Сатирикон (Satiriconus seu Се n а Trimalchionis)

Гай Арбітр Петроній (Gaius Petronius Arbiter)? - 66

шахрайський роман. Антична література. Рим.

Ю. В. Шанін

Текст першого відомого у світовій літературі авантюрного (або шахрайський) роману зберігся лише фрагментарно: уривки 15-й, 16-й і приблизно 14-го розділу. Немає початку, немає і кінця, А все, мабуть, було 20 глав ...

Головний герой (від його імені ведеться розповідь) - досвідчений в риториці неврівноважений юнак Енколпій, явно не дурний, але, на жаль, небездоганною чоловік. Він ховається, рятуючись від кари за пограбування, вбивство і, найголовніше, за сексуальне святотатство, Свого на нього гнів Пріапа - дуже своєрідного давньогрецького бога родючості. (На час дії роману культ цього бога пишно розцвів в Римі. У зображеннях Пріапа обов'язкові фалічні мотиви: збереглося багато його скульптурою)

Енколпій з подібними йому друзями-парасітамі Аскілтом, Гітоном і Агамемноном прибутку в одну з еллінських колоній в Кампанії (область стародавньої Італії). В гостях у багатого римського вершника Лікурга вони всі «переплелися парочками». При цьому тут в честі не тільки нормальна (з нашої точки зору), але і чисто чоловіча любов. Потім Енколлій і Аскілт (ще недавно колишні «браття») періодично змінюють свої симпатії і любовні ситуації. Аскілт захоплюється милим хлопчиком Гітоном, а Енколпій залицяється за красунею Тріфеной ...

Незабаром дія роману переноситься в маєтку судновласника Лиха. І - нові любовні переплетення, в яких бере участь і гарненька Доріда - дружина Лиха, В підсумку Енколпію і Гітоном доводиться терміново тікати з маєтку.

За дорозі лихий ритор-коханець забирається на корабель, що сів на мілину, і примудряється там стягнути дорогу мантію зі статуї Ісіди і гроші рульового. Потім повертається в маєток до Лікургу.

... Вакханалія прихильниць Пріапа - дикі «пустощі» Пріапових розпусти ... Після багатьох пригод Енколпій, Гітоном, Аскілт і Агамемнон потрапляють на гостину до дому Трімалхіона - розбагатів вільновідпущеника, дрімучого неука, уявляють себе дуже освіченим. Він енергійно рветься до «вищого світу».

Бесіди на бенкеті. Розповіді про гладіаторів. Господар важливо повідомляє гостям: «Тепер у мене -- дві бібліотеки. Одна - грецька, друге - латинська ». Але тут же виявляється, що в його голові найжахливішим чином перепутались відомі герої та сюжети еллінських міфів і гомерівського епосу. Самовпевнена зарозумілість малограмотного господаря безмежна. Він обличчя звертається до гостям і в той же час, сам вчорашній раб, невиправдано жорстокий зі слугами. Втім, Трімалхіон отходчів ...

На величезному срібному блюді слуги вносять цілого кабана, з якого раптово вилітають дрозди. Їх тут же перехоплюють птахолова і роздають гостям. Ще більше грандіозна свиня начинена смаженими ковбасами. Тут же виявилося блюдо з тістечками: «Посеред нього знаходився Пріап з тіста, що тримає, за звичаєм, корзину з яблуками, виноградом та іншими плодами. Жадібно накинулися-ми на плоди, але вже нова забава посилила веселощі. Бо з усіх тістечок при найменшому натиску забили фонтани шафрану ... »-

Потім три хлопчики вносять зображення трьох ларів (боги-охоронці дому та сім'ї). Трімалхіон повідомляє: їх звуть Здобувач, Щасливчик і Нажівщік. Щоб розважити присутніх, Нікерот, - друг Трімалхіона, розповідає історію про солдата-перевертня, а сам Трімалхіон - про відьму, яка викрала з гробу мертвого хлопчика, який замінив тіло Фофанов (солом'яним опудалом).

Тим часом починається другий трапеза: дрозди, начинені горіхами з родзинками. Потім подається величезний жирний гусак, оточений всілякої рибою та птицею. Але виявилося, що майстерні кухарі (на ім'я Дедал!) все це створив з ... свинини.

«Потім почалося таке, що просто соромно розповідати: з якогось нечуваного звичаєм, кучеряві хлопчики принесли духи в срібних флаконах і натерли ними ноги сидів при столі, попередньо обплутаний гомілки, від коліна до самої п'яти, квітковими гірляндами ».

Кухареві в нагороду за його мистецтво дозволялося на деякий час сідати за столом разом з гостями. При цьому слуги, подаючи чергові страви, обов'язково щось наспівували, незалежно від наявності голосу і слуху. Танцюристи, акробати і фокусники теж майже безперервно розважали гостей.

Розчулений Трімалхіон вирішив оголосити ... свій заповіт, докладний опис майбутнього пишного надгробки і напис на ньому (власного твору, природно) з детальним перерахуванням своїх звань і заслуг. Ще більше цим зворушені, він не може утриматися і від виголошення відповідної мови: «Друзі! І раби -- люди: одним з нами молоком вигодувані. І не винні вони, що доля їх гірка. Однак, з моєї ласки, незабаром вони нап'ються вільної води, Я їх усіх в заповіті своєму на свободу відпускаю Все це я зараз оголошую для того, щоб челядь мене тепер любила так само, як буде любити, коли я помру ».

Пригоди Енколпія тривають. Одного разу він забрідає в Пінакотеки (художню галерею), де милується картинами прославлених еллінських живописців Апеллеса, Зевксіда та інших. Тут же він знайомиться зі старим поетом Евмолпом і не розлучається з ним вже до самого кінця оповідання (вірніше, до відомого нам кінці).

Евмолп майже безперервно говорить віршами, за що неодноразово бував побивали камінням. Хоча вірші його зовсім не були поганими. А іноді - дуже хорошими. Прозаїчна канва «Сатирикону» нерідко переривається віршованими вставками ( «Поема про громадянської війни »та ін.) Петроній був не тільки дуже спостережною і талановитим прозаїком і поетом, але і прекрасним наслідувачем-пародист: він віртуозно імітував літературну манеру сучасників і знаменитих попередників.

... Евмолп і Енколпій розмовляють про мистецтво. Людям освіченим є про що поговорити. Тим часом красень Гітоном повертається від Аскілта з повинною до свого колишнього «Братика» Енколпію. Зраду свою він пояснює страхом перед Аскілтом: "Бо він володів зброєю такої величини, що сама людина здавався лише придатком до цього спорудження ». Новий поворот долі: всі троє виявляються на кораблі Лиха. Але не всіх їх тут зустрічають однаково радо. Але старий поет відновлює світ. Після чого розважає своїх супутників «Розповіддю про невтішної вдови».

Якась матрона з Ефеса відрізнялася великою скромністю та подружнього вірністю. І коли помер її чоловік, вона пішла за ним у похоронне підземелля і мала намір там заморити себе голодом. Вдова не піддається на вмовляння рідних і друзів. Лише вірна служниця скрашує в склепі її самотність і так само наполегливо голодує, Минули п'яту добу траурних самокатувань ...

«... У цей час правитель тієї області наказав неподалік від підземелля, в якому вдова плакала над свіжим трупом, розіп'яти декількох розбійників. А щоб хто-небудь не стягнув розбійницьких тіл, бажаючи віддати їх поховання, біля хрестів поставили на варту одного солдата, З настанням ночі він зауважив, що серед надгробних пам'ятників десь ллється досить яскраве світло, почув стогін нещасної вдови і з цікавості, властивому всьому родові людському, захотів дізнатися, хто це і що там робиться. Він негайно спустився в склеп і, побачив там жінку чудової краси, точно перед яким дивом, точно зустрівшись віч-на-віч з тінями потойбічного світу, якийсь час стояв в сумні. Потім, коли побачив, нарешті що лежить перед ним мертве тіло, коли розглянув її сльози і подряпав нігтями обличчя, він, звичайно, зрозумів, що це -- тільки жінка, яка після смерті чоловіка не може від горя знайти собі спокою. Тоді він приніс у склеп свій скромний обід і почав переконувати що плаче красуню, щоб вона перестала даремно убиватися і не мучила грудях своїх марними риданнями ».

Через деякий час до вмовлянь солдата приєднується і вірна служниця. Обидва переконують вдову, що поспішати на той світ їй поки рано. Далеко не відразу, але сумна ефеський красуня все ж таки починає піддаватися їх умовлянь. Спершу, виснажена довгим постом, вона спокушується їжею і питвом. А ще через деякий час солдату вдається завоювати і серце прекрасної вдови.

«Вони провели у взаємних обіймах не тільки цю ніч, в яку справили свою весілля, але те ж саме було і на наступний, і навіть на третій день. А двері в підземеллі на випадок, якщо б до могили прийшов хто-небудь з родичів і знайомих, зрозуміло, замкнули, щоб здавалося, ніби ця цнотлива з дружин померла над тілом свого чоловіка ».

Тим часом близькі одного з розп'ятих, скориставшись відсутністю охорони, зняли з хреста і поховали його тіло. А коли закоханий страж виявив це і, тремтячи від страху перед майбутнім покаранням, повідав про пропажу вдові, та вирішила: «Я вважаю за краще повісити мертвого, ніж погубити живого ». Згідно з цим, вона дала пораду витягти чоловіка з гробу і пришпилити його до порожнього хреста. скористався блискучою думкою розважливою жінки. А наступного дня все перехожі не могли зрозуміти, яким чином мертвий виліз на хрест ».

На море піднімається буря. У вирі гине лих. Інші продовжують носитися по хвилях. Причому Евмолп і в цій критичній ситуації не припиняє своїх поетичних декламації. Але врешті-решт нещасні рятуються і проводять неспокійну ніч у рибальському хижі.

А незабаром всі вони потрапляють в Кротоні - одна з найстарших грецьких міст-колоній на південному узбережжі Апеннінського півострова. Це, до речі, єдина географічна точка, конкретно зазначена в доступному нам тексті роману.

Щоб жити заможно і безтурботно (так вже вони звикли) і в новому місті, друзі по пригод вирішують: Евмолп видасть себе за дуже заможного людини, роздумує, кому б заповідати всі свої незліченні багатства. Сказано - зроблено. Це дає можливість безжурним приятелям спокійно жити, користуючись у городян не тільки привітним прийомом, але і необмеженим кредитом. Бо багато кротонци розраховували на частку в заповіті Евмолпа і навперебій намагалися завоювати його прихильність.

І знову слід серія любовних не стільки пригод, скільки пригод Енколпія. Всі його неприємності пов'язані з уже згаданим гнівом Пріапа.

Але кротонци нарешті прозріли, і немає межі їх справедливого гніву. Городяни енергійно готують розправу над хитруна. Енколпію з Гітоном вдається втекти з міста, кинувши там Евмолпа.

Жителі Кротоні надходять зі старим поетом за їх давнім звичаєм. Коли в місті лютувала якась хвороба, одною із співвітчизників громадяни в протягом року утримували і годували найкращим чином за рахунок громади. А потім приносили в жертву: цього «козла відпущення» скидали з високої скелі. Саме так кротонци та зробили Евмолпом.

Список літератури

Всі шедеври світової літератури в короткому викладі. Сюжети й характери. Закордонна література давніх епох, середньовіччя та Відродження: енциклопедичне видання./Ред. и сост. В. І. Новиков - М.: «Олімп»; ТОВ «Видавництво ACT», 1997

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту 'http://infolio.asf.ru