ПЕРЕЛІК ДИСЦИПЛІН:
  • Адміністративне право
  • Арбітражний процес
  • Архітектура
  • Астрологія
  • Астрономія
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографії
  • Біологія
  • Біологія і хімія
  • Ботаніка та сільське гос-во
  • Бухгалтерський облік і аудит
  • Валютні відносини
  • Ветеринарія
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геодезія
  • Геологія
  • Етика
  • Держава і право
  • Цивільне право і процес
  • Діловодство
  • Гроші та кредит
  • Природничі науки
  • Журналістика
  • Екологія
  • Видавнича справа та поліграфія
  • Інвестиції
  • Іноземна мова
  • Інформатика
  • Інформатика, програмування
  • Історичні особистості
  • Історія
  • Історія техніки
  • Кибернетика
  • Комунікації і зв'язок
  • Комп'ютерні науки
  • Косметологія
  • Короткий зміст творів
  • Криміналістика
  • Кримінологія
  • Криптология
  • Кулінарія
  • Культура і мистецтво
  • Культурологія
  • Російська література
  • Література і російська мова
  • Логіка
  • Логістика
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина, здоров'я
  • Медичні науки
  • Міжнародне публічне право
  • Міжнародне приватне право
  • Міжнародні відносини
  • Менеджмент
  • Металургія
  • Москвоведение
  • Мовознавство
  • Музика
  • Муніципальне право
  • Податки, оподаткування
  •  
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

         
     
    Тоталітаризм
         

     

    Кримінологія
    Зміст:
    Вступ 3
    I. Поняття тоталітарізма4
    II.Предпосилкі виникнення тоталітарізма5
    III.Пять основних ознак тоталітарізма7
    1.Абсолютная концентрація влади і відсутність поділу влади в тоталітарному государстве8
    2.Однопартійная політична система - засіб здійснення по-літичної влади в тоталітарному государстве10
    3.Общественно-політичний рух і атомізація суспільства - основа існування тоталітарного режіма13
    4.Террор - логічне продовження тоталітарної пропаганди15
    5.Економіческая автаркія, державне планування і примусив-них праця в тоталітарному государстве15
    IV.Основние форми тоталітаризму 17
    Висновок 19
    Література 20


    Введення
    При розгляді політичної системи будь-якої держави або загально-ства не слід обмежуватися лише офіційно проголошені і дію-ські в ньому інститутами та правовими нормами, конституційними актами, тобто тим, що "заявляє" про себе сама держава. Існують часто досить значні відмінності і суперечності між парадним фасадом держави і реальними процеси, що відбуваються за цим фасадом. Для характеристики цих процесів застосовується поняття "політичний режим" - система реальних методів володарюй-вання в даній державі. Під політичним режимом розуміється сукупність елементів ідеологічного, інституційного і соціологічного порядку, спосіб-ціалу формуванню політичної влади даної країни на певний пе-од. Між ним і декларованим державним устроєм, як уже зазначалося, часто спостерігається невідповідність або навіть пряма протилежність (що осо-бенно характерно для диктаторських і, перш за все тоталітарних держав.)
    Саме політичний режим визначає політичну атмосферу суспільства, на відміну від порівняно стійких правових норм, він рухливий і здатний еволюціонувати у різних напрямках. Вивчаючи конкретні різноманітні форми політичних режимів, що існували в минулому і сьогоденні, потрібно, виходячи з сучасних гуманістичних вимог до політичної науки, керівник,-дствуясь принципом, що, людина, індивідуум - "міра всіх речей", основа гро-ва і суспільного добробуту, розглядати кожен режим саме по від-носіння до конкретної особистості, її найважливішим правам і свободам.
    У 20-30-і роки в групі держав - СРСР, Німеччини, Італії, потім Іспанії, ряді країн Східної Європи (а пізніше й Азії) - склалися політичні режі-ми, що володіли цілим комплексом подібних ознак. Проголошуючи розрив з традиціями минулого, обіцяючи побудувати на його руїнах новий світ, привести наро-ди до процвітання і достатку, ці режими спрямували на них терор і репресії, втягнули світ в низку кривавих війн.
    Режими, що отримали назву тоталітарних, поступово зійшли зі сцени. Найважливішими віхами краху тоталітаризму були 1945 рік, коли зазнала краху така його форма, як фашизм, і 1989-1991 роки, коли тоталітарні режими в Вос-точної Європі, а потім і в СРСР звалилися остаточно.
    Що ж являв собою тоталітарний феномен? Як здійснювалася влада? Чому ці режими проіснували так довго? Чи можна знайти модель тоталітарної системи? Однозначних відповідей на ці запитання сучасна політи-чна наука не дає.




    Поняття тоталітаризму
    Необхідно відзначити, що частина політологів вважає, що тоталітаризм всього лише політична метафора, зокрема в американській "Енциклопедії соціаль-них наук" 1968 року він названий "ненаукової концепцією".
    Також немає єдиної думки серед політологів про те, коли взагалі виникла то-талітарізм. Одні вважають його вічним атрибутом людської історії, інші - надбанням індустріальної епохи, третє - феноменом виключно двадцятого століття.
    Історичним прототипом тоталітарних режимів вважають східні Даспі-ні. Однак між тоталітаризмом і ортодоксальними системами минулого (і східними і європейськими) є ряд корінних відмінностей. Одне з них полягає в тому, що ці системи на відміну від тоталітарних не змінювалися, а якщо і змінювалися, то досить повільно. У середньовічній Європі церква вказувала у що вірити, але дозволяла триматися одних і тих же вірувань від народження до смерті. Особ-ність ж тоталітарної держави та, що контролюючи думку, воно не фіксує її на чомусь одному. Висуваються догми, які не підлягають обговоренню, однак через мене з дня на день. Догми потрібні для абсолютної покори підданих, однак неможливо обійтися без коректив, що диктуються потребами політики можновладців.
    Дж. Оруелл у 1941 році у своїй статті "Література і тоталітаризм" наводить такий приклад: "... до вересня 1939 року кожному німцеві ставилося в обов'язок відчувати до російського більшовизму огиду і жах, після вересня 1939 року - захват і пристрасне співчуття. Якщо між Росією та Німеччиною буде війна, а це дуже ймовірно в найближчі декілька років, з неминучістю знову вироби, дет крута зміна. "
    Сам термін походить від позднелатінскіх слів "totalitas" - повнота, мета ¬ ність і "totalis" - повний, цілий, загальний. Вперше вжив його в 1925 році один з "батьків" фашизму Б. Муссоліні на одному із зібрань, позначивши його як ідеал для своєї моделі; в науковий обіг слово було введено західними полито-балками в 30-40-х роках. Вони використовував його для узагальнюючої характеристики лю-бого недемократичного типу пристрою: від націонал-соціалізму до комунізму.
    На симпозіумі, організованому Американським філософським товариством в 1939 році, вперше була зроблена спроба дати наукове трактування тоталітаризму. В одному з доповідей він був визначений як "повстання проти всієї історичної ци-вілізаціі Заходу."
    Друга світова війна, а потім розгром фашистських режимів і початок "холод-ної війни" дали новий імпульс теоретичному осмисленню тоталітаризму.
    У 1952 році в США була проведена конференція, присвячена цьому соці-радіальному феномену, де був зроблений висновок, що тоталітаризм - це "закрита і не-рухома соціокультурна та політична структура, в якій будь-яке дія - від виховання дітей до виробництва і рспределенія товарів -- спрямовується і контролюється з єдиного центру. ".
    Теорія тоталітаризму представлена такими фундаментальними працями, як роботи Ф. А. Хайєка "Дорога до рабства"/1944 р. /, Х. Арендт "Джерела тоталітаризму"/1951 р /, К. Фрідріха і З. Бжезінського "Тоталітарна диктатура і автократія"/1956 р./та іншими.
    Правильніше розглядати тоталітаризм, як своєрідний спосіб виробниц-ства і організації всього суспільного життя, для якого характерні всеоб'ем-лющій контроль з боку влади над суспільством і особистістю, підкорення всієї суспільної системи колективним цілям і офіційній ідеології.
    Як система цілісних поглядів і, головне, практика суспільного життя, тоталітаризм склався в XX столітті, на стадії найвищого розвитку індустріального суспільства та державно-монополістичного капіталізму, перед переходом його в постіндустріальну фазу.
    Тоталітаризм виникає спочатку як євразійський (СРСР), потім як євро-ське (Німеччина, Італія, частково Іспанія), нарешті, азійська явище (Китай, Се-вірна Корея, В'єтнам, Кампучія). У Південній Америці та Африці спостерігалися від-слушні ознаки тоталітаризму, особливо в Бразилії в роки правління військової хунти в 60-70-і роки, в Ефіопії в 70-80-і роки, В Заїрі в 60-80-і роки. У стертою формі риси тоталітаризму проявилися в країнах Східної Європи у 50-ті роки в силу залежності від СРСР, насадження в них комуністичних режимів. Все ти-пи тоталітаризму істотно різняться між собою, але мають і чимало про-ного. Останнє дає привід вважати, що крім національних є і загальні причи-ни його бурхливого розвитку в першій половині ХХ ст.

    Передумови виникнення тоталітаризму
    Більшість дослідників зараз розглядає тоталітаризм як особливий соціально-економічний лад, свого роду формацію, при тоталітарному полі-тичної режимі. У виникненні цього ладу велику роль відіграють ідеологіче-ські схеми і постулати, економічний базис не передує надбудови, а цільових перевірок направлено створюється за кресленнями політичного керівництва. Які з багато-чисельних концепцій могли сприяти формуванню тоталітарних режі-мов.
    Одні дослідники (Ф. Хайєк, а за ним К. Ясперс) бачили витоки тоталітаріз-ма, перш за все, в системі планування, державного регулювання еконо-вів економічні процесів, що прийшла на зміну старій вільної конкуренції. Техни-ний прогрес, автоматизація процесу управління, створення небаченої раніше системи масових комунікацій породжували на індустріальній стадії розвитку ілюзію, що всі процеси економіки, а слідом за нею і суспільно-політичного життя, можна підкорити єдиного централізованого керівництва, однією колектив-нормативної мети, не залишаючи місця для індивідуальної свободи і автономії.
    Держава мислилося прихильникам такої точки зору (політологи назвали її колективно-механістичній), як єдиний механізм, де громадяни - всього лише гвинтики, приводні ремені цієї машини. З цим узгоджуються погляди самих ідео-логів та засновників тоталітарних систем. Засновник фашизму Муссоліні провезення-глашал: "Ми першими заявили, що чим складніше стає цивілізація, тим бо-леї обмежується свобода особистості". В. І. Ленін розглядав майбутнє соціалістичних стіческое державу як "одну контору і одну фабрику", "один всенародний дер-дарчий синдикат".
    Тоталітаризм не виникає випадково, навіть будучи своєрідною аномалією, він має свої соціальні передумови і причини. До найважливіших з них відносять-ся:
    1. Саме індустріальне суспільство, ускладнення соціальних зв'язків і взаємо-мозавісімості;
    2. Наростання раціоналізму та організованості в житті суспільства, нові можливості для маніпулювання суспільною свідомістю; (радіо, телебачення, засоби зв'язку, ЗМІ і т.д.);
    3. Поява монополій та їх зрощення з державою (тоталітаризм - вис-Шая їх ступінь, всеосяжна монополія);
    4. Етатізація суспільства, посилення в суспільній свідомості культу державного-ва (тут позначився вплив двох світових війн, коли різко посилилося державного-дарське втручання в економіку і суспільне життя), поширення кол-лектівістскіх поглядів;
    5Массовая емоційна впевненість у можливості швидкого поліпшення життя за допомогою планування і раціональних перетворень
    6. Масова психологічна незадоволеність відчуженням особистості при капіталізмі, її незахищеністю і самотністю. Тоталітарні руху дають ілюзію прилучення до "вічних цінностей": класу, нації, державі, велічест-кої сакральної Влада;
    7. Гострі соціально-економічні кризи ведуть до маргіналізації гро-ва, появи численних люмпенскіх і полулюмпенскіх шарів, особливо вос-пріімчівих до тоталітарної ідеології та схильних до політичного радикалізму;
    Основними властивостями люмпена є: нігілізм по відношенню до про-Шломо і справжнього, неспокій, агресивність, честолюбство, чутливість, скрутність, егоцентричності. На все це роблять ставку вожді тоталітарних дви-жений. Слід тут мати на увазі розходження в програмних установках між елі-тою руху і основною масою: у першій - розважливе, раціонально-індустріальне бачення мети, у другого - прагнення злитися з організацією, тра-діціонний общинний колективізм, що зумовлює відносну міцність тоталітарних режимів у країнах Сходу. Одержувачі у різних рухів, шари, на які вони впираються, теж відрізняються: у Росії, у більшовиків це були пролетаріат і бідніше селянство, у нацистів Німеччини - службовці і дрібна буржуазія, що постраждали від економічної кризи. У будь-якому випадку, інтереси та потреби цих верств дуже мало пов'язані із завданнями таких рухів і потрібні їм лише як привід для приходу до влади.
    До політичних передумов тоталітарних режимів відносяться: вже УПО-минав етатізація суспільної свідомості, а головне, появи масових, гранично ідеологізованих, партій нового, тоталітарного типу з жорсткою, по-лувоенной структурою і повним підпорядкуванням рядових членів партійної ідеолого-гии та її виразникам - вождям , керівництву в цілому.
    У носіїв тоталітарної свідомості виділяються наступні відмітні риси: нетерпимість до будь-якого інакомислення, прагнення політично або навіть фізично знищити незгодних, або їх насильно перевиховати в дусі правильного вчення, всі інші ідеї, їх плюралізм вони розглядають як за-блужденіе або свідому брехню. Їм властиве прагнення до "математично без-помилкового загального щастя" У цьому виявився їхній розрив з раціоналізмом і перехід на догматичні позиції, часто самі вожді стають заручниками влас-дарських догм.

    П'ять ознак тоталітаризму
    К. Фрідріх та З. Бжезинський у своїй праці "Тоталітарна диктатура і авто-крат" пропонують для визначення "спільної моделі" тоталітаризму п'ять призна-ков:
    • єдина масова партія, очолювана харизматичним лідером;
    • офіційна ідеологія, визнається всіма;
    • монополія влади на ЗМІ (засоби масової інформації);
    • монополія на всі засоби збройної боротьби;
    • система терористичного поліцейського контролю та управління еконо-Мікою.
    Концепція Фрідріха і Бжезинського, що отримала в історіографії назву "тоталітарний синдром", зробила великий вплив на подальші досліджень-ня у цій галузі. У той же час неодноразово вказувалося на недосконалість їх формули, що, втім, визнавали й самі автори.
    Недолік ознак, запропонованих З. Бжезинський і К. Фрідріхом, заклю-чає в тому, що в них немає системності, а головне - не виділений загальний інтегро-ючий ознака, немає спільної сполучною нитки. Список рис тоталітаризму можна було б продовжити. Так, за тоталітаризму стверджується монополія на масову культуру, централізоване управління художнім і науковим творчістю. Всі ознаки самі по собі правильні, але незрозуміло, що ж є найбільш істотним, що визначає, вихідним, а що характерним, але все ж таки похідним. Єдина мас-совая партія, спільна для всіх офіційна ідеологія типові для тоталітарний режимів, але обумовлені вони більш загальними властивостями тоталітаризму, ємко ви-ражающімі його сутність.
    Американський політолог Дж. Лінц в 70-і роки виділяє такі ознаки:
    1. сильно централізована, моністичний структура влади, в якій пра-вящая група не несе відповідальності перед виборним органом і не може бути позбавлена влади інституційними засобами;
    2. монопольна деталізована ідеологія, легітимує режим і про-нізивающая його якоюсь величчю історичної місії;
    3. активна мобілізація населення на виконання політичних та соціаль-них завдань за допомогою всіх інститутів.
    Такий опис тоталітаризму більш фундаментально. Вона орієнтована на опис не всіх, а найбільш характерних ознак і наближає до розуміння його сутності. І, тим не менше, воно теж вразливе, так як автор не розділяє двох політичних питань - які стосунки влади і як організована влада. Те-талітарізм - поняття, покликане, перш за все, висловити ставлення влади і суспільством. Тому опис механізму влади (сильна централізація, способи ле-гітімаціі) - це вторинні, похідні ознаки тоталітаризму.
    Відштовхуючись від результатів аналізу, перш за все тоталітарних структур гітлерівської Німеччини і сталінського СРСР, які можна назвати "тоталітар-ним максимумом", виділимо п'ять основних ознак тоталітаризму. Всі ці ознаки є певною мірою ідеальними і виявляються в різних тоталітарних режимах не однаковою мірою, аж до тенденцій.
    Абсолютна концентрація влади і відсутність поділу влади
    в тоталітарній державі
    Найбільш агрегованими ознаками тоталітаризму є абсолют-ність, агресивність, мобілізаційної влади.
    Абсолютна концентрація влади, реалізується через механізми держави і являє собою етатизм, тобто втручання держави в економічне і політичне життя країни, зведена у вищий ступінь. Така концентрація влади з точки зору форми правління неодмінно є автокра-тію, для якої характерні:
    а) З'єднання виконавчої і законодавчої влади в одній особі за фактичної відсутності незалежної судової влади.
    б) Принцип "вождизму", причому вождь харизматичного, містичного типу.
    Абсолютна влада?? означає, що влада - оригінал початок всіх ініціатив, рухів, змін. Громадянського суспільства немає, або сфера його життя вкрай су-дружина. Визнаючи формально громадянські свободи, тоталітарні режими ставили одне, але вирішальна умова: користуватися ними можна було виключно в інте-ресах тієї системи, яку проповідували вожді, що означало б підтримку їхнього панування. Економічні, духовні інтереси існують такими, якими їм дозволено бути владою. Як висловився одного разу У. Черчілль про радянський порядку: «У вас все заборонено, а що дозволено, то наказано». Ця ознака наближає до розуміння тоталітаризму, вказує на його спорідненість зі східними деспотії, азіатським способом виробництва або протестарной формацією. Особливість по-останньої в тому, що оригінал початок укладено не в економічному інтересі чоло-століття, а в інтересі влади, яка не може повністю ігнорувати інтереси лю-дей, але в стані підпорядкувати їх собі, може ними нехтувати, деформуючи їх. При тоталітарній системі людина тільки піщинка в загальному потоці. Його положе-ние грунтується не на самовизначення, а на слухняності.
    Крім зовнішньополітичних і пропагандистських резонів важливо і те, що тоталітарний режим зобов'язаний був забезпечити правові гарантії тим, на кого він спирався, тобто партії. Формально закони охороняли права всіх громадян, але в дійсності тільки тих, хто не потрапив до розряду "ворогів народу" або "ворогів рейху".
    В силу вищевикладеного політичні судові процеси - інсценування, де домінував політичний тезу; від суду було потрібно укласти в рамки права заготовлений політичний висновок про ворожі підступи обвинуваченого. При та-кому способі судити найважливішу роль відігравало визнання обвинуваченого. Якщо він сам називав себе ворогом, тоді теза підтверджувався. "Московські процеси" - це най-більш гротескний і кривавий приклад судово-юридичного фарсу в комунізмі. Зазвичай політичні процеси затівались за "рознарядкою". Таємна поліція (НКВД, ГПУ, і ін) отримувала число необхідних до арешту "ворогів народу" і починала діяти. Ніяких доказів не було потрібно - потрібно було лише визнання. Але головний принцип комуністичного суду виражений в одній фразі голови ревтрибуналу р. Рязані (1919 р.): "Ми керуємося НЕ ЗАКОНАМИ, а нашої революційної совістю.".
    Тепер докладніше про принцип "вождизму". Справа в тому, що до другого десяти-річчя ХХ століття республіка з її демократичними інститутами ще не стала при-вичной формою державного устрою в більшості промислово розви-тих країн, що розвиваються. Окремі держави ще зберігали монархію, а інші зовсім недавно встановили республіканський лад. Цим, мабуть, і пояснювалася туга втомлених від революційних потрясінь і війни народів по по-добной монарху політичній постаті як об'єднавчому початку нації. І якщо у фашистській Німеччині фюрер зміг замістити пішов імператора Вільгельма II в душах німецьких громадян, то в Італії Б. Муссоліні цього зробити не зміг, головним чином через існування в Італії усіма визнаного монарха, хоч і не иг-равшего великої ролі в італійському суспільстві.
    В Іспанії Ф. Франко через фалангу намагався піднятися у суспільній свідомості іспанців до рівня поваленого короля, однак це йому вдавалося погано. Прийшовши до влади, Франко відновив монархію, але ... без монарха.
    По суті, тоталітаризм і монархія - взаімозамещающіе системи, для ко-торих "вождізм" не є чимось прийшов ззовні. Він виникає з низького рівня розвитку демократичної свідомості і потреби людей у вождя як в символі єдності нації, особливо в період національної нестабільності.
    Приклад - принцип "фюрерство" у фашистській Німеччині. Фюрер стоїть на гла-ві держави і виражає його волю: сила держави виходить від фюрера. Верхов-ний фюрер наділяє всіх інших фюрерів певними повноваженнями в строго ієрархічному порядку. Кожен з фюрерів підпорядковується своєму безпосередньо-му начальнику, але при цьому, по суті, має необмежену владу над своїми під-чинення.
    Авторитет вождя, таким чином, грунтується не на усвідомленому довірі, і зв'язок вождя з масами має скоріше містичний, особистісний характер.
    Однопартійна політична система - засіб здійснення полі-тичної влади в тоталітарній державі.
    Друга ознака - однопартійна політична система, що не допускає ні-яких інших політичних організацій. Така політична система тісно пов'язана з двома моментами.
    По-перше, основою однопартійної політичної системи обов'язково ста-новітся моністичний-єдина, панівна ідеологія, що виходить виключи-кові від правлячої партії і не терпить ніякої опозиції чи критики. У самій партії також підтримується ідейна єдність.
    Основним методом моністичної ідеології є масова обдурити-БЕЗПЕЧУЮТЬ пропаганда, що базується на соціально - класової (СРСР), расово - на-ціоналістіческой (Німеччина) або релігійної (Іран часів аятолли Хомейні) демагогії. У роки консервації режиму керівна роль партії була узаконена 6-ї статті конституції СРСР.
    Весь механізм влади був зведений до наступного: політичні структури - це виняткова привілей партійців, у всіх інших органах і установ і ор-пах партійці або безпосередньо господарювали, або тримали управління під своїм наглядом.
    Досить було центру провести засідання або опублікувати статтю, як миттєво наводився в дію весь державно-суспільний механізм. А трохи де збій, партія і поліція в найкоротші терміни усували "несправність" - відхилення від загальної думки.
    Комуністична партія партією особливого типу була не тільки тому, що була централізована, по-армійському дисципліновані, прагнула до визна-ленним цілям і т. п.
    Тим часом лише в комуністичній партії ідеологічну єдність, тож-дественность світоглядів і поглядів були обов'язкові для всіх без винятку членів, хоча цей імператив стосувався швидше головних органів і вищих Інстал-цій партії. Тим, хто нижче, тільки формально було зобов'язано з-блюдать єдність, "дотримуватися ідейну чистоту своїх рядів"; їхнім прямим завданням було виконувати рішення. Однак і низи повинні були засвоювати погляди вождів.
    За часів Сталіна ідейна єдність, тобто обов'язкове філософське та інше, стало умовою перебування в партії. Одноголосно стала законом для всіх компартій.
    Раз на будь-якої партії влада зосереджена в руках вождів і вищих Інстал-цій, то ідейна єдність як наказ несло з собою панування центру над умами рядових партійців.
    Припинення будь-якої ідейної боротьби в партії означало параліч волі в суспільстві, тому що суспільство цілком і повністю в її владі, а всередині самої пар-ні - ні проблиску волі.
    Ідеологічна єдність-духовна основа особистої диктатури, яку без не-го неможливо уявити. Одне породжує інше.
    Ідеї - плід творчості окремих людей, а наказовий ідейний монополізм, який здійснюється за допомогою пропаганди і терору, надає цим ідеям характер закону.
    Усунення ідейної різноголосся в середовищі вищих керівників автомати-но скасував фракції і течії, а з тим і всяку демократію у комуністи-чеських системах.
    У комунізмі взяв гору принцип «вождь знає все»: ідеологами партії ставали власники влади - партійної та іншої - незалежно від СКУД-умія таких лідерів. Вийшло так, що треба було бути не просто марксистом, а марксистом відповідно до розпоряджень верхів, центру.
    Комуністи виховувалися на переконанні, що ідейна єдність, ідейний підпорядкування є недоторканним зі святинь, а фракція в партії - чорне зло.
    У боротьбі за владу над умами не гребували ніякими засобами, широко застосовували терор, залякування, пропаганду або кругову поруку за обстоятельст-вам.
    Звичайно, Сталін знав, що Троцький, Бухарін, Зінов'єв ніякі не іно-дивні шпигуни або зрадники соціалістичної вітчизни. Але треба було сва-лити на когось вину за невирішені питання, зокрема продовольча, бла-го вони ще й "щиросердно" зізналися, і усунути незгодних, інакомислення-щих.
    Ідеологічний єдність, що пройшло чимало фаз і набула на цьому шляху різноманітні форми, було самою відмітною рисою партії більшовицького, комуністичного типу.
    По-друге, однопартійна політична система супроводжувалася фактіче-ським відсутністю демократичних інститутів, таких як парламент, Ради депу-ратів та ін, в результаті чого досягалося тотальне відчуження індивіда від полі-тичної влади.
    Можливе існування деяких громадських організацій нічого не змінювало, так як вони контролювалися партійними та державними органами. Прикладом можуть бути створені фашистами профспілки, основним завданням кото-яких було запровадження ідеологічних міфів у масову свідомість і контроль над ним.
    Запереченням демократичних інститутів режим реалізовував важливе завдання - ліквідацію тих проміжних ланок, які стоять між індивідом і держав, в результаті чого відбувається повне поглинання індивіда державного-вом, перетворення його в "гвинтик" величезної державної машини.
    Тоталітарний режим - дітище ХХ століття, так як у попередні роки техніка не була настільки розвинена, щоб людина швидко отримував і засвоював пропаганду ідейної єдності-підтримки режиму. До ХХ століття політична діяльність була, як правило, долею інтелігенції, грамотних верств суспільства, які вміють через пресу і телеграф, пошту звертатися до себе подібним. Науково-технічний прогрес зна-ве розширив можливості спілкування.
    Виняткова роль тут належить радіо, повсюдне поширення гом якого дозволило залучити до політики широкі верстви неграмотного насе-лення, люмпен-пролетаріат, що дуже розширило базу політичної боротьби. Хто не вмів читати, міг слухати. А коли був проведений лікнеп, підключилися і газети.
    Пропаганда йшла по всіх каналах: у перших класах початкової школи прохо-дили ленінські уроки, по закінченні року дарувалися книжки під назвою "З життя В. І. Леніна", і майбутній першокласник, ще не вивчивши таблиці розмножу-ня, вже знав про те , яким хорошим плавцем був Володимир Ілліч; у шкільних підручниках (особливо з іноземної мови) мусувалася тема кращої країни в світі - Радянського Союзу, ну а найбільша частина пропаганди припадала на іс-торію.
    Широко практикувалися різні фальсифікації; в підручнику історія перед-складала як історія КПРС перемоги, зрозуміло, нічого не говорилося про "червоний терор", політв'язнів і голод в період Радянської влади.
    По радіо передавалися нескінченні промови вождів, в газетах кожен день печа-тался портрет Сталіна, в передмовах будь-який твір розглядався з точ-ки зору марксизму-ленінізму-сталінізму.
    Пропаганда перетворювалася на виховний процес. У сходах жовтенята - піонери - комсомол - партія вищестоящі шефствували, виховували ніжестоя-щих.
    Пропагандою і підтримкою суспільно-політичного руху режим ре-шал дуже важливе завдання: взявши під практично повний контроль душі громадян, він прищепив людям тоталітарна свідомість, готовність підкорятися ідеям, що йдуть з центру.
    Окремо варто сказати про роль церкви. Будучи більш давнім інститутом, ніж політичні партії, маючи значний вагою в суспільстві, церква стала тим каменем спотикання, який не дозволяв повністю підпорядкувати душу індивіда. Спроби тоталітарного режиму усунути, або, принаймні, співпрацювати з нею не скрізь приводили до успіху. У тих країнах, де церква зберегла свої пози-ції (Італія, Іспанія), негативні наслідки тоталітаризму були не такі глибокі, як там, де вона була жорстоко придушено (Німеччина, Росія).
    Громадсько-політичний рух і атомізація суспільства - основа існування тоталітарного режиму
    Третя ознака - суспільно-політичний рух, що становить масо-ву соціальну базу режиму. На жаль, в ранніх концепціях тоталітаризму практично не розглядалася роль самого народу у створенні і функціонірова-ванні тоталітарного режиму.
    Народні маси частіше виступали у вигляді нещасних жертв, бідних непр-тівленцев, що є об'єктом додатка тоталітарних сил. Деякі дослі-дователі радянського тоталітаризму виробляють штучне розділення суспільства на окремі частини.
    З одного боку, лідер-диктатор на чолі єдиною масової політичне життя-ської партії, терористичний поліцейський контроль, надцентралізовану сис-тема управління, а з іншого - страждає, нещасний народ. Якщо перша частина бу-квально акумулює в собі страшні риси тоталітаризму, то друга частина загально-ства перебуває ніби осторонь, викликаючи симпатії і навіть любов.
    Відомо, що в Німеччині та Італії встановленню тоталітарних режимів передували масові рухи, учасники яких абсолютно добровільно підтримували і розділяли фашистську ідеологію.
    Сталінські репресії за свідченням очевидців сприймалися значну частину населення співчутливо, цього разу, на режим працювали також про-паганда і терор.
    Радянський досвід свідчить, що тоталітаризм завжди мав соціальну опору в народі. Без неї він не міг би так довго існувати і видозмінюватися. До-кументальние кадри: делегат від доярок надривно кричить і від імені колгоспу імені Будьонного вимагає смерті для "ворогів народу". Здавалося, кожен колгосп, фабрика, перукарня, їдальня повинні відзначитися і зажадати "вищої міри"; особи вимагають змінюються, але слова разюче схожі.
    Із західних дослідників перша звернула увагу на фактор громад-но-політичного руху Х. Арендт, яка вважала, що тоталітарні режими виникають на його базі.
    Яка ж роль тоталітарного суспільно-політичного руху?
    У характері тоталітарного режиму фактор суспільно-політичного дви-ження займає визначальне місце з наступних причин.
    По-перше, саме через суспільно-політичний рух як соціаль-ву базу режиму відбувається формування в суспільній свідомості "тоталітар-ної ідеї".
    По-друге, через суспільно-політичний рух досягається всеохва-ють контроль над усіма проявами суспільного життя, що й забезпечити Чіван здійснення тоталітарного панування влади.
    По-третє, через суспільно-політичний рух тоталітарний режим впроваджує міфи в суспільну свідомість, формує позитивне ставлення мас до тоталітарного режиму, тоталізірует маси зсередини, а всіх незгодних, непод-даються знищують.
    З суспільно-політичним рухом пов'язана також і атомізація гро-ва. Ще до приходу до влади тоталітарний рух будується на принципах пре-слушною атомізації своїх членів; спочатку досягається вірність руху, преоб-ладаном зв'язків з рухом над особистими зв'язками, а потім їх повна втрата в поль-зу свого місця в русі. Після встановлення тоталітарного режиму атомізація поширюється на широкі верстви суспільства за допомогою апарату залякування, що включає в себе, крім терору, також і газети, радіо, а проте найпотужніший ефект має розвинена система доносів і кругової поруки, що закріплює таким чином ефект масової тоталітарної пропаганди.
    "В обстановці загальної взаємної підозрілості, коли лояльність ре-жиму вимірюється числом доносів, будь-які особисті зв'язки стають обоюдоопасни-ми. Елементарна обережність вимагає відмови від тісних зв'язків, щоб не ставити близьких людей в такий стан, коли вони ціною порятунку своєї собст-кої життя будуть змушені погубити тебе. В результаті досягається пре-до ладу можлива атомізація суспільства, і будь-яке незгоду з політикою тота-літарного держави [і з тоталітарною ідеєю] або розкол між індивідом і суспільством відразу ж ставить індивіда поза законом. Єдиною позитивною рисою стає безумовна та незмінна відданість Руху з боку кожного його члена. "(Х. Арендт).
    Отже, через суспільно-політичний рух Атомізоване суспільства досягається ефект "злиття з владою" (влада доносу), незважаючи на абсолютну відчуженість людей від неї, і як результат - "народ не мовчить, як у ФЕО-далеких державах минулого, - ні, народ поет, кричить "ура" і аплодує страт. ".
    І сам їм сприяє, додамо.
    Ознаки тоталітарного суспільно-політичного руху наступних щие:
    • мета Руху - встановлення диктатури в будь -якій формі;
    • звернення до сили як головний інструмент для досягнення мети, а звідси - терористичні потенції Руху;
    • неприйняття опозиційних думок, непримиренність до інших партій, рухів;
    • ідея свого особливого призначення


    Терор - логічне продовження тоталітарної пропаганди
    Четвертий ознака - державно організований терор, заснований на постійному і тотальному насильстві. Основою тоталітарного режиму може бути тільки загальна лояльність громадян, у забезпеченні якої терор грає не по-останню роль, представляючи собою логічне продовження тоталітарної пропаган-ди.
    Звернення не до розуму, але до почуттів тоталітарна пропаганда, будучи по суті насильством над духом, підкріплюється фізичним насильством. Подвійний гніт раз-лага особистість, гасить її розумові здібності, залишаючи місце лише майже мимовільним рефлексам ентузіазму і страху.
    Такий тиск з боку держави ліквідує не тільки будь-яку оппозит-цію, а й будь-яку спробу до інакомислення.
    Терор завдав величезних збитків нації, практично знищивши її генофонд: представників інтелігенції, людей науки знищували як відносяться до бур-жуазіі, як "соціально-чужих".
    Дуже точно описав атмосферу державного терору С. Цвейг у вироблена-деніі «Совість проти насильства. Кастеллио проти Кальві »:" Систематично з-вершенствуемий, деспотично здійснюваний державний терор пара-зует волю окремої людини [нічний очікування - а за ким прийшли? А не за мною? - І ніякої спроби до опору], послаблює і підточує всяку заг-ність . Він в'їдається в душі, як виснажлива хвороба, і ... незабаром загальна тру-сост стає йому помічником і притулком, тому що, якщо кожен чув-ствует себе підозрюваним, він починає підозрювати іншого, а боязкі через страх ще й квапливо випереджають накази і заборони свого тирана. ". А можете сміло-лівим може стати практично будь-який - покарання за недонесення закріплено зако-нодательно.
    Економічна автаркія, державне планування і примусових-ний працю в тоталітарній державі
    П'ятий ознака - економічна автаркія за жорсткої регламентації еконо-міки та істотною часткою позаекономічних форм примусу.
    Поява тоталітарних тенденцій у суспільному розвитку було обумовлюються-лено виходом ряду країн з патріархального, феодального стану і включенням їх у нову систему держав з розвиненою економікою. При цьому розвиваються держави вступали в конфлікт з уже розвиненими, займаючи підлегле положе-ние, подібне положення напівколоній. Звідси прагнення до економічної ав-Тарки як запоруки незалежності.
    З точки зору внутрішнього розвитку тоталітарного режиму також требова-лась жорстко регламентована, замкнута на державу економічна структу-ра. Більше того, що стоїть у керівництва угруповання була необхідна така еконо-мічного структура, яка не просто замикалася на державу, але в значних-ної мірою залежала від волі лідерів.
    Ко
         
     
         
    Реферат Банк
     
    Рефераты
     
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

     

     
     
     
      Все права защищены. Reff.net.ua - українські реферати !