ПЕРЕЛІК ДИСЦИПЛІН:
  • Адміністративне право
  • Арбітражний процес
  • Архітектура
  • Астрологія
  • Астрономія
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографії
  • Біологія
  • Біологія і хімія
  • Ботаніка та сільське гос-во
  • Бухгалтерський облік і аудит
  • Валютні відносини
  • Ветеринарія
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геодезія
  • Геологія
  • Етика
  • Держава і право
  • Цивільне право і процес
  • Діловодство
  • Гроші та кредит
  • Природничі науки
  • Журналістика
  • Екологія
  • Видавнича справа та поліграфія
  • Інвестиції
  • Іноземна мова
  • Інформатика
  • Інформатика, програмування
  • Історичні особистості
  • Історія
  • Історія техніки
  • Кибернетика
  • Комунікації і зв'язок
  • Комп'ютерні науки
  • Косметологія
  • Короткий зміст творів
  • Криміналістика
  • Кримінологія
  • Криптология
  • Кулінарія
  • Культура і мистецтво
  • Культурологія
  • Російська література
  • Література і російська мова
  • Логіка
  • Логістика
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина, здоров'я
  • Медичні науки
  • Міжнародне публічне право
  • Міжнародне приватне право
  • Міжнародні відносини
  • Менеджмент
  • Металургія
  • Москвоведение
  • Мовознавство
  • Музика
  • Муніципальне право
  • Податки, оподаткування
  •  
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

         
     
    Історія Румунії
         

     

    Історія

    Історія Румунії

    ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ

       Румунія - держава на південному сході Європи, в басейні ні-жнего Дунаю. На сході омивається Чорним морем. Територія -237,5 тис. кв. км. Населення - 23,2 млн. чоловік (1990 г): 90% - румуни, 6,9% - угорці, 3,1% - німці, є і представники дру-гих національностей. Столиця - Бухарест (2,3 млн. жителів). Го-сударственний мова - руминскій.Верующіе - переважно пра-вославние. Румунія складається з 40 адміністративних одиниць - уе-здів, самостійна адміністративна одиниця - столиця Бухан-Рест. Румунія - президентська республіка. Президентом Румунії внастоящее час є Іон Ілієску. Представницький орган, що здійснює законодавчу владу - Національні збори, що складається з двох палат: Сенату і Зборів депутатів. Крупно-шей парламентською партією є Партія соціальної демокра-ні. Найважливіші опозиційні партії об'єднані в демократичної-ку конвенцію.

    Вищу судову владу здійснює Верховний суд. Кабінетміністров - найважливіший орган виконавчої влади. У центральній і північній частинах Румунії розташовані гори По-стічні і Південні Карпати і Трансильванське плато, на заході - Західні Румунські гори, на півдні - Ніжнедунайская рівнина, на південному сході - плато Добруджа. Клімат помірний, континенталь-ний. На рівнинах середні температури січня від 0 до -5 граду-сов, липня від 20 до 23 градусів. У рік випадає 300-700 мм оса-Підкова (в горах до 1500 мм). Головна річка - Дунай. 27% терито-ліси, головним чином у горах, на рівнинах (більша частина їх розорана) - степова і лісостепова рослинність. У I ст. до н. е.. - III ст. н. е.. населяли територію Руми-ванні гето-дакійських племена вели боротьбу з Римом. На початку II В.Н. е.. область розселення даків потрапила під панування Риму і була перетворена на римську провінцію Дакію. Після відходу римлян (217) на території Румунії осідали племена готов, Гепіди, авар, в VI-VII століттях оселилися слов'яни. У XIV столітті освітньої-лись феодальні держави - Волощина і Молдова, що потрапили в XVIвеке під османське ярмо. Румунія утворилася в 1859 році в результаті об'едіненіякняжеств Молдови та Валахії під владою одного обраного перед-ставітельнимі зборами господара Олександра Кузи, який по-лучіл титул князя румунської. У 1866 році Куза був позбавлений влади, напрестол обраний принц Карл (з дому Гогенцоллернів) і введена нова конституція. У 1877 році Румунія уклала союз з Россі-їй проти Туреччини і проголосила свою незалежність.

    В 1881 го-ду Румунія була проголошена королівством. Румунія брала участь у 2-й Балканської війні (1913), в 1916на боці Антанти вступила в 1-у світову війну. У 1918 р. Ру-минія захопила Бессарабію і Північну Буковину, які в 1940р. вона повернула СРСР. У 1927 році король Кароль II був вигнаний з країни. Королемстал його п'ятирічний син Міхай.В 1930 Кароль повернувся на ро-дину, і Міхай став спадкоємцем престолу з титулом великого ше-води.

    Розділ 1. 23 СЕРПНЯ 1944 РОКУ.

    У передвоєнні роки Румунія була відсталої аграрної страной.Основним заняттям 3/4 населення було сільське господарство. Сель-скохозяйственние продукти становили значну частину експо-рота. Доходи від даного виробництва йшли головним чином поме-щикам, власникам величезних земельних площадей.Мелкіе і средніекрестьяне, обплутані боргової кабалою, розорялися. У селі су-ществовалі феодальні пережитки. Промисловість була слабо розвинена. За економічним потен-соціал Румунія відставала від західноєвропейських країн майже на 100-150 лет.Значітельних розмірів досягали тільки видобуток неф-ти, розробка лісу і деякі інші галузі, які зацікавили іноземний капітал. За даними 1938 р., частка іноземного капі-тала в нафтовій промисловості становила майже 92%, у вироб-ництва електроенергії та газу - 95%, у металургії - 74%, в хі-мічного промисловості-72%, у деревообробній - 70% . мно-Гії галузі промисловості використовували імпортну сировину. Держ-подствовавшіе в економіці Румунії нафтові монополії спі-чалі з гітлерівською Німеччиною. Німеччина за сприяння румунської буржуазії і поміщиків перетворювала Румунію в антирадянський плацдарм. Восени 1940 р., по-сле того, як Північна Трансільванія рішенням Гітлера була пе-редан Угорщині, Кароль вдруге пішов в еміграцію. ГенералІон Антонеску став прем'єр-міністром країни за формою і диктує-тором по суті. Формально зберігалася парламентська Монар-хія. 18-річний Міхай став монархічної ширмою для військово-фа-фашистського диктатури Антонеску. Королівським указом Антонеску билпрісвоен титул "кондукетора" - фюрера, вождя нації. На початку жовтня 1940 р. в Румунії були введені великі з'єднання не-німецьких військ. 22 червня 1941 румунський диктатор генерал Іон Антонеску віддав наказ військам перейти кордон по річці Прут і "розгром-мить ворога на Сході". Король Міхай висловив йому вдячний-ність "за радість пережити дні слави предків". 1 липня началосьфорсірованіе Прута. На перших порах вступ у війну користувалося визначено-ною підтримкою румунської громадськості. Тут, безумовно, позначилося ставлення населення до подій червня 1940, коли всостав Радянського Союзу увійшли Бессарабія (окупована в 1918 р. румунськими військами) і ніколи не належала Рос-сии Північна Буковина.

    Проти СРСР Румунія виставила другий почислення після гітлерівського військовий контингент. Її армії воювали під Одесою, у Криму, на Дону, в Сталінграді і на Се-вірному Кавказі - билися там і гинули. 15 листопада 1943 Ан-тонеску, вироблений на той час в маршали, свідетельст-вова в листі Гітлеру: "У 1942 р. ми дали 26 дивізій з самимлучшім озброєнням і послали на фронт майже всю важку артіл-лерію. На Дону і під Сталінградом ми втратили 18 дивізій, а ос-тальний 8 дивізій були знищені на Кубані. Ми втратили 250тис. чоловік і озброєння 24 дивізій. " На початок 1944 потеріруминскіх військ на фронті досягли 660 тис. людей. Поразки розсіювали шовіністичний чад. Країна, виснажений-ва війною і забрали здобич гітлерівськими окупантами, бедствова-ла. Наростала опозиція режиму Антонеску. В армії ширився де-зертірство. Робітники страйкували. Селяни саботували постачання продовольства. Інтелігенція була стурбована долею батьківщини, захоплюємося диктатором у пропасть.Лідери формально розпущеного, але продовжували існувати "історичних партій" - націонал - ліберальної (НЛП) і націонал-цараністской (НЦП), перш без будь-говорочно підтримували Антонеску, стали шукати вихід з ту -піку. Спочатку це виявилося у засудженні безмежно-завоевате-льно програми (освоєння так званої Трансністрії, тобто земель між Дністром і Бугом з центром в Одесі, і створення "Великої Румунії") і висунення "програми-мінімум" (Бессара-бія і Північна Буковина). Пізніше розпочався активний пошук вихо-да з насувалася катастрофи шляхом домовленості з Велико-Британії та США.

    Розгром і полон румунських армій в Сталінграді, втеча з Північного Кавказу, поразка німецьких військ у битві під Кур-ському і Бєлгородом, вихід з війни Італії - всі ці події 1943 показували, що час розплати для румунських правителів бли-зок. Організатором опору режиму Антонеску була Коммуніс-тичні партія Румунії (КПР), що перебувала в підпіллі. Засл-ги комуністів у патріотичному русі безперечні. КПР є-лась подітіческой єдиною силою, з самого початку виступу-вошей проти союзу з гітлеризмом. У другій половині 1943 поініціатіве КПР виник Патріотичний фронт антигітлерівський сучастіем кількох демократичних організацій. Лідери націо-нал-ліберальної і націонал-цараністской партій в нього не вош-ли. Вони сподівалися на те, що з війни вдасться вийти за допомогою Ве-лікобрітаніі і США, покладаючи при цьому надії на так звані-мый балканський варіант, висувався англійською прем'єр-міні-Стром Черчиллем. Останній, розраховуючи, що сили західних де-ржав, врізавшись клином в континент, тим самим перегородять Сові-тской Армії шлях як на Захід, так і на Балкани, виступив Сіде удару в "м'яке підчерев'я Європи". Але цей план не був реалізований. Успіхи радянських військ влітку - восени 1943 р. були такі великі, а вероятностьдля англо-американської експедиції за-стрять на Балканах настільки реальна, що виникла інша "загроза": як би "червоні" не дісталися до Ла-Маншу, поки англо-америка -нци розплутують балканські вузли. На союзної конференції в Ті-герань (кінець 1943 р.) були узгоджені терміни відкриття другого фронту у Франції. Лідери румунських "історичних партій" розгорнули лихоманить-чную активність по встановленню контактів з західними союзними-ками СРСР. Вони направили своїх емісарів до Анкари і Каїр, про-мордували зондаж в Мадриді і Стокгольмі. Антонеску їм не заважали навіть намагався підключитися до цих контактів. Дотримуючись союзно-ний лояльність, дипломати Англії та США радили в ответвступіть в переговори з урядом СРСР. 27 березня 1944 Радянська Армія перейшла румунську грані-цу. 2 квітня Радянський уряд заявив: "Вступ з-радянський військ у межі Румунії диктується виключно вій-ною необхідністю і тривалим опором військ про-ворога" і "не переслідує мети придбання якої-небудь частіруминской території або зміни існуючого общественногостроя".

    12 квітня В. М. Молотов зрадив гласності наступне усло-віє перемир'я з Румунією, сприйняте у світі як великодушне: розрив з гітлерівською Німеччиною і спільна з антігітлеровс-кою коаліцією боротьба проти неї; відновлення довоєнної з-радянської-румунського кордону; відшкодування збитків СРСР , прічіненнихему діями румунських військ і окупацією; звільнення сою-зних військовополонених; забезпечення союзним військам свободи перед-ДОРОЗІ по Румунії відповідно до потреб війни. У со-радянським заяві говорилося про повернення Румунії СевернойТрансільваніі, яка восени 1940 р. за рішенням Гітлера і Му-ссоліні була передана Угорщині. Антонеску відкинув ці пропозиції і оголосив, що переходить ктотальной війні. Але він вже не був господарем становища в стране.В квітні 1944 р. комуністи і соціал-демократи досягли Угоди про створення Єдиного робітничого фронту. Тоді ж 66 видатних вчених, членів Академії і професорів Бухарестського університеті-та звернулися до Антонеску з відкритим листом, закликаючи немед-ленний припинити війну. У червні було створено Національно-демократичну блок (комуністи, соціалісти, цараністів, ліберали), який ставив за мету домогтися виходу Румунії з війни і приєднаний-ня її до Об'єднаним Націям, усунення Антонеску та установ-лення в країні конституційного демократичного режіма.Но з -глас між учасниками блоку не було, лідери НЛП та НЦП про-продовжували маневри, домагаючись сепаратного договору з західними державами і висадки до Румунії англо-американського десанту. Вів же час вони намагалися спонукати Антонеску погодитися на перемир'я. Королівське оточення давно вже втратив віру в перемогу гіт-леровской коаліції і займалося пошуками виходу з глухого кута із збереженням інституту монархії і династії Гогенцоллернів на престолі. Ще в 1943 р. король почав зондувати грунт, вступівчерез наближених в контакт з реально чи потенційно ОППО-зіціоннимі диктаторського режиму колами. Критичний момент настав у серпні 1944 року. 20 августапроривом військ 2-го Українського фронту почалася Яссько-Кишинів-ська операція ( "Яссько-Кишинівські Канни") проти 900-тисячнойгруппіровкі противника (25 німецьких і 22 румунських дивізії).

    Керівники чотирьох партій встановили контакт з королем.Одновременно вони підтримували стосунки з СРСР з метою підписуватиму-Санія перемир'я через г-на Штірбея в Каїрі і посла СоветскогоСоюза в Стокгольмі Олександра Коллонтай. Було вирішено, що генерал Аурел Алдя поїде до Москви з пів-номочіямі від короля і Національно-демократичного блоку з це-наливаю укласти перемир'я. Однак виникли труднощі воєнного ітехніческого характеру перешкодили виконання місії ге-Нера Алдя. Утім, за спеціальним дипломатичним кана-лам союзники були проінформовані про стан духу румунів, орешеніі партій, короля і збройних сил. І все-таки вихід з числа сателітів "осі" і приєднання до коаліції затримувалися, оскільки маршал Антонеску, повернувши-шійся з фронту, відчув: щось готовітся.Хотя партії де-йствовалі в обстановці секретності, вся країна знала, що з - буття стрімко наближаються до фатальної розв'язки. Діктаторначал робити всілякі заходи протидії тому, що, як він підозрював, повинне відбутися. Щоб перешкодити йому вжити рішучих заходів, союзники виріши-ли прискорити державний переворот. Після того, як була досягнута домовленість про дату і спо-собах здійснення державного перевороту, була зроблена як і останню спробу схилити маршала Антонеску самого укласти переміріе.Вечером 22 серпня блок чотирьох партій попросив ІонаМіхалаке, який підтримував особисті стосунки з Антонеску, поста-раться переконати маршала в тому, що інтереси країни вимагають пре-кращенія всяких відносин з гітлерівською Німеччиною, виведення ізРуминіі німецьких військових з'єднань і укладення миру. З етойцелью маршалу пропонувалося попросити перемир'я. Через Міхалаке Іон Антонеску передав, що розуміє сложностьсітуаціі, але попросив один день відстрочки на роздуми. Позд-неї було встановлено, що він хотів попросити дозволу нім-ців.

    Наступного дня, 23 серпня, вранці, зібравшись в будинку од-ного з керівників націонал-лібералів Діну Бретіану, всепредставітелі партій, за винятком керівника комуністів Лукреція Петрешкану, переслідуваного поліцією, попросили Джорджа Бретіану зробити останню спробу домовитися з маршалом від імені блоку чотирьох партій : терміново поїхати в Снагів і зажадають-ти чіткої відповіді на пропозицію, зроблену Іоном Міхалаке, - або "так", або "ні". Маршал вагався. Від імені лідерів чотирьох партій ДжорджеБретіану навів його на думку негайно з'явитися в палац для обговорення всієї сукупності питань з королем. Іон Антонеску погодився. Близько четвертої години дня він з'явився до короля разом зі своїм однофамільцем, віце-прем'єром і міні-Стром закордонних справ Міхаєм Антонеску. Відбувся бурхливий раз-гомін. Маршал наполягав на тому, щоб випросити згоди ньому-ців на укладання Румунією перемир'я. Перед лицем такого сле-пого впертості король оголосив обох Антонеску арестованнимі.Ето сталося з попередньої згоди Демократичного блоку. Негайно слідом за цим до палацу були викликані і також заарештовані генерали Васіліу, заступник державного сек-ретаря з внутрішніх справ, і Пантазі, військовий міністр. За чверть години члени нового уряду були утверж-дени на посаді; державний переворот був закінчений. Все було зроблено таким чином, що гестапо нічого не знала. О десятій годині вечора по радіо передали звернення короля, атакож закон-декрет про амністію. Так вся країна дізналася про виро-зошедшей зміні. На Двірцевій площі почали збиратися ти-сячі жителів столиці, які виражали ентузіазм і радість з приводу того, що сталося. Король Міхай оголосив про припинення військових действій.Ета ак-ція короля мала величезне значення: за конституцією він був верховним головнокомандувачем збройних сил країни, і поетомуармія беззастережно виконала наказ про припинення вогню.

    Ні од-но військове підрозділ не виступило на захист поваленого диктатора. Але було необхідно обговорити умови виведення німецьких войскіз країни таким чином, щоб не постраждало населеніе.Во дво-рец були викликані повноважний посол Німеччини барон Манфред фонКіллінгер і командувачі німецькими військами в Румунії генерали Хансен і Герстенберг. Їх поставили до відома, що Румунія порвала зв'язку з "віссю" і перейшла на бік антигітлерівської коаліції і що німецькі війська зможуть безперешкодно піти з країни, не будучи роззброєння, за умови, якщо вище не-німецьких командування віддасть прітказ про мирний відступ. Гене-РАЛ Хансен дав чесне слово, що виконає ці умови. Баронфон Кіллінгер вів себе зухвало, але був змушений змиритися з реа-льності. Проте наступного дня столиця зазнала запеклої бомбардування. Чесне слово німецького генерала було грубо порушено, а жителі Бухареста пережили три дні і тріночі жахливого обстрілу з величезним числом жертв і матеріальних-ним збитком. У Румунії оцінка 23 серпня 1944 залежала від політич-кой кон'юнктури.Вначале фігурував термін "історичний акт", потім - "повстання", "національне повстання", "антіфашістскоенаціональное збройне повстання". 23 серпня з'являлося "днем звільнення Румунії Радянською Армією о?? фашістскогогнета ". У 1969 р. була випущена медаль на честь" 25-річчя освоєння-Вивільнений Батьківщини ". В останні роки диктатури клану Чаушеску 23августа стало вважатися початком" антифашистської і антіімперіа-лістіческой революції соціального і начціонального звільнений-ня ". Брат диктатора генерал Іліє Чаушеску "і КО" випу-стіл книгу і безліч статей, доводячи, що участь Румунії в антигітлерівської війні з осені 1944 скоротило продовжите-льності цієї війни рівно на 208 днів (більше ні вдень, ні днемменьше). Зараз румунські історики оцінюють 23 серпня 1944 г.ілі як "день національної зради", або як "історичних-ський рятівний акт короля та історичних партій".

    Розділ 2.

    НАРОДЖЕННЯ СОЦІАЛІСТИЧНОЇ РУМУНІЇ.

    23 серпня 1944 диктатура Антонеску була скинута. Етоявілось історичною подією в житті румунського народу. У країні почалася революція, в ході якої було встановлено ді-ктатура пролетаріата.Руминія повернула зброю проти гітлерів-ської Німеччини. На заключному етапі Румунія билася вмес-ті з Радянським Союзом до повного розгрому фашизму; румунські війська брали участь у звільненні Угорщини та Чехословакіі.Урон, заподіяну під час другої світової війни, і військові витрати склали більше 1 млрд доларів. Сили, протидіяти революції, згуртувалися навколо ко-ролевского двору і буржуазних партій (націонал-ліберальної інаціонал-цараністской). Румунська компартія в довоєнний період була розколота на 2крила: "національне" (Георге Георгіу-Деж, Георге Апостол, Лу-Крецу Петрешкану) і "московське", що складається в основному з ра-ками Комінтерну (Ана Паукер, Василе Лука, Йосип Кішіневс - кий). До 23 серпня 1944 р. вся РКП нараховувала менше 1000 чле-нів. Прибула до Румунії Ана Паукер в ті буремні дні виразілаубежденность, що компартія незабаром стане правлячої в країні, а у відповідь на здивування співрозмовника заявила: "Під час відпочинку Радянської Армії в Румунії партія збільшить свої ряди на тисячі десятки тисяч людей." Вона, мабуть, знала, що говори-ла: вже до кінця 1947 р. РКП виросла до 803831 людини. Реал-ва влада в партійному керівництві належала спочатку "мос-ський" фракції, хоча з тактичних міркувань Сталін видві-глянув на перший план "націонал-комуніста" Дежа.

    Компартія виступила організатором Національно-демократичної-кого фронту, до якого увійшли соціал-демократична партія, "Фронт землеробів", єдині профспілки і деякі інші ор-ганізації. 6 березня 1945 було створено перше демократіческоеправітельство на чолі з відомим політичним діячем Петру Гроза, приступивши до глибоких демократичних перетворень, у тому числі аграрної реформи (березень 1945 р.). На першому після-військових парламентських виборах (листопад 1946 р.) блок демократи-чеських партій на чолі з комуністами отримав рішучу по-біду над "історичними партіями" - націонал-ліберальної і на-ціонал-цараністской. На вимогу народу 30 грудня 1947 м. Корольов Міхай був змушений зректися престолу, рішенням пар-ламента країна була проголошена народною республікою. Пере-хід до соціалістіческму етапу був здійснений порівняно світ-ним шляхом. Політичним подією великої ваги з'явилося об'едіненіекоммуністіческой і соціал-демократичної партій і створення нас'езде (лютий 1948 р.) єдиної Румунської робочої партіі.В на-Чале 1948 р. були утворені вищих і місцевих органів державної адмін-ничих влади - Великі національні збори і народні со - вети. 13 квітня 1948 була прийнята нова конституція. На першому повоєнної національної конференції (октябрь1945 р.) почалася розробка румунського варіанта адміні-вно-командної системи економічних і суспільних отношеній.Суть цієї системи - копіювання сталінської "моделі" гро-ного розвитку. Надалі до цього додався відвертий на-ціоналізм.

    Хвороба Сталіна і розв'язана ним у 50-і рр.. антісемітскаякампанія сприяли падінню престижу "комінтерновцев" вРКП.В 1952 "фракційна група" А. Паукер і В. Луки була око-нчательно усунена зі шляху, а в червні цього ж року був сформувати новий секретаріат ЦК РКП, де переважали представітелінаціонального крила. Керівником країни став Георге Георгіу - Деж. Вперше в партійну еліту увійшов Ніколає Чаушеску. Радянський Союз виступив захисником національного суверену-тета Румунії та її позицій на світовій арені. В угоді про пе-реміріі з Румунією, підписаному СРСР від імені союзників ще 12сентября 1944 р. у Москві, Радянський уряд виходив ізбезусловного визнання незалежності та суверенітету страни.СССР першим визнав народно-демократичний уряд Ру-миніі і встановив з ним 6 серпня 1945 р . дипломатичні від-носіння. Завдяки твердій позиції СРСР мирний договір, подпісаннийв лютому 1947 р. в Парижі, не торкнувся незалежності Руминіі.14 грудня 1955 Румунія вступила в ООН. Економічне співробітництво з Радянським Союзом та іншими соціалістичними країнами відіграла важливу роль у зміцненні народного господарства Румунії. 8 травня 1945 уряду СРСР іРуминіі підписали угоди про економічне співробітництво ітоварообмене, що сприяло вирішенню проблем послевоенноговозрожденія румунської промисловості. У тяжкі роки господарської розрухи, посилене дворіччя-ній посухою 1945-1946 рр.., Радянський Союз надав Руминіі400 тис. т. зерна. Постачання сировини (залізної руди, коксу, хлоп-ка) з СРСР дозволили налагодити роботу цілого ряду галузей ру-минской промисловості.

    Радянсько-румунський Договір про дружбу, співробітництво і вза-імной допомоги був підписаний 4 лютого 1948 р. у Москві. Аналоги-чние договори були укладені Румунією з Болгарією - 16 января1948 р., Угорщиною - 24 січня 1948 р., Чехословаччиною - 21 іюля1948 р., Польщею - 26 січня 1949 р. У січні 1949 р. Румунія разом з СРСР та іншими соціаліс - тичні країнами взяла участь у створенні Ради Економ-чеський Взаємодопомоги, а в травні 1955 р. підписала у Варшаві вмес-ті з ними Договір про дружбу, співпрацю і взаємну допомогу. Капіталістичні країни оголосили економічний і політич-кий бойкот молодій республіці, прагнули до її ізоляції на мі-ровой арені, перешкоджали прийняттю Румунії до Організації Объ-єднання нації. До цього моменту держава володіла обмеженим сектором векономіке (20% підприємств чорної металургії та 30% металлооб-рабативающей промисловості, Національний банк, кілька фермв сільському господарстві). Законом від 11 червня 1948 р. були націо-налізіровани основні засоби виробництва, експропрійована власність промислової і фінансової буржуазії, іностраннихпредпрінімателей. Відбувся перехід до розвитку економіки на плановій основі. З початку 1950-х років у Румунії було взято курс на розвиток важкої промисловості, що проходив на основі екстенсивного, переважно за рахунок переливу коштів з сільського господар-тва, де за сталінською схемою, хоча і з меншими втратами, - в1962 р. була завершена " суцільна колективізація ". У 50-і роки, використовуючи матеріальну допомогу та кредити СРСР, НДР, Чехословаччини, румунське керівництво добилося прогресу векономіческом розвитку страни.Бил реконструйований або построензаново ряд великих промислових підприємств. Г.Георгіу-Деж по-отже дотримувався сталінської моделі форсірованногоразвітія, створення в країні багатогалузевої економіки, базуються-вавшейся на неперспективних, з точки зору науково-технічно-го прогресу, галузі важкої промисловості. По мірі становлення командно-адміністративної системи в Ру-миніі і особливо після ХХ з'їзду КПРС у країні став возрож-датися націоналізм.

    Частково це було викликано бажанням поставітьпредел дуже вже завзятим спробам втручання радянських ру-ководітелей під внутренник справи країни. Крім того, коли Ліді-рам комуністів стало ясно, що спиратися виключно на Со-радянської Армію нерозсудливо, вони вирішили знайти міцну соці-ально базу всередині країни. З двох можливих шляхів - побудови ня споживчого "гуляш-соціалізму" чи затвердження Безу-держного націоналізму - румунські керівники вибрали друге. Після смерті Сталіна радянсько-румунські розбіжності обос-тряются. У ході "десталінізації" Хрущов намагався змінити Ліді-рів в східноєвропейських країнах-сателлітах.Деж приймає від-ветние заходи: страчує єдиного суперника - Л. Петрешкану, на-весів йому ярлик "агента імперіалізму". На V | | з'їзді РКП в 1955 р. вперше йдеться про "руминскомпуті до соціалізму". До кінця свого життя Георгіу-Деж зумів до-битися для Румунії більш автономного положення в "соціалістичного-зації співтоваристві". Наприкінці 50-х років з країни були виведені-ни частини Радянської Армії. У 1964 р. в радянському журналі "Економічне життя" було опубліковано статтю якогось Валєв, в якій викладався план "міждержавного економічного комплексу в зоні ніжнегоДуная". Ця суто академічна публікація дала румунському ру-Ководство привід для різкої відповідь і наступного розв'язуючи-ня націоналістичної кампанії . Її закріпленням стала прінятаяна квітневому (1964 р.) Пленумі ЦК Румунської робітничої партії "Декларація про незалежність". Після цього румунське керівництво зайняло особливі позиції в Раді Економічної Взаємодопомоги (РЕВ) і в Організації Варшавського Договору (ОВД). 21 серпня 1965 була прийнята нова конституція, провезення-що свідчила країну Соціалістичною Республікою Румунією.

     Розділ 3.

    НОВИЙ КОНДУКЕТОР.

    У 1965 р. Деж раптово вмирає, і починається боротьба за "ка-фтан" генсека. Набили руку в політичних інтригах "барони", які зійшлися біля труни Дежа, боялися один одного і поета-му зійшлися на необразливого, всіх влаштовує кандидатурі Н.Чау-шеску. Вони розраховували, що він стане слухняною маріонеткою вих руках і розглядали його призначення як тимчасове. Офіц-ально висунення Чаушеску пояснювали тим, що невиліковно больнойГеоргіу-Деж сам призначив його своїм наступником. В інтерв'ю 4 січня 1990 Вільному румунському телебач-нію І. Г. Маурер, що був в 1965 р. прем'єр-міністром, заявив: "Оши-БКУ призначити Чаушеску Генеральним секретарем зробив я". Ви-рухалося й інша пропозиція - обрати на цю посаду Г.Апос-толу, але воно не пройшло через "протидії міністра внутрен-них справ А. Дрегіча і прихованої опозиції Н. Чаушеску". За словамМаурера, члени румунського керівництва побоювалися, що у випадку, якщо в країні почнеться відкрита боротьба за владу, в країну подетім приводом можуть бути знову введені радянські війська. Чау-шеску здавався тоді Маурер людиною хоча і недостатньо про-утворили, але "з великим бажанням вчитися, отже, людино з відкритим розумом, яка слухає і намагається розуміти". Ніколає Чаушеску народився 26 січня 1918 р. в селі Скорні-чешті повіту Олт. Він був одним з десяти дітей селянина Ан-Друце. Закінчивши початкову школу, він вперше приїхав до століцуі почав працювати підмайстром сапожніка.Тогда йому було 11 років. 15-ти років Миколу вступив до Спілки комуністичної молодежі.Большую частину свого часу він став проводити на вуличних де-монстраціях. Вперше він був захоплений поліцією в 1933 р., а за-тем арешти слідували один за одним.

    Йому вдалося подолати вроджений дефект мови. Заважала, од-нако, брак освіти. Миколу насилу формулював своімислі. Практично всі військові роки він провів у в'язниці. У його ла-Гері комуністи були згруповані в бараці номер 8, де ста-ріст був лідер компартії Г.Георгіу-Деж.Чаушеску виконував Принем роль денщика або ад'ютанта. Це дозволило Чаушеску увійти вдоверіе до "першого комуніста країни", наблизитися до кругупартійних "баронів" і вперше відчути реальну борьбеза владу. Незадовго до повстання 23 серпня 1944 26-річний Чаушес-ку вийшов на свободу. Відразу ж він стає генсеком СКМ (ру-минского комсомолу). На національній конференції РКП в октябре1945 р. його обирають до складу ЦК партії, а ще через рік - де-путати парламенту. З 1948 р. він - заступник міністра сіль-ського господарства, а з 1950 р. - заступник міністра національ-ної оборони в чині генерал-лейтенанта, начальник вищого полі-тичного управління. Перед цим він закінчив 8-місячні курси Академії імені М. Фрунзе в Москві. Чаушеску догоджати перед начальством, був гордовито і грубий сподчіненнимі. У 1952 р. він став секретарем ЦК РКП.В 1955 онзанял ключову посаду члена Політбюро, який відповідає за кадрові вопроси.После смерті Г.Георгіу-Дежа він став генеральним секретарем-тарем РКП. Чаушеску сповна використав свій шанс. Ліберальної політи-кою він залучив на свою сторону інтелігенцію, а націоналісти-чеський - широкі маси населення.

    У 1967 р. до нього переходити пост голови Державної Ради. У міжнародних справах Чаушеску продовжив і розвинув політікусвоего предшественніка.Прі цьому його політичний курс став бо-леї викликає, розрахованим на залучення уваги і Сімпо-тий світової общественності.В результаті протягом по край-ней мере півтора десятиліть на Заході вважали, що Чаушеску " успішно протистоїть тискові Москви ". У 1968 році увага всього світу була прикута до Чехослова-киї, де керівництво на чолі з Олександром Дубчеком приступи-ло до демонтажу державного контролю та ліберальним рефор-мам. З точки зору досягнутої незалежності румунський лідер видимим чином обганяв чехословацького, оскільки до серпня 1968 року він більш рішуче (або, принаймні, більш де-монстратівно) порвав з Радянським Союзом, ніж Дубчек. Рада-ські війська не ступали на румунську землю з 1958 року; руминс-кі збройні сили бойкотували військові навчання Варшавського пакту, і серед країн-учасниць Варшавського Договору Румунія ока-залась свого роду парією, її навіть перестали запрошувати на ва-жние міжурядові наради. На відміну від Чехословаччини, Румунія до того ж була менш розташована підтримувати міжнародних рідну політику СРСР, про що свідчить протокол голосова-ня в ООН; вона також наважилася, незважаючи на гнів Москви, ус-тановила "нормальні" відносини з ворожим Радянському Союзукітайскім керівництвом . Візит де Голля до Румунії у травні 1968-го та й широко розрекламований візит Чаушеску до Тіто в Югосл-вию свідчили про те, що всередині Варшавського пакту існуючих країна, навмисна зберегти своє обличчя і йти своімпутем. Брежнєв, однак, набагато більше був стурбований Дубчеком, не-Желі Чаушеску, оскільки останній не збирався стрясати ос-нови марксизму-ленінізму. Дубчек ж, навпаки, покушалсяна свя-та святих системи. У внутрішніх справах Румунія залишалася настільки ж ортодоксальної, як і Радянський Союз, за одним, пра-ВДА, винятком: Чаушеску неодноразово підкреслював, що він як і ддержівает "нові віяння" у Чехословаччині.

    Виступаючи перед робо-чімі в Галаці, він заявив, що румунська компартія "не розділяючи-і погляди тих, хто відчуває тривогу у зв'язку з подіями вЧехословакіі". Він усіляко демонстрував (чого не робив Дубчек) решімостьРуминіі дати відсіч радянської інтервенції. У промові, зверненій до робітників-партійцям та випускникам військових училищ, Чаушеску поз-воліл собі викликають натяки: "Немає і не може бути ніяких оп-равданій для чиїх-яких спроб здійснити збройне втручання-будівництві у внутрішні справи будь-якої з соціалістичних країн-учасниць Варшавського Договору ". Два дні по тому, 16 серпня, він полетів до Праги і підписав з Дубчеком "Договір про дружбу, сот-руднічестве і взаємної допомоги". Договір не давав відповіді на ва-жнейшій питання: надасть чи Румунія збройну допомогу в разі нападу на Чехословаччину? Будучи в Празі, Чаушеску охаракте-різовал договір виключно як результат спільних зусиль, спрямованих "проти агресивної політики імперіалістичних кіл", що, однак, мало кого ввело в оману. За зведення-рощення до Румунії, буквально напередодні вторгнення СРСР в ЧССР, онзаверіл робочих автомобільного заводу, що "доля чехословац-кого народу в надійних руках". "В особі чеського народу, - ска-зал він, - ми бачимо прекрасного одного в нашій спільній боротьбі за соціалізм." Наступного дня радянські війська разом з симво-вої частинами болгарської, східнонімецької і польської армій перетнули кордон Чехословаччини. Дубчек і його соратники були схоплені і силою привезені в СРСР. Зрозуміло, Чаушеску не міг не передбачити подібного повором-та подій; до його честі треба сказати, що й тут він не відступив пив. 21 серпня під час значного мітингу на Двірцевій площі він заявив розбурханої, жвавій натовпі, що дру-ються СРСР до Чехословаччини - "це колосальна помилка, серйозно-ва загроза миру в Європі та долю соціалізму, ганебна пляма в історії революційного руху". "Немає і не можебути Опра-вдань військового втручання у внутрішні справи братського з-соціалістичного держави, - додав він, - ніхто ззовні не име-ет права вказувати, яким має бути шлях соціалістичного будівництва в кожній окремій країні ". На захист неза-мости" нашої соціалістичної вітчизни ", оголосив Чаушеску, онпрізивает кинути сили" збройної національної гвардії, сос-тоящей з робітників, селян і інтелігенції ". Завдяки свою принципову позицію з цього питання Ча-ушеску буквально відразу став не тільки національним героя-му, а й політичною зіркою світової величини.

    Його публічний виступ 21 серпня 1968 з різким здійсню-Підтвердженням введення військ ОВД в Чехословаччину надовго закріпило на Заході думку про нього як про "дисидентів у соціалістичному Лаге-ре". Його звернення до учасників багатотисячного мітингу в Бухан-Рест було беззастережно підтримана народом і здобуло йому ши-рокую популярність в країні і за кордоном. На Заході цей шагЧаушеску був сприйнятий з розумінням, бо будувався в одінряд з особливою позицією Румунії щодо близькосхідного конфлікту 1967 р., а також з сепаратних, без урахування інтересів з-юзніков по Варшавському Договору, встановленням діпломатіческіхотношеній між Румунією і ФРН. Збереження після червневої війни 1967 р. на Близькому Востокедіпломатіческіх відносин з Ізраїлем стало згодом глав-ним аргументом при вирішенні конгресом США питання про надавати пріоритет леніі Румунії режиму найбільшого сприяння в торгів-ле. Позиція Заходу не була розхитані навіть тим, що Чаушескув самий розпал "культурної революції" в Китаї підтримував від-носіння з ним, пояснюючи це "необхідністю спільної защітиот радянської загрози". Ставлення Заходу до Чаушеску змінилося лише на початку 1980-х рр.., Коли він перший з керівників по-сточноевропейскіх країн "затаврував" розвиток подій у Польщі. Причина, яка змусила Чаушеску засудити радянську інтервенціюі підтримати Дубчека, полягала в тому, що в глибині душі онзнал: рано чи пізно його власне "дисидентство" можетспровоціровать Радянський Союз на вторгнення в Руминію.Такім про-разом, скоріше сама ідея радянської інтервенції, ніж її конк -ної причина, змусила Чаушеску так бурхливо відреагувати. Західні радянолог поставили Дубчека і Чаушеску в один ряд. схожість всіляко підкреслювалося (як виявилося впоследст-умові, абсолютно неправомірно), а всі відмінності в їх характерах і методах керівництва ігнорувалися. Під час серпневих з-битій 1968 Чаушеску вів посилену підготовку за ліквідний-ції залишків колективного керівництва РКП і дискредитації з-ратників Георгіу-Дежа - старої гвардії, яка представляла, за егомненію, серйозну загрозу його авторитету і амбіціям. Заходу жебил важливий тільки той факт, що і Дубчек, і Чаушеску стремятсяпокончіть до статусу сателітів. Захід же не забарився відгукнутися на поведінку Чаушеску в серпні 1968. Ще за часів окупації Чехословаччини його відвідав Майкл Стюарт, міністр закордонних справ Великобританії, і хоча МЗС Великобри

         
     
         
    Реферат Банк
     
    Рефераты
     
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

     

     
     
     
      Все права защищены. Reff.net.ua - українські реферати !