МIНIСТЕРТСВО внутрiшнiх справ УКРАЇНИ
ЗАПОРIЗЬКИЙ ЮРИДИЧНИЙ IСНТІТУТ
кафедра кримiнального процесу
та крімiналісті
КУРСОВА РОБОТА З Кримiнально-процесуального права
СВIДОК у кримiнальному СУДОЧІНСТВI
Виконав: курсант 302 навчального
взводу Мінаєв М.В.
Перевірив: старший викладач
пiдполковнік мiлiцї
Яцюк В.I.
Запорiжжя 2000
П Л А Н
Вступ ........................ ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 3-5
1. Правове положення свідка в кримінальному процесі .. ... ... ... .. 6-12
2. Права та обов'язки свідка ........................ ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 13-16
3. Забезпечення безпеки свідка як учасника кримінального процесу ........................................... . ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 17-23
Висновок ............................................. ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 24
Список літератури .................................... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 25-26
В С Т У П.
Як об'єктивна істина в цілому, так і окремі факти, обставини справи встановлюються слідчими органами, прокурором і судом лише шляхом кримінально-процесуального доказування, під час яко-го збираються, перевіряються, оцінюються докази і на їх підставі приймаються й обгрунтовуються процесуальні рішення. У вирішенні питання: як встановлення об'єктивної істини, ми виходимо з то-го, що кожен злочин завжди залишає визначену сукупність слідів в навколишньому світі. Їх можна поділити на дві групи.
Перша група слідів - це сліди, які залишені подією злочину
в пам'яті людей, які торкнулись злочинного діяння чи його наслідків.
Друга група слідів - це зміни матеріальних об'єктів, ма-
теріального середовища.
Усі ці сліди складають той фактичний матеріал, за допомогою якого слідчий і суд встановлюють об'єктивну істину. Джерелом інформації першої групи слідів є, наприклад, показання свідка - очевидця.
Формування показань свідка пов'язано з різними джерелами от-Ріманом інформації про злочин. існує кілька таких джерел. Перше - безпосереднє сприйняття злочинних дій. Повнота і точність уяв-лень про обставини злочинних дій безпосередньо визначається Смис-ловою стороною сприйняття.
Це залежить від життєвого досвіду і обсягу знань (загальних чи професійних) свідка.
Іншим джерелом одержання свідком відомостей про мотиви , мету своїх дій, а також про інші суб'єктивні елементи злочину в момент його вчинення є вислови самого підсудного. Свідок часто запам'ятовує не тільки зміст висловлювань, але й окремі «клю-чові« слова підсудного: «давай гроші«, «мовчи« та інші
Третім джерелом одержання свідком відомостей є сприйняття ним конфліктних стосунків між потерпілим та підсудним, які пере-дувал злочинній події.
Усі ці джерела інформації свідка про злочин приводять до то-го, що показання свідка є найбільш поширеним видом джерел до-казів, а свідок є найважливішою постаттю в кримінальному судо-чінстві, інформація якого допомагає слідчому краще розібратися в справі, а суду - винести вірне рішення. Сказане визначає неаби-ку актуальність обраної теми, важливість її поглибленого вивчено-ня в курсі «Кримінально-процесуальне право
України« і визначен-ня місця свідка в кримінальному судочинстві.
У даній роботі для всебічного розгляду теми використано різноманітну літературу і підручники радянських вчених Карева д.с (1), Коблікова А.С
(2), і головне, це підручники українських вчених, докторів юридичних наук
, Міхеїнко М.М (3), Тертишник В.М. (4)
Головним нормативним документом, де вказані права, обов'яз-ки і правовий статус свідка, є Кримінально-процесуальний кодекс (КПК) України від 28 грудня 1960 року.
1.Советскій кримінальний процес: Учебник/Под ред.проф. Д.С. Ко-сарева.
М.: Вища школа, 1963. - 552 с.
2.Советскій кримінальний процес:/Под ред. А. С. Кобликова. - М., 1972. -
534 с.
3.Міхеїнко М.М., Нор В.Г., Шибіко В.П. Кримінальній процес України
: Підручник. - 2-ге вид., Перероб. і доп. - К.: Либідь, 1999. - 536 с.
4.Тертішнік В.М. Кримінальне-процесуальне право України: Навч.
Посіб. - К.: Юрінком інтер, 1999. - 576 с.
обєктом дослідження в курсовій роботі є відносини, які ви-никають між свідком та іншими учасниками під час їх діяльності в кримінальному судочинстві.
Предметом дослідження є свідок як особа, яка бере безпосе - чергової участь у кримінальному судочинстві.
Мета курсової роботи полягає в тому, що необхідно визнача-ти місце свідка через учасників кримінального судочинства.
Для досягнення цієї мети необхідно вирішити такі завдання:
. ознайомитися з учбовою та нормативною літературою, яка аналізує правове становище свідка в кримінальному судочинстві;
. використати цю літературу для розгляду прав і обов'язків свідка, як учасника кримінального процесу;
. визначити норми за допомогою яких проводиться забезпечення без-пеки свідка від негативного впливу інших учасників процесу.
Для більш вдалого написання роботи і вирішення її головних завдань були використані такі методи: аналіз, синтез, уза-гальнення, дедукція, індукція. Саме індуктивний метод знадо-битися при написанні висновків.
Курсова робота складається з вступу, трьох розділів, висне-ку та переліку використаної літератури.
1. ПРАВОВЕ ПОЛОЖЕННЯ СВІДКА в кримінальному процесі
З розвитком демократичних традицій, зростанням політичної і громадської активності підвищується роль правоохоронних органів. Взаємовідносини громадянина і держави все більшою мірою бу-дують на принципах пріоритету і законності. Зміцнення даних прин-кіпів наближає нас до країн розвинутої демократії, таких, як:
ФРН, Великобританія, Франція, що дозволить Україні посісти серед них належне місце. Але це потребує копіткої праці у законодавчій та правозастосовчій практиці, вирішення багатьох правових проб-лем і завдань. До однієї з таких відноситься статус свідка у кримінальному процесі України.
Свідком по кримінальній справі може бути будь-яка особа, якій відомі будь-які обставини справи, якщо вона при цьому не є заінтересованою в кінцевому результаті справи як учасник процесу: потерпілий, підозрюваний, обвинувачений чи підсудний. Будь - який громадянин
України, якщо він став очевидцем розслідуваної події, незалежно від його становища (начальник міліції, мер, суддя, президент та ін.), Може бути допитаний в якості свідка. Вік свідка не обмежений. Діти також можуть бути допитані як свідки, якщо завдяки свого розвитку правильно сприймали обстави-ни, які мають значення до справи.
При аналізуванні ролі свідка у кримінальному процесі зус-трічаються труднощі при визначенні його статусу. Поняття «учас-ник кримінального процесу», на нашу думку, можна розглядати у двох розуміннях - широкому та вузькому. У вузькому - це обвінува-чений, підозрюваний, захисник, а також потерпілий, цивільний по-зівач, цивільний відповідач та їхні представники, тобто особи, названі у п.8 ст.32 КПК України.
У широкому розумінні, загальному для всього кримінального судочинства, до названого поняття повинні включатися ті, хто так чи інакше бере участь хоча б у одній стадії процесу, хто наділяється у ньому тими чи іншими правами й обов'язками. До них можна віднести прокурора, громадського обвинувача, громадського захисника, експертів та спеціалістів.
законодавець називає їх учасниками судового розгляду (ст. 261 КПК
України), а експерта і спеціаліста - особами, які беруть участь у справі
(ст. 295 КПК України).
Вказівки про надання будь-якого статусу свідку в крімінальнопроцесуальному законі відсутні, і це невипадково. Та-ке становище свідка склалось з часу, коли його функції у кримінальному процесі зводились до того, щоб поставити підпис під показаннями, які викривають «ворога народу«, а наступного дня самому бути у такому ж становищі. (1)
Але, незважаючи на це, свідок є основним джерелом інфор-мації, яку можна отримати при його допиті про обставини, що підлягають встановленню в даній справі, зокрема про факти, які характеризують особу обвинуваченого, підозрюваного і потерпілого, і його взаємовідносин з ними (ч.І і 2 ст.68, ч.І ст. 167 КПК України).
За чинним КПК України як свідки можуть бути допитані: < p> запідозрені і потерпілі - до того, як вони офіційно, в передба-ченому законом порядку визнані підозрюваним, обвинуваченим, по-терпілім; цивільні позивачі, цивільні відповідачі, законні пред-ставники підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого; особи, офіційно визнані обвинуваченим -- у цих випадках, коли справа що-до них була закрита, виділена в окреме провадження або розгляну-та раніше, ніж щодо інших осіб, причетних до вчинення того ж зло-чину.
1// Право України. - 1998. - № 4. - С.89.
Свідок дає показання про обставини, які грунтуються на без-посередньо сприйнятті, так і такі, які сприйняті з інших дже-рел, наприклад, зі слів іншої особи чи з будь-якого документа . В останньому випадку свідок повинен вказати джерело, з якого йому стали відомі факти, про які він розповідає. »Не можуть бути дока-зами дані, повідомлені свідком, джерело яких невідоме» (ч. З ст.68 КПК України).
Предметом показання свідка також можуть бути факти довідко-вого характеру про обставини, які самі по собі не мають доказово-го значення, але необхідні для розгляду справи. Свідок є не-заміннім. Тому що свідок ї незамінним закон забороняї сумісніц-тво обов'язків свідка з іншими процесуальними функціями (слідчо-го, прокурора, судді, експерта і т.д.).
Тому, якщо виникає необхідність допросіті в якості свідка будь-кого з осіб, які ведуть судочинство чи виконують інші функції у процесі, то цей суб'єкт підлягає відводу, він звільняється від інших процесуальних обов'язків.
Участь в справі законних представників підозрюваного і обві - нуваченого не виключає можливості їх допиту як свідка. Особа на-буває процесуального статусу свідка з моменту його офіційного виклику для допиту в якості свідка.
Показання свідка, як і будь-які докази по справі підлягають перевірці і оцінці, оскільки свідок може бути заінтересований в кінцевому результаті справи і дає завідома неправдиві показання. Такі показання можуть бути викликані і дією свідка з боку звинуватив-ваченого, потерпілого чи близьких їм осіб (підкуп, шантаж, пог-роза вбивством і т.і.). Закон передбачає, що перед початком кож-ного допиту встановити визнаним між свідком та підозрюваним чи обвинуваченим, а також потерпілим (ч.4 ст.167 КПК України), що має важливе значення для правильної оцінки показань свідка. Пока-зання свідка перевіряються шляхом аналізу їх змісту, порівняння з іншими доказами, які містяться у справі, під час виконання додат-кових та повторних допитів, очних ставок, відтворення обстановки та обставин події.
Умовою добросовісних показань свідка є також психічна пов-ноцінність свідка. Особи, які у зв'язку з своїми фізичними або психічними вадами нездатні правильно сприймати обставини, які мають значення для справи, і давати по них показання вікорінює можливість участі його в якості свідка (п.3 ч.І ст.69 КПК України).
Не можуть бути допитані в якості свідка також:
. захисник підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного про обста-вини, які стали йому відомі у зв'язку з виконанням обов'язків захисника;
. адвокат, представник професійної спілки та іншої громадської організації про обставини, які стали йому відомі в зв'язку з ви-конання обов'язків представника потерпілого, цивільного позив-ча і цивільного відповідача.
Адвокат, який бере участь у справі як захисник або представ-ник, зобов'язаний зберігати адвокатську таємницю, і не може бути допитаний як свідок не тільки з обставин, які стали йому відомі у зв'язку з виконанням обов'язків захисника або представника, але з усіх питань, з якими до них звернеться громадянин (або юридична особа), суть консультацій, порад, роз'яснень (ч.І ст.9, ч.І ст.10 Закону
України «Про адвокатуру» від 19.12. 1992 року (1).
1.Законодательство України про боротьбу зі злочинністю. - X.:
000 «Одиссей«, 1999. - 256 с.
існують певні особливості вчинку і допиту працівників дипло-матичного і консульських представництв іноземних держав. Так, гла-ва дипломатичного представництва і члени дипломатичного персона-лу представництва, а також члени їх сімей, якщо вони проживають з ними і є іноземними громадянами, не зобов 'язані давати показання як свідка, а в разі їх згоди давати такі показання не зобов'я-зані для цього з'являтися в слідчі органи (ст.31 Віденської кон-венції про дипломатичні злочини від 18 квітня 1961 р. (+2)
Консульські посадові особи, у тому числі глави консульсько-го представництва, а також співробітники адміністративно-тех-нічного й обслуговуючого персоналу консульського представництва не можуть відмовитись від даних показань саме свідка, крім пока-зань з питань, пов ' язаних з виконанням ними службових обов'язків. Консульські посадові особи і глави консульських представництв не несуть відповідальності за відмову від дачі показань (п. 13,14,15 Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні (3).
Нездатність особи правильно приймати обставини, які мають значення для справи, встановлюються відповідно судово-медичного або судово-психіатричною експертизою.
2 Міжнародне право в документах. - М., 1982. - С.132 .
3/Голос України. - 1993. - 26 червня.
У ст.120 проекту КПК України наведено коло осіб, котрі не підлягають виклику як свідки з питань, що становлять їх про-фесійну або службову таємницю (адвокати, судді, журналісти, о-ники) (1).
Було б доцільно у новому КПК правовий статус свідка-мед-працівника та свідків-оперпрацівніків СБУ, МВС та інших служб-суб'єктів оперативно-розшукової діяльності.
Оперативні працівники СБУ та МВС часто потрапляють у стано-вище, коли в судовому розгляді важливі їх показання. Практика бо-ротьби з організованою злочинністю є підтвердженням цьому. Якщо оперпрацівнік буде давати пояснення на запитання, відповіді на які вимагають розкриття джерел інформації, оперативних засобів та методів роботи, то це поставить під загрозу життя та безпеку осіб, котрі є співробітниками правоохоронних органів і виконують свої завдання у злочинних угрупувань.
У ст.148 глави 19 Модельного Кримінально-процесуального ко-Декс для країн-учасниць СНД пропонується приймати показання свідка-керівного співробітника органу, який здійснюї оперативно-розшукову діяльність, про явища, відомі йому з донесень та слів підлеглих. Дані показання використовуються для вирішення пи-тань про проведення невідкладних слідчих дій, але як докази самі по собі не сприймаються, що повною мірою відповідає принципам до-наказів права. Ні в чинному, ні в проекті нового КПК питання правового статусу свідкаоперпрацівніка не отримали законодавчого закріплення. Тому, даючи показання під час судового розгляду, опер працівники змушені розробляти «легенди«, посилатись на за-будькуватість, вказувати на неіснуючі джерела інформації.
1. Проект Кримінально-процесуального кодексу України підготовле-ний робочою комісією Кабінету Міністрів України . - К., 1996.
Тим самим даючи свідомо неправдиві показання, які порушують ст.
71 КПК України, бо вони не мають права на імунітет свідків у тій частині правових питань, котрі становлять державну та служби-ву таємницю.
У подібне становище потрапляють також лікарі, коли на допиті виникає необхідність в порушенні лікарської таємниці, та інші особи (нотаріус, омбуцмен) які беруть участь у судовому роз-гляді як свідки , але не названі у ст.69 чинного КПК України, а також не відображені у ст.120 проекту нового КПК України.
Отже, з вище викладеного можна вказати правове положення свідка як не визначене чинним Кримінально -процесуальним кодексом, яке повинно розроблятися для того, щоб свідок був одним з найваж-лівішіх учасників процесу, бо від його інформації залежить Правильно вирішення справи.
2. П Р А В А ТА О Б О В'Я З К И С В І Д К А
Як і будь-який учасник кримінального процесу свідок має пра-ва та коло обов'язків, які він повинен неухильно дотримуватись, і що встановлені в
Кримінально-процесуальному кодексі в ст.ст. 69-1, 70.
Особа, викликана органом дізнання, слідчим, прокурором або судом як свідок, зобов'язана з'явитися в зазначене місце й час і дати правдиві показання про відомі їй обставини в справі. Якщо свідок не з'явився без поважних причин, поважними причинами неяв-ки свідка за викликом в зазначене місце і час є несвоєчасне вру-чення повістки, хвороба та інші обставини, які фактично Позбав-ляють його можливості своєчасно з'явитися до слідчого, прокурора чи суду, - до нього може бути застосовано привід через органи внутрішніх справ, а суд вправі також покласти на свідка грошове стягнення до половини мінімального розміру заробітної плати. Пі-тання про грошове стягнення вирішується судом у судовому засіданні при розгляді справи, в якій свідок викликається.
Воно може бути вирішене в іншому судовому засіданні з викликом цього свідка. Його неявка без поважних причин не перешкоджає розглядові про накладання грошового стягнення (ст. 70 КПК України).
За злісне ухилення від явки до суду, за непідкорення розпо-рядження головуючого або порушення порядку під час судового засідання свідок несе відповідальність за ч. 1 ст. 185 3 Кп АП у вигляді штрафу або адміністративного арешту на строк до 15 діб, а за злісне ухилення від явки до органів попереднього слідства або дізнання - за ст. 185 4 Кп АП у вигляді штрафу. Справа про накл-дання адміністративного стягнення розглядається суддею (ст.221 Кп АП).
За відмову давати показання про відомі йому обставини спра-ви свідок може бути притягнути до кримінальної відповідальності за ст. 179 КК
України у вигляді виправних робіт на строк до шес-ти місяців або штрафу, а за дачу завідома неправдивих показань - за ст.178 КК України у вигляді позбавлення волі на строк до п'я-ти років або виправних робіт до одного року.
Слід відмітити, що порушення кримінальної справи по відно-шенню до свідка, потерпілого, експерта чи перекладача за завідо-ма неправдиві свідчення, заключення чи неправильний переклад мо-же мати місце лише одночасно з постановлянням вироку по справі.
Свідок також зобов'язаний: не розголошувати дані поперед-нього слідства без дозволу на це слідчого (ст. 121 КПК України), не входити в зносини з іншими свідками по тій же справі (ст. 167 КПК України).
Свідок має визначені права, здійснення яких максимально га-рантує правильність його свідчень (ст. 69 - 1 КПК України):
1. Давати показання рідною мовою або іншою мовою, якою він вільно володіє, і користуватися допомогою перекладача.
Принцип національної мови судочинства застосовується у всіх стадіях кримінального процесу. Суть закріпленого в ст. 19 КПК України принципу полягає в тому, що судочинство в Україні прово-диться державною, українською мовою або ж, як виняток, мовою більшості населення даної місцевості. Особа вважається такою, що не володіє мовою, якою провадиться судочинство, якщо вона не мо-же добре зрозуміти цю мову і вільно розмовляти нею. Тому ця осо-ба Має право виступати в суді рідною мовою і користуватися послу-гами перекладача (ч.2 ст.19 КПК
України). Він повинен переклад-ти всі показання свідка, запитання і відповіді.
2. Заявляти відвід перекладачу.
Свідок має право заявити відвід перекладачу тоді, коли не-компетентність перекладача полягає в тому, що він погано володіє мовою, якою ведеться процес, котрою говорить свідок чи складено документ. < p> 3. Знати у зв'язку з чим і у якій справі він допитується.
4. Власноручно викладати свої показання в протоколі допиту.
5. Користуватися нотатками і документами при дачі показань у тих випадках, Коли показання стосуються будь-яких розрахунків та інших даних, які йому важко тримати в пам'яті.
6. Відмовитися давати показання щодо себе, членів сім'ї та близьких родичів. У ст.63 Конституції України проголошується, що особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом (п.11 ст.32 КПК України). < p> Зміни, внесені до інституту свідчення Конституцією, закріплюють загальні положення правового статусу допітуваного та свідка. Ме-ханізм їх реалізації ще повинен бути розроблений у новому КПК.
Вітчизняні юристи висловлювались за включення до закону права свідка на імунітет, враховуючи повагу до таких моральних кате-горій, як совість, милосердя, родинні зв'язки , збереження яких сприяє швидкому відновленню соціальних зв'язків у осіб, котрі відбувають покарання.
(1)
1// Сов. юстиція - - 1998. - № 1. - С.29-30.
Важливим аспектом зазначеного питання ї відображення у ко-дексі підвалин застосування свідком права на імунітет. Особливою може вважатися його право відмовитись від самообвінувачення, ос-кільки даючи показання проти себе, він фактично піддається допі-ту як підозрюваний, а відсутність можливості не відповідати на запитання, що викривають його у скоєнні злочину, є ущемлення прав на захист.
У країнах з установленими демократичними звичаями (Англія, Америка,
ФРН) заборонено у суді використовувати обумовлені джере-ла доказів на тій підставі, що це завдає моральної шкоди особі та суспільству. Так, якщо у слідчого є докази, котрі дозволяють підозрювати особу, викликану як свідка у скоєнні злочину, то по-на не може нести відповідальності за відмову від дачі показань з цього питання.
7. Знайомитись з протоколом допиту і клопотати про внесення до нього змін, доповнень і зауважень, власноручно робити такі допов-нення і зауваження.
8. Подавати скаргу прокурору на дії дізнавача і слідчого.
9.Одержуваті відшкодування витрат, пов'язаних з викликом для дачі показань.
Свідки, потерпілі, законні представники потерпілих, експер-ти, спеціалісти, перекладачі та поняті мають право на відшкоду-вання вартості проїзду до місця виклику і назад, до місця пос-тійного проживання, витрат по найму житлового приміщення, Добо-вих, якщо місце проживання викликаної особи знаходиться в іншому населеному пункті. За переліченими вище особами зберігається се-редній заробіток за місцем роботи за час, витрачений у зв'язку з явкою за викликом. Особам, які не є робітниками чи службовцями, виплачується винагорода за відрив їх від занять у межах від 20 до ЗО відсотків неоподаткованого мінімуму доходів громадян за день.
У разі наявності відповідних підстав свідок має право на за-безпечення безпеки шляхом застосування заходів, передбачених За-Коном України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві
« від 23. 12.1993 р., і в порядку, пе-передбаченими в Кримінально-процесуальному кодексі.
Свідок, який не досяг 16-річного віку, не несе відповідальності за відмову від дачі показань і за дачу завід ома неправдивих показань, але йому роз'яснюються обов'язки говорити на допиті тільки правду, а також право не давати показань або пояснень щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів (ч.І ст.63 Конституції
України). Крім того, КПК України передбачає при до-піті неповнолітнього свідка присутність певних осіб. Допит свідка у віці до 14 років, а за розсудом слідчого - до 16 років прова-диться за правилами допиту дорослого свідка, але в присутності педагога, а при необхідності - лікаря, батьків чи інших законних представників неповнолітнього. Всім цим особам до початку допиту роз'яснюються їх обов'язок бути присутнім при допиті, а також право викласти свої зауваження на дії слідчого у зв'язку з допі-том та фіксацією його результатів і з дозволу слідчого ставити запитання свідкові. Запитання свідкові і зауваження заносяться до протоколу допиту. Слідчий має право відвести поставлене запитан-ня, але воно також заноситься до протоколу.
Закон забороняє домагатися показань від свідка шляхом на-сільства, погроз або інших незаконних заходів. Будь-яке фізичне насильство неприпустиме. Психологічний вплив, так звані «ком-бінації», припустимі, якщо вони не пов'язані з повідомленням свідку явно невірних відомостей (обманом) і не прітіскають вільне волевиявлення, захищають можливість вільного вибору лінії поведінки.
Неприпустимі будь -які погрози, а також інші незаконні дії (шантаж, підкуп, обіцянка вигоди тощо).
Свідок має допитуватися в денний час. У виняткових випадках, наприклад, якщо свідок був очевидцем нічної події, припускається допит і в нічний час.
Забороняються тривалі виснажуючи допити. До таких можна віднести допит тривалістю понад вісім годин. Неприпустиме вико-ристання гіпнозу або психотропних засобів, рівно як і отримання показань за винагороду, істину не можна підкупити, ні взяти си-лою. (1)
На наш погляд, розширення прав свідка і забезпечення проце-суальніх гарантій його захисту дозволить не тільки відгородити того від незаконного переслідування і тиску, а й підвищить ефек-тівність його участі у процесі з метою встановлення істини у справі.
1. Тертишник В.М. Кримінальне-процесуальне право України: Нав-ч.посіб.
- К.: Юрінком інтер, 1999. - 576 с.
3. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ СВІДКА ЯК УЧАСНИКА
КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ
Проблеми захисту прав та інтересів у кримінальному судо-чінстві є багатоаспектне:
1) захист інтересів, порушених злочином (можливість звер-нення за захистом до правоохоронних і правозастосовча органів, подолання безпідставних спроб відмови у захисті, можливість відшкодування заподіяної матеріальної шкоди тощо);
2) захист від неправомірних дій слідчого та інших працівників правоохоронних органів;
3) захист від впливу інших учасників кримінального судочинна-ства або їх родичів та близьких.
У зв'язку з цим необхідне розроблення законопроектів, спря-мованіх на розширення демократичних і гуманітарних засад кримінального судочинства і вдосконалення процедур їх застосував-ня.
«Вищі соціальні цінності (психологічне здоров'я) суспільства повинні мати пріоритет перед інтересами розкриття злочинів«.
Згідно з положенням ст. З України Конституції можна в прин-ціпі погодитись з такою градацією соціальних цінностей. Однак, необхідно мати на увазі, що співвідношення цих кате-горій специфічне та своєрідне. Наприклад, встановлення можливості анонімного свідчення певною мірою обмежує можливості винного на захист, а протилежний порядок ставить під загрозу життя та здо-ров'я громадян, які можуть сприяти у боротьбі зі злочинністю.
Забезпечення захисту прав та інтересів людини і удосконален-ня раціональності розслідування злочинів завжди знаходиться у протиріччі: будь-яке посилення гарантій прав особи ускладнює процедуру розслідування та навпаки.
Тому, при створенні умов для вирішення завдань кримінально-го судочинства повинно бути забезпечене розумне співвідношення врахування інтересів і прав усіх, хто бере участь в цьому. Нині все частіше доводиться зустрічатися з тим, що не тільки свідки, а й нерідко і потерпілі не бажають проінформувати про відомі їм дані про злочин. Тут і «побажання зв'язуватися з правоохоронними-ми органами«, особиста зацікавленість (у тому числі й підкуп), а головне - боягузніцтво - як потенційне, так і реальне (нас-лідок вже вчиненого впливу).
Тому особливого значення набувають питання забезпечення не-доторканості осіб, які можуть надати допомогу слідству у вияв-ленні злочинців, тобто захиснику їх від погроз та посягань. Про актуальність наведеного свідчать, зокрема, дані опитування працівників правоохоронних органів, які вказали, що у кожній другій кримінальній справі мав місце вплив на потерпілих і свідків.
Взагалі, категорії осіб, котрі потребують захисту в кримінальному судочинстві, складають дві основні групи:
1) працівники правоохоронних органів (слідчі, дізнавачі, судді, оперативні працівники, експерти тощо);
2) потерпілі, свідки, підозрювані, обвінувачувані та особи, які можуть сприяти виявленню злочинної діяльності (насамперед груп та угрупувань), а також родичі і близькі названих категорій.
У законодавстві ці групи конкретизуються по-різному. Так, у законі
України «Про державний захист працівників суду та пра-воохоронніх органів« від 23 грудня 1993 року, крім безпосеред-ньо виділених категорій, вказані працівники Антимонопольного комітету (ст. 2)
(1).
Про важливість захисту працівників правоохоронних органів свідчить світовий досвід боротьби з організованою злочинністю. У нашій практиці мали місце випадки, коли виникали труднощі при призначенні складу суду для розгляду кримінальних справ про особ-ливо тяжкі злочини.
Вже постала проблема анонімного провадження експертиз у зв'язку з необхідністю уникнення погроз та шантажу щодо експертів .
Особливу актуальність становить захист другої групи осіб.
Л. Брусніцін зазначає, що незахищеність потерпілих і свідків від протиправного впливу спонукає їх (це цілком обгрунтовано) будь-як ухилятися від виконання кримінально -процесуальних обов'язків. (1)
Основна різниця між спрямованістю впливу на ці групи осіб полягає в тому, що стосовно першої - мета - не дати будь-що здійснити, а до другої - не допустити надходження інформації або викривати її. У першому випадку, заляканих чи підкупного суддю можна замінити, а свідка або, тим більш потерпілого, як правило, замінити не можна.
Не протиставляючи значення та важливість (особливо життя) осіб першої та другої груп, необхідно відмітити масовість пося-гань та впливу на учасників процесу з другої групи.
1. Законодавство України про боротьбу зі злочинністю. - X.: 000 «
Одиссей«, 1999. - 256 с.
До другої групи законодавець відносить майже всіх учасників кримінального процесу - від потерпілих і свідків до цивільного позивача і відповідача та їх представників, а також членів родин і близьких родичів цих осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві. До
основних напрямів та заходів захисту належать:
а) правові, що включають дві підгрупи:
. кримінально-правові (встановлення відповідальності за зазіхав-ня на життя, здоров'я та майно осіб, яких захищають);
. кримінально-процесуальні (удосконалення процедури отримання інформації від проінформованіх осіб);
б) соціально-економічні (надання можливості змінити біографічні дані, місце проживання та роботи, державне забезпечення родини в разі смерті особи, яку захищають, тощо) ;
в) фізичні (надання охорони, технічний захист жилих та службових приміщень тощо).
Сучасні соціально-економічні та фізичні заходи захисту, по-перше, недостатньо надійні (охороняти завжди усюди неможливо, а «зникнути, розчинитися« у масштабах нашої країни складно, особливо з урахуванням можливостей організованої злочинності).
По-друге, держава на даний час не має надійних та ефектив-них заходів захисту. Так, Закон України «Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів« у ст. Визначив 10, що може бути накладена тимчасова або постійна заборона на видан-ня відомостей про місце проживання осіб, які захищаються, та інших даних про них адресними бюро, паспортними службами, підроз-ділами державної інспекції, державними службами АГС та іншими офіційно довідковими службами.
В ідеалі це належний захід, але в сучасних умовах, коли «гроші вирішують все« небезпека витоку інформації зростає.
У ст.12 цього Закону йдеться, що вирішення питань Перес-лення до іншого місця проживання, надання жилої площі, ма-теріальної допомоги ... забезпечується в порядку, визначеному Кабінетом
Міністрів України. Які можливості у нашої держави для реалізації цих заходів на даний час і практично ніяких. Так, навіть простий у здійсненні захисту засіб у вигляді забезпечення особистої охорони не реалізується або при цьому від особи, яку захищають, вимагають сплати «охоронних« послуг. (1)
Тому, наявність конкретних законодавчих актів ще не свідчить про реальний захищеність громадян від злочинних посягань.
У США «Закон про посилення безпеки свідка" (1984 р.) Вста - новлює ті ж заходи захисту, які передбачені нашим законодавством, а щодо матеріальної допомоги - навіть ширші. Наприклад, пере-зення меблів і великогабаритного майна на нове місцезнаходження, оплата грошей для задоволення основних життєвих потреб здійснюється за рахунок держави, їх реальність забезпечується відповідним фінансуванням. Крім того, у 39 штатах прийняті пра-Вові акти з видачі компенсацій особам, які давали показання як свідки та потребують захисту. (2)
1. Киевские ведомости. - 1997. - 10 ст.
2// Юстиція. - 1994. - № 8. - С. 52.
Серед заходів захисту пропонуються винесення офіційного по-передження особі, від котрої виходить загроза насильства чи інших заборонених законом діянь. Пропозиція слушна і такий захід перед-бачити необхідно, але його дієвість у сучасних умовах сумнівна.
Наведене свідчить про нереальність багатьох із зазначених заходів захисту, передбачених чинним законодавством, та необхідність пошуку таких, які можуть гарантувати належний захист.
На даний час найбільш реальною і перспективною є система кримінально-процесуальних заходів захисту.
До них слід віднести:
1. Вилучення з матеріалів кримінальної справи відомостей про допітувану особу, допит під псевдонімом (ст.52 3 КПК України). 3ахід необхідний, але для реалізації його (під час до-питу, вилучення відомостей, забезпечення їх таємного зберігання тощо) звести до мінімуму кількість поінформованих осіб складно, а, відповідно, важко забезпечити зберігання у таємниці, здобуде-них даних.
2 . Надання на допиті (як на слідстві, так і в суді) відо-міст, повідомленіх особою, захист якої забезпечується тим, хто отримав їх від неї. Наприклад, допит оперативного працівника про дані, які йому стали відомі з донесень або повідомлень негласних співробітників або громадян. У судах США допускається допит не самого свідка, а поліцейського або слідчого, котрим від особи, яку захищають, у ході службової діяльності стали відомі обстави-ни злочину.
У ФРН як захист безпеки допустимий допит «за судовим дору -ченням «агента поліції« спеціально уповноваженим суддею-до-повідачем «з наступним оголошенням змісту протоколу допиту в суді.
На даний час є категорія справ, з яких свідки не викл-каються до суду, - справа з незаконного обігу наркотиків. Але до закону про захист свідків це не має жодного відношення. У пакеті антинаркотичних законодавства існує спеціальна інструкція про порядок проведення оперативної закупівлі наркотичних засобів.
Однак, приховування джерел інформації викликає обурення, ос-кільки це суперечить принципам кримінального судочинства, зокре-ма, безпосередності, змагальності та рівноправності сторін.
У ФРН ця проблема вирішена за рахунок обмеження можливості використання даного захисту лише «при захисті особою, охоронюва-них інтересів (життя та здоров'я)«, а наприклад, образа не є достатньою підставою для її застосування.
3. Специфічними є заходи захисту, згідно ст.19 Закону України «
Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві«, котра регламентує заходи забезпечен-ня безпеки осіб, які знаходяться в місцях позбавлення волі або в місцях із спеціальним режимом утримання.
У даній статті передбачені додаткові заходи безпеки, тобто переведення в інше місце позбавлення волі чи спеціального режиму утримання. Дані заходи є лише незначною частиною передбачених за-Коном.
Вони явно не забезпечують надійний захист особи, яка бере участь у судочинстві. Такий захід, як окреме утримування, фактіч-но є підвищенням суворості умов відбуття покарання.
Ця стаття має посилання до ст.8 даного Закону. Остання пе-редбачає особисту охорону, охорону житла та майна, але сто-сується вказаних вище осіб лише в тій мірі, в якій не суперечить режиму утримування.
Внаслідок обмежень, передбачених ст.8 для свідків, які відбувають ув'язнення або примусове лікування за постановою суду, не надаються передбачені законом такі заходи безпеки, як і вида-ча спеціальних засобів індивідуального захисту та зв'язку, заміна документів та зміна зовнішності, забезпечення захисту членів їх родин та близьких родичів.
4. Допит особи на закритому судовому засіданні. Рекомен-дується для випадків, коли ї дані про вчинення впливу з боку осіб, зацікавлених у неправомірному результаті розгляду справи. Цей захід варто віднести до умов, покликаних забезпечити належу-ну роботу суду, але засобом захисту особи його навряд чи можна визнати, тому що після завершення судового засідання свідок пот-рапляє у зону досягнення зацікавлених осіб.
5. Проведення слідчих дій без контак
