ПЕРЕЛІК ДИСЦИПЛІН:
  • Адміністративне право
  • Арбітражний процес
  • Архітектура
  • Астрологія
  • Астрономія
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографії
  • Біологія
  • Біологія і хімія
  • Ботаніка та сільське гос-во
  • Бухгалтерський облік і аудит
  • Валютні відносини
  • Ветеринарія
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геодезія
  • Геологія
  • Етика
  • Держава і право
  • Цивільне право і процес
  • Діловодство
  • Гроші та кредит
  • Природничі науки
  • Журналістика
  • Екологія
  • Видавнича справа та поліграфія
  • Інвестиції
  • Іноземна мова
  • Інформатика
  • Інформатика, програмування
  • Історичні особистості
  • Історія
  • Історія техніки
  • Кибернетика
  • Комунікації і зв'язок
  • Комп'ютерні науки
  • Косметологія
  • Короткий зміст творів
  • Криміналістика
  • Кримінологія
  • Криптология
  • Кулінарія
  • Культура і мистецтво
  • Культурологія
  • Російська література
  • Література і російська мова
  • Логіка
  • Логістика
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина, здоров'я
  • Медичні науки
  • Міжнародне публічне право
  • Міжнародне приватне право
  • Міжнародні відносини
  • Менеджмент
  • Металургія
  • Москвоведение
  • Мовознавство
  • Музика
  • Муніципальне право
  • Податки, оподаткування
  •  
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

         
     
    Балістичні ракети з ядерними боєголовками для підводних човнів
         

     

    Історія техніки

    Балістичні ракети з ядерними боєголовками для підводних човнів

    І.І. Величко, доктор технічних наук професор, лауреат Ленінської та Державної премій; Е.М. Кутовий, кандидат технічних наук, капітан 1 рангу

    Біля витоків вітчизняних робіт зі створення морських балістичних ракет стояв академік Сергій Павлович Корольов. Він був першопрохідцем і засновником нового напрямку використання цього найдосконалішого "продукту" наукової та конструкторської думки. За проектом ОКБ-1 (НДІ-88), очолюваного С. П. Корольовим, на базі його оперативно-тактичної ракети Р-11 була створена і випробувана морська балістична ракета Р-11ФМ, пуск якої 16сентября 1955р. став першим у світі стартом бойової балістичної ракети з підводного човна.

    У наступні роки створені й прийняті на озброєння 7 стратегічних ракетних комплексів і 12 їх модифікацій. Ще два комплекси були розроблені і прийняті в дослідну експлуатацію. Головним конструктором цих семи комплексів, прийнятих на озброєння, і єдиного в світі досвідченого протикорабельної комплексу з балістичної ракетою став талановитий учень і послідовник С. П. Корольова академік Віктор Петрович Макєєв.

    У створенні балістичних ракет і ракетних комплексів, які склали основу морських стратегічних ядерних сил, на різних етапах брали участь великі науково-дослідні та проектно-конструкторські організації промисловості, Військово-Морського Флоту, Академії наук і їхні видатні вчені: академіки В. С. Авдуевскій, Е. Н. Аврорін, О. М. Білоцерківський, Б. А. Жуков, Е. И. Забабахін, Н. Н. Ісанін, С. М. Ковальов, А. Д. Конопат, В. І. Кузнєцов, В. П. Мішин, Е. А. Нігин, И. Ф. Образцов, Н. А. Пилюгін, Ю. Н. Работнов, В. Г. Сакович, Н. А. Семихат, І. Д. Спаський, В. Ф. Уткін, І. М. Фрідляндер, Ю. Б. Харитон, В. С. Шпак, М. К. Янгель, М. М. Яненко, члени-кореспонденти Академії наук А. П. Ванічев, Б. В. Гідаспов, Л. Н. Лавров, Б. В. Литвинов, В. Г. Пешехонов, В. М. Соловйов, Л. П. Феоктистов, К. І. Щелкін, доктора наук Н. І. Боравенков, І. І. Величко, А. І. Вознесенський. В. В. Дмитрієв, А. Д. Захаренков, А. М. Ісаєв, В. Я. Ліхушін, Г. А. Матвєєв, Е. Н. Мньов, Ю. А. Мозжорін, С. П. Парняков, В. Р. Сєров, І. Т. Скрипниченко, Г. А. Тюлін, Я. А. Хетагуров, професора В. П. Ареф'єв, В. М. Богомолов, Ф. Я. Савченко та інших видатних учених і конструкторів. Їх спільним самовідданою працею були вирішені складні наукові і технологічні проблеми і забезпечено створення, розгортання і бойова експлуатація на флотах найпотужніших стратегічних балістичних ракет, стартують з підводних човнів на міжконтинентальні дальності стрільби з обширних районів Світового океану.

    Перші морські балістичні ракети

    На початку 50-х років були створені передумови для розробки морських балістичних ракет і озброєння ними підводних човнів. У підрозділах НДІ-88 та Інституті озброєння ВМФ, який очолював Н. А. Сулімовський, досліджувалися різні аспекти озброєння кораблів і підводних човнів ракетною зброєю. Практичне початок робіт зі створення вітчизняних морських балістичних ракет пов'язано з поданням С. П. Корольовим керівництву країни пам'ятної записки, в якій пропонувалося провести дослідно-конструкторські роботи по пристосуванню розробляється під його керівництвом оперативно-тактичної ракети Р-11 до запуску з підводного човна. У січні 1954р. вийшла Постанова Ради Міністрів СРСР про дослідження можливості пусків балістичних ракет з підводних човнів, проведення проектно-експериментальних робіт з озброєння підводних човнів балістичними ракетами дальньої дії та розробці на базі отриманих результатів технічного проекту підводного човна з ракетним озброєнням. У 1955р. було розпочато дослідно-конструкторська розробка ракети Р-11ФМ, а в 1956р. - Ракети Р-13 комплексу Д-2. Ракета Р-13, оснащена потужною боєголовкою, стала першою морської балістичної ракетою, спеціально розробленою для підводного човна. Ці ракети за фактом першості відносяться до видатних науково-технічним досягнень. При їх створенні реалізувалися етапні, характерні для всього вітчизняного ракетобудування рішення, такі як: використання несучих баків і високою компонентів палива, перехід від газових рулів до хитним рульовим камер згорання і перехід від газогенераторної витеснітельной до турбонасосной системі подачі палива, застосування пов'язаних оболонок камер згоряння і відокремлюваної боєголовки. У той же час стрільба з рухомого, качающейся підстави і сполучення ракетної системи управління з навігаційним комплексом підводного човна стали першим рішенням специфічних завдань морського ракетобудування.

    Застосована на ракети Р-11ФМ боєголовка з атомним зарядом не відділялася від ракети в польоті. Першим виділеннями бойовим блоком корабельних балістичних ракет став блок ракети Р-13. Перед розробниками цього блоку постало складне завдання: вписати великі габарити термоядерний заряд, створений для міжконтинентальної ракети, в малогабаритну ракету підводного човна, забезпечивши при цьому прийнятні експлуатаційні параметри і задану дальність стрільби. За рішення задачі взялися молоді ядерники і ракетники, на чолі яких стояли К. І. Щелкін і В. П. Макеєв. Основна заслуга у створенні цього унікального, навіть за мірками сьогоднішнього дня, бойового блоку належить К. І. Щолкіно, яка прийняла рішення про серйозної переробки конструкції вже випробуваного боєприпасу під умови розміщення в морській ракеті. Це перший і на багато років була єдиною конструкцією блоку з поєднаним (єдиним) корпусом заряду та самого блоку. Ракети Р-11ФМ і Р-13 могли стартувати з верхнього зрізу ракетної шахти підводної човни, що знаходиться тільки в надводному положенні. Це, безумовно, обмежувало бойове застосування стратегічної зброї і знижувало бойовий потенціал його носія. Тому наступним логічно обгрунтованим і необхідним кроком стало освоєння підводного старту. Ця проблема була вирішена в дослідно-конструкторської розробки комплексу Д-4 з ракетою Р-21, початої в 1959р.

    Створення ракети з підводним стартом зажадало нових теоретичних та експериментальних досліджень, розробки конструктивних і схемних рішень по ракеті, пусковий встановлення та систем ракетного комплексу, проведення значного числа підводних пусків макетів і ракет. Над пошуком і вибором раціональних рішень по газодинаміки старту, силовим і тепловим навантаженням на ракету і човен у тісному співробітництво з ракетниками з 50-х років працювали наукові колективи Центрального аерогідродинамічному інституту. Центрального науково-дослідного інституту машинобудування, Інституту озброєння ВМФ, Військово-морської академії, НДІ механіки Московського університету та ряд інших організацій країни.

    Старт ракети Р-21 здійснювався із затопленої шахти підводного човна запуском маршового двигуна в так званий повітряний "дзвін", утворений нижнім днищем бака пального та оболонкою хвостового відсіку. Наявність "дзвони" дозволило демпфіровать газодинамічні процеси, що протікають при старті з глухої шахти без спеціальних газовідводів. Старт на маршовому двигуні не зажадав створення спеціальних корабельних пристроїв для катапультування ракети з шахти і забезпечував можливість керованого руху ракети на підводному ділянці траєкторії.

    безударний вихід ракети з шахти рухається підводного човна при дії збурень, обумовлених хвилюванням моря і качко корабля, забезпечувався застосуванням бугеля схеми напрямку руху, конструктивно виконаної у вигляді жорстких направляючих на шахті, і бугелів, встановлених на корпусі ракети. Технічні рішення з пускової установки пружинно-механічного типу були запозичені в основному з наземних пускових установок. Вони вимагали великих обсягів шахт, мали масу, порівнянний з масою ракети, приводили до необхідності розміщення в цистернах підводного човна великої кількості води та перекачування її до шахти при передстартової підготовки.

    Специфіка підводного старту зажадала герметизації відсіків ракети, електрораз'емов, кабелів, пневмогідравлічний апаратури, розрахованої на тиск забортної води. У зв'язку з цим корпус ракети був виконаний у вигляді єдиної суцільнозварний конструкції, а для герметизації був використаний наддув повітрям кабельних стовбурів і стику з бойовим блоком.

    Відпрацювання підводного старту проводилася кидкових пусками макетів ракети із спеціально створеного занурюваної стенду і з дообладнаний підводного човна проекту 613 на Чорному морі в 1957-1958гг. і далі - з підводного човна Б-67 проекту ПВ-611 на Білому морі в 1959-1960гг., з якою 10 вересня 1960р. і був виконаний перша в СРСР прицільний успішний пуск балістичної ракети з-під води за бойового поля.

    Ракетами Р-13и Р-21 озброювалися підводні човни проектів 629 і 629А головного конструктора академіка Н. Н. Ісаніна, а також перший атомний ракетоносець/проектів 658 і 658М, створений під керівництвом головного, а згодом генерального конструктора академіка С. Н. Ковальова. Усі наступні стратегічні атомні ракетоносці будувалися за його проектами.

    Ракетні комплекси першого покоління відіграли певну роль у балансі стратегічних сил в 60-і роки. У процесі їх створення народилася кооперація розробників як морських ракетних комплексів з балістичними ракетами, так і носіїв ракет -- підводних човнів. Було відпрацьовано взаємодію численних науково-дослідних інститутів, конструкторських бюро, заводів-виробників, випробувальних полігонів. Основу морської ракетної кооперації склали: Державний ракетний центр (головний конструктор В. П. Макеєв) - ракетний комплекс в цілому; КБ хімічного машинобудування (головні конструктори А. М. Ісаєв, В. М. Богомолов) - двигуни; НВО автоматики (головний конструктор Н. А. Семихат) - система управління; НДІ командних приладів (головний конструктор В. П. Ареф'єв) - по комплексу командних приладів; КБ з наземного обладнання; Всеросійський НДІ технічної фізики (наукові керівники Е. И. Забабахін і К. І. Щелкін, головний конструктор зарядів Б. В. Литвинов) - за боєзаряду і боєприпаси в цілому; Всеросійський НДІ експериментальної фізики (науковий керівник Ю. Б. Харитон, головний конструктор Е. А. Нігин) - за боєзаряду; НДІ озброєння ВМФ (начальник Н. А. Сулімовський) і Державний центральний морський полігон (начальник І. А. Хворостяного) - за обгрунтування тактико-технічних вимог і вигляду комплексу, науково-технічного супроводу дослідно-конструкторських робіт, випробувань комплексу, розробці керівних бойових та експлуатаційних документів.

    На першому етапі розробки морських балістичних ракет були вирішені два найважливіші завдання: реалізація старту балістичної ракети з рухомого і рухається підстави при постійно мінливих координатах точки старту та направлення на мету, що дало можливість створити стратегічні системи з принципово новою якістю - Рухливістю пускової платформи; здійснення старту балістичної ракети з підводного положення, що дозволило надати морських стратегічних сил принципово нову якість - підвищену скритність і малу вразливість.

    Балістичні ракети середньої і міжконтинентальної дальностей

    Результати, отримані при розробці вітчизняних балістичних ракет підводних човнів (БРПЛ) першого покоління, і їх порівняння з американськими досягненнями призвели до виникнення питання про необхідність якісного стрибка в розвитку морських стратегічних сил. Ясні були й основні напрямки їхнього розвитку: багаторазове збільшення боєкомплекту ракет на підводному човні; зниження габаритів ракет, боєголовок, пускових установок (ракетно-стартових систем) та ракетних шахт; автоматизація процесів обслуговування ракет при зберіганні, передстартової підготовки та залпової стрільби; усіляке підвищення тактико-технічних характеристик і експлуатаційних якостей ракет і ракетних комплексів і т.п. Метою розробки нових комплексів було забезпечення розвитку другий ефективною складовою стратегічних ракетних сил країни - морських стратегічних ядерних сил. Для досягнення цієї мети був необхідний значний прогрес у вітчизняному морському ракетобудуванні.

    Основні характеристики ракетних комплексів підводних човнів з балістичними ракетами        

    Найменування ракети         

    Р-11ФМ         

    Р-13         

    Р-21         

    РСМ-25         

    РСМ-40         

    РСМ-50         

    РСМ-52         

    РСМ-54             

    Рік прийняття на озброєння         

    1959         

    1960         

    1963         

    1968         

    1974         

    1977         

    1983         

    1986             

    Стартова вага (т)         

    5,47         

    13,74         

    19,63         

    14,3         

    33,3         

    35,3         

    90,1         

    40,3             

    Закидаємо маса (кг)         

    975         

    1597         

    1179         

    650         

    1100         

    1650         

    2550         

    2800             

    Довжина х діаметр ракети (м)         

    10,3 х0, 88         

    11,8 х1, 3         

    14,2 х1, 3         

    9,06 х1, 5         

    13,0 х1, 8         

    14,6 х1, 8         

    16,0 х2, 4         

    14,8 х1, 9             

    Тип рухової установки         

    ЖРД         

    ЖРД         

    ЖРД         

    ЖРД         

    ЖРД         

    ЖРД         

    РДТТ         

    ЖРД             

    Кількість ступенів         

    1         

    1         

    1         

    1         

    2         

    2         

    3         

    3             

    Тип системи управління         

    інерціальна         

    астроінерціальная         

    астрорадіоінерціальная             

    Тип головної частини         

    МГЧ         

    МГЧ         

    МГЧ         

    МГЧ і касетна ГЧ         

    МГЧ         

    МГЧіРГЧ         

    РГЧ         

    РГЧ             

    Максимальна дальність стрільби (км)         

    150         

    600         

    1420         

    3000         

    міжконтинентальна             

    Тип амортизації ракети         

    важільно-пружинний         

    резино-металеві         

    амортизаційна ракетно-стартова   система         

    резино-металеві             

    Вид передстартової підготовки         

    ручна         

    автоматизована             

    Положення ПЛ при пуску ракети         

    надводна         

    підводне         

    підводне і надводна             

    Хвилювання моря при старті ракети (бали)         

    до 4-5         

    до 5         

    всепогодний пуск ракети             

    Тип підводного човна         

    АВ611, 629         

    629, 658         

    629А, 658М         

    667А, 667АУ         

    667Б, 667БД         

    667БДР         

    941         

    667БДРМ             

    Кількість ракет на ПЛ         

    2,3         

    3         

    3         

    16         

    12,16         

    16         

    20         

    16     

    У 1961р. почалася розробка твердопаливною морської балістичної ракети. Однак стан і можливості вітчизняного твердопаливного двигунобудування того часу, з одного боку, а також вимога покращення тактико-технічних характеристик ракетної зброї - з іншого, не дозволили повною мірою реалізувати поставлені завдання: роботи над морською ракетою були доведені до вогневих стендових випробувань її двигунів і перші льотно-конструкторського випробування макету ракети з плавучого стенду для відпрацювання способу пуску (на озброєння була прийнята тільки сухопутна ракета).

    На початку робіт над ракетами підводних човнів другого покоління були отримані істотні результати в області рідинного двигунобудування, створення бортових і корабельних систем керування, гіропріборов, боєзарядів, боєголовок. Серед безлічі проблем, які тоді виникли, найбільш складними були: досягнення прийнятних габаритів ракети за значного зростання тактико-технічних характеристик, створення принципово нових малогабаритних пускових установок і якісно нових двигунів, досягнення істотного прогресу в бойових блоках, бортових і корабельних системах управління, автоматизація обслуговування, підготовки старту і залпової стрільби боєкомплекту ракет, реалізація заводської заправки ракет паливом з ампулізаціей баків, експлуатація на флотах заправлених ракет, забезпечення всепогодність бойового застосування та готовності до застосування в будь-який час в будь-якій точці Світового океану та ін Усі ці проблеми були вирішені під час створення одноступінчаста?? (РСМ-25) і двоступеневої (РСМ-40) ракет, які стали основою для розвитку вітчизняного морського ракетної зброї.

    Можна безумовно стверджувати, що в 1961-1962р. було не тільки закладено нове покоління балістичних ракет підводних човнів, але і сформовано новий напрям вітчизняного ракетобудування, створені основи школи морського ракетобудування, на чолі якої стояв В. П. Макеєв. Оригінальність і системність технічних рішень, їх багатоплановість і здатність до адаптації до вимог, що змінюються, граничне увагу до проблем безпеки і надійності, створення стрункої системи наземної відпрацювання і льотних випробувань, постійне вдосконалення тактико-технічних характеристик і експлуатаційних якостей, незмінна атмосфера довіри і творчого співпраці в кооперації розробників, постійні і плідні зв'язки з науковими організаціями та вищими навчальними закладами відрізняли і відрізняють роботу макіївської школи морського ракетобудування.

    Серед вирішених проблем та розроблених напрямків слід відзначити центральні, які не тільки сформували вигляд ракет другого покоління, а й визначили на багато роки шляху розвитку морських комплексів. Перш за все, мова йде про піонерських конструктивно-компонувальних схемних рішеннях по ракеті, пов'язаних з практично повною ліквідацією обсягів ракети, не залитих паливом, з суміщенням функцій декількох традиційних елементів в одному, впровадженням нетрадиційних схем навантаження конструкцій.

    Основним рішенням, кардинально скоротити габарити ракети, було введення "втопленою схеми "рухової установки - розташування двигунів у баках пального або окислювача. Це пропозиція була вироблена в КБ хімічного машинобудування, яким керував А. М. Ісаєв, спільно з КБ В. П. Макєєва. Воно призвело до скорочення габаритів ракети, ліквідації на ракеті сухих відсіків для розміщення двигунів, були створені двигуни нового класу: без будь-якого обслуговування після виготовлення, без будь-яких рознімних з'єднань і разом з тим що мають новий більш високий рівень енергомассових характеристик. Такий же приклад науково обгрунтованого та системного проектування дали рішення з суцільнозварним корпусам багатоступеневих ракет, з розміщення рульових приводів у компоненті палива, використання "вафельних" оболонок, створенню нероз'ємних перехідників від сталевих елементів двигуна до алюмінієвого корпусу ракети, а також вирішення питань гойдання камер згоряння, розташованих у компоненті палива, поділу зварених ступенів та їх відділення без спеціальних механізмів. При розробці принципово нового корпусу малогабаритної ракети, що витримує підвищені перевантаження та надмірне зовнішнє тиск, були створено передумови для проектування нових ракетно-стартових систем при спільної компонуванні ракети і пускової установки.

    Виходячи з зазначених раніше недоліків стартових систем першого покоління, корінному перегляду піддалася вся концепція проектування ракетно-стартових систем, а розробку власне пускових установок взяло на себе головне КБ В. П. Макєєва. В основу подальших розробок були покладені принципово інші рішення: замість жорсткого кріплення ракети щодо пускової шахти вона вільно підвішувалися в шахті на пружних зв'язках з нелінійними силовими характеристиками, при цьому допускалися вагання щодо шахти при експлуатації; замість передачі на ракету навантажень у вигляді точкових сил через спеціальні пристрої було запропоновано розподілити ці сили за кількома кільцевих зон, розташованих на різних рівнях по довжині ракети, з використанням гумово амортизаторів; замість напрямку руху ракети при навантаженні і старті з допомогою пари бугель-направляючих стали використовувати для цих цілей або внутрішню стінку шахти, або безпосередньо оболонку ракети.

    Сумарний ефект був досить високим. Кільцевій зазор і маса пусковий системи зменшилися на порядок, а ракета відповідно збільшилася майже до розмірів самої пускової шахти; величезні цистерни кільцевого зазору зменшилися у багато разів, а заповнення кільцевого зазору перестало лімітувати час передстартової підготовки, в результаті чого скоротилися послестартовий розбаланс підводної човни та його вплив на скорострільність.

    Принциповим для морських ракетних комплексів з'явилися забезпечення високої точності стрільби та підготовка польотного завдання при стрільбі по будь-якому напрямку, в будь-який час, з будь-якої точки океану в межах досяжності ракет. Особливість цього завдання -- специфічні вимоги до систем управління для морських комплексів: старт ракети з рухомого підстави з ненульовим початковими умовами при вельми несприятливих динамічні характеристики ракети як об'єкта управління. При це комплекс повинен мати властивості всепогодність і інваріантності до місця старту, а також, в певних межах, до точності знання азимутного напряму. Апаратура управління повинна також забезпечувати практично автоматичне проведення регламентних перевірок, передстартової підготовки і старту всіх ракет, призначених до пуску (до повного боєкомплекту човни).

    У 60-і роки спроби вирішення покладених на систему управління функцій і завдань за допомогою аналогової апаратури, а також рівень розвитку навігаційного забезпечення підводних човнів не залишали ніяких надій на успішне їх здійснення та реалізацію прийнятної точності стрільби для ракет середньої, а тим більше міжконтинентальної дальності стрільби. Вихід був знайдений. Це розробка і застосування на борту ракети прецизійних гіроскопічних пристроїв, що працюють в вакуумі, а також системи астрокоррекціі, перехід від аналогових до цифроаналоговим і потім повністю до цифрових систем із застосуванням високопродуктивних малогабаритних бортових цифрових обчислювальних комплексів і корабельних цифрових обчислювальних систем зі спеціальним математичним забезпеченням. Впровадження корекції траєкторії із зовнішніх орієнтирів стало етапним і пріоритетним для бойових ракет рішенням.

    У підсумку передстартова підготовка і залповим стрільба боєкомплектом ракет стали здійснюватиметься централізовано: одним оператором з пульта керування ракетним зброєю, єдиним комплексом автоматизованих систем управління, що включає саму систему управління, корабельну цифрову обчислювальну систему, систему прицілювання і апаратуру управління корабельними системами повсякденного та передстартового обслуговування.

    Крім зростання ефективності та бойових можливостей морських ракет другого покоління, інше важливе досягнення - стрибок у експлуатаційних якостях рідинних ракет. Серед безлічі технічних рішень, що забезпечують цей стрибок, головним є заводська заправка паливом ракети, що завершується ампулізаціей баків шляхом заварки заправних клапанів. Вона забезпечила істотне зростання гарантійних термінів експлуатації та зумовила екологічне досконалість морських ракет, оскільки виключила заправні роботи на флотах і можливі при цьому протоки компонентів.

    Успішному рішенням технолого-виробничих завдань, які дозволили розробити і впровадити заводську заправку і ампулізацію ракет, перспективні методи формоутворення і механічної обробки "вафельних" оболонок та інших корпусних деталей ракет, аргонодугового та електронно-променеве зварювання, міцно-щільні з'єднання різнорідних металів, високоефективні композиційні матеріали, сприяло тісну взаємодію розробників з Златоустівський машинобудівним заводом (директора В. Н. Коновалов і В. Х. Догужіев), Красноярським машинобудівним заводом (директора В. П. Котельников і В. К. Гупалов), Омським авіаційним заводом (директор С. С. Бовкун).

    Комплекси з ракетами РСМ-25 середньої дальності і РСМ-40 міжконтинентальної дальності стрільби були прийняті на озброєння ВМФ відповідно в 1968 і 1974р. і до кінця 70-х років становили основу морських стратегічних ядерних сил. Ними були озброєні підводні човни "навага" і "Мурена". При їх створенні було досягнуто світовий пріоритет у міжконтинентальної дальності стрільби морських ракет і в застосуванні астрокоррекціі на бойових ракетах. У 1980р. був створений комплекс з перший морський твердопаливною моноблочною ракетою РСМ-45 середньої дальності стрільби розробки головного конструктора П. О. Тюріна (КБ "Арсенал" ім. М. В. Фрунзе). Комплекс протягом 10 років перебував у дослідній експлуатації на підводному човні.

    Морські ракетні комплекси з головними частинами

    На початку 70-х років при визначенні напрямків розвитку морських ракет третього покоління, крім очевидною неминучість розгортання ракет з головними частинами (РГЧ) у відповідь на розгортання в США морських балістичних ракет з РГЧ і необхідності освоєння твердопаливною техніки, істотну роль зіграли положення та обмеження Договорів по ПРО і ОСВ-1 (1972), а також договору ОСВ-2 (1979г.).

    У результаті складної взаємозалежності цих, а також інших зовнішніх і внутрішніх факторів було розпочато дослідно-конструкторська розробка, практично одночасно, двох морських міжконтинентальної ракет з дальністю стрільби: рідинної РСМ-50 при використанні традиційних рішень з метою створення в найкоротший термін ракети з головною частиною і твердопаливною РСМ-52. Надалі була розроблена більш досконала ракета РСМ-54 на основі ракети РСМ-50. У ракеті РСМ-50, її системи управління та ракетному комплексі використовувалися схемні, конструктивні і технологічні рішення, що пройшли відпрацьовування й перевірку на ракети РСМ-25 і РСМ-40. Ці рішення постійно розвивалися, послідовно покращуючи характеристики ракет.

    Принципово відмінні риси ракети РСМ-50 полягають в можливості комплектації її трьома взаємозамінними варіантами бойової навантаження (моноблочною, трьох-і семіблочной головними частинами) і наявності бойової ступені ракети, до складу якої входять рідинна рухова установка, відсік з бойовими блоками і приладовий відсік з бортовою апаратурою системи управління, що забезпечують індивідуальне наведення блоків на різні цілі. Система управління має у своєму складі апаратуру астрокоррекціі з розширеними можливостями обліку помилок навігаційного комплексу підводного човна, як у визначенні курсу, так і місця стріляючої підводного човна.

    Комплекс з ракетою РСМ-50 був створений в гранично стислі терміни, менш ніж за чотири роки, що дозволило Військово-Морського Флоту почати розгортання ракет з міжконтинентальної дальністю стрільби та головними частинами на два-три роки раніше, ніж за кордоном. У США ракети з РГЧ були створені раніше, але вони не ставилися до міжконтинентальних. У подальшому комплекс з ракетою РСМ-50 піддався модернізаціям, в результаті яких бойові блоки були замінені на більш досконалі і розширені умови їх бойового застосування. В даний час ракета знаходиться на озброєнні ВМФ в оптимальній для неї трехблочной комплектації.

    Розробка останнього вітчизняного морського комплексу з рідинної ракетою РСМ-54 була орієнтована на досягнення максимально можливих тактико-технічних характеристик при обмеженому зміну проекту підводного човна. Поставлені завдання були вирішені розробкою оригінальної триступінчатої схеми ракети з сумісними баками останньої маршової і бойової ступенів, використанням двигунів з граничними характеристиками, поліпшенням технології виготовлення ракети і характеристик застосовуваних матеріалів, збільшенням габаритів і стартовою маси ракети за рахунок обсягів, що припадають на пускову установку при їх спільної компонуванні в ракетній шахті підводного човна. У результаті за критерієм співвідношення стартовою і закидаємо мас і дальності стрільби вітчизняна ракета легкого класу (до 105 т) виявилася найдосконалішою в світі.

    У ракети РСМ-54 передбачалося два варіанти бойової навантаження: 10 бойових блоків однієї потужності або 4 більшої потужності. Принципова новизна ракети полягала в використанні поряд з астрокоррекціей траєкторії польоту ще й радіокоррекціі за навігаційними штучним супутників Землі: це так звана астрорадіоінерціальная система управління, при якій досягалася більш висока точність стрільби. Комплекс з ракетою РСМ-54 був прийнятий на озброєння підводних човнів "Дельфін", а згодом пройшов модернізацію.

    Розробка комплексу з твердопаливною ракетою РСМ-52 була повністю орієнтована на нові технічні рішення і, крім традиційної мети - підвищення бойових можливостей, передбачала поліпшення умов експлуатації ракет на підводних човнах. Роботи над ракетами третього покоління стали серйозним випробуванням для В. П. Макєєва. З одного боку, він чудово розумів, що всі задумані завдання, об'єктивно стоять перед морським ракетобудуванням, включаючи завдання збереження або досягнення рівності наших зразків з кращими закордонними аналогами не тільки в тактико-технічні характеристики, але і в технічному досконало, можуть бути впевнено вирішені з використанням морських рідинних ракет. Все, крім одній, - бути твердопаливною. З іншого боку, він також розумів, що розгорнутий перехід на тверде паливо недешево обійдеться країні, що будуть потрібні витрати коштів і часу не тільки на розвиток твердопаливною промисловості, а й на формування інфраструктури, пов'язаної з експлуатацією більш важких, ніж існуючі, ракет, а також нового класу підводних човнів. Генеральний конструктор робив усе можливе, щоб підсумкове рішення приймалося при максимально об'єктивної інформації про конкуруючих варіантах. І коли рішення уряду щодо твердопаливною ракеті (РСМ-52) було прийнято (на початку 1973р.) І в цьому ж році підстрахувати іншим рішенням уряду - про розробці рідинної ракети (РСМ-50), вписується в ситуацію, що інфраструктуру, генеральний конструктор В. П. Макеєв з повною віддачею всіх сил провів і завершив обидві ці роботи.

    Зі створенням твердопаливною ракети отримали свій дозвіл такі важливі питання, як істотне скорочення часу передстартової підготовки, значне зниження галасливості її проведення, а значить, і підвищення скритності ракетоносця в період бойової діяльності, підвищення безпеки зберігання ракет на підводному човні, можливість занурення ракетоносця на значну глибину при розгерметизації кришки шахти, а також ліквідація зі складу обладнання корабля ряду систем, призначених для забезпечення безпеки зберігання рідинних ракет у шахті (система газоаналізу атмосфери, системи заповнення шахти водою, зрошення, слива окислювача).

    У ході роботи над комплексом і ракетою РСМ-52 в максимальному ступені були використані зачепив і досвід щодо боєголовок, систем управління з астрокоррекціей, корабельних обчислювальних засобів і корабельної системи управління. Для ракети були створені досконалі маршові твердопаливні двигуни з нероз'ємним цельномотаннимі корпусами типу "Кокон" з полімерних матеріалів і оригінальними органами управління. Ракета РСМ-52 - триступінчата, на твердому паливі, з бойової ступенем розведення бойових блоків, до складу якої входять: бойове оснащення з 10 блоків, апаратура системи управління та рідинний ракетний двигун, що забезпечують наведення боєголовок на індивідуальні цілі. Для неї створена оригінальна стартова система з розміщенням практично всіх елементів пускової установки на ракеті. У шахті підводного човна ракета знаходиться в підвішеному стані, спираючись спеціальної амортизаційної ракетно-стартовою системою на опорне кільце, розташоване у верхній частині ракети. Ракетно-стартова система забезпечує амортизацію ракети і герметизацію порожнини шахти.

    Старт ракети з затопленої шахти забезпечується пороховим акумулятором тиску, встановленим на днище шахти і розміщеним в соплі двигуна першого ступеня. У момент старту спеціальні заряди твердого палива стартовою системи створюють газоструйную захист на підводному ділянці у вигляді каверни, яка суттєво зменшує динамічні навантаження на ракету. Команда на запуск двигуна першого ступені подається в момент виходу ракети з шахти. Після виходу і?? води амортизаційна ракетно-стартова система знімається з ракети спеціальними двигунами і веде вбік від підводного човна.

    Для ракети РСМ-52 розроблена нова технологічна схема експлуатації з застосуванням агрегатів наземного обладнання на залізничному ходу, що обумовлено великою масою ракети, яка зажадала також відповідного розвитку системи базування.

    Ракетний комплексом з ракетами РСМ-52 озброєні важкі ракетні підводні крейсери стратегічного призначення типу "Тайфун".

    Тривалий час найближчими помічниками генерального конструктора балістичних морських ракет академіка В. П. Макєєва були В. Л. Клейман, Л. М. Косий, В. Е. Каргін, П. С. Колесников, Н. Ф. Тамбулов. Від Військово-Морського Флоту найбільший внесок у створення корабельних балістичних ракет внесли колектив на чолі з В. А. Сичовим, Ф. І. Новосьолова і М. І. Боравенковим; співробітники - М. І. Ковалевський, О. В. Горожанскій, Р. А. Рухадзе, П. Н. Марута, Н. П. Прокопенко, Б. М. Сергєєв, В. К. Свистунов, А. Б. Абрамов, Б. А. Туригіна, А. С. Авдоніна, Л. І. Ахрамовіч та ін

    Істотний внесок у створення третього покоління морських ракет з головними частинами внесли розробники боєголовок. Складність питань створення таких боєголовок особливо проявилася при розробці супермалогабарітной боєголовки ракети РСМ-50, яка призначалася для варіанту бойової навантаження семіблочной головної частини. Перший етап робіт з використанням накопиченого досвіду показав, що без тісної взаємодії ядерників і ракетників, серйозного підключення вітчизняного наукового та промислового потенціалу створити потрібні боєприпаси неможливо. З цієї ж причини в 1977р. при активній позиції В. П. Макєєва було прийнято важливе рішення про використання для наукових і конструкторських досліджень спеціальної (нештатної) ракети К-65МР, що забезпечує запуски експериментальних блоків. Перші результати пусків - самі плачевні: блоки або лежали на боці з прогарами, або їх не знаходили. Але в підсумку результати випробувань дали можливість уточнити шляхи вирішення науково-технічних проблем і виробити конкретні заходи для їх вирішення: створюється вуглець-вуглецевий вітчизняний матеріал для наконечників і конструкції наконечників з нього; досліджуються питання аеродинамічній асиметрії і фізичні процеси, що визначають швидкість обертання блоку; розробляються нові ерозійно стійкі теплозахисні матеріали, засоби стабілізації обертання, заходи щодо значного підвищення точності виготовлення і балансування корпусів і боєголовок. Не менші проблеми вирішують і ядерники: створюється послідовно кілька типів малогабаритних зарядів і автоматики. Десятирічний напружений праця вчених, конструкторів, технологів, усіх, хто брав участь у створенні цього типу боєприпасів, дозволив вийти на рівень світових стандартів, успішно скласти на озброєння ракетні комплекси з сучасною бойовим навантаженням.

    Без перебільшення можна сказати, що душею цих робіт були видатні вчені і ру

         
     
         
    Реферат Банк
     
    Рефераты
     
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

     

     
     
     
      Все права защищены. Reff.net.ua - українські реферати !