ПЕРЕЛІК ДИСЦИПЛІН:
  • Адміністративне право
  • Арбітражний процес
  • Архітектура
  • Астрологія
  • Астрономія
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографії
  • Біологія
  • Біологія і хімія
  • Ботаніка та сільське гос-во
  • Бухгалтерський облік і аудит
  • Валютні відносини
  • Ветеринарія
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геодезія
  • Геологія
  • Етика
  • Держава і право
  • Цивільне право і процес
  • Діловодство
  • Гроші та кредит
  • Природничі науки
  • Журналістика
  • Екологія
  • Видавнича справа та поліграфія
  • Інвестиції
  • Іноземна мова
  • Інформатика
  • Інформатика, програмування
  • Історичні особистості
  • Історія
  • Історія техніки
  • Кибернетика
  • Комунікації і зв'язок
  • Комп'ютерні науки
  • Косметологія
  • Короткий зміст творів
  • Криміналістика
  • Кримінологія
  • Криптология
  • Кулінарія
  • Культура і мистецтво
  • Культурологія
  • Російська література
  • Література і російська мова
  • Логіка
  • Логістика
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина, здоров'я
  • Медичні науки
  • Міжнародне публічне право
  • Міжнародне приватне право
  • Міжнародні відносини
  • Менеджмент
  • Металургія
  • Москвоведение
  • Мовознавство
  • Музика
  • Муніципальне право
  • Податки, оподаткування
  •  
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

         
     
    Хорхе Луїс Борхес. Таємне диво
         

     

    Короткий зміст творів

    Хорхе Луїс Борхес. Таємне диво

    Вночі чотирнадцятого березня 1936 в квартирі на вулиці Целетной, в Празі, Яромир Хладик, автор незавершеної трагедії «Вороги», праці «Виправдання вічності» і дослідження про неявних юдаїські джерелах Якоба Беме, бачить уві сні довгу шахову партію. Гра була розпочата багато століть назад і розігрувалася між двома знатними пологами. Суми призу ніхто не пам'ятав, але вона була надзвичайно велика. У сні Яромир був первістком у одному з протиборчих родин. Годинники відзначали боєм кожний зроблений хід. Він біг під зливою пісками пустелі і не міг пригадати правил гри. Прокинувшись, Яромир чує мірний механічний гул. Це на світанку до Праги входять передові загони бронетанкових частин третій рейху.

    Через кілька днів влади отримують донос і затримують Хладик. Він не може спростувати жодного із звинувачень гестапо: у його жилах тече єврейська кров, робота про Беме має проеврейскій характер, він підписав протест проти аншлюсу. Юліус Роте, один з військових чинів, в чиїх руках знаходиться доля Хладик, вирішує розстріляти його. Страта призначена на дев'ятій ранку двадцять дев'ятого березня -- цією відстрочкою влада хоче продемонструвати свою неупередженість.

    Хладик приходить в жах. Спочатку йому здається, що шибениця або гільйотина були б не так страшні. Він безперервно програє в думці майбутню подію і задовго до призначеного терміну вмирає по сотні разів на день, представляючи сцену власного розстрілу в різних празьких двориках, а число солдатів щоразу змінюється, і стріляють в нього то здалеку, то в упор. Слідуючи жалюгідною магії - уявляти собі жорстокі деталі майбутнього, щоб перешкодити їм здійснитися, - він наприкінці решт починає боятися, як би його вигадки не виявилися пророчими. Іноді він чекає розстрілу з нетерпінням, бажаючи покласти край марною грі уяви. Увечері напередодні страти він згадує свою недописану віршовану драму «Вороги».

    В драмі дотримувалося єдність часу, місця і дії, вона розігрувалася на Градчанах, у бібліотеці барона Ремерштадта, в один з вечорів під кінець XIX ст. У першій дії Ремерштадта відвідує невідомий. (Годинник б'є сім, сідає сонце, вітер доносить вогневу угорську мелодію.) За цим слідують візитером інші, невідомі Ремерштадту, але їхній вигляд здаються йому знайомими, він вже бачив їх, можливо, у сні. Баронові стає зрозуміло, що проти нього складений змову. Йому вдається перешкодити інтриг. Мова заходить про його нареченій, Юлії де Вайденау і про Ярослава Кубін, який колись обтяжив їй своєї любов'ю. Тепер він зійшов з розуму і уявляє себе Ремерштадтом ... Небезпеки множаться, і Ремерштадту в другій дії доводиться вбити одного з змовників. Починається останню дію; множиться число невідповідність; повертаються дійові особи, роль яких, здавалося, вичерпана: серед них миготить убитий. Вечір все не настає; годинники б'ють сім, у вікнах відбивається західне сонце, у повітрі звучить вогнева угорська мелодія. З'являється перша візитер і повторює свою репліку, Ремерштадт відповідає йому без здивування; глядач розуміє, що Ремерштадт - це нещасний Ярослав Кубін. Драми немає: це знову і знову повертається марення, яке Кубін безперервно воскрешає в пам'яті ...

    Хладик закінчив першу дію і одну зі сцен третє: віршована форма п'єси дозволяє йому постійно ред текст, не вдаючись до рукопису. Напередодні швидкої смерті Хладик звертається до Бога з проханням дати йому ще рік, щоб закінчити драму, яка стане виправданням його існування. Через десять хвилин він засинає. На світанку йому сниться сон: він повинен знайти Бога в одній з букв на одній із сторінок одного з чотирьохсот тисяч томів бібліотеки, як пояснює йому незрячий бібліотекар. З раптової упевненістю Хладик стосується однією з букв на карті Індії в опинився поруч атласі і чує голос: «Тобі дано час на твою роботу ». Хладик прокидається.

    З'являються два солдати, які конвоюють його у внутрішній дворик. До початку страти, призначеної на дев'ять годин, залишається хвилин п'ятнадцять. Хладик сідає на стіс, сержант пропонує йому сигарету, і Хладик бере її і закурює, хоча до того часу не курив. Він безуспішно намагається згадати вигляд жінки, риси якій відображені в Юлії де Вайденау. Солдати будуються в каре, Хладик очікує пострілів. На скроню йому падає крапля дощу і повільно котиться по щоці. Лунають слова команди.

    І тут світ застигає. Гвинтівки націлені на Хладик, але люди залишаються нерухомим. Рука сержанта, який давав команду, завмирає. Хладик хоче крикнути, але не може і розуміє, що паралізований. Йому не одразу стає зрозуміло, що сталося.

    Він просив у Бога рік для закінчення своєї роботи: всемогутній дав йому цей рік. Бог зробив заради нього таємне диво: його вб'є в призначений термін німецька куля, але в його мозку від команди до її виконання пройде рік. Подив Хладик змінюється вдячністю. Він приймається доканчівать свою драму, змінюючи, скорочуючи й переробляючи текст. Вже все готово, не вистачає лише одного епітета. Хладик знаходить його: дощова крапля починає ковзати по його щоці. Лунає залп чотирьох гвинтівок, Хладик встигає щось нерозбірливо крикнути і падає.

    Яромир Хладик помер вранці двадцять дев'ятого березня о десятій годині дві хвилини.

    Південь

    Буенос-Айрес, 1939 Хуан Дальманн служить секретарем у муніципальній бібліотеці на вулиці Кордова. Наприкінці лютого з ним відбувається несподіваний випадок. У цей день у його руки потрапляє рідкісне видання «Тисячі і однієї ночі» в перекладі Вайля; поспішаючи розглянути своє придбання, він, не чекаючи ліфта, збігає по сходах. У темряві щось зачіпає його лоб - птах, кажан? Жінка, яка відкрила Дальманну двері, скрикує від жаху, і, провівши рукою по лобі, він бачить кров. Він порізався про гострий край щойно пофарбованої дверей, які залишили відкритою. На світанку Дальманн прокидається, його мучить жар, а ілюстрації до «Тисячі і однієї ночі» мішаються з кошмаром. Вісім днів тягнуться як вісім століть, що оточує здається Дальманну пеклом, Потім його забирають у лікарню. За дорозі Дальманн вирішує, що там, в іншому місці, він зможе спокійно заснути. Як тільки вони приїжджають до лікарні, його роздягають, обривала йому голову, прикручують до стільчика, і людина в масці всаджує йому в руку голку. Прокинувшись з нападами нудоти, забинтований, він розуміє, що до цих пір перебував лише напередодні пекла, Дальманн стійко переносить болісні процедури, але пла чет від жалю до себе, дізнавшись, що ледь не помер від зараження крові. Через якийсь час хірург каже Дальманну, що той скоро може поїхати доліковуватися в садибу - старовинний довгий рожевий будинок на Півдні, який дістався йому від предків. Обіцяний день настає. Дальманн їде у найманому екіпажі на вокзал, відчуваючи щастя і легке запаморочення. До поїзда залишається час, і Дальманн проводить його в кафе за чашкою забороненого в лікарні кави, погладжуючи величезного чорного кота.

    Поїзд стоїть біля передостаннього перону. Дальманн вибирає майже порожній вагон, закидає чемодан в сітку, залишивши собі книгу для читання, «Тисячу і одну ніч ». Книгу цю він узяв із собою не без коливань, і саме рішення, як йому здається, служить знаком того, що нещастя минули. Він намагається читати, але марно - це ранок і саме існування виявляються дивом не меншим, ніж казки Шахразада.

    «Завтра я прокинуся в садибі », - думає Дальманн. Він відчуває себе одночасно як би двома людьми: один рухається вперед з цього осіннього дня і знайомих місцях, а другий терпить принизливі образи, перебуваючи у відмінно продуману неволі. Наближається вечір. Дальманн відчуває свою повну самотність, і іноді йому здається, що він подорожує не тільки на Південь, а й у минуле. Від цих думок його відволікає контролер, який, перевіривши квиток, попереджає, що поїзд зупиниться не на тій станції, що потрібна Дальманну, а на попередній, тільки-но йому знайомої. Дальманн сходить з поїзда майже посеред поля. Тут немає ніякого екіпажу, і начальник станції радить найняти його в крамниці за кілометр від залізниці. Дальманн йде до лави повільно, щоб продовжити задоволення від прогулянки. Господар лавки здається йому знайомим, але потім він розуміє, що той просто схожий на одного з службовців лікарні. Господар обіцяє закласти бричку, і щоб згаяти час, Дальманн вирішує повечеряти тут же. За одним зі столів шумно їдять і п'ють хлопці. На підлозі, Привалившись до стійки, сидить смаглявий старий у пончо, що показався Дальманну втіленням Півдня. Дальманн їсть, запиваючи вечеря терпким червоним вином. Раптом щось легке вдаряється в його щоку. Це виявляється кульку хлібного м'якушки. Дальманн в розгубленості, він вирішує зробити вигляд, що нічого не сталося, але через кілька хвилин у нього потрапляє інший кульку, а хлопці за столом приймаються реготати. Дальманн вирішує піти і не дати втягнути себе в бійку, тим більше що ще не одужав. Господар стривожено заспокоює його, називаючи при цьому на ім'я - «сеньйор Дальманн». Це тільки погіршує справу - до цих пір можна було думати, що тупа витівка хлопців зачіпає випадкову людину, а тепер виявляється, що це випад проти нього особисто.

    Дальманн повертається до хлопців і запитує, що їм потрібно. Один з них, не перестаючи сипати лайками та образами, підкидає і ловить ніж і викликає Дальманна битися. Господар говорить, що Дальманн невооружен. Але в цей момент що сидить у кутку старий-гаучо кидає йому під ноги кинджал. Ніби сам Південь вирішує, що Дальманн повинен битися. Нагинаючись за кинджалом, він розуміє, що зброя, якою він майже не володіє, послужить не захистом йому, а виправданням його вбивці. «В лікарні не допустили б, щоб зі мною сталося щось подібне », - думає він і слідом за хлопцем виходить у двір. Переступаючи поріг, Дальманн відчуває, що померти в ножової бійці під відкритим небом, миттєво, було б для нього позбавленням і щастям в ту першу ніч в лікарні. І якщо б він міг тоді вибрати або придумати собі смерть, він вибрав би саме таку.

    І, міцно стискаючи ніж, Дальманн йде слідом за хлопцем.

    Список літератури

    Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://briefly.ru/

         
     
         
    Реферат Банк
     
    Рефераты
     
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

     

     
     
     
      Все права защищены. Reff.net.ua - українські реферати !