компаративний
аналіз розвитку російської культури на Україні та української культури в Росії
(загальнокультурний аспект)
Аналітична
записка
За час
незалежної, окремого існування двох держав - України та Росії --
відбулися значні зміни в культурному житті українців у Росії та росіян
на Україні. Якщо у першому ситуація помітно покращилася, то у другому - різко
погіршилася.
При цьому
слід відзначити початкову неравноположность сторін у суперечці про участь
держави - відповідно, України та Росії - у збереженні національної
ідентичності українців, які проживають на території Росії і росіян, що живуть на
території України.
Так, скажімо,
російські на сьогоднішній день складають 22% населення України (11,5 з 51 млн.
чоловік), і фактично (разом з українцями) є державотворчої
нацією України. При цьому потрібно зазначити, що традиція розвитку і вживання
російської культури, російської мови на Україні сягає корінням у давнину,
є протягом більше тисячі років базою для розвитку української культури,
української мови, про що свідчать пам'ятки давньоруської писемності та
культури - загальні для двох націй. До цих пір понад 54% українців на Україні
вважають себе російськомовними, а 72% вважають, що їм необхідно знання російської
мови.
Але, незважаючи на
це і навіть на те, що 40% населення вважають за необхідне надати російській мові
статус другої державної (проти всього лише 18%), область його застосування
швидко, методично і цілеспрямовано скорочується, що завдає шкоди правам
особистості як російських, так і українців, а також представників багатьох інших
народів.
Інакше йде
справу з українцями та українською культурою в Росії. Тут, за даними українських
громадських організацій, налічується всього 4 368 872 українця, що
становить менше 3% населення Російської Федерації. Більшість етнічних
українців не диференціюють себе з росіянами, є повністю
русскокультурными та російськомовними, не бачать сенсу в переході на український
мова спілкування і в навчанні цій мові дітей.
Намальована
картина робить особливо помітним разючу асиметрію у розвитку української
етнокультурної ситуації в Росії і російської - в Україні. Розглянемо її по
суспільно значущим сферам заломлення.
1.
Установи освіти
1. Сьогодні в
Росії (до речі вже досить давно) відкрито й успішно діє Український
інститут, зареєстрований як автономна частина Московського державного
Педагогічного університету. Проректором цього вузу є В. С. Ідзе, - один
з активних діячів української діаспори в Москві і (якщо за останній час
нічого не змінилося) громадянин України. Інститут твердо розраховує на
перехід на повне фінансування з бюджету Росії.
При цьому потрібно
зазначити, що Український інститут має чинний філію в Башкирії, ведеться
робота з відкриття в найближчому майбутньому також філій у Татарстану, Якутії,
Хакасії, Сургуті і Тюмені (місцях компактного проживання українців в Росії).
Зазначений
інститут активно створює центри дистанційного навчання по всіх українських
організаціям (їх у Росії зареєстровано більше 40) і ця його діяльність не
зустрічає ніяких перешкод з боку російської влади.
Між тим,
слід визнати,, що з деякими труднощами по створенню в Росії різних
навчальних закладів активісти української діаспори, все ж таки, стикаються.
Наприклад, діячами українських громадських організацій неодноразово
робилися спроби відкрити українські школи, у тому числі в Москві,
Петербурзі та інших великих містах Росії. Але, немотря на підтримку російських
влади, ці спроби не мали великого успіху, тому що з неминучістю
наштовхувалися на єдина перешкода: справа в тому, що в українські школи і
класи як правило набирається так мало учнів, що комплектувати повноцінні
навчальні класи стає практично неможливо. І тому лише в Москві
вдалося створити недільну школу при ОУР. І тільки в Башкирії, де українці
проживають компактно і де активно діють українські громадські
організації, на сьогоднішній день функціонують три українські школи.
2. З іншого
боку, в Україні немає сьогодні жодного не тільки російського, але навіть
російськомовного університету чи інституту, жодної російської національної
автономії. При цьому викладання в усіх вузах, де раніше в процесі навчання
переважно використовувався російська мова, послідовно (вольовими рішеннями
української влади) перекладається на мову українську.
Більше того, всі
вступні іспити до вузів України в даний час ведуться українською
мовою, що змушує батьків віддавати дітей в українські школи, позбавляючи їх
права на отримання освіти рідною мовою. За державний рахунок
відкриваються тільки ліцеї, гімназії та курси, що навчають українською мовою.
Аналогічні російські заклади - тільки платні.
Але й це ще не
все. Діловодство в більшості регіонів України тепер вже повністю
перекладено на українську мову. Так що якщо сучасна молода людина не в
повною мірою володіє "державною мовою" він, по суті, з самого
початку своєї кар'єри прирікає себе на животіння на малозначущих
державних і громадських посадах.
Однак,
повернемося до проблематики шкільної освіти. У цьому контексті дуже
показовий один момент: російська література в більшості навчальних програм,
поширених на Україні, включена в загальну програму зарубіжної літератури
поряд і нарівні з західноєвропейськими, а також американської, східними та
африканськими літературами. Багато творів російської класики (наприклад,
"Тарас Бульба" М. В. Гоголя!) Сьогодні взагалі виключені зі шкільних
програм. А на філологічному факультеті Сімферопольського університету з 25
скорочених викладачів - 23 філологи-русисти.
Російськомовні
школи на Україні та в Криму ще поки є, але "русскими" вони є
тільки за назвою: російська історія в них не викладається, російські підручники
не використовуються. У випускному 11-му класі співвідношення годин, відведених на
вивчення російської та української філології одно 1:3. У цілому за останні роки
навіть в Криму кількість годин, відведених на російську мову і літературу,
скоротилося на 35%.
Скоротилося,
також, і загальна кількість російських шкіл на Україні. Так, за рапортам
Мінстату України, до 1996/97 навчального року на Західній Україні, де
проживає близько 300 тисяч "паспортних" росіян (на ділі, зрозуміло,
багато більше), і Львівської області замість 24 російських шкіл залишилося тільки п'ять;
у Волинській та Івано-Франківській - по одній; в Хмельницькій, Тернопільській і
Рівненській - не залишилося жодного російського середнього освітнього
установи!
Навіть у Києві,
де проживає 600 тисяч росіян і 90% населення говорить російською мовою,
кількість російських шкіл з 1991 року скоротилася більш ніж у 7 (!) раз (було 155
- Залишилося 19). І тільки в одному тільки 1997 році було закрито 45 росіян
класів. Таким чином, на всю Київську область на сьогоднішній день залишилася
лише одна російська школа.
При цьому,
скажімо, викладання історії в російських школах ведеться за підручниками, випущеними
фондом Сороса, де Росія зображується головним історичним супротивником
України. Українські видавці публікують таблицю Менделєєва українською мовою.
А викладачі біології сміються і плачуть, коли методичні посібники,
розроблені Міністерством освіти України рекомендують їм перекладати
спеціальну термінологію на українську мову.
Ще 01.07.97
року Урядом України до Верховної Ради був переданий офіційно
Держкомнацміграції розроблений законопроект "Про розвиток та використанні
мов на Україні ", згідно з яким сфера дії російської мови
обмежується максимально., а 08.09.97 року Кабінетом Міністрів України
випущено спеціальну постанову на підтримку цього законопроекту.
Ось чому всі
розмови про те, що - де відома постанова Львівської міської Ради
Народних депутатів суть не дуже продумана ініціатива місцевої влади, як
намагаються нас переконати в цьому деякі українські політики - насправді
абсолютно не відповідає і не може відповідати дійсності. На
Україні йде послідовне і планомірний наступ на російську мову в сфері
освіти. І заперечувати цей факт можуть лише сліпі.
3. Потрібно
сказати, що россійская сторона не залишається байдужою до проблем російської та
російськомовного населення України. Сьогодні зусиллями мера Москви Ю.М. Лужкова і
ректора МДУ ім. Ломоносова В.Ф. Садовничого створений і почав діяти Кримський
філія Московського державного університету. Аналогічний проект, швидше
за все, незабаром буде здійснено і в Донбасі.
Однак
фінансування всіх зазначених проектів головним чином лягає на плечі
виключно російської сторони. Українська сторона, навпаки, докладає всіх
зусилля до того, щоб проблема отримання російськомовного освіти на Україні
ставала все більш гострою.
2.
Установи культури
1. З жовтня
1998 року в самому престижному місці Москви - на Арбаті - почав роботу Культурний
центр України, до самого недавнього часу очолюваний колишнім Міністром
культури України, Петром Семеновичем Сергієнко (Генеральний директор) і Юрієм
Миколайовичем Василенко (Заступник Генерального директора). Центр проводить
велику і різноманітну просвітницьку роботу з популяризації української
культури (включаючи і сучасні ідеологічні аспекти) в Москві. Інша справа,
що вказана робота не завжди буває плідною в силу наявності (загальних для
української політичної еліти) недоліків управління. (Український культурний
центр в Москві в даний момент весь обплутаний боргами, викликаних тими
обставинами, що його керівництво не зуміло правильно побудувати свої
відносини з - українськими ж! - Орендарями площ).
Крім того, в
Москві за підтримки московського Уряду була відроджена Українська
національна бібліотека (завідувач Ю. Г. Кононенко), діє Український
музичний салон, книжкова крамниця, туристичне агентство, український ресторан
на Арбаті і т.д., і т.п.
У Москві,
також, діють різні українські громадські об'єднання. Наприклад, такі
як "Дніпряни" (голова Днепренко А.М.), "Об'єднання
українців в Росії "(голова Руденко А.А.), Українське товариство
"Славутич" (голова Попович П.Р.), Об'єднання українців Криму,
Історичний український клуб (Ідзьо В.Ф.), численні українські
земляцтва (донбасівців - голова Н. С. Луньов; севастопольців --
голова Кириленко ets. У цілому, у Мін'юсті РФ зареєстровано більше 40
українських громадських організацій. Причому, переважна більшість з них при
проведенні своєї діяльності спирається на бюджетні можливості Російської
Федерації або її суб'єктів. Зокрема, Музичний Салон та Об'єднання
українців у Росії одержують дотації через департамент народної освіти, а
Земляцтво донбасівців в Москві добився навіть права встановлення символу
Донецького краю на Манежній площі в Москві.
2. З іншого
боку, в Києві російська громада Києва була насильно відсторонена від роботи
над проектом Російського культурного центру. Та й проект виявився абсолютно
неравнозначен українському аналогу ні по розташуванню (вул. Гончара), ні за
площі землевідведення.
У Львові ж у
відносно Російського культурного центру (громадської організації-штаб-квартири
Російського товариства імені Пушкіна) регулярно відбувалися акти вандалізму: пляшки
із запальною сумішшю, телефонні дзвінки з погрозами і т.д., і т.п.
На Україні за
останнє десятиліття більше, ніж у три рази скоротилася кількість
російськомовних театрів: з 43 до 13. Телетайпних стрічки російських інформаційних
агентств сповнені повідомленнями про заборону та навіть руйнуванні пам'яток культури,
прославляють діячів загальної російської та української історії.
Вже в самі
останні дні ми отримали повідомлення зі Львова про спалення бойовиками УНА-УНСО
храму святого Володимира, створеного працями прихильників РПЦ в Україні, після
того, як головний Львівський собор був переданий владою адептам автокефалістів.
3. Засоби
масової інформації
1.В даний
час у РФ видається величезна кількість українських газет. Наприклад, таких як
"Український кур'єр", (Москва), "Український вибір" (Москва),
"Українська мозаїка" (Москва), "Рідна слово" (Челябінськ),
"Українець на Зеленому клині" (Владивосток), Криниця (Уфа),
"Козацьке слово" (Краснодар), "Украіньске слово" (Мурманськ)
та ін На даний момент у Москві активно діє Інформаційне агентство
"Укрінформ" (Григорович), українське національне радіо,
кореспондентський пункт українського державного телебачення. Існують,
також, плани створення кореспондентських пунктів українських регіональних засобів
масової інформації.
2. З іншого
боку, Україна розглядає захист свого інформаційного простору як
найважливіше завдання безпеки країни, що відображені навіть у Концепції
національної безпеки України. Зазначений підхід визначив створення на
Україні досить жорстких законів "Про інформацію", "Про телерадіомовлення",
"Про друковані ЗМІ".
По суті,
сьогодні офіційно обмежений ввезення на територію України російських друкованих
видань, які визнані "стратегічним товаром". Щоправда, в
дійсності українські "човники" як і раніше займаються
розповсюдженням дрібних партій російської друкованої продукції, - треба ж все-таки
рахуватися з потребами населення! - Але всі ці дії за визначенням мають
нелегітимний і тому спорадичний характер.
Є, правда,
ще й інша категорія українських псевдо-видавців, які приїжджають до Москви
для того, щоб закупити на книжкових розвалах окремі екземпляри російської
масової літератури і передрукувати їх зміст (зрозуміло, без будь-якої оплати
авторських гонорарів і без усіляких надходжень до російського бюджету) на
власних друкарських площах.
На Україні
відключено російське радіо і російське телебачення. Тим не менше, російські
програми на Україні бачать, оскільки TV-сигнали і радіосигналів уловлюються і
посилюються українськими кабельниками, які, таким чином, займаються
перманентним крадіжками російського інтелектуального продукту.
Російські
газети можуть виходити на Україні виключно як продукт спільних
україно-російських видавничих підприємств. Причому, у випадках, коли авторські
колективи зазначених видань виявляють навіть незначні самостійність,
рішеннями спеціальних державних органів їх відразу позбавляють ліцензії.
***
"Така,
загалом картина, що дозволяє судити про деякі нерадісних моменти в
російсько-українських відносинах, що ускладнюють процес взаєморозуміння між
нашими країнами "- саме такими словами, напевно, можна було б
завершити виклад матеріалу в даній аналітичній записці, якщо б не одне
істотна обставина, а саме: останні події у Львові: прийняттям
міською Радою народних депутатів відомого рішення забороняє трансляцію
пісень російською мовою, призупинення роботи чергового російськомовного (а
тому й особливо популярного) радіостанції "Наше радіо", вбивство
Білозіра, і відома полеміка в Києві з приводу російської мови.
Просте
перерахування цих подій само по собі демонструє, якого напруження досягла
політична боротьба навколо російського мови в Україні. Більше того, саме сяють
цієї боротьби з усією певністю свідчить про те, що проблема мови в
сучасній Україні суть проблема аж ніяк не культурна (культурної
самоідентифікації), як її намагаються представити деякі українські
політологи. Проблема російської мови на Україні - це проблема, в першу
чергу, і головним чином, політична.
Дану
аналітичну записку ми закінчимо згадкою про ще один порівняно недавно
став відомим факт. Конкретно: сьогодні у Львові з членів УНА-УНСО
створюються добровільні народні дружини, покликані здійснювати перевірку виконання
рішення Львівської міської Ради Народних депутатів спрямованих на
обмеження на Україні російської мови.
Список
літератури
Манекін Р.В.,
Фролов К.А. Компаративний аналіз розвитку російської культури на Україні і
української культури в Росії (загальнокультурний аспект)
