ПЕРЕЛІК ДИСЦИПЛІН:
  • Адміністративне право
  • Арбітражний процес
  • Архітектура
  • Астрологія
  • Астрономія
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографії
  • Біологія
  • Біологія і хімія
  • Ботаніка та сільське гос-во
  • Бухгалтерський облік і аудит
  • Валютні відносини
  • Ветеринарія
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геодезія
  • Геологія
  • Етика
  • Держава і право
  • Цивільне право і процес
  • Діловодство
  • Гроші та кредит
  • Природничі науки
  • Журналістика
  • Екологія
  • Видавнича справа та поліграфія
  • Інвестиції
  • Іноземна мова
  • Інформатика
  • Інформатика, програмування
  • Історичні особистості
  • Історія
  • Історія техніки
  • Кибернетика
  • Комунікації і зв'язок
  • Комп'ютерні науки
  • Косметологія
  • Короткий зміст творів
  • Криміналістика
  • Кримінологія
  • Криптология
  • Кулінарія
  • Культура і мистецтво
  • Культурологія
  • Російська література
  • Література і російська мова
  • Логіка
  • Логістика
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина, здоров'я
  • Медичні науки
  • Міжнародне публічне право
  • Міжнародне приватне право
  • Міжнародні відносини
  • Менеджмент
  • Металургія
  • Москвоведение
  • Мовознавство
  • Музика
  • Муніципальне право
  • Податки, оподаткування
  •  
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

         
     
    Столипін як реформатор
         

     

    Історія


    | |
    | |
    | |
    | |
    | Зміст: |
    | |
    | |
    | |
    | I. Вступ ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. ... ... 2 |
    | 1. Актуальність роботи ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 2 |
    | 2. Мета роботи ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ..... 3 |
    | 3. Ступінь розробленості проблеми ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 4 |
    | |
    | II.Основная частину ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 7 |
    | 1.В напередодні великого реформатора ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ....... 7 |
    | 2.Краткая бібліографія Столипіна ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 8 |
    | 3.Столипін і його земельна реформа ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... 10 |
    | 1) Хто автор земельної |
    | реформи ?............................................... ....................... 10 |
    | 2) Перед реформою: громада і поміщики ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 16 |
    | 3) Зміст земельної реформи ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 19 |
    | 4) Результатом і критика земельної реформи ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 23 |
    | 5) Селянський підземельних банк ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 28 |
    | 6) Післямова до реформи ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 31 |
    | 4.Переселенческая |
    | програма ................................................ ..........................|< br>|..................... 32 |
    | 5.Борьба з революцією ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 36 |
    | 6.Столипін та смертний вирок ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .39 |
    | 7.Реформа губернського, повітового і волосного управління ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 43 |
    | 8.Реформа поліції ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .47 |
    | 9. Спроба Столипіна вирішити "єврейське питання" ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .50 |
    | |
    | |
    | III.Заключеніе ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .58 |
    | 1.На смерть Столипіна ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... 58 |
    | 2.Історіческая роль Столипіна ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 60 |
    | |
    | IV.Спісок використовуваної літератури ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .62 |
    | |
    | |
    | |
    | |
    | |
    | |
    | |
    | |
    | |
    | |
    | |

    I. Вступ.

    1.Актуальность роботи.

    Не так давно Росія вступила в нове століття і в нове тисячоліття, < p> Вже понад десять років як змінився Радянський режим, і Росія живе задемократичним принципам, але до цих пір стоїть на роздоріжжі, шукає саметой прийнятний національний шлях, який і відрізняє її від інших країн. Заостаннє десятиліття проводилося безліч реформ зразком яких найчастішевсього служили європейські і західні країни зі своїми індивідуальнимиспецифічні особливості, і їх вдалий національний реформаторський досвід був підтверджений десятиліттями і століттями. Але в більшості випадків вони булимало ефективні і прийнятні для нашої країни, незважаючи на гучніполітичні гасла різних політичних рухів, що пропонують своєефективне вирішення проблем країні. Але найчастіше втілення цих ідей напрактики приводили в кращому випадку до задовільною стабільності вгіршому повертало реформування в сплять. І справа не тільки влобіюванні великих фінансових і промислових інвесторів своїх інтересів,в специфічній російської бюрократії і корупції, а й небажання враховуватинайцінніше, що є у людства і, зокрема, у будь-якої країни цевраховувати історичний досвід, досвід попередніх поколінь.

    Історичний досвід представляє собою невичерпне джерело цінноїінформації: конкретно-історичних прикладів. Якщо мова йде прореформаторської діяльності, то можна з упевненістю сказати, що на основіцих прикладів можна в якійсь мірі наблизитися до розуміння реформсучасних, а в деяких випадках і передбачити, спрогнозуватипринципові напрямки їхнього розвитку в майбутньому. Тут доречно додати,що, на жаль, цінний історичний досвід інколи залишаєтьсянепотрібним: ми знову повторюємо помилки минулого, щоб нашінащадки в свою чергу і в свій час забули про наші помилки. Можливо цезамкнене коло. Не знаю, але хочеться вірити, що максимально використовуватидосвід минулого все ж таки можливо.

    можливо, не випадково в середині вісімдесятих років на зоріперебудови радянські історики, політики, громадські діячі стали всічастіше оглядатися назад і намагатися знайти відповіді на свої питання саме там.
    І в цьому відношенні П. А. Столипін є ідеальним історичним прикладом,який спробував в ім'я загального блага подолати той багатовікової общиннийзастій і вічну російську земельну проблему.

    Адже Столипін очолив уряд в найтяжчу для країни пору.
    Тяжка поразка Росії у війні з Японією, економічний хаос, кризавлади, падіння суспільної моралі і втрата моральних орієнтирів,розгул злочинності, політичного терору і масової непокори - осьдеякі штрихи тодішньої обстановки. У тому й полягає історичназаслуга великого реформатора, що він прозорливіший інших побачив основніпричини такого тяжкого положення Росії, а головне, зумів запропонувати ібагато в чому здійснити грандіозні плани її перетворення, що забезпечиливсебічне та стрімкий розвиток країни.

    Земля в той час була загальною, а отже - нічиєї. Звідси - рівність узлиднях, безініціативність, господарська і соціальна апатія тодішньоїсела. І ось цю-то общину, яка влаштовувала б, здавалося, всіх - царя,поміщиків, різні політичні партії і начебто самих селян,
    Столипін поставив за мету зруйнувати і цим зняти перешкоди в розвиткупродуктивних сил країни. Лише п'ять років йому було відпущено долею длявтілення в життя настільки сміливо підприємства, але перші значнірезультати він побачив ще за життя!

    Можливе як у зі невистачило політичний волі не докінця булипроаналізовано історичні підсумки, але як і заведено в нашій країнідалі полеміки справа не пішла.

    І посій день різні політичні структури використовують ім'я великогореформатора його гасла його ідеї як це не цинічно його принципи - йоговеликий патріотизм до російського народу, своїй країні відданість імператору.
    Він розумів що тільки жорстка, авторитарна централізована влада якмагніт здатна утримати Велику Імперію від економічної і політичноїдеградації, об'єднати піт своїм початок народи культури, релігії ізабезпечити їх безконфліктне та ефективну взаємодію один з одним.

    Він не лобіював чиїхось інтересів і принципів. Для нього вищоїцінністю був російський імператорський престол і російський народ. І в цьому ібула його як не парадоксально це звучить головна перешкода і проблема,заважає втіленню його великих реформаторських задумів. Як неразюче це звучить, але Столипіна не любив цар, заздрили йогопопулярності, ненавиділи цариця, придворні, забруднили себе зв'язками з
    Распутіним, багато думські депутати і разом з тим революційні кола --соціал-демократи, есери, більшовики, словом, і крайні праві, навітьмонархісти, і вкрай ліві - всілякі «потрясателі основ».

    Він це знав, і знали це інші, ті хто так недоброзичливо до ньогоставився, боявся і ненавидів.

    На главу російського уряду було здійснено безліч замахів.
    Смерть Столипіна від руки вбивці сколихнула російське суспільство, гостровідгукнулася і за кордоном. Драматичні події майже завжди застаютьзненацька, здаються несподіваними, проте можна сказати, що загибель Столипінабула зумовлена, та й він сам неодноразово говорив про це і, відчуваючистислість відведеного долею терміну, як безмежно мужня людинадіяв рішуче, виважено, з невичерпною енергією, прагнучимаксимально повно здійснити задумане. Метою ж своїй він ставив створитионовлену, реформовану країну, благоденство, демократична
    (конституційна монархія) держава. Відома його гнівна відповідь,звернена до всіляких ниспровергателя: «Вам, панове, потрібні великіпотрясіння, нам потрібна велика Росія »

    Але минуло майже століття, царський режим змінив соціалізм а його в своючергу республіканські демократичні перетворення але його досвід та ідеїй досі розбурхує, уми як прихильників так і супротивників Столипіна, ізалишаються актуальні й донині.

    2.Мета роботи.

    Мета даної роботи це спробувати ще раз торкнуться того часу, часу великих потрясінь і великих реформаторських перетворень.
    Спробувати ще раз об'єктивно поглянути на великого реформатора, якийсвоїми ідеями та поглядами не лише випередив на багато десятиліть час,але й цілу епоху.

    У даній роботі я спробував торкнутися реформаторську діяльність
    Петра Аркадійовича Столипіна як основу показового прикладусамовідданого і грамотного реформування різних сфер суспільства,
    Великого національного патріотизму, і любові своєї батьківщини. А це і є тойпоказовий фактор і моральний фундамент, який необхідний длявтілення реформаторських ідей у життя і який так не вистачає сучаснимполітичним діячам.

    Зрозуміло, і інша життєва біографія П. А. Столипіна такожгідна пильної уваги і є показовим еталоном великийморалі й моральної чистоти, чудовий приклад люблячого і поряднусім'янина, грамотного цілеспрямованого господарника-губернатора,професійного і неперевершеного міністра і дипломата.

    Але охопити в одній цій скромній роботі всю життєдіяльністьвеликого реформатора досить важко, та я й не ставлю таке завдання. Я хочуприділити особливу увагу його реформаторській діяльності, якою він таксамовіддано присвятив своє життя і яку він ставив навіть вище своєї коханоїсім'ї, знаючи, що благо батьківщини понад усе, заради чого він жив і задлячого він загинув, хоча це і передбачаючи, всеравно наполегливо йшов докінця бачачи передсобою єдину мету - Велику, благополучну, оновлену Росію.

    3.Степень розробленості проблеми.

    Особистість і діяльність П. А. Столипіна були настільки яскраві і масштабні,що, здається, нікого не залишали байдужим. Більш того, саме його ім'явикликало різку поляризацію не лише політичних думок, поглядів,пристрастей, а й суто особистих почуттів - від неприхованого захоплення донеприкриту ненависть. Одні називали його рятівником Батьківщини, опорою
    Вітчизни, надією Росії в невиразну пору, інші - обер-вішателем,чорносотенцем, катом, а виразу «столипінський краватка», «столипінськийвагон »стали загальними.

    Феномен Столипіна викликав величезний історичний інтерес. Чесні,об'єктивні дослідники, вільні від класових, ідеологічних пут, атим більше з горезвісного «класового підходу», так чи інакше, сходяться вте, що Столипін-реформатор був затребуваний країною, Росією в найважчий,критичний момент її розвитку. І вони ж відзначають, що Столипін був приречений
    - Дуже сильна, виявилася створена навколо нього атмосфера ненависті інасильства, яка і призвела до трагічного результату.

    Зрозуміло, і при всій очевидності життєвого подвигу П. А. Столипінане можна, говорячи про нього, впадати в панегіричні тон, в безоглядневихваляння. І йому доводилося приймати непопулярні рішення, траплялосяробити помилки, вдаватися до насильства. В дуже складний час він жив,занадто тяжкий отримав спадщину і занадто багато чого тоді ставилося на карту.
    Та й не має потреби Столипін в наших виправданнях! Єдине, що потрібнов дослідженнях про нього, - це наукова ретельність і сумлінність,чесність, неупередженість, прагнення до істини. Але саме цимвітчизняна історіографія, починаючи приблизно з середини двадцятих років, іне може похвалитися. З тих пір, як наша історична наука пішла вслужіння ідеології, піклуючись лише догодити можновладцям, говорити прооб'єктивності, на жаль, не доводиться. Годуються від щедрот сильних світу цього
    «Ручні історики» навмисно спотворювали минуле, брехали, вирушали ввідверті фальсифікації. І, треба сказати, цілком у тому досягли успіху. Їхстараннями цілі покоління в нашій країні опинилися в полоні жорстких догм іпримітивних поглядів.

    Дуже часто під "науковістю" літератури про Петра Столипіні ховаєтьсябажання спотворити історичну правду. Зрозуміло, що деякі радянськіісторики десятиліттями свідомо брехали і спотворювали правду і їм сьогодніважко раптом стати об'єктивними і чесними дослідниками. Боротьба проти
    Петра Столипіна - людини, реформатора, патріота - триває і в нашчас. Через Столипіна борються проти справжнього відродження Росії, протиреформ, проти нашої національної самосвідомості. За пеленою об'єктивностівидно всю ту ж патологічну ненависть до російської патріоту.

    Деякі автори, щоправда, як і раніше, відверто брешуть. Наприклад,якийсь В. Хотулев в книзі "Петро Столипін" значну частину фактіввигадує, не попрацювавши навіть звернутися до надійних джерел.
    Наприклад, він раптом заявляє, що у Петра Столипіна не було старшого брата,а його молодшого брата Олександра, переплутавши його з братом дружини Петра
    Аркадійовича (теж Олександром), записує в картярі і банкрути. Даліі читати огидно.

    Доходить, часом, до смішного. Наприклад, обговорюють, чи був він великим, іговорять, що ось західні вчені його великим не називають. Хороший аргумент!
    Намагаються довести, що і реформи не його, та й не вдалися вони. Намагаютьсявикористовувати слова ворогів і недоброзичливців, шукають міфічних заступників,перебріхує все і вся.

    Красномовний приклад такого роду - "наукова" діяльність покійного А.
    Я. Авреха. Він присвятив значну частину життя розтирання П. А. Столипінана порох, а наприкінці 1980-х років це робити так само безоглядно було вженеможливо. Тому у своїй останній книзі "П. А. Столипін і долі реформв Росії "(1991), що є лише злегка подновленним варіантом книги 1968р. "Столипін і Третя Дума", він намагається виглядати об'єктивним - але всеодно бризкає отрутою. Чи може справжній чесний історик робити висновкитипу: розум у Столипіна пересічний, ідей у нього не було, сміливістю не відрізнявся
    - Тримався за крісло, як все і т. д.? Сумно, що цим псевдонаукових
    "спадщиною" і сьогодні ангажовані писаки користуються, як маоїстськихцитатник. Письменника Д. Жукова, що наважився сказати кілька добрих сліввідносно Петра Аркадійовича, буквально топтали ногами в безлічі статейпротягом декількох років.

    Серед критиків П. Столипіна нового типу є люди типу якоїсь Ганни
    Герт, статтю яку я зустрів в Інтернеті. Навіть сюди дісталися
    "столипіноненавістнікі", причому що володіють енергією, гідною кращогозастосування. Вона нахабно береться на восьми сторінках розвінчати П. Столипінана основі цитат з Річарда Пайпса, якого як першоджерело в даномупитанні використовувати просто непристойно.

    Повторюючи всі старі радянські міфи, автор йде і далі, роблячи з П.
    Столипіна предтечу Й. Сталіна і 1937 року. Цитую: "Вбивства, зведенів ранг державної політики, сприяли отруєння народногосвідомості, підготувавши його до наступних подій, таких як колективізаціяі 1937 рік ". Більш непристойного ідіотизму я ніколи не читав, сумішкомуністичної пропаганди з радою "вчитися у молодої динамічної Америкимистецтву конкретно мислити "не може викликати нічого, крім подиву.

    Взагалі, Інтернет перетворився на розсадник антістолипінской брудноїнаклепу. Тут можна знайти статтю якогось В. Снітковского з Бостона
    "Столипін без маски", в якій буяє примітивна брехня з посиланнями навсе того ж Р. Пайпса (!), А. Ф. Керенського, П. Н. Мілюкова і князя
    Андронникова. Снітковскій просто поширює міфи і підтасовує факти.
    Тут же писання такого поважного "класика", як Л. Д. Троцький зтрадиційним "поливом" П. Столипіна, якого обзивають антисемітом,чорносотенцем, погромником. Сумно, що багато років триваєтака відверта цькування.

    Цікаво, що перекручене уявлення про П. Столипіні характерно нетільки для Росії. Не так давно в Інтернеті я знайшов західну енциклопедію
    (encyclopedia.com) і поцікавився, що там написано про Петра Столипіні.
    Виявилося, що небагато, причому списано неначе з радянського підручника, алез "західним" ухилом.

    Там було всього три "факту": "Його режим військових трибуналів стратив сотнілюдей за революційні дії. Через реформування системи розподілуземлі, створеної в 1861 р. і що дала землю громадам, а не окремим людям, вінспробував створити лояльний клас селян-землевласників. Його секретнаполіція займалася репресіями, але він дозволяв реакційним групампродовжувати здійснювати обурливі антиєврейські дії ". упередженість іявна дурість такої примітивної оцінки особистості Столипіна очевидна будь-якомунормальній людині.

    Якщо коротко сформулювати, ким був Петро Столипін, то в головуприходять, перш за все, два прості слова: реформатор і патріот.ПоєднанняДивно те, що у нашій країні зустрічалося і зустрічається вкрайрідко. Я можу назвати як його попередників у Росії лише Петра
    Великого і, можливо, Григорія Потьомкіна та Олександра II. З нашихсучасників назвати поки нікого.

    Але знищити і спаплюжити пам'ять про Столипіні ніяк не вдається.
    Історія все розставляє по місцях. Петро Аркадійович був, безумовно, одниміз самих великих державних діячів Росії. І ось на поряд зістарими, ідеологічними роботами, починаються з'являтися все нові, більшісторично об'єктивні роботи і дослідження про великого діяча тареформатора, в яких автори намагаються більш об'єктивно переосмислитиісторію і особистість Петра Аркадійовича Столипіна як людини і реформатора.

    Серед цікавих матеріалів П. А. Столипіну - архівні матеріали,спогади дочки прем'єр-міністра Марії Бок (перший варіант опублікованийв 1935 р.), спогади дочки Олександри (опубліковані в 1931 р.),мемуари сина Аркадія, що з'явилися в 1996 р. після смерті автора. Зсучасних книг найбільш цікавими роботами мені здалися монографії П.
    Зирянова і американської дослідниці М. Конрой, а також книгаамериканця А. Ашера. Останній вважає свою книгу біографією П. Столипіна,але, як і в інших роботах, більша частина життя реформатора (до Саратова)вміщується в декількох сторінках вступу.

    Цікавою роботою можна вважати Б. Г. Федорова Петро Столипін: «Я вірю в
    Росію »У своїй книзі, він робиться спробу подивитися на П. Столипіна,перш за все як на людину, на особистість, на факти його біографії, а нерозглядає докладно істота всієї його багатогранної діяльності тареформ. Наприклад, тільки столипінської аграрної реформи присвячені гігантська
    "наукова" література, тонни псевдонаукових книг і статей.

    Авторові цікаво було дізнатися всі подробиці про рід Столипіним, про йогосім'ї, освіті, риси характеру, погляди. Він не намагався дати
    "політичний портрет" Петра Аркадійовича. Чи не ставив і завдання "розкрити"загадку вбивства прем'єра, хоча майже всі інші автори приділяють цьомубільшу частину часу.

    Інший автор В. В. Казарезов захоплюючись великимреформатором, намагається з історичною правотою і об'єктивністю оцінити його великий внесок уісторію Росії. А почалося все з осмислення історії його рідного краю. Аджевін сибіряк. його дід по батьківській лінії переселився з Орловської губернії істав селянином на Алтаї. І сьогодні значна частина населення
    Сибіру - нащадки «столипінських» переселенців з центральних російськихгуберній, з України та Білорусії, з інших місць. Для нього очевидно - небудь потужного імпульсу, даного реформами Столипіна переселенськомупроцесу, сьогоднішня Сибір не була б настільки заселеній, розвинутою іосвоєної, а вся наша країна була б значно слабкіше. Ось чомуця людина йому дорогий і близький.

    І друге, що зробило автора його шанувальником. Столипін побачив головнупричину застою сільського господарства Росії в громадському землекористуванні.

    Безпосереднім же приводом для написання книги послужилиперший з'їзд народних депутатів СРСР і його виступ на ньому, в якому язгадував про Столипіні у зв'язку з його роллю в освоєнні східних районівкраїни і недвозначно проектували його діяльність на нинішню обстановкув країні і на невідкладні завдання, що стоять перед керівництвом, як я їхрозумів. Це зараз заговорили про Столипіні, а тоді тільки-тільки про ньогостали пробиватися лічені нотатки.

    Було отримано дуже багато відгуків, причому досить неоднозначноютональності. Одні писали, телефонували, говорили про те, що нарешті згадалиім'я великого реформатора Росії, який так багато зробив для своєї країни,інші виявляли доброзичливий інтерес до цієї історичної постаті,третій (їх, зауважу, було, меншість) відверто обурювалися, оперуючиповним набором розхожих негативних оцінок. Все це й змусило авторазробити спробу глибше розібратися в реформаторській діяльності, упоглядах і людської суті П. А. Столипіна і висловити у запропонованійкнизі своє (зрозуміло, не беззаперечна) думку.

    Він намагався вести мову, в позитивному плані, прагнучи отримати з досвідустолипінських перетворень те, що могло б знадобитися в наш непростийчас. І тут бачаться найбагатші можливості, оскільки у Столипіна єчому вчитися. Робота цього автора не претендує на вичерпну повноту ізакінченість, на досконале і завершене розкриття всього пов'язаного зфеноменом Столипіна, і, напевно, тут не знайдуться відповіді на всівиникаючі питання.

    Та подібної мети він перед собою і не ставив. Завдання бачилася кудискромніша: Розповісти, що був в історії Росії така людина, гарячелюбила свою Батьківщину, багато для неї зробив і загинув у розквіті сил. Іщо діла його повинні служити Батьківщині й сьогодні.

    Є величезна безліч і інших робіт і дослідників як наросійською так і на іноземних мовах, цієї складної та суперечливої постатіяк П.А. Столипін, які більш-менш з історичною об'єктивністюнамагаються аналізувати цього видатного діяча Російської історії, аленезмінним залишається і той факт, що про П. А. Столипіні ще з'являться великідослідження, де будуть зроблені спроби всебічного, скрупульозногоаналізу його часу, його особистості, думок і діянь.

    II.Основная частину.

    1.В напередодні великого реформатора.

    На початку 90-х рр. . 19 в. в Росії почався промисловий підйом, якийтривав кілька років і йшов дуже інтенсивно. Особливо високими темпамирозвивалася важка промисловість, яка до кінця століття давала майжеполовину всієї промислової продукції в її вартісному вираженні. За загальнимобсягу продукції важкої промисловості Росія увійшла до числа першихкраїн світу.

    Промисловий підйом був підкріплений гарними врожаями протягом рядуроків.

    Пожвавлення в промисловості супроводжувалося бурхливим залізничнимбудівництвом. Уряд вірно оцінив значення залізниць длямайбутнього економіки і не жалів грошей для розширення їх мережі. Дороги зв'язалибагаті сировиною околиці з промисловими центрами, індустріальні міста іземлеробські губернії - з морськими портами.

    Головною причиною промислового підйому 90-х рр.. з'явилася економічнаполітика уряду, однією із складових частин якої сталовстановлення митних зборів на ввезені в Росію і одночасноусунення перешкод на шляху проникнення в країну іноземнийкапіталів. Ці заходи, за задумом їх ініціаторів, повинні були позбавитимолоду вітчизняну промисловість від згубної конкуренції і тим самимсприяти її розвитку, якому допомагали закордонні гроші. Уекономічній політиці царизму кінця 19 - початку 20 століття, було чималосильних сторін. У ті роки Росія упевнено завоювала позиції на ринках
    Далекого і Середнього Сходу, витісняючи там своїх суперників. Проте, цяполітика залишалася внутрішньо суперечливою. І не тільки тому, що в нійпереважали адміністративні заходи і недооцінювалося значення приватногопідприємництва. Головне полягало в тому, що самому курсууряду не вистачало збалансованості між потребамипромисловості і сільського господарства.

    Незбалансованість господарства стала однією з причинекономічної кризи початку 20 століття, яка потім зміниласятривалою "депресією" 1904-1908 років. З 1909 по 1913 рікпочинається економічний підйом. Внаслідок минулої кризислабі, маленькі підприємства розорилися, прискорився процесконцентрації промислового виробництва. У 80 - 90 роки тимчасовіпідприємницькі об'єднання заміняються великими монополіями;картелями, синдикатами (Продвугілля, Проднафта і т.д.). Одночасно з цимйде зміцнення банківської системи (Російсько-Азіатський, Петербурзькийміжнародний банки). На початку 20 століття Росія була середньорозвиненою країною. Нарівні з високо розвиненою індустрією в економіцікраїни велика питома вага належала ранньо і напівфеодальним формам господарства - від мануфактурного допатріархально-натурального. Російське село як в дзеркалі відображалопережитки феодалізму: великі поміщицькі землеволодіння, відпрацювання,що виявляє собою прямий пережиток панщини. Селянське малоземелля, общиназ її переділами гальмували модернізацію селянського господарства.

    Соціально - класова структура країни відображала характер ірівень її економічного розвитку. Нарівні з формуванням класівбуржуазного суспільства (буржуазія, дрібна буржуазія, пролетаріат), в ньомупродовжували існувати і станові розподілу - спадщина феодальноїепохи. Буржуазія займає провідну роль в економіці країни 20 століття. Доцього вона не грала якої-небудь самостійної ролі в суспільно -політичному житті країни, так як вона була повністю залежна відсамодержавства і залишалася аполітичною і консервативною силою.
    Дворянство, яке зосередило більше 60% всіх земель, було головноюопорою самодержавства, хоч в соціальному плані воно втрачало своюоднорідність, зближуючись з буржуазією. Селянство включало біля
    75% населення країни. Воно складалося з: куркулів (20%), середняків (30%),бідняків (50%). І, природно, між ними виникали протиріччя.

    Наймані робітники, на початку 20 століття, становили близько 17 млн.чоловік. Цей клас був не однорідний. Велика частина робітників складалася знедавно прийшли в місто селян, що ще не втратили зв'язок зземлею. Ядром цього класу став фабрично-заводський пролетаріат,нараховував більш трьох мільйонів чоловік. Політичним устроєм в Росіїзалишалася абсолютна монархія. Хоча в 70-х роках 19 століття був зробленийкрок по шляху перетворення державного устрою в буржуазну монархію,царизм зберіг всі атрибути абсолютизму. Закон свідчив: "Імператорросійський є монарх самодержавний і необмежений ". Вищим судовиморганом був сенат. Виконавча влада здійснювалася двомаміністерствами, що контролюються комітетом міністрів.

    У ці ж роки Росія втручається в боротьбу за переділ ринків збуту.
    Війна між Росією і Японією за панування на ринку збуту в Китаї,закінчилася поразкою Росії, чітко показала непідготовленість російськоїармії і слабість економіки. З поразкою у війні в країнінаростає революційна ситуація (1905-1907 роки). Росії були потрібні якполітичні, так і економічні реформи, які змогли б укріпити іоздоровити економіку. Ватажком цих реформ повинна була бути людина, дляякої важлива була доля Росії. Ним став Петро Аркадійович Столипін.

    2.Краткая бібліографія Столипіна.

    Петро Аркадійович Столипін народився 2 квітня 1862 року в Дрездені взнатної дворянській сім'ї. Своє дитинство провів він в основному в Литві. Вліткусім'я жила в Колноберже або їхала до Швейцарії. Коли дітям прийшла поравчитися, купили будинок у Вільно. Віленський гімназію П. А. Столипін і закінчив.
    У 1881 році він вступив на фізико-математичний факультет Петербурзькогоуніверситету. Крім математики і фізики, тут викладалися астрономія,географія, біологія і хімія. Саме ці науки, останні з названих,подобалися П. А. Столипіну. Одного разу на екзамені з хімії у Д. І. Менделєєвавін потрапив у складне становище. Професор почав ставити додатковіпитання, П. А. Столипін відповідав, але Д. І. Менделєєв не вгавав, іспитвже перейшов до вченої диспут, коли великий хімік схаменувся: «Боже мій,що це я? Ну, досить, п'ять, п'ять, чудово! »

    П. А. Столипін рано одружився, опинившись чи не єдинимодруженим студентом в університеті. Ольга Борисівна, дружина П. А. Столипіна,колись була нареченою його старшого брата, убитого на дуелі. А оскільки всім'ї Столипіним суворо зберігалися традиції дворянської честі, то з вбивцеюсвого брата стрілявся і сам Петро Аркадійович, отримавши поранення в правуруку, яка з того часу погано діяла. Існує, втім, і іншаверсія, якої дотримувався, зокрема, С. Н. Сиромятніков, близькознав П. А. Столипіна по службі: «Рука у нього почала сохнути ще вгімназичні роки. Йому зробили кілька хірургічних операцій. Наприкінці-решт, це і визначило його рішення йти до університету, а не на військовуслужбу за прикладом діда, батька і старшого брата ».

    Зовні П. А. Столипін сильно був схожий на батька. Він був такий високий,підтягнутий і рухливий. Але його звички і життєвий уклад були зовсім іншими.
    П. А. Столипін не курив, майже не вживав спиртного і рідко грав укарти. Роздр його з батьком і відсутність музичного слуху. Але літературуі живопис П. А. Столипін любив, «відрізняючись, правда, дещо старомоднимидля свого часу смаками »3. Йому подобалася проза І. С. Тургенєва,поезія А. К. Толстого. Сам П. А. Столипін теж був непоганимоповідачем і вигадником. Його дочки приходили в захват від казок про
    «Дівчинці з двома носиками» і про пригоди в «круглому будиночку», складалиекспромтом щовечора.

    У літературі тих років часто протиставлялися бунтівне покоління,який сформувався в 60-і роки, і законослухняне, практичне покоління 80 --х років. П. А. Столипін був типовим «восьмідесятніком». Він ніколи не мавнепорозумінь з поліцією. У 1884 році, ще до закінчення університету, йогозарахували на службу в Міністерство внутрішніх справ (МВС). Слідом за цим,правда, пішов піврічний відпустку, протягом якого П. А. Столипін,мабуть, завершував дипломну роботу. Повернувшись на службу, він подавпрохання про переведення в Міністерство державного майна. 1887 - 1889-тіроки П. А. Столипін просидів у Департаменті землеробства ісільськогосподарської промисловості на скромній посаді помічникастолоначальника, маючи чин колезького секретаря. Проте, як виявилося,скромний чиновник мав непогані зв'язки у верхах, так як в 1888 році вінпридворне отримав звання камер-юнкери. У Міністерстві державнихмайна положення П. А. Столипіна було рутинним, і в 1889 році він зновуперейшов в МВС. Його призначили Ковенська повітовим ватажком дворянства. Продіяльності П. А. Столипіна на посту повітового предводителя мало щовідомо. Згадуючи ті роки, П. А. Столипін писав, що він «служив собіпросто, виконував свої обов'язки, не мудрував »4. З його ініціативи і під йогоспостереженням повітове піклування про народну тверезість побудувало в Ковно
    «Народний Дім». Перший поверх займала «чайна тверезості», на другому поверсірозташовувався просторий зал для глядачів, в якому передбачалося влаштовуватинародні читання, вистави та концерти. Будівництво було закінчено в 1899році - в той рік, коли П. А. Столипін залишив пост повітового предводителя.

    Треба відзначити, що основним заняттям П. А. Столипіна в ті роки булогосподарство, адже родині належало багато помість.

    Нерухомість сім'ї П. А. Столипіна [1]

    | Маєток | Площа | Маєток | Площа |
    | Колноберже, | 835 | Маєток в | 950 |
    | Петрівське і | десятин | Пензенської | десятин |
    | Ольгине | | губернії | |
    | Маєток в | 820 | Маєток в | 140 |
    | Нижегородської | десятин | Московської | десятин |
    | губернії | | губернії | |
    | Маєток в | 1000 | Чулпановка в | 4845 |
    | Саратовської | десятин | Казанської | десятин |
    | губернії | | губернії | |

    П. А. Столипіну вдалося перетворити свої маєтки на зразкові господарстваз багатопільної сівозміною і розвиненим тваринництвом. Але діти не хотілизнати жодних інших маєтків, крім Колноберже.
    Тому самі малоприбуткові з маєтків були продані, а інші свої володіння
    П. А. Столипін об'їжджав один раз на рік. До 1902 загальна площа маєтківстановила 7450 десятин землі, але незважаючи на це, П. А. Столипін не входивв розряд найбільших латифундистів, зате займав чільне місце в середовищіпомісного російського дворянства.

    У 1899 році П. А. Столипін був призначений на посаду Ковенськоїгубернського предводителя дворянства, яка в губернської ієрархії стоялана першому місці після губернаторської. Одне з перших справ П. А. Столипіна нановій посаді полягало у створенні Ковенської товариства сільського господарства.
    Його організаційні збори відбулося 8 жовтня 1900 року. Головоюодноголосно був обраний П. А. Столипін. Серед ста з гаком членівсуспільства виділялися представники польської, російської та німецькоїаристократії. По суті, це було зібрання найвпливовіших угубернії поміщиків. Товариство займалося обговоренням життєво важливих длявсіх його членів питань і розробкою рекомендацій, що направляються в
    Міністерство землеробства і державного майна, які згодомвраховувалися при доопрацюванні законопроектів. Діяльність суспільства почалася зрозгляду питання про торговельні взаємини з Німеччиною. Через двароку закінчується термін дії російсько-німецького торгового зоголошення,мав бути його перегляд, і ковенської поміщики поспішали висловитися з цьогопитання. Ними було вироблено «Подання Ковенської товариства сільськогогосподарства в Міністерство землеробства і державного майна з питання проновому торговому договорі з Німеччиною ».

    У ці роки в урядових верхах обговорювалося питання про введенняземства в окраїнних губерніях, у тому числі і західних. Розробкоюзаконопроекту займався міністр внутрішніх справ Д. С. Сипягін, але 2 квітня
    1902 він був убитий терористом у вестибюлі Маріїнського палацу. Новийміністр В. К. Плеве, бажаючи скласти власне уявлення про проект,розіслав його на відгук деяким особам в центрі і на місцях. У числі цихосіб виявився і П. А. Столипін. Звичайно, його зауваження не були враховані придоопрацюванні проекту. 2 квітня 1903 Положення про управління земськимгосподарством в дев'яти західних губерніях отримало силу закону. Але відгук П. А.
    Столипіна про законопроект не залишився непоміченим. Реакція В. К. Плевебула дуже швидкою і несподіваною.

    3.Столипін і його земельна реформа.

    Для нас, селян-власників, Столипін не помер, він живий, він буде жити в серцях вдячних наших дітей і онуків. [2]

    1) Хто від земельної реформи?

    Я в принципі згоден з тими, хто каже, що сам термін
    "столипінські реформи" не зовсім точний, так як єдиного і послідовногоплану проведення конкретних перетворень в різних сферах життя не було, абагато елементів реформи готувалися задовго до П. Столипіна. Все цеочевидно.

    Разом з тим Петро Аркадійович ніколи не претендував на авторствореформи і не вимагав назвати її своїм ім'ям. Він ніколи не стверджував, щоприбув до Санкт-Петербурга з чітко оформленої власною програмою.
    Столипін просто діяв, поки інші мірялися знаннями в аграрнихпитаннях. Прем'єр-міністр великої країни і не повинен бути технічнимрозробником своєї програми. "Не та мат', що народила, а та, щовиростила ", - свідчить російська народне прислів'я.

    Петро Столипін самовіддано захищав аграрну реформу і всіма силамипрагнув до її втілення в життя. Він мимоволі дав реформі своє ім'я ітим самим поставив на кон свою кар'єру і навіть життя. Без його залізної воліреформи зовсім не було б. Це факт.

    Тому мені незрозуміло патологічне прагнення деяких "вчених"довести, що справжніми авторами реформи були зовсім інші люди - П. Д.
    Святополк-Мирський, С. Ю. Вітте, В. И. Гурко і т. д. [3] Це прагнення частопроявляється паралельно прагнення довести провал реформи, причому в однихі тих самих людей, що показово. Також неспроможні і бездоказовітвердження, що ту ж програму міг виконати хтось інший, що прийшов намісце голови Ради міністрів. [4] У наш час, коли необхідніреформи майже всім очевидні, ми спостерігаємо, як низка прем'єрів і міністріві не думає використовувати кимось давно розроблені плани. Так було і впочатку минулого - двадцятого - століття.

    Найчастіше радянські "наукові" дослідники дружно заперечуютьновизну аграрних запропонований

         
     
         
    Реферат Банк
     
    Рефераты
     
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

     

     
     
     
      Все права защищены. Reff.net.ua - українські реферати !