Проблеми коректури в умовах нових інформаційних технологій

Людмила Хорева

Коректура - Це, за великим рахунком, мистецтво випускати друковані видання без помилок і помилок, відповідно до тих норм мови та вимогами до видавничої продукції, які склалися на певному історичному етапі.

Літературна форма існування мови закріплена в друкованому слові, а вся історія книги - від рукописної до друкованої - це історія розвитку норм, до становлення яких в прямому сенсі доклали руку ті знавці філології, які з давніх-давен професійно займалися читанням і виправленням переписаних книг. Професія коректора належить до числа найстаріших - ще в книжкових магазинах Стародавнього Риму в 1 столітті н. е.. використовувалися такі фахівці, які працювали за бажанням замовника і за окрему плату.

Сучасний російська мова нормативний волає до того, щоб хтось і в ХХI столітті пильно стояв на сторожі його законів, норм, правил. На жаль, це наша технологічно по-новому організована дійсність призвела суспільство до потреби значно посилити Коректорська пильність.

Масова мовна безграмотність населення, раніше від наших очей прихована зразковою видавничою продукцією (по будь-якій книзі, як за словником, можна було впоратися про написання слова), тепер безсоромно виявляє себе на сторінках газет, журналів, книг, рекламних видань. І прикро усвідомлювати, що цьому почасти сприяє поширення комп'ютерної грамотності. (Хто у нас тільки не набирає тексти!)

Комп'ютер проник в усі сфери нашого життя - і в видавничий процес, модернізований практично на всіх етапах, теж. Комп'ютеризація значно спростила і прискорила шлях, який проходить рукопис у процесі перетворення її у факт друкованої літератури. Прискорення ж видавничих процесів провокує іноді поява на світ кричущих фактів літератури.

До таких відноситься збірник творів краснодарського письменника Олександра Драгомирова "Гравці наживи" (Краснодар: Сов. Кубань, 1996). У випускних даних книги - покладений список видавничих працівників, у тому числі редактор і коректор. Звертають на себе увагу дати: здачі в набір 15 лютого та підписання до друку 8 березня того ж року - всього 3 тижні від моменту початку набору до підписання калік до друку. За цей час 335 сторінок потрібно було набрати, ретельно вичитати - і редактора, і коректора, виправити набір, вивести кальки, зробити звірку, внести виправлення і підписати до друку. Що абсолютно нереально зробити за 3 тижні. Більш правдоподібно те, що видавці обмежилися набором, версткою і виведенням калік - без всяких там чисток і коректура. Та й автор писати щось писав, але читати не читав!

Тест роману, що входить до збірки, набирав непрофесіонал (імовірно, сам автор), тому що на двохстах сторінках кожне речення - кожне! -- починається з абзацу. З таким абзацним поділом роман як внутрішньо організоване літературний твір читачем не сприймається. Але ж автор думав, що, представивши рукопис вже в наборі, надав видавництву послугу. Виходить - ведмежу!

Тільки на перших двох сторінках повісті - 26 помилок і друкарських помилок. Роман рясніє перлами, гідними уваги гумориста, а ми використовуємо їх на заняттях з практичній стилістиці. Ось деякі з них.

Стор. 128. "Ільїн уважно вислухав і порадив запросити декого і інших ".

Стор. "... Бабурін був і сам в останньому зацікавлений, хоча вона і не здавалася далеко красунею ".

Стор. 114. "З першої зустрічі і до цих пір більше того він намагався домогтися успіху ".

Стор. 97. "Вона вийшла в домашніх тапочках Бабуріна та його махровому халаті, загорнутого на високій по-жіночому грудей ".

Стор. 93. "... Коментував фотографії, де він був у вишуканих костюмах і з гордими, зарозумілими, щасливими позами ".

Стор. 137. "Разом з думкою приємно провести час з Ганною він хотів запросити на день народження також старого приятеля ... "

Стор. 90 "Новий сріблястий" Мерседес "стояв поруч під яскравим ліхтарем на стовпі ".

Стор. 144 (вдивитеся в позу героя). "Бабурін став на коліна поруч з Анною, обняв її ноги і цілуючи їх крізь халат, дивлячись в очі, заспокоїв: - Дурна. Чи не говори так ... "Спробуйте цілувати ноги крізь (!) халат і одночасно дивитися в очі! Михайло Задорнов зі своїми спостереженнями над "Підмосковні вечорами "просто" відпочиває "! У нас картинка повиразітельней!

Звичайно, для "Радянської Кубані" таке видання - нонсенс, але воно мало місце бути. І більше того, книга А. Драгомирова, випущена під рубрикою "Російська проза кінця ХХ століття ", виставлена в крайової юнацькій бібліотеці на окремому стенді для знайомства юних читачів з кубанськими письменниками. Сам автор продовжує дарувати її екземпляри своїм молодим колегам. Мабуть, він не мучиться, як Бальзак, що говорив: "Чи уявляєте ви, чи здатні ви собі уявити, які страждання заподіює нам видавець, який недбало випускає в світ книгу, стоівшую ста ночей праці ".

Пройди збірник "Гравці наживи" всі етапи видавничого процесу - і він не виявився б сьогодні зразком редакторського і Коректорська шлюбу. Прискорення процесу видання, економія на штаті коректорів зламали традиційний підхід до кількості коректура: ще в 70-80-і роки книга проходила до 6 коректури, причому виконувалися вони не однією людиною, виправлення вносилися на всіх етапах створення друкованого твору. Зараз у кращому випадку читають 2-3 рази, а верстальники неохоче виправляють помилки набору. Зникла з процесу друкарська коректура, яка не вписується в нього технологічно. Тому зросло навантаження на редакційного та видавничого коректора. Все це позначається на якості.

Завдяки комп'ютера, сучасне видавництво з шкідливих цехів перемістилося в тихі, чисті кабінети. Складачі, верстальники, дизайнери, опанувавши програмами, закладеними в розумні машини, натискаючи в певному алгоритмі кнопки, спостерігають на екрані монітора за народженням книги, газети, візитної картки. Праця кожного з них своєрідний і складний, але без посередника-комп'ютера він сьогодні немислимий. І тільки в роботі коректора останнім писком модернізації залишається шариковая ручка та паста-штрих для замащування. Коректор ХХI століття, як і на зорі друкарства - в XV столітті, озброєний лише власними знаннями, мовними чуттям, увагою, професійними навичками. У його безпосередній роботі комп'ютер займає далеко не перше місце: коректора досить "володіти комп'ютером у термінах "- знати можливості тієї чи іншої програми, що і як називається, щоб припускати, яким чином будуть внесені виправлення. Але всі поважають себе, видавництва, рекламно-видавничі центри, редакційно-видавничі відділи мають у своєму штаті "живого" коректора, незважаючи на його технічну малограмотність, спеціаліста, який без посередників, один на один з текстом, доводить його до досконалості. Коректор іноді доводиться бути і технічним, і літературним, і випускають редактором, так як такі часто в штаті не передбачені, - тобто являти собою істину в останній інстанції.

Але найпарадоксальніше в положенні коректора - ні, не маленька зарплата і покарання рублем, не принцип "Корректор ноги годують" і навіть не приниження значущості його праці на тлі відсутності права на помилку, ні, -- найпарадоксальніше те, що переважна більшість наших коректорів -- самоучки. Це філологи, не в педагогіку, а у видавничу справу повставши. Але адже коректор повинен знати не тільки правила орфографії і пунктуації, а й технічні вимоги до набору і верстці, до найменших нюансів розбиратися з елементами тексту, вміти обробляти більше десятка складних і спеціальних видів текстів, врешті-решт, повинен володіти системою коректурних знаків у їх різноманітному призначення і варіантах.

До професією коректора не готують ні філологічні, ні журналістські факультети та відділення нашого регіону, хоча і ті й інші дають приплив випускників у коректуру. Видавничих факультетів або інших подібних навчальних закладів у нас ні, не дивлячись на те, що розширюється мережа видавничих підприємств вимагає кваліфіковані кадри, і не тільки коректорів.

Довідкова література про редагування і коректури - це бібліографічна рідкість. Коректори-самоучки у роботі спираються на лінгвістичні словники, але останні не відображають всієї специфіки Коректорська праці. А про існування спеціальних довідників інший краснодарський коректор навіть не підозрює.

Підручник по коректурі затребуваний, але його радянське академічне видання мається на нашому місті в 1 примірнику в читальному залі бібліотеки Пушкінській. Виданий у 1977 році, він не відображає сучасного видавничого процесу і вже не може використовуватися за своїм призначенням. У 2001 році в Інституті ім. Россинський вийшло навчальний посібник "Коректура. Теорія та практика" для студентів-журналістів, затверджене в цій якості УМО Міносвіти РФ, але його видання припинилося з технічних причин.

коректура, як і будь-якої професії, потрібно навчати не кустарним способом, а в навчальних закладах державного рівня. Тоді наші друковані видання не будуть являти настільки жалюгідний вигляд в умовах модернізованих видавничих процесів.

Коректура - Консервативна галузь видавничої практики, вона затиснута рамками стандартів і норм літературної мови, але в тому її суть: це служба високої ефективності запису, що реалізує загальну мету - забезпечити адекватне прочитання авторської думки будь-якій людині, носію сучасної російської мови.

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.relga.ru/