ПЕРЕЛІК ДИСЦИПЛІН:
  • Адміністративне право
  • Арбітражний процес
  • Архітектура
  • Астрологія
  • Астрономія
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографії
  • Біологія
  • Біологія і хімія
  • Ботаніка та сільське гос-во
  • Бухгалтерський облік і аудит
  • Валютні відносини
  • Ветеринарія
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геодезія
  • Геологія
  • Етика
  • Держава і право
  • Цивільне право і процес
  • Діловодство
  • Гроші та кредит
  • Природничі науки
  • Журналістика
  • Екологія
  • Видавнича справа та поліграфія
  • Інвестиції
  • Іноземна мова
  • Інформатика
  • Інформатика, програмування
  • Історичні особистості
  • Історія
  • Історія техніки
  • Кибернетика
  • Комунікації і зв'язок
  • Комп'ютерні науки
  • Косметологія
  • Короткий зміст творів
  • Криміналістика
  • Кримінологія
  • Криптология
  • Кулінарія
  • Культура і мистецтво
  • Культурологія
  • Російська література
  • Література і російська мова
  • Логіка
  • Логістика
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина, здоров'я
  • Медичні науки
  • Міжнародне публічне право
  • Міжнародне приватне право
  • Міжнародні відносини
  • Менеджмент
  • Металургія
  • Москвоведение
  • Мовознавство
  • Музика
  • Муніципальне право
  • Податки, оподаткування
  •  
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

         
     
    Адміністративний Право
         

     

    Адміністративне право

    Адміністративне право.

    1. Сутність, особливості та види актів державного управління.
    2. Державне управління в галузі навколишнього середовища та використання природних ресурсів.
    3. Поняття, особливості та види адміністративно-правових відносин.

    1. Акт (від латинського,-дію, документ) «видається державниморганом, посадовою особою в межах їх компетентності у встановленійзаконом формі (закон, указ, постанова тощо) і має обов'язкову силу. »
    [1]

    «Правові акти управління-важливі засоби практичної реалізаціїцілей і функцій виконавчої влади, основна форма їх виконавчо -розпорядчої діяльності. »[2]

    По-перше, акти управління приймаються при здійсненні функційвиконавчої влади та видаються органами державного управління тапосадовими особами; видаються колегіально або одноособово.

    По-друге, вони є підзаконними, похідними від закону;видаються у випадках, коли це передбачено законом, або з метоювтілення в життя положень закону. Акт управління не може змінювати абоскасовувати закон, а норма, встановлена актом управління, може бутизмінена або скасована законом.
    Акти управління повинні відповідати, перш за все, закону, а також рішеньвищих органів, судовим рішенням, рішенням місцевих рад, укладенимугодами.

    По-третє, акти управління видаються органом управління,що представляють інтереси держави, а тому носять офіційний характер.
    Ці акти тягнуть за собою юридичні наслідки.

    По-четверте, акти управління спираються на владні повноваженнядержавного органу або посадової особи. Основою для багатьох актівє пропозиція, заяви, клопотання громадян, але при цьому актиуправління є одностороннім волевиявленням.

    «По-п'яте, акти управління мають бути належним чином оформлені,прийняті в установленому законодавством порядку (процедура прийняття,вимоги діловодства, підписи, затвердження, реєстрація,опублікування.) »[3]

    Юридичне значення актів управління полягає в тому, що вони, з одногобоку, встановлюють, змінюють та скасовують правові норми, а з іншогосторони тягнуть за собою виникнення, зміну, припиненняправовідносин, є юридичними фактами.

    Акти державного управління класифікуються за різнимикритеріям. Це дозволяє краще зрозуміти їх юридичні особливості.
    Універсальним є поділ актів управління в залежності від їхюридичних властивостей на види: нормальні, індивідуальні (ненормативні) ізмішані.

    Нормальні акти-основний вид актів управління. Вони встановлюють,змінюють або скасовують юридичні норми; визначають правила поведінки,носять загальний характер, регламентують суспільні відносини у певнихсферах, не мають конкретного адресата, призначені для багаторазовоговикористання. Їм властива стабільність, в їх приписах можуть міститисянорми адміністративного, цивільного, трудового, земельного,екологічного та інших галузей права (крім конституційного, кримінальногота кримінально-процесуального). Нормативні акти, прийняті органамивиконавчої влади, є найбільш поширеними джереламиправа.

    Індивідуальні акти видаються для вирішення конкретних управлінськихсправ, стосуються конкретних дій, фактів, адресуються конкретним особам,грунтуються на нормативних актах і є одноразовими, оскількивичерпуються одноразовим застосуванням.

    Змішані акти управління-це ті, в яких поряд з нормативнимиє і не нормативні приписи. Цей поділ актів управління взалежно від їх юридичних властивостей.

    Діє класифікація актів управління з який видав їх суб'єктам. Заданим критерієм розрізняють три групи актів управління:
    1. видані Президентом і Кабінетом Міністрів України;
    2. іншими центральними органами виконавчої влади;
    3. місцевими органами виконавчої влади;

    Президент видає укази і розпорядження, Кабінет Міністрів-постанови ірозпорядження. Ці акти управління є обов'язковими для виконання навсій території України. Постанови з найбільш принципових питаньприймаються колегіально, підписуються прем'єр-міністром і публікуються вофіційних виданнях. Розпорядження з питань, що не вимагають колегіальногообговорення, видаються одноосібно прем'єр-міністром.

    Інші центральні органи влади: міністри, державні комітети,відомства. Міністри видають накази, інструкції, роблять розпорядження вмежах своєї компетенції. Накази можуть бути нормальними (заорганізаційним, виробничо-технічних питань). Ними затверджуютьсяправила, інструкції і т.п. Інструкція нормативний акт, яким роз'яснюєтьсяпорядок застосування закону, іншого нормативного акта, створюється механізм їхреалізації, розрахований на багаторазове застосування.

    Розпорядження видаються з конкретних питань. Нормативного характеру немають.

    Державні комітети приймають розпорядження в колегіальному порядку.
    Голова комітетів видає накази і розпорядження. Накази можуть бутинормативними і не нормативними. Розпорядження нормативного характеру немають.

    Відомства видають накази, постанови, інструкції, правила, положення
    (три останні затверджуються наказом).

    Місцеві державні адміністрації (точніше їх голови) видають рішення,які можуть носити як нормативний так і не нормативний характер.

    Керівник відділів, управлінь та інших підрозділів органіввиконавчої влади видають накази і розпорядження, які є актами ненормативними, інструкції яких є нормативними приписами.

    Є крім цих двох критеріїв і інші критерії, за якими розділяютьакти управління. Вони не такі значущі в життя і мають спеціальний характер;по порядку застосування-колегіальні або одноособові; по адресату-зовнішніі внутрішні; за формою-письмові, усні і конклюдентні (від латинського
    -Роблю, укладаю-виражають волю встановити правовідносини: наприклад,угоду).

    До актів пред'являють юридичні вимоги:

    1. вони повинні бути законними, тобто виданими відповідно до конституції України та іншими законодавчими актами; відповідати компетентності що прийняв їх державного органу; видаватися з дотриманням процесуальних вимог.

    2. в основі дії актів управління-презумпція законності

    (правильності) актів; нижчі органи (посадові особи) не повинні перевіряти законність акта, крім суду у випадку здійснення правосуддя.

    3. повинні відповідати організаційно-технічним вимогам (перш за все до мови, який повинен відповідати законодавству України про мову; повинна бути витримана форма акта, він повинен мати назву, номер, дату видання, підписи, штампи, печатки, вказівка ким і коли виданий).

    Управлінські рішення повинні бути оптимальними, тобто поєднувати в собіефективність управлінського акту і доцільність його застосування.

    нікчемними визнаються акти, юридично не спроможність якихнастільки очевидна, що вони не повинні виконуватися. Презумпція законності наних не поширюється. Такі акти не повинні виконуватись. Це акти, вяких містяться вказівки до порушення закону і т.д.

    Акти оспорімие-це такі, що мають помилки, недоліки, їхдефектність не настільки очевидна, щоб вони не виконувалися. Приоскарження вони можуть бути визнані нікчемними або мають право за умови їхдоопрацювання.

    Прийняття, припинення, зміна, призупинення та скасування актівуправління-це «різновиди адміністративного процесу» [4].

    За загальним правилом акти управління можуть бути скасовані тим, хто їхбрав або вищим органом (посадовою особою), а в деяких випадкахсудом.

    2. Державне управління в галузі навколишнього середовища та використання природних ресурсів.

    Про навколишньому середовищу написано і пишуть дуже багато, але це навіть несповільнює рух людства до глобальної катастрофи. На жаль, уцьому марші людства до своєї загибелі є і «внесок» України.

    До середини 20 століття швидкий розвиток промисловості, зростання міст та іншіфактори (вдосконалення смертоносної зброї) різко посилили шкідливийвплив на природу.

    Для запобігання насувається біди виникають міжнародні організаціїі проекти (МСОП, «людина та біосфера», «Всесвітня стратегія охорони природи»та ін.) Україна підтримує ці та інші міжнародні проекти першвсього серйозним внеском своїх найталановитіших і зрозуміло Самихнизькооплачуваних вчених, що працюють без серйозної допомоги держави.

    Спостерігається своєрідна екологізація науки, тобто екологія стала основоюраціонального природокористування і охорона живих організмів, викликала до життянизку правових норм, впливає на розвиток філософії, соціології,економіки і т.д. і т. п.

    Україна мала і продовжує мати одну з ресурсномістких економік і величезнекількість екологічно «брудних» підприємств. 26 червня 1991 був прийнятийзакон України «Про охорону навколишнього природного середовища». Він містить 16розділів з регулювання різних напрямів, пов'язаних з охороноюнавколишнього природного середовища, як невід'ємного умови економічного ісоціального розвитку. Закон визначає правові, економічні та соціальніоснови охорони навколишнього середовища. Визначаються принципи охорони природногосередовища: обов'язковість дотримання екологічних стандартів; гарантуванняекологічно безпечного середовища; екологізація матеріального виробництва;гласність і науковість; відповідальність за порушення.

    У прийнятій в 1996 році Української Конституції записано: «Забезпеченняекологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги натериторії України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи
    -Катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народує обов'язком держави. »[5]

    Тепер ми можемо сказати, що законодавство України з охорони природибазується на Конституції країни, Законі про охорону навколишнього природногосередовища, правових нормах, які містяться в кодексі України проадміністративні правопорушення, Кримінальному кодексі України, у ряді іншихгалузей права (земельного, водного і т.д.)

    Стаття 50 Конституції України говорить: «Кожен має право на безпечнедля життя і здоров'я середу та на відшкодування завданої порушення цьогоправа шкоди ».

    Я мушу підкреслити, що законодавство України демонструє самийсерйозний підхід до проблеми «До повноважень Верховної Ради належить:

    . Затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони навколишнього середовища ». [6]

    Охорона природи є завданням Кабінету Міністрів [7].

    Безпосередньо державне управління в галузі охорони навколишньогосередовища та використання природних ресурсів здійснює Міністерство охорониприроди, яка є головною ланкою системи органів центральноївиконавчої влади. Міністр входить до складу Кабінету Міністрів України.

    Міністерство має свій орган управління в регіонах: Автономна
    Республіка Крим, області, міста Київ та Севастополь. У його безпосередньомурозпорядженні знаходяться крім управлінь в регіонах санітарно -епідеміологічні станції, що належать Міністерству охорони здоров'я,відділи та інспекції при інших міністерствах і відомствах України,контролюють раціональне використання надр, лісу, вод, рибних багатстві т.д. Звідси видно, що провиною нашого впливу, в самому негативномувідношенні, на навколишнє є не тільки безперечна бідність нашогодержави, низька екологічна культура населення, а й відсутністьчіткої координації на державному рівні роботи різнихзапобіжних структур. Управлінська система природоохороннихорганів не може забезпечити необхідну координацію відповіднихорганізацій. Тим більше вона не в змозі налагодити взаємодію зрухом захисників природи. У 1990 році була організована партія
    «Зелених» України-ПЗУ. Вона визнає пріоритет екології над економікою.
    Програмна мета ПЗУ-відродження і захист природного середовища та людини відзгубних впливів технічних та інших руйнівних чинників. Партія іїї лідер-Віталій Кононов набирають очки, критикуючи природоохоронну політикукраїни.

    У цій ситуації ніяк не може зайняти гідне місце в правову охоронуприроди Червона книга України, положення про яку затверджено
    -Постановою верховної Ради від 29 жовтня 1992 року.

    Червона книга-основний державний документ, який містить узагальненівідомості про сучасний стан тварин і рослин України, які перебуваютьпід загрозою зникнення, про заходи щодо їх збереження та науково-забезпеченоговідтворення.

    Кабінет Міністрів не рідше ніж раз на 10 років забезпечує офіційневидання Червоної книги. Веде її Міністерство охорони навколишнього природногосередовища України.

    На прикладі багаторічної боротьби навколо гори Бофорт можу зробити висновок прослабкості екологічної експертизи проведеної Міністерством, боягузтва йогочиновників (копати чи не копати вони вирішують багато років і в залежності хтоїх запросив: місто-зірвати цю гору і т.д., значить загубити цілий регіон, аякщо рудоуправління-зірвати цю гору і т.д., значить годувати цілий регіон зарахунок продажу флюсів заводам).

    Адже екологічна експертиза-сильна зброя в рукахприродоохоронних організацій.

    Екологічне право перебуває в Україні у самому застійному стані.
    Екологічні права людини не захищаються (досить поцікавитисяскладом води, яка подається нам в будинку). Екологічні фонди незначні.
    У силу всього цього екологічна злочинність навіть не залучає (зарідкісним випадком) до себе увагу правоохоронних органів. А глава 7
    КпАП «Адміністративні правопорушення в галузі охорони природи,використання природних ресурсів ... »знаходяться в центрі уваги коли ввузах йдуть заліки з АП.

    Адже глава передбачає відповідальність за такі порушення як:

    1. «Псування і забруднення сільськогосподарських та інших земель» (ст.52).

    2. «Порушення правил використання земель» (ст.53).

    3. «Самовільне зайняття земельної ділянки» (ст.53).

    4. «Приховування або перекручення даних земельного господарства» (ст.53).

    І далі в тому ж дусі. Як то кажуть: всьому свій час.

    3. Поняття, особливості та види адміністративно-правових відносин.

    Адміністративно-правові відносини виникають у процесі виконавчої тарозпорядчої діяльності органів державного управління тарегулюються адміністративним законодавством.

    Таким чином, однією із сторін адміністративно правових відносин завждиє державний орган, який реалізує свої владні повноваження.
    Адміністративно-правові відносини можуть мати місце:

    1. між органами державного управління;

    2. між органами державного управління і органами громадських організацій;

    3. між органами державного управління і громадянами.

    У цих відносинах від імені державних органів можуть виступатипосадові особи, як і від імені громадських організацій-їх посадовіособи.

    Характерними особливостями адміністративно-правових відносин єнаступні:

    1. вони складаються в сфері владно-організаційної діяльності, права на обов'язки сторін завжди пов'язані з завданнями.

    2. виникають тільки у зв'язку з діяльністю органів виконавчої влади.

    3. обов'язково повинен бути суб'єкт-орган виконавчої влади.

    4. спеціальний адміністративно суб'єкт-правових відносин завжди діє владно.

    5. ці відносини можуть виникати у будь-якої зі сторін, однак згода бажання іншого боку не є обов'язковим.

    6. відносини між учасниками відносин розглядають, як правило, під поза судовому порядку.

    7. у випадку порушення однієї зі сторін вимог адміністративно-правової норми, дана сторона несе відповідальність перед державою в особі її органів, якими, як правило, і є органи виконавчої влади.

    Адміністративно-правові відносини поділяються га дві великі групи :відносини матеріального характеру (матеріальні) і відношенняпроцесуального характеру (процесуальні). Вже зазначалося, що засуб'єкту вони можуть мати місце в 3-х варіантах. Однак це одна з?? ятиваріантів класифікації. Решта чотири:

    1. за цільовим призначенням;

    2. за способом захисту;

    3. про об'єкт регулювання;

    4. за конкретним змістом.

    За конкретного змісту вони поділяються на відносини майнового інемайнового характеру; за способом захисту-на захищені вадміністративному порядку, тобто вищими органами (наприклад, оскарженнярішень в адміністративних комісіях і т.д.) і в деяких випадках усудовому порядку.

    Для вертикальних відносин властива підпорядкованість, у горизонтальнихпідпорядкованості немає.

    Література:

    1. Конституція України. К.1996

    2. Кодекс України про адміністративні порушення (із змінами та доповненнями станом на 1 липня 1999 року). Харків, «Одиссей»,

    1999 року.

    3. «Про охорону навколишнього природного середовища»: Закон України від

    25.06.91года.

    4. Битяк Ю.П., Зуй В.В. Адміністративне право України (загальна частина).

    Навчальний посібник. Х., ТОВ «Одіссей», 1999 року.

    5. Якуба О.М. Адміністративна відповідальність К., 1972год.

    6. Великий юридичний словник. М., «Інорра. М », 1998 рік.
    -----------------------< br>[1] Великий юридичний словник, М. «Инфра-М», 1998.
    [2] Битяк Ю.П., Зуй.В.В Адміністративне право України (загальна частина).
    Навчальний посібник. Харків. Одиссей, 1999, с.95.
    [3] Битяк Ю.П., Зуй В.В., Адміністративне право України. (загальначастина). Навчальний посібник. Харків., ТОВ Одиссей, 1999, с 96.
    [4] Битяк Ю.П., Зуй.В.В Адміністративне право України (загальна частина).
    Навчальний посібник. Харків. Одиссей, 1999, с.103
    [5] ст.16 Конституція України.
    [6] П.6 ст.85 Конституції України.
    [7] п.10 ст.106 Конституція України.


         
     
         
    Реферат Банк
     
    Рефераты
     
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

     

     
     
     
      Все права защищены. Reff.net.ua - українські реферати !