Російсько-німецький енергетичний пакт

Михайло Ковальчук

Один з перших телеграфів, перший динамомашини, трамваї та електропоїзди, ліфти і ще багато чого, аж до ноутбуків, - всім цим світ у боргу компанії Siemens. А Росія - ще й першими телеграфними лініями, лампочками і електростанціями. Тільки зобов'язана вона не німецьким Сіменса, а своїм - російським!

Офіцерський бізнес на «губі»

В жовтні цього року транснаціональний гігант Siemens AG справив круглу дату - 160-річчя з дня заснування. І сьогодні, через півтора століття, у складі наглядової ради є прямий нащадок засновника - 70-річний

Петер фон Сіменс. Тому що уявити собі Siemens без Сіменсом важко, якщо взагалі можливо.

Початок династії «електричних королів» поклав знаменитий німецький учений, винахідник і підприємець Вернер фон Сіменс. Багато в чому завдяки йому Німеччина перетворилася на велику індустріальну державу. А його брати чимало сприяли технічної модернізації своєї другої батьківщини - Росії.

Рід Сіменсом відбувається з Ганновера. Кілька поколінь Сіменсом займалися Cільське господарство і добували руду. Народжений у грудні 1816 Ернст Вернер Сіменс був чотирьом дитиною небагатого фермера, орендував землю у місцевого поміщика. Всього ж у подружжя Сіменсом було 14 дітей (з яких четверо померло до настання повноліття), і прогодувати таку кількість ротів було справою нелегкою. Тому після закінчення гімназії Вернер отримав від батька практичний рада - вступити на службу до прусської армію, в той час одну з найсильніших у Європі. Чому не в університет - при явну схильність сина до точних наук? Навчання в університеті вимагала чималих грошей, а в прусської армії кожного, хто здатний новобранців за рахунок скарбниці відправляли в военноінженерную школу, яка славилася тим, що отримане там освіта не поступалося університетського!

В прусську королівську гвардію сина бідного фермера не взяли, але йому пощастило - він зміг поступити в артилерійське училище в Мальденбурге, де математику і фізику викладали вчені зі світовим ім'ям. А в 1839 році, коли один за одним померли мати і батько, молодому офіцерові довелося взяти на свої плечі турботу про неповнолітніх братів і сестер. Через два роки Вернер Сіменс разом з закінчили гімназію братами Вільгельмом і Карлом (за їх навчання він заплатив зі свого офіцерського платні) заснував перше комерційне підприємство Сіменс - невелику механічну майстерню. Головним напрямком її діяльності стала тільки що розроблена російським ученим (теж німцем) Борисом Якобі область прикладної електротехніки - Гальванотехніка.

Через рік, потрапивши за дуель на гауптвахту, Сіменс там дарма часу не втрачав, а винайшов метод гальванічного покриття золотом і сріблом. І, вийшовши з «губи», відразу ж його запатентував. Столове золото і срібло було тоді в будь-якій заможної німецькій родині, так що справи братів пішли в гору. Правда, фабрику все-таки довелося закрити, тому що армійське начальство Вернера не заохочувало його комерційної діяльності. Але незабаром «меншенький» - 20-річний Вільгельм зумів за 1,5 тис. фунтів стерлінгів продати патент до Англії - головний в той час світовий центр інновацій. А в 1844 році і сам переселився туди, відкривши в Туманному Альбіоні філія сімейної фірми.

Розпочався тріумфальний марш Сіменс на європейські ринки.

Німецька хвиля

Поки Вільгельм Сіменс здійснював «вторгнення» на Британські острови, старшого брата перевели до столиці. Служачи в королівських артилерійських майстерень, Вернер зміг продовжити свою дослідницьку роботу. Тепер він серйозно зацікавився ще однією технічною новинкою - телеграфом.

У цього винаходу багато батьків, в їх числі російські вчені Павло Шиллінг і вже згадуваний Борис Якобі. Але в підсумку найефективнішим виявився телеграф (і винайдений для нього спеціальний код з крапок і тире) американського «чайника» - Художника Семюела Морзе. Проте довгий час одночасно існували і конкурували між собою різні телеграфні системи. Одну з них -- «Стрілочний телеграф» англійців Кука і Уїнстоун - в 1844 році закупило Прусське військове міністерство.

В Того ж року Вернер Сіменс значно удосконалив англійська апарат і отримав новий патент. А через рік вийшов у відставку, вирішивши повністю присвятити себе винахідництва.

Ідеєю Сіменса «захворів» і його колега - інженер і механік Йоган Георг Гальське. 1 Жовтень 1847 обидва ентузіаста зареєстрували компанію Telegraphen-Bauanstalt von Siemens & Halske ( «Телеграфний-будівельна компанія Сіменса і Гальське »).

Нова компанія була, кажучи сучасною мовою, виключно інноваційною. Сіменс постійно удосконалював свій телеграф, а Гальське за його кресленнями збирав демонстраційні моделі. Така схема дала плоди - Сіменс отримав пропозицію увійти до комісії прусського генерального штабу, яка мала перевести всю армійську зв'язок в країні на електротелеграф. Чи не змусив себе чекати і перші «Держзамовлення» - на створення лінії між Берліном і Франкфуртом-на-Майні.

Два цих міста були вибрані не випадково. Незадовго до цього, в 1848 році, в Німеччині сталася революція, і на першій сесії нового німецького парламенту, розмістився у Франкфурті, повинні були обрати першого кайзера об'єднаної Німеччині. На загальнонімецької трон претендував прусський король Фрідріх Вільгельм IV, який мав намір стежити за ходом парламентських дебатів зі своєї берлінської резиденції. Звідси і політична важливість замовлення.

Робота чекала унікальна, що не мала прецедентів у Європі. Потрібно було прокласти 500-кілометрову телеграфну лінію, та ще й у авральні терміни, в обстановці політичної нестабільності (влади боялися страйків і терактів) та крайньої Скупість прусського уряду. Але Сіменс і Гальське впоралися з завданням в строк. 28 березня 1849 їх телеграф передав сообщеніемолнію про обрання кайзера. Про найкращу рекламу можна було тільки мріяти, і фірму тут же завалили новими замовленнями на прокладку телеграфних ліній в інші міста Німеччині.

Правда, незабаром конкуренти та урядовці, недолюблюють Сіменса, рознюхали про якісь технічні огріхи, допущені при прокладанні першим телеграфної лінії, - неминучий наслідок всякого авралу.

В німецькій пресі проти Siemens & Halske була розгорнута ціла кампанія «Чорного піару» - мабуть, одна з перших в історії. У результаті державні замовлення вичерпалися, і компанії довелося переключитися на випуск медичних електроіндукторов, приладів для залізничної сигналізації, турбінних лічильників води і т. п.

Наступ німців у Росії

Допомога, дозволила відновити високу репутацію фірми, прийшла в 1851 році. І з несподіваного боку - з далекої Росії.

Компанія отримала замовлення на поставку 75 апаратів для телеграфної лінії між Москвою і Санкт-Петербургом. Вернер Сіменс особисто відправився до Росії для переговорів і переконав російський уряд в необхідності побудови інших телеграфних ліній. А по дорозі до Петербурга несподівано влаштував і своє особисте щастя - в Кенігсберзі закохався в професорську дочку, яка через рік стала його дружиною. Через сім років вона померла, залишивши чоловікові чотирьох дітей, і після недовгого вдівства Вернер одружився другий раз - і знову на професорської дочки і своєї далекій родичці Антонії Сіменс.

В Росії з її неосяжними просторами і майже повністю була відсутня інфраструктурою засобів зв'язку перед Сіменса відкривалися грандіозні перспективи. Вернеру в Петербурзі потрібен був постійний представник, і в 1853 році він направив до російської столиці другого брата - 24-річного Карла. Для початку той прийняв громадянство Фінляндії, що давало йому можливість вступити в російське купецькийпрошарок.

В тому ж 1853 почалася Кримська війна, і російський уряд доручило Сіменс в найкоротші терміни прокласти телеграфну лінію зі столиці на південь -- через всю імперію. Щоправда, на відміну від прусських влади, росіяни не скупилися. Більш того, компанії Siemens & Halske, кажучи сучасною мовою, надавався «ексклюзив» - контракт обумовлював гарантійне обслуговування телеграфу протягом 12 років, починаючи з 1855 року. Хоча до моменту завершення робіт телеграф в Севастополі так і не заробив - місто впало.

Тим часом новоспечений російський купець Карл Федорович Сіменс перебрався з фінського Виборга до столиці і там одружився. І теж на російській підданої -- доньці обрусілого купця-німця! Так отримала народження ще один бізнес-династія -- цього разу «російських Сіменс».

В 1855 Карл Сіменс заснував у російській столиці компанію «Сіменс і Гальське», очоливши її на довгі три з половиною десятиліття. У перші роки роботи за власним обороту, що складало 30 тис. марок, і числу співробітників російська «дочка» перевершувала навіть головне підприємство в Німеччині. А голова «Сіменс і Гальське» на рідкість швидко адаптувався до незвичних для педантичного німця російській побуті і манері вести справи. Комунікабельний Карл Федорович, що володів талантом переговорника, незабаром став своїм у столичної бізнес-еліти. Він завів корисні знайомства, зрозумівши, що в місцевому бізнесі це головне, купив собі розкішне маєток, а також два заводика - скляний і лісопильний. За перші два роки «Сіменс і Гальське» проклала в Росії 9 тисяч кілометрів проводів, з часом перетворивши російську телеграфну систему в одну з найкращих не тільки в Європі - у світі. При цьому Карл Сіменс апробував на російській грунті багато унікальні технології. Так, одна з перших ліній - зі столиці в Кронштадт -- вперше в світі була прокладена по морському дну. Пізніше цей досвід знадобився Сіменса, коли разом з компанією Едісона вони прокладали перший трансатлантичний кабель. Повітряна лінія Санкт-Петербург - Варшава завдовжки понад 1 тис. км також вперше була виконана на телеграфних стовпах за допомогою двох будівельних бригад, які рухалися по трасі назустріч один одному (пітерську очолював особисто Карл, а варшавську - Вернер).

Трохи пізніше Вернер Сіменс через Берлін підключив російську телеграфну систему до загальноєвропейської. У певному сенсі - саму Росію до Європи.

Плюс електрифікація всієї імперії

Під другій половині позаминулого століття вся імпортна продукція обкладалася в Росії непомірними митами, і Карл Сіменс з суто німецькою грунтовністю вирішив налагодити власне виробництво необхідних комплектуючих. З цією метою він у 1879 побудував на Василівському острові перший в Росії кабельний завод «Сіменс і Гальське» (Гальське на той час покинув компанію, але прізвище залишилася), що випускав, крім того, графітні стрижні для вуличних світильників, а пізніше - телеграфні, телефонні та освітлювальні дроти.

Завдяки Сіменса жителі обох російських столиць у 1880 році милувалися першими дуговими лампами Яблочкова, зміна звичного газові, а через два роки вперше почули голоси «телефонних панянок». У Москві інженери Карла Сіменса побудували електростанцію на Софійській набережній, яка забезпечила святкову ілюмінацію Кремля під час коронації Олександра III.

Вже в 1883 році Карл Федорович Сіменс отримав російське громадянство, а його компанія, в якій тепер працювали ще два брати, Вальтер і Отто, стала постачальником імператорського двору.

До початку Першої світової війни «Сіменс і Гальське» вже перетворився на багатопрофільний концерн. Брати Сіменс будували електростанції і трамвайні лінії, водоочисні споруди, обладнання для Транссибірської магістралі, добували мідну руду і нафту в Азербайджані і вперше в Росії застосували асфальт для покриття вулиць у Тбілісі. Правда, така бурхлива експансія на російському ринку тягла за собою й неминучі втрати - обидва брати Карла Сіменса загинули на мідних промислах (один розбився, впавши з коня, а інший помер від холери).

До 1913 основний капітал фірми «Сіменс і Гальське» дорівнював 5,6 млн. крб. У Того ж року в Німеччині було здійснено злиття головної фірми Siemens з конкурентом - компанією Schuckert, в результаті чого виник концерн Siemens & Schuckertwerke, а россійская «дочка» стала називатися Російським товариством «Сіменс-Шукерт». Основний капітал його був визначений у 15 млн. руб., А правління очолив знаменитий російський фінансист Олексій Путилов. Карл Сіменс також полягав у правлінні, а пост технічного директора зайняв 43-річний інженер Леонід Красін.

Про ніж, мабуть, не підозрювали брати Сіменс, так це про бурхливий революційному Минулого Красіна - переконаного більшовика, які перекладали майже весь свій оклад «Топ-менеджера» в партійну касу. Так що крім сумнозвісних «грошей німецького генштабу »кошти на російську революцію текли з Німеччини і через бухгалтерію «Сіменс і Шукерт».

Хоча справедливості ради треба відзначити, що серед тодішньої російської бізнес-еліти обидва Сіменса, Карл і Вернер, славилися ярими лібералами. Що не заважало їм отримувати з царських рук найвищі ордени Російської імперії, а в кінці XIX століття - і російське дворянство.

Ток технічної думки

Поки Карл Сіменс планомірно електрифікував Росію, його старший брат настільки ж планомірно розвивав наступ на батьківщині і у всьому світі. У 1867 році він подарував світові новий генератор постійного струму - динамо-машину. З її допомогою компанія до кінця століття налагодила випуск перших електропоїздів, міських трамваїв і тролейбусів, ліфтів, фунікулерів. Крім того, Siemens & Halske продовжувала будівництво телеграфних і телефонних ліній і електростанцій, а також розробила перший у світі проект електрифікованої залізниці.

В цей час почалося активне співробітництво двох технічних і підприємницьких геніїв - Сіменса і Едісона. Вперше вони познайомилися в 1881 році на електротехнічної виставці в Парижі, після чого Сіменс зайнявся впровадженням на європейський ринок новаторських винаходів свого заокеанського колеги, які багатьма в Старому Світі сприймалися як чисте шарлатанство. Можна було б сказати, що від американців Вернер Сіменс «набрався» і настільки ж революційних ідей «соціального партнерства роботодавця і робітника» - якщо б він не впровадив ці ідеї на своїх підприємствах вже до кінця позаминулого століття (у той час як за океаном вони були реалізовані лише в перші десятиліття століття двадцятого). На заводах Siemens & Halske були створені перші фонди підтримки робітників, пенсійна каса, ставки для медпрацівників, а робочий день скорочено з дев'яти до восьми з половиною годин. Підсумком всіх цих нововведень стало те, що до перших десятиліть ХХ століття, коли Німеччина також занурилася в революційний хаос, підприємства Сіменсом залишалися рідкими острівцями стабільності в океані смути.

До моменту смерті Вернера Сіменса в 1892 році його компанія представляла собою концерн з багатомільйонним оборотом і тисячами співробітників і встигла обзавестися дочірніми підприємствами в десятках країн. Після смерті Вернера компанію очолив Карл Сіменс, на той час покинув Росію. У 1897 році за допомогою сина Вернера, що зайняв пост директора Deutsche Bank, він перетворив свою справу в акціонерне товариство з капіталом в 35 млн. марок, і будував під Берліном свого роду утопічний «місто майбутнього» - Сіменсштадт. Там разом з заводами і офісами розмістилися зручні сучасні будинки для робітників, а також уся інфраструктура - школи, поліклініки, магазини, об'єкти «соцкультпобуту» і все інше. Компанія могла стати і одним з лідерів німецького автопрому, випустивши в 1905 перший автомобіль Protos, але розвитку цього напрямку завадила смерть Карла Сіменса в наступному році. Керівництво компанією перейшло до старших синам Вернера фон Сіменса, а з 1919 року - до його молодшого сина Карла.

На Східному фронті - зміни

До цього часу справи компанії складалися не блискуче, і причиною тому, як неважко здогадатися, стала Перша світова війна.

Підприємства Siemens & Schuckert в країнах Антанти були конфісковані. Навіть у Росії, де «Сіменс і Шукерт» була зареєстрована як російське підприємство, керівництво компанії «про всяк випадок» звинуватили в шпигунстві і саботажі. А після жовтня 1917 всі підприємства «Сіменс і Шукерт» були націоналізовані. Правда, через три роки компанія відновила свою діяльність в Радянській Росії -- виконувала контракти по плану електрифікації країни (ГОЕЛРО), поставляла устаткування для Дніпрогесу і московського метро. Але з приходомдо влади Гітлера всю цю діяльність згорнули.

Всі підприємства Сіменс в рейху були переведені на військові рейки, а після початку Другої світової війни пішли на фронт робочих замінили в'язні концтаборів. Щоправда, на відміну від інших капітанів німецької індустрії, Сіменс ніколи не приховували свого негативного ставлення до нацизму, хоч і не бравували ім. Це відноситься і до Карла фон Сіменс-молодшому, який помер в 1941 році, і до його сину Герману.

Тим не менше Герману фон Сіменс довелося починати ледь не з нуля. Як представник переможеної країни, він автоматично позбавлявся всіх виплат по патентів, якими користувався весь світ.

Більшість підприємств лежало в руїнах, а уціліле обладнання вивезли до СРСР. Доводилося крутитися. За другу половину минулого століття три незалежні компанії - Siemens & Halske, Siemens-Schuckertwerke і Siemens-Reinigerwerke, у 1966 році об'єдналися в концерн Siemens AG з штаб-квартирою в Мюнхені - пройшли шлях від печей-«буржуйок» до комп'ютерів і мобільних телефонів.

В Останніми роками компанія освоює перспективні азіатські ринки, хоча на «Східному фронті» перемоги чергуються з поразками. Так, провалом закінчився проект тайванського виробника побутової електроніки BenQ, викупити 2005 році у Siemens AG підрозділ мобільного зв'язку. Спочатку нова компанія BenQ Mobile вирвалася на шосте місце в списку найбільших виробників мобільних телефонів, але через два роки фактично збанкрутувала. Зате інший гібрид -- бренд ноутбуків Fujitsu-Siemens - виявився надзвичайно успішним.

Тому що поєднання німецької родоводом і передових японських технологій - це подвійна гарантія якості та новизни. Який же споживач відмовиться від подібного коктейлю!

Список літератури

Свій бізнес № 1 2008