Рушниця, що залишився невизнаним
Микола Аксьонов
У многотрудного історії техніки можна знайти чимало
випадків, коли винайдений-ня, що здається досить новаторським, не отримувало
схвалення сучасників, тому або за-бувало, або про нього згадували через
десятки, а часом і через сотні років. З цього приводу американський історик зброї
В. Сміт у своїй книзі "Стрілецька зброя світу" зазначав:
"... Рутина ... активно чинить опір з усіх сил найбільш законним і
очевидним усовер-шенствованіям ". Не обійшла стороною ця негативна
тенденція і вітчизняну військову техніку.
Можна згадати хоча б, як болісно важко прийшло
усвідомлення незвичайної військової потужності реактивних мінометів - згодом
прославлених в боях Великої вітч-жавної гвардійських "катюш", а
також як уперто військові чини не хотіли визнавати нова-торських ідеї
конструкторів М. І. Кошкіна, В. Г. Грабина, Ф. Ф. Петрова, що запропонували
заме-чательние зразки нашого озброєння ... Доводиться підкреслити (хоча це
зараз і "немод-но"), що талановитих творців танка Т-34, гармати
Ф-22УСВ і гаубиці М-3О підтримав ніхто інший, як "грізний диктатор"
І. В. Сталін!
У стрілецьку зброю радянських років також зафіксовано
подібний випадок (за розповідями ветеранів-ковровцев): коли Г. С. Шпагін вперше
показав начальнику КБ Василю Олексія-вічу Дегтярьова зразок сконструйованого
їм пістолета-кулемета (майбутнього легендарного ППШ-41), той просто виставив його
з кабінету (яка профанація зброї - "штампування"!).
До честі В. А. Дегтярьова, він швидко одумався і постарався
всіляко підтримати молодого новатора у всіх інстанціях, аж до самого
"верху".
Є і самий свіжий приклад, викладений у журналі
"Магнум" © 11/2000 р. - не-прікаянная доля стрілецького комплексу,
створеного конструктором А. Ф. Баришевим.
У зв'язку з вищесказаним, хотілося б нагадати
читачам "Магнума" схожу істо-рію з моделлю мисливської зброї, про
яку згадував журнал "Природа і полювання" вісім років тому (© 1 за
1992 р.). Мова йде про рушницю, запропонованому ще в 1988 році відомим Туль-ським
конструктором Миколою Івановичем Коровяковим (напевно, кожен мисливець добре
знає створене ним двоствольну рушницю T03-34, нагороджене в 1965 р. золотий
медаллю Лейпцігському міжнародного ярмарку. За 30 років виробництва на Тульському
збройовому заводі випущено більше МІЛЬЙОНИ цих рушниць).
Працюючи начальником КБ Тоза, Н. І. Коровяков в середині
1960-х рр.. розробив модель двоствольної Промислові (саме в цій якості
воно було задумано конструкт-ром) рушниці, давши йому маркування T03-39. Деякий
час по тому, у 1988 р., рушниця була їм істотно вдосконалено, і в його
маркування з'явилася буква "М" (модернізований-е): ТОЗ-39м.
Хоча рушницю мало класичну компонування з
горизонтально спареними стовбурами, ряд конструктивних і технологічних рішень
моделі були цілком оригінальними. Так, уст-ройство блоку стовбурів допускало
виготовлення рушниці з гладкими стволами калібру від 12 до 20, але була й
можливість виконання в ствольної блоці третій нарізної стовбура ка-лібра 5,6
мм під патрон кільцевого запалення. Таким чином, виходила
"трехствол-ка", так необхідна промисловикам-тайговики, які видобувають
дрібного хутрового звіра (бел-ку, соболя і т. п.). Два гладких стовбура, заряджені
патронами зі свинцевою кулею, давали на-Дежнев гарантію самооборони при
випадковій зустрічі з "господарем тайги". Конструкція муфти стовбурів рушниці
ТОЗ-39м дозволяла отримати посадочне місце для кронштейна опти-чеського
прицілу. Перераховані особливості рушниці ТОЗ-39м були дуже актуальні в 1980-х
рр. .. тому що моделі з подібним поєднанням стовбурів тоді серійно не випускалися
(штучні до-рогостоящіе рушниці ЦКИБ СОО не в рахунок). Тому
"бельчатнікі" змушені були тягати на собі по зимовій тайзі
малокаліберний карабін для промислу і гладкоствольну рушницю для самооборони.
Яке це по глибокому снігу і при 40-градусному морозі, судіть самі!
Важливою особливістю конструкції базових деталей рушниці
була технологія виготов-лення його коробки методом точного лиття, що
зводило до мінімуму її верстатні оброблен-ку. Крім того, оригінальний пристрій
вузла шарніра стовбурів дозволяло нескладними пріе-мами, без трудомісткою слюсарні
підгонки, домагатися необхідної щільності прилягання стовбура до коробки.
Прогресивним методом точного лиття в рушницю ТОЗ-39м
виготовлялися не лише ко-боязкий, але і ряд інших деталей: підстава
ударно-спускового механізму, важіль замикання, стійка цівки тощо, що обіцяв
значне скорочення трудомісткості виготовлення моделі. Для вилучення гільз
в рушницю був застосований звичайний екстрактор (Виштовхувач): ежектор-ний механізм,
з огляду на споконвічно промислове призначення даної моделі, був би менш
раціональний в умовах периферійної експлуатації. Запирання стволів у рушницю
ТОЗ-39м - одиничне, широкою планкою зміцненої конструкції за поствольний
гак. Зведення внутрішніх курків здійснювалося при відкриванні стовбурів.
Ударно-спусковий механізм був забезпечений перехвативателямі курків і покажчиками їх
взведення. Оберігши-тель, що замикає шепотіла й спускові гачки, міг працювати
як в автоматичному, так і в неавтоматичне режимі. Незвичайною особливістю
ударно - спускового механізму рушниці ТОЗ-39м було використання в якості
бойових пружин курків верхніх гілок розрізаної запобіжної скоби
спускового механізму. Два спускових гачка діяли звичайні-ним традиційним
способом (зрозуміло, у випадку "трехстволкі" механізм піддасться
не-якому зміни). Стволи мали стандартні дульні звуження.
Зовнішні форми рушниці ТОЗ-39м відрізнялися строгістю і
раціональністю, отсутст-Вієм зайвих прикрас (можлива була скромна
машинна гравірування), що повністю відповідало умовам його промисловий
експлуатації.
Наведені вище конструктивні особливості і
виключно висока технологічн-ність виготовлення рушниці ТОЗ-39м робили його
досить вдалою моделлю, яка допомогла б, напевно, дуже швидко вирішити
наболілу (в той період) проблему виробництва промис-слова рушниць даного
призначення.
На жаль, в 1988 р. ці надії не справдилися: на
технічній нараді у глав-ного інженера Тульського збройового заводу його
учасники явно відвернулися від головної мети - постановки даного рушниці на
виробництво саме ЯК Промислова, а не як за-міни що випускається на заводі
моделями, в результаті чого потрібне рішення не було сформулюю-рова. У ході обговорення,
поряд із зазначеними позитивними сторонами новій моді-ли, були висловлені і
окремі зауваження щодо її конструкції, зокрема щодо пре-дохранітеля.
Дійсно, він досить незвичайний для мисливської рушниці - його пристрій подібно
з запобіжником, що був в пістолет-кулемет ППС-43, але ж майже такий же
запобіжник застосований, наприклад, в Іжевську мисливському карабіні
"Соболь". У всякому разі, цей недолік навряд чи був аж
настільки істотним!
До честі учасників наради треба відзначити, що вони не
відкинули зовсім вже геть конструкцію рушниці ТОЗ-39м, а прийняли рішення
доручити конструктору Н. І. Коровякову доопрацювати модель по зроблених зауважень
і представити доопрацьовані екземпляри для за-водська випробувань. Але в кінцевому
рахунку питання про серійне виробництво рушниці ТОЗ-39м так і не було вирішене в той
період, так що історія нової моделі залишилася, як то кажуть, "в
анналах "Тоза.
Проте, якщо поглянути на не вирішеним тоді
проблему з позицій сьогоднішнього дня, не можна не відзначити, що вона навряд чи
втратила своє значення з огляду на явну потребу мисливців Росії в
"робочому" мисливському рушницю класичної компоновки, простому,
непри-хотлівом і надійне в експлуатації, а головне - необтяжливою для
умов матері-ального становища більшості населення "глибинки"
вартості, обумовленої техноло-гічностью виготовлення моделі ТОЗ-39м.
Повертаючись до історії цієї рушниці, доводиться з
великим жалем констатувати, що вона мала вельми сумні наслідки:
Н. И. Коровяков, не знайшовши розуміння на рідному Тульському збройовому заводі, був
вимушений з ним розпрощатися - так прославлене перед-прийняття втратило
безсумнівно талановитого конструктора, який вніс чималий внесок у його
про-виробничій діяльність. Микола Іванович спробував було налагодити
виробництво сво-його ТОЗ-39м в одній із країн колишньої Ради Економічної
Взаємодопомоги (РЕВ) - у Болгарії, але там теж зустрілися якісь труднощі, в
внаслідок чого він був змушений повернутися на Батьківщину і застосувати свої
інтелектуальні зусилля в зовсім інший облас-ти - в теоретичній науці.
Ще за часів роботи на Тульському збройовому заводі його захопили дуже далекі від
збройового справи проблеми, пов'язані з такими глибоко науковими поня-тіямі, як
питання світобудови і таємниці природних аномалій.
Природна допитливість розуму, оригінальний, нестандартний
підхід до непорушним, каза-лось би, науковим постулатів, дозволили Н. І. Коровякову
домогтися досить помітних успіхів на новому терені. Він, мабуть, є
єдиним конструктором-зброярем, обла-дає не тільки авторськими
свідоцтвами на винаходи в області збройової техні-ки, але і Дипломом
Російської Академії природничих наук на наукове відкриття; крім то-го, він
удостоєний цілого ряду наукових звань і ступенів. Прикро, звичайно, що
винахідник-ський талант М. І. Коровякова залишився не до кінця затребуваним
тульськими виробничих ніками, хоча і був двічі відзначений престижною премією
імені С. І. Мосіна, якої удо-стаіваются найвидатніші вітчизняні
зброярі. Залишається побажати Миколі Івановичу подальших творчих успіхів у
його наукової діяльності на благо нашої Роди-ни!
Список літератури
Для підготовки даної роботи були використані
матеріали з сайту http://www.computer-museum.ru/
