ПЕРЕЛІК ДИСЦИПЛІН:
  • Адміністративне право
  • Арбітражний процес
  • Архітектура
  • Астрологія
  • Астрономія
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографії
  • Біологія
  • Біологія і хімія
  • Ботаніка та сільське гос-во
  • Бухгалтерський облік і аудит
  • Валютні відносини
  • Ветеринарія
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геодезія
  • Геологія
  • Етика
  • Держава і право
  • Цивільне право і процес
  • Діловодство
  • Гроші та кредит
  • Природничі науки
  • Журналістика
  • Екологія
  • Видавнича справа та поліграфія
  • Інвестиції
  • Іноземна мова
  • Інформатика
  • Інформатика, програмування
  • Історичні особистості
  • Історія
  • Історія техніки
  • Кибернетика
  • Комунікації і зв'язок
  • Комп'ютерні науки
  • Косметологія
  • Короткий зміст творів
  • Криміналістика
  • Кримінологія
  • Криптология
  • Кулінарія
  • Культура і мистецтво
  • Культурологія
  • Російська література
  • Література і російська мова
  • Логіка
  • Логістика
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина, здоров'я
  • Медичні науки
  • Міжнародне публічне право
  • Міжнародне приватне право
  • Міжнародні відносини
  • Менеджмент
  • Металургія
  • Москвоведение
  • Мовознавство
  • Музика
  • Муніципальне право
  • Податки, оподаткування
  •  
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

         
     
    Хмельницький
         

     

    Історія

    Зміст

    Зміст
    БОГДАН ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ (1648-1657)
    ПЕРША ДОБА ПОВСТАННЯ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО - 1648-Й РІК
    ВІД ПОВСТАННЯ ДО ВИЗВОЛЬНОЇ ВІЙНИ
    Переяславська угода
    Вступ
    По десяти роках цілковитого занепаду України в 1648 році прийшла нагла змінана ліпше, а цю зміну спричинив славний гетьман Богдан Хмельницький.

    Богдан Хмельницький був сином українського шляхтича Михайла, що бувурядником у місті Чигирині й недалеко під Чигирином мав невеликий хутір
    Суботів. Замолоду вчився Богдан у школах у Києві, в Ярославі та у Львові, апотім скоро вступив до козацького війська. Вже небавом показалося, що знього буде хоробрий і відважний козак-лицар та розумний вождь. Як козацькийстаршина він брав участь у численних битвах з турками, а в битві під
    Цецорою (1620 року) боровся поруч свого батька. Батько згинув у тій битві,а молодий Богдан попався в турецьку неволю, де пробув два роки. У неволінавчився він турецької й татарської мови та пізнав турецькі звичаї, а це впізнішім житті йому не раз дуже додавала.
    Вийшовши з неволі, став сотником козацького війська і його знали запорожці,як відважного й розумного чоловіка. За козацькім повстанні в р.. 1638, що невдалося, Хмельницький жив постійно в Чигирині, або в своїм хуторі Суботові,що одержав по батькові. Та Чигиринський староста й урядники не довірялийому й боялися тримати коло себе. Отже часто висилали його з козаками устепу, побивати татарські загони. Найбільше зненавідів Богдана Чигиринськийпідстароста, Чаплінські. Коли раз, уже в 1647 році, Хмельницький рушив зсотнею козаків у степ, Чаплінські напав зі своїми гайдуками на Суботів,пограбувавши цілий хутір і побив наймолодшого синка Хмельницького так важко, щохлопець незабаром помер. Хмельницький подав Чаплінського до суду, але судрозсудив справу несправедливо. Тоді Богдан поїхав на скаргу аж допольського короля Володислава IV у Варшаву, та король сказав, що й він самбезсилій проти шляхти. А зрештою - говорив король - "ви люди військові,маєте шаблі при боці, тож самі бороніть своєї честі і свого майна ..."< br>Тоді Богдан Хмельницький сам рішив пімстітіся за свою кривду і за кривдународу, не тільки на Чаплінськім, а й на всіх подібних панів, що самовільноповодилися з народом. Він поїхав на Січ, скликав усіх козаків, що малимивідділами перебували по степах, і розказав їм про свою кривду й кривдувсього народу. Він промовив до козаків так сердечно, що вони вибрали йогогетьманом і в захопленні взиваю його, щоб вів їх до боротьби. Хмельницькийдоговорився ще з татарами, що обіцяли йому помагати, й весною 1648 рокурушив проти польського війська і всієї шляхти, що була на Україні. Колитільки по Україні пішла чутка, що Хмельницький збирає сили проти польськихпанів, усі, молоді й старі, почали приставати до козаків. Незабаром гетьманмав коло себе велике військо й зачав побивати польське військо, раз-по-раз.

    БОГДАН ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ (1648-1657)
    Великий рух народній, піднятий Хмельницьким, дав новий лад усій східній
    Україні - Гетьманщині.
    М. Грушевський. 1913.
    Хмельницький став керівником Визвольної війни завдяки тому, що здобувдовір'я мас. Він ріс і жив серед козацтва, розумів його прагнення йінтереси. Народні маси зустріли Хмельницького з цілковитим довір'ям,розуміючи, що він є справжнім захисником їх інтересів.
    І. Крип 'якевич. 1954.
    Він поводився так, неначе був монархом суверенної держави, й розвинувшироку дипломатичну акцію на міжнародному полі для зміцнення свогостановища.
    Д. Дорошенко. 1921


    Народився близько 1595 року на Наддніпрянщині, ймовірно у Чигирині, вродині службовця при дворі коронного гетьмана Станіслава Жолкевського,пізніше Чигиринського підстарості Михайла Хмельницького.
    Навчався в одній з братських шкіл, а також у єзуїтському колегіумі у
    Львові, заснованій 1608 року. Опанував польську, латинську мови, писав іговорив тогочасною українською мовою.
    У 1620 році разом з батьком, старшиною загону охочих стрільців з
    Чигиринщини, бере участь у поході гетьмана Жолкевського на Молдавію. У боюз татарами під Цецорою в жовтні того ж року Михайло Хмельницький загинув, а
    Богдан потрапив у полон, в якому був два роки. Після повернення з полонувступив до Запорозького війська, брав участь у козацьких походах на татар ітурків, у селянсько-козацьких повстаннях проти польської шляхти 1630, 1632,
    1637 років.
    1637 року бере участь у битві під Боровицею як військовий писар
    Запорозького війська. 1638 року у складі делегації їздив до Варшави докороля з петицією про повернення реєстровому козацтву привілеїв.
    1640-ві роки. Стає відомим козацьким діячем, який викликав недовіру упольської влади й популярність на Запорожжі. У березні 1645 року разом зкозаками брав участь у битві французів проти іспанців під Дюнкерком
    (Франція).

    Богдан-Зиновій Хмельницький, який провів глибоку межу по між добамиісторії України, поклав початок Української Козацької Держави, бувнайбільшим державним мужем, що його будь-коли мала Україна, - такхарактеризував його один з найвидатніших дослідників тієї доби, В.
    Липинський.

    Проте, хоч порівняно не так багато років відділюють нас від

    Б. Хмельницького, ми знаємо про нього дуже мало, а саме життя

    його овіяне легендами. Невідомо навіть точно, де й коли саме він

    народився. Не підлягає сумніву, що походив Богдан Хмельницький

    з шляхетської родини, бо корістався гербом «Абданк», але з котрої

    частини України походив - невідомо. З усіх гіпотез найбільше за-

    слуговують на довір'я дві: за одною - рід Хмельницьких походив

    з Галичини, з Хмільника на Переміщіні, бо в Галичині вже з XVI

    ст. зустрічаються Хмельницькі; за другою гіпотезою - рід його

    походив з Переяславщини; один із сучасників - князь За-

    Славське - називав його «переяславським козаком». Богдан

    Хмельницький дійсно мав зв'язки з Переяславом: мав там власний

    двір, одружений був з Переяславською мешканкою, Ганною Сом-

    ківною, брат якої пізніше був полковником Переяславський, там

    Хмельницький тримав до хріщення майбутнього гетьмана Павла

    Тетерю. З Переяславом зв'язані видатні події: 1649 року Богдан прий-

    мав там польських послів, а 1654 року відбулася там рада з московського

    ськими послами.

    Рід Хмельницьких був незаможних. Батько майбутнього гетьма-

    на, Михайло, служив у коронного гетьмана Жолкевського в Жов-

    кві, потім у зятя Жолкевського, Яна Даниловича, на Львівщині, і

    переїхав з ним, коли його призначили старостою Корсунський та

    Чигиринський. Михайло Хмельницький був осадчим Чигирина та

    Лисянки. У Чигиринському повіті він був податковим писарем і зго-

    будинок - підстаростою. Під Чигирином мав хутір Суботів. 1620 року

    Михайло Хмельницький із сином Богданом-Зіновієм брав участь

    в поході на Молдавію і був забитий під Цецорою, Його вдова одру-

    жілася вдруге з польським шляхтичем Ставецькім.

    Можливо, що під час служби батька в Жовкві народився Бог-

    дан-Зиновій. Це було десь коло 1595 року. Вчився він спочатку в

    українській школі, потім в єзуїтській «латинській», треба гадати, у

    Львові, де викладав доктор теології Андрей Гонцель-Мокрській,

    відомий письменник та проповідник. З тієї школи виніс молодий

    Хмельницький добре знання латини. Наука закінчилася 1620 року,

    коли під Цецорою турки взяли його в полон і два роки протримали

    у Царгороді в тяжкій неволі. Викупила його мати. Після того Хмель-

    ницького служив, мабуть, у Чигиринському полку, одружився з

    Ганною Сомківною і господарював на хуторі Суботові.

    Про життя Богдана Хмельницького в наступних роках нічого

    невідомо. Очевидно, він здобув авторитет й зайняв поважне місце

    в козацькій громаді. 1637 року він був військовим писарем: підпис

    його с на акті капітуляції під Боровицею - 24 грудня 1637 року.

    Наступного року він їздив, як член делегації, до короля, а на під -

    ставі ордінації 1638 року втратив уряд писаря і став звичайним

    сотником Чигиринського ідолку.

    1644 року французький уряд закликав на військову службу

    українських козаків. Посол де-Брежі писав 21 вересня 1644 року

    кардиналові Мазаріні, що козаки мають дуже здібного полководця

    Хмельницького, якого поважають при дворі короля: «це людина

    освічена, розумна, добре знає латинську мову .. . він готовий допо-

    могти нам ». У 1645-1646 роках понад 2.000 козаків перевезено до

    Франції, і вони брали участь в облозі Дюнкерхену. Треба гадати,

    що серед ких був і Хмельницький. "Всі ці факти свідчать про ту

    пошану, якою корістався Хмельницький, не зважаючи на свою

    невисоку рангу .

    Року 1646 король Владислав IV заходився був творити коаліцію

    держав для боротьби проти Туреччини, але зустрів опозицію збоку

    польської шляхти. Тоді разом з канцлером Юрієм Оссолінськім ви-

    рішив спровокувати Туреччину на воєнні дії нападом на них козаків.

    Для цього закликав до Варшави на таємну нараду 4-ох козацьких

    представників: осаулів -- Барабаша та Караїмовіча і сотніків -

    Нестеренка та Богдана Хмельницького. Король видав їм гроші, пра-

    пор і грамоту, якою дозволялося збільшити реєстр козаків до 12.000.

    З цього плян нічого не вийшло, хоч зібрано тоді 16.000 найманого

    війська. Сам канцлер зрадив таємницю, і сойм у жовтні 1646 року

    зажадав розпустити військо. Однак, для наступних подій ця таємна

    нарада відіграла не абиякий ролю: вісткі про неї поширилися серед

    козацтва і стали грунтом для легенди, що король дивиться на коза-

    ків, як на своїх спільників у боротьбі з польськими магнатами. '

    До 1647 року бачимо Богдана Хмельницького, як цілком Льо-

    яльн сотника, який користувався пошаною не лише на Україні, але й у
    Варшаві.

    Раптом усе життя Хмельницького було зламану так, як то часто

    траплялося в Речі Посполитій, де українці були «унтерменшами».

    Можливо, якраз пошана , якою користувався Хмельницький при

    дворі Владислава IV, викликала ненависть до нього родини магнатів

    Конецпольських, вороже настанови до українців. Олександер Ко-

    нецпольській, з 1632 року Корсунський та Чигиринський староста,

    син коронного гетьмана Станіслава Конецпольського, вирішив усу-

    нути нелюбого йому сотника. Тож, підстароста Чигиринський, Чап-

    лінській, вчинили «ґвалтовній заїзд» на Суботів під час від-

    сутності Хмельницького, зруйнував його, пограбував майно, забрав

    його другу жінку, а сина досмерті забивши канчуками. Легальні захо-

    ди Хмельницького не дали жадних наслідків, а Конецпольський на-

    віть дав наказ арештувати його і стратити. Лише приятель і кум

    Хмельницького, Станіслав-Михайло Кричевський, допоміг йому

    втекти з-під варти. З невеликим загоном козаків Хмельницький ви-

    їхав на Запоріжжя.

    Ці нещастя, ця сваволя магнатів переродили Богдана Хмельниць-

    кого: зі статечно, спокійного сотника він , позбавлений родини,

    маєтку, переслідуваний місцевою адміністрацією, став бунтівніком,

    месники за власні образив

    ПЕРША ДОБА ПОВСТАННЯ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО - 1648-Й РІК

    На Запоріжжі Богдан Хмельницький незабаром здобув загальну

    пошану і його обрали гетьманом. На його бік перейшла застави ре-

    єстровіх козаків, що стояла на Запоріжжі, а татарський хан вислав

    йому на допомогу своє військо.

    Чутки про рух, що його підняв Хмельницький, занепокоїлі поль-

    ський уряд. Коронний гетьман Микола Потоцький вирушив на За-

    поріжжя, щоб здавіті повстання в самому початку. Реєстрових ко-

    загів і загін німецької піхоти він вислав Дніпром, щоб вони біля

    Кодака з'єдналися з 4. тисячами польського війська і реєстро-

    вих козаків, що йшли під проводом Гетьманова сина, Стефана

    Потоцького. За ними йшло 6.000 війська під проводом гетьманів -

    Миколи Потоцького та Мартина Калиновського.

    Реєстрові козаки, що пливли човнами, збунтувалися, перебили

    всіх старшин, крім Михайла Кричевського, і перейшли на бік

    Хмельницького. Біля балки Жовті Води Хмельницький напав на

    польський авангард, що був під проводом Стефана Потоцького. Реє-

    строві козаки з війська Стефана Потоцького також приєдналися до

    нього. Військо Стефана Потоцького було знищене, а сам він тяжко

    поранений, потрапив у полон до татар і помер. Живим залишився

    один лише челядник, який сповістив гетьманів про поразку. Вони

    почали відступати, але Хмельницький наздогнав їх 26 травня 1648 р.

    біля Корсуня і розгромив. Поразка поляків була повна. Обидва геть-

    мани опинилися в татарському полоні.

    Тим часом Владислав IV помер і поляків охопила паніка: ні ко-

    роля, ні гетьманів, ні війська . Паніку підсилило повстання селян

    на Київщині, які почали бити панів, жидів, палити польські маєтки,

    Повстання перекинулося на Полтавщину, на Вішневеччіну. Сам

    князь Єремія Вишневецький ледве втік до Польщі.

    Згідно з конституцією, під час міжкоролів'я канцлер мусів по-

    даватися на демісію, але, зважаючи на тяжкий стан країни, канц-

    лер Оссолінській почав правити нею сам. Спішно скликано Сейму-

    ки, асігновано кошти на 70.000 найманого війська. Обрано нових

    гетьманів: князя Домініка Заславського, Миколу Остророга та Олек-

    сандра Консцпольського.

    Хмельницький дійшов до Білої Церкви. Вдаючи, що не знає про

    смерть короля, він вислав до нього листа, в якому вимагав збіль-

    шити реєстр козаків до 12.000, повернути православним церкви і

    виплатити козакам платню за 5 років. Такі скромні умови запропо-

    нуван був Хмельницький після перемог при Жовтих Водах та Кор-

    суні. Ці умови конвокаційній сойм прийняв, і оголошено було пе-

    ремір'я.

    Богдан Хмельницький тоді ще й сам не розумів грандіозних

    форм того повстання, що він підняв, щоб помститися за власні

    образи. Його лякали селянські повстання, і він намагався втіхомі-

    рити їх. Однак, повстання шірілося по всій Україні - на Поділлі,

    Волині. Ватажком їх став Максим Кривоніс, шотляндець з похо-

    дження. З польського боку виступив Єремія Вишневецький, який

    мордував повстанців, вбивав їх на палі і тим ще більше розпалював

    ненависть.

    Тим часом військо Хмельницького збільшувалося спольщеного

    українськими шляхтичами, які переходили на його бік після по-

    разкі під Жовтими Водами та Корсунем, серед них були - травень-

    бутній військовий писар та вірний співробітник Хмельницького

    Іван Виговський, С. Мрозовіцькій-Морозенко, брати Іван та Данило

    Нечай, Іван Богун, Кричевський. Деякі з цих людей мали освіту,

    яку здобули в закордонних університетах, мали державний досвід.

    Вони зайняли високі посади у війську, поруч з старими полковні-

    ками, здебільшого з Запоріжжя, як Джеджалій, Бурлій, Вишняк,

    Гиря, Нестеренко, Топіга та інші.

    Селянські повстання і терор, що його вносив Вишневецький, при-

    мусили Хмельницького поновити рух, бо тільки таким способом

    міг він тримати в руках повстанців. Знову закликав він татар, 3-го

    липня 1648 року поновилися воєнні дії.

    Сили противників були майже однакові: бл. 100.000 чоловіка

    і 100 гармат мали поляки, бл. 118.000 мав Хмельницький, але в

    тім числі було коло 40.000 слабо озброєних повстанців-селян, які

    часто тільки заважали діям. Слабістю польського війська був його

    величезний обоз: до 100.000 возів з винами, припасами, посудом,

    одягом панів. На кордоні Поділля та Волині, під Пилявцями, 23

    вересня 1648 року польське військо було розбите, 80 гармат і десят-

    ки тисяч возів забрали козаки. Цю здобич оцінювано на декілька

    десятків мільйонів злотих.

    Польське військо тікало на захід. За ним ішли козаки. Вони

    здобули Збараж, Вишневець, Броди і 8 жовтня підступили під Львів.

    Богдан Хмельницький обклавши Львів, але задовольнівся оку-

    пом у 200.000 червінців та крамом на півмільйона червінців і рушив

    на Варшаву. Рух Хмельницького викликав великі селянські по-

    встань в Галичині й на Волині. Селяни палили замки, палаци,

    вбивали шляхту. Хмельницький не врахував значення цих повстань

    і не використав їх.

    Не зважаючи на погром польської армії, Хмельницький вважав,

    що воює він не з державою, не з королем, а зі шляхтою. Він ви-

    слав до Польщі послів з вимогою обрати на короля брата Владісла-

    ва IV - Яна-Казіміра. Неясно, чому наполягав він на кандидатурі

    цієї обмеженої, малоінтелігентної людини. Новому королеві Хмель-

    ницького ставив умови: амнестія для всіх, хто брав участь у війні,

    залежність гетьмана лише від короля, скасування церковної унії,

    поновлення козацьких прав, збільшення реєстру козаків, право ви-

    ходу на море, теріторіяльна автономія України.

    Чекаючи на відповідь, Хмельницький зупинився в Замосгі, де

    й дістав вісті обрання на короля Яна-Казіміра. Причину, яка спи-

    Нілу рух Хмельніцького на Польщу, тлумачиться по-різному. На-

    самперед - військо було втомлене, серед нього шіріліся хвора-

    би, стояла вже пізня осінь, і похід серед ворожого польського насе-

    лення був дуже небезпечний; полковники відраділі Хмельницькому йти далі. Здругого боку шанси Польщі значно піднялися, бо

    в жовтні 1648 року підписано в Мюнстері світ, який закінчив ЗО-літ-

    ню війну, і Австрія, союзниця Польщі, могла діяти по її боці. Але

    головним було те, що Хмельницький ще не мав на меті нищити

    Польщу, він хотів лише встановити там уряд, який виконав би

    домагання козаків. Полковник Силуян Мужіловській писав, що

    король Ян-Казімір до обрання обіцяв Богданові «бути руським ко-

    ролем» і підтвердити все, що козаки «через шаблю узяли».

    На бажання короля Хмельницький залишив Замостя і рушив до

    Києва.

    ВІД ПОВСТАННЯ ДО ВИЗВОЛЬНОЇ ВІЙНИ

    На Різдво 1649-го року Богдан Хмельницький тріюмфально в'ї-

    хав до Києва. Його зустрічали, як героя-визволителя України з

    польської неволі, як нового Мойсея. Єрусалимський патріярх паї-

    сій, митрополит Київський Сильвестер Косів, духовенство, профе-

    сори Києво-Могилянської Колегії, спудеї влаштовували пишні акти,

    виголошували панегірики. В Києві чекали посли Молдавського та

    Волоського господарів і Семігородського князя.

    Перебування в Києві відіграло велику ролю в формуванні пси-

    хології Богдана Хмельницького, Розмови з патріярхом і київською

    елітою відкрили йому очі на те, що сталося в Україні. Він збагнув,

    що то було не повстання селян проти панів, не помста магнатам за

    сваволю та утиски народу, а велика війна за незалежність України,

    за створення держави. Перемоги під Жовтими Водами, Корсунем,

    Пилявцями, переможний похід до Замостя створили нову ідеологію

    українців: вони зрозуміли свою вагу, свою силу. До війська Хмель-

    ницького, як згадано вище, переходило багато спольщеного укра-

    їнців-шляхтичів, людей з широкою освітою, сприяли які СТВОРЕН-

    ню державницької ідеології Богдана.

    У лютому 1649 року, коли Хмельницький був у Переяславі, при-

    їхали до нього посли від короля Яна-Казіміра. Хмельницький роз-

    мовляв з послами не як ватажок повстанців, а як володар України.

    «виб'ю з лядської неволі руський народ увесь! - Казав він. -

    Перше я за свою шкоду і кривду воював, тепер буду воювати за на-

    шу православну віру. . . Поможе мені в тому чернь уся - по Люб-

    лин, по Краків, і я її не відступлю, бо це права рука наша, щоб ви

    (польські пани), знищивши хлопів , і на козаків не вдарили. Буду

    мати тисяч 200, 300 своїх, орду при тім ... За границю війною не

    піду, шаблі на турків і татар не підійму. Досить маю в Україні, По-

    діллі і Волині тепер. . . у князівстві моїм по Львів, по Холм і Га-

    лич »."

    Таку широку програму розгорнув Богдан Хмельницький перед

    польськими послами у 1649 році. властиво , цю програму зберіг він

    до кінця свого життя.

    Серед послів був сенатор, воєвода Брацлавський, а пізніше і

    Київський - Адам Кисіль, один із найвидатніших українських

    патріотів та політичних діячів XVII століття. Він походив з Волинь-

    ської шляхти, був одним із найзаможнішіх магнатів та провідником

    непокозаченої православної шляхти і виступав в Соймі та в сенаті

    в обороні українського народу і православної віри. Але він був

    противником повстання і вважав, що між Польщею та Україною

    можна знайти компроміс. Кисіль не раз брав участь як представник

    Польщі в переговорах з козаками. За відданість інтересам України

    польська шляхта вважала його «зрадником». «Я майже зів'ялий,

    ввесь умученій і на здоров'ї скалічений, - писав Кисіль Хмель-

    ницького в 1651 році, - три роки ганяю ... від сойму почавши,

    досі постійно зношу з королем, щоб кров християнська не ли-

    лася, щоб остання частина народу нашого козацька не згинула ».

    Так характеризував він свою діяльність з першого року повстання

    Хмельницького.

    В особах колишніх друзів Хмельницького і Киселя стали один

    проти одного патріоти, віддані Україні діячі, бо йшли вони різними

    шляхами і розділяла їх різниця ідеології і тактики.

    Перед Хмельницьким стояло тяжке завдання. Боротися з Поль -

    щею своїми лише силами Україна не могла, бо Польща не тільки

    мала великі власні військові сили, але й була багатою державою,

    що могла користатися найманим військом. Татари виявили себе як

    ненадійні союзники, які грабували населення і виводили ясир. Отже < p> треба було шукати інших союзників.

    У перших же місяцях повстання 1648 року Хмельницький мусів

    звернути увагу на Московщину. З 1647 року між Москвою і Поль-

    щею існував оборонний союз, спрямований проти Криму, але по-

    скільки татари стали союзником Хмельницького, московсько-польський союз міг обернутися проти України. Богдан Хмельницький

    щоб не допустити спільного виступу Польщі та Московщини проти

    України, ще в 1648 році радив цареві Олексієві, скориставшись з на-

    годи, зайняти Смоленськ і заявити претенсію на польський престіл. "

    Ідею союзу з «одновірною» Москвою підтримував і патріярх Паїсій.

    Ще гостріше стало питання про цей союз у 1649 році, коли Хмель-

    ницького готувався до нової війни з Польщею. Силуян Мужілов-

    ський, український посол до Москви, пропонував цареві на початку

    того року окупувати Сіверщину, щоб забезпечити Україну з пів-

    ночі, просив хоч би дипломатичної інтервенції для захисту прав

    Православної Церкви в Речі Посполитій, але Москва не допомогла

    Україні. "

    шукання союзу привело Хмельницького до першої коаліції

    прикрашений-турецько-татарської, яку створив він тоді, коли не вдалося

    зреалізувати союзу з Молдавією та Семигороду.

    Війна була неминуча, її диктували настрої селян: «вся чернь

    зброїться, смакуючи собі свободу від робіт та податків, і навіки

    не хоче мати панів, - писав сучасник. - Так чернь роз'ярілася,

    що або знищити шляхту, або сама згинути хоче ». З іншого боку

    Польщу лякали чутки, що Богдан Хмельницький творить« вільне

    князівство козацьке »,« відокремлену державу ».

    На початку літа 1649 року 200-тисячне польське військо посу-

    нуло на Україну. Хмельницький, мавши лише коло 70.000 козаків,

    не рахуючи селянських повстанців, та стільки ж татар, обклавши

    у Збаражі польську армію і тримав її в облозі півтора місяця.

    Тим часом з півночі на Україну виступив Литовський гетьман

    Радзівілл. Під Лоєвом полковник Станіслав-Михайло Кричевський

    дав йому відсіч, але сам загинув у бою.

    На допомогу польській армії прийшов король з новими силами.

    Хмельницький оточив королівське військо під Зборовом, але канц-

    лер Оссолінській підкупів хана Іслам-ґерея, і той поставив вімо-

    гу Хмельницькому: замірітіся з королем, або татари перейдуть

    на бік поляків. Хмельницький примушений був погодитися.

    Підписаний 18 серпня 1649 року Зборівський договір мав такі

    пункти: В межах Польської держави утворюється автономна об-

    ласть, до якої входять воєвідства: Київське, Брацлавська та Черні-

    гівське - від Случі до Дністра, частини Волині, Поділля. Цією

    областю управляє гетьман. Вона має своє військо - реєстрових 40.000козаків. Решта - селянство - мусить повертатися до панів

    і відбувати панщину. Королівська адміністрація та польські пані

    можуть повертатися на свої місця. Православна Церква дістає права

    рівні з Римо-Католицькою. Унія касується. Єзуїтські школи в Ки-

    Єві ліквідується.

    Так - замість визволення українського народу з-під польської

    влади та створення власної держави - здобутки кривавої бороти-

    би обмежилися національно-теріторіяльною автономією для ко-

    зацької верстви. "

    Зборівський договір проголошений як« Деклярація ласки коро-

    Щоб , даної на пункти прохання Війська Запорозького », був паперовий:

    ні в Польщі, ні в Україні його не зреалізовано. Особливо викликав

    протест пункт 6-ий про зрівняння православних з католиками. Осту-

    точне рішення було відкладене до наступного сойму, на якому мав

    бути присутній і православний митрополит. Однак, на засідання

    сойму католицькі єпископи митрополита не допустили , також не

    допустили його до сенату. Українська Уніятська Церква звернулася

    до папи Інокентія X, який в листі до короля просив захисту для унія-

    гів, але не знайшов підтримки. 8 січня 1650 року сойм ратифікував

    Зборівську угоду. "

    В Україні влада фактично перейшла до Війська Запорізького.

    Всю територію поділено на полки , спочатку на 16, згодом число їх

    зросло. Податки збирав військовий скарб. Хмельницький, як не-

    залежний володар, вів дипломатичні переговори з сусідніми дер-

    жавамі.

    Коли Хмельницький спробував був на підставі Зборівського до-

    говору перевести реєстр козаків, селяни, що брали участь у війні,

    не захотіли зрікатіся козацьких прав та повертатися до панів і

    підняли повстання. Ще більше обурювало їх польські пани, які по-

    верталися в свої маєтки. З другого боку Польща не виконувала

    своїх зобов'язань: православний митрополит, як згадано, не дістав

    місця в сенаті, не повернено спірних земель, польський уряд не < p> здійснив амнестії, і багатьох повстанців страчено. "

    Відчуваючи неминучість війни, Хмельницький старався забез-

    печити себе союзами з сусідами. Насамперед примусив він до союзу
    Молдавського господаря Василя Лупула, з дочкою якого, Роксан-

    дою, мав одружитися його син Тиміш. Наприкінці 1651 р.. уклав

    союз з Туреччиною, і султан дозволив Кримському ханові допо-

    МАГАТЕ козакам. Султан Магомет IV назвав Богдана «славою кня-

    зів християнського народу» і обіцяв свою опіку. (М. Грушевський

    вважав це васалітетом, але Д. Дорошенко - просто союзом). Це

    ще більше дратувало Польщу. Навесні 1651 року поляки напали

    на містечко Красне на Поділлі, і в бою з ними згинув один із най-

    кращих українських полководців Данило Нечай. Але від Вінниці

    поляків відбив видатний козачий стратег - Іван Богун.

    Рішальна битва відбулася 28-30 червня 1651 року коло містечка

    Берестечка, над р.. Стир. Там у болотяній долині зустрілися два

    війська: Хмельницький - бл. 100.000 козаків разом із повстанцями

    та 50.000 татар, і поляків - 80.000 та стільки ж озброєної челяді.

    На самому початку бою татари раптом почали тікати. Хмельниць-

    кий і Виговський поїхали мобілізувати нові сили, залишивши ко-

    мандувачем 1. Богуна, який відбиваючи наступ поляків, почав ви-

    водити козаків з бою. Але серед повстанців зчинив паніка, вони

    кинулися тікати і понад 30.000 їх втопилися в річці. Загинув і мит-

    ропіль Корінтській Йоасаф, що привіз Хмельницькому меч, освячуючи-

    чений на Гробі Господнім.

    4-го серпня 1651 року Литовський гетьман Радзівілл узяв Чер-

    нігів та Київ. Міщани спалили Поділ, щоб не дати його литовцям.

    Митрополит Сильвестер Косів, піддавшись паніці, вітав переможців.

    Хмельницький зібрав нові полки, побудував укріплення біля

    Білої Церкви, спинив польський похід і погодився на переговори.

    Згідно з Білоцерківським миром, за козаками залишено лише Ки-

    ївське восвідство, реєстр козаків зменшено до 20.000, польська шлях-

    та мала право повернутися до своїх маєтків, заборонялося вести

    закордонні переговори "В Україні почалися знову повстання, збіль-

    шілася втеча населення за московський кордон - на Слобожанщині

    щіну.

    Білоцерківський договір також не був реалізований: на Соймі

    один із шляхтичів наклав «вето», і договірне затверджено. Богдан

    Хмельницький поновив переговори з Молдавією, Кримом, Туреч-

    чіною, Москвою. Тому, що Лупул відмовився виконати угоду -

    видати Роксанду за Тимоша, Хмельницький виряд під його ко-

    команду військо до Молдавії. По дорозі під Батогом Тиміш зустрів

    20-тисячне військо гетьмана Калиновського. Поляки зазнали ніщів-

    ної поразки, а сам гетьман був забитий, взято 57 польських гармат.

    Тиміш вступив до Молдавії і одружився з Роксандою. У 1653 р. він загинувпід час облоги Сучави, яку захопив волоських князь Мат-

    вій Басараб.

    Катастрофа Балканської політики була страшним ударом для

    пляни Богдана Хмельницького: він хотів посадити на пресгіл Мол-

    давії Тимоша, Лупулеві дати Волощину і тим забезпечити Україні

    надійний західній кордон.

    Нове лихо чекало далі: обкладання козаками в Жванці у грудні

    1653 року польське військо з королем Яном-Казіміром вже готове

    було капітулювати, але поляків знову врятували татари, уклавши

    з ними сепаратний мир. Татарам дозволено грабувати українське

    населення та брати ясир по Барське староство.

    Становище України було тяжке. Війна, татарські напади, тоталь-

    на мобілізація, нарешті посухи, неврожай, пошесті, знищення про-

    мислових закладів, головно Рудень, ізоляція від ринків Західньої

    Европи - все це руйнували господарство. Внаслідок цього населен-

    ня в щораз більшій кількості пересолюється на схід, на півден-

    ний схід, на Слобожанщину, Донеччину. Як казав М. Грушів -

    ський, «справа самостійности України була вбита за ціну її тери-

    торіяльного розширення», бо прилучення України до Москви було

    вже пересуджене оцим еміграційнім рухом.

    Переяславська угода

    Загроза нової війни з Польщею, повстання в полках України,

    брак надійних союзників звертали знову думки до православної

    Москви, тим більше, що тисячі втікачів знаходили притулок на

    підлеглій Слобідській Україні і далі в Московщині.

    З 1648 року Богдан Хмельницький час від часу звертався до

    Москви з проханням допомогти в боротьбі з Польщею. Він загро-

    жував навіть війною, якщо вона не дасть допомоги проти Польщі.

    Значну ролю в справі союзу України з Москвою відіграло східне

    духовенство, вищі представники якого брали на себе посередництво

    ііж Богданом Хмельницьким і царем: Паїсій, патріярх Єрусалим-

    ський, що зустрічав Хмельницького у Києві в 1648 році й вітав, як

    нового Мойсея; Йоасаф, Мітропа. Корінтській, що загинув під Бере-

    містечко у 1651 році; Гавриїл, митрополит Назаретській, що був

    у гетьмана після Берестейської поразки.

    Усі звернення до Москви в справі допомоги були марні. Мо-

    ковський уряд відмовляв або відповідав загальними заявами, виси-

    лав хліб і сіль, але вічікував, не бажаючи розривати миру з Поль-

    щею.

    В. Ключевський так характеризував політику Москви супроти

    України: вона «протягом 6 років приглядали з нерухомим ціка-

    вістю, як справа Хмельницького, попсована татарами під Зборовом

    і Берестечком, хілілася до упадку, як Україна пустки союз-

    -никами татарами і люто-нелюдською усобиць, і нарешті, коли

    Україна вже знищила дорешти, й прийняли під свою високу

    руку ».

    Наводячи цю цитату, М. Грушевський пояснював справу так:

    « Увесь хід історії Східньої Европи міг би взяти інший і кращий на-

    прямок, коли б Україна ввійшла в політичну унію з Москвою в

    початках своєї боротьби з Польщею, ще повна сил, повна людности, незневіреної в своїх провідниках і в піднятому ними ділі,

    здатної бути опозицією Москви, обстояті себе в сій позиції і не

    дати себе зіпхнути на становище провінції. Московські політики

    може ненароком, а може й умисно дали поборюкатісь українській

    козаччіні з Польщею і дійти до останнього обопільного знищено-

    ня ..., аби ввійти з свіжими силами між сил обезкровленіх проти-

    ників і взяти козаччину вже не в роді рівнорядного союзника, а

    підручного, котрого можна було б звести до ролі прислужника, під-

    даного "холопа "».

    У Москві добре врахували і другий бік питання. Союз з Укра-

    їною був конче потрібний для Москви з різних поглядів: він від -

    крівав шлях до Чорного моря і на захід, забезпечував їй панував-

    ня на сході, а головне - трагічне становище України загрожу-

    вало Москві або захопленням її Польщею, або союзом України з Туреччі-

    ною, чим не раз лякав Москву Хмельницький. Союз з Україною

    був дуже бажаний для Москви тим, що забезпечував її мілітарні

    інтереси. Україна мала 300.000 випробуваного, досвідченого, най-

    кращого на Сході Европи війська. Всі ці умови робили союз з

    Україною конче потрібним для Москви.

    1-го жовтня 1653 року Земський Собор у Москві ухвалив прий-

    няти Україну «під високу руку царя», а 1 листопада московське

    посольство вже було на кордоні України. Цей поспіх, невластивий

    московському урядові, свідчить, яка велика була заінтересованість

    Москви. На чолі посольства стояв боярин Василь Бутурлін, наміс-

    ник Тверський. У посольстві були: окольничий Іван Олфер'св, на-

    Місник Муромського та дяк Ларіон Лопухін. З ними їхало духовний-

    ство з іконами, корогвами, хрестами, з образом Спаса - дар царя

    Хмельницькому - та велику шану.

    Гетьман був зайнятий війною з Польщею та похороном Тімзша

    і прибув до Переяслава лише 6 січня 1954 року. Він уникав будь-

    яких урочистих прийнять і ні разу не запросив московських пос-

    лів до себе. Можливо, для того обрав для переговорів не Київ,

    чого добивалися посли, а тихий козацький Переяслав. Не було прий-

    няття і в полковника Переяславського Тетері. Всі переговори від-

    бували сухо й офіційно. "
    8-го січня відбулась Рада Старшин та поспіхом скликана Загальна Радамешканців Переяслава. Після вислухане царської

    грамоти, гетьман, посли та старшини поїхали до Успенського со-

    бору. Там стався інцидент, не передбачений у Москві. Коли ду-

    ховенство хотіло було привести до присяги гетьмана та старшину

    Хмельницький зажадав від послів, щоб вони перші принесли при-

    сягу від імени царя. Цим Хмельницький вимагав урочистого, фор-

    мального ствердження україно-московського союзу і запевнення

    оборони України та її прав. В цьому виявилася рівноправність сто-

    Рін і - недовір'я щодо дійсних намірів Москви.

    Боярин Бутурлін рішуче відмовився приносити присягу за царя.

    Гетьман і старшина пішли на нараду. Посли довгий час стояли

    в соборі, чекаючи. З'явились два полковники - Тетеря та Ліс-

    ницького (Миргородський) - і почали переконувати послів скласти

    присягу, і знову вони відмовилися. Вся ця історія з присягою була

    публічним скандалом для московського посольства. Воно кілька

    годин чекало на гетьмана, і двічі підтверджена Бутурлінім обі-

    цянка, що цар охоронятиме всі права України, була фактичною

    присягою. «Царське слово пременно НЕ бьівает», - сказав Бутурлін.

    Питання - чи приносили московські посли присягу, чи ні -

    розв'язувало різним способом. Сучасники вважали, що фактично

    присяга була зложили, бо двічі повторив Бутурлін запевнення, що

    цар словом своїм ручіться, що Польщі України не віддасть і дер-

    жавних лад її буде збережений. Це витлумачив Хмельницький і

    старшина, як акт рівнозначний з присягою царя.

    Єдиний документ, в якому зберігся опис подій - це «Статей-

    ний список» Бутурліна - звіт, що його він подав царському уря-

    дові про переговори в Переяславі. Цей звіт не можна вважати за

    цілком вірний, бо він мас ознаки пізнішої переробки, а про неточний-

    ність його промовляє такий деталь: Бутурлін писав, що на Пере-

    яславській Раді зібрався «весь народ» і в церкві присягало «вели-

    дещо безліч всяких чинів людей» - тоді, як відомо навіть імена

    тих, що присягали, разом 284 особи. "

    Далі - протягом двох днів Хмельницький з Виговським та посли

    обговорювали деталі угоди, в тому числі - бажання гетьмана, щоб

    на Україну , власне до Києва, прийшло московське військо. Це

    було важливе для України не як оборона, бо що могли зробити

    навіть 3.000 московського війська, коли йшлося про 60.000 реєстровихкозаків та 350-тисячну армію, що стояла під Жванцем. Але це

    було конче потрібне для України, як доказ, що не іс

         
     
         
    Реферат Банк
     
    Рефераты
     
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

     

     
     
     
      Все права защищены. Reff.net.ua - українські реферати !