Намисто Брісінгов

Скандинавські міфи і легенди

Кевін Кросслі-Холанд

Ніч майже закінчилася, небо на сході стало зеленувато-сірим, і по Асгард привидами кружляли сніжинки.

Локі, і тільки Локі помітив, як Фрейя вийшла з Сессрумніра. Її кішки мирно спали у каміна; її колісниця лежала непотрібна; в напівтемряві, вона пішки вирушила в сторону Біврест. Це спантеличило і заінтригувало Локі; він загорнувся в плащ і пішов за нею.

Богиня, здавалося, не йшла, а пливла над землею. Вона прослизнула крізь сплячий Асгард і, похитуючи стегнами, пішла по радуге, яка хиталася і танцювала навколо неї.

Снігові замети Мідгарда зліпили в променях сонця, що сходить. Мріючи про золото, бажаючи золота, Фрейя перетнула голу рівнину (а Локі квапився слідом). Вона перебралася через звивисту річечку, мовчали під льодом; пройшла повз великий льодовика, поламав, блакитного і небезпечного, і до кінця дня підійшла до декількох величезних округлим валунах, що стоять під плечем нависає зверху скелі.

Фрейя знайшла вузьку як нитка стежку, яка вела вперед і вниз. Її очі сльозилися від холоду, і сльози падали тоненьким струмком золота перед нею. Стежка перетворилася на прохід між камінням, і вона йшла по ньому, поки той не привів її у велику вогку печеру. Там богиня застигла в нерухомості; вона чула, як вода капає в кам'яні ямки, і як рухається по камінню маленький струмок; вона прислухалася знову, і тоді почула звук віддалених ударів, і її власне серце забилося швидше, застукало бажанням.

Богиня боязко рушила крізь похмуру печеру. Звук ударів, наполегливий, але переривчастий, ставав все голосніше і голосніше. Фрейя застигла, знову прислухалась, пішла вперед; нарешті вона зупинилася і почала спускатися під низьким склепінням, і увійшла в задушливу кузню чотирьох гномів, Альфрігга, Дваліна, Берліга і Грерра.

На мить Фрейя була засліплена палаючим гірському. Вона витерла очі, а потім зойкнула, побачивши захоплюючу дух роботу гномів - намисто, стрічку золота, покритого захоплюють дух візерунками, чудо з рідкого металу, закрученого, вигинається і струмливого. Ніколи раніше вона не бачила нічого настільки прекрасного і бажаного.

Чотири гнома, в цей час, не спускали очей з богині - вона сяяла в теплому світлі кузні. З-під плаща виднілися золоті брошки та дорогоцінні камені, вони мерехтіли і світилися. Вони ніколи не бачили нікого, такого прекрасного і бажаного.

Фрейя посміхнулася Альфріггу і Дваліну і Берлінга і Грерру.

-- Я куплю у вас намисто, - сказала вона.

Чотири гнома перезирнулись. Троє похитали головами, а четвертий сказав:

-- Воно не продається.

-- Я хочу його! - Сказала Фрейя.

Гноми скривилися.

-- Я хочу його. Я заплачу вам сріблом і золотом - справжню ціну, більше цієї ціни, - сказала Фрейя, підвищуючи голос. Вона підійшла ближче до лави, на якій лежало намисто. - Я принесу вам іншу нагороду.

-- У нас вистачає срібла, - сказав один гном.

-- У нас вистачає золота, - сказав інший.

Фрейя кинула погляд на намисто. Їй так хотілося його отримати, з цим голодом було не впоратися.

Альфрігг і Двалін і Берлінга і Грерр скупчилися в кутку кузні. Вони шепотіли і бурмотіли і, нарешті, ствердно кивнули.

-- Яка ваша ціна? - Запитала богиня.

-- Воно належить нам усім, - сказав одні гном.

-- Що отримає один, повинні отримати всі, - сказав другий, дивлячись на Фрей з пожадливістю.

-- Є тільки одна річ, - сказав третій, - яка нас задовольнить.

Четвертий гном подивився на Фрей.

-- Ти, - сказав він.

Богиня почервоніла, її груди здіймалися і спадала від хвилювання.

-- Тільки якщо ти проведеш чотири ночі, обіймаючи кожного з нас, зможе намисто обняти твою шию, - сказали гноми.

Відраза Фрей до гномам - їх потворні обличчя, бліді носи, їх криві тіла і маленькі жадібні очі - було велике, але жага одержати скарб більше. Чотири ночі це тільки чотири ночі; чудове намисто залишиться з нею на все життя. Стіни кузні тремтіли в червоному світлі, а очі гномів завмерли на Фрейе.

-- Як хочете, - безсоромно пробурмотіла Фрейя. - Як хочете, я у ваших руках.

Минуло чотири дні; минуло чотири ночі. Фрейя не порушила умов угоди. Тоді й гноми стримали своє слово. Вони вручили їй намисто, стовпилися навколо неї і застебнув прикраса на її шиї. Богиня поспішила геть з печери, з світлим рівнин Мідгарда, а за нею слідувала її тінь.

Вона пройшла за Біврест і в темряві повернулася в Сессрумнір. А під плащем її було надіте намисто Брісінгов.

Підступний бог попрямував у хол Одіна. Він виявив Отця Битв сидить в самоті в Валаскйяльве. Його ворони розташувалися на плечах, а два його вовка лежали поруч.

-- Ну? - Сказав Один.

Локі посміхнувся.

-- Я можу читати по твоєму особі ...

-- А, - перебив Локі, і його очі люто світилися, - А її обличчя ти бачив?

-- Чиє? - Запитав Один.

-- Ти не помітив? Ти хіба не бачив все в Хлідскйальве?

-- Що? - Зажадав Один.

-- Де ти був, Одні, коли богиня, яку ти любиш, богиня, яку ти бажаєш, спала з чотирма гномами?

-- Досить! - Закричав Один.

Локі не звернув на це уваги, а Одіна охопила така ревнощі, що він ні міг не слухати. Не приховуючи радості від того, що ганьбить Фрей і сердитий Одіна одночасно, Локі приступив до розповіді. Він нічого не пропустив і не бачив потреби прикрашати.

-- Дістань мені це намисто, - холодно промовив Один, коли Локі, нарешті, довів Фрей до Асгарда.

Локі посміхнувся і похитав головою.

-- Все, що ти робиш, ти робиш з злості! - Вигукнув Один. - Ти нацьковувати нас один на одного. Тепер я нацьковано тебе на неї: принеси намисто.

Підступний бог пирхнув: - Тобі відомо не гірше, ніж мені - я впевнений, навіть краще, ніж мені -- що неможливо увійти до її хол без дозволу.

-- Дістань намисто! - Закричав Один. Його обличчя було перекошене; його єдиний очей палав. - І щоб я тебе не бачив, поки не дістанеш його.

Тоді Локі подивився на жахливого бога. Особа Одіна стало маскою, жахливої і похмурою. Нахабність Локі перетворилася в панічний страх, він усвідомив небезпеку.

Потім встали вовки Одіна, і Локі теж встав. Він, тремтячи, кинувся назовні.

Пізніше того ж вечора, Підступний Бог йшов по блискучому сніговому полю в Сессрумнір. Він сміливо підійшов до дверей. Вона була замкнена.

Він щільніше закутався в плащ і затремтів, коли нічний вітер підхопив сніг і метнув його в обличчя. Він відчував, як холод розтікається по його тілу і по крові.

Локі згадав Сів - її замкнені двері, її обстрижені золоте волосся, його власні губи, зашиті ниткою. Він нахмурився і знову оглянув двері. Змінюють своє похитав головою; він пробурмотів слова і перетворився в муху.

Сессрумнір був так добре побудований, що Локі все ж таки не зміг знайти шляхи всередину - щілину між побілкою і деревом або між торфом і побілкою. Він з дзижчанням облетів навколо свердловини, але це не допомогло: він оглянув двері знизу і зверху - і тут було не пробратися; він злітав до даху, і там було не пролізти; потім він підібрався до коника і там, на верху, як раз під дахом, він знайшов просвіт трохи більше голковими вушка. Локі протиснувся всередину. Він зумів потрапити всередину Сессрумніра. Переконавшись, що дочки і служниці Фрей сплять, він підбіг до ліжка богині, але та спала в намисто, і застібка була під її шиєю; її не побачити й не дістати.

Так що Локі знову змінив форму, цього разу, перетворившись на блоху. Потім він розважився, проповз по грудях Фрей, через намисто, на її щоку. Там він зупинився, він зібрався з силами і вкусив бліду шкіру.

Фрейя скочила. Вона застогнала і, перекинувшись на бік, знову лягла. Але тепер застібка намиста була відкрита, а цього і домагався Локі.

Як тільки він переконався, що Фрейя знову міцно спить, Локі прийняв свою дійсну форму. Він швидко оглянувся і потім, спритними пальцями, розстебнув прикраса і тихенько стягнув його з шиї богині. Не було у всіх дев'яти світах злодія, настільки швидкого і вмілого, як Локі. Чи не здійснюючи жодного зайвого руху і зовсім беззвучно, він прокрався до виходу, відсунув засувки, повернув замок і зник в ночі.

Фрейя прокинулась тільки вранці. Як тільки вона відкрила очі, її пальці потягнулися до горла ... і відчули голу шкіру ...

Богиня озирнулася; вона піднялася, і її обличчя почервоніло від гніву. Коли вона побачила, що двері відкриті, але не зламані, вона зрозуміла, що тільки Локі міг проникнути всередину, і зрозуміла, що навіть він не посмів би вчинити крадіжку, якби за ним не Один стояв. Чого вона не знала, і не могла знати, це як секрет - її жадібність і вина та придбання - виплив назовні.

Фрейя поспішила в Вальгаллу і зажадала у Одіна:

-- Де моє намисто? Ти втратив всяке гідність, якщо я прийняв участь в цьому.

Один похмуро глянув на Фрей:

-- Хто ти, - сказав він, - Щоб говорити про гідність. Ти зганьбила і себе, і богів. Через одну лише пожадливості ти продала своє тіло чотирьом замурзаним гномам.

-- Де моє намисто? - Повторила Фрейя. Вона наступала на Одіна; вона схопила його за руку і притулилася до нього; струмком текли сльози золоті.

-- Ти його більше не побачиш, - сказав Один, Отець Битв, - якщо не погодишся на одна умова. Мене задовольнить тільки одна річ.

Фрейя швидко глянула на Одіна. І, щоб не пронеслося в її голові, вони притримала мова.

-- Ти повинна розпалити ненависть. Ти повинна розпалити війну. Знайди двох королів в Мідгард і нацькувати їх одного на другого; переконайся, що зустрінуться вони тільки на поле бою, із двадцятьма васалами-королями кожен. Батько Битв похмуро подивився на богиню. - І ти повинна прочитати заклинання, що дає трупах нове життя. Як тільки воїна розрубати на шматки, як тільки він скупається в крові, він має встати і знову битися.

Фрейя дивилась на Одіна.

-- Це мої умови. Хочуть вони цього чи ні, нехай люди рвуть один одного на частини.

Фрейя схилила голову.

-- Тоді віддай мені моє намисто, - сказала вона.

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://lokitemple.narod.ru/