Рюноске Акутагава. Бататовая каша

Давним-давно серед самураїв регента Мотоцуне Фудзівара служив якийсь непривабливий і жалюгідний чоловічок, який виконував якісь нескладні обов'язки. Всі ставилися до нього нешанобливо: і товариші по службі, і слуги. Його оточувало загальне презирство, жив він справді собачої життям. Одяг у нього була стара, поношена, меч старий до крайності.

Однак, у героя розповіді, людини, народженої для загального презирства, було одне пристрасне бажання: він хотів досхочу наїстися бататовой каші. Це солодке блюдо подавали до імператорського столу, а людині більш низького звання на щорічних прийомах ласощі діставалося небагато.

Одного разу другого січня в резиденції регента відбувся щорічне урочисте бенкет. Залишки їжі віддали самураїв. Був там і бататовая каша. Але на цей раз її було особливо мало. І тому герою здавалося, що каша повинна бути особливо смачною. Так і не поїли її як слід, він сказав, ні до кого не звертаючись:

-- Хотів би я знати, чи доведеться мені коли-небудь поїсти її досхочу? - І, зітхнувши додав: - Та де там, простого самурая бататовой кашею не годують ...

І тут засміявся Тосіхіто Фудзівара, охоронець регента Мотоцуне, потужний, широкоплечий чоловік величезного зросту. Він був уже добряче п'яний.

-- Якщо хочеш, я нагодую тебе досхочу.

Безіменний герой цієї історії, не вірячи своєму щастю, погодився і через кілька днів поїхав разом з Тосіхіто Фудзівара до себе у двір.

Їхали дуже довго. Герой розповіді обов'язково повернув би тому, якби не надія «Нажраться бататовой каші». По дорозі Тосіхіто загнав і спіймав лисицю і бундючним тоном наказав їй: «Нині ж ночі з'явишся ти в моє маєток і скажеш, що я намірився запросити до себе гостей. Нехай завтра вишлють мені назустріч людей і двох коней під сідлами »З останнім словом він разок струснув лисицю і закинув її далеко в зарості чагарнику. Лиса втекла.

На Наступного дня у певному місці подорожніх зустріли слуги з двома кіньми під сідлами. Сивий слуга розповів, що вчора пізно вночі господиня несподівано втратила свідомість і в нестямі сказала: «Я - лисиця з Сакамото. Наблизьтеся і гарненько слухайте, я передаю вам те, що сказав сьогодні пан ».

Коли всі зібралися, пані спромоглася сказати такі слова: «Пан намірився раптом запросити до себе гостей. Завтра вишліть йому назустріч людей, та з ними прижене двох коней під сідлами ». А потім поринула в сон. Вона спить досі.

-- Навіть звірі служать Тосіхіто! - Сказав могутній самурай.

Поки приїхали відпочивали, слуги зібрали величезну кількість батату, а вранці наварили кілька великих котлів бататовой каші. І поки прокинувся бідний самурай дивився на те, як готують таку прірву смакоту і думав, що він спеціально тягнувся сюди зі столиці, для того щоб їсти цю саму бататовую кашу, його апетит зменшився наполовину.

Через час за сніданком йому запропонували срібний казанок, по вінця наповнений бататовой кашею.

-- Тобі не доводилося поїсти всмак бататовой каші, - сказали йому господарі -- Приступай ж без сорому.

Перед ним поставили ще кілька срібних казанків з бататовой кашею, але він через силу подолав тільки один. І тут з'явилася вчорашня лиса-посланіца і за наказом Тосіхіто їй теж дали каші. Дивлячись на лисицю, лаку бататовую кашу, ситий бідолаха з сумом подумав, яким щасливим він був, плекаючи свою мрію досхочу наїстися бататовой каші. І від усвідомлення, що більше ніколи в житті він не візьме в рот бататовую цю кашу, на нього найшло заспокоєння.

Лена Хатуля

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://briefly.ru/