ПЕРЕЛІК ДИСЦИПЛІН:
  • Адміністративне право
  • Арбітражний процес
  • Архітектура
  • Астрологія
  • Астрономія
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографії
  • Біологія
  • Біологія і хімія
  • Ботаніка та сільське гос-во
  • Бухгалтерський облік і аудит
  • Валютні відносини
  • Ветеринарія
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геодезія
  • Геологія
  • Етика
  • Держава і право
  • Цивільне право і процес
  • Діловодство
  • Гроші та кредит
  • Природничі науки
  • Журналістика
  • Екологія
  • Видавнича справа та поліграфія
  • Інвестиції
  • Іноземна мова
  • Інформатика
  • Інформатика, програмування
  • Історичні особистості
  • Історія
  • Історія техніки
  • Кибернетика
  • Комунікації і зв'язок
  • Комп'ютерні науки
  • Косметологія
  • Короткий зміст творів
  • Криміналістика
  • Кримінологія
  • Криптология
  • Кулінарія
  • Культура і мистецтво
  • Культурологія
  • Російська література
  • Література і російська мова
  • Логіка
  • Логістика
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина, здоров'я
  • Медичні науки
  • Міжнародне публічне право
  • Міжнародне приватне право
  • Міжнародні відносини
  • Менеджмент
  • Металургія
  • Москвоведение
  • Мовознавство
  • Музика
  • Муніципальне право
  • Податки, оподаткування
  •  
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

         
     
    Царювання Феодора Олексійовича
         

     

    Історія

    Царювання ФЕОДОР ОЛЕКСІЙОВИЧ

    1. Зміни при дворі на початку царювання. Новий цар, вихованець

    Симеона Полоцького, був дуже добре, за тодішнім часу, освічений, але йому було лише 14 років, і до того ж він мав дуже слабке здоров'я.

    Народжувався питання, кому володіти довіреністю царя; почалися руху партій. Самим довіреною особою за царя Олексія, як ми бачили, був

    Матвєєв, але Матвєєв був найближча людина до мачухи царської цариці

    Наталії Кирилівні та її синові царевичу Петру; тому Матвєєв був ненависний родичам першої дружини царя Олексія, Милославським, і друзям їх; тепер, коли вступив на престол син Милославській,

    Милославські та друзі їх скористалися своїм часом, щоб скинути Матвєєва, його звинуватили в чорнокнижжя, в недбальстві про здоров'я царському і заслано спочатку до Казані, а звідти в Пустозерск, лишивши маєтки та боярства.

    Марно старий писав до царя, і вельможам виправдувальні і умілостівітельние листи, в яких порівнював свою долю з долею

    Велісарія і благав Феодора уподібнитися імператора Тита, скаржився, що його засудили без суду, не дали очної ставки з обвинувачами, що йому з сином і хліба на два гроші купити ніде в Пустозерске; тільки в кінці царювання участь його було полегшено: його перевели з Пустозерска в місто Лух і повернули йому одну вотчину. Тоді ж і вмираючого Никона дозволено було перевезти з Білого озера у Воскресенський монастир, але він помер на дорозі в Ярославлі. Але не Милославським вдалося зайняти саме видне місце за царювання Феодора: це місце зайняли Мов і

    Лихачов.

    2. Війна і перемир'я з турками. Під час цих придворних змін на півдні тривала війна з Дорошенком, проти якого під Чигирин відправилися в 1676 році князь Григорій Ромодановський і гетьман

    Самойлович. Дорошенко, бачачи неможливість захищатися проти них, здав

    Чигирин і відмовився від гетьманства. Але цим справа не скінчилася, тому що турки не хотіли випускати зі своїх рук України. У серпні 1677 сорокатисячне турецьке військо взяло в облогу Чигирин, обложені оборонялися відчайдушно, а тим часом до них на допомогу поспішали князь

    Ромодановський і гетьман Самойлович; турки і татари не могли завадити їм переправитися через Дніпро і, трупи з одного боку цими військами, а з іншого обложеними, пішли від Чигирина.

    У липні наступного року вдвічі більше число турків знову взяло в облогу

    Чигирин; знову пішли до нього на виручку Ромодановський і Самойлович, але на цей раз не могли завадити туркам винищити Чигирин підкопу.

    Нарешті на початку 1681 було укладено з турками і татарами двадцятирічне перемир'я, за яким Росія поступилася туркам західну Украйни, колишні володіння Дорошенко, які представляли пустелю.

    3. Знищення місництва. Після чигиринських походів, конче не так, як би хотілося, виникло питання про перетворення війська. Ми бачили, що ще за царя Михайла Феодоровича не тільки були запрошені іноземці в російську військову службу, але з російських людей були складені полки, навчені іноземному строю а тепер постало питання про необхідність перетворення в цілому складі російського війська.

    На початку 1682 цар Феодор Олексійович доручив розгляд цього питання князю Василю Васильовичу Голіцину і виборним з військових чинів.

    Виборні оголосили, що, на їхню думку, треба розділити полиці не як і раніше, на сотні, а на роти, полк повинен складатися з 6 рот, кожна рота - з 60 чоловік, замість сотенних голів вибрати ротмістрів і поручників, якими між собою не местнічаться. Тут же виборні оголосили, що необхідно знищити місництво не тільки в ратних, а й у посольських і всякі справи, щоб кожен від великого до малого чину був беззаперечно на тому місці, яке йому государ вкаже. 12 січня було скликано собор із знатного духовенства та членів думи, на якому прочитали думку виборних і цар оголосив, що сам диявол посіяв серед російських людей місництво, від якого у всяких справах була велика спустошення, а ратним людям у битвах поразку, що дід його, батько і сам він багато дбали про викорінення цього зла, і запитав:

    "Скасувати чи по челобітью виборних місництво або залишити його як і раніше?" Патріарх Іоаким відповів, що місництво є джерело усякого зла і тому він з усім духовенством не знає, як дякувати государя за намір викоренити його; світські члени собору оголосили, що згодні з патріархом; тоді государ звелів принести розрядні книги і сказав: "Для досконалого викорінення і вічного забуття всі прохання і записки по місництва наказуємо спалити ".

    Присутні сказали:" Так загине у вогні це богоненавістное, братоненавістное, любов відганяють місництво і вперед та не згадається навіки! " Книги були тут же спалені. Після цього государ оголосив, що накаже скласти кілька родоводів книг, які внесуть прізвища, залежно від їх знатності.

    4. Слов'яно-греко-латинська академія. До царювання ж Феодора відноситься стан проекту вищого училища, або академії. Чернець

    Тимофій, повернувшись із Греції, розповів цареві про жалюгідному становищі православної Церкви на Сході, що відбувається від нестачі освіти; тоді Феодор визнав за необхідне підтримати православ'я на Русі поширенням освіти; засновано було училище, де зібрано 30 чоловік дітей изо усіх станів, а цар писав до патріархів, щоб прислали до Москви вчителів, майстерних в грецькою і латинською мовами і в науках, особливо ж твердих у православ'ї, йому хотілося, щоб це училище обсягом викладання дорівнювало інших європейських академій.

    Написаний був статут для академії, в якому цар говорить, що він, подібно до Соломона, вступивши юнаків на престол, ні про що не хоче так дбати, як про мудрість, царських посад батька, всяких благ винахідниця і совершітельніце. Начальник академії, або охоронець, і вчителі могли бути тільки російські або греки, і останні повинні були мати від патріархів свідоцтво в православ'ї. У учні академії могли вступати люди всіх станів та віку; ніхто не смів тримати домашніх вчителів іноземних мов, але міг, коли хотів, посилати дітей своїх до академії, учні, з успіхом закінчили своє виховання в академії, скаржилися в пристойні чини і як мудрі користувалися особливою царською милістю. Всі вчені іноземці, які приїжджали в Росію, піддавалися випробуванню в академії і лише внаслідок схвалення її приймалися до служби.

    Академія повинна була дивитися, щоб іновірці не поширювали своїх навчань між православними, охоронець дивився за поведінкою всіх іноземців, які звернулися в православ'я; охоронець і вчителі спостерігали, щоб ні в кого не було заборонених Церквою книг, кожен викритий у хуле на православну віру віддавався на суд Опікуна і вчителям, і якщо звинувачення виявлялося правильним, то злочинець піддавався спалення. Таким чином, нова московська академія, попри те, що не була духовним училищем, а всенародним, засновувалася, однак, у видах церковних, повинна була служити Церкви, охороняти православ'я від іновірних навчань.

    Цар Феодор в 1681 році втратив сина і дружини (Агафій Семенівни

    Грушецький); незважаючи на слабке здоров'я царя, Мов переконав його вступити в другий шлюб з Марта Матвіївна Апраксин в лютому 1682, але після весілля хвороба Феодора посилилася, і він помер 27 квітні того ж року.

    ГЛАВА XXXVII

    ЗАГАЛЬНИЙ ОГЛЯД ВНУТРІШНЬОГО СТАНУ МОСКОВСЬКОГО ДЕРЖАВИ

    1. Визначення Московської держави. Під ім'ям Московської держави розумів північно-східні руські князівства, з'єднані в одне московськими князями та збільшені великими просторами на сході внаслідок завоювання царств Казанського, Астраханського і

    Сибірського. Тому що не весь російський народ, не всі російські області перебували під державою московського царя, багато з них перебували під владою королів польських і разом великих князів литовських, то слова:

    Росія, Русь, Російське царство вживалися рідко; тільки титулом своїм московські правителі вказували на це з'єднання всіх російських областей як на щось природне і необхідне, випадково, тимчасово порушене, вони називалися "великий государ, цар і великий князь, всієї Русі самодержець". Зрозуміло, що полякам не подобався цей титул: навіть у разі укладення Поляновського світу вони поралися про його зміну, але в Москві не погодилися на це, і цар Олексій Михайлович після вдалої війни з Польщею прийняв титул "всія Великої, Малої і Білої Русі самодержця".

    2. Ставлення його до Сходу і Заходу. Московська держава, розташоване на європейській Украйни, на кордоні з Азіею, у видаленні від тих держав, які переважно брали участь в європейській історії, відштовхуємося постійно від Заходу ворожими сусідами, поляками та шведами, маючи своє особливе сповідання християнське, зайняте всередині важкою справою встановлення внутрішнього порядку при бідності коштів, - Московська держава внаслідок усіх цих причин не входило в систему європейських держав. На сході вона з торжеством для себе закінчило боротьбу з знесилений, распадшеюся Ордою татарською;

    Москва була сильніше своїх східних сусідів: ні Казань, ні Астрахань, ні інородці сибірські не могли їй протівустать; тільки з кримськими розбійниками їй важко було порозумітися, тому що великі степу захищали від неї півострів і вона змушена була платити щорічно хана, щоб утримати його від нападів.

    Але у скільки Москва була сильніше східних варварських народів, у стільки ж була слабшою західних європейських своїх сусідів, більш майстерних у справі ратному, і тому в історії Московської держави ми бачимо, що воно постійно поширюється на схід і зазнає збитків на заході; тільки за царювання Олексія Михайловича внаслідок приєднання Малоросії і щасливих обставин, за яких була введена війна з Польщею, Москва встигла зробити придбання на заході, і тут же вона повинна була увійти в безпосередні зіткнення з

    Туреччиною.

    3. Правління. Влада в Московській державі зосереджувалася в руках великого государя, царя, всієї Русі самодержця. Нащадки князів і вельмож старовинних, бідні засобами, не могли протидіяти цьому зосередженню; вони не посилалися на довгий час правителями областей, не посилалися на довгий час ватажками військ, тому що походи були короткочасні і воєводи змінювалися. Жили вони постійно в Москві, маючи свої доми при палаті, в Кремлі і біля

    Кремля, в Китай-місті, та постійно знаходилися на очах государя, кожен день рано вранці приїжджали вони все бити чолом государю, потім приїжджали іншим разом після обіду, ввечерні. Писались вони холопами государевим; менш знатні здавна в грамотах до царя писалися зменшувальними іменами; найзнатніші до часів Грозного зберігали право писатися повним ім'ям, але потім всі стали писатися полуіменамі.

    Самий знатний сан був сан боярина, за ним слідував сан окольничого; найвідоміші дворяни, які допускаються до ради, в думу до государя, називалися дворянами думним. Сини знатних людей починали свою службу при дворі в званні спальників і стільникові: перший по черзі спали у царя в кімнаті і слугували йому; друга під час урочистих обідів подавали страву царя, і гостям його; першу посаду як найближча до царя вважалася почесніше. Сини самих знатних людей скаржилися з спальників прямо в бояри, менш знатних - в окольничі, і називалися вони близькі або кімнатні бояри і окольничі. Государ думав, міркував про справи українців з боярами, окольничим і думним людьми, і рада це називалося думою, коли ж цар хотів порадитися про який-небудь таємному справі, то закликав до думи тільки найближчих людей, ближніх бояр і окольничий, які були подаровані з спальників. У найважливіших справах у думу призивалися патріарх і інші архієреї, а цар Іван

    Грозний став закликати і виборних з інших станів, і таке засідання називалося собором.

    Особливо часті були собори при царі Михайлові , коли держава після литовського розорення знаходилося в крайньому скруті і тому постійно зверталася до землі, до народу, з вимогою коштів для свого підтримки; собори бували і на початку царювання Олексія

    Михайловича, але потім, коли держава зміцніло по , як і раніше, собори виходять з ужитку.

    4. Дяки. Письмова частина знаходилася в завідуванні думних дяків

    (державних секретарів), простих дяків і под'ячих. І в

    Московській державі зберігався старовинний погляд, за яким знатні люди, які оточували государя, вважаючи себе дружинниками, покликаними виключно до військової служби, службу пером, а не мечем вважали для себе принизливим, і тому, як не важлива була посада думного дяка, люди знатні її не брали; звичайно в дяки йшли з духовного звання і з торгових людей.

    5. Накази. Управління і суд зосереджувалися в наказах. Государ одному зі своїх наближених наказував відати постійно одне яке-небудь справу або кілька справ, однорідних або зовсім різнорідних, надавав йому на допомогу іншого або двох інших, для пісьмоводства були дяки, піддячі, і утворився наказ. Так як наказ мав свої витрати, то для покриття їх приписувалися до нього у відання міста або відомі розряди податкових людей, з яких він збирав податки. З розвитком державної діяльності кожна нова справа вело до заснування нового наказу, і число наказів збільшувалося все більше і більше. У другій половині XVII століття їх було більше сорока.

    6. Державні доходи. Військо. Внаслідок малості народонаселення порівняно з величезним простором землі, внаслідок незначного розвитку промисловості і торгівлі державні доходи були малі, не задовольняли потреб держави, постійно збільшується, особливо коли потрібно було вести тривалі і важкі війни, як, наприклад, за царя Михайла Феодоровича і Олексія

    Михайловича. Доходи тягнулися до 1 300 000, крім сибірської скарбниці, тобто хутра, які присилаються з Сибіру.

    Маєтки для утримання службових людей були недостатні, і тому під час походу вони отримували платню; витрати на військо збільшилися, коли в XVII столітті побачили необхідність наймати іноземних солдатів, тоді ж складі і полки з російських людей, навчені іноземному ладу і носили іноземні назви - рейтари, драгуни, солдати, але це були лише початки; маса ж війська складалася, по-перше, з придворних , які не втрачали свого колишнього військового дружинного значення, бо всі ці спальники становили государя полк, або гвардію, потім з дворян і дітей боярських і городових козаків: це були ратні люди, які жили звичайно у своїх маєтках і які збиралися на випадок війни; стрільці, що складали гарнізони по містах, що виконували поліцейські обов'язки, жили з родинами своїми в особливих слободах і у вільний від служби час займалися різними промислами. При вбранні, або артилерії, знаходилися гармаші, що жили також особливими слободами. Крім цих ратних людей збиралися під час війни ще так звані даточние люди і йшли по своїй волі охочі люди; набір як даточних людей, також стрільців і солдатів проводився з дворів, а не з душ. Нарешті, при московському війську перебували козаки степові (донські, терські) і татари. Ратні люди виїжджали на війну в латах і шоломах, з вогненним та лучний боєм, тобто озброєні вогнепальною зброєю і луками. За одноголосним свідченням, московське військо набагато краще захищало міста, ніж билося в чистому полі. Це відбувалося від нестачі військового мистецтва, через те, що маса війська не складалася з людей, які постійно перебувають під рушницею.

    7. Міста і села. Місто як і раніше мав значення фортеці, призначеної для захисту околишнього народонаселення від ворога. Як тільки уряд отримувало звістку про вторгнення ворога в яку-небудь область, то розсилало накази вислати з повітів у міста сімейства службових людей, дворян і дітей боярських, також дворових людей і селян з усім маєтком і запасами, хліб ховали по ямах; при цьому уряд оголошував, що, хто не поїде в місто і попадеться в полон, той нехай буде викуплене, сам, уряд його викуповувати не стане, бо сам винен. Стіни більшій частині міст були дерев'яні; під стінами розташовувалися посада, населені посадський, торговельними та промисловими людьми; як багато міст мало відрізнялися від сіл, видно з того, що жителі їх займалися хліборобством.

    управляли містом воєводами, що призначаються від уряду, ил?? виборними правителями, які зазвичай носили назву губних старост; у виборах брали участь і духовенство, і служилі, і посадские люди, але вибиралися дворяни. Справи по воєводського управління зосереджувалися в З'їжджу, або наказовий, хаті. Посадські люди для своїх справ, переважно по городовому господарству, розкладці податків і т. д., вибирали собі свого старосту, який називався земський городовий і всеуездний головний староста. Староста один для міста і повіту, тому що повітові селяни пов'язані з людьми посадських загальними господарськими розпорядженнями, спільно розкладають подати. Справи з управління земського старости зосереджувалися в Земської хаті, повітові селяни надсилали сюди виборних людей до ради.

    Найбагатші торгові люди називалися гостями, потім був поділ на торгових людей вітальні і суконної сотні. Так як посадські люди були головні платники податків, то уряду важливо було, щоб число їх не зменшувалася і щоб вони не ухилялися від податків. Так здавна намагалося воно, щоб вони не переходили в інші стани, що не платять податків.

    Подати платили посадські люди всім світом, за кількістю дворів, що належали до посаду, тяглих дворів; число цих дворів було відомо уряду за переписом , за так званим писарським книгам, і уряд вимагав всіх грошей з усіх дворів, але двори порожніли від вимирання їх господарів, від пожеж, від пагонів посадських людей в інші місця, і решта посадські люди повинні були платити і за тих, хто вибув товаришів своїх, що було їм дуже важко. Важко було їм ще й тому, що багато хто бажав жити в посадах, промишляти різними промислами і тим часом не бути в числі посадських тяглих людей, бути вільними від податків і повинностей; так торгували козаки, стрільці, монастирські, архієрейські служки.

    Діти духовних і самі духовні, а податків не платили, окрім того, щоб відбути від податків, багато хто переходили в приватну залежність, закладалися, за тодішнім висловом, за бояр та інших знатних і сильних людей, під покровительством яких торгували, промишляли різними промислами, не платячи податків, багатіли, купували і брали в заклад на посадах тяглі двори, в Москві та інших містах на міській землі влаштували собі цілі слободи, а посадские люди, не будучи в змозі змагатися з цими привілейованими людьми, не приносили податей, біднішала , розбігалися, відбуваючи від податків. У царювання

    Олексія Михайловича були прийняті заходи для припинення цих явищ: усім грошомінам, до якого б звання не належали, ведено бути в тяглі разом з посадських людьми, також заборонено мешканцям слобід і посадів бути заставників за приватними особами. Забороняючи на міських землях слободи, населені закладнікамі приватних осіб, щоб нікого в ізбилих не було, щоб всі несли рівно державні повинності, уряд за тим же бажанням, щоб нікого в ізбилих не було і щоб не утрудняє збір податків, строго забороняло перехід посадських людей з одного посада в іншій; таким чином, посадські люди були прикріплені до місця свого проживання, але той самий уряд, знову з фінансових спонукань, щоб поповнити московські торгові сотні, переводило волею-неволею найбагатших купців з інших міст до Москви. < p> Купцов уряд вживало в різні посади, наприклад для збору митних та кабацьких доходів.

    Бажаючи одержувати постійні доходи, уряд прикріпили посадських людей до їх посадам; бажаючи, щоб служилі люди, що жили своїми маєтками, мали також постійних працівників, постійні доходи, мали можливість нести державну службу, уряд прикріпили і селян до землі їх. Всі ці прикріплення походять від однієї причини - від бідності держави, від бідності промисловості і торгівлі, від нестачі робочих рук, від невідповідності народонаселення з величезним простором землі, коли і без того слабке народонаселення все більш і більш розтягувалося на знову набувають пустельних просторах, йшло в козаки.

    8. Церква. З установою патріаршества права головного архієрея російської Церкви не збільшилися і взагалі стан Церкви в Московській державі мало різнилася від стану Церкви в древній Росії. Вибір патріарха, якщо цар не мав нікого на увазі завчасно, відбувався за жеребом з декількох кандидатів, призначених присутніх до Москви духовенством. З нагоди важливих справ церковних скликалися церковні собори. Як цар у важливих справах державних закликав для ради патріарха і знатні духовенство, так в містах воєводи в усіх важливих випадках мали радитися з архієреями.

    Вище духовенство в Московській державі користувалося правом клопотати перед влади цивільного за нещасних, просити про помилування винних або принаймні про пом'якшення покарання; в містах жителі, пригноблений, воєводою, зверталися до архієрея з проханням заступитися за них. У монастирях ченці звичайно самі вибирали собі ігуменів; священиків вибирали парафіяни та засвідчили письмово перед архієреєм, що обраний ними людина добра. Якщо за челобітью поміщика поставлявся на священика його ж селянин, то діти цього священика, які народилися до священства, залишалися у селян, але народилися в священстві були вільні.

    Як в XVI столітті собор 1551 звернув увагу на припинення заворушень церковних, так в XVII столітті цим же знаменитий собор 1667: він постановив, щоб у свята не працювали і не торгували, щоб священики навчали дітей своїх і готували їх таким чином на свої місця, причому собор у надзвичайно різких виразах скаржився на неуцтво сільського духовенства ; священикам і дияконам не дозволено було переходити від однієї церкви до іншої; заборонялася бродячий життя ченців, заборонялося уявним самітникам і юродивим бродити по містах і селах; заборонялося духовенству торгувати. Той же собор, скасувавши постанову собору 1621 року, визначив, що католики, які звертаються до православ'я, не повинні бути перекрещіваеми.

    9. Звичаї та звичаї. До другої половини XVII століття, коли вже іноземні, західні звичаї і погляди почали, хоча досить слабо, проникати у вищі верстви суспільства, - до другої половини XVII століття ті звичаї і повір'я, які ми зустрічаємо тепер в житті сільського народонаселення, панували однаково і в палаці царів, і в будинках вельмож, і в хаті селянина. Вищі верстви у домашньої свого життя відрізнялися від нижчих тим, що, маючи більше коштів, тримали своїх жінок під замком. Цариці і царівни жили невидимками; коли виїжджали на прощу, то колимаги їх були завішані тафти; траплялося, що дочки людей значних До заміжжя жодного разу і в церкві не бували; навчати грамоти дівчат вважали абсолютно даремним. Так як товариство з відсутності освіти не становило для жінки гідних розваг, а тільки одні плітки і пересуди, то найкращі люди, піклуючись про моральну чистоту матері сімейства, повинні були радити їй вчинене усамітнення і повне, виняткове занурення в господарські турботи, як зробив автор Домострою .

    Що стосується чоловіків, то відсутність освіти, неможливість займатися наукою, мистецтвом, неможливість брати участь у долі всього сучасного людства по відсутності всіх доступних вістей політичних засуджували їх на пересилання вільного часу в задоволеннях грубих: звідси посилення пияцтва у всіх станах; найкращі люди, уряд церковне і цивільне з благородною ревнощами вказували на згубні наслідки цієї вади і намагалися послабити його, але їх зусилля не увінчалися великим успіхом, тому що не можна було знищити вади, не знищили умов, живили його.

    Самими сумними явищами в Московській державі були правеж, тортури і жорстокі страти. Правеж полягав у тому, що неплатящего боржника били палицями, поки не заплатить; при стягненні казенних недоїмок безліч людей піддавалося цього правежу; панове за свої борги могли виставляти на правеж холопа своїх. Тілесних покарань, батога, Батогом (ціпків) піддавалися люди всіх станів. Щоб змусити злочинця зізнатися в злочині і розкрити всі його обставини, вживалися найжорстокіші тортури. Жінку, яка вбила чоловіка, закопували в землю, залишивши нагорі одну голову; набагато легше карався чоловік, що вбив дружину; фальшивим монетчікам заливали горло розтопленим металом; єретиків і чорнокнижників спалювали.

    У зручності життя більшість жителів Московської держави дуже мало виграло проти предків своїх, російських людей XIII і XIV століть.

    Казна царів була багатшою скарбниці князів московських, багатше золотом, сріблом і дорогоцінним камінням, у них було більше дорогого плаття, більше прислуги знатної, більше коней, більше воза, оббитих оксамитом і сукном; величезна кількість страв готують щодня на кухні царської; столи людей знатних і багатих також відрізнялися достатком; вотчини і помістя доставляли багато харчів.

    Багаті люди виявляли своє багатство в безлічі холопа і коней .

    Але житла були тісні і бідні; кам'яні доми, як і раніше складали рідкість, лавки і столи, покриті килимами, представляли єдину меблі, образу в окладах - єдине прикраса будинку.

    Як нехитрих були житла більшості, видно з того, що дерев'яні будинки, зовсім готові, продавалися на ринках. Вулиці мостилися дерев'яними колодами, пожежі страшно лютували. Багато терпіли жителі міст від пожеж, багато терпіли і від запобіжного засобу від пожеж: це засіб полягало в тому, що в літній час, з травня до вересня, міським жителям заборонялося топити печі в будинках і бані, а для приготування страви велено було класти печі в городах і порожніх місцях, далеко від житла. Це особливо було важко жителям північних міст, що піддаються північним вітрам і холоднеча серед літа, і за їх прохання дозволялося їм топити в похмурі дні, також в призначені дні тижня та у великі свята.

    Рідкісне народонаселення всюди, величезні дрімучі ліси давали великі зручності розбійникам, що багато шкодили сільським жителям, багато шкодили торгівлі. Навіть у самій столиці розбої були сильні; на масниці злодії, всяких чинів люди, великими юрбами їздили і ходили зі зброєю, били і грабували зустрічних.

    осібність Московської держави, часті зносини з азіатцем, постійна ворожість сусідніх європейських держав далі іноземним зносин московського двору характер азіатський. У стосунках цих панувала підозрілість, далеко що переходила межі пристойної й необхідної обережності. Особливо цей характер в дипломатичні зносини почав панувати з часів Івана Грозного, коли були відкриті шкідливі для держави зносини литовського посла з деякими вельможами. На посла дивилися як на людину, що приїхав з ворожими намірами, що приїхав провідувати, і тому його тримали під замком, не дозволяли ні з ким зноситися, хапали тих, хто наближався до посольському двору.

    Чиновник, поставлений до посла, повинен був звеличувати перед обличчям його могутність і добробут Московської держави, а як посол торкався якої-небудь важливий або неприємне запитання, то пристав мав відговорюватися незнанням. Під час проїзду послів через міста по вулицях, через які вони проїжджали, наказувалося товпитися народу, одягненого в краще своє плаття, щоб іноземці бачили скрізь тільки людність і багатство. У зносинах і переговорах насамперед клопоталися про те, щоб іноземці не зменшили і не спотворили як-небудь титул великого государя; це називалося убезпечення честі государевої і вважалося головною справою. Бути в посланниках не вважалося великою пошаною, і тому звичайно вирушали сановники другорядні. Рідко, тільки у випадках особливої важливості, переважно до польського двору, призначалися великими повноважними послами бояри. У XVII столітті поява іноземних резидентів у Москві та московських - при сусідніх іноземних дворах віщувало вже зміну в характері дипломатичних зносин.

    Багато темних сторін знаходили в Московській державі іноземці; свої, російські известия аніскільки не приховують цих темних сторін; голосно волають проти них і Церква і держава, вимагаючи виправлення.

    Але іноземці не могли не віддати справедливості здібностям російського народу. "Неосвіченість сковує цей народ, - говорили вони, - як же він сильний, і страшний, коли придбає освіту!"

    Дійсно, не можна не визнати моральної сили народу, який при самих несприятливих історичних умовах, у сусідстві і в постійної боротьби і зносини з азіатськими варварами, розтягненою на величезних просторах, в країні суворою, далеко від моря, далеко від тих європейських народів, що завдяки збігу різних щасливих умов переважно потрудилися для громадянськості, встиг зберегти свій європейсько-християнський спосіб; працюючи важко і скромно при засобах самих убогих, населив величезні безлюдні простори Східної Європи та Північної Азії, поклав тут початок європейсько-християнської громадянськості; один з усіх слов'янських народів вмів скласти могутню державу; у безперервній боротьбі з несприятливими обставинами, серед важкої і бідною життя свого не схильний морально , не втратив здатності руху на краще.

    Закінчивши з торжеством боротьбу зі Сходом, успокоіваясь від смути внутрішніх, що були на початку XVII століття. Московська держава в той же самий час почало все більше і більше зближуватися із Заходом, запозичувати від нього плоди його цивілізації, хоча уривками, однобічно, з коливанням, як звичайно буває на початку справи, а тим часом разом із внутрішнім посиленням потреби зближуватися з

    Заходом слабшали зовнішні перешкоди до цього зближення, слабшало

    Польська держава внаслідок подій, що ознаменували царювання

    Олексія Михайловича; залишалася одна Швеція, яка загороджував

    Європу від Москви, яка тримала у себе заповітні прибалтійські берега. Зламати цю останню перешкоду і задовольнити так ясно виявила потреби Московської держави - зблизитися з

    Західної Європи - судилося молодшому синові царя Олексія

    Михайловича.

    ГЛАВА XXXVIII

    двовладдя

    I. Обрання на царя Петра Олексійовича. Закону про престолонаслідування не було, а цар Феодор Олексійович не зробив ніякого розпорядження про свого спадкоємця; старший по ньому царевич Іван Олексійович був слабкий фізично і розумово, і тому здоровий глузд вимагав, щоб, минаючи його, звести на престол молодшого царевича, Петра, хоча десятирічного , але обдарованого силою тілесною і великими здібностями. Патріарх

    Іоаким і більшість вельмож були згодні в тому, що необхідно проголосити Петра царем, патріарх Він народу зібратися на площі і запитав, кому з двох царевичів бути на царстві. Пролунали крики:

    "Петру Олексійовичу!" - І патріарх благословив Петра на царство.

    2. Цариця Наталя та царівна Софія. Але смута не забарилася, бо були люди, яким була вигідна смута. Новий цар був від другої дружини

    Олексія Михайловича, що за царювання пасинка Феодора зазнала гірку долю, жила у видаленні, другий батько її, вихователь Матвєєв, був засланий; все це зроблено було підступами родичів першої дружини царя Олексія і друзями їх. Але тепер настав час цариці Наталії: за панівному звичаєм, їй належала опіка над малолітнім сином і разом управління державою; перший її справою було викликати

    Матвєєва з Луха до Москви для заняття того місця, яке він мав, за царя Олексія . Зрозуміло, чого повинні були чекати Милославські та друзі їх, і ось вони почали клопотати всіма силами, щоб син Милославській, царевич Іван, не був позбавлений прав своїх і щоб мачуха його не була правительку. Але хто ж міг діяти тут на першому плані?

    Іван не міг діяти сам за себе, і головну роль взяла сестра його, царівна Софія Олексіївна, що в жіночому тілі мала чоловічої душу.

    У царювання Олексія Михайловича, як ми бачили, нові звичаї проникли до палацу, внаслідок чого повинен був змінитися і погляд на спосіб життя царівен; на них вже перестали дивитися як на приречених самому строгому самітництву. Цією зміною, цією небувалою перш за свободою скористалася сама здатна й енергійна з них, Софія, поспішила вийти в світ, придбала освіта читанням, розмовами з найкращими людьми, зблизилася з одним із самих розумних і освічених вельмож, князюзем Василем Васильовичем Голіциним, придбала вплив.

    Тим важче було для неї відмовитися від усього цього по смерті Феодора, коли правління переходило до роздратовано мачухи і ще більш роздратовано Матвєєву; при цій зміні, крім важкого самітництва, з якого вона вирвалася було, не уявлялося їй нічого попереду, аж ось Софія почала шукати засобів, як би вийти з біди. Законних коштів не було; було одне незаконне: скористатися невдоволенням і хвилюванням збройної маси стрільців.

    3. Стрілецький бунт. Ці невдоволення та хвилювання стрільців походили від несправедливих вчинків з ними полковників, які недоплачували їм царського платні, змушували їх працювати на себе і т. п. Хвилювання почалося ще за царя Феодора Олексійовича; за сходження на престол Петра стрільці подали чолобитну новому уряду, яке виявило слабкість: без дослідження справи визнало полковників винними, відсунув їх, піддав покаранням; стрільці розгнузданої і почали самовольствовать, складати козацькі кола, або віча, і за загальним вироком скидати з каланчею нелюбимих пятісотенних та сотників. Дозволивши собі таку розгнузданість, стрільці, однак, не могли не відчувати, що чинять беззаконня, і що уряд, зміцнівши, не дозволить їм довго вести себе таким чином і строго покарає свавільників.

    Але ось з палацу їм дають знати , що сімейство царський чекає від них послуги, за яку вони не тільки отримають прощення за минуле, а й набудуть право на багаті нагороди: Софія з соумишленнікамі своїми, боярином Іваном Михайловичем Милославським і двоімі братами товстими, постаралася расрустіть між стрільцями слух, що царевич Іван відсторонений незаконно, що Наришкини зазіхають навіть на його життя, що стрільці повинні врятувати царевича, відзначити його зрадникам, що бояри вже збиратися втихомирювати їх, стрільців, чутки ці справили бажане дію між стрільцями, і вони отримали списки імен головних зрадників, яких треба знищити. 15 травня 1682 вранці соумишленнікі Софії проскакали по стрілецьким полкам з вістю, що

    Наришкини задушили царевича Іоанна.

    Стрільці хвилюються і під звуки набату і барабанів рушили в

    Кремль, кричали, що йдуть виводити зрадників і губителів царського дому.

    Підійшовши до палацу, вони почали вимагати голови Наришкіних, які згубили царевича; тоді цариця Наталя вивела на ганок обох братів, Івана і Петра, щоб переконати натовп в їх цілості і неушкодженості, причому царевич Іван оголосив, що ніхто його не нищить. Сум'яття початок вщухати; Матвєєв з патріархом зійшов до стрільцям, розумними, благаючи встиг остаточно їх обеззброїти і вернувся до палацу, щоб заспокоїти царицю, але тут начальник Стрілецького наказу князь Михайло

    Долгорукий надумав гримнути на стрільців і грізно наказав їм розійтися. Стрільці знову розлютилися, кинулися на ганок, схопили

    Долгорукого і скинули його вниз на списи, інші кинулися за

    Матвєєвим, який мав ту ж доля; придворні в жаху розбіглись, і п

         
     
         
    Реферат Банк
     
    Рефераты
     
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

     

     
     
     
      Все права защищены. Reff.net.ua - українські реферати !