Зміст:
Ведення 3
1 ВИБРАНЕ РАДА 4
2.Указ ПРО Опричнина. 5
3.ОПРІЧНАЯ ГРОЗА. 7
5.РАЗГРОМ Земський ОПОЗИЦІЇ. 10
6.НОВГОРОДСКІЙ РОЗГРОМ. 13
7.ПОСЛЕДНЕЕ опричних УРЯД 15
8.ОТМЕНА Опричнина. 17
9.ІТОГІ Опричнина. 18
ВИСНОВОК 20
Список використаної літератури: 22
Ведення
Радянські історики розкрили класову сутність опричнини, зазначали її значення у зміцненні військово-феодальної диктатури, в підготовці закріпачення селян помещікамі1. Тим не менше "спори про значення опричнини і про її вплив на політичний розвиток Росії далеко від свого завершення" 2. До теперішнього часу залишається невирішеним і ряд конкретних моментів історії опричнини. У сучасній літературі про неї можна зустріти буквально "полярні взаємно виключають судження з одного й того самого питання" .3 Так, наприклад А. А. Зімін називає події 1575 - 1576 років, пов'язані з воцарінням Симеона Бекбогдановіча "антіоопрічніной", розглядає їх "як остаточний розгром опричнини "4.К аналогічним міркувань приходить і історик Хорошкевич А.А. у своїх історичних трудах.5 Р. Г. Скринніков тлумачить ті ж події як друга "опричнину", бачить в ній відродження опричних порядків .6 Не вирішене питання і про те, чи була в 1972 році опричнина скасована чи ні. Численні розбіжності, як в загальних, так і в конкретних тлумаченнях історії, історик Альшиц Д.М. у своїй праці "Опричнина і формування апарату влади самодержавства" пояснює "не в малому ступені станом джерельної бази" .7 Зімін А.А.: "Ретельне розгляд всіх аргументів, залучалися дослідниками в якості доказів скасування опричнини приводить до висновку, що підстав, що підтверджують дійсну скасування опричнини в 1972 році, не існує "8. Спеціальне дослідження творів Генріха Штаде показують, що: По-перше, Штаде ніколи не служив у опричнині, По-друге, його свідоцтво про скасування опричнини не заслуговує жодної довіри ".9 У 1575 році опричнина була перейменована в" двір "і як свідчення цьому є той факт, що РГ Скринніков у своїй праці прямо згадує про це: «Дворовое уряд продовжував функціонувати до кінця життя Івана Грозного" 10 Іван IV, борючись з заколотами і зрадами феодальної знаті, бачив у них головну причину невдач своєї політики. Він твердо стояв на позиції необхідності сильної самодержавної влади, основними перешкодами до встановлення якої були боярсько-князівська опозиція і боярські привілеї. Питання полягало в тому, якими методами буде вестися боротьба. Гострота моменту і загальна нерозвиненість форм державного апарату, а також особливості характеру царя, колишнього, за - мабуть, людиною украй неврівноваженою, привели до встановлення опричнини.

1 ВИБРАНЕ РАДА
 1545-1547 роках було здійснено кілька заходів, покликаних підкреслити перехід всієї повноти влади до юного государю: Іван Васильович почав ходити у військові походи, одружився з Анастасією Романівні Захар'їна, прийняв титул "царя".
отже невдачі спроб різних «боярських партій» назавжди утвердитися у верховної влади. Невдоволення нижчих верств служилого класу засиллям тимчасових правителів у престолу. Недостатні здібності молодого царя до управління державою і необхідність проведення багатьох перетворень призвели до створення своєрідної урядової групи компромісу між різними верствами пануючого класу, названої пізніше князем Андрієм КурбсьКим з литовським зразком «Вибрана Рада». «... Висунулись і стало близько престолу кілька ділових, благомислячих і обдарованих радників - Вибрана рада» 11.
оль найбільш яскравих фігур у її складі відіграли люди, не сяяли знатністю і не пов'язані родинними зв'язками ні з царським домом, ні з одним з наймогутніших аристократичних кланів. Отже, ніхто не боявся, що вони захоплять владу.
     Отже, на політичну авансцену часів «вибраних Ради» виступили священик Благовіщенського собору в Кремлі Сильвестр і царський постільничий Олексій Федорович Адашев. Крім них в «обраних Раду» увійшли князь Курлятев, князь Андрій Курбський, дяк Іван Михайлович ВисКоватий і деякі інші представники аристократії.
     Думки вчених розходяться питання про цілі даного гуртка і про людей, в нього входили.
     Платонов стверджує, що це була компанія бояр, що об'єдналися з метою оволодіти московської політикою і правити їй по-своєму, тобто «Вибрана Рада» виражала інтереси входили до неї людей. «... Приватний гурток, створений тимчасовими для їх цілей, і поставлений ними близько царя не у вигляді установи, а як збори« доброхотающіх »друзів» 12.
     Інша група вчених, зокрема Зімін і Смирнов, вважає, що дана група бояр виражала інтереси дворянства і далекосяжних кіл боярства. «Обрана Рада ... стала провідником дворянських інтересів» 13.
     Всього десятиліття судилося існувати «вибраних Раді». Але за цей короткий період державне і соціальний устрій Росії зазнало настільки сильні зміни, яких не відбувалося за цілі століття спокійного розвитку. Виникла «Вибрана Рада» не раніше 1549, а в 1560 році її вже не існувало.
     Виходячи з цього, я вважаю, що «Вибрана Рада» носила продворянскій характер. Висловлювати власні інтереси це об'єднання не могло, тому що зміни, проведені в державі в 1550 роки надто значні, щоб бути побічним продуктом діяльності, спрямованої на власне процвітання. Отже, як я думаю, друга група істориків більш вірна в своїх судженнях.
     «Обрана Рада» розробила проект реформ. Одночасно свої чолобитні дав цареві публіцист Іван Семенович Пересвіту. Він радив шукати опору у дворянстві за рахунок бояр. В основу програми реформ були покладені чолобитні Пересветова.
     Вихідним моментом у проведенні реформ стала промова Івана IV 27 лютого 1549 на засіданні Боярської Думи, яка представляла основні напрямки державної політики: давалася різко негативна оцінка боярського правління, розглядалося питання про боярських дітей та їх інтереси, які страждали від «сил», «образ »,« продаж »бояр при вирішенні справ про землі і холопів та інших« багатьох справ », а бояри ж розглядалися джерелом« сил »,« образ »і« продаж ». Отже, реформи 50-х років носили продворянскую забарвлення.
     «Вихідним пунктом перетворень стала критика боярських
зловживань »14.
     У результаті промова Івана IV дала поштовх до проведення широкої програми урядових перетворень.

2.Указ ПРО Опричнина.
В обстановці зовнішньополітичних невдач 60-тих рр.. XVI ст. соратники царя настійно радили встановити в країні диктатуру і розтрощити опозицію за допомогою терору і насильства. Але в Російській державі "жодне велике політичне рішення не могло бути прийняте без затвердження в Боярської думи" 11. Тим часом позиція думи і церковного керівництва була відома і не обіцяв успіху підприємству. З цієї причини цар змушений був обрати абсолютно
незвичайний спосіб дії. Прагнучи нав'язати свою волю "раді великих феодалів" 15, він оголосив про зречення від престолу. Таким шляхом він розраховував "вирвати у думи згоду на введення в країні надзвичайного стану."
Зречення Грозного передували події самого драматичного властивості. Спочатку грудня 1564 царська сім'я стала готуватися до від'їзду з Москви. Іван IV "відвідував столичні церкви і монастирі і щиро молився в них" .16 На превеликий незадоволення церковної влади він звелів забрати і звести до Кремля найбільш шановані ікони. У неділю, 3 грудня, Грозний був присутній на богослужінні в кремлівському Успенському соборі. Після закінчення служби він зворушливо попрощався з митрополитом, членами Боярської думи, дяками, дворянами і столичними гостями. На площі перед Кремлем вже стояли "сотні навантажених возів під охороною кількох сотень озброєних дворян. Царська родина покинула столицю, забравши з собою всю московську" святість "і всю державну скарбницю, які стали свого роду заставою в руках Грозного" .17 Царський виїзд був незвичайний . Ближні люди, що супроводжували Івана, отримали наказ забрати з собою сім'ї. , Що залишилися в Москві бояри і духовенство перебували в повному невіданні про задуми царя і "в подиві і у зневірі биша, такому государьскому великому незвичайного підйому, і путнього його ходи НЕ ведів куди бяша". Царський "потяг" поневірявся в околицях Москви протягом декількох тижнів, поки не досяг укріпленої Олександрівської слободи. Звідси на початку січня цар сповістив митрополита і думу про те, "від великі жалості серця" він залишив свою державу і вирішив оселитися там, де "його, государя, бог наставить" 18. З слободи цар направив до Москви гінця з листами до думі і городянам. У той час, коли члени думи та єпископи зійшлися на митрополичому дворі і вислухали звістка про царську на них опалі, дяки зібрали на площі багато народу і оголосили їй про зречення Грозного. У прокламації до городян цар просив, "щоб вони собі нікоторого сумненія не тримали, гніву на них і опали нікторие немає" 19. Оголошуючи про опалі можновладцям, цар як би апелював до народу у своєму давньому суперечці з боярами. Він не соромлячись говорив про утиски та образах, завданих народу "зрадниками-боярами" 20.
Серед членів боярської думи, звичайно ж, були противники Грозного, які користувалися великим впливом. Але через загальне обурення на "зрадників" ніхто з них не наважився підняти голос. Натовп на палацової площі прибувала час від часу, а її поведінка ставала все більш загрозливою. Допущені в митрополичі покої представники купців і городян заявили, що залишаться вірні старої присяги, будуть просити у царя захисту "від рук сильних" і готові самі "спожити" всіх государевих зрадників ".
Під тиском обставин Боярська дума не тільки не прийняла зречення Грозного, але "вимушена була звернутися до нього з вірнопідданських клопотанням" 21. Представники митрополита і бояри, не гаючи часу, виїхали в слободу. Цар допустив до себе духовних осіб і в переговорах з ними заявив, що його рішення остаточно. Але потім він "поступився" слізним моління близького приятеля Чудовський архімандрита Левків та новгородського єпископа Пимона. Потім у слободу були допущені керівники думи. Слобода справляла враження військового табору. Бояр призвели до палацу під сильною охороною, як явних ворогів. Керівництво думи просило царя скласти гнів і правити державою, як йому "щороку" 22.
У відповідь мова царя докладно викладена в записках опричників-іноземців Таубе і Крузе.23 Сам по собі це джерело не вселяє великої довіри. Але в ньому фігурують багато сюжети, присутні в справжньому посланні царя Курбскому.24 Цар заявив боярам, що вони і раніше намагалися знищити славну династію і тепер щогодини готові зробити це. У словах Івана можна побачити прямий натяк на змови на користь Старицького. Як і в листі, КурбсьКому, цар найохочіше стосувався таких тем, як "розпусту боярського правління в роки його дитинства" 25. У слободі Іван IV висунув нові звинувачення проти бояр. Він заявив, ніби після смерті батька бояри хотіли позбавити його законних прав і зробити своїм государем вихідця з роду князів Горбатих-ШуйсьКих. І цих людей він щодня змушений бачити в числі тих, хто причетний до правління. Свою гнівну мова Грозний уклав словами про те, що "зрадники перевели його дружину і прагнуть знищити його самого, але бог чинив опір цьому і розкрив їх підступи. Тепер він, цар, зобов'язаний вжити заходів, щоб попередити що насувається лихо" 26. Коли цар під приводом боротьби зі змовою зажадав від бояр надання йому надзвичайних повноважень, вони відповіли покірним згодою. Для вироблення угоди з думою цар залишив у слободі декількох бояр, а інших у той же день відіслав до столиці. На підготовку вироку про опричнині пішло більше місяця. У середині лютого цар повернувся до Москви і подав на затвердження думі і святині собору текст вироку. У промові до собору Іван сказав, що для "охорони" свого життя має намір "вчинити" на своїй державі "опричнину" з двором, армією і територією. Далі він заявив про передачу Московської держави (Земщина) в управління Боярської думи і присвоєння собі необмежених повноважень і прав без поради з думою "полум'я" на "неслухняних" бояр, карати їх і відбирати у скарбницю "животи" і "статки" опальних.27 При цьому цар особливо наполягав на необхідності покінчити зі зловживаннями влади та іншими несправедливостями. У цьому, як не парадоксально, полягав один із найголовніших аргументів на користь опричнини.
Уряд без праці домігся від собору схвалення підготовленого указу. Члени думи зв'язали себе обіцянками в дні династичного кризи. Тепер їм залишалося лише вірнопідданських подякувати царя за турботу про державу.
Організована за типом удільного князівства "опрішніна" перебувала в особистому володінні царя. Управляла опричнина особлива Боярська дума. Формально її очолював питома князь молодий кабардинець Михайло Черкаський, брат цариці. Але "фактично всіма справами в думі розпоряджалися Плещєєво" 28 (бояри Олексій Басманов і Захарій очинь, кравчий Федір Басманов) і їхні друзі (Вяземський і Зайцев) .29
До складу опричного "спадку" увійшло кілька великих палацових волостей, які повинні були постачати опричних палац необхідними продуктами, і великі північні повіти (Вологда, Великий Устюг, Вага, Двіна) з багатими торговельними городамі.30 Ці повіти служили основним джерелом доходів для опричного казни . Фінансові турботи опричного спонукали уряд взяти під свій контроль також головні центри солепромишленності: Стару Русу, Каргополь, Сіль Галицьку, Балахна і Сіль Вичегодскую. Свого роду соляна монополія стала "найважливішим засобом фінансової експлуатації 19/1 населення з боку опричнини" .31
3.ОПРІЧНАЯ ГРОЗА.
Цар забрав у опричнину Суздальський, Можайський і Вяземський повіти, а також близько десятка інших зовсім мелкіх.32 Повітові дворяни були викликані до Москви на огляд. Опрична дума на чолі з Басмановим прискіпливо допитувала кожного про його походження, про родовід дружини і дружніх зв'язках. У опричнину відбирали худородних дворян, що не знали з боярами. Укомплектована з незнатних дворян опричного військо мало стати, за задумом Грозного, надійним знаряддям у боротьбі з феодально-аристократичної опозицією. При зарахуванні до государя доля кожен Опричник клятвено обіцяв "викривати небезпечні задуми, загрожували царя, і не мовчати про все поганому, що він дізнається" 33. Опричникам заборонялося спілкуватися з Земщина. Питомі васали царя носили чорний одяг, зшитий з грубих тканин. Вони прив'язували до пояса у сагайдака якусь подобу мітли, що символізувало прагнення "вимести" з країни зраду.
Опрична тисяча була створена як привілейована особиста гвардія царя. Служба з опричнині відкривала широкі перспективи перед худороднимі дворянамі34. Їм збільшили земельні "оклади", для чого провели конфіскацію земель у тих землевласників, які не були прийняті на опричних службу.
... У перші дні опричнини Москва стала свідком кривавих страт. За наказом царя опричних кати обезголовили князя Горбатого, його 15-річного сина і його тестя - П. П. Головіна 35. Грозний недарма виправляв офіційну історію свого царювання. Літописи замінили відсутні слідчі матеріали, скомпрометувавши багатьох впливових прихильників Старіцкіх36. Але репресії опричників відносно них носили помірний характер. Боярин князь І. А. Куракін і боярин князь Д. І. Німий-Оболенський, яких літописні приписки зображували керівниками змови на користь Старицьких, були пострижений в ченці і заточені в монастир. Розжалуваний боярин князь С. В. Ростовський, колись засуджений до смертної кари, був схоплений на воєводстві в Нижньому Новгороді і убитий. Голову вбитого опричники привезли до Москви царю.37 Жертвами опричнини стали ще двоє знатних дворян, що не входили раніше до думи: брат убитого раніше боярина Юрія Кашина-князь Іван - і князь Дмитро Шевирьов.
Очевидці перших днів опричнини Таубе і Крузе відзначили, що царські опричники форменим чином тероризували мешканців князівських гнізд. Опальних княжат хапали і вивозили на заслання, а членів їх сімей виганяли з садиб, і ті повинні були добиратися до місця поселення самі. Оскільки опальним заборонялося брати з собою що-небудь з майна, що деякі змушені були харчуватися в дорозі милостинею.
Влада не пожелаЧи обтяжувати себе турботами про зміст засланих і з цієї причини вирішили наділити їх землями в місцях поселення на східній околиці. Присланий з Москви окольничий Н. В. Борисов провів в 1565-1566 рр.. опис всіх наявних земель Казанського краю, включаючи землі татарські, чуваські, мордовські і землі палацу. Розподілом помість відала місцева адміністрація, на чолі якої Грозний поставив найбільш знатних і впливових осіб з числа засланих. Таким чином, питаннями про розподіл казанських помість займалися самі засланці. Незважаючи на те, що для пристрою опальних дворян були використані землі Казанського й Свіяжского повітів, «казанської земельки" не вистачало для скільки-небудь стерпного забезпечення поселенцев38. Головні воєводи Казанського краю - опальні бояри князі П. А. Куракін і А. І. Котирі -Ростовський при помісному "окладі" в 1000 чвертей ріллі змогли отримати не більше 120-130 чвертей ріллі і перелоги. Інші княжата повинні були задовольнятися ще більш меншими маєтками. Деякі дворяни були "іспомещени всім родом" 39. 12 князів Гагаріних отримали одне крихітне маєток на всіх. Джерела дають підставу зробити висновок, що засланці дворяни одержували казанські маєтку замість старих земельних володінь, а не на додаток до нім40. Автори офіційної літопису виразно вказували на те, що посилання дворян до Казанського край супроводжувалася конфіскацією їхнього майна. "А дворяни і діти боярські, - писав літописець, - які дійшли до государскіе опали, і на тих (цар) опалу свою клав і животи їх імал на себе ".41 Достовірність літописного известия підтверджують справжні приказні документи тих років. Згідно з даними офіційної літописі, при заснуванні опричнини були привселюдно страчені п'ятеро. За розмахом ці репресії ніяк не відповідали військових приготувань опричнини. Хоч би впливовими не були страчені люди, цар міг знищити їх без поділу держави та установи опричного гвардії. Факти, пов'язані з казанської посиланню, дозволяють пояснити парадокс. Особлива збройна сила знадобилася царя в той момент, коли він замислив здійснити широку конфіскацію князівських земель42. Влада чудово усвідомлювали, що незаконне з точки зору традицій відчуження вотчин без суду, без будь-якої провини з боку землевласників викличе сильне обурення, і готувалися придушити протидію знати озброєною рукою. опричних репресії мали своє історичне коріння. У міру дроблення древньої Ростово-Суздальської землі місцева династія поклала початок суздальському, московському, ростовському, Ярославський та Стародубському князівським домівках. Піднесення Москви і об'єднання земель призвели суздальську знати на московську службу. Покинувши "великі князювання" і уділи, князі зібралися в Москві, щоб спільно керувати Руською землею. Молодша "братія" московських государів, повна заздрості до правлячої династії, щільною стіною оточила трон. Монархія стала полонянкою аристократії. Старина надійно захищала привілеї знати, тому що почалася в XVI ст. перестройка43 системи управління неминуче наштовхувалася на її опір. Продворянскі реформи 50-х років не могли підірвати вплив суздальської знаті. При Адашева чотири суздальські князівські прізвища (ШуйсьКі, Ростовські, Ярославські, Стародубський) надавали всебічний вплив на політичне керівництво країною. Вони мали найбільше представництво в Боярської думи (17 бояр і окольничий) і в великому числі служили у складі "государева двору" (265 князів) 44. Суздальські князі сиділи великими гніздами на території колись належали їм великих і удільних князівств і продовжували володіти великими земельними багатствами. На відміну від нечисленних удільних князів переважно литовського походження корінна суздальська знати мала у своєму розпорядженні міцними зв'язками з дворянством.
Політичні домагання суздальської знати вселяли російським самодержцям найбільші побоювання. Не дивно, що вона стала головним об'єктом гонінь в момент, коли Грозний зробив спробу затвердити свою необмежену владу. Перші опричних репресії мали чітку антікняжескую спрямованість. Вони відрізнялися великою послідовністю. Казанська посилання завдала найсильнішого удару суздальської знаті. Установа опричнини спричинило за собою крах князівського землеволодіння. Катастрофа була настільки велика, що ніякі подальші амністії та часткове повернення родових земель опальним князям не могли ліквідувати її последствій.45


5.РАЗГРОМ Земський ОПОЗИЦІЇ.
Після виступу Земцов влади не лише не скасували опричнину, але постаралися зміцнити її ізнутрі.46 Цар забрав у опричнину Костромської повіт. Чисельність опричного корпусу збільшилася з 1 до 1,5 тис. чоловік. Уряд не тільки розширювало кордону опричнини, а й зміцнювало найважливіші опричних центри, будував замки та фортеці. На відстані рушничного пострілу від кремлівської стіни, за Неглинної, протягом півроку виріс потужний замок. Його оточували кам'яні стіни висотою в три саж. Виходили до Кремля ворота прикрашала фігура лева, розкрита паща якого була звернена в бік Земщина. Шпилі замку вінчали чорні двоглаві орли. Вдень і вночі кілька сот опричних стрільців несли варту на його стінах. Замок на Неглинної недовго здавався царя надійним притулком. У Москві він почував себе незатишно. У його голові народився план заснування власної опричного столиці у Вологді. Там він задумав збудувати потужну кам'яну фортецю на зразок московського Кремля. Опричних влада приступила до негайного здійснення цього плану. За кілька років була зведена головна південно-східна стіна фортеці з десятьма кам'яними вежами. Близько 300 гармат, відлитих на московському гарматному дворі, були доставлені до Вологди. 500 опричних стрільців цілодобово стерегли стіни опричного століци.47 Набори дворян в опричних армію, будівництво замку біля стін Кремля, спорудження фортеці у Вологодській краї в значній відстані від кордонів та інші військові приготування не мали мети зміцнення оборони країни від зовнішніх ворогів. Вся справа полягала в тому, що цар і опричники "боялися внутрішньої смути і готувалися озброєною рукою придушити заколот земських бояр" 48
Майбутнє не викликав впевненості недовірливого самодержця. Привид смути породив у його душі тривогу за власну безпеку. Перспектива вимушеного зречення здавалася все більш реальною, і цар повинен був зважити всі шанси на порятунок у разі несприятливого розвитку подій. Зокрема, Іван став думати про чернечому клобуку. Будучи в Кириллова на прощу, цар запросив до відокремлену келію декількох старців і в глибокій таємниці розповів їм про свої сокровенні помислах. Грозний постарався переконати ченців у серйозності своїх слів і
негайно пожертвував їм велику суму з тим, щоб йому відвели в стінах обителі окрему келію. Келія була приготовлена негайно. Незважаючи на всі старання зберегти в таємниці зміст кирилівського розмови, чутки про наміри царя дійшли до Земщина і там справили сильне враження. Впливовим силам Земщина постриг Грозного здавалося найкращим виходом із ситуації. Вони не питали більше сумнівів щодо того, що без видалення царя Івана нема чого думати про знищення опричнини. Опрична дума повернулася до колишніх насильницьких методів правління країною, але в її політиці намітилися ознаки невпевненості та слабкості. Необережними і двозначними промовами на Кирилова цар дав багату поживу для всіляких розмов в Земщина, і зміцнися опозицію. Всі пам'ятають було перше зречення Грозного, і тому головним предметом суперечок у Земщина стало питання, хто займе трон у випадку, якщо цар одягнеться в чернечу рясу. Супротивники царя не бажали бачити на престолі 13 - річного спадкоємця царевича Івана, при якому батько міг у будь-який момент знову взяти кермо влади в свої руки. Після спадкоємця найбільшими правами на престол мав Володимир Андрійович, онук Івана III. Цей слабовільний і недалека людина здавався боярам прийнятним кандидатом. Вони розраховували при ньому повернути собі колишній вплив на справи держави.
Іван IV давно не довіряв братові і намагався надійно захистити себе від його інтриг. Він ув'язнив у монастир його вольову та енергійну мати, призначив на спадок бояр, не викликали підозр, нарешті, відібрав у брата родове Старицької князівство і дав йому замість Дмитров і декілька інших міст.
Опричних гоніння покінчили з прихильниками Старицького в Боярської думи. Тепер князь Володимир ще менше, ніж раніше, міг домогтися царського титулу за підтримки одних тільки своїх прихильників. Значно більшою мірою і доля корони залежала від впливового боярства, який очолював Земщина. У періоди міжцарів'я управління здійснювала Боярська дума, представниками якої виступали старші бояри думи - стаєнь. За традицією конюшим ставали місцеблюстителем до вступу на трон нового государя. Не дивно, що розбрат між царем і боярами і чутки про можливе постригу государя не тільки викликали привид династичного кризи, а й поставили в центр боротьби фігуру Конюшого Челядніна-Федорова.
Тим часом Грозний був зайнятий своїми військовими планами. З настанням осені він зібрав всі військові сили Земщина і опричнини для нового вторгнення до Лівонії. Похід почався, як раптом цар скасував його, спішно покинув армію і на перекладних помчав до Москви. Причиною раптового від'їзду було звістку про змову в Земщина.
Відомості про змову суперечливі і заплутані. Багато сучасників знали про нього з чуток. Але тільки двоє - Г. Штаде і А. Шліхтінг - були очевидцями. Штаде кілька років служив перекладачем в одному з земських наказів, особисто знав "главу змови" Конюшого Челядніна і користувався його розташуванням. Обізнаність його відносно настроїв Земщина не викликає сумнівів. За словами Штаде, у земських увірвався терпець, вони вирішили обрати на трон князя Володимира Андрійовича, а царя з його опричниками винищити, і навіть скріпили свій союз особливої записом, але князь Володимир сам відкрив цареві, змова і все, що задумували і готували земські. Шліхтінг, подібно Штадену, також служив перекладачем, але не в наказі, а в будинку у особистого медика царя. Разом зі своїм паном він відвідував опричних палац і як перекладач брав участь у бесідах доктора з Опанасом Вяземським, безпосередньо керували розслідуванням змови. Шліхтінг мав у своєму розпорядженні самої різноманітною інформацією, але він, двічі торкаючись питання про земський змові, дав дві протилежні і взаємовиключні версії події. У своїй записці, під заголовком «Новости", він зобразив Челядніна зловмисних змовником, а в більш детальному "Оповіді" назвав його жертвою тирана, наповнених навіть в поганих помислах. І Шліхтінг, і Штаде служили в опричнині і черпали відомості в опричних колах, де погляд на події підпорядкований, був упередженою і суто офіціозної точці зору. Протилежну версію передавали неофіційні літопису земського походження. Їх автори на відміну від опричників стверджували, що вина земців зводилася до необережних розмов: незадоволені земські люди "ухилялися" у бік князя Володимира Андрійовича, лихі люди видали їх мови царя і незадоволені "з гріхом словес своїми, погибоша".
З'ясувати, де кінчалися крамольні мови, і починався справжній змову, ніколи не удастся49. Невдоволення Земщина носило цілком реальний характер. Незадоволені вичерпали легальні можливості боротьби з опричнина. Переслідування переконали їх, що цар не має наміру скасувати опричних режим. Тоді вони потай стали обговорювати питання про заміну Грозного на троні. Рано чи пізно противники царя мали посвятити в свої плани єдиного претендента, який мав законними правами на трон, князя Володимира Андрійовича. Останній, опинившись в двозначному становищі, спробував врятувати себе доносом. Під час походу до Лівонії він передав цареві розмови, які вели в його присутності незадоволені бояри. Цар побачив в його словах безпосередню для себе загрозу, початок боярської крамоли, якою він боявся, і давно чекав. Ймовірно, свідчення князя Володимира не відрізнялися великою певністю і не могли служити достатньою підставою для звинувачення Челядніна. Популярність Конюшого в думі і столиці була дуже велика, і Іван зважився віддати наказ про його страту лише через рік після "розкриття" змови. Не маючи докази проти "змовників", цар вдався до провокації. За його наказом князь Володимир відвідав нічого не підозрював Челядніна і по-дружньому попросив його скласти списки осіб, на підтримку яких він може розраховувати. У списки Челядніна записалися 30 осіб, що прагнули здобути прихильність претендента на трон. Все відбувалося в суворій таємниці, і ніхто не чекав біди.
Підступно "викриє" незадоволених, цар приступив до розгрому "змови". Опричники почали з того, що стягнули з Конюшого величезну грошову контрибуцію і заслали його в Коломну50. Багато його спільники були негайно страчені. Розпочався трирічний період опричного кривавого терору, який увійшов в історію як "опричних терор" 51. Під вагою терору замовкли московські літописи. Грозний запросив до себе на слободу поточні літописні записи і чернетки і, за - мабуть, більше не повернув їх Посольському наказом. Опричнина поклала кінець культурної традиції, яка мала багатовікову історію. Сліди російського літописання загубилися в опричного Олександрівській слободі. ... Почалися страти викликали різкий протест з боку вищого духовенства. Митрополит Філіп відвідав царя і довго розмовляв з ним наодинці. Переконавшись у марності умовляння, він почекав момент, коли цар з усією своєю свитою з'явився на богослужіння в кремлівський Успенський собор, і при великому скупченні народу виголосив проповідь про необхідність скасувати опрічніну52. Це порушило благочиніє церковної служби і мало несприятливий для Грозного результат. На другий день про зіткнення царя з митрополитом говорила вся столиця. Відкритий розбрат з главою церкви ставив Грозного у винятково скрутне становище. Він змушений був піти у слободу і зайнятися там підготовкою суду над Філіпом. Опричних влади поспішили викликати з Новгорода відданого царю архієпископа Пимона, а потім направили в Соловки особливу слідчу комісію, яка складалась з опричників і духовних осіб. Комісія провела розшук про життя Пилипа в Соловецькому монастирі і за допомогою погроз і підкупу примусила кількох ченців виступити зі свідченнями, порочить їх колишнього ігумена. Повернувшись із Соловків, слідча комісія представила боярам матеріали про порочної життя митрополита. На той час опозиція в думі була обезголовлена терором, і ніхто не наважився висловити вголос своїх сумнівів. Слухняно слідуючи волі царя, земська боярська дума винесла рішення про суд над главою церкви. Щоб залякати і Пилипа, і цар послав йому в монастир зашиту в мішок голову його троюрідного брата М. І. Колычева. Пилипа судили в присутності Боярської думи і вищого духовенства. Філіп змушений був служити службу після того, як соборний суд виніс йому вирок. У середині служби в Успенський собор увірвалися опричники. З Колычева здерли клобук і мантію, кинули його в прості сани і відвезли його в Богоявленський монастир. Визнаний винним у "скнарість справах", Количев підлягав вічного ув'язнення в монастирській в'язниці. Замовкли голоси незадоволених в Земщина. Не тільки змовників, але і запідозрених у співчутті їм спіткала сувора кара. Пройшов рік, і посилювався терор поглинув не тільки супротивників опричнини, а й тих, хто стояв біля її колиски.
6.НОВГОРОДСКІЙ РОЗГРОМ.
Ретельно спостерігаючи за станом справ у країні, Грозний всюди бачив ознаки насувається лиха. На початку 1569 нечисленний литовський загін за загадкових обставин захопив важливий опорний пункт оборони на північно-заході Ізборських неприступну фортецю. Глухий вночі зрадник Тетерін, переодягнувшись у опричних одяг, наказав варті відкрити ворота. Після звільнення Ізборських опричники оголосили Ізборських под'ячих спільниками Тетеріна і стратили їх. Ізборських зрада кинула тінь на всю наказовому адміністрацію і жителів Новгорода та Пскова. Розмножилася всюди ознаки невдоволення викликали підозри щодо того, що Псков і Новгород за несприятливих обставин візьмуть приклад Ізборськ. До цього часу Іван IV отримав детальну інформацію про переворот в Швеції, в результаті якого його союзник Ерік XIV був, скинутий з престолу. Шведські події підсилю?? та власні страхи царя. Подібність ситуацій було разючим. Ерік XIV, за словами царських послів, стратив багатьох знатних дворян, після чого став боятися "від своїх бояр вбивства". Підозри і страхи з приводу Ізборських подій і шведські известия вирішили наперед долю Старицького. Цар намірився покінчити раз і назавжди з небезпекою заколоту з боку брата. Опричники поставили за мету довести, ніби князь Володимир замислив отруїти царя і всю його сім'ю. Вони заарештували палацового кухаря і звинуватили його в злочинній змові з братом царя. При кухаря знайдено "був порошок, оголошений отрутою, і велика сума грошей, нібито передана йому Володимиром Андрійовичем. У ті ж самі дні табір Володимира Андрійовича був раптово оточений опричних військами. Князь був доставлений в слободу до царя, де після очної ставки з палацовим кухарем і короткого розгляду "справи" він був засуджений на смерть. З родинного лицемірства цар примусив брата до самоубійству53.
Вчинений після страти Старицького розгром Новгорода приголомшив сучасників. У грудні 1569 цар скликав в Олександрівській слободі все опричного воїнство і оголосив йому звістку про "великій зраді" новгородцев54. Не гаючись війська, рушили до Новгороду. 8 січня 1570 цар прибув до древнього город55. На Волховському мосту його зустрічало духовенство з хрестами та іконами. Але торжество було зіпсовано в перші ж хвилини. Цар назвав місцевого архієпископа зрадником і відмовився прийняти від нього благословення. Після служби цар звелів варті схопити архієпископа Пимона і пограбувати його подвір'ї. Опричники пограбували Софійський собор, забрали дорогоцінну церковне начиння та ікони. У місті пройшли повальні арешти. Опричники відвезли заарештованих до царського табір на Городище. Суд над головними новгородськими "змовниками" на Городище з'явився центральним епізодом усього новгородського походу. Опричних слідчі і судді діяли прискореними методами, але і при цьому вони не могли допитати, піддати тортурам, провести очні ставки, записати свідчення і, нарешті, стратити кілька сот людей за два-три тижні. Всього імовірніше, суд на Городище тривав три-чотири тижні і завершився в кінці січня. З цього моменту новгородське "справа" вступило у другу фазу. Описавши розправу на Городище, місцевий літописець зауважує: "За кінця того государ зі своїми військовими людьми почав їздить близько Великого Новгорода по монастирях" .56
Вважаючи провину чорного духовенства доведеною, цар вирішив відвідати найголовніші з монастирів в околицях міста для того, щоб особисто бути присутнім при вилученні скарбниці, завчасно опечатаної опричниками. Опричники забирали гроші, грабували келії, знімали дзвони, громили монастирське господарство, сікли худобу. У підсумку опричного розгрому чорне духовенство було пограбовано до нитки. У опричних скарбницю перейшли безцінні скарби Софійського будинку. За даними новгородських літописів, опричники конфіскували скарбниці також у 27 найстаріших монастирів. У деяких з них Грозний побував особисто. Царський об'їзд зайняв щонайменше, кілька днів,