ПЕРЕЛІК ДИСЦИПЛІН:
  • Адміністративне право
  • Арбітражний процес
  • Архітектура
  • Астрологія
  • Астрономія
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографії
  • Біологія
  • Біологія і хімія
  • Ботаніка та сільське гос-во
  • Бухгалтерський облік і аудит
  • Валютні відносини
  • Ветеринарія
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геодезія
  • Геологія
  • Етика
  • Держава і право
  • Цивільне право і процес
  • Діловодство
  • Гроші та кредит
  • Природничі науки
  • Журналістика
  • Екологія
  • Видавнича справа та поліграфія
  • Інвестиції
  • Іноземна мова
  • Інформатика
  • Інформатика, програмування
  • Історичні особистості
  • Історія
  • Історія техніки
  • Кибернетика
  • Комунікації і зв'язок
  • Комп'ютерні науки
  • Косметологія
  • Короткий зміст творів
  • Криміналістика
  • Кримінологія
  • Криптология
  • Кулінарія
  • Культура і мистецтво
  • Культурологія
  • Російська література
  • Література і російська мова
  • Логіка
  • Логістика
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина, здоров'я
  • Медичні науки
  • Міжнародне публічне право
  • Міжнародне приватне право
  • Міжнародні відносини
  • Менеджмент
  • Металургія
  • Москвоведение
  • Мовознавство
  • Музика
  • Муніципальне право
  • Податки, оподаткування
  •  
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

         
     
    сословия в Росії
         

     

    Історія

    Зміст

    Вступ 2

    1. Поняття про стані якої. Періодизація станів в Росії 3

    2. Феодали - панівний клас суспільства 5

    3. Феодально-залежне населення 7

    4. Посадські люди і козаки 7

    Висновок 7

    Бібліографічний список 7

    Введення

    Сословие, соціальна група докапіталістичних товариств, що володієзакріпленими в звичаї або законі і передаються в спадщину правами іобов'язками. Для станової організації характерна ієрархія декількохстанів, виражена у нерівності їх положення і привілеїв.

    Станове розподіл суспільства знаходиться у зв'язку з його класовим складом.
    Але число станів, як правило, перевищувала кількість класів, що значноюмірою визначалося різноманітністю форм і методів позаекономічногопримусу. Формування станів - тривалий процес, що плив по -різному в різних суспільствах і пов'язаний з закріпленням і оформленням вправо майнової нерівності і певних соціальних функцій
    (військових, релігійних, професійних та ін.)

    Оформлення станів в Росії почалося паралельно з об'єднаннямруських земель в єдину державу, ослабленням питомої феодальноїаристократії, зростанням впливу дворянства і посадський верхівки. Саме в цейчас починають скликатися земські собори, в яких поряд з боярсько -дворянським станом і вищим духовенством беруть участь представники верхівпосада, а на соборі 1613 - навіть кілька представників чорносошногоселянства. Станове ділення в цей період відрізняється великою строкатістюі Дробність. Розрядні списки XVII ст. і Оксамитова книга (1687) послужилиосновою для поступового перетворення дворянства з служилої корпорації вспадкове стан. Деяке ослаблення спадкової принципустанової організації відбулося за Петра I, коли введення Табелі про ранги
    (1722) сприяло певного пом'якшення станових меж і поповненнюпривілейованих станів. за рахунок просування по службі і царськихпожалувань станового статусу. Проте в цілому затвердити становеподіл на дворян, духовенство, селянство, купецтво та міщанствопроіснувала аж до Лютневої буржуазної революції 1917. При цьому
    С. ділилися на неподатние (дворянство, духовенство) і податкові (селяни,міщани).

    Метою даної роботи є розгляд особливостей становлення ірозвитку станової системи в Росії в XV-XVII ст. Реалізація поставленоїмети передбачає вирішення наступних завдань: ознайомлення з правовими джерелами даного періоду та сучасними коментарями до них; вивчення відповідних розділів навчальної історичної та правової літератури, а також спеціалізованих робіт.

    Слід зазначити, що розглянутій проблемі приділяється значна увага у навчальній літературі. Тут в першу чергу потрібно відзначити фундаментальну працю Черепнина Л.В. «Освіта російської централізованої держави в XIV - XV століттях.» ([4]). Характерно, що в новітній час підходи до вивчення цієї теми в порівнянні з радянським періодом у вітчизняних істориків практично не змінилися.

    1. Поняття про стані якої. Періодизація станів в Росії

    Протягом XV - XVII ст. йшов процес формування станового ладу,характерного для феодального суспільства. Процес цей розпочався ще за часів
    Київської держави і завершився в другій половині XVII ст.

    Що ж являють собою становий лад і, зокрема стану?
    Яке відміну поняття стану від поняття клас? Без з'ясування цихкатегорій важко зрозуміти сутність формування станового ладу. Сословия --це такі великі соціальні групи (або верстви населення), яківідрізняються від інших соціальних груп за своїм передається у спадщинуправовим статусом (тобто сукупності прав і обов'язків). Що ж стосуєтьсясуспільних класів, то це теж великі соціальні групи, але вонивідрізняються один від одного за іншим, не юридичним, а соціально -економічними критеріями, а саме: по своєму відношенню до власності,місцю в суспільному виробництві і способів присвоєння суспільногододаткового продукту. Стан і клас можуть поєднуватися (збігатися). Такселянство виступає як стан, але це водночас і клас. А можуть іне збігатися, наприклад, дворянство і духовенство за своїми соціально -економічними характеристиками належать до єдиного феодального класу. Ідворяни, і церква володіли землею і кріпаками на феодальному праві. Але посвоїм правовим статусом це два різні стани. Що ж стосуєтьсяміського (посадского) стану, то з плином часу вже в XIX столітті зцього єдиного стану виростають і формуються два різних суспільнихкласу - буржуазія і робітничий клас, а також Різночинна інтелігенція.

    У порівнянні з кастами, де принцип успадкування абсолютний, в стані якоїспадковий принцип дотримується не настільки жорстко. Членство в ньому можебути куплено за гроші, дароване верховною владою і т.д. Разом з тимстани відрізняються від таких корпорацій, приналежність до яких єрезультатом особистих досягнень індивіда (на іспитах, військової служби іт.д.). Ознакою стану є також наявність у його членів певнихзовнішніх символів їх станової приналежності - особливих прикрас, знаківвідмінності, предметів одягу, зачісок. Складається також специфічнастанова мораль.

    Формування станів, в кінцевому рахунку, було обумовлено поділомсуспільної праці. З часом кожне стан "відгородитися" відінших своїми особливими правами, привілеями повинностями і обов'язками.

    Стосовно періодизації станів в Росії в зазначений період (XV-
    XVII ст.) Можна відзначити наступне. Більшість авторів не виділяють тутжорстко будь-яких періодів, вважаючи, що зміни виникали доситьповільно. Тим не менше, укази кінця XVI ст., Що призвели до остаточногозакабалення кріпосного селянства (царський указ від 24 листопада 1597,веліли розшукувати і повертати колишнім власникам усіх втікачів інасильно вивезених селян, указ від 1 лютого 1597, що позбавлявкабальних холопів юридичної можливості повертати собі особисту свободу досмерті пана і т.д.), дозволяють умовно виділяти тут ранній (XV - XVIст.) і пізній (XVII ст.) періоди.

    2. Феодали - панівний клас суспільства

    Серед усіх класів і станів панівне місце безумовноналежало феодалам. В їхніх інтересах державна влада проводила заходипо зміцненню власності бояр і дворян на землю і селян, по згуртуваннюпрошарків класу феодалів, його «одворяненію».

    У XVI - XVII ст. воно в документах іменувалося слуЖивими людьми іскладалося з цілого ряду категорій (шарів). Верхній шар складали бояри.
    Термін боярин став позначати звання (чин). Більшість серед нихскладали колишні удільні князі. Але деяка частина походила зродовитого старомосковській боярства, який не мав княжих титулів. Загальначисельність бояр була невелика. У 1564 р. їх було 33, після опричноготерору в 1572г. з них залишилося 17. До кінця XVII ст. налічувалося 42боярина [1]. Наступними після бояр чинами були окольничі, думні дворяни.
    Вони полягали в Боярської думи. З їх числа призначалися воєводи на часвійни, начальники наказів та інші вищі посадові особи. Основну масустановило середнє і дрібне дворянство (дворяни московські, діти боярські,дворяни городові і т.д.), що служило воїнами в дворянському кінному військо,а також в гарнізонах прикордонних фортець.

    Оскільки в умовах натурального господарства земля, населенакріпаками, була єдиним засобом забезпечення службидворян, то царська влада активно роздавала дворянству землю. Однак землідля іспомещенія дворян не вистачало, і вони поставили питання проперерозподіл земель і робочих рук всередині класу феодалів. Особливогостро розгорілася боротьба між боярством і дворянством через землю іселян у 60-70-х роках XVI ст., коли уряд Івана Грозного ввелоопричнину і з її допомогою конфіскував у бояр і роздало дворянам величезніземлі. У роки опричнини Іван Грозний вперше "іспоместіл" навколо Москви
    "Обрану тисячі" своїх найбільш відданих слуг, наділивши їх землею іселянами на що виникло тоді ж помісному праві, тобто за службу і начас служби без права розпорядження. У першій половині XVII ст. вжепереважало дворянське помісне землеволодіння. Дворянство, організованев помісне ополчення, було найбільш потужною політичною і військовою силою.

    Дворяни претендували також на участь у державній владі.
    Боярство ж, прагнучи зберегти свої привілеї, захищало системумісництва, яка склалася ще в XV ст. За підтримки дворянства царизмпроводить ряд обмежень місництва.

    Однак, незважаючи на те, що боротьба між боярством і дворянством часоммала запеклий характер, все ж таки це було зіткнення всередині класуфеодалів. Основним же було протиріччя між класом феодалів і феодальнозалежним селянством.

    Після опричнини, що завдала найсильнішого удару боярства, і відображенняіноземної інтервенції початку XVII ст., під час якої чимало боярперейшла на бік ворога, дворянство стає провідною силою класуфеодалів. Боярство втрачає свої позиції і поступово зливається з дворянствомв єдиний стан, складаючи його верхівку.

    У XVI-XVII ст. оформляється станове виключне право феодалів наземлю і залежних селян. Вже перші загальноруськийзаконодавчий акт-Судебник 1497 захищав кордону феодальної поземельнійвласності. Судебник 1550 і Соборне Укладення 1649 підсилюютьпокарання за це. Крім того, в Укладенні прямо зазначено, що володіти землеюможуть тільки "служилі люди".

    Феодали закріплюють свій привілей обіймав посаду державногоапараті. Як і раніше вони мали право вотчинної юстиції, тобто моглисудити своїх селян, щоправда, за винятком тяжких політичних ікримінальних справ. Такі справи підлягали розбору в державних судах. Цеще більше обмежувало імунітет феодальних власників. З 1550 видачаіммунітетних грамот була припинена.

    Самі феодали мали право судитися в спеціальних судових установах.
    Указом Івана IV від 28 лютого 1549 дворяни були звільнені відюрисдикції намісників та прирівняні в цьому відношенні до бояр.
    Законодавство захищало життя, честь і майно феодалів суворимипокараннями.

    служилі люди по отечеству оформилися в XVII столітті в складну і чіткуієрархію чинів, зобов'язаних державі службою у військовому, цивільного,придворному відомствам в обмін на право володіти землею і селянами. Вониділилися на чини думні (бояри, окольничі, думні дворяни і думні дяки),московські (стольники, стряпчі, дворяни московські і мешканці) і городові
    (дворяни виборні, дворяни і діти боярські дворові, дворяни і дітибоярські городові). По заслузі, по службі і знатності походженняфеодали переходили з одного чину в іншій. Чи не виключався доступ в служилілюди по отечеству вихідців з тяглих шарів і, навпаки, догляд феодала втяглеци. Поступово ці переходи влади починають обмежувати, наприклад, зфеодалів у холопи (указ 1642, Уложение 1649 року), потім - у феодализ приладових службових людей: стрільців, гармашів та інших «мужиків»; зселян, холопів, посадських людей (указ 1675). Дворянство, такимчином, відмежовувалися від інших верств населення, перетворювалося на замкнутийклас - стан.

    Настільки ж суворо і послідовно влади прагнули зберегти в рукахдворян їх маєтки і вотчини. Мета цих та інших заходів - надати класуфеодалів суворе «чиновні» середньовічне поділ, зберегти внедоторканності повітові (городові) корпорації службових людей.
    Уряд проводив послідовно продворянскую політику.

    Але цей курс у ряді моментів терпів невдачі. Перш за все неможливобуло «дітей боярських іспомещівать в одних містах, хто звідки служить»: наземлі здійснювалися угоди купівлі і продажу, і вони безперервно переходили зрук в руки. Цією перетасування серед службових людей сприяли внутрішняборотьба між прошарками феодалів, заміна помісного війська полками новоголаду - солдатські, рійтарські та ін

    Вимоги дворян і заходи влади призвели до того, що до кінця століттязвели різницю між маєтком і вотчиною до мінімуму. Якщо в першій йогополовині в Замосковском краї, історичному центрі держави, поміснаформа землеволодіння сильно переважала над вотчинної, то в другій половинівони помінялися місцями.

    Протягом усього століття уряду, з одного боку, роздавалифеодалам величезні масиви земель, з іншого - частина володінь, більш -менш значну, перевели з маєтку в вотчину. Причин для подібнихпожалувань перебувало чимало: то «за облогове сидіння» в Москві під час
    Смути і самозванців, то за придушення повстань «черні», то у зв'язку звисновком чергового світу або перемогами над ворогом. Отримували новіземлі, перш за все з палацового фонду і чорних волостей, бояри та іншістоличні служилі люди, рядові дворяни і козаки. Йшли в роздачу землі
    Замосковного краю, повітів на південь від Оки і в інших місцях.

    Багато дісталося родичам і фаворитам царюючих осіб:
    Милославським і Морозовим, Наришкін і Лопухіним, Голіциним і Апраксин,
    Салтиковим і Стрешнєва; вони і багато інших отримали в другій половиністоліття десятки тисяч селянських дворів. Їх натиск у південних повітах, викликавневдоволення що жили тут службових людей по приладу, які осіли тут жевтікачів і холопів. Влада до пори до часу стримували апетитистоличних феодалів-кріпосників, щоб не порушувати оборону південногопограниччя, яка трималася на приладових і втікачів людях. Але з 70-80-хроків кріпосницьке землеволодіння швидкими темпами захоплює тутпануючі позиції.

    переписних книг 1678 нарахували по країні 888 тисяч тяглихдворів, з них близько 90 відсотків знаходилося в кріпацтва.
    Палацу належало 83 тисячі дворів, або 9,3 відсотка; церкви - 118 тисяч,
    13,3 відсотка; боярам-88 тисяч, 10 відсотків; найбільше ж дворянам - 507тисяч дворів, або 57 відсотків [2].

    У XVII столітті замкнутість верхніх і нижчих груп феодалів поступововідходить у минуле. Панівний клас помітно «одворянівается». Верхиповітового дворянства проникають в середу столичних чинів. Наприклад,провінційні виборні дворяни стають дворянами московськими, астоличні мешканці і московські дворяни, навіть стряпчі і стольники, навпаки,осідають в повітових містах. Реорганізація помісного війська, створення полківнового ладу нанесли ще один удар старому «чиновному» поділу, яке багато вдругій половині століття стає анахронізмом.

    Дворянство, середнє і дрібне, згуртовано відстоює свої інтереси вземельні справи - у боротьбі з «мочнимі і сильними людьми» з московськихвельмож, начальників. Домігшись остаточного закріпачення селян, воновимагає від влади допомоги в розшуку втікачів. Настільки ж рішуче ратує за
    «Справедливий» (для себе, звичайно) суд, за припинення тяганини іхабарництва московських приказних людей.

    Дворянство ж відіграло вирішальну роль у провалі «боярської спроби»
    (кінець 1681) розділити державу на намісництва на чолі з
    «Вічними» (безстроковими) намісниками з «великородна людей». Не вінтересах середніх і дрібних дворян було піднесення тих, хто пишається столичнихаристократів. І тому останні потерпіли поразку. А недовгий часпо тому - новий для них афронт: 12 січня 1682 Боярська дума піднатиском тих самих дворян скасувала місництво.

    У XVII столітті чимале число худородних дворян проникли в столичні сфери
    - По спорідненості з царем, фаворі, заслугах на бюрократичному терені. Яктоді стали говорити люди незнатні, але щасливі, «всяк великий і малий живегосударевим платнею ». Дворяни входили в середу думських чинів і переказнихсуддів, військових і посольських керівників. Деякі з них стали найбагатшимилюдьми. Б. І. Морозов, який мав на початку кар'єри, в 20-і роки, всього 151селянський двір, до початку 60-х став власником 9,1 тисячі дворів. Багатотисячі дворів отримали в кінці століття Наришкини.

    Бурхливе й неспокійна XVII століття багато в чому потіснив стару аристократію.
    Один з її представників, князь И. М. Воротинського, з тугою згадував
    (це було під час першого царя з Романових):

    «Бували на нас опали від колишніх государів, але уряду з нас незнімали; у всій державі будь-яка справа була на нас, а худими людьми насне безчестять ».

    При тому ж Михайла Федоровича і його сина Олексія околпро царського тронуне було вже представників багатьох старовинних і знатних прізвищ: князів
    Курбських і Холмських, Мікулінський і Пенкова, а з некняжескіхпологів-Тучкова, Челядніна, Годунова, Сабурова та інших. Незабаром зійшли зісцени Мстиславській та ШуйсьКі. А в XVI столітті вони сяяли на військовомутерені, у державному управлінні, мали політичну вагу і навички. Їмна зміну прийшли худородние: крім названих вище, Боборикін і Мовні,
    Товсті і Хитрі, Чаадаєва і Чирикова, з князів - Довгорукі і Мосальських,
    Прозоровський і Урусова. Вони пробилися нагору по чиновної сходах, аж до
    Боярської думи; інші входили навіть у ближню, або таємну, думу при
    «Превисочайшей особі».

    Вже тоді стають впливовими в державі особи, яких у XVIIIстолітті назвуть фаворитами, людьми «у разі».

    Духовенство, точніше церква, оскільки юридично земля належалапатріархії, митрополичим і архієрейським кафедрами монастирям, виступалаяк клас феодалів. Церкви належало до '/ з усіх оброблених земель іфеодально залежних селян. Крім того, монастирі вели велику торгівлю,займалися лихварством. Їх володіння продовжували зростати, що являловже загрозу для дворянства. У першій половині XVII ст. був створений
    Монастирський наказ для керування церковними землями, і вони, такимчином, були поставлені під контроль держави.

    Духовенство оформилася в самостійний стан. Воно булозвільнене від несення державної служби і повинностей і від податків, атакож мало своє станове управління і суд. Духовенство поділялося на біле
    (парафіяльні попи - священнослужителі і допоміжний персонал: дяки,паламарі і т.д. - Церковнослужителі) і чорне (ченці), що жило вмонастирях. Білому духовенству дозволялося одружуватися, але лише один раз напротягом життя. Чорне духовенство (ченці) давали обітницю безшлюбності. І справатут не тільки у проповіді аскетизму і зречення від мирських турбот, але і втому, щоб не дробилися між спадкоємцями-дітьми церковні та монастирськіземлі. Провідні церковні посади могли займати тільки ченці.

    Вищим органом церковного управління і суду є московськиймитрополит, який у 1589 р. був зведений в сан патріарха. Сенс цієїакції полягав у тому, що якщо митрополит, хоча б формально підпорядковувавсяконстантинопольському патріарху, то з установою московської патріархії їїголова - патріарх по своєму сану став рівний константинопольському патріарху.
    Іншими словами, Російська православна церква ставала повністюнезалежної (автокефальної) та її центром і в формально-юридичному сенсіставала Москва. Патріарх, хоч і обирався Помісним собором,складався з вищих церковних ієрархів, але за традицією східногоправослав'я, що йшла ще з візантійських часів, затверджувався у своїйпосади царем. Тому установа Московської патріархії було як бизавершальним актом, який стверджував суверенітет Російської централізованоїдержави. Помісний собор і патріарх були не тільки вищими органамидуховного суду, але їхні акти були джерелами церковного (канонічного)законодавства. Церковному суду підлягало все духовенство та залежне відцеркви населення, крім справ про зраду, "душогубство, татьба і розбої змісці злочину ". По ряду справ (наприклад, злочини проти моральності,розлучення і т.п.) церковному суду підлягали і всі світські люди.

    Православна церква фактично здійснювала ідеологічну функціюдержави, була носієм державної ідеології, томудержава всіляко підтримував церкву і матеріально, і політично, ізаконодавчо. Не випадково у всіх судебника. Соборному Укладенні 1649злочини проти церкви стояли на першому місці, а ухилення відофіційних церковних догм ( "єресі" - своєрідне дисидентство тихчасів), спокушання в іншу релігію держава суворо карали. Але в тойже час царі ревниво оберігали свою владу від втручання церкви.

    У XVII столітті влада продовжувала курс своїх попередників наобмеження церковного землеволодіння. Укладення 1649 року, наприклад,заборонило духовенству купувати нові землі. «Посадські будова»середини сторіччя позбавив його багатьох білих слобід і дворів у Москві та іншихмістах, які приносили чималі прибутки. Обмежувалися привілеї церкви всправах суду і управління. Зберіг їх тільки патріарх. За тим же Уложениесуд та управління у церковних і монастирських володіннях передали спеціальноствореному установі - Монастирському наказом на чолі з царськими (непатріаршими!) окольничим і дяками.

    Але церква не здавала свої позиції - в 60-і і 70-і роки вона домогласяпозбавлення Монастирського наказу судових функцій, а потім його скасування.

    3. Феодально-залежне населення

    Селянство в XV-XVI ст. поступово консолідувався в єдинестан. Так як селяни становили переважну більшість населення,то їх найчастіше називали "християнами" (звідси - селяни). Селяни,жили на державних землях, називалися "чорними" або "чорносошну".

    Чорні селяни жили громадами ( "світ" або "волость") і неслиповинності на користь держави. Справи громади управлялися сходом і виборнимстаростою. З середини XVI ст. у зв'язку з розвитком панщинного господарства ітоварно-грошових відносин відбувається загальне збільшення повинностей. Самев цей час з'являється грошова рента. Феодали підсилюють і позаекономічнийпримус, прагнуть поневолити, закріпачити селян.

    Переходи селян були формою класового протесту. Вониперетворювалися в масові втечі. Феодали вимагали від уряду їхобмеження. Тяготи багаторічної Лівонської війни, ломка боярськогоземлеволодіння та насадження дворянських маєтків, набіги татар, епідеміїпризвели до масового руйнування селян.

    На відміну від феодалів, особливо дворянства, становище селян іхолопів в XVII столітті суттєво погіршився.

    У 1581 р. було видано указ про "заповідних літах", який заборонявселянські переходи і в "Юріїв день". У 1592 р. проведено був переписземлі і що мешкають у ньому селян. "Писцовой книги" стали вважатисяпідставою для прикріплення селян до землі. У 1597 році уряд
    Бориса Годунова видав указ про розшук втікачів протягом п'ятирічного терміну іповернення їх колишнім власникам. Пізніше термін позовної давності для розшукувтікачів, або "урочні роки", урядом царя Василя Шуйського бувзбільшений до 15 років. Нарешті, Соборне Укладення 1649 задовольниловимоги дворянства і повністю оформило юридичне закріпаченняселян. Тепер їх можна було розшукувати "без урочні років", тобтобезстроково і повертати колишнім власникам разом з дружинами, дітьми тамайном. Того, хто вкриє побіжного, крім штрафу в 10 руб. очікувалосуворе покарання аж до биття батогом. Кріпосний підлягав суду своговласника (вотчинної юстиції) по всіх справах, крім злочинів протицеркви, державних, "душогубство, татьбьі і розбою на місці злочину".
    Селянин відповідав своїм майном за борги феодала.

    З приватновласницьких краще жилося селянам палацовим, гірше за всіх
    - Селянам світських феодалів, особливо дрібних.

    Селяни працювали на користь феодалів на панщині ( «виробів»), вносилинатуральний і грошовий оброки. Звичайний розмір «вироби» - від двох дочотирьох днів на тиждень, залежно від розмірів панського господарства,спроможності кріпаків (багаті і «семьяністие» селяни працювалибільше днів на тиждень, «мізерні» і «самотні» - менше), кількості в нихземлі. Селяни орали ріллю і косили сіно для панів, обробляли їхгороди та сади, вивозили гній на поля і будували млини та греблі,чистили ставки, робили «ези», «приніс» для лову риби, багато чого іншого. Самоюгарячою порою були «згонние» (загальні) роботи під час сівби та жнив, косовиціі лагодження гребель, коли «жили на роботі скільки доведетца».

    «Столові запаси» - хліб і м'ясо, овочі та фрукти, сіно і дрова, гриби іягоди - возили на двори до власників ті самі селяни. Плотніков імулярів, Кирпичников і живописців, інших майстрів дворяни і бояри брализі своїх сіл. Селяни працювали на першому фабриках і заводах,належали феодалам або скарбниці, виготовляли на дому сукна і полотна і т.д. і т. п.

    Все необхідне для повсякденного життя в місті бояри і дворяни бралиу вигляді оброку з селян. Стольник А. И. Безобразов в 60 - 70-і рокивимагав з Белевський вотчин у рік 18 відер вина, 7 пудів м'яса свинячимиокостами та молодими поросятами, 16 баранів, 16 аршин полотна, 15 аршинсукна, 16 курей, 16 «взуття личаків», по двоє шлей, віжок, гужей, тяжів і
    «Ужіщ» [3]. Скрізь власники отримували «Коровай» масла і сало, сир, сир ісметану; в інших місцях - горіхи і ягоди, хрін і гриби. Виконувалися і різнізабаганки: той же Б. І. Морозов побажав одного разу «у ково є у мисливцівшпаки, зібрати у всіх », доставити до нього в Москву у великій клітці,« щобїх, до Москви везучий, не поморів; і не тісно б їм було ».

    Власники поєднували всі три види експлуатації селян. Але поступово,особливо в другій половині століття, в Замосковном краї збільшується часткаоброку, особливо грошового, а в південних повітах і під Москвою - панщиннихробіт.

    Фортечні, крім робіт і платежів на користь феодалів, неслиповинності на користь скарбниці. В цілому їх оподаткування, повинності були важче,ніж у палацових та чорносошну. Положення залежних від феодалів селянпосилювався і тим, що власники розпоряджалися не тільки їхньою працею. Суд ірозправа бояр і їх прикажчиків супроводжувалися неприкритими насильствами,знущаннями, приниженням людської гідності. Справа доходила, ідосить часто, до батогів і батога, катування вогнем і дибою, заковиванія вкайдани і ув'язнення. Скарги селян на поміщиків сили не мали.
    За їх вбивство власник не відповідав. Дворяни втручалися у сімейні розділиселян, укладення шлюбів.

    Після 1649 широкі розміри прийняв розшук втікачів. Тисячі їххапали і повертали власникам. У кріпацтво включалинезакрепощенние групи сільського населення: так званих «вільних» або
    «Гулящих людей», дітей і родичів селян, що не потрапили в Писцовойкниги, відпущених на волю кабальних холопів, що звільнилися з полонусільських жителів; залишили тягло або службу й осіли в селі посадськихі приладових людей і ін Чимало серед них було втікачів і холопів.
    Вільні і гулящі звичайно приходили до поміщика «душею та тілом», про такіговорили: «гол, як сокіл». Вони брали позику у феодала і, згідно з «позиковоїзапису »або« порядний », зобов'язувалися жити« вічно »,« безвихідно »,« нікуди вонне вийти і надалі жити нерухомо »,« жити в селянстві вічно », платитиподати і оброки.

    Щоб прожити, селяни йшли в відхід, в «наймити», на заробітки.
    Наймалися на роботу артілями. Збіднілі селяни переходили у категоріюбобилів. Особливо багато з'явилося їх в роки Смути: селяни, не в силахнести тягло, просили власників дозволити «на час пожити в бурлакою». Однібобилі орали свою землю, працювали на боярської ріллі, але не вносили податиі платежі. Інші не могли й цього робити, не мали навіть двору, «годувалисямеж селян роботою », як« захребетника »,« сусіди і подсоседнікі »у іншихселян. Поступово, у міру поліпшення становища бобилів, їх зновузмушували нести тягло в половинному або меншому розмірі, а, зрештою, ів повному обсязі. За указом про подвірної подати (1679 рік) їх прирівняли доселянам. Але й після цього бобилі, як соціальна категорія сільськогонаселення, продовжували існувати.

    На півночі Європейської Росії існувала категорія ополоників, звичайноз чорносошну селян. За підмогу, позику вони трудилися в господарствахмонастирів і заможних селян, віддаючи їм половину, дві п'ятих, третинаврожаю.

    Феодали, особливо великі, мали багато холопів, іноді по кількасот чоловік (наприклад, у бояр Н. І. Романова, Б. І. Морозова було по
    300-400 чоловік). Це - прикажчики і слуги для посилок, конюхи і кравці,сторожа і шевці, сокольники та «співучі хлопці». Самостійноїгосподарства вони не вели, їх повністю містив власник. Деякі дворянипочали переводити своїх холопів на землю, наділяли інвентарем, а ті платилиїм оброк, виконували панщинні роботи, але на відміну від селян не неслидержавного тягла. Однак податкова реформа 1678-1681 років зрівнялатих і інших. До кінця століття, по суті, відбулося злиття холопства зселянством.

    Середній рівень добробуту російського кріпосного селянства в
    XVII столітті знизився. Скоротилася, наприклад, селянська оранки: в
    Замосковном краї на 20-25 відсотків. Одні селяни мали півдесятини,близько десятини землі, у інших і того не було. А у заможних траплялося покілька десятків десятин.

    Заможні селяни досить часто орендували землю. А в якостістарост, прикажчиків домагалися привілейованого положення, притискалиодносельців, «подмерівалі під себе» кращі землі, перекладали на бідняківважкі повинності. Вони ж брали на відкуп панські гуральні, млини іін Виходили в торговці і промисловці, часом дуже великі. Зкріпаків Б. І. Морозова вийшли, наприклад, що стали підрядниками -судновласниками, а потім великими солеторговцамі і рибопромисловців
    Антропова. А Глотова, селяни князя Ю. Я. Сулешева з села Карачарова
    Муромського повіту, стали багатими купцями першої половини сторіччя.

    Краще жилося державним, або чорносошну, селянам. Над ними нетяжів дамоклів меч безпосереднього підпорядкування приватному власнику. Алевони залежали від феодальної держави: на його користь вносили податки, неслирізні повинності. Оскільки кріпосницьке землеволодіння охопило весьосновний масив земель в центрі і на півдні Європейської Росії, чорні землізалишилися тільки на півночі з його малородючими угіддями.

    Селяни у пошуках грошей на сплату податків, придбання промисловихвиробів продавали хліб. Їх господарство тим самим встановлювало зв'язку зринком. Особливо це характерно для багатьох сільських жителів. Наприклад, у
    Помор'я (північ Європейської Росії) багато чорносошну (незакрепощенние,державні) селяни з російських, комі та ін продавали хліб та іншіпродукти в містах, на торжищах, вели торгівлю з Сибіром і закордоном. Цісільські багатій орендували землю, експлуатували ополоників - збіднілих,розорилися односельців, використовували працю найманих працівників.

    У повітах Нечорноземної Центру багато селян, за відгукамиіноземних купців, промишляли вирощуванням і продажем льону. Іншінаживалися на виробах промислів. Деякі села ставали, по суті,торгово-ремісничими центрами, містами. А багаті селяни виходили вкупці, промисловці. Такі, наприклад, Федотова-Гусельникова - чорносошнуселяни Устюжского повіту; Осколкова і Шангіна з Комі-краю. Всі вонирозбагатіли на торговельних операціях з Сибіром. І таких було чимало. Феодали іскарбниця отримували з них великі доходи.

    4. Посадські люди і козаки

    Переважна більшість жителів міст складали "чорні люди" --ремісники. Чільне місце серед міського населення займали купці.

    У містах спостерігалося різке майнове розшарування. Вищі шаримосковського купецтва становили дві корпорації: гостей-"сурожан", що велиторгівлю з Півднем, і сукнарів, що торгували з Заходом.

    Сурожане торгували, головним чином, шовком, а суконщики-сукнами. Іті, й інші об'єднувалися у свої особливі корпорації, або "сотні". Сурожанаміі сукнарів були найбільші купці. Вони нерідко давали в борг гроші царя,боярам, самі купували землю і навіть родичалися з боярством і ставалибоярами. Купці користувалися рядом привілеїв, могли торгувати безмитно вмежах Московської держави.

    "Чорні люди", тобто дрібні торговці і ремісники, теж мали своюорганізацію. Вона виявляла нерідко велику активність (особливо під часоборони міст) і протиставлялася боярам.

    Ремісники однієї спеціальності об'єднувалися в цехи, або "Братчина",
    "Сотні", "ряди" зі своїми центрами. Загони ремісничих сотень входили доміське ополчення. Сотні були і податним одиницями. Міське населеннянесло повинності ( "тягло") на користь царя, і тому називалося тяглих абочорним.

    Економічний підйом в XV ст., розвиток ремесла і торгівлі зміцнювалиекономічне становище міст, а отже, піднімали і значенняпосадських людей.

    Процес відновлення, відродження торкнувся після Смути і ремесло,промисловість, торгівлю в містах. Тут теж почали?? ь зрушення, не дужевеликі й рішучі за масштабами, але досить все-таки помітні.

    До середини століття в країні нараховувалося більше двох з половиною сотеньміст, а дворів у них, за неповними, правда, даними, - понад 40 тисяч. Зних в Москві 27 тисяч дворів [4]. Чи належали вони ремісникам і торгівцям
    (8,5 тисячі дворів), стрільцям (10 тисяч), боярам і дворянам, церковникам ігостям (багатим купцям).

    Великі міста розташовувалися на важливих торговельних шляхах по Волзі
    (Ярославль, Кострома, Нижній Новгород, Казань, Астрахань), Двіні і Сухоне
    (Архан-гельск, Холмогори, Сіль Вичегодская, Устюг Великий, Вологда,
    Тотьма), на південь від Москви (Тула, Калуга), на північному-заході (Новгород
    Великий, Псков), північному сході (Сіль Камская).

    Багато середні і дрібні міста були, по суті, фортецями (у південних,поволзьких повітах), але і в них поступово з'явилися посади - передмістя,населені торгово-ремісничим людом.

    Населення міст в першій половині століття зросло більш ніж впівтора рази. Незважаючи на скромну частку торговців і ремісників у загальномукількості жителів Росії, вони відігравали дуже істотну роль у їїгосподарського життя.

    Провідний центр ремісничого, промислового виробництва, торговельнихоперацій - Москва. Тут в 40-і роки працювали майстри металообробки (в
    128 кузнях), хутрового справи (приблизно 100 майстрів), виготовленнярізної їжі (близько 600 чоловік), шкір і шкіряних виробів, одягу і головнихуборів, багато чого іншого - все, що потрібно великим велелюдного міста.
    Центрами металообробки, крім Москви, були Тула, Ярославль, Тихвин,
    Устюжна Залізно-польська, Устюг Великий Холмогори, Сіль Вичегодская;шкіряного справи - Ярославль, Кострома, Вологда, Нижній Новгород, Казань.

    У меншій, але досить помітною мірою ремесло розвивалося і вінших містах Росії. Значна частина ремісників працювала надержава, скарбницю. Частина ремісників обслуговувала потреби палацу
    (палацові) й жили в Москві та інших містах феодалів (вотчинніремісники). Решта входили до посадські громади міст, несли (тягнули,як тоді казали) різні повинності і сплачували податки, сукупністьяких називалася тяглом. Ремісники з посадських тяглецов від роботи зазамовленням споживача часто переходили до роботи на ринок, і ремесло, такимчином, переростало у товарне виробництво. З'явилася й простакапіталістична кооперація, застосовувався найману працю. В найманці дорозбагатілим ковалям, Котельника, Хлєбніков та іншим йшли бідніпосадские люди, селяни. Те саме відбувалося на транспорті, річковому ігужовому.

    Розвиток ремісничого виробництва, його професійної,територіальної спеціалізації вносить велике пожвавлення в господарськужиття міст, торгові зв'язки між ними та їх округами. Саме до XVII століттявідноситься початок концентрації місцевих ринків, складання на їх основівсеросійського ринку.

    Гості та інші багаті купці з'являлися зі своїми товарами в усіхкінцях країни і за її межами. У роки Смути і після неї вони не раз позичаливлади гроші

         
     
         
    Реферат Банк
     
    Рефераты
     
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

     

     
     
     
      Все права защищены. Reff.net.ua - українські реферати !