ПЕРЕЛІК ДИСЦИПЛІН:
  • Адміністративне право
  • Арбітражний процес
  • Архітектура
  • Астрологія
  • Астрономія
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографії
  • Біологія
  • Біологія і хімія
  • Ботаніка та сільське гос-во
  • Бухгалтерський облік і аудит
  • Валютні відносини
  • Ветеринарія
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геодезія
  • Геологія
  • Етика
  • Держава і право
  • Цивільне право і процес
  • Діловодство
  • Гроші та кредит
  • Природничі науки
  • Журналістика
  • Екологія
  • Видавнича справа та поліграфія
  • Інвестиції
  • Іноземна мова
  • Інформатика
  • Інформатика, програмування
  • Історичні особистості
  • Історія
  • Історія техніки
  • Кибернетика
  • Комунікації і зв'язок
  • Комп'ютерні науки
  • Косметологія
  • Короткий зміст творів
  • Криміналістика
  • Кримінологія
  • Криптология
  • Кулінарія
  • Культура і мистецтво
  • Культурологія
  • Російська література
  • Література і російська мова
  • Логіка
  • Логістика
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина, здоров'я
  • Медичні науки
  • Міжнародне публічне право
  • Міжнародне приватне право
  • Міжнародні відносини
  • Менеджмент
  • Металургія
  • Москвоведение
  • Мовознавство
  • Музика
  • Муніципальне право
  • Податки, оподаткування
  •  
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

         
     
    Кримінологічна класифікація (типологія) злочинців, її заснування і практичне значення .
         

     

    Криміналістика

    Контрольна робота

    По: кримінології.

    Тема: Кримінологічна класифікація (типологія) злочинців, її заснування і практичне значення.

    Автор: Наталья Меладзе

    2003 г.

    Зміст

    1. Поняття «особистість злочинця». 3

    2. Структура особистості злочинця як система. 5

    3. Класифікація та типологія особистості злочинців, їх підстави 8

    4. Значення кримінологічної класифікації (типології) особистості злочинців. 17
    Список використаної літератури. 19

    Кримінологічні КЛАСИФІКАЦІЯ (ТИПОЛОГІЯ) злочинців, ЇЇ
    ПІДСТАВИ І ПРАКТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ.

    1.Понятіе «особистість злочинця».

    Під особистістю злочинця розуміється сукупність її соціально -значущих властивостей, що впливають у поєднанні із зовнішніми умовами на злочиннеповедінку. Злочинець як особа, яка вчинила кримінальне діяння,привертає увагу різних юридичних наук. У кримінальному праві вивчається
    «Суб'єкт злочину», у кримінальному процесі оперують поняттями
    «Підозрюваний», «обвинувачений», «підсудний», в кримінально-виконавчеправо фігурує «засуджений». Всі ці поняття закріплені в праві, а особи,якими вони позначаються, мають чітко визначений правовий статус,юридичні права та обов'язки. На відміну від цього кримінологічнепоняття «особистість злочинця» в законі не згадується. І тим не меншевиділення злочинців зі всієї маси людей проводиться перш за все наоснові юридичного критерію, а саме - факту вчинення особоюзлочину.

    Особистість злочинця в кримінології розглядається, по-перше, якузагальнений статистичний портрет, що відображає сукупність соціальнихознак, що виділяють злочинців з населення, що проживає напевній території у той чи інший період, по-друге, як особливийсоціальний тип отримав назву «криміногенний тип особистості»; по-третє,особистість злочинця вивчається щодо окремої людини,яка вчинила протиправне діяння.

    Сутність особистості, як правило, виявляється в двох аспекту зовнішньому,який характеризується ознаками соціальної діяльності людини, івнутрішньому, який оцінюється на основі його соціальної спрямованості. Назовнішньому рівні характеристику особистості складають її реальні прояви восновних видах діяльності, які закріплюються у соціальному статусі ісоціальних функціях. На внутрішньому рівні особистість оцінюється на основівідносин людини до основних видів його соціальної діяльності,представляє морально-психологічні установки. [1]

    Вчинення особою злочину свідчить про те, що данийіндивід, раз він не в ладах з законом, що охороняє найбільш важливісуспільні відносини, безперечно нехтує інтересами інших людей,проявляє в якійсь мірі антигромадську позицію, діапазон якоїдосить широкий.

    Відправною точкою вивчення особистості злочинця буде, самозлочин. У ньому як різновиду діяльності суб'єкта проявляютьсяпевні якості, сукупність яких у кримінологічної літературиназивається громадською небезпекою особистості злочинця. Але людина,яка вчинила злочин, має і позитивними властивостями. Вони, якправило, реалізуються в різних сферах життєдіяльності та в сукупностіхарактеризують позитивну спрямованість. Таким чином, про особистістьзлочинця потрібно судити на основі співвідношення негативної і позитивноїспрямованості.

    Як вважають В. Н. Бурлаков, Н. М. Карпачова та інші, є чималолюдей, яким властиві негативні ознаки, але вони не здійснюютьзлочинів. Багато фахівців і автори вважають, що у злочинця таківластивості набувають певну критичну масу, від якої з'являєтьсяефект нової якості тобто здатність робити злочин. Цеякість і даної науці отримало назву «криміногенність» і далопідставу для виділення криміногенного типу особистості. Криміногенністьособистості виникає не в момент скоєння злочину і, проявивши вньому, «не зникає» разом з ним. Криміногенність це властивість невроджене, а набуте в процесі взаємодії негативної мікросередовищаз індивідуальними особливостями людини.

    Як зазначає А. І. Долгова [2], тип криміногенної особистості відрізняютьнаступні компоненти в їх сукупності:

    1) формування особистості в умовах інтенсивного протиправного іаморальної поведінки оточуючих (сім'я, товариші);

    2) наявність системи аморальних проступків і різного родуправопорушень, які повторюються і після встановлених заходів впливу,відчуження від ціннісно-нормативної системи суспільства і держави;

    3) відсутність почуття соціальної відповідальності, звикання донегативної оцінки своєї поведінки;

    4) активність в ситуації скоєння злочину і, як правило,вчинення злочину без достатньо обгрунтованих зовнішніх приводів і т. п.
    Стійкий комплекс із більш ніж двадцяти ознак, включаючи соціально -демографічні, соціально-рольові та морально-психологічні ознаки,розпізнається у чотирьох з кожних п'яти обстежених злочинців.

    З урахуванням викладеного вище особу злочинця можна позначити яксукупність соціально-психологічних властивостей, які за певнихситуативних обставин (і навіть поза їх) призводять до скоєннязлочину.

    2.Структура особистості злочинця як система.

    Наступним етапом пізнання особистості злочинця є вивчення їїсистемної структури, що включає певним чином систематизованігрупи ознак, що характеризують тих, хто здійснює кримінальнедіяння. Якщо облишити деталі в трактуванні даного питання різнимиавторами, то можна запропонувати наступну угруповання елементів структуриособистості злочинця: соціально-демографічні, біофізичні,психологічні, моральні. кримінально-правові та кримінологічні. Будь-яказ названих підструктур не може бути автономною, тому що вони знаходяться впевних взаєминах, утворюючи єдине ціле.

    1. Соціально-демографічні ознаки: стать, вік, соціальний,сімейне та посадове становище, професійна приналежність, рівеньматеріальної забезпеченості, наявність чи відсутність постійного місцяпроживання та ін По суті, це анкетні дані, що характеризують будь-якихлюдей, все населення в цілому. Але взяті в статистичному виразістосовно осіб, які вчинили злочини, вони свідчать пронаявності певних відхилень від норм і в цій, здавалося б,кримінологічних нейтральної характеристиці.

    Вікова характеристика злочинців дозволяє судити про ступіньінтенсивності прояву криміногенної активності та особливостізлочинної поведінки представників різних вікових груп. УЗокрема, злочини, вчинені молодими людьми, частіше носятьагресивний, імпульсивний характер, для осіб ж старшого віку, навпаки,характерно більш обдумане вчинення злочинів.

    Освітній та інтелектуальний рівні багато в чому визначаютьхарактер злочину. Це й зрозуміло, оскільки дані якості взначною мірою впливають на коло інтересів і потреб, спрямованістьспілкування і використання та в кінцевому рахунку - на спосіб поведінки особи.
    Абсолютна більшість злочинців мають середню освіту.

    У соціально-демографічної підструктури особистості злочинця важливекримінологічне значення мають дані про соціальне становище, родезанять і професійної приналежності (робочий, підприємець,пенсіонер, особа, не зайняте суспільно корисною працею та ін.) Найбільшкриміногенної соціальною групою є особи, не зайняті суспільнокорисною працею: вони складають майже третю частину всіх злочинців.
    Приблизно кожен десятий злочинець не є місцевим жителем, але вдеяких регіонах питома вага таких осіб досягає 30% і навіть більше.

    2. Біофізичні ознаки - це стан здоров'я, особливостіфізичної конституції, природні властивості нервової системи, захворювання (утому числі спадкові) і т. д.

    Біологічна природа людини - необхідна умова індивідуальностіособистості, що визначає її самобутність і неповторність. Більш широкезначення для характеристики особистості злочинця ознаки цієї групи маютьяк фактори, що ускладнюють процес соціалізації особистості. Володіючипевним психотравмирующим потенціалом, важкі хронічні захворюванняі вроджені фізичні дефекти обмежують можливість індивіда в планіосвіти, професійної підготовки і працевлаштування, дозвілля, іншихнормотіпіческіх проявів життєвої активності. Вони можуть ускладнюватиміжособистісні контакти, взаємини цієї особи з оточуючими.

    3. Моральні властивості та психологічні особливості дозволяютьглибше пізнати внутрішній зміст особистості. У першу чергу мова йде просвітоглядних і моральних рисах і властивостях: поглядах, переконаннях,ціннісних орієнтирів, життєвих прагненнях та сподіваннях.

    Не випадково ця група ознак нерідко підрозділяється підвиди, вЗокрема виділяються потребностно-мотиваційна сфера (потреби іпотягу, інтереси, мотиви), ціннісно-нормативні характеристики свідомості
    (погляди, переконання, ціннісні орієнтири). Психологічні особливостіаналізуються стосовно до інтелектуальної та вольової сфер і т.д.

    Для характеристики особистості злочинця представляють істотнезначення його соціальна роль і соціальний статус. Мотиваційна сферає стрижнем морально-психологічної структури особистостізлочинця, інтегруючим її інтереси, потреби, провідні відносини іактивність. Дуже характерним для осіб, що скоюють злочини, єнедисциплінованість, свавілля, негативне ставлення до праці, довиконання цивільних обов'язків, нехтування правиламилюдського співжиття.

    Серед типових рис злочинців відзначаються також емоційнанестійкість, імпульсивність поведінки, недостатність внутрішньогогальмування, конфліктність. У значної частини злочинців констатуютьсяслабовілля, підвищена сугестивність, схильність до негативних впливів зсторони. Багато спостереження показують, що значна частина злочинцівстраждає психічними аномаліями в межах осудності.

    Велика кількість конкретних морально-психологічних ознак,характеризують злочинців, робить вельми актуальною завдання їхінтегрованої оцінки, зведення їх до якогось спільного знаменника, чим ізаймаються зараз різні вчені-кримінологи.

    4. Кримінально-правові та кримінологічні ознаки притаманнізлочинцям. Це дані про вид вчиненого злочину, його мотивації,формах провини, одноосібному чи груповому характері злочинної діяльності,кримінальне минуле і т.д. Саме вони відображають ступінь соціальної деформаціїособистості, її особливі властивості, що дозволяють визначити найбільш істотніознаки осіб, які вчинили злочини.

    Криминология (генетика і крімінолого-генетичні дослідження) можебути прогресивна і гуманістічна, коли вона етична. Не можна розглядатилюдини як якусь абстрактну схему, холоднокровно розкладаючи його якості
    "По поличках" (здатний - не здатний, розумний - не розумний, схильна - несхильний), "примовляючи" його до тієї чи іншої ролі в житті і часомпозбавляючи його тим самим будь-яких перспектив. З урахуванням вищесказаного, тобто НЕзабуваючи про етичну сторону, слід відрізняти правопорушників подемографічним, правовим, психологічним та іншими ознаками, пам'ятаючи, що затим же ознаками вони схожі між собою, утворюючи досить стійкігрупи. Тому виникає необхідність класифікації і типологіїзлочинців.

    3.Классіфікація та типологія особистості злочинців, їх підстави.

    Для того, щоб правильно вирішити складні питання класифікації татипології злочинців, що має велике наукове і практичне значення,необхідно визначити принципові методологічні підходи до цихприйомів наукового пізнання. Перш за все слід зазначити, що класифікаціяі типологія, при всій їх схожості, не одне й те саме. Класифікація, будучибільш низьким рівнем узагальнення, являє собою стійку угрупованнядосліджуваних об'єктів за їх окремими ознаками і будується на досить жорсткихкритерії груп і підгруп, кожна з яких займає чіткозафіксоване місце. Типологія такої жорсткої диференціації не містить.

    Під угрупованням найчастіше розуміється певний розподілстатистичної сукупності на певні групи, категорії звикористанням такого критерію, як статистична поширеністьодного або декількох ознак (угрупування на основі демографічнихданих: стать, вік;-деяких соціально-економічних критеріях:освіта, рід занять, факт наявності або відсутності постійного місцяпроживання і роду занять, проживання в міській чи сільській місцевості;
    -громадянстві;-стан особи в момент вчиненнязлочину (сп'яніння, наркотичну збудження);-характері злочинногоповедінки: умисне або необережне; первинне або повторне).

    Типологія є більш глибокої характеристикою різних контингентівзлочинців. Вона грунтується на істотних ознаках, причиннопов'язаних із злочинною поведінкою. [3]

    Термін "типологія" тісно пов'язаний із змістовним характером розбиттясукупності на групи, з певним високим рівнем пізнання. При цьомуумовно виділяються ознаки-прояви та ознаки-причини, що забезпечуютьзмістовний характер розбиття.

    У межах одного типу повинні бути однорідними ознаки-прояви таознаки-причини, вони повинні відображати певні динамічнізакономірності, детермінаціонние лінії, зафіксовані в кримінологічнихдослідженнях. Наприклад, вчинення крадіжок (ознака-прояв) в результатістійкої орієнтації особи на злочинні засоби забезпечення свогоблагополуччя, його безкарності після здійснення попередніхзлочинів, з-за високого кримінального професіоналізму (ознаки -причини).

    Класифікація злочинців може бути побудована за різнимипідставах, серед яких варто виділити дві великі групи ознак:

    . соціологічних (соціально-демографічних)

    . правових.

    До першої з них відносяться: стать, вік, рівень освіти, рівеньматеріальної забезпеченості, соціальний стан, наявність сім'ї,соціальне походження, зайнятість суспільно корисною працею, нарзанять, наявність спеціальності, місце проживання.

    До других - характер, ступінь тяжкості вчинених злочинів,вчинення злочинів вперше або повторно, у групі або поодинці,тривалість злочинної діяльності, об'єкт злочинного посягання,форма вини.

    Окрему групу становлять ознаки, що характеризують станздоров'я злочинців. У зв'язку з цим можуть бути виділені здорові, а такожособи, що страждають соматичними або психічними розладами. Звичайно,наведений перелік ознак (критеріїв) класифікації злочинців неє вичерпним і може бути доповнений іншими. Тут багато чого залежитьвід того, для чого здійснюється класифікація, яким конкретним цілям вонапідпорядкована.

    Проблема типології особистості злочинця може бути вирішена лише наміцної методологічній основі. Говорити про особистість злочинця як просоціальному типі можна лише в тому випадку, якщо вона відрізняється яких-небудьознакою, якого немає у представників інших соціальних типів. Такимознакою, властивістю є його суспільна небезпека, що полягає вможливості нанесення шкоди тим відносинам, які охороняє держава.
    Особистість злочинця як явище типологічного порядку є носійнайбільш загальних, стійких, істотних соціально-психологічних рис івластивостей. [4]

    Типологія особистості злочинця має підпорядковуватися загальнійкримінологічної завданні, тобто вона повинна вивчатися для того, щоб знатипричини і механізм злочинної поведінки з метою його попередження. Уоснову кримінологічної типології особистості можна покласти суб'єктивні,внутрішні причини злочинної поведінки. Це не означає ігноруванняінших, зовнішніх соціальних факторів, що сприяють вчиненню злочинів.
    Але якщо мова йде про особу злочинця, потрібна типологія самеособистості, а не згаданих факторів.

    Досягнення сучасної психології свідчать про те, що основнимстимулом людської діяльності є мотив. Саме в ньому відображеноте, заради чого вчиняються діяння, в чому особистісний сенс для суб'єкта. Умотиві опредмечіваются, конкретизуються потреби, які змінюються ізбагачуються разом зі зміною і розширенням кола об'єктів, що служать їхзадоволенню. Мотив - явище суб'єктивне, пов'язане з індивідуальнимиособливостями і установками особистості, але в той же час включає в себе іїї соціально-психологічні риси.

    Результати сучасних кримінологічних досліджень не дозволяютьстверджувати, що є специфічні мотиви злочинної поведінки. У всякомувипадку більшість мотивів злочинів не є такими і можутьстимулювати інші дії. Все залежить від моральних рис особистості,що визначають вибір мети і засобів її досягнення. Основна маса мотивівяк би нейтральна, виняток становлять ті, що спрямовані нареалізацію фізіологічної потреби в алкоголі або наркотиках.

    Різноманіття властивостей, проявів особистості злочинців і варіантів їхвзаємодії із соціальним середовищем зумовлює наукове і практичнезначення класифікації осіб, що скоюють злочини.

    Повноцінні класифікації злочинців проводяться на основі не одного,а кількох сутнісних ознак, причинно і іншим чином пов'язаних ззлочинною поведінкою і характеризують особу у взаємодії зсоціальною сферою.

    Класифікації, пропоновані кримінології, зазвичай виходять зморальних, психологічних ознак особи злочинця, ступенясуспільної небезпеки правопорушення, її глибини, стійкості, змісту.

    До цих пір не втратила свого наукового та практичного значеннякласифікація А. Б. Сахарова, який виділяв п'ять видів злочинців:
    «Випадкових», «ситуаційних», нестійких »,« злісних »,« особливо небезпечних ».

    Погоджуючись із думкою О. І. Алексєєва [5], класифікувати злочинцівможна таким чином.

    1. Послідовно-кримінальний тип. Для нього характерні найвищаступінь кримінальній «зараженості», стійка за охопленням особистостіантигромадська орієнтація, що досягає рівня злочинної установки.
    Вчинення злочинів для цих осіб стало своєрідною професією.

    Може здійснювати злочину всупереч ситуації, усуваючи принеобхідності всі елементи, які заважають досягненню злочинногорезультату. У рамках даного типу виділяються злочинці з переважаннямагресивно-насильницької або корисливої мотивації.

    До послідовно-кримінальної типу слід віднести і так званихасоціальних злочинців. Це особи зі стійкою лінією злочинногоповедінки, багаторазово які вчиняють злочини в силу моральноїдеградації, знецінення в соціальному аспекті якостей особистості. Більшістьасоціальних злочинців не мають постійного місця проживання, непідтримують зв'язки з родичами (або не мають їх), займаютьсябродяжництвом, злидарює. Їх злочинну поведінку зазвичай відрізняєтьсяімпульсивністю, примітивним характером дій, свого роду дріб'язковістю,некваліфікованими способами вчинення і приховування злочинів. У той жечас вони можуть по самим нікчемним приводів здійснювати особливо небезпечнізлочину, аж до умисних вбивств. Негативні морально -психологічні риси у даної категорії злочинців найчастішеобтяжені хронічним алкоголізмом, наркоманією, психопатологічнимивідхиленнями.

    2. Ситуативно-кримінальний тип. Формується за загальним правилом всуперечливою середовищі, відповідно як би і роздвоєний їх особу:позитивні якості уживаються з негативними, причому останні частішепереважають. Вирішальне значення в генезис злочинної поведінки маєсаме взаємозв'язок, взаємодія, взаємодоповнення негативнихознак особистості з негативними характеристиками середовища. У рамках даноготипу також можливе виділення підтипів за критерієм мотивації злочиннихдій та іншими ознаками. Характеризується порушенням моральних норм івчиненням правопорушень неприступної характеру, неналежнимвиконанням вимог суспільно прийнятних соціальних ролей; формуєтьсяі діє в суперечливій мікросередовищі; злочин значною міроюобумовлено несприятливою з соціально-економічної, моральної іправової точок зору ситуацією його вчинення (перебування в злочинномуформуванні, конфлікти з іншими особами). До злочину така особаприводять його мікросередовище і весь попередній спосіб життя, закономірнимрозвитком яких виявляється ситуація злочину.

    3. Ситуативний тип. По основних кримінологічних параметрампротилежний першого з виділених типів. Характерними ознакамиє: ідейно-психологічна слабкість, соціальний інфантилізм особистості,відсутність інтелектуальних, емоційних і вольових ресурсів, необхіднихдля того, щоб успішно впоратися зі складною ситуацією. У генезізлочинної поведінки вирішальну роль грає криміногенна ситуація. Можливадиференціація злочинців за мотивами поведінки та іншими ознаками.
    Аморальні елементи свідомості і поведінки такої особистості і їїмікросередовища, якщо і є, то виражені незначно. Більш істотнідефекти механізму взаємодії соціального середовища і особистості в складнійситуації, в т. ч. в результаті непідготовленість до неї особистості.

    4. Випадковий тип. Ці злочинці, що зустрічаються порівняно рідко,за своїми особистими якостями практично не відрізняються від тих, для когохарактерне стійке законослухняне поведінку. Однак і їм властиві будь -то негативні риси, пов'язані не стільки до самої особистості, скільки до їїпроявам у конкретній ситуації: відсутність обачності,безтурботність, надмірна імпульсивність і т. д. Злочин для них нелінія або стиль поведінки, не закономірний результат криміногенноговзаємодії особистості і ситуації, а скоріше прикрий епізод, слідствонесприятливого перебігу об'єктивних і суб'єктивних обставин.

    Розглянута класифікація злочинців, як і будь-яка інша, в якійсьмірою умовна, однак не можна заперечувати значення і користь викладеної іінших класифікацій злочинців, бо вони дозволяють диференціюватипрофілактичні, виправні та інші заходи протидіїзлочинності.

    Типологія узагальнює сукупність типових для всіх або певнихгруп злочинців соціальних особливостей, розкриває внутрішні стійкізв'язки між істотними ознаками та їх проявами в конкретнійособистості. Типологія спирається на виявлення подібності та відмінності досліджуванихоб'єктів, прагне виявити їх закономірності. У теоретичному відношеннітипологія в порівнянні з класифікацією являє собою більш високийрівень пізнання. Так, серед злочинців можливе виділення і вивченняодного типу, наприклад особистості насильницького злочинця.

    Найбільш важливою відмінністю класифікації від типології є те, щоперший дає опис досліджуваного об'єкта, а другий (поряд з іншимиметодами) - його пояснення, тобто за допомогою типології можна розкрити йогоприроду, причини, закономірності зародження і розвитку, скласти прогноз.
    Типологія злочинців повинна створюватися перш за все з метою поясненняпричин злочинної поведінки.

    Кримінологічна типологія дозволяє виділити із усього різноманіттязлочинних проявів і осіб, що скоюють злочини, найбільш характернітипи й образи їх дій.

    В основу побудови моделі типології особистості злочинця покладенохарактер її антисоціальної спрямованості, що відображає особливостімотиваційної сфери. [6]

    Головними типологічними ознаками антисоціальної спрямованостіособи є:
    . негативно-зневажливе ставлення до особистості людини і її найважливішим благ;
    . корисливі та приватновласницькі погляди;
    . індивідуалістичний-анархічне ставлення до різних загальноприйнятим цінностям та соціальних установок;
    . легковажно-безвідповідальне ставлення до своїх обов'язків.

    Практика показує, що можна виділити найбільш типологічні групизлочинців: корисливі, насильницькі, корисливо-насильницькі,сексуальні (по мотиваційним критеріями).

    1. Корисливий тип. Можуть бути виділені окремі типи особистостізлочинця, наприклад за мотивами особистого збагачення. Однак прагнення допідвищенню матеріального достатку не є протиправним і головне тутполягає в тому, які засоби для досягнення цієї мети обираються.
    Такий тип особистості традиційно називається корисливих, але це швидше за всеморальна оцінка; поняття користі позначає тут загальну спрямованістьособистості та обрані засоби діяльності, а не тільки сам по собі мотив.
    Тому виділення корисливого типу прийнятно лише з такою обмовкою. Цейтип об'єднує всіх осіб, що скоїли злочини (будь-які) за мотивамиособистого збагачення. Найчастіше - це крадіжки, грабежі, розбої, розкрадання,шахрайство, ряд посадових злочинів.

    2. Престижний тип. Слід зазначити, що серед винних у корисливих
    (насамперед у розкрадання державної власності) та посадовихзлочинах помітно виділяється група, що здійснює такі дії зпрестижних мотивів, тобто для того, щоб зайняти в житті більш високусоціальне, в першу чергу, посадове становище, завоювати авторитетсеред оточуючих, бути весь час на виду і т.д. Це часто супроводжуєтьсянеправильним розумінням виробничих та інших потреб свого підприємства абоустанови. Зиск, що розуміється в сенсі особистого збагачення, якщо вона тутє, виступає в якості додаткового мотиву.

    Отже, названих злочинців можна об'єднати в престижнийтип. Однак за престижним мотивами відбуваються не тільки розкрадання іпосадові злочини. Давно встановлено, що іноді крадіжки, пограбування,розбої, хуліганство та деякі інші злочини здійснюються для того,щоб завоювати авторитет у групі, закріпитися в ній, якщо членство вгрупі є цінним. Подібні мотиви досить характерні длязлочинців молодіжного віку, причому і тут мотиви особистого збагаченняне завжди є провідними. Стало бути, і такого роду злочинцівдоцільно відносити до престижного типу.

    3. Корисливо-насильницький і насильницький тип. Складніше визначититип особистості злочинців, що здійснюють так звані корисливо -насильницькі злочини, наприклад розбої та грабежі. Для вирішення цьогопитання необхідно виходити з того, які мотиви злочину булиголовними. Так, якщо розбій здійснювався з метою збагачення, то суб'єктаслід віднести до корисливого типу. Але практика показує, що деякірозбійні напади, наприклад, організовуються лідерами відповіднихзлочинних груп не для збагачення цих лідерів, а для того, щоб згуртуватиїх учасників, ще більше підпорядкувати своєму впливу. Отже, такізлочини можуть вчинятися з некористних спонукань.

    Мотиви насильницьких злочинів (вбивства, тілесні ушкодження,згвалтування) і хуліганства досить різноманітні. Взагалі назватинасильство мотивом помилково, тому що вчиняти насильницькі дії радиних самих можуть лише психічно хворі, несамовиті люди. Поняття насильствабагато в чому відображає зовнішній характер дії, а не тільки його внутрішнєзміст. Злочини проти особи можуть здійснюватися за мотивамиособистого збагачення, тому винних слід відносити до корисливого типу.
    Деякі вбивства і тілесні ушкодження відбуваються з хуліганськихспонукань, з мотивів ревнощів та помсти. Особи, дії якихнаправляються зазначеними стимулами, можуть бути віднесені до насильницькоготипу

    4.Сексуальний тип. Винних у згвалтуванні та інших статевихзлочини на грунті сексуальних мотивів можна віднести саме до цьоготипу.

    Таким чином, серед основної маси злочинців по мотиваційнимкритеріями можна виділити: корисливий, престижний, насильницький ісексуальний типи. Таке виділення носить умовний характер, можуть бутивиділені і інші види.

    Легко помітити у наведеній типології, що вид злочинів не завждизбігається з типом особистості злочинця. Так, винний у вбивстві
    (що є насильницьким злочином за мотивами особистого збагачення)повинен бути віднесений до корисливого типу. Мотив дуже важливий, але неєдина ознака для типології злочинців.

    Типологічні групи можуть бути побудовані і за характеромантигромадської спрямованості і ціннісних орієнтацій. У зв'язку з цим укримінології виділяються групи, яким властиві:

    -негативно-зневажливе ставлення до особистості та її найважливішимблаг: життю, здоров'ю, тілесної недоторканності, честі, спокою,гідності тощо Подібне ставлення лежить і в основі навмиснихагресивно-насильницьких злочинів - вбивств, тілесних ушкоджень,згвалтувань, образ і т.д., а також більшості випадків хуліганства;

    -корисливо-приватновласницькі тенденції, пов'язані з ігноруваннямправа на всі види власності. Це характерно для здійснення розкрадань,крадіжок, шахрайства, хабарництва та інших корисливих злочинів;

    -індивідуалістичне ставлення до різних соціальних звичаями іприписами, до своїх загальногромадянський, службових, сімейних і іншимобов'язків. Такі антисоціальні риси визначають здійснення рядугосподарських злочинів, злочинів проти порядку управління,правосуддя, військових злочинів і пр.;

    -легковажно-безвідповідальне відношення до встановлених соціальнихцінностей та своїх обов'язків по відношенню до них, що виявляється врізних необережних злочинах.

    Можливе виділення типів злочинців і за ступенем їх суспільноїнебезпеки, криміногенної зараженості, її виразності й активності:
    - особливо небезпечні злочинці (активні антисоціальні)
    - неодноразово судимі рецидивісти, стійка злочинна діяльність яких носить характер активної опозиції суспільству, її цінностей і норм; вони наполегливо втягують у таку діяльність інших осіб

    (корупціонерів; загальнокримінальної злочинців).
    - професійні злочинці їх особливо необхідно виділити для них кримінально-карні дії є єдиним або головним джерелом засобів до існування.
    - і пр.

    Для особливо небезпечних злочинців типово те, що сприятливі длявчинення злочинів ситуації вони активно створюють самі;десоціалізірованние небезпечні злочинці (пасивні асоціальні) це особи,
    ''''випали із системи нормальних зв'язків і спілкування, тривалий часпровідні паразитичне, часто бездомна, існування. Це волоцюги,жебраки, дармоїди. Багато хто з них алкоголіки. На відміну від особливо небезпечнихзлочинців вони, в основному, пасивні і як би "пливуть за течією".
    Ситуацію для вчинення корисливих правопорушень самі зазвичай не створюють, авикористовують складаються. Як і особливо небезпечних злочинців, представникицього типу стійкі в своїх установках і протиправне поведінку;нестійкі злочинці - особи, які вчиняють злочини (деколинеодноразово) не в силу стійких антигромадських установок і уявлень,а у зв'язку з включеністю в життєдіяльність деяких груп негативноїспрямованості, ведення способу життя на межі соціально прийнятного таантигромадського. Вони відрізняються часткової криміногенної зараження, вякій поєднуються риси особистості злочинця і особливості особистостізаконослухняного громадянина.

    Найбільш поширеними представниками цього типу єправопорушники, які вчиняють у нетверезому стані дрібні розкрадання та крадіжки,хуліганство, рідше - грабежі, розбої, деякі насильницькі злочини.
    При істотній зміні життєвих обставин на краще іефективного виховного впливу вони здатні утриматися відпротиправних дій; ситуативні злочинці - особи, громадськанебезпека особи яких виражена в поведінці незначно, але тим неменш є і проявляється у відповідних ситуаціях. Злочиниздійснюються ними не тому, що конкретні ситуації мають вирішальне значення,а в силу особистісних психологічних особливостей, через які вонипотрапляють в жорстку залежність від ситуації і в результаті недостатньогоморального виховання?? не знаходять соціально прийнятного способу їїрішення. До числа ситуативних належить значна частина насильницькихзлочинців, а також осіб, які вчинили корисливі злочини у об'єктивноскладних життєвих обставинах, наприклад, при матеріальних труднощіі пр.

    Зрозуміло, ця типологія, як і інші, носить умовний характер і, по -Мабуть, не кожен злочинець може бути без коливань віднесений до будь -небудь певного типу. Можна також зустріти і змішані, проміжнітипи, яким притаманні риси інших типів. [7]

    4. Значення кримінологічної класифікації (типології) особистостізлочинців.

    Типологія особистості злочинця має підпорядковуватися загальнійкримінологічної завданні, тобто вона повинна вивчатися для того, щоб знатипричини і механізм злочинної поведінки з метою його попередження. Здопомогою типології можна розкрити його природу, причини, закономірностізародження і розвитку, скласти прогноз. Типологія злочинців повиннастворюватися перш за все з метою пояснення причин злочинної поведінки.

    Кримінологічна типологія дозволяє виділити із усього різноманіттязлочинних проявів і осіб, що скоюють злочини, найбільш характернітипи й образи їх дій.

    Типологія узагальнює сукупність типових для всіх або певнихгруп злочинців соціальних особливостей, розкриває внутрішні стійкізв'язки між істотними ознаками та їх проявами в конкретнійособистості.

    Не можна заперечувати значення і користь класифікація злочинців бо вонидозволяють диференціювати профілактичні, виправні та інші заходипротидії злочинності.

    Знаючи загальні закономірності контингенту злочинців, їхні відмінніособливості та типологічні риси, не можна в той же час забувати, що вбудь-якій сфері практичної діяльності по боротьбі зі злочинністю --профілактиці, розкритті кримінальних справ у суді, призначенні карногопокарання, виправлення злочинців - співробітник правоохоронного органузавжди має справу з живою людиною. Тому у всіх випадках він зобов'язаниймати на увазі індивідуальну неповторність кожного конкретногопідозрюваного, обвинуваченого, засудженого. У зв'язку з цим треба відзначити, щов сучасних умовах інтерес до людської індивідуальності зріс ісеред завдань комплексного вивчення людини займає істотне місце.

    Список використаної літератури.

    1. Чуфаровскій Ю.В. Кримінологія в питаннях і ответах.-М.: ТК Велбі,

    Изд-во Проспект, 2004 р.

    2. Алексєєв О.І. Кримінологія. -М., 1999.

    3. Кримінологія: Учебник/Под ред. акад. В. Н. Кудрявцева, проф.

    Е. Ф. Емінова. - М., 1997.
    -----------------------< br>[1] Чуфаровскій Ю.В. Кримінологія в питаннях і ответах.-М.: ТК Велбі, Изд-во
    Проспект, 2004 р. стор.36

    [2] Долгова А.І. Крімінологія.-М., 1999.
    [3] Алексеев А.И. Кримінологія. -М., 1999.
    [4] Чуфаровскій Ю.В. Кримінологія в питаннях і ответах.-М.: ТК Велбі, Изд-во
    Проспект, 2004 р.

    [5] Алексеев А.И. Кримінологія. -М., 1999. стор.52

    [6] Криминология: Учебник/Под ред. акад. В. Н. Кудрявцева, проф. Е. Ф.
    Ем

         
     
         
    Реферат Банк
     
    Рефераты
     
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

     

     
     
     
      Все права защищены. Reff.net.ua - українські реферати !