ПЕРЕЛІК ДИСЦИПЛІН:
  • Адміністративне право
  • Арбітражний процес
  • Архітектура
  • Астрологія
  • Астрономія
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографії
  • Біологія
  • Біологія і хімія
  • Ботаніка та сільське гос-во
  • Бухгалтерський облік і аудит
  • Валютні відносини
  • Ветеринарія
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геодезія
  • Геологія
  • Етика
  • Держава і право
  • Цивільне право і процес
  • Діловодство
  • Гроші та кредит
  • Природничі науки
  • Журналістика
  • Екологія
  • Видавнича справа та поліграфія
  • Інвестиції
  • Іноземна мова
  • Інформатика
  • Інформатика, програмування
  • Історичні особистості
  • Історія
  • Історія техніки
  • Кибернетика
  • Комунікації і зв'язок
  • Комп'ютерні науки
  • Косметологія
  • Короткий зміст творів
  • Криміналістика
  • Кримінологія
  • Криптология
  • Кулінарія
  • Культура і мистецтво
  • Культурологія
  • Російська література
  • Література і російська мова
  • Логіка
  • Логістика
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина, здоров'я
  • Медичні науки
  • Міжнародне публічне право
  • Міжнародне приватне право
  • Міжнародні відносини
  • Менеджмент
  • Металургія
  • Москвоведение
  • Мовознавство
  • Музика
  • Муніципальне право
  • Податки, оподаткування
  •  
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

         
     
    післясталінські національна політика
         

     

    Історія
    МІЖНАРОДНИЙ ЮРИДИЧНИЙ ІНСТИТУТ
                         РОСІЙСЬКОЇ ПРАВОВОЇ АКАДЕМІЇ
                             МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ
                             РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ


                                   РЕФЕРАТ
                  З ІСТОРІЇ РОСІЙСЬКОГО ДЕРЖАВИ І ПРАВА
               СТУДЕНТА 1 КУРСУ ЕКОНОМІКО-ПРАВОВОГО ФАКУЛЬТЕТУ
                      УМАТГЕРЕЕЕВА ДЖАМАЛЬ ЛОМ-Алієвича
                            СТУДЕНТСЬКИЙ КВИТОК 267






              ТЕМА: післясталінські НАЦІОНАЛЬНА ПОЛІТИКА СРСР.
                                 (1953-1985)







                            2НАУЧНИЙ КЕРІВНИК:
                                2ШЕВЛЯКОВ С.Н.










                           МОСКВА, КВІТЕНЬ 1995 РОКУ.
    . РЕФЕРАТ З ІСТОРІЇ РОСІЙСЬКОГО ДЕРЖАВИ І ПРАВА.

                 ТЕМА: післясталінські НАЦІОНАЛЬНА ПОЛІТИКА.

                                    ПЛАН.

          1. Введення.

          2. Національна політика в еру Хрущова і Брежнєва.

          3. Нації і національні мови в СРСР.

          4. Стратегія мовної денаціоналізації.

          5. Колонізація і русифікація як важелі денаціоналізації.

          6. Конституція СРСР і національне питання.

          7. Висновок +.
                                     2 ***
    . Сьогодні, коли ще триває війна + 0 в Чечні (втім, якщо ко-
    му-то це подобається більше, можна називати її та встановленням консти + ту-
    + ционному 0 порядку), що після розвалу СРСР, після численних + междуусо-
    + БІЦ 0на території колишньої держави "робітників і селян" мимоволі
    + виникає 0 бажання зазирнути в недалеке минуле і спробувати + розіб'ю-
    + раться 0, чим викликані останні події, реальними історичними + 0 + причи-
    + нами 0, + і 0лі ж просто амбіціями колишніх партапаратника, що намагаються + раз-
    + ділити 0 на всіх пиріг влади.
         Чому в "недалеке минуле"? причин декілька. Я чудово віддаю
    собі звіт в тому, що національне питання в Росії виник не в кінці
    20 століття. І навіть не на початку його. Безумовно, ця проблема існує
    рівно стільки скільки існує Российская Империя, СРСР, РФ. Сподіваюся
    бути правильно зрозумілим: мова зараз йде не про політичний аспект го-
    державу, а про його територіальному аспекті. Але з питань дореволюц-
    онной національної політики все ясно - російські царі відкрито про-
    виголошували свою великоруської політику. Набагато складніше послереволюці-
    онний період. Але політиці Леніна і Сталіна в національному питанні уде-
    лено досить багато уваги і людина думає легко може відокремити
    зерна від полови. + Проте 0 на с + л 0едующій період нашої історії + 0не так + часто
    звертають увагу в контексті національного питання. Я маю на увазі
    правління Хрущевва і Брежнєва. Чому я поєдную цих кілька разів-
    особистих у своїх справах генсеків? Для більшої повноти картини, тому
    що розглядаючи їх окремо, неможливо вловити характерні чер-
    ти державно-правової політики в національному питанні. Крім то-
    го, втрачаються причинно-наслідкові зв'язки.
         Що ж до джерел для даної роботи, то найбільш інте-
    РЕКН мені видається Конституція СРСР 1977 року. Їй я присвятив
    окремий пункт своєї роботи. Інші джерела - книга Сергія Хрущова
    "Микита Хрущов: Кризи і ракети."; Н. Верт "Історія радянської дер-
    дарства "; Дж. Хоскінг" Історія Радянського Союзу "достатньо відомі і
    коментувати їх не є необхідним. Потрібно правда отме-
    тить, що Хоскінг допускає деякі неточності, дрібні і незначну-
    тільні, я б сказав не дивно для західної людини. Але їх кор-
    ректіровку взяв на себе перекладач, тому це джерело досить
    хороший. Окремо слід обговорити ще одне джерело. Він потрапив до
    мені в руки зовсім випадково вже тоді, коли значна частина
    цієї роботи була написана в чернетці. Це монографія А. Авторханова
    з національного питання "Імперія Кремля. Радянський тип колоніалізму."
    Я вважаю, що його висновки носять спекулятивний характер, надають його ра-
    Боте відтінок скандальності і сенсації. Мабуть коньюктура західного чи-
    Літературний ринку така, що нормальні і серйозні дослідження не
    проходять на ура. Не дивлячись на все це, робота його представляє значи-
    тільних інтерес, більше того, висновки його, якщо прибрати з них деяку
    претензійність, цілком логічні і правильні по суті справи. У рефераті
    також исп + про 0льзуются й інші джерела, але вони випадкові і вивчення їх не
    носило систематичного характеру на відміну від вище перерахованих. У
    Зокрема це Вікіпедія, ПСС Леніна і інші. Цитати з них використовуються як
    довідковий матеріал по деяких питаннях, що цікавлять.
                                     2 ***

              2НАЦІОНАЛЬНАЯ ПОЛІТИКА В ЕПОХУ Хрущова і Брежнєва.

         "Сталін був холодний, прискіпливий і терплячий калькулятор в по-
    літіке, який знав не тільки + 0 кордону + 0 своїх + 0 можли + н 0остей, а й
    природу об'єкта, на який спрямована його політика. Політик серед
    кримінальних злочинців і уголовник серед політиків, Сталін знайшов у синтезі полі-
    тики з уголовщина той універсальний і магічний рецепт, за допомогою
    якого він діяв як у загальній, так і в національній політиці, В
    його багатою кримінально-політичній кар'єрі немає жодної зробленої їм
    політичної акції, в ко-
         торою він зазнав би поразки. Навіть ставши необмеженим диктату-
    ром, він не дозволяв собі не емоційних вибухів, ні імпровізував-
    них рішень. Як нові рішення, так і перегляд уже прийнятих, підго-
    товлялісь з розрахунком на абсолютний успіх.
         У всьому цьому його наступник Хрущов був антиподом свого предшест-
    Венніка.
         Сталін ліквідував ленінський НЕП і непманов - і вцілів, Сталін
    ліквідував вільне селянство, яке становило 80 відсотків населення м.-
    ня країни, - вцілів, Сталін ліквідував ленінської партії, організації
    тора перемоги в Жовтневої революції і громадянської війни - вцілів. Але
    коли він підійшов до проблеми ліквідації національних республік і слія-
    нію неросійських народів з російським в одну комуністичну націю з одним
    загальним російською мовою, то тоді Сталін зупинився, ніби відчувши, що
    тут вже не врятується.
         Хрущов вирішив: на що не наважився Сталін, може наважитися він. За
    його дорученням ідеологічний апарат партії під керівництвом Суслова
    розробив цілу комплексну програму денаціоналізації неросійських на-
    ції СРСР, щоб підготувати їх злиття з російською нацією. У програмі
    цієї немає елементів прямого насильства, та й названа вона фарисейському і
    ідилічно одночасно: "Розквіт і зближення націй". Але "розквіт"
    розумівся як прищеплення неросійських народів російської культури, а "зближені-
    ние "- як злиття. Стержень програми: перетворити російську мову в рід-
    ною мовою всіх неросійських народів - як попередня умова створення
    єдиної комуністичної нації.
         Методи і канали русифікації передбачалися різноманітні.
    Головні з них:
                   1. У зв'язку зі шкільними реформами 1958 року був при-
    Нят закон, згідно з яким вивчення національної мови і + навчання
    + на 0 національною мовою в національних школах вважалися справою добро + воль-
    + вим. 0 Від батьків залежало, в яку школу - російську чи національну + -
    + 0 віддати своїх дітей. Батьки також вирішують, якою мовою в національних
    + ної школі 0 повинно вестися навчання - російською або рідною мовою.
    + Зрозуміло 0, батьки, думаючи про успішну кар'єру своїх дітей і + добре
    + 0 знаючи, що дорога "вгору" йде через російську школу +, 0 віддають + 0своіх + дітей
    + туди.
                   2. У словниковий фонд національних мов навмисно щедро
    вносяться російські слова і російська термінологія, незважаючи на наявність у
    цими мовами відповідних еквівалентів. Навіть російське нове словооб-
    разованіе у зв'язку з розвитком техніки пропонується включити до націо-
    ний мова, хоча національне словотвір відразу дало б зрозуміти,
    про що мова.
                   3. Масова колонізація слов'янським населенням Туркеста-
    на і Кавказу з установкою створення там слов'янського більшості в загальному
    національному складі республік.
         Така практика русифікації неросійських мов почалася ще при Ста-
    лине, але широко проводилася в еру Хрущова. Тому не дивно,
    що, наприклад, за даними фахівців, в тюрко-татарською словнику за
    1958 рік у два рази більше російських слів, ніж це було у словнику 1929
    року, а в узбецькому словнику словнику зареєстровано за той же період
    20 відсотків слів російського походження. "
         Якщо в школах до літератури партія застосовує прямі і відкриті ме-
    тоды русифікації, то існують сфери, де вона вдається до непрямих і
    прихованим методів для досягнення тієї ж мети: 1. Масова міграція сла-
    Вянскя, переважно російського населення в неросійські республіки;
    2. новобудови - заводи, фабрики, радгоспи - в національних республіках
    створюються зі змішаним "інтернаціональним" контингентом робітників з
    різних народів, щоб вони між собою змушені були говорити по-русс-
    ки; 3. в армії немає національних формувань не тільки через недовіру
    до націоналістів, але ще для того, щоб, змішуючи національних солдатів з
    росіянами, поставити їх в умови необхідності вивчення російської язи-
    ка; 4. місця ув'язнення (в'язниці, табори, посилання) теж були і є-
    ются школою "інтернаціонального виховання" націй російською мовою.
         У 1959 році Хрущов захотів дізнатися, яких же успіхів досягла по-
    літіка "інтернаціоналізації" на російській основі за сорок із гаком років
    існування радянської держави. Була проведена вперше після
    1926 року, всесоюзний перепис населення СРСР, де спеціально був пос-
    ний питання про те, як великий відсоток серед неросійських, які вважають
    російську мову своєю рідною мовою. Успіхи мовної політики мовної
    політики виявилися скромними, якщо порівняти їх з великими зусиллями
    партії, з її необмеженою владою. Так, якщо за переписом 1926 року
    неросійських, що визнали російську мову своєю рідною мовою, було 6.6 міл-
    Ліона чоловік, то в 1959 році їх стало 10.2 мільйона. Постачальники ассімі-
    ляція чутливо торкнулася головним чином маленьких народів і на-
    пологів, що не мають своєї території. У більш великих народів її успіхи
    незначні. Якщо брати союзні республіки, то тільки серед славянс-
    ких народів, що живуть в містах зі змішаним населенням, кількість людей,
    які вважають російську своєю рідною мовою, склала в 1959 році від 10 до
    15 відсотків, серед балтійських народів та молдаван воно не доходило і до
    п'яти відсотків, у той час як у всіх Туркестану республіках і
    Грузії цей відсоток не нижче двох, а в Азербайджані вище двох і т.д.На-
    ібольшій успіх мовної асиміляції серед російських німців (25 проце-
    тов), поляків (45 відсотків), серед євреїв (78 відсотків). "
         Відмова від коренізації в 30-і роки означав проголошення нового
    курсу в національній політиці, що складається з двох частин - мовна
    денаціоналізація знизу і декоренізація органів влади зверху. Про перший
    аспекті нового курсу було сказано вище. Тепер мова про другий аспект.
    Ще при Сталіні були введені в національних республіках інститути
    "другого секретарів" партії і "перших заступників" глави правітельст-
    ва, що призначаються прямо з Москви. Існувало неписане правило, що
    першого секретаря партії, голів уряду і "парламенту"
    призначають з представників корінної національності республіки (крім
    України та Білорусії). З 30-х років це нове положення стало законом
    з уточненням функцій другого секретарів, які відтепер керували дво-
    ма галузями партійної роботи: розподілом кадрів і "інтернаціона-
    лізація "республік. Цей пост не міг займати місцевий націонал або да-
    ж місцева російська. Його займав партаапаратчік, безпосередньо призначають-
    чаєм з ЦК КПРС і тільки перед ним відповідальний.
         Другий секретар - не тільки московське пильне око, але і фак-
    тичні правитель. Юридичний правитель - перший секретар - націо-
    нал - це точно знає, знає також, що при найменшому порушенні правил
    гри його безцеремонно висадять з крісла першого.
         Хрущов спочатку дотримувався цього сталінського порядку, але вносив
    корективи в непослідовну політику Сталіна.Сталін не дозволяв
    призначати другого секретарів в Грузію, Азербайджан і Вірменію з Моск-
    ви, і призначати першими секретарями України і Білорусі українців і
    білорусів. Хрущов зробив усе це. Розкривши кримінальні злочини Сталі-
    на, що межують з народовбивство на 20 з'їзді партії - тотальну де-
    портацію в Середню Азію і Казахстан чеченців, інгушів, Карачай-
    ців, балкар, калмиків, і відновив їх автономію.
         Хрущов і в цьому не був послідовним, не реабілітована кримських
    татар, Месхієв, німців. Не був він послідовний і в проведенні старої
    кадрової політики в Туркестану республіках - першими секретарями
    призначати місцевих людей. "
         Але, незважаючи на все це саме за Хрущова відбулася деяка
    лібералізація суспільного життя. Більш того, в інших джерелах го-
    ворітся, що незважаючи на все перераховане вище все ж якась свобода
    у місцевих національних влади була. Ось що пише з цього приводу Дж.
    Хоскінг :"... Як тільки вони (партійні лідери національних республік)
    стали посередниками між Москвою і своїми національними елітами, кото-
    рие оказ + и 0валі на них постійний тиск, вони стали віддавати віддавши перевагу-
    ня останнім. Після того, як наприкінці 50-х початку 60-х в міста стали
    проникати колишні сільські жителі, там утворився значний резерв
    "національної свідомості". Робітники, службовці, студенти так яскраво де-
    монстріровалі свою прихильність національній культурі, що це нача-
    ло змінювати саме життя в містах. В тій чи іншій мірі це відбувається із-
    діло в прибалтійських республіках, в Білорусії, на Україні, в Молда-
    умові, в Грузії, Вірменії та Азербайджані. У мусульманських та азіатських ре-
    Гіона цей процес мав менш виражений характер, тому що патріар-
    хальне велика родина, сільське виробництво і сільська культура
    все ще були дуже сильні. Слід також взяти до уваги, що
    де-не-де, особливо в Е + з 0тоніі, Латвії, Казахстані та східній Україні,
    переселенців з Росії було більше, ніж місцевих жителів 1.
         + Петро Шелест, перший секретар Української Комуністичної партії
    + в 1963-1972 роках показав дивовижний приклад того, як пост цей мож-
    + але використати для зміцнення економічного, культурного і, в цілому,
    + політичного становища "своєї" республіки. Головним у його політиці
    + було зростання чисельності Української Комуністичної партії, а слідові-
    + тельно і впливу українців в партії. Але в 1972 році він був зміщений і на
    + його місце Брежнєв поставив Щербицького, який проводив більш "мос-
    + кальск "політику.
         + Аналогічна Напівавтономна політика проводилася і в інших рес-
    + публіка з більшим чи меншим успіхом - залежно від обставин "
         + Таким чином, незважаючи на деяку суперечливість джерел,
    + ми бачимо, що національна політика була неоднозначною. І сприймаючи-
    + лась вона також неоднозначно. Русские, що живуть в національних республік
    + ликах - як благо, національних як зло.
         + Радянські правителі (Ленін, Сталін) збиралися створити єдиний
    + неподільна держава. Причини об'єктивні і суб'єктивні змушували їх
    + відмовлятися від цього формально. Але внутрішньо їх цілі залишалися неіз-
    + меннимі-єдину державу, підпорядковане центру, тобто Москві. Але з
    + точки зору Конституції 1936 СРСР був федеративною державної адмін-
    + твом. Сталін вважав за краще проформу, зберігаючи федерацію квазісуверенних
    + національних республік. Хрущов прийшов до висновку, що настав час
    + подумати не тільки про конкретні терміни настання комунізму, а й про
    + злиття націй, як це передбачає сама мета комунізму. Обидві ці
    + проблемми Хрущов поставив у Третій Програмі партії. 0 Він хотів не
    більше і не менше, як перетворення національних республік в географи-
    етичні поняття. Замість сталінської формули "розквіт національних за
    формою і соціалістичних змістом культур ", Хрущов і його шеф-ідеалі
    олог Суслов висунули нову формулу, про яку вже говорилося: "Расц-
    вет і зближення націй ". З цієї формули навмисно була виключена" на-
    нальні форма "Сталіна, тобто національний мова як головне ору-
    Дие будь-якої національної культури. Причина зрозуміла: коли відбудеться "слія-
    ня націй "через" зближення ", то і мова буде для всіх одна - російська.
         Першою сходинкою до злиття націй і створення єдиної коммуністічес-
    політичної нації і є нова соціальна спільність - так званий "з-
    радянський народ "
         Уникаючи згадувати дореволюційну формулу Леніна "метою соціаліз-
    ма є не тільки зближення націй, але й злиття їх "(Ленін-
    Соч., Т.22, стор.135-136), "Програма КПРС" говорить, що завдання партії -
    подальше зближення націй і досягнення їх повної єдності "(Програма
    КПРС, 1961 рік, стор.112-113).
         Необхідно, однак, відзначити дуже важливу деталь: 1Текущая націо-
    1нальная політика Хрущова в питаннях управління, як і його загальна полі-
    1тіка була більш ліберальна, більш помірна і більше терпима після
    1трідцатілетней тиранії Сталіна.
         + В ряді законів і актів 1957 були значно розширені права
    + союзних республік. Проте в головному і вирішальному положення не змінили
    + лось: суверенітет союзних республік як був, так і залишився фіктивним.
    + Їм розширили коло адміністративних повноважень, не чіпаючи їх васальний
    + статус. Адже в законоініціатіве та законотворчої діяльності між
    + "суверенної" союзною республікою, скажімо, Узбекистан і простий адміні-
    + ністратівно-територіальною одиницею (скажімо, Орловська область) ника-
    + кой абсолютно різниці не було. ЦК партії Узбекистану має ті ж права
    + і обов'язки, що й Орловський обком партії (сам Статут КПРС ставив
    + центральні комітети компартії союзних республік в один ряд із звичайними
    + обкомами РРФСР щодо їх прав та обов'язків).
         + Органи верховної влади в Узбекистані - Верховна Рада і Рада
    + Міністрів - здійснюють ту ж "законодавчу" та адміністративну
    + владу, що Орловський обласна рада та облвиконком, з тією лише раз-
    + ніцей, що в Узбекистані дублюють вже прийняті в Москві закони, як
    + свої власні, а Орловська область проводить їх у життя без дублюю-
    + вання. Тому не було нічого дивного і несподіваного, коли
    + Кремль записав у свою програму таке положення:
         + "Розгорнуте комуністичне будівництво означає новий етап у
    + розвиток національних відносин в СРСР, що характеризується подальшим
    + зближенням націй і досягненням їх повної єдності ... Межі між
    + радянськими республіками в межах СРСР все більше втрачають свою минулу
    + значення "(Програма КПРС, 1961, стор 20). У програмі сказано і про загальний
    + мовою для всіх націй СРСР: "Російська мова фактично став спільною мовою
    + спілкування та співпраці всіх народів СРСР "(там же, стор.22)
         + Що в програмі йшлося про ліквідацію давно не існуючої Феде-
    + рації союзних республік у найближчому майбутньому, було видно з інтерпріта-
    + ції Програми авторитетним органом Академії наук СРСР - журналом "Со-
    + радянської держава і право ". Ось що писав названий журнал по свіжих
    + слідах ухвалення програми:
         + "| Варте час питання про національні взаємини в СРСР име-
    | Ет лише прямо комуністичну постановку - досягнення всебічного
    | Єдності радянських націй з кінцевою перспективою їх повного злиття ...
    | Якщо раніше ступінь федерірованія, характер національної дер-
    | Ності, юридичний зміст національно-державних кордонів мали
    | Значення гаранта національної свободи, то тепер вони по суті не
    | Мають більше такого сенсу ... Вже зараз можна з упевненістю сказати,
    | Що з цього боку національна державність і федерація в цілому
    | Виконали свою історичну місію "(" Радянська держава і пра-
    | Во ", 1961, # 12, стор.15, 23). Іншими словами, оскільки федерація і Феде-
    | Центрувати республіки вже виконали свою історичну місію, вони
    | Підлягають скасуванню. Ймовірно, 0В як підготовчої заходи по
    реорганізації союзних республік в адміністративно-територіальні одиниці-
    ницы звичайного російського типу хрущовське керівництво задумало і нові
    філії ЦК КПРС - Середньоазіатське бюро ЦК КПРС і Закавказької бюро ЦК
    КПРС. Таке ж бюро, мабуть, планували створити і в Прибалтиці. Під
    чолі цих бюро ЦК були поставлені московські партапаратника середнього
    рангу, які не є ні членами, ні кандидатами ЦК. Вони керували
    центральними комітетами союзних республік Середньої Азії та Закавказзя,
    перші секретарі яких були членами ЦК КПРС, два з них навіть канди-
    датами у члени Політбюро (Мджаванадзе, Рашидов). Так, секретареві одного
    з московських райкомів Ломоносову було доручено керувати, як перед-
    седателю Среденазіатского бюро ЦК КПРС, чотирма союзними республіками
    - Узбекистаном, Таджикистаном, Киргизією і Туркменією. Таким чином,
    союзні республіки, що знаходяться по конституції між собою і Москвою в
    прямий федеральному зв'язку, до того ж, згідно тій же конституції,
    "суверенні" у здійсненні влади в межах своєї території, були
    позбавлені своїх, нехай навіть паперових, але все ж таки конституційних прав і
    поставлені під нагляд московського намісника з надзвичайними правами.
         Грубо був порушений і статуту партії, згідно з яким центральні
    комітети компартій союзних республік знаходяться в прямого зв'язку і Непос-
    редственном підпорядкуванні ЦК КПРС.
         Не було жодного сумніву, що ця акція перебуває у спільній зв'язку
    з підготовкою ліквідації федерації та перетворення союзних республік
    в адміністративно-економічні регіони. До цього висновку приходиш,
    коли знайомишся з персональним складом названих бюро ЦК. Ось сос-
    тав Среденазіатского бюро. У ньому представлені чотири націонал - пер-
    ші секретарі центральних комітетів перерахованих республік і п'ять
    російських чиновників: голова Середньоазіатського раднаргоспу, началь-
    ник головного управління по іригації, начальник Среденазіатского уп-
    равленія по бавовництво, керуючий Среднеазстроем і сам председа-
    тель бюро ЦК КПРС.
         З цього складу видно функції бюро ЦК - завершити економічний
    районування в Сред + ній 0 Азії, в результаті якого зникне їх націо-
    нально-державного статусу.
         Це повинно було відбутися в ті ж терміни, що Програма КПРС
    назвала для побудови комунізму в СРСР, - до 1980 року. До цієї дати
    повинно було завершитися і злиття всіх націй СРСР в одну комуністи-
    чний націю. Цитований автор з Академії наук СРСР писав на цей
    рахунок: "1Взаімная асиміляція націй по суті справи денаціоналізірует наці-
    1онально-територіальні автономії і навіть союзні республіки, наближаючи
    1 і з цього боку радянське суспільство до пункту, за яким повне дер-
    1дарственно-правове злиття націй стане справою доступного для огляду майбутнього "
    + Думаю, що краще ніж він, сказати я не можу і тому виділив слова
    + курсивом.
         8Когда власні висуванці Хрущова скинули його шляхом змови,
    8то всі зроблені і намічені ним реформи були оголошені плодом його
    8необузданной фантазії, плодом суб'єктивізму і волюнтаризму. Цим об'єк-
    8яснілі навіть його всесвітньо-історичну заслугу - викриття культу і
    8преступленій Сталіна, що довела часткова ресталінізація в еру Бре-
    8ж + не 8ва. Була оголошена помилковою і його установка на ліквідацію націо-
    8нальних республік у найближчому майбутньому. О + т 8сюда і рішення брежнєвського
    8руководства розпустити Середньоазіатське і Закавказької бюро ЦК КПРС.
    8Вернулісь до випробуваної сталінської великодержавної політики денаціона-
    8лізаціі національностей, рас + с 8чітанной на тривалий історичний період.
                                     2 ***


                       2НАЦІІ І НАЦІОНАЛЬНІ МОВИ У СРСР.

          + На своєму 24 з'їзді партія проголосила 0, що термін "радянський
    народ "означає не те, що люди до цих пір вважали (узагальнююче поняття
    для людей різних національностей, що живуть при загальному для всіх з-
    радянським режим + е 0), а якесь принципово нове і навіть феноменальне яв-
    ня: "радянський народ" - інтернаціональна нація! Читайте офіційні-
    ве визначення партії, що таке "радянський народ", в якому при-
    сутствуєт всі ознаки нормальної нації: "Радянський народ - нова ис-
    торіческіх, соціальна та інтернаціональна спільнота людей, що має
    єдину територію, економіку, соціалістичну за змістом культуру,
    загальнонародне союзну державу і спільну мету - побудову коммуніз-
    ма ... Загальними мовою ... є російська мова "і тут же наведена цитата
    з Леніна, що він ще в 1914 році передбачав "знищення теперішніх
    національних перегородок "(Вікіпедія, т.24, ч.1, стор 25)
         Сталін говорив лише про "соціалістичних націях" Радянського Союзу,
    Брежнєв пішов далі Сталіна, проголосивши нову єдину націю, яка
    зникне тільки разом із зникненням радянської влади. Не страшна
    була нова догма, страшними виявилися її наслідки. Після 24 з'їзду
    пішов ряд рішень ЦК КПРС і центральних комітетів компартій союз-
    них республік про розширення програми вивчення російської мови в школах
    за рахунок різкого скорочення рідної мови. Ось тоді вперше з'явилася
    ідея не тільки про поступово переклад всіх типів шкіл на російську мову
    навчання, а й про створення спеціальної мережі дитячих садів у національних
    них республіках для неросійських дітей російською мовою. У хід пустили і
    демагогію: "велика російська мова - це мова великого Леніна!" Хто ж
    з націоналів посміє не вчити мову великого Леніна! Хоча кінцевої
    метою мовної політики завжди залишалося перетворення російської мови в
    спільну мову для всіх неросійських народів, все ж такий відомий мовно-
    вед, як Сталін (робота "Марксизм і мовознавство"), вирішив, що шлях до
    цього лежить через національну консолідацію, тобто через злиття
    споріднених націй і народностей в окремі "зональні нації" зі свої-
    ми "зональними мовами". За лінгвістичним ознаками мови народів
    Радянського Союзу вчені ділять на наступні групи:
         1. Слов'янська група (росіяни, українці, білоруси плюс національних
    ные підгрупи із західних слов'ян).
         2. Тюркської групи (узбеки, казахи, азербайджанці, туркмени, кара-
    чаевци, балкарці, хакаси, алтайці, гагаузи, кумики, ногайці, уйгури,
    шорці, кримчаки, киргизи, татари, чуваші, башкири, якути, каракалпаки,
    тувинці та ін)
         3. Угро-фінська група (естонці, мордва, удмурти, марійці, комі,
    карели та ін)
         4. Летто-литовська група (литовці, латиші)
         5. Вірменська група.
         6. Картвельські група (в основному грузини).
         7. Романська група (в основному молдавани).
         8. Євреї
         9. Іранська група (таджики, осетини, курди)
         10.Чечено-дагестанськими група (чеченці, інгуші, бацбітци, аврци,
    лезгини, даргинці, лакці та інші)
         11.Германская група (німці)
         12. Абхазо-Адигейська група (абхази, адигейці, кабардинці, чер-
    кеси, абазінци)
          Мовна політика Кремля щодо кожної з названих груп
    спочатку орієнтувалася на завершення внутрішньогрупової мовної
    консолідації і створення для деяких груп загального літературної мови
    на основі діалекту провідного народу. "В умовах соціалізму можуть про-
    виходити часткові процеси добровільного злиття невеликих етнічних
    і екстериторіальних національних груп, вкраплених у великі соціа-
    лістіческіе нації, з цими національностями ... Особливо важливим у цьому
    процесі є засвоєння зливаються етнографічними та екстерріто-
    тивнотериторіального національними групами мови великої передової соціалістичного
    ської політичної нації, серед яких ці націонале живуть "(" Питання філософію
    фії, # 9,1961). "Зближення і розквіт націй ... протікає не стихійно, а
    планомірно ... У нашому багатонаціональному державі це здійснюється
    в процесі єдиного державного планування "(там же)
         Керівництво Брежі + не 0ва відійшло від політики окольному русифікації че-
    рез проміжний етап "зональних мов" і "зональної асиміляції".
    Воно вважало за краще прямий шлях "інтернаціоналізації" усіх мов на основі
    російської мови.
         Пропаганда і нав'язування російської мови неросійських народів опору-
    вождалось міряні приниженням національних мов, як "беспісьмен-
    них "," младопісьменних "або" безперспективних "мов.
         Якщо Хрущов оголосив вивчення рідної мови справою добровільною, то
    Брежнєв зробив ще один крок вперед у політиці русифікації - він об'єк-
    явив російська мова не тільки міждержавних мовою для національних
    республік, а й державною мовою для самих республік і їх житі-
    лий, хоча формально і немає, принаймні, опублікованих, юрідічес-
    ких актів такого змісту. Третій його крок був не менш антінаціо-
    нальним: саме брежнєвське керівництво змусило радянських істориків
    наново переписати всю історію неросійських народів, поклавши в її основу
    нову історичну концепцію. Нова історична концеп + ц 0ія була не
    тільки антинаукової, але і кричущо антиісторичну. Зверху були задані
    три принципи, які лягли в основу цієї концепції:
         1. Всі неросійські народи приєдналися до царської імперії нібито
    самі, добровільно;
         2. Всі національно-визвольні рухи, протидіяти
    цього, були реакційними рухами;
         3.Включеніе цих народів до складу старої царської імперії було ис-
    торіческіх прогресивним актом для них.
         Таким чином, послідовники Леніна повернулися до старого його тези-
    су про злиття всіх націй в одну націю, тоді як сам він від нього отка-
    зался як тільки став на чолі нової держави. Андропов зробив
    цю тезу центральним пунктом своєї національної програми у своєму
    доповіді до 60-річчя утворення СРСР.
                                     2 ***

                     2СТРАТЕГІЯ МОВНЕ Денаціоналізація.

         + Отже, як я вже сказав, спадкоємці Леніна, зберігаючи ленінську
    + ширму, вирішили повернутися до дореволюційного Леніну і стати на новий
    + "радянський" шлях "перемелювання народів", щоб створити одну загальну
    + комуністичну націю з однією спільною мовою. Для цієї мети була розрядів
    + ботан нова національна стратегія, в якій чотири компоненти гра-
    + чи вирішальну роль: по-перше, замість федерації, не змінюючи її форми, про-
    + вести у всіх сферах державного життя ієрархічний принцип абсо-
    + лютістского централізму, що перетворює союзні республіки в чисто адміні-
    + ністратівно-географічні поняття, по-друге, відмовитися від колишньої
    + концепції національної економіки республік, допускаючи в цих республі-
    + ках тільки такі "будівництва комунізму", які складають інтегральну
    + частина загальносоюзної економіки, і називаючи це "поділом праці" між
    + союзними республіками; по-третє, проводити в союзних республіках та-
    + кую соціальну політику, яка сприяє максимальній, не тільки
    + класової, а й національній нівелюванню, для чого практикувати масо-
    + ву міграцію слов'янського населення в прибалтійські, кавказькі та від-
    + точноазіатскіе регіони; по-четверте, тримати курс на переведення всіх пар-
    + партійних, державних, господарських, наукових установ та шкіл на
    + російська мова, обмеживши дію місцевих мов тільки сферою пропо-
    + Ганді, художньої літератури та мистецтва.
         + Батьком цієї стратегії був сам Сталін. Цю національну стратегію
    + послідовно і методично проводять і спадкоємці Сталіна.
         + Стосовно перших двох компонентів "національна стратегія" Ста-
    + ліна мала повний успіх за однією загальновідомою причини: він начисто
    + знищив місцеві національні кадри, які вважав потенційними
    + ворогами нової стратегії, і висував на їх місце нерасуждающіх Лікар-
    + ерістов. Що ж до останніх двох компонентів - національного
    + особи і національних мов, то тут справа виявилася складніше, ніж собі
    + його уявляв Сталін і змінюються лідери партії. Вже з визначенні-
    + ня, яке дав Сталін нації, видно, чому партія зазнала вражений-
    + ня в цьому питанні.
         + На Сталіну, "Нація є історично сформована стійка заг-
    + ність людей, що виникає на базі спільності чотирьох основних ознак,
    + а саме: на базі спільності мови, спільності території, спільності еконо-
    + мічного життя та спільності психічного складу, який проявляється в заг-
    + ності специфічних особливостей національної культури "(Сталін. Націо-
    +?? ний питання і ленінізм).
         + Саме з цього, далеко не повного, визначення нації видно, що
    + якщо територія є дана величина, то всі інші ознаки нації
    + склалися тисячоліттями, а тому не тільки "стійкі", але й не Істра-
    + біми якими-небудь декретами.
         + Щоб створити спільну комуністичну націю, треба створити головний
    + і ведучий принцип нації та національної культури - один загальний для всіх
    + мова. Такою мовою в умовах Росії міг бути тільки російська мова. Цю
    + проблему поставив теж сам Сталін ще в кінці 20-х років в статті "На-
    + нальні питання і ленінінзм ", заявивши, що на першому етапі розвитку
    + радянської культури переважав пріоритет розквіту національних мов,
    + а ось на другому етапі, за словами Сталіна, самі неросійські нації почувс-
    + твуют необхідність мати поряд зі своєю національною мовою, "один
    + загальний, міжнаціональний мова ", тобто неросійські народи самі оголосять
    + російська мова спочатку другий, а потім і першим рідною мовою. Практи-
    + чна мовна політика Кремля відтепер перемикається на здійснення
    + сталінської ідеї створення однієї спільної мови для всіх національних
    + республік. Значний внесок у теорію Сталіна вніс тут Хрущов, об'єк-
    + явив, що вивчення рідної мови і навчання дітей у школах рідною
    + мовою - справа добровільна. Після цього стали переводити всі школи на
    + російська мова, зберігши рідна мова тільки предметом добровільного вивчений
    + чення.
         + Ось як обгрунтовував орган ЦК КПРС журнал "Питання історії КПРС"
    + новий мовний курс партії: "Все більше число батьків неросійському на-
    + національними абсолютно добровільно віддають дітей в російські школи або
    + ставлять питання про переведення навчання на російську мову ... Досвід показує,
    + що навчання неросійських дітей російською мовою з молодшого віку
    + значно полегшує їм вивчення основ наук "(" Питання історії
    + КПРС ", # 4,1959)
         + Цю установку Хрущова і 21 з'їзду партії послідовно і інтенсивність-
    + пасивного проводив у життя Брежнєв. Плоди цієї мовної політики позначилися
    + дуже скоро.
         1Вне всяким сумнівом, батьки добровільно віддавали своїх дітей
    1не в національні школи, а в школи українською мовою, по одній, всім
    1ізвестной причини: тільки для тих дітей відкрита була можливість успішний-
    1ной життєвої кар'єри, хто закінчив російську школу. + Для такої кар'єри
    + необов'язково навіть знати рідну мову у власній республіці. Таким
    + чином, Tдобровольность вибору мови + навчання - російської чи рідного -
    + на ділі виявляється як замаскована форма русифікації.
        + У всіх програмах партія проповідувала розквіт націй і національних
    + них культур, а на ділі проводила планомірну і систематичну денаці-
    + оналізацію. Оголошуючи російську мову державною мовою неросійських з-
    + радянським союзних республік, також посилаються на Леніна і на ленінську
    + національну політику. Тим часом у статті "Чи потрібен обов'язковий дер-
    + дарчий мова? "Ленін чітко
         
     
         
    Реферат Банк
     
    Рефераты
     
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

     

     
     
     
      Все права защищены. Reff.net.ua - українські реферати !