ПЕРЕЛІК ДИСЦИПЛІН:
  • Адміністративне право
  • Арбітражний процес
  • Архітектура
  • Астрологія
  • Астрономія
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографії
  • Біологія
  • Біологія і хімія
  • Ботаніка та сільське гос-во
  • Бухгалтерський облік і аудит
  • Валютні відносини
  • Ветеринарія
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геодезія
  • Геологія
  • Етика
  • Держава і право
  • Цивільне право і процес
  • Діловодство
  • Гроші та кредит
  • Природничі науки
  • Журналістика
  • Екологія
  • Видавнича справа та поліграфія
  • Інвестиції
  • Іноземна мова
  • Інформатика
  • Інформатика, програмування
  • Історичні особистості
  • Історія
  • Історія техніки
  • Кибернетика
  • Комунікації і зв'язок
  • Комп'ютерні науки
  • Косметологія
  • Короткий зміст творів
  • Криміналістика
  • Кримінологія
  • Криптология
  • Кулінарія
  • Культура і мистецтво
  • Культурологія
  • Російська література
  • Література і російська мова
  • Логіка
  • Логістика
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина, здоров'я
  • Медичні науки
  • Міжнародне публічне право
  • Міжнародне приватне право
  • Міжнародні відносини
  • Менеджмент
  • Металургія
  • Москвоведение
  • Мовознавство
  • Музика
  • Муніципальне право
  • Податки, оподаткування
  •  
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

         
     
    Древнє російське переказ, ожівшее в казці Пушкіна
         

     

    Культура і мистецтво

    Древнє російське переказ, ожівшее в казці Пушкіна

    Меркулов В. І.

    Кожному російській людині з дитинства знайомі чудові казки Олександра Сергійовича Пушкіна, дивні й дивовижні за своїм сюжетом та літературній склад. Всі вони прекрасні, але однією з найулюбленіших, мабуть, можна назвати "Казку про царя Салтана ". Острів Буян і мудрий цар гвідон, тридцять три богатирі та білочка з золотими горішками - це образи, які стали близькими і рідними, збереглися на все життя. Вони, здається, зачіпають в душі живу пам'ять, приховану в підсвідомої глибині під спудом щоденної метушні і побутових проблем. Знову і знову гортаючи сторінки цієї пушкінської казки, не перестаєш дивуватися її внутрішній красі і глибоким змістом.

    Вважається, що в дитинстві Пушкін почув народні казки від своєї няні Аріни Родіонівну, а згодом створив твори на основі дитячих спогадів. Це не зовсім так. До казок поет звернувся в зрілому віці, коли сформувався його інтерес до давньоруської історії і російському фольклору. Живий міф переплітається в пушкінських казках з живою історією.

    Дослідники не раз робили спроби наблизити "Казку про царя Салтана" до історичних реалій, прагнули перекласти її дію на географічну карту. Але багато хто з них вже звикли до думки, що це майже даремно -- занадто алегоричним здається на перший погляд це пушкінське твір! Літературознавець М.К. Азадовський відзначав, що "дуже важкий питання про джерелах "Казки про царя Салтана" (1). І складність, звичайно, складається не тільки в тому, щоб з'ясувати, до яких джерел звертався безпосередньо Пушкін. Важливо зрозуміти, звідки бере початок сама казкова традиція, що захопила поета.

    Навряд Чи перед нами просто "чарівна дитяча казочка", як необачно висловилася А. Сванидзе (2). Глибина і архаїчність сюжету дозволяють припустити, що в "Казки про царя Салтана" знайшло відображення якесь древнє переказ, почуте Пушкіним. Спробуємо ще раз уважно звернутися до цього твору.

    Восени 1824 Пушкін був засланий в глухе маєтку своєї матері - до Михайлівського. Місцеві жителі, щоправда, називали його інакше. На питання де знаходиться село Михайлівське будь-який з них, швидше за все, здивовано знизав би плечима. Зате легко вказав би Зуєво, яке і відоме нам зараз як те саме село, де проводив довгі місяці посилання Пушкін.

    В Михайлівському Пушкін звернувся до фольклорних матеріалів, і невичерпним народного стала джерелом натхнення для нього няня Аріна Родіонівна (3). Відомо, що з її слів Пушкін записав кілька казкових сюжетів. Першим в його зошити був текст, покладений в основу "Казки про царя Салтана", яка й відкривала цикл пушкінських казок. Пушкін виступив своєрідним провідником народною традицією, поетично утіливши оповіді російської старовини. "Вивчення старовинних пісень, казок, - писав він, - необхідно для досконалого знання властивостей російської мови "(4). Пушкін перший почав вводити в російську літературну мову живу народну мову. У цьому сенсі поет виступив ще й чудовим майстром слова.

    З ранніх років Пушкін виявляв жвавий інтерес до історії. У начерках збереглася його поема "Вадим", задумана як поетичне осмислення легенди про варязькому покликання до Новгорода. Його надихав героїчний образ Олега Віщого, воював і з хозарами, і з візантійцями, і прикував на знак своєї перемоги "щит на воротах Царгорода". В уривках дійшла до нас поема на сюжет історичного перекази про Бове-королевича. І це тільки ті мотиви, в яких поетичний талант Пушкіна звертався до спадщини Київської Русі.

    В Михайлівському Пушкін мучився від нудьги, пив гірку ( "я п'ю один") і писав брату Леву про свій проведення часу (початок листопада 1824 р.): "... Увечері слухаю казки - і винагороджують тим недоліки проклятого свого виховання. Що за краса ці казки! Кожна є поема! "(5). Те ж саме він пізніше написав і Вяземському: "... валяюсь на лежанці і слухаю старі казки та пісні. Вірші не лізуть "(6). Аріна Родіонівна намагалася всіляко скрасити самотність поета, який неодноразово повторював, що "з нею тільки мені не нудно "(7). Одноманітність і хандра вбивали поетичне натхнення, зате Пушкін записував давні північно-російські перекази, що стали в майбутньому початком для його поетичних казок. Недарма сам Пушкін називав свої казки "народними".

    П.І. Бартенев писав: "Аріна Родіонівна майстерно розповідала казки, сипала прислів'ями, приказками, знала народні повір'я і безперечно мала велике вплив на свого вихованця, неістребленное потім ні іноземцями гувернерами, ні вихованням в Царськосільському ліцеї "(8). Однак сестра Пушкіна Ольга Сергіївна якось написала, що саме в Михайлівському поет по-справжньому оцінив рассказчіцкій дар няні.

    Аріна Родіонівна передала Пушкіну ті казки, які побутували у неї на батьківщині. У цьому сенсі багато чого може пояснити її походження. П.В. Анненков зазначав, що "весь казковий російський світ був їй відомий" (9). На російській Півночі, звідки була родом Аріна, століттями зберігалася міфологічна традиція, сходила до Стародавньої Русі. Навіть на рубежі XX століття в північно-російських селах ще пам'ятали оповіді і билини про Київський князівстві і давньоруських богатирів. А в пушкінські часи в народному середовищі зберігалися і більш ранні родові перекази про варязьких і вандальскіх предків (10).

    Російська Північ був історично пов'язаний з областями, розташованими на південно-балтійському узбережжі. Культурні та етнічні контакти Новгорода та Пскова з Прибалтикою були обумовлені географією та існували з найдавніших часів. Останні археологічні дослідження дозволяють вважати, що Ладога була заснована вихідцями з балтійського регіону на початку VIII століття (норманістскіе вчені вважають їх вікінгами-норманами, що історично не виправдано). Пізніше ці колонізатори проникали всередину країни, і дійшли аж до берегів Білого моря. Літописець писав про те, що новгородці відбувалися "від роду варязького".

    Міцні зв'язку між російськими регіонами існували до XII-XIII ст., коли Ваграм, батьківщина варягів в околицях Любека і Ростока, потрапила під владу німецьких завойовників. Росіяни були змушені залишати Прибалтику. Вони відступали через Пруссію в Псков і далі до Новгорода, де їх називали "Виїжджаючи від Прус "або" від Німець ". Багато хто з цих російських переселенців стали родоначальниками прославлених дворянських родів, які тримали кермо влади і в Московським царстві, і пізніше в Російській імперії. До речі від одного з них, "чоловіка чесна" Ратша, вів своє походження і рід Пушкіних.

    Разом з балтійськими переселенцями на російську Північ приходили їхні міфи і сказання. У народі складалася традиція, що зберігалася майже незмінною до часу Пушкіна (та й пізніше вона була помітна). Живий носієм цієї традиції і була няня поета Аріна Родіонівна. Завдяки її чуйному повчанням Пушкін зміг зануритися в чарівний світ північно-російських казок.

    Згідно записи в церковній книзі, Аріна Родіонівна народилася 10 квітня 1758 в селі Ламповий, розташованої в області, що належала колись древньому Новгороду, потім Швеції і потім знову Росії. До Північної війни найближчі предки Аріни, як і багато росіян з тих місць, були фактично шведськими підданими. Вони жили в ізоляції від решти російського світу, дбайливо зберігаючи свої традиції, які не піддавалися чужим впливам і тому зберегли самобутність з того часу, коли вся південна та східна Прибалтика була російської.

    Про самої Аріні Родіонівну та її біографії написано чимало. Її справжнім іменем було Ірина, що підкреслювало північно-російські, поморские коріння. Архангельський історик і краєзнавець І.І. Мосе підказав авторові цих рядків, що тільки помори могли назвати Ірина Ірина. Назва Аріна було її домашнім.

    Мати Ликера Кирилова та батько Родіон Яковлєв мали семеро дітей. Дитиною Аріна значилася кріпак графа Апраксина, але потім її рідне село разом з людьми купив прадід Пушкіна Абрам Ганнібал. І пізніше Аріна потрапила нянею до майбутньому поетові. Вона була грамотна, збереглася її пізніша листування з Пушкіним, який все життя ставився до своєї няні з трепетною повагою.

    Життєвий шлях Аріни Родіонівну показав чудовий приклад життя жінки в згоді з російською традицією. Походять з великої родини-роду, Аріна і сама залишила велике потомство, проживши свої дні з чутливою любов'ю до дітей, яких виховувала за народними звичаями. Вона померла "від старості" влітку 1828 року. Реєстрацію її похорону пізніше знайшли в списках Смоленського кладовища Санкт-Петербурга.

    Пушкінські запису тих казкових сюжетів, що були зроблені в Михайлівському зі слів Аріни Родіонівну, до певного часу залишалися невикористаними, і лише декілька років по тому поет втілив їх у своїй творчості.

    В 1831 робота над "Казкою про царя Салтана" була завершена. При її написанні Пушкін і звернувся до своїх конспективним нотаток, зроблених в посиланням. В основі казки, поза сумнівом, лежало стародавній переказ, що оповідала про острівній державі, що складався з міста-фортеці, яке охоронялося берегової вартою і вело міжнародну торгівлю.

    Сюжет цього пушкінського твори знаходив паралелі в європейському фольклорі, але не випадав і з власне російській традиції всупереч думці деяких літературознавців. Варіант Аріни Родіонівну, щоправда, містив кілька оригінальних особливостей. У записах Пушкіна читаємо:

    "Деякий цар задумав одружитися, але не знайшов до вподоби нікого. Підслухав він одного разу розмова трьох сестер. Старша хвалилася, що держава одним зерном нагодує, друге, що одним шматком сукна одягне, третє, що з першого року народить 33 сина. Цар одружився на менший, і з першої ночі вона зазнала. Цар поїхав воювати. Мачуха його, заздрячи своїй невістці, зважилася її погубити. Після дев'яти місяців цариця благополучно вирішилася 33 хлопчиками, а 34-й вродив дивом - ніжки по коліно срібні, ручки по ліктики золоті, в лобі зірка, в заволік місяць; послали сповістити про те царя. Мачуха затримала гінця по дорозі, напоїла його п'яним, підмінила лист, в якому написала, що цариця дозволила не мишею, не жабою, невідомої тваринки. Цар дуже засмутився, але з тим же гінцем наказав дочекатися приїзду його для вирішення. Мачуха знову підмінила наказ і написала наказ, щоб заготовити дві бочки; одну для 33 царевичів, а іншу для цариці з чудовим сином - і кинути їх у море ..."( 11)

    Таким був початок казки, що послужила основою для написання. Зав'язка казкового сюжету в даному випадку є традиційною - три дівчини сперечаються про те, що зробила б кожна з них, ставши царицею. Цареві полюбилися слова третього дівчини - "коли б я була цариця, я б для батюшки-царя народила богатиря ". У них помітна реальна підгрунтя родового оповіді, які прославляли продовження роду і дітонародження, вважалися пріоритетними в традиційному суспільстві перед іншими "цінностями", бенкетами і пишними нарядами. Цар взяв у дружини ту дівчину, яка найбільше відповідала родовому ідеалу, уявленням про жінці, як про матір і вірній дружині.

    Як і належало, "в ті пори війна була", і цар вирушив у похід, залишивши молоду дружину вдома очікувати приплоду. Але після успішних пологів цариця стає жертвою підступної змови, що прирік її на смерть у морських хвилях, будучи разом з сином заточеною в бочці (до речі цілком звичайний спосіб страти у північних народів). У записі цей сюжет представлений так:

    "Довго плавали цариця з царевичем в засмолену бочці - нарешті, море викинуло їх на землю. Син помітив це. "Матінка ти моя, благослови мене на те, щоб розсипалися обручі, і вийшли б ми на світло ". - Господь благослови тебе, дитятко. - Обручі лопнули, вони вийшли на острів. Син вибрав місце і з благословення матері збудував місто і став у ньому жити та правити "(12).

    Чудеса, які в казці творить царівна Лебідь, - пізній вигадка Пушкіна. У початковому варіанті їх творив сам царевич. Цікаво, що ні в пушкінських записах, ні в російських фольклорних редакціях сюжету казки немає образу царівни Лебеді (13).

    Назва острови Пушкін сприйняв з російської народної традиції - Буян. У давньоруському мовою так іменували високе місце, пагорб, бугор, а також підвищенні, для богослужіння. В "Слові Даниїла Заточника" Буян - це пагорб, гора ( "за буяном' коні паствіті"). Так могли називати і гору на острові, здіймалася серед безодні в морі. У північно-російських говорах Буян також пов'язаний з водою, морем. Напрошується порівняння з сучасним словом "буй", яким позначають сигнальний ліхтарик, що піднімається над водою. В. Даль вказував на те, що в давнину словом Буян називали пристань, торг, височина (14). Подібний зміст слова виражений у ранньому значенні прикметника "буйний" - видатний, яке набувало особисті епітети сміливий, хоробрий, зухвалий. Князь Всеволод, герой "Слова о полку Ігоревім", наприклад, носив військове прізвисько "Буй тур". Виявлення цих архаїчних значень допомагає розгадати глибинний сенс пушкінської міфологеми "острів Буян ". Представляється місто на горі посеред моря, з пристанню і торгом, святилищами та храмами, що підтверджується і рядками Пушкіна.

    В російському фольклорі образ острови-Буяна широко поширений. Багато змови, відбивали язичницьку картину світу, починалися зі слів: "На морі на Окіяне, на острові на Буяні лежить бел-горючий камінь Алатир ... ". Ім'ям цього загадкового каменя скріплялося заклинання.

    Дослідники фольклору давно відзначали, що "камінь Алатир" пов'язаний з Балтійським регіоном. Вказували і на те, що Балтійське море іноді називалося Алатирському морем. Але при цьому вважалося, що легенди про камінь сходять до стародавніх уявленням про бурштині (15). В. Даль також пов'язував слово "алатир -- алабор "з позначенням бурштину (16). Однак можна запропонувати більш близьку аналогію, яка напрошується сама собою.

    В німецької землі Мекленбург лежить острів Рюген, найбільший на Балтійському морі. З стародавньої мови його назва дослівно перекладається як "Ругскій" (то є "Російський"). Донемецкім населенням тут були руси (в германомовних документах їх називали ругамі), яких вважали корінними жителями острова з найдавніших часів. Наприклад, готський історик Йордан писав про війну готовий з ульмеругамі, тобто з "острівними ругамі" (17), - так могли назвати тільки русів з Рюгена і сусідніх островів.

    Після того, як в 1325 році на Рюген обірвалася російська правляча династія, острів потрапив до складу Померанії, а в середині XVII століття відійшов до Швеції. З 1815 за рішенням Віденського конгресу Рюген став належати Прусії (18). За часів Третього Рейху острів був знаменитий курортами нацистського товариства "Сила через радість ", а за часів НДР там розташовувалася радянська військова база.

    Острів Рюген складається з крейдяних порід, порослих буйною рослинністю. Туристи, які приїжджають сюди неодмінно відправляються на екскурсію до величних білим скелі, нависаючим над морем. "Німецька хвиля" якось процитувала слова художниці Гудрун Арнольд: "Ця щедрість, ця первісна міць ландшафту надихає мене знову і знову! Я тому і живу тут, у Засніце, щоб крейдяні скелі були завжди поряд "(19). Природна краса Рюгена і в минулого надихала творців. На початку XIX століття тут працював чудовий живописець Каспар Давид Фрідріх.

    Особливою визначною пам'яткою є крейдяна скеля "Королівський трон" (Konigstuhl), що підноситься над морем на 180 метрів. За старою легендою, щоб підтвердити свій титул і право на владу, майбутній король повинен був з боку моря піднятися від її підніжжя до вершини. Священна біла скеля як би стверджувала своїм непорушним величчю священне право. Пам'ять про "білому камені алатир "збереглася в українській традиції з тих часів.

    Північна край острова Рюген далеко видається в море. Мис зі стрімкими крейдяними кручами ще в давнину отримав назву Аркона, яке дослівно означає "біла гора" (від інд-європ. ar, arya - білий, благородний і кон' -- гора). У давнину на Аркон знаходився храм Святовита, якому приносили дари правителі сусідніх держав і жертвували частину товарів купці.

    Данська хроніст Саксон Граматик писав: "Город Аркона лежить на вершині високої оселя, з півночі, сходу та півдня він огороджений природного захистом ... із західною боку його захищає висока насип на п'ятдесят ліктів ... Посеред міста лежить відкрита площа, на якій височить чудовий дерев'яний храм, шанований не тільки завдяки пишності свого зодчества, але і завдяки величі бога, якому тут був споруджений ідол "(20).

    Арконскій вал висотою більше десяти метрів зберігся до наших днів. Можна уявити, яким величним здавався місто в давнину! Гельмольд називав Аркон "головним містом", столицею острова (21). Культ Святовита тут був настільки сильний, що навіть після хрещення довелося підмінити його вигаданим культом святого Віта. У 1168 Аркон зруйнував датський король Вальдемар I.

    Колись острів носив іншу назву - Руян (або Ружан). На Вендським мовою і сьогодні Рюген позначається словом Rujan, а прикметник рюгенскій - rujansk. Після німецького завоювання і християнізації залишки стародавнього російського населення продовжували жити на острові. Б. Лісін писав про одну мешканці Рюгена, яка носила прізвище Голіцина і померла в 1402 році (22). У різних джерелах згадуються та інші нащадки давньоруського населення острова, які довгий час зберігали російські традиції. До цього дня на Рюген залишилося багато росіян (не просто слов'янських, а саме росіян!) назв - Бесін, Бобін, Грабів, Любко, Медов, Пане, Тишів ... Багато хто з них назавжди зберегли давню зв'язок з культом Святовита - Вітова, Вітт, Вітте (23). А.С. Фамінцин відзначав, що на острові Рюген з того часу збереглося і декілька "святих місць": Swante grad, Swante kam, Swante gore (нині Сванте) і так далі (24). До речі торг в прибережному містечку Вітт поблизу Аркони зобразив на своїй гравюрі біля 1840 року Корнеліус у книзі "Подорожі по Північному та Балтійському морях".

    Пам'ять про давнє російською острові - Руян - зберігалася і після того, як він потрапив під датське і шведське, тобто "німецьке" панування. Вона жила в північно-російської фольклорної традиції, в етнічному середовищі, пов'язаної з російською Прибалтикою. Назва Руян отримало в народі поетичний епітет Буян.

    Порівняння казкового Буяна з реальним Руян-Рюген напрошується і ще однієї важливої деталлю, що потрапила в пушкінський текст з оповіді Аріни Родіонівну. Це сюжет про чудових богатирів, що виходять з моря, щоб оберігати спокій міста і його жителів. У записах Пушкіна читаємо:

    "Тужить царівна про інших своїх дітей. Царевич з її благословення береться їх відшукати ... Він йде до моря, море всколихалося, і вийшли 30 юнаків і з ними старий ". У цьому уривку міститься важливе уточнення - острів охороняють не просто тридцять богатирів, а тридцять братів гвідон (знову вказівка на родової характер перекази!) (25).

    В історичних джерелах можна простежити цікаву паралель до цього казкового сюжету. Згаданий Саксон Граматик писав: "Кожен житель острови [Рюген] обох статей вносив монету для утримання храму [Святовита]. Йому також віддавали третину видобутку і награбованого ... У його розпорядженні були триста коней і стільки ж вершників, які все що добувається насильством і хитрістю вручали верховному жерцеві ... "(26).

    Триста воїнів Святовита були добірною гвардією, на плечах якої лежала священна обов'язок охорони святилища і острови. Взагалі дружина на Русі ніколи не була численною. Навіть у великих князівствах її регулярна чисельність коливалася близько тисячі чоловік, при тому, що професійна дружина була розділена на "старшу" (бояри) і "молодшу" ( "діти боярські"). Належність до зорям була привілеєм, поєднаної з особистою відповідальністю. Під час великих воєн скликали ополчення, що значно додавало війську чисельності.

    Пізніше в Новгороді були відомі триста "золотих поясів" - боярська верхівка, в руках якої була реальна влада. Раді трьохсот "золотих поясів" фактично підпорядковувався і князь, і посадник, і архієпископ. Вони ж вирішували всі найважливіші питання життя Новгорода, які пізніше виносилися на віче.

    Непросто простежити за джерелами, наскільки історичні імена казкових персонажів. Назва царя Пушкін сприйняв у Аріни Родіонівну, перетворивши її "Султана Султанович, турецької государя "у казкового Салтана. Це ім'я, звичайно, є пізнішим вимислом. Можна припустити, що в початковому варіанті стародавнього перекази воно було іншим (родове сказання завжди носить генеалогічний характер і звичайно "пам'ятає" імена). Але в усному перекладенні з покоління в покоління початкове, "історичне" ім'я було втрачено. Так з'явилося ім'я Султан Султанович (або Салтан в пушкінській обробці), що добре поєднується з багатозначною приказкою -- "біля острова Буяна в царство славного Салтана".

    Ця приказка унікальна за своїм історичним значенням. "Мимо острова Буяна "на схід," в царство славного Салтана ", пливуть казкові купці. А в дійсності перед нами опис відомого торгового шляху "з Варяг в Греки", що починається в варязьких землях в околицях Любека і вів до Константинополя. В образі "царства Салтана" можна відчути натяк на Візантійської імперії, яка перебувала з 1453 під владою турецького султана.

    Салтана купці розповідають, що бували "за морем" (вказівка, що в літописах завжди супроводжує згадки варягів). А поетичне "спорідненість" царів (батько-син) при цьому підкреслює зв'язку острова Буяна (Руяна-Рюгена) з Константинополем. Знахідки римських і візантійських речей неодноразово робили на острові археологи.

    Важливо і те, чим торгують казкові купці. Серед товарів хутра ( "торгували соболями, чорно-бурими лисицями "), коні (" торгували кіньми, жеребцями "), булат і прикраси, тобто ті предмети, які традиційно експортувалися з Русі. З часів неоліту Рюген був відомий як важливий торговельний пункт (27).

    Назва Гвідон Пушкін запозичив, як видно, з Сказання про Бове-королевича. Воно широко відоме і в епосі, звернення до якого дозволяє заповнити образ. У Росії Бова-королевич був популярний як персонаж лубочних картинок (28). Однак ще Саксон Граматик переказував переказ про Бове, який був сином російської королеви ринди і правил на Балтиці.

    Легенда про Бове оповідає про "добром короля гвідон", якого обманом повбивав підступний король Додон, який захопив владу в його країні. Цей гвідон правил "у великій державі, у славному місті Антоні" (29). Пізні оповідачі вже не пам'ятали давньої назви "Аркона" і підмінили його більш близьким і зрозумілим - Антон. Важливо, що згадки про Аркон-Антоні в Оповіді про Бове-королевич аж ніяк не фрагментарні, як завжди буває в казках (мовляв, справа була в такому-то царстві, про яке більше нічого не повідомляється). Антон - це стольний місто королівства, навколо якого кипить боротьба за владу. Бова мстить вбивцю свого батька Додону і повертає собі королівський престол.

    Пушкінські "казкові" імена дивним чином відповідають реальним іменам, існував в середньовічній Європі. Свого часу була висловлена версія, що ім'я Гвідон сходить до кельтського друїдичних Гвідд, Говідд (30). Але більш цікава лінгвістична зв'язок імені гвідон з ім'ям Вітт (від півн. Wit, Wiett - Білий, світлий, зі світлим волоссям). Цікаво, що французьке Vitte відбувається від давньогерманської Guitte ( "що живе в лісі") (31). Ймовірно, пов'язано воно і з ім'ям Святовит, якраз після хрещення ім'я замінив його християнського святого писалося Saint Vitus.

    Хронист другої половини X століття Ріхер Реймський називав трьох гвідон (Відонов), серед яких були два єпископи і граф (32). Паралелі з ранньосередньовічної Францією тут навряд чи випадкові. А.Г. Кузьмін прямо пов'язував назву графства Реймс з ім'ям "Русь", яке з часів Великого переселення народів було поширена по всій Європі (33). Розсіяні групи русів (відомі під назвами Ругова, рутенів, рузов і т.д.) тривалий час зберігалися в різних частинах європейського континенту - від Подунав'я до французької Нормандії. Наголошувалося, що у французькому епосі діє багато "русских" герцогів і графів, які або воюють проти Карла Великого, або входять до його оточення (34).

    До образу Додона Пушкін пізніше звернувся до "Казки про золотого півника". У зв'язку з цим, історик Єгор Классен відзначав, що перекази "про Бове-королевич і царя Додоні містять в собі історичне ставлення "(35). Він вважав Додона королем варягів, який воював на боці Карла Великого і загинув, ймовірно, від руки підіслані вбивці. До жаль, Классен не вказав посилання на конкретні генеалогічні джерела.

    Наведені свідоцтва дозволяють повною мірою переосмислити те значення "Казки про царя Салтана ", яке вона має для російської культури. А воно незрівнянно велике! Нехай Пушкін і змінив деякі деталі, додав частку поетичного вигадки, але він зберіг незмінною основу древнього російського перекази. На жаль, у наші дні навряд чи можна почути і записати щось подібне в вимираючих селах. Історична пам'ять нашого народу згасає з кожним роком. І пушкінські казки оживляють її, відроджує гордість за рідне минуле.

    Давньоруське спадщину доводиться відновлювати майже по крихтах. Особливо якщо мова заходить про часи, більш древніх, ніж ті, про які повідомляють літописи. І звернення до витоків неодмінно приводить нас на Балтику, де в давнину правили могутні російські королі. Там народжувалися наші міфи і оповіді, там народжувався сам російський народ.

    Список літератури

    1. Азадовський М.К. Джерела казок Пушкіна// Временник пушкінської комісії. 1936. Ч. 1. - С. 150.

    2. Сванидзе А. Сказка - ложь, да в ней намек ...// Знание-сила. 2000 № 11. - С. 98.

    3. Азадовський М.К. Пушкін і фольклор// Временник Пушкінської комісії. № 3. -- М.-Л., 1937. - С. 154.

    4. Пушкін А.С. Твори в трьох томах. Т. III. - М., 1986. - С. 467.

    5. Пушкін А.С. Повне зібрання творів в 10-ти томах. Т. X. - М.-Л., 1949. - С. 108.

    6. Там же. - С. 119.

    7. Вересаєв В. Пушкин в жизни. Т. 1. - М., 1936. - С. 258, 259.

    8. Бартенев П.І. Рід і дитинство Пушкіна// Про Пушкіна. - М., 1992. - С. 57.

    9. Анненков П.В. Матеріали для біографії Пушкіна// Соч. Пушкіна. Т. I. - СПб., 1855. - С. 4.

    10. Сказання Великого Новгорода, записані Олександром Артиновим. Сост. Ю.К. Бегунов. - М., 2000.

    11. Пушкін А.С. Повне зібрання творів в 10-ти томах. Т. III. - М.-Л., 1949. -- С. 456.

    12. Там же. - С. 456-457.

    13. Азадовський М.К. Джерела казок Пушкіна// Временник пушкінської комісії. 1936. Ч. 1. - С. 154.

    14. Даль В. Тлумачний словник живої мови. Т. I. - М., 1994. - С. 138.

    15. Міфологічний словник. - М., 1992. - С. 28-29.

    16. Даль В. Указ. соч. - С. 9.

    17. Йордан. Про походження та діяння гетів. - СПб., 2001. - Прим. 59, 64.

    18. Wendler O. Geschichte Rugens. -- Bergen u. Sassnitz auf Rugen, 1895.

    19. Див на сайті в мережі Інтернет: http://dw-world.de Репортаж від 26.05.2002.

    20. Saxo Grammaticus. Gesta Danorum. - Copenhagen, 1931. - P. 466.

    21. Гельмольд. Слов'янська хроніка. - М., 1963. - С. 238.

    22. Лісін Б. Звідки родом Рюрик?// Літературна Росія, № 5 від 5 лютого 1988. -- С. 22.

    23. ADAC Reisefuhrer Rugen. Hiddensee Stralsund. - Munchen, 2003.

    24. Фамінцин А.С. Божества древніх слов'ян. - СПб., 1995. - С. 138.

    25. Пушкін А.С. Повне зібрання творів в 10-ти томах. Т. III. - М.-Л., 1949. - С. 457.

    26. Saxo Grammaticus. Gesta Danorum. - Copenhagen, 1931. - P. 467.

    27. Шрадер О. Індоєвропейці. - М., 2003. - С. 83.

    28. Наприклад, див: Казка про хороброго, славному і могутньому витязі і богатиря Бове. У кн.: Ровинський Д. Російські народні картинки. Кн. 1 - СПб., 1881. - С. 83.

    29. Казка про Бове Королевич/Перекладення С. Сметаніна. - Сургут, 1999.

    30. Фадєєва Т.М. Античні і кельтські витоки "Казки про царя Салтана ..."// Петербурзький реріхівські збірник. Вип. IV. - СПб., 2001. - С. 9, 12. Стаття, в цілому, непереконлива і слабка.

    31. Довідник особистих імен народів РСФСР/Под ред. А.В. Суперанской. - М., 1987.

    32. Ріхер Реймський. Історія. - М., 1997. - С. 53, 65, 72, 79, 80, 85, 96, 147, 148, 158, 162, 166.

    33. Кузьмін О.Г. Падіння Перуна. Становлення християнства на Русі. - М., 1988. - С. 130.

    34. Там же. - С. 144.

    35. Классен Е. Нові матеріали для найдавнішої історії слов'ян взагалі і слов'яно-русів до рюриківську часу особливо з легким нарисом історії русів до різдва Христового. - М., 1854. - С. 17.

         
     
         
    Реферат Банк
     
    Рефераты
     
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

     

     
     
     
      Все права защищены. Reff.net.ua - українські реферати !