ПЕРЕЛІК ДИСЦИПЛІН:
  • Адміністративне право
  • Арбітражний процес
  • Архітектура
  • Астрологія
  • Астрономія
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографії
  • Біологія
  • Біологія і хімія
  • Ботаніка та сільське гос-во
  • Бухгалтерський облік і аудит
  • Валютні відносини
  • Ветеринарія
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геодезія
  • Геологія
  • Етика
  • Держава і право
  • Цивільне право і процес
  • Діловодство
  • Гроші та кредит
  • Природничі науки
  • Журналістика
  • Екологія
  • Видавнича справа та поліграфія
  • Інвестиції
  • Іноземна мова
  • Інформатика
  • Інформатика, програмування
  • Історичні особистості
  • Історія
  • Історія техніки
  • Кибернетика
  • Комунікації і зв'язок
  • Комп'ютерні науки
  • Косметологія
  • Короткий зміст творів
  • Криміналістика
  • Кримінологія
  • Криптология
  • Кулінарія
  • Культура і мистецтво
  • Культурологія
  • Російська література
  • Література і російська мова
  • Логіка
  • Логістика
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина, здоров'я
  • Медичні науки
  • Міжнародне публічне право
  • Міжнародне приватне право
  • Міжнародні відносини
  • Менеджмент
  • Металургія
  • Москвоведение
  • Мовознавство
  • Музика
  • Муніципальне право
  • Податки, оподаткування
  •  
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

         
     
    Дені Дідро. Племінник Рамо
         

     

    Короткий зміст творів

    Дені Дідро. Племінник Рамо

    Твір написано у формі діалогу. Герої його - оповідач (мається на увазі сам Дідро) і племінник Жана-Філіпа Рамо - найбільшого представника класицизму у французькій музиці часів Дідро. Оповідач спочатку дає характеристику племінникові Рамо: атестує його як одного «з найбільш химерних і дивних істот в тутешніх краях », він не хизується своїми хорошими якостями і не соромиться дурних; він веде безладне життя: сьогодні в лахмітті, завтра - в розкоші. Але, за словами оповідача, коли така людина з'являється в суспільстві, він змушує людей скинути світську маску і виявити свою справжню сутність.

    Племінник Рамо і оповідач випадково зустрічаються в кафе і заводять бесіду. Виникає тема генія; племінник Рамо вважає, що генії не потрібні, тому що зло з'являється в світі завжди через якогось генія, крім того, генії викривають помилки, а для народів немає нічого шкідливіше правди. Оповідач заперечує, що якщо брехня і корисна на короткий термін, то з плином часу виявляється шкідлива, а правда - корисна, і є два роду законів: одні - вічні, інші -- минущі, що з'являються лише завдяки сліпоти людей; геній може стати жертвою цього закону, але ганьбу з часом впаде на його суддів (приклад Сократа). Племінник Рамо міркує, що краще бути чесним торговцем і славним малим, ніж генієм з поганим характером, таким чином у першому випадку людина може накопичити великі статки і витрачати його на задоволення свої і ближніх. Оповідач заперечує, що від дурний характер генія страждають лише люди, які живуть біля нього, зате у віках його твори змушують людей бути краще, виховувати в собі високі чесноти: звичайно, краще було б, якби геній був настільки ж доброчесна, як і великий, але погодимося прийняти речі такими, які вони є. Племінник Рамо каже, що хотів би бути великою людиною, відомим композитором; тоді в нього були б всі життєві блага, вона насолоджувався б своєю славою. Потім він розповідає, як його заступники прогнали його, тому що він один раз в житті спробував говорити як розсудлива людина, а не як блазень і Зайдиголова. Оповідач радить йому повернутися до своїх благодійникам і попросити вибачення, але в племіннику Рамо взигривает гордість, і він каже, що не може цього зробити. Оповідач пропонує йому тоді вести життя бідака, племінник Рамо відповідає, що він зневажає сам себе, так як міг би жити розкішно, будучи дармоїдів у багатіїв, виконуючи їх делікатні доручення, а він не використовує свої таланти. При це він з великим мистецтвом розігрує перед своїм співрозмовником цілу сценку, самому собі відводячи роль звідника.

    Оповідач, обурений цинічністю свого співрозмовника, пропонує змінити тему. Але, перш ніж це зробити, Рамо встигає розіграти ще дві сценки: спочатку він зображує скрипаля, а потім, з чималим успіхом, - піаніста; адже він не тільки племінник композитора Рамо, але ще і його учень і непоганий музикант. Вони заговорюють про виховання доньки оповідача: що говориться, кажуть, що танцям, співу і музиці навчатиме її по мінімуму, а основне місце відведе граматики, міфології, історії, географії, моралі; буде також трохи малювання. Племінник Рамо вважає, що неможливо буде знайти хороших вчителів, адже вивчення цих предметів їм довелося б присвятити все своє життя; на його думку, найбільш вправний з нинішніх вчителів той, у кого більше практика, тому він, Рамо, приходячи на урок, робить вигляд, що у нього уроків більше, ніж годин в добі. Але зараз, за його словами, він дає уроки непогано, а раніше йому платили ні за що, але він не відчував докорів сумління, тому що брав гроші не чесно зароблені, а награбовані; адже в суспільстві всі стани пожирають один одного (танцівниця виманює гроші у того, хто її містить, а в неї виманюють гроші модистки, булочник та ін.) І тут не підходять загальні правила моралі, адже загальна совість, як і загальна граматика, допускає виключення з правил, так звані «моральні ідіотизму». Племінник Рамо говорить, що якщо б розбагатів, то вів би життя, сповнене чуттєвих задоволень, і дбав би лише про себе, при цьому він зауважує, що його точку зору поділяють усі заможні люди. Оповідач заперечує, що набагато приємніше допомогти нещасному, прочитати гарну книгу тощо; щоб бути щасливим, треба бути чесним. Рамо відповідає, що, на його погляд, всі так звані чесноти не більш ніж суєта. До чого захищати батьківщину - його немає більше, а є тільки тирани і раби; допомагати друзям - значить робити з них невдячних людей, а займати положення в суспільстві варто тільки для того, щоб збагачуватися. Доброчесність нудне, вона холод, це дуже незручна річ, а добродійні люди на перевірку виявляються ханжами, плекають таємні вади. Краще нехай він складе своє щастя властивими йому вадами, чим буде перекручувати себе і лицемірити, щоб здаватися доброчесним, коли це відверне від нього його покровителів. Розповідає, як він принижувався перед ними, як на догоду своїм «господарям» він і компанія інших дармоїдів паплюжили чудових учених, філософів, письменників, у тому числі і Дідро. Він демонструє своє вміння приймати потрібні пози й казати потрібні слова. Каже, що читає Теофраста, Лабрюйером і Мольєра, і робить такий висновок: «Зберігай свої вади, які тобі корисні, але уникай властивого їм тону і зовнішнього вигляду, які можуть зробити тебе смішним ». Щоб уникнути такої поведінки, треба його знати, а ці автори дуже добре описали його. Він буває смішним лише коли хоче; немає кращої ролі при сильних світу цього, ніж роль блазня. Слід бути таким, яким вигідно; якби доброчесність могла призвести до багатства, він був би доброчесним або прикидався ім. Племінник Рамо проклинає про своїх благодійників і говорить при це: «Коли наважуєшся жити з людьми на зразок нас [...], треба чекати незліченних капостей ». Проте люди, які беруть до себе в будинок корисливих, низьких і віроломних блазнів, прекрасно знають, на що йдуть; все це передбачено мовчазним угодою. Марно намагатися виправити вроджену порочність; карати такого роду помилки повинен не людський закон, а сама природа; в доказ Рамо розповідає непристойні історію. Співрозмовник Рамо дивується, чому племінник Рамо так відверто, не соромлячись, виявляє свою ницість. Рамо відповідає, що краще бути великим злочинцем, ніж дрібним мерзотником, тому що перше відоме викликає повагу масштабами свого лиходійства. Розповідає історію про людину, яка доніс інквізиції на свого благодійника, єврея, нескінченно довіряв йому, і до того ж обікрав цього єврея. Оповідач, пригнічений таким розмовою, знову змінює тему. Мова заходить про музику; Рамо висловлює вірні судження про перевагу італійській музики (Дуні, Перголезі) та італійської комічної оперибуфф над французьким музичним класицизмом (Люллі, Рамо): в італійській опері, за його словами, музика відповідає смисловому та емоційному рухові мови, мова чудово лягає на музику, а французькі арії незграбні, важкі, одноманітні, неприродні. Племінник Рамо дуже вправно зображує цілий оперний театр (інструменти, танцюристів, співаків), вдало відтворює оперні ролі (у нього взагалі великі здібності до пантомімі). Він висловлює судження про недоліки французької ліричної поезії: вона холодна, непіддатливою, в ній відсутнє те, що могло б служити основою для співу, порядок слів занадто жорсткий, тому композитор не має можливості мати у своєму розпорядженні цілим і кожній його частиною. Ці судження явно близькі суджень самого Дідро. Племінник Рамо говорить також про те, що італійці (Дуні) вчать французів, як робити музику виразною, як підкорити спів ритму, правилам декламації. Оповідач питає, як він, Рамо, будучи так чутливий до красот музики, так нечутливості до красот чесноти; Рамо каже, що це вроджене ( «Батьківська молекула була жорстка і груба»). Розмова переходить на сина Рамо: оповідач запитує, чи не хоче Рамо спробувати припинити вплив цієї молекули; Рамо відповідає, що це марно. Він не хоче вчити сина музиці, так як це ні до чого не веде, він вселяє дитині, що гроші - все, і хоче навчити сина самим легким шляхах, що ведуть до того, щоб він був поважаємо, багатий і впливовий. Оповідач про себе зауважує, що Рамо не лицемірство, зізнаючись в вадах, властивих йому та іншим; він більш відвертий і більш послідовний у своїй зіпсованості, ніж інші. Племінник Рамо говорить, що саме головне -- не в тому, щоб розвинути в дитині вади, які його збагатять, а в тому, щоб вселити йому відчуття міри, мистецтво вислизати від ганьби; на думку Рамо, все живе шукає благополуччя за рахунок того, від кого залежить. Але його співрозмовник хоче перейти від теми моральності до музики і питає Рамо, чому при його чуття до гарної музики він не створив нічого значного. Той відповідає, що так розпорядилася природа; крім того, важко глибоко відчувати і підноситися духом, коли обертається серед порожніх людей і дешевих пліток.

    Племінник Рамо розповідає про деякі мінливості свого життя і робить висновок, що нами розпоряджаються «прокляті випадковості». Говорить про те, що в усьому королівстві ходить тільки монарх, інші лише приймають пози. Оповідач заперечує, що і «король приймає позу перед своєю коханкою і перед Богом», і у світі кожен, хто потребує допомоги іншого, змушений буває «зайнятися пантомімою », тобто зображувати різні захоплені почуття. Чи не вдається до пантомімі лише філософ, тому що йому нічого не треба (як приклад призводить Діогена і кініків), Рамо відповідає, що йому необхідні різні життєві блага, і нехай він краще буде зобов'язаний ними благодійникам, ніж здобуде їх працею. Потім він спохвачується, що йому пора в оперу, і діалог завершується його побажанням собі жити ще років сорок.

    Список літератури

    Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://briefly.ru/

         
     
         
    Реферат Банк
     
    Рефераты
     
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

     

     
     
     
      Все права защищены. Reff.net.ua - українські реферати !