Про ролі Я. І. Ростовцева у підготовці селянської реформи 1861 р. (1857-1860 рр. .).

П.С. Солоніцин, Самарський державний університет, кафедра російської історії

Ім'я Якова Івановича Ростовцева (1803/04 - 1860 рр..), видатного державного діяча другої третини XIX ст., дуже часто зустрічається на сторінках спеціальної та популярної літератури про селянської реформи 1861 р. [1]. Тим часом Ростовцев міг залишитися в історії і як перетворювач російської військової школи, у чолі якої він фактично стояло понад 25 років життя. Однак крестьянскоя реформа, епо-хальне подія російської історії, в підготовці якого Ростовцеву пощастило брати участь, відтіняла інші, не менш значущі його заслуги.

Біографія Ростовцева практично не розроблена (ми вважаємо, що заповнили цей пробіл). Більш того, досі залишається незрозумілим ідеологічне кредо цього діяча, який вніс, безсумнівно, значний внесок у російську історію. Так чи інакше, всі оцінки, що даються Ростовцеву, носять відтінок невизначеності. Підкреслюється майже завжди його консерватизм і старанність, що, на думку Б.Г. Литвака, робило його в миколаївське царювання "втіленим знаряддям застою" [2]. Роблячи такі висновки, історики всякий раз змушені були шукати розумне пояснення "чудовим", "миттєвого" перетворення цього консерватора "в ревного прогресистів і відчайдушного емансіпатора" [3], яке відбулося влітку 1858

Запропонована ще Я. А. Соловйовим, активним учасником підготовки скасування кріпосного права, інтерпретація поведінки Ростовцева викликає багато питань. Чи можна розглядати неприйняття Ростовцеви земельної звільнення селян у 1857 - пров. пол. 1858 рр.. як вияв його реакційної позиції і захисту поміщицьких інтересів? Чому, допустивши викуп як можливий результат реформи, він довгий час наполягав на такий реакційної мірою, як введення тимчасових генерал-губернаторств і повітових управ з диктаторськими повноваженнями начальників? Якщо Ростовцеви рухав постійний страх революції, то чому ж він допускав активну співпрацю уряду з дворянськими депутатами влітку - восени 1859 р., а ще на початку 1857 хотів порушити громадську ініціативу в селянському питанні? Чи є його участь в розробці селянського питання слушною нагодою "виправдатися" за що зводяться на нього звинувачення у зраді своїх друзів-декабристів, якщо сам Ростовцев розглядав це участь, як "важкий хрест"? Відповіді на ці та інші питання ми спробували дати в спеціальному дослідженні. У даній роботі буде зроблена спроба узагальнити деякі його результати, торкнувшись найважливіші аспекти теми.

Участь Я. І. Ростовцева у підготовці скасування кріпосного права має два аспекти: суто особистісний, суб'єктивний, і державний, пов'язаний з його роллю в еволюції урядової програми реформи та постановці її завдань. Обидва ці аспекти тісно переплетені між собою.

Як людина, вознесений долею на вершину владного Олімпу, Ростовцев завжди намагався ревно виконувати волю своїх августійших покровителів. Однак ми не можемо зупинитися тільки на констатації цього факту. Особистісний аспект Ростовцева участі у підготовці великої реформи пов'язаний ще з особливостями психологічного складу цієї людини, її глибинними світоглядними орієнтирами. Глибока релігійність Ростовцева завжди межувала з містицизмом. Виконання боргу перед монархом робило його причетним до підготовки перетворення, що зачіпає загальні основи національної життя, заново їх формує. На спільному засіданні Редакційних комісій (РК) 16 Березень 1859, яке проходило в колишньому палаці Меншикова, Ростовцев зауважив: "У цьому самому будинку була залу асамблей, в якій Петро закликав до життя суспільство, а нам випаде на долю закликати народ - в цьому наша задача "[4]. Він тричі наважувався просити Олександра II усунути його від участі в розробці селянської проблеми. Навіть через півтора роки після початку роботи Секретного комітету по селянському справі, протягом яких Ростовцев "помолившись, зачав вчитися справі новому", і треба зауважити, досяг у ньому непоганих результатів, влітку 1858 р. він знову просив імператора про звільнення [5]. Свою участь у великій справі Ростовцев міг розглядати як виконання волі Провидіння, вказівками якого потрібно беспрікословно і смиренно слідувати. Такий настрій суб'єктивно надавало його поведінки наліт обраності і героїзму. "Я вмираю, як герой", - будучи вже смертельно хворим, сказав він В.А. Черкаському (проект положення про селян був до цього часу - Січень 1860 р., практично готовий) [6]. Ці слова видають у ньому людину, чий духовний склад сформувався в першій чверті XIX ст., в епоху романтизму [7]. До цього слід додати відчуття жертовності виконуваного боргу (що зближувало Ростовцева з декабристами), сполучене з постійним відчуттям тлінність своєї величі. "У мене попереду кинджал Россі або кибитка Сперанського ", - таку скороминущу запис зробив він влітку 1859 р., зазнавши вже вирують пристрасті навколо робіт Редакційних комісій [8]. Сучасникам Ростовцев здавався чужинцем і тому ще, що він дійсно представляв іншу епоху російського життя, цінності якої зберіг до кінця 1850-х рр..

Ростовцев ідеально підійшов для того завдання, яке поклав на нього Олександр II. Людина демократичного походження (дворянин в другому поколінні), необтяжених становими забобонами, він поєднував у собі культуру дворянського просвітництва початку XIX ст. з її пристрастю до постановки глобальних історичних і моральних проблем з широтою і прозорливістю мислення державного діяча середини XIX ст., здатного бачити і ставити конкретні завдання. Вже у першій своїй записці (квітень 1857 р.) Ростовцев зв'язав процес звільнення селян із загальною культурній та економічній пе-ребудови основ соціального ладу, процесом остаточного "розкріпачення" станів і створенням громадянського суспільства (термін цей неодноразово вживався Ростовцеви [9]). Проект цей налаштовував уряд на тривалий шлях еволюційних реформ з неясними перспективами в майбутньому. За думки Ростовцева, воно має посилити свою законадательную активність таким чином, щоб "відкривати всі шляхи для знищення кріпосного права". Звільнення, відповідно до такого погляду, носить багатоваріантний характер. Уряд "усіма заходами буде допомагати і селянину, і поміщику зверненням кріпосного і в зобов'язаного, і в вільного хлібороба, і у вільної людини, кого без землі, кого з землею, і нікого не ображаючи "[10]. Важливою складовою такого курсу Ростовцев вважав розкріпачення державної села і створення умов для зростання фабричної промисловості, що могло забезпечити поступовий відтік частини сільського населення з села, закріпивши в ній економічно дієздатний елемент [11]. До даних міркувань можна додати і план створення ефективної місцевої адміністрації. На жаль, механізм забезпечення переходу поміщицької села на договірні відносини не був ним опрацьований, що знецінювала в цілому весь проект. Це відзначили практично всі історики підготовки селянської реформи [12].

Новий імпульс реформаторська активність Ростовцева в селянському питанні одержала у зв'язку з виходом 20 листопада 1857 рескрипту Віленського генерал-губернатору В.І. Назимова. План довготривалого реформаторського процесу набував цілком конкретні обриси. У зв'язку з цим ще напередодні виходу рескрипту Ростовцев піддав критиці ідею викупу садибної осілості, пропонуючи відсунути закінчення срочнообязанних відносин на більш тривалий, в порівнянні з нормою рескрипту, термін, здійснивши одночасне особисте звільнення селян і допустив їх переходи. Гарантією дотримання інтересів поміщиків ставала періодична переоброчка, Ростовцев висловився також за поступове знищення обов'язкової праці [13].

Ми розглядаємо негативне ставлення Ростовцева до викупу надільної землі як рельєфне вираження загальних побоювань уряду допустити порушення юридичного права власності, а також боязні фінансових потрясінь, пов'язаної з розладом грошової і банківської системи країни.

Передача обговорень умов реформи на розсуд дворянських комітетів стало наслідком юридичної неопрацьованість урядом питання про закінчення срочнообязанних відносин. Ростовцев наполягав на перетворенні дворянства на активного суб'єкта реформи, що у світлі його політичних поглядів було своєрідним консенсусом між прерогативою верховної влади змінювати існуючі закони і збереженням основних прав підданих (в цьому сенсі примітна його фраза з квітневої записки: "Вінценосці змінюються, але Государ - Той же" [14]). Робота над проектами в губернських комітетах була своєрідною гарантією збереження кредиту довіри підданих до свого монарха, а також перевіркою їх готовності виконати його волю, виражену в словах "поліпшити побут селян". Остання обставина зумовило Ростовцева наївну віру в те, що дворяни неодмінно допустять "щедрий" наділ селян землею і угіддями [15].

Пошук урядом раціонального виходу із ситуації призвів до появи проектів про введення тимчасових генерал-губернаторств і реформи повітових управ з надзвичайними повноваженнями їх начальників. Ростовцев був найбільш активним прихильником даних планів. Тут знаходимо прямий зв'язок з його припущеннями про позитивний вплив освіченого урядового елемента на відсталу російську глибинку, які робилися в період управління Штабом військово-навчальних закладів [16]. У припущеннях щодо кадрового складу повітових начальників, крім випускників університетів, Ростовцев прямо вказував на офіцерів - вихованців відомства військово-навчальних закладів [17].

Вивчення юридичних та економічних аспектів майбутньої реформи в період закордонної подорожі (червень-вересень 1858 р.) змусило Ростовцева скоригувати свою позицію у селянському питанні. Знайомство c друкованої та рукописної літературою, вивчення реформаторського досвіду німецьких держав і імперії Габсбургів привели його до висновку про докорінну відмінність феодальних відносин у Європі та кріпосного права в Росії. У своїх листах до царя Ростовцев доводив тепер неможливість з'єднання прав вільної людини з тривалим обов'язковим користуванням поміщицької землею [18]. Зазначений у літературі увагу Ростовцева до селянського руху у Прибалтиці, поза сумнівом, стало важливим фактором, що дозволив йому змінити свою позицію з питання юридичної регламентації зобов'язаних відносин на рівні уряду [19]. Реформаторський курс об'єктивно набував двосторонню спрямованість захисту інтересів обох станів. Німецькі знайомства Ростовцева допомогли йому краще пізнати голос дворянства, зацікавлені в соціальній стабільності і готового йти на поступки [20].

Варто також відзначити, що в самих закордонних листах аж до лютого 1859 Ростовцев не розглядав викуп як єдину міру виходу селян з зобов'язаного положення. Поряд з цим, він цілком серйозно опрацьовував такі варіанти, як поступовий перехід селян в інші стани, допущення вільного переміщення селянського населення (з чим пов'язаний проект ліберальної реформи паспортної системи) [21]. Таким чином, ми, на відміну від М. Д. Долбілова та інших істориків підготовки реформи [22], не вважаємо страх "масову стихійної пауперизації селянства "визначальним у його позиції. Ростовцев сперся на спонтанні процеси розшарування, які розпочнуться в селі, і цілком допускав так зване "бродяжництво". Ще наприкінці 1830-х рр.. у своїй записці "Природне право" він обгрунтовував "політична нерівність", що, "хоча і здається випадковим, але ... є закон природи ", тобто спочатку властиве людському суспільству [23].

Активна позиція Ростовцева імпонувала імператору, який хотів якнайшвидшого і раціонального рішення кріпак проблеми. Ростовцев стає головним виразником монаршої волі в селянському питанні, що дозволяло Олександру II, не зв'язуючи себе груповими та відомчими інтересами, надати процесу підготовки реформи більший динамізм і задану спрямованість, іскуссно лавірувати між різними інтересами.

Перспектива гарантії викупної операції державними майна, поставлена Ростовцеви в закордонних листах у світлі його контактів з М. Н. Муравйовим, що дав йому відповідні запевнення, набувала конкретні обриси [24]. Активну участь М.П. Позена в проектуванні операції дозволило Ростовцеву краще дізнатися фінансовий аспект проблеми викупу і поставити на порядок денного питання про зміну урядової програми, що було легко досягнуто на засіданнях Головного комітету по селянському справі у листопаді 1858 р. і закріплено Найвищим велінням 4 грудня. Гарантоване винагороду поміщика за викуплену землю з одночасним скасуванням обов'язкових робіт повинні були, на думку Ростовцева, призвести до поширення вільної праці і появи фермерських господарств, в яких активно буде застосовуватися оренда. Як видно, він розраховував, що перехід до вільних відносин відбудеться за короткий термін навіть в тому випадку, якщо викуп не перетвориться в обов'язкову міру, проти чого Ростовцев завжди виступав. За своєю ліберальної спрямованості програма Ростовцева близька до реформаторським проектам, складеним деякими губернськими комітетами Нечорнозем'я. Між іншим, критикуючи проект більшості Симбірського комітету, він різко висловився проти обмеження свободи пересування селян, відзначивши, що планована комітетом волость є "абсолютно зайва і шкідлива бюрократична інстанція "[25].

У січні-лютому 1859 Ростовцев повинен був у третьому раз скоригувати свою позицію у селянському питанні. Пов'язано це з провалом його планів щодо створення на період проведення реформи "сильної влади" на місцях [26]. Дана обставина прискорило постановку питання про необхідність видання загального Положення. Одночасно Ростовцев намагався порушити питання про обов'язкове викуп, однак послідовна позиція царя, стурбованого передбачуваним крахом банківської системи країни, перевела проблему до розряду припущень.

Роботи РК повинні були підготувати проект Положення, який спочатку задумувався Ростовцеви як своєрідний звід проектів губернських комітетів. Він розраховував, що члени РК, спираючись на компетентну думку "освіченого меншини "комітетів, зможуть показати неспроможність авторів" кріпосницьких проектів "[27]. Це дозволило б приготувати грунт для зустрічі депутатів від дворянства і узаконити в його очах урядові припущення. На наш погляд, Ростовцев прагнув надати приїзду депутатів до Петербурга відтінок представництва, а їх колективному думку - характер фактичного легітимного схвалення проекту. Дана позиція Ростовцева своєрідно проявилася в період з'їзду депутатів, коли голова РК зміг усунути негативне враження, викликане складанням поліцейської інструкції МВС [28].

Ми вважаємо, що при організації робіт РК Ростовцев використовував позитивний досвід, накопичений під час керівництва Штабом військово-навчальних закладів, і зокрема, його Навчальним відділом, який структурно і функціонально багато в чому був схожий на РК.

При складанні проекту положення Роствцеву довелося звузити обсяг завдань, які він ставив перед реформою. Ми вважаємо, що все-таки доцільно протиставити органічні основи програми Ростовцева і програми МВС, активним провідником яких в РК був М. А. Мілютін. Ростовцев припускав пов'язати проведення селянської реформи із здійсненням цілого комплексу соціально-політичних перетворень, змінюють основи станового ладу російського суспільства. Реформа мислилася їм у рамках дихотомії "становий лад - громадянське суспільство"; Ростовцев добре розумів, що реформа повинна змінити весь звід законодавства. У процесі роботи РК він пропонував своїм співробітникам розглянути цілу низку ліберальних законів, видання яких він чітко приурочували до виходу в світ визвольного положення [29]. Мілютін і його так звана неформальна група в РК (термін М. Д. Долбілова) більший акцент робили на соціальному аспекті майбутнього перетворення, взявши за зразок соціально-па?? ерналістскіе норми державної села [30]. Ростовцев, які не відчувають себе фахівцем з аграрних питань, за потребою прийняв як робочий варіант положення Проект організований більшості чиновників і членів-експертів, які прагнули дати раціональне визначення умов реформи ще до приїзду депутатів. Ростовцев свідомо прагнув створити ефект згуртованої команди, уникаючи розбіжностей серед членів РК, що було обумовлено загостренням політичної боротьби навколо комісій, небезпекою реакційного повороту. Ми оцінюємо прагнення Ростовцева активно співпрацювати з депутатами обох закликів як цілком усвідомлену лінію на трансформацію робочого варіанта положення РК в бік більшого лібералізму, що могло висловитися в скороченні терміну обмежень пересування селян (див. примітку 5 останньої записки Ростовцева [31]), в розширенні можливостей для орендних відносин, у зменшенні поліцейських повноважень волості. Передчасна смерть реформатора призвела до того, що проект РК отримав характер безальтернативній формули.

Участь Я. І. Ростовцева у підготовці селянської реформи можна, таким чином, розділити на етапи, спадкоємність між якими обумовлена його баченням процесу перетворення як поступового, еволюційного розвитку російської суспільства на засадах матеріальної та правової незалежності особистості. При цьому він чудово усвідомлював, які повинні бути економічні і культурні складові цього процесу. Ця констатація дозволяє віднести Ростовцева до діячів, які стояли біля джерела Великих реформ, разрабивалі ідеологію та практику проведення в життя реформаторських починань.

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.omsu.omskreg.ru/