість монголів, російськікнязі відмовилися вести з ними переговори, перебили монгольських послів ірушили назустріч ворогові.

Перша сутичка з монголами виявилася вдалою. Передові монгольськізагони були частиною перебиті, частиною бігли до своїх головних сил. Украинскиедружини продовжили просуватися далі в степ, прагнучи, як за часівпротиборства з половцями, вирішити справу на ворожій території, подалівід рідних земель.

Вирішальна битва між об'єднаним російським військом і монголамисталася 31 травня 1223 на річці Калці, неподалік від узбережжя Азовськогоморя. У цій битві проявився сепаратизм і політичний егоїзм росіянкнязів. Київський князь огородили валом на одному з блізлежайшіх пагорбів, втой час як російські дружини за підтримки половецької кінноти кинулисяна монголів. Монголи зуміли витримати удар союзників, а потім перейшли внаступ. Першими здригнулися половці і втекли з поля бою. Це поставилогалицьку і волинську раті у важке становище, дружини мужньобилися, але загальний перевага сил була на боці монголів. Мужність князів,які билися в самій гущі бою, не могло встояти перед військовиммистецтвом і силою монголів.

Тепер настала черга найпотужнішою серед російського війська київськоїраті. Оскільки спроба взяти російський табір приступом не вдалася, монголипішли на хитрість пообіцявши князям мирний результат справи і пропуск їх військавільно на батьківщину. Коли ж князі розкрили свій табір і вийшли з нього,монголи кинулися на російські дружини. Майже всі російські воїни булиперебиті, князі - захоплені в полон.

Під час битви на Калці загинули шестеро видних руських князів, зпростих воїнів додому повернувся лише кожен десятий. Тільки київська ратьвтратила 10 тисяч чоловік. Ця поразка виявилося для Русі одним з найбільшважких за всю її історію.

Після битви на Калці монголи повернули на північний схід, вийшли вмежі Волзької Булгарії, але, ослаблені втратами, потерпіли на Волзі рядпоразок. У 1225 році вони повернулися назад до Монголії.

Тепер Монголи оволоділи величезною територією від Китаю до Середньої Азіїі Закавказзя.

У 1235 на загальному з'їзді монгольських ханів, який проходив підкерівництвом нового великого хана Угедея, третього сина Чингісхана, булоприйнято рішення про похід в Європу, «до останнього моря».

Восени 1236 на Волзьку Булгарії вирушило величезне військо Бату -хана, онука Чингісхана. Її міста і селища монголо-татари розорили івипалили, мешканців перебили або забрали в полон; що залишилися в живих рятувалися влісах.

Рік по тому та ж доля спіткала Північно-Східну Русь. Взимку 1227року Бату-хан підійшов до Рязанської землі. Рязанський князь Юрій Ігоровичзвернувся за допомогою до Володимирського і чернігівському князям, але ті невідгукнулися на його заклик. Рязанцев, що виступили проти ворога, залишилися зним один на один. Рязань п'ять днів героїчно витримувала облогу, на шостийпала. Усі воїни і воєводи загинули. Князівство лежало в руїнах. Слідом за
Рязанню попадали Коломна, Москва, Тверь, Владимир. Були захоплені Суздаль і
Ростов, Ярославль і Переяславль, Юр'єв і Галич, Дмитров і Твер, іншіміста. Були зруйновані і віддані вогню чудові пам'ятники російськоїзодчества.

Після двотижневої облоги монголи взяли Торжок і рушили в напрямку
Новгорода, але, не дійшовши до нього 100 верст, повернули назад - почаласявесняне бездоріжжя, та й ханське військо, яка зазнала великих втрат, булосильно ослаблене.

На наступний рік Батий знову з'явився на Русі. Розорив Муромськекнязівство, землі по річці Клязьмі. Але основний удар він переніс на південь. У томуж 1239 та 1240 роках розорив Переяславське та Київське князівства. Пали
Чернігів, Київ та інші міста і селища. Потім загарбники прийшли на
Галицько-Волинську землю. Багато міст зазнали повного розгрому, тількипід Даниловому і Кам'янцем вони зазнали поразки.

Через два роки, в 1240, монголи знову рушили на Русь, взяли Київ,дійшли до Галицько-Волинської землі, а передові загони їх увійшли до Польщі,
Угорщину та Балканські країни.

У 1241 році Бату-хан пройшов по землях Польщі, Угорщини, Чехії,
Трансільванії, Валахії, Молдавії; наступного року - про Хорватії та Далмації.
На той час, сильно ослаблене штурмами, битвами і втратами, йоговійсько повернуло на схід, у пониззя Волги. Тут хан заснував свою ставку.
Так з'явилося місто Сарай-Бату - столиця його величезного улусу. Межі цьогодержави простяглися від Іртиша на сході до Карпат на заході, від
Приуралля на півночі і до Північного Кавказу на півдні. У васальної залежностівід нього були і російські землі.

збурення та роздроблена на частини, що закінчується кров'ю у боротьбі змонголами, роздирається княжими міжусобицями, Русь надовго потрапила підтатаро-монгольське іго.

Незліченні лиха принесло народам Русі татаро-монгольськепанування. Монгольські завойовники прагнули позбавити Русь ремісників,забирали їх в рабство, вивозили знаряддя ремесла. Монгольська ярмо підірвалогосподарство країни, порушило налагоджені торгові зв'язки, посилило феодальнічвари на Русі. Російські князі повинні були їздити у Золоту Орду заярликами (грамотами) на право князювання. Хани постійно підбурювали князіводин з одним, не даючи нікому надмірно посилюватиметься. Усіх князівстверджували на престолах в Сарай-Бату, пізніше в Сарай-Берке, куди післясмерті Бату-хана перенесли столицю Золотої Орди.

Влада над Руссю Орда підтримувала з допомогою постійного терору. Уросійських містах розташувалися ординські каральні загони на чолі збаскаками; їх завдання - підтримувати порядок, послух князів та їхпідданих, головне ж - спостерігати за справним збором і надходженням в Ордуданини з Русі. З метою обліку платників данини провели перепис населення.

Від податків хани звільнили тільки духовенство - вони розуміли, щосвященики мають неабиякий вплив. Хани давали ієрархів російської церквиярлики на пільги в податках і повинності. Олександр Невський і митрополит
Кирило домоглися освіти в Сараї російської єпископії. Церковні земліохоронялися ханськими чиновниками, проте під час набігів вони також нерідкозазнавали розорення.

З жителів брали не тільки данина, а й інші податки: поплужное (податиз плуга), ям (збір для підтримки Ямської гонитви - поштової служби),
«Корм», збирали підводи, воїнів, ремісників.

У 1257 звістка, що прийшла із Суздальської Русі, розбурхалановгородців: вони дізналися, що ординці почали там перепис жителів. З'явилися
«Численників» і в Новгороді. Але місцеві жителі відмовилися від перепису.
Почалися заворушення, повстання. Перепису особливо активно опиралися
«Менші люди», «великі люди» - бояри, інші багаті люди - схилялися допослуху Орді.

У Новгород приїхав Олександр Невський і ординські посли. Опіртривало. Син Олександра Невського Василь, що сидів князем у Новгороді,був на стороні новгородців, не погоджувався з батьком. Батько ж розумів, щокидати виклик Орді Русі не під силу. Пішли розправи над повстанцями.
Під загрозою появи ординських військ новгородці капітулювали - взимку
1259.

У ті ж 50-ті роки жителі Галицько-Волинської Русі на чолі з князем
Данилом виступили проти ординського воєначальника Куремси (1254 рік). Йогоорду відбили від Володимиро-Волинського та Луцька, а князь Данило захопив сімміст, зайнятих раніше ординцями. Щоправда, п'ять років по тому талановитийординський воєвода Бурунду відновив залежність Галицько-Волинської Русівід Золотої Орди.

У 1262 повстали мешканці Володимира, Суздаля, Ростова, Ярославля,
Устюга Великого. Повстання, що прокотилися по Північно-Східної Русі в 60-ероки стали однією з причин скасування пізніше відкупної системи та передачі зборуподатків в руки руських князів.

в 1263 році, повертаючись з Орди, у Городці на Волзі помер Олександр
Ярославович. З новою силою розгорілися незгоди, чвари між князями. Їхрозпалювали хани та баскаки.

Знову і знову російські люди піднімалися на ординців. Куряни на чолі зкнязем Святославом громлять слободу баскака Ахмата. У відповідь загін, присланийз Орди, нещадно карає жителів Курського князівства. Повсталіростовчани виганяють зі свого міста ординців (1289 рік). А ярославці НЕпускають до себе ханського посла.

У 1293 році Андрій городоцький, син Олександра Невського, зновувиступає проти свого брата Дмитра, наводить на Русь ординців.
Очолює їх туди (Дюдень). Разом з дружинниками Городецького та іншихкнязів вони спустошують Володимир, Суздаль, Юр'єв, Москву, Волоколамськ іінші міста. Надовго їм запам'яталася і ця страшна «Дюденева рать», іінші «раті», за нею послідували: набіг Токтомеря на Твер, «татарськарать »на Русь 1297 та інші. Те ж повторювалося й надалі. Але Русьпочинає все активніше протистояти Золотій Орді.

Ординське ярмо на Русі відіграло, безперечно, негативну роль. Хоча йв минулому, і в нинішньому століттях висловлювалися думки про те, що іноземнепанування і зробило позитивний вплив на розвиток Русі --зміцнення там державного порядку, ослаблення князівських усобиць,заклад Ямської гонитви. Звичайно, майже двох з половиною вікове пануванняординців призвело, поміж іншого, до обопільним запозичень - в господарстві,побуті, мові та іншому. Але головне - нашестя і ярмо відкинуло руські землітому в їхньому розвитку. Ординський володарі аж ніяк не сприялицентралізації Русі, об'єднання її земель; навпаки, перешкоджали в цьому.
В і інтересах було розпалювати ворожнечу між князями, не допускатиїх єдності. Все, що робилося в цьому плані, робилося проти їх волі, волеюросійських людей, оплачувалося ними дорогою ціною. Застрільниками тутвиступав, знову і знову, російський народ.

II. Економічні, соціально-політичні та духовні передумовиоб'єднання руських князівств навколо Москви. Створення єдиної Російськоїдержави.

2.1. Передумови об'єднання руських князівств навколо Москви.

Багато тисяч загиблих, уведення в полон, поруйновані міста і селища,пограбоване майно, спалені господарства, майстерні - такий бувстрашний результат кривавого смерчу, який обрушився на Русь.

У російських містах майже до кінця XIII століття припинилося кам'янебудівництво, заглохли деякі ремесла, завмирають складання літописів,листування рукописів і т. д.

Поступово селяни відновили свої господарства, ввели в обігпокинуті ділянки землі. Незважаючи на багато перешкоди землеробство ітваринництво в XIV - XV століттях давало все більше продуктів. Поряд зпідсік і перелогом, селяни застосовують парову систему землеробства зтрипільною сівозміною. Збільшується у них кількість коней і волів.

Міста теж поволі відновлюють зруйноване. Міста служилицентрами торговельного обміну. На ринок працювали ремісники Москви,
Новгорода, Пскова, Твері та інших міст. У сільських районах переважавмісцевий обмін. Обширну торгівлю вели монастирі.

Незважаючи на все те лихо, завдані їй монголами, Росія в XIV і в XVстолітті мала знатне купецтво. Древній, славний шлях грецька для неї бувзакрито: відкрилися нові шляху торгівлі, зі сходом через Орду, з
Константинополем і з Заходом через Азов допомогою річки Дон. Купціторгували шовковими тканинами, які привозили з Азова, і німецьким сукном,закуповуваних новгородцями. Ординський купці доставляли товари ремісничої Азіїі коней, а в обмін брали дорогоцінні хутра, безліч ловчих птахів,соколів, кречетів, привезених з Двінський землі. Ймовірно, що російськікупці передавали монголам та німецькі сукна, так само, як німцям плодиазіатського ремесла. Через торговельні зв'язки Новгорода з Німеччиною, Русьдізнавалася найважливіші відкриття, як винахід паперу, пороху. У XV століттіпергамент замінила дешева тряпічная папір, яку купували у німців, таксамо, як і снаряди вогнепальні.

Міські «торги» - ринки переважно мали місцеве значення;інші - значення обласних ринків (Великий Новгород, Псков, Москва, Тверь,
Нижній Новгород, Рязань). Так розвивалися, посилювалися економічні зв'язкиміж князівствами, що сприяло тязі до об'єднання.

Поступово на Русі виділяються найбільші й сильні князівства -
Московське, Тверське, Суздальське, Нижегородської, Рязанське. Центром Русівважалося Володимирське велике князівство зі столицею Володимир-на-Клязме.
Ярлик хана Золотої Орди на це князівство давав його власникові владу надвсій Руссю (за винятком західних і південно-західних руських князівств,що потрапили в кінці XIII - початку XIV століття під владу великих князів литовськихі королів польських). Вона поширювалася на всі князівства північного сходу іпівнічно-заходу (Великий Новгород і Псков).

Князівства і республіки укладали між собою договори - про межі,торгівлі, вирішенні спірних справ, видачу втікачів і холопів, про взаємнувійськово?? допомоги, загальної лінії у зовнішніх справах. Спори і усобиці міжправителями, порушення договорів і взаємні напади були явищемпостійним. Непорозуміння залагоджувати з допомогою старших або нейтральнихкнязів і духовних владик. У цьому плані велику роль грали митрополити,перейшли з Києва до Володимира, а потім - до Москви. За відсутностіполітичного, державного єдності це мало дуже важливе значення --митрополити, архімандрити, єпископи ніби збирали воєдино помисли іпрагнення російських людей, відокремлених один від одного кордонами князівств,нерідко ворогували між собою. Вони виступали миротворцями - мирили міжсобою князів.

2.2. Створення єдиної держави.

На арені боротьби за політичне лідерство в перші ряди висувається
Москва. Олександр Невський заповідав Москву молодшому синові Данилу. При ньому вонастала столицею князівства, самого, мабуть, зубожілого і незалежного на
Русі. На межі XIII і XIV століть його територія помітно розширюється:неї включають Коломну і Можайськ з їх землями, захопленими полками Данила тайого сина Юрія. За заповітом князя Івана Дмитровича, бездітного онука
Невського, до Москви переходить Переяславське князівство.

А Юрій Данилович московський вже веде боротьбу за володимирський престолзі своїм двоюрідним дядьком Михайлом Ярославичем тверським. Той отримавханський ярлик в 1304 році. Юрій виступає проти Михайла і, одружившись зсестрі ординського хана, стає володимирським великим князем (1318 рік).
Сутичка за владу не закінчена - після страти в Орді тверського князя
Михайла, розгромив великий татарський загін, його син Дмитро домагаєтьсясвого: він вбиває в Орді Юрія московського (1325 рік). Але й сам Дмитрогине в Орді.

У 1327 році в Твері спалахнуло повстання проти ординського баскака Чол -хана. Іван Данилович тут же поспішив до хана узбеки. Повернувшись з татарськимвійськом, вогнем і мечем пройшов по тверським місцях. Олександр Михайловичвтік у Псков, а потім до Литви. Московський князь отримав у нагороду Новгороді Костроми. Володимир же, Нижній Новгород і Городець хан вручив Олександру
Васильовичу, князю суздальському; лише після його смерті в 1332 році Іванотримав, нарешті, ярлик на володимирське князювання.

Ставши правителем «треба всієї Руської землею», Іван Данилович стараннорозширював свої земельні володіння - прикуповував, захоплював. В Орді вів себесмиренно і улесливо, не скупився на подарунки ханам і ханша, князям імурзам. Збирав і відвозив в Орду данини і побори зі всієї Русі, нещадновибивав їх з підданих, придушував будь-яку спробу протесту. Частиназібраного осідала в його кремлівських підвалах. Починаючи з нього, ярлик на
Володимирське князівство отримували, за недовгими винятками, московськіправителі. Вони очолювали Московсько-Володимирське князівство.

Саме за Івана Даниловича митрополича кафедра переїхала з
Володимира до Москви - так зросли її міць, політичний вплив. Москвастала по суті церковної столицею Русі. Ординський хан, завдяки
«Смиренної мудрості» Івана Даниловича, став ніби знарядь