ПЕРЕЛІК ДИСЦИПЛІН:
  • Адміністративне право
  • Арбітражний процес
  • Архітектура
  • Астрологія
  • Астрономія
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографії
  • Біологія
  • Біологія і хімія
  • Ботаніка та сільське гос-во
  • Бухгалтерський облік і аудит
  • Валютні відносини
  • Ветеринарія
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геодезія
  • Геологія
  • Етика
  • Держава і право
  • Цивільне право і процес
  • Діловодство
  • Гроші та кредит
  • Природничі науки
  • Журналістика
  • Екологія
  • Видавнича справа та поліграфія
  • Інвестиції
  • Іноземна мова
  • Інформатика
  • Інформатика, програмування
  • Історичні особистості
  • Історія
  • Історія техніки
  • Кибернетика
  • Комунікації і зв'язок
  • Комп'ютерні науки
  • Косметологія
  • Короткий зміст творів
  • Криміналістика
  • Кримінологія
  • Криптология
  • Кулінарія
  • Культура і мистецтво
  • Культурологія
  • Російська література
  • Література і російська мова
  • Логіка
  • Логістика
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина, здоров'я
  • Медичні науки
  • Міжнародне публічне право
  • Міжнародне приватне право
  • Міжнародні відносини
  • Менеджмент
  • Металургія
  • Москвоведение
  • Мовознавство
  • Музика
  • Муніципальне право
  • Податки, оподаткування
  •  
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

         
     
    Приватні військові компанії, їх створення, розвиток і досвід роботи в Іраку та інших регіонах світу
         

     

    Історія

    Приватні військові компанії, їх створення, розвиток і досвід роботи в Іраку та інших регіонах світу

    Олег Валецький

    У сучасних міжнародних миротворчих операціях приватні військові компанії (PMC-private military companies) є правовим рівноправним суб'єктом поряд з родами і видами збройних сил.

    Згідно з висновками американських експертів корпорації подібного типу з часом будуть купувати все більшу роль у війні, а і нині цей вплив очевидно з досвіду війни в Іраку та Афганістані. Від них, вже сьогодні на себе все більше функцій армії і поліції.

    У великому обсязі це почалося в ході війн на території колишньої Югославії (1991-1995 в Хорватії, в 1992-1995 в Боснії та Герцеговині, в1998-1999 г в Косово і Метохії, і в 2000-2001 в регіонах Південної Сербії та Західної Македонії)

    Тут слід відзначити компанію МПРІ (Military Professional Resources Incorporated http://www.mpri.com)

    Американське уряд, що змусило в лютому 1994 року у Вашингтоні підписати президента боснійських мусульман Алію Ізетбеговіча і президента Хорватії Франьо Туджман договір про зупинення бойових дій між хорватами і мусульманами в Боснії і Герцеговині (війна 1993-94 років) змусила їх підписати і військовий союз проти сербів. Проведення в життя цього договору американське уряд довірила саме для цього і створеної компанії МПРІ. Ця компанія зібрала кілька десятків високопоставлених американських офіцерів у відставці які й зайнялися підготовкою вищої ланки армій Хорватії та Боснія, як втім, і встановленням оперативного зв'язку штабів цих армій з командуванням НАТО. Успішні наступальні операції, проведені хорватськими і боснійськими військами навесні-восени 1995 проти сербів у Хорватії і в Боснії та Герцеговини в чималій частці заслуга МПРІ. Не дивно, що ця компанія продовжила свою роботу з так званої Визвольної Армією Косово (по-албанська УЧК) в 1998-99 роках в Албанії, а показово і поява МПРІ в 2000-2001 роках в Македонії.

    Після війни новим полем діяльності для приватних військових компаній стало розмінування на території колишньої Югославії на яке в другій половині дев'яностих років, а і на початку цього тисячоліття різні міжнародні організації (перш за все комітети Організації об'єднаних націй (ООН) з питань біженців (UNHCR) і розвитку (UNDP), Євроспільнота (EU) та Світовий банк (World bank), Міжнародний фонд довіри (International trust Found) уряду США, Німеччини, Японії, Швеції, Великобританії, Франції та деяких інших країн) виділяли десятки і сотні мільйонів доларів. Так як дана тема досить специфічна. то раджу зацікавленим прочитати написану мною у 2002 році статтю Гуманітарний розмінування в колишній Югославії (Humanitarian mine clearing in former Yugoslavia) опубліковану за редакцією полковника інженерних військ у відставці Юрія Григоровича Веремєєва на сайті останнього (а так само історика Ігоря Лодигіна) Анатомія Армії http://armor.kiev.ua/army/engenear/razminir-ov.shtml http://armor.kiev.ua/army/engenear/razminir-ova-2.shtml http://armor.kiev.ua/army/engenear/razminir-ovb.shtml а так само мою сторінку на сайті Art of War http://artofwar/ru/w/waleckij_o_w/ де знаходиться ця ж стаття.

    Крім розмінування, приватні військові компанії взяли участь і в роботі міжнародних поліцейських місій в Боснії і Герцеговині (International Task Police Force в 1996-2004 роках) і в Косово і Метохії (Police of UNMIK в 1999-2005 роках). Тут велику роль зіграла американська компанія ДінКорп (DynCorp, Inc. ( http://www.dyncorp.com) здійснювала набір особового складу для американського контингенту міжнародних поліцейських місій, а також брала участь у перевірках роботи персоналу цих місій. Інша американська компанія що з'явилася на території колишньої Югославії Kellogg Brown & Root (KBR) ( http://www.halliburton.com), що була частиною Halliburton (в чиєму управлінні брав і бере участь Дік Чейні) зайнялася вже освоєної нею на той час роботою з постачання і тилового забезпечення трудоустраівая десятки тисяч чоловік.

    Війни в Афганістані (з 2001 року) і Іраку (з 2003 року) сприяли зростанню числа таких компаній що отримували контракти, як безпосередньо від міністерств і відомств урядів США і Великобританії (Department of State, US Agency for International Development, Department of Defence), різних управлінь армії США (Army Corp of Engineers, Logistics Civil Augmentation Program, US Army Contracting Agency southern Region Contracting Center, від ООН (UNICEF, UNHCR, UNDP), світовий Медичні організації (World Health Organization) а, зрозуміло, і від нових урядів Афганістану та Іраку, так і від різних західних компаній займалися різними видами діяльності, але, перш за все в областях нафтовидобутку, транспорту, енергетики та водопостачання. Крім цього великі компанії нерідко вдавалися до використання послуг інших таких же фірм на підрядної основі.

    Подібна практика нерідко призводить до конфліктів між компаніями, що приймають іноді вельми значні, у тому числі в галузі політики розміри.

    Дана сфера роботи проводиться під дуже щільним контролем західних спецслужб, перш за все американських і британських та дозвільна система в сфері отримання компаніями дозволів на роботу досить залежна від цих спецслужб і відповідно від проведеної ними політики. За великим рахунком це природно, так як самостійно дані компанії протистояти добре збройного супротивнику не можуть і, як правило, заздалегідь заручаються підтримкою армійських частин, у першу чергу сил спецназу. Цьому сприяє і те, що дані компанії перевагу при працевлаштуванні надають ветеранам сил спеціального призначення, а нерідко в них працюють і діючі військовослужбовці цих сил, спеціально для цього беруть відпустки. Остання й не дивно, знаючи те, що в таких компаніях, військовослужбовці отримують від 200 до тисячі (іноді й більше) доларів на день, тоді як в армії США солдати і сержанти отримують від 1000 до 4000 доларів на місяць.

    Самі компанії згідно вказівками відповідних органів, в Іраку це командування «Коаліційних військ », а в Афганістані це командування НАТО перший час поповнюють свої ряди персоналом, перш за все з числа громадян тих країн, які брали участь у даних війнах. Втім, пізніше критерії були ослаблені, тим більше що громадян ПАР з числа військовослужбовців армії і поліції набирали в такій кількості, що президентська гвардія ПАР втратила чи не половини свого складу. Природно фахівцями вони стали в часи «апартеїду», що не забарилося викликати скандал. Коли 28 січня під час вибуху автомобіля-бомби перед готелем в Багдаді загинула одна, а поранений інший працівник британської компанії Erinys Iraq Limited com), з'ясувалося, що загиблий Франкос Стрідом (Francois Strydom) був військовослужбовцям Коевот (загону спецназу ПАР в Намібії, а його поранений колега Дін Гоус (Deon Gouws) був співробітником колишньої таємної поліції ПАР Влакпаас (Vlakplaas) Втім, показали себе південноафриканці добре, і тому незважаючи на газетний галас наймати їх продовжували, що було чималим справою, так як громадянам інших держав начебто і брали участь в операції Iraqi Freedom в прийомі відмовляли. З тим, що Erinys почасти був і південноафриканської фірмою (хоча взагалі то вона була зареєстрована на Віргінських островах) компанія Meteoric Tactical Solutions (, що була повністю південноафриканської, змогла отримати там контракт, хоча південноафриканське уряд відкрито виступило проти війни в Іраку.

    Досить популярним у таких компаній було залучення до роботи і ветеранів французького іноземного легіону, хоча в Іраку їм доводилося відчувати певні труднощі в працевлаштуванні, через відому політики Франції. Проте, одна французька компанія Groupe EHC (www.groupe-ehc.com) навіть змогла увійти на даний ринок, використовуючи, насамперед колишніх легіонерів.

    Американська компанія Blackwater в 2004 році здійснила вербування близько 50 ветеранів збройних сил Чилі, що знову ж таки викликало звинувачень деяких правозахисників (тих, що зробили з боротьби за права людини вигідний «бізнес»), так як ці ветерани стали професіоналами природно за Піночета.

    Схожі звинувачення на сторінках деяких видань викликав і періодичний найм британською компанією Hart Group у 2003-2005 роках груп по 10-15 чоловік з числа ветеранів збройних сил Республіки Сербської. Так як ці ветерани були учасниками війни 1991-95 вела там, де вони й жили, то природно їх деякі журналісти стали пов'язувати з військовими злочинами часів тієї війни, хоча за такою логікою будь-якій тамтешній серб повинен був пов'язаний з цими злочинами. Втім, компанія Hart Group, Ltd. (Http://www.hartgrouplimited.com) здійснювала набір через організації, які займалися розмінування і в першу чергу в Ірак вирушили сапери, правда для охорони інженерів займалися відновлення енергетичної системи Іраку.

    Взагалі то подібні звинувачення інших журналістів були добре сплаченими акціями, а причини, через яким вони велися, не є предметом даної статті. Те, що такий персонал набирався в країнах з умовно кажучи «мілітаристської» традицією цілком закономірно, так як найцінніший досвід будь-якої професії осягається на практиці, а в даній області-охоронної діяльності в бойових умовах, кращий досвід осягається в бойовій обстановці.

    У силу цього керівництво різних компаній проводило експерименти з набору персоналу та в інших країнах, і так компанією Erinys Iraq Limited навесні 2004 року була найнята і група з 15 росіян, украінцев.югославов і болгарина.

    З появою в Іраку південнокорейського контингенту, там з'явилася і приватна військова компанія з Південної Кореї NKTS Co., Ltd. (Www.nkts.co.kr)

    Відзначено і поява і індійської компанії тут Group 4 Falck A/S (www.group4falck.com)

    З ходом часом і місцеві арабські вожді вирішили створити такі компанії, як, наприклад Baghdad Fire & Security (Ірак), Dehdari General Trading & Contracting Est. (Кувейт), Unity Resources Group (Middle East) LLC (Дубай), або створювали спільні з західними компаніями фірми, як, наприклад Diligence Middle East створена як філія американської Diligence LLC (www.diligencellc.com)

    Втім, довіри до арабам ті ж американці з ходом війни зазнавали все менше і менше. Але й іншим «несвого» категоріям кандидатів намагалися не довіряти, і так компанії Meyer & Associates (www.meyerglobalforce.com) SOC-SMG (www.soc-smg.com), Triple Canopy Inc. (Http://www.triplecanopy.com), працевлаштовували як правило ветеранів американського спецназу. Австралійська OAM (www.oam-group.com) ветеранів австралійського спецназу, що займалися при цьому досить небезпечним справою-проводкою конвоїв по дорозі Багдад-Амман.Прі цьому всупереч поширеній думку ці компанії людей бережуть, в чому, імовірно, відіграє роль висота страховки (від 100 000 доларів і більше) і відповідно впливу агентів страхових компаній, які можуть при порушеннях безпеки відмовити у виплаті страховки, що веде за собою судовий процес і атаку адвокатів, у деяких відносинах не менш небезпечних від моджахедів. Тому при зростанні небезпеки компанії згортають свою діяльність на небезпечних ділянках, і в такий спосіб компанія ArmorGroup ( www.armorgroup.com) втративши до десятка чоловік убитими і пораненими в районі Мосула влітку 2004, вважало за краще припинити роботу в цьому регіоні.

    Самі потреби даних компаній у цій області не настільки великі. Так в Іраку загальне число іноземних співробітників подібних становить близько 20 000, і хоча цифра відносно велика, але число ветеранів того ж американського спецназу куди більше, тим більше що в останні кілька років цей спецназ постійно бере участь у бойових діях. Правда американське командування, зіткнувшись з відтоком особового складу з спецназу, стало всіляко обмежувати звільнення до закінчення контракту. Однак, сама робота охоронцем навіть в таких умовах не настільки складна як військова служба і тому не слід забувати і ветеранів повітряно-десантних, повітряно-штурмових, розвідувальних частин, частин морської піхоти, та й інших частин і підрозділів американських армії та поліції в тому числі більше віку. У силу кількості кандидатів американські компанія неохоче набирають іноземців та останні головним працевлаштовуються в британські компанії мають в своєму розпорядженні меншими людськими ресурсами. Втім, і британці мобілізації в цій області не оголошували і, хоча деякі з компаній цього роду, (британські Armor Group, Control Risk, Olive Security, американська Kroll) відкрили свої представництва в Москві і в Ташкенті (американська Blackwater), ці представництва найм людей займатися не стали, хоча бажаючих було предостатньо (особливо з числа керівників різних компаній).

    Як правило, нині приватні військові компанії використовують персонал в такий спосіб. У країнах роботи наймається особовий склад з по потужністю вже існуючих структур безпеки. Головна увага при наборі приділяється місцевим керівникам того чи іншого рівня, з метою всебічного полегшення діяльності компаній. У силу цього та ж компанія Erinys (мала в 2004 році 15 000 місцевих охоронців-курдів і арабів) провела наймання місцевого персоналу через збройні структури Джелал Талабані в Курдистані і Ахмеда Чалабі в арабській частині Іраку, задля забезпечення охорони нафтових полів і нафтопроводів.

    Особливої уваги якості особового складу тут нерідко не надається, тому що подібного персоналу даються завдання з охорони об'єктів, а також компаундів-районів компактного проживання іноземців. Заробітна плата даної категорії (відповідно до західної термінології static guard) складають від 250 до 500 доларів. Більше підготовлена частина місцевого персоналу використовується та для задач по супроводження та особистої охорони (згідно західній термінології PSD patrol security defence) а так само навчання місцевого персоналу (Training team) проте для менш відповідальних доручень. В останньому випадку зарплати підвищуються в 1,5-2, а то й в 3-4 рази. Крім цього як static guard використовуються англомовний персонал з Філіппін, Фіджі, Непалу та інших «відсталих» (з точки зору західних менеджерів) країн, і тут зарплати можуть досягати 2,5-3 тисяч доларів.

    Для роботи в PSD групах, а тим більше особистої (VIP) охорони (це визначається рівнем допуску, вказуємо на які видаються посвідчення) залучається західний персонал з оплатою від 8-9 тисяч доларів і вище. В Іраку, головний контрольний орган у даній області - Coalition Provisional Authority (www.cpa-iraq.org) проводить дозвільну політику, згідно з якою американські, британські й австралійські компанії отримують привілейоване становище і за це в першу чергу для роботи в PSD групах дозволи видаються громадянам США, Великобританії, Австралії, ПАР, Нової Зеландії, і громадяни інших держав, ставляться на другий план.

    Варто також відзначити відмінність у підходах до ведення роботи між британськими та американськими компаніями, які є одночасно головними конкурентами. Британські компанії віддають перевагу в більшій мірі спиратися на місцеві кадри і природно зв'язку нерідко уникають роботу в небезпечних районах. Американські компанії діють більш активно і нерідко безпосередньо беруть участь у бойових діях і для даних цілей в інших компаніях (наприклад, Blackwater) створюються сили швидкого реагування - Task Force.

    Що стосується охорони об `єктів, то для цього західні компанії мають в своєму розпорядженні людськими ресурсами місцевих країн, у тому числі достатньо підготовленими і досвідченими ветеранами армії та поліції, готовими за місячні плати від 250 до 2 500 доларів виконувати дану роботу. Крім цього різні компанії (наприклад, Gurkha Security Guards, Ltd.) Пропонують для виконання даних завдань персонал з Непалу (ветерани підрозділів гуркхів), Фіджі (ветерани миротворчого батальйону на горі), Філіппін (ветерани морської піхоти) і країн Латинської Америки, добре володіють англійською мовою та знайомих за західними стандартами.

    Слід зазначити, що знищення боєприпасів і розмінування відповідно до «гуманітарними» стандартами можна виділити в окрему програму, тому що це питання досить актуальний і так за запитом США уряд Боснії та Герцеговини послало до Іраку взвод саперів, чия головна задача полягала б тільки в знищенні вже зібраних боєприпасів колишньої армії Іраку

    Слід також врахувати те що Женевські конвенції в даному випадку перешкодою для західних PMC НЕ є, навіть коли американські компанії використовують свій особовий склад у відкритих боях. При цьому слід звернути увагу, що при проведенні інструкторській роботи не забороняється, командування навчаними підрозділами в ході бойових дій.

    Нині в усьому світі існує досить широкий ринок подібних послуг, аж ніяк не обмежується Іраком і Афганістаном.Показательно, що троє загиблих в Палестинунском напад на американський дипломатичний конвой у районі Сектора Газа в грудні 2003 року були охоронцями компанії DynCorp.Достаточно широко подібні компанії працюють в Африці (наприклад, в Сьєрра-Леоне, Ліберії та Анголі). Подібні компанії здійснюють: набір особового складу для американського контингенту міжнародних поліцейських місій, як і управління ними (DynCorp), охорону аеропорту Багдад (Custer Battles) охорону нафтових полів і трубопроводів (Blackwater Security Consulting, Erinys Iraq Limited) охорону енергетичної системи Іраку (Hart Group), охорону посольств США і охорону президента Афганістану (Triple Canopy Inc.), Супровід конвоїв ООН в Іраку і Афганістані (Kroll), навчання армій Іраку (Military Professional Resources, Inc.) І Саудівської Аравії (Vinnell Corporation), надання послуг військових перекладачів (CACI) контроль в'язниць в Іраку і Афганістані (Titan Corporation,), розмінування мінних полів та знищення невибухлих боєприпасів (RONCO, MAG, BACTEC, Armor Group, Minetech, EODT) протипожежний захист (Group 4 Falck) тилове постачання військ (KBR), авіарозвідка (AirScans Inc., Eagle Aviation Services & Technology, Inc.), Захист кораблів від піратів ( 'Global Marine Security Systems) і інша подібна діяльність перш за все в області охорони (Aegis Defence Services Ltd., Olive Security, Control Risks Group, Meyer & Associates, RamOPS Risk Management Group, ArmorGroup, Aigis, OAM, Rubicon International Services, Sayeret Group, ATCO Frontec Corporation., Groupe EHC, Aries Global Solutions Inc., AKE Limited, AD Consultancy, Control Risks Group, Custer Battles, Diligence Middle East, Genric, Global Risk Strategies, Hill and Associates.Ltd., ISI Group, Meteoric Tactical Solutions, Optimal Solution Services, Wade-Boyd and Associates LLC, Henderson Risk Limited, ICP Group, Overseas Security & Strategic Information, SOC-SMG.Inc, Sumer International Security, TOR International, Dehdari General Trading & Contracting Est., Unity Resources Group (Middle East) LLC, Trojan Securities International, Pistris. Inc. GlobalOptions, LLC, Beni Tal, AMA Associates Limited, WADE-BOYD & ASSOCIATES LLC., TOR International, Overseas Security & Strategic Information, Inc/Safenet - Iraq, ICP Group)

    У той же час слід враховувати, ті проблеми, які характерні для Іраку та Афганістану, незважаючи на мільйонні контракти таких компаній.

    Так поліція підготовлена погано і її ряди повні ворожих елементів.

    В армії недостатнє увага приділяється вогневої підготовки, особовий склад нерідко не навчений роботі з МВУ, блокпости обладнані погано не приділяється належної уваги пересуванню в пішому порядку і перестроювання на ходу, до відання разведительно-диверсійних дій багато підрозділів спецназу не пристосовані, а не організована на належному рівні проводка конвоїв, особливо щодо протидії МВУ.

    Західний персонал уникає роботи з місцевим особовим складом, перекладаючи її на місцеві ж кадри.

    Все це закономірно, так як у тому ж Іраку «коаліційні» війська службу на блокпостах передоручили місцевим силам, а самі вважають за краще не пересуватися в пішому порядку. Так само як в Іраку існує чотири відомства мають в своєму розпорядженні своїми військами (армія, поліція, держбезпека, цивільна гвардія), які в свою чергу поділені між курдської, шиїтської, сунітської громадами, то командування в таких умовах вельми утруднене. Положення збільшує те, що і громади поділені між кількома партіями, створеними за клановим ознакою. Так весь Курдистан поділений між двома партіями: Патріотичної партією Курдистану (центр в Ербілі) і Патріотичним союзом Курдистану (центр в Сулейманії) межа між зонами впливу, яких проходить по річці, що протікає через містечко Алтун-Кадри. У шиїтської громади, схильної до внутрішніх усобицям, боротьбу за владу з іншими кланами і вождями веде мулла Мухтаді Ель-Садр, який користується підтримкою Ірану. Що стосується сунітської громади, то в так званому сунітському трикутнику, що охоплює райони міст Мосула, Бакуба, Фалуджа, Рамаді, то там самої впливовою силою стає ісламські фундаменталісти, і в першу чергу рух «Ансар Іслам» Ель-Заркаві.

    Відзначено в силу цього зростання нападів на всіх, без винятку іноземців, і тим самим скорочення числа західного персоналу.

    Цьому сприяє і те, що західні PMC мають у своєму розпорядженні лише автомашинами типу «джип» (за правилом винні бути броньованими) і в деяких випадках легкими вертольотами і літаками. Особовий склад їх PSD груп нерідко намагається уникнути виконання важких завдань, або всилу погану координацію, як з "коаліційними", так і з місцевими силами, вступають з ними в конфлікт (Відомий останній випадок у червні 2005 року, коли американська морська піхота заарештувала і три дні тримала під арештом PSD групу американської компанії Zapata, під звинуваченням у відкритті вогню на їх позиції). Тактика багатьох PSD груп грунтується на бажанні проскочити на великій швидкості місця засідки. У ряді випадків це виправдано, бо нерідко противник просто відкривав з ходу вогонь з автоматів по конвою, що особливої шкоди броньованим джипів не приносило. Проте при зростанні майстерності противника, а й застосування ним МВУ і великокаліберних кулеметів, як і кулеметів ПК з бронебійними боєприпасами, це повинно було привести до втрат, а можливо і до розгрому колон. Перший тривожний сигнал надійшов у березні 2003 року, коли в час обстрілу конвою в місті Фалуджа, одна з машин супроводу групи американської компанії Blackwater, була вражена вогнем, а потім врізалася в будинок. Так як конвой пішов далі, бо в даному випадку панують інтереси клієнта, так само, як правило, має свою службу безпеки. До того ж самі джипи, незважаючи на високу ціну, до ведення боїв не пристосовані, і не багато хто з них мають у броньованих вікнах, бійниці для ведення вогню. У підсумку зібралася натовп витягла з машини людей (деякі з них були ще живі), а потім облив пальним підпалила їх, і все це було знято на відеокамеру. Дана подія, послужило причиною операції американських військ із зачистки Фалуджа (і то далеко не останньою), але збитки від знімків убитих американців, для коаліційних військ був дуже великий.

    Парадоксально при цьому, що велика кількість колісної бронетехніки простоює на базах місцевих військ.

    Створення подібного роду компаній є об'єктивним процесом. На Заході не випадково створюються такі компанії і даремно гроші там не викидають. Звичайно, основні причини тут ймовірно, широкому загалу не оголошують, однак незалежно від причин наслідки очевидні.

    Цей процес все більше набирає маха, і такі компанії створюються по всьому світу, перш за все в тих регіонах, де і ведеться подібного роду робота.

    Так крім Іраку, де створюються місцеві компанії або як філії іноземних компаній, або як спільні підприємства з іноземцями, такі ж компанії створюються і в колишній Югославії. У Хорватії місцева охоронна компанія Zovko початку достатньо широкомасштабне співробітництво з американською компанією Blackwater, у чому ймовірно велику роль зіграла роль компанії MPRI, в роки війни (зміна місць роботи з однієї компанії в іншу справу досить звичайне в цій справі). У кінцевому результаті американці вирішили створити в Хорватії центр по найму і навчанню місцевого персоналу для роботи в Іраку і Афганістані, тим більше що хорватська контингент знаходиться у складі міжнародного контингенту в Афганістані (ISAF). Причини цього понятни.Так як компанія Blackwater дотримується правило обов'язкової перевірки та підготовки особового складу, то досить накладно і складно відправляти набраний в Європі персонал в США.

    Колишні вороги хорватів серби, ознайомившись з такою практикою західних компаній, також вирішили спробувати себе в цій справі, опинившись таким чином в одних рядах зі своїми колишніми ворогами.

    До недавнього часу становище з охоронною діяльністю в Сербії мало чим відрізнялося від нашого. Певний зрушення відбулося в 1996 році, коли група людей із Сербії і Республіки Сербської була направлена в Заїр по каналах приватних охоронних агентств. Однак Мобуту, на яку вони поставили, програв і сербські спецслужби не могли більше доставляти сюди людей під прикриттям приватних військових компаній. До того ж уряд Сербії, відмовившись від обіцяної американцям посилки військового контингенту армії та поліції в Афганістан, не могло тут надати належної політичної підтримки.

    Тим не менше, командувач жандармерією (з самого її заснування в 2001 г) генерал Горан Радосавлевіч - «Гури» після відходу в 2004 році в запас став директором охоронної SecTraCon компанії, зареєстрованої в Німеччині.

    Дана компанія створена колишнім командувачем жандармерією Сербії генералом Гораном Радосавлевічем -- «Гури». Радосавлевіч знаходився на чолі ним же і створеної (у 2001 році) жандармерії до кінця 2004 года.В його підпорядкуванні перебувало чотири загону (величини посилений батальйон) дислоковані в Белграді, Ніші, Новому Саді, Кральево. Особовий склад в жандармерію набирався з лав поліції Сербії, а також з цивільних кандидатів за умови завершення останніми, після зарахування до жандармерії. поліцейської школи (6 місяців). інструкторський склад набирався з лав спецназу держбезпеки (ЙСО-«червоні берети»), а також з числа командного складу армії та поліції.

    Після відходу Радосавлевіча в запас, використовуючи існуючі можливості, спільно з сербськими і німецькими партнерами створив компанію SecTraCon зареєструвавши її в Німеччини, а так само створивши сайт на Інтернеті www.sectracon.com

    Дана компанія, отримавши контракти на ведення охороною діяльності в Сербії головну увагу приділяє пошуку роботи за кордоном, у першу чергу в Афганістані. Туди у 2002 році повинен був, відправиться (але не відправився з політичних причин) контингент армії і жандармерії Сербії (в район Кандагара). Ймовірно запити на посилку особового складу туди зберігається, тому що сам Радосавлевіч отруювали туди, спільно з німецькими партнерами на переговори.

    Таким же чином відстоювала свої інтереси група співробітників спецназу держбезпеки, зберегли прихильність їх колишньому командирові Мілорад Лукович (Улемек) «Легії». Цією групою була створена охоронна компанія «Лупус» на чолі з дружиною «Легії» Олександрою Луковіч.Однако в даному випадку виник у пресі великий шум, тому що «Легія» був одним з головних обвинувачуваних у процесі по вбивству прем'єр-міністра Сербії Зорана Джинджича, і компанії «Лупус» став обмежуватися доступ і на внутрішній ринок Сербії, а не те, що на міжнародний.

    Слід зазначити, що майже все, в тому числі і західні, охоронні і військові компанії створюються на основі чиїхось корпоративних інтересів. Так, після краху апартеїду південноафриканці заснували велику кількість приватних воєнізованих компаній, деякі з яких працюють до цих пір, а інші, такі як Sand line, прийшли в занепад після ряду гучних розглядів.

    Тому те, що сербська компанія SecTraCon претендує на закордонні контракти, абсолютно закономірний процес. Рано чи пізно російські охоронні підприємства також їм будуть охоплені, що без сумніву матиме певний вплив як на політику нашої країни.

    Звичайно, сучасні російські ЧОПи навряд чи будуть використовувати керовану зброю, зате відносини між ними будуть все більш загострюватися в міру загострення конкуренції між різними фінансовими групами. Що стосується виходу на міжнародний ринок, то російські ЧОПи особливих амбіцій щодо цього поки не мають. До поодиноких випадків інтернаціоналізації їх роботи можна зарахувати обмежений набір російських для компанії Erinys можна згадати і діяльність охоронної структури російської нафтової компанії «Інтеренергосервіс» в Іраку. Дана компанія втратила в травні-липні 2004 року чотирьох чоловік убитими: Конарева, Коренкова, Овсяннікова, Данкіна. Двоє останніх за припущеннями сайту CPA (ЦПА), якраз і були охоронцями. До речі слід зауважити, що досить хибною є думка, що росіянам в Іраку, працювати безпечно, тому що їх, нібито люблять. Крім того, що подібна «лірика» у воюючу країну недоречна (війна не дуже сприяє прояву таких емоцій), слід зазначити що, по суті, в Іраку відбувається, так званий імпорт «ісламської революції» двох різних сил-шиїтського Ірану і сунітських «фундаменталістських» організацій, особливо ваххабітського толку. Інтереси цих сил часто приходять в суперечності, що служить джерелом частих збройних зіткнень, вбивств і підривів смертників у відносинах між сунітської та шиїтської громад. Проте головною причиною нападів є боротьба за владу в місцевому суспільстві цих сил з усіма супротивниками ісламського порядку, і війна проти «англо-американців», служить тут лише підмогою. Згідно ісламськими законами, ті, хто сіє розбрат між мусульманами, порушник «волі Аллаха », і тому, куди легше вбивати" своїх "братів-мусульман як« посібників окупантів », а тим більше« невірних ». Практично в Іраку« збройним опором «коаліційним» військам керує ісламські вожді з-за кордону, тоді як основу збройних сил, створених США і Великобританією, служать кадри партії БААС Саддама Хусейна. Тим самим те, що Росія підтримувала Саддама Хусейна, не має для керівництва ісламського руху ніякого значення, в відміну від дій російської армії в Чечні, тим більше що саме чеченські бойовики в Іраку діють. Таким чином, якщо російські компанії збираються працювати на все більше захоплюваних країнам Близького та Середнього Сходу, то без допомоги подібних компаній їм не обійтися. Втім, і нині «Інтеренергосервіс» використовує послуги російського Чопа (приватного охоронного підприємства) «Антітерор» з Орла.

    Крім цього слід врахувати, що в сучасній Росії, як і у всіх країнах колишнього Радянського Союзу, так звані ЧОПи влаштовують іноді кровопролиття схожі з іракськими і часом їх діяльність мало чим відрізняється від діяльності ОЗУ.

    Правда в даному випадку ключову роль в таких подіях грає не володіння вогнепальною зброєю, а система пільг, що породжує безкарність. У цьому сенсі врегульована законом і контрольована згори діяльність західних приватних військових компаній виглядає переважно. Сутички між собою тут трапляються дуже рідко. Хоча відомі випадки, коли цілий корпус (як це було в Мосулі) розходився без бою по домівках, прихопивши, що тільки можна зі зброї. Характерно, що рівень безпеки залежить не стільки від кількості зброї в суспільстві, скільки від морально-етичного клімату та рівня розвитку правової свідомості. І так, відповідно до досвіду Югославії, наявність кулеметів і мінометів в сербських будинках не було пов'язане зі зростанням злочинності.

    Появі приватних воєнізованих компаній і служб безпеки сприяє цілий ряд факторів, і західні військові фахівці вважають, що роль таких структур у майбутніх війнах буде тільки збільшуватися. Головну причину зростаючої популярності приватних охоронних підприємств слід шукати в трансформації світової економічної системи, в глобалізації. Сучасні транснаціональні корпорації, які мають сотнями мільйонів доларів, мають потребу в захисті своїх інтересів нітрохи менше, ніж держави. Включення в ці процеси регулярної армії - процес довгий і клопітно, а витрати на підтримку лояльності бюрократичного апарату можна порівняти з витратами на утримання власної служби безпеки. Саме тому корпорацій вважають за краще неповоротким арміям загони оперативного реагування приватних воєнізованих компаній.

    Важливе значення має і те, що в сучасному суспільстві люди з ретельністю виконують свої обов'язки по відношенню до роботодавця, поняття ж боргу по відношенню до держави все більше розмивається. Втім, змінюється і саме ставлення до служби в приватних військових структурах. Якщо раніше вони асоціювалися з мародерством і бандитизмом, то тепер це звичайна, цілком легальне працевлаштування.

    Не меншу роль у появі такого роду фірм зіграв також різкий стрибок у розвитку боєприпасів, а головне систем їх наведення. Нові зразки касетного і керованої зброї, вживаного як авіацією, так артилерією і ракетними комплексами, абсолютно змінили хід військових дій. Доказом цього служать військові кампанії на території Югославії та Афганістану.

    Головним наземним компонентом цих воєн стали сили спеціального призначення та місцеві "союзники". З такою логікою бойових дій добре поєднуються приватні військові компанії. Що стосується армії США, вона також зазнає серйозних зміни, викликані її скороченням, а також відмовою від важкої бронетехніки (в тому числі вже розробленої САУ Crusader), перекидання якої вимагає занадто багато сил і засобів.

    Вже в ході війни в Іраку командування американської армії створило бригади під назвою "striker" (ударні), оснащені колісної бронетехнікою БТР LAV-25 і створеніми на його базі машинами бойової і тиловий підтримки. Фактично вони стали наземним еквівалентом морської піхоти, повітряно-десантних і повітряно-штурмових частин американської армії. Поряд з останніми вони були готові до швидкого перекидання в будь-яку точку світу. При цьому важливо, щоб вогнева підтримка "експедиційних сил грунтувалася на застосуванні керованого та касетного зброї.

    Було б помилкою вважати, що застосування такої зброї залежить тільки від авіації. Більша частина таких боєприпасів служить для спорядження бойових частин артилерійських снарядів, мінометних мін, ракет РС30 і боєголовок оперативно-тактичних ракет і ракет середньої дальності. Причому Сполучені Штати, будучи безумовним лідером, у розробці і виробництві даних видів зброї, аж ніяк не є монополістом у цій області. Технології виробництва таких видів зброї засвоєні багатьма країнами світу і його можна знайти в будь-якій армії світу. У цій статті немає місця докладного розгляду даної проблеми, коротко зупинимося на можливостях такої зброї.

    На озброєнні американських ВВС (USAF) з 90-х років стоїть касетний контейнер CBU-97/B, споряджений десятьма суббоепріпасамі BLU-108. Після відриву від літака контейнер розкривається і викидає десять BLU-108, забезпечених парашутами. Як тільки спрацює детонатор, парашут відкидається. За допомогою поперечно встановлених ракетних двигунів суббоепріпас BLU-108 розкручується по осі і під дією відцентрової сили з нього вилітають чотири бойові елемента SKEET з тепловізіонні датчиком. Датчики сканують місцевість і після виконання захоплення цілі на висоті 50-100 метрів дають сигнал запальнику, що передає детонацію заряду, що утворюється, в свою чергу, за допомогою увігнутого диска ефект ударного ядра. Мета уражається саму слабко захищену верхню частину. Загальна площа ураження бойових елементів одного контейнера складає 60 000 мІ, саме це робить скупчення бронетехніки абсолютно безглуздим, особливо якщо врахувати, що один літак F-16 в змозі нести чотири CBU-97.

    Надалі CBU-97 був модернізований установкою комплекту хвостового оперення, керованого супутниковим наведенням (GPS). Новий контейнер CBU-105, що скидається з висоти 15-20 кілометрів, плануючи, досягає дальності 50-60 кілометрів. Такими комплектами, також відомими під назвою WCMD (Wind Corrected Monitions Dispenser), оснащуються багато касетні контейнери в США. По суті, американська армія рухається до повної відмови від застосування некерованих авіабомб, замінюючи їх як такими комплектами, так і керованими ракетними системами, у тому числі підвищеної точності, наприклад EGBU-27 з комбінованим супутниковим і лазерним наведенням.

    Після подібної вогневої підготовки у справу можуть виступати "експедиційні війська", зачищають місцевість. Цікаво, що сценарій цей звичайно вважають за можливе тільки для армії США, хоча дана зброя, так само як і технологія його виробництва широко представлена на світовому ринку озброєнь.

    Напрошується висновок. Якщо сили американського спецназу можуть діяти, исп

         
     
         
    Реферат Банк
     
    Рефераты
     
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

     

     
     
     
      Все права защищены. Reff.net.ua - українські реферати !