Співвітчизники: ліцеїст і директор

А. І. Беленкова

В історичному архіві Естонії м. Тарту в фонді родини Бергом дбайливо збережені 10 листів Е.А. Енгельгардта, написаних ним в період з 1816 по 1820 рік. Адресовані вони мадам Вільгельміна де Берг і відіслані з Царського Села в Дерпт. Перше лист датований 20 червня 1816, коли в Ліцеї ще навчався А.С. Пушкін і ліфляндци В. Кюхельбекер, А. Горчаков, сини прибалтійських німців: А. Дельвіг, К. Данзас і М. Корф, яким залишився рік навчання до щасливого дня випуску. Три місяці пробув на посаді директора, Е.А. Енгельгардт писав: «Прошу зробити мені, як старого шкільного товариша, [1] послугу говорити ... скрізь, щоб мені надсилали багато дуже молодих кандидатів. У цих ще те перевагу, що вони можуть вступити відразу до ліцею, де їх виховання нічого не варто батькам. Прийміть мої запевнення у високій повазі до Вас, маю честь бути вашим покірним слугою »Г. Енгельгардт [2].

Цей «Призов» початківця директора був почутий: з першого набору в 1811 році і до останнього, у 1917, кожен третій-четвертий ліцеїст був вихідцем з Прибалтики. Документи представлені родиною в термін, і наступне лист адресовано матері повноправного пансіонер з Ліфляндії Олександра Берга (Олександр фон Фрідріх Георг): «Ласкаво просимо, моя вельмишановна подруга, Вашому маленькому вихованцеві, і я буду щиро радий, якщо Ви з часом побачите, що ми Ваше довіра дійсно заслужили. За добру волю і старанність з мого боку і з боку моїх співробітників я ручаюсь »[3]. «Маленькому вихованцеві» до цього часу 13 років. Це кмітливий, допитливий і цілком самостійний підліток, який має бажання вчитися. «Співробітниками», про які пише Єгор Антонович, були багато хто з тих, хто вчив О. Пушкіна та його друзів: А.П. Куніцин, ким «чиста лампада возжена », блискучий знавець античної літератури Н.Ф. Кошанскій, математик-ерудит Я.І. Карцев, строгий і вимогливий вчитель історії І.К. Кайдани, один з улюблених ліцеїстами професорів - І.П. Шульгін, справедливий, делікатний і скромний П.Є. Георгіївський. Слова про шанувальників з 30-річним «стажем» говорять про те, що пані Вільгельміну він знає з 13 років, тобто сім'ї Ермес і Енгельгардт були дружні між собою і знайомі ще з часу життя Енгельгардтів в Ризі. Новоявлений вихованець часу даремно не втрачав: в Петербурзі старший брат знайшов йому вчителів, і хлопчик освоював російська мова дуже швидко. Листування з будинком була регулярною. В архіві Бергом кілька тисяч сторінок листів дітей батькам, батьків - дітям. Олександр писав додому часто, повідомляючи про своє навчання і дуже обережно - про успіхи, а вони були в наявності. Якщо діти з Ліфляндська сімей Вейсса і Гельмерсенов були забрані батьками вже через рік після початку навчання, так як труднощі з російською мовою здалися нездоланними, то Олександр собі поблажок не давав. У листі мамі він повідомляв: «Порусскому я продовжую мої приватні уроки. Я повинен вчителю декламувати вірш, потім викладати його в прозі. Після цього роблю переклади з німецької на російську ... Повернувшись до своєї кімнати, займаюся сам ... »[4]. Як тут не згадати вірші майже ровесника - А.С. Пушкіна:

Всі тихо в похмурій келії: Засувка на дверях, Молчанье, ворог веселий, І нудьга на часах! ... [5].

Можливо, не так безнадійно, але дуже сумно описував перші дні важкої навчання початківець пансіонер. У свою чергу, Е.А. Енгельгардт не забував відправляти листи - звіти в Дерпт: «Коли Ви, вельмишановна подруга, довірили мені Вашого спадкоємця і доручили дати йому необхідні приватні уроки ... я тут же організував їх. Він [Олександр] вчить російську мову до втрати свідомості ... Я задоволений його ретельністю і поведінкою і не можу його нічим дорікнути, крім віку, що тисне і на нього, і на нас »... [6].

Це лист директор відправив 20 вересня 1817, а рівно через місяць, 21 жовтня, в «Короткої відомості про стан Ліцею» у відділі «Події» зазначено, що Ліцей відвідали нещодавно випущені з нього A. Пушкін, І. Пущин, І. Малиновський, B. Кюхельбекер, В. Вольховського та інші першокурсники [7]. Дуже можливо, що юний пансіонер зустрів цю компанію молодих людей, представників єдиною і неподільною «ліцейського республіки». Скільки захоплення і ... заздрості було в очах тих, хто вчився в Ліцеї і пансіоні! Не міг допитливий Олександр Берг не помітити свого тезку - молодого поета Пушкіна, хазяйськи розгулює алеями парку, що прилетів на час «в ліцейський куточок всесильної приємним мрією »[8]. Розважливий і виконавчий Саша (так називала в листах мама свого сина) поки йшов тими ж життєвими стежками, що і О. Пушкін. У листах додому Олександр Берг прописує літери російського алфавіту, вихваляючись успіхами, ділиться враженнями. Іноді це розповідь про події, які виглядають кумедно зі сторони, хоча дорослі вкладають у них так багато своєї звичної серйозності: «Кілька днів тому був тут міністр Козодавлев ... [9]. Він прибув, коли учень у нашому класі доводила біля дошки теорему, але, почувши про приїзд міністра, вчитель одразу викликав іншого, кращого учня, щоб у разі питань той зміг відповісти на них. Однак міністр ні про не запитав він, і пішов »[10]. Вихованець кмітливий і спостережливий: його іронію викликав переляк вчителя перед начальством і боязнь зробити погане враження. Насмішка змінюється більш важливим для Олександра повідомленням: сьогодні, 13 січня, день його народження, тому іменинника чекає сюрприз, який готують йому товариші по навчанню. Це давня традиція, що зберігається ліцеїстами: для що став на рік старший від Олександра Берга будуть грати складену в його честь комедію. Відомо, що ліцеїст О. Пушкін в будинку Е.А. Енгельгардта зустрів люб'язно, дотепну, вельми привабливу молоду вдову Марію Сміт і почав доглядати за нею. Спочатку все виглядало безневинно. Молоді люди обмінялися модними куплетами на загальну тему «майбутнього побачення». З листів Олександра Берга ясно, що він часто бував у гостях у мадам Сміт, тобто «пушкінські місця »освоював з успіхом. Повідомляючи мамі про відвідини будинку мадам Сміт, він додає: «тільки не треба про це писати Енгельгардта». Єгор Антонович, так і не дізнавшись про маленьких таємниці учня, писав у Дерпт: «Справи Вашого сина йдуть добре і краще, ніж я очікував при його віці та з огляду на звичку жити вдома та в свободі. Він підкоряється нашому порядку, тому що усвідомлює, що цей порядок хороший і потрібен, ... листопада настійно прошу сказати його брата, щоб він не брав його на канікули в Петербург »[11]. Брат, який живе в Петербурзі, - це 23-річний Федір (Фрідріх Вільгельм Ремберт), свого часу залишив Дерптський університет заради участі у військових подіях 1812 року. За сміливий перехід з військом у брід через Віслу він отримав чин поручика особисто від Олександра I. Як міг дорослішаючої молодший Берг не дивитися з захопленням на старшого?

Енгельгардта стало відомо, що Федір Берг - найкращий друг А. А. Бобринського, в будинок якого, в кінці Галерної вулиці, і їздив Олександр із братом. До речі, в цьому будинку не раз буватиме О. Пушкін. Знову можливість зустрічі! Документальних підтверджень цьому немає, але вже дуже часто дороги двох Александров перетиналися, і зустрічі не могли не відбутися. Повернувшись від брата з Петербурга в Царське Село, Олександр отримав мамине лист з повідомленням про смерть друга сім'ї Берген -- Барклая де Толлі. Це ім'я, що так часто згадується в листах ліцеїста В. Кюхельбекера, які він писав матері в Дерпт, зустрічаємо і в посланнях Олександра Берга.

Наступні «Відпускні дні» Олександр знову проводить з братом і А. Бобринським. Історію сім'ї Бобринських він знав ще в Ліфляндії. Замок Оберпален, де Олександр бував разом з батьками, Катерина П купила для свого незаконнонародженого сина Олексія Бобринського, батьком якого був Григорій Орлов. Олександр рад чергового нагоди відвідати відомі будинки Петербурга, побувати з братом і його одним у розкішних салонах, але в березні 1820 в Дерпт приходить таке сумне повідомлення: «... в неділю мене в Петербург не відпустять, тому що я на Різдво спізнився. Я буду займатися щоденно по кілька годин ... »[12] Директор мав рацію, а виконавчий пансіонер намагається загладити свою провину, і, мабуть світ був відновлений, тому що незабаром Саша пише: «Енгельгардт передає Вам привіт. Коли я буду знову в Ліфляндії, то привезу йому пряники, які він дуже любить ... »[13]. Виявляється, і у Єгора Антоновича є «Слабкості».

Директор вмів «розгледіти» своїх підопічних: добре відомі характеристики, дані їм О. Пушкіну та його товаришам ліцеї, в яких Енгельгардт вміло помітив багато чого у своїх вихованців. Про уродженця м. Гапсаль (Хаапсалу) А. Горчакова він писав: «витканий з тонкої духовної матерії, він легко засвоїв багато і почуває себе паном там, куди багато хто ще з працею прагнуть ... намагається у всьому знайти підтримку своєму марнославству »[14]. Що жив у містечку Авінорм (Авінурме), до Ліцею який навчався в м. Верро (Виру), В. Кюхельбекер охарактеризовано був такий: «має багато таланту, багато старанності, багато серця і багато почуттів, ... вірна невинна душа »[15]. Для А.С. Пушкіна він «брат рідний по музи, по доль ». Про сина прибалтійського німця, А. Дельвіг, так любівшем давньогрецьку літературу, Енгельгардт писав: «Коли Прометей вдихнув душу в ту глину, з якої він його зробив, небесна іскра була вже кілька остигнула, так як вона тільки час від часу спалахує в Дельвіг жалюгідним поетичним вогнем, ... але в російській літературі він, мабуть, найбільш освічена. »[16]. Вихованцям подальших випусків таких яскравих характеристик директор не давав, тим більше можна порадіти за А. Берга, про який досить часто висловлював свою думку Єгор Антонович. З Царського Села - в Дерпт: «Мене щиро порадувало, що Ви залишились задоволені Вашим сином. Це наша нагорода, яку ми отримуємо за свою приємну, але і важку роботу ... Можете бути впевненою, що ми не втрачає нічого, що може служити формуванню порядних людей і корисних громадян. Це завжди наша мета, до якої ми cmpeмuмcя ... »[17]. Листи з Царського Села наповнені не тільки повідомленнями про справи навчальних. Тут багато житейських, повсякденних подробиць, на зразок тих, що надсилати в оплату за пансіон треба тільки нові банкноти, так як старі Е. Енгельгардт не приймає. Чудово описано отримання посилки: «прийшов дядько з Сангасте приніс передані Вами яблука і горіхи. Я ледве встиг відкрити скриньку, як кімната наповнилася товаришами, які мене привітали з отриманням посилки. Близько 25 яблук я виклав на стіл, але якби я і сотні виклав, то їх би у чверть години не стало. Я вам за них дякую, як і мої товариші, які зраділи не менше, ніж я можливості внести розмаїтість у своє харчування »[18].

Ні тіні жалю про вмить зниклих гостинця, але і в почутті гумору Олександру не відмовиш. Поняття товариства, щирої дружби серед вихованців, залишилися поза сім'єю, не покинули Ліцей разом з пішли у доросле життя 1-м курсом. Не відставав у вмінні пожартувати і вимогливий Єгор Антонович, який не зміг поїхати на морські купання в Ревель, але відправив туди своє сімейство: «Два дні тому моя частина будинку повернулася з Ревеля зі своїми курчатами. Морські ванни виявилися дуже корисними. Хоча дружина моя зараз, без жодного сумніву, є жінкою, яка помилася, вона, звичайно, не може зрівнятися з Вами. Але ми задоволені і меншим ...»[ 19]. Однак час ^ навчання неухильно йшло до завершення. Перед 17-річним Олександром Бергом встав вибір-громадянська або військова служба? Мати мудро залишила це важливе рішення за сином. А. Берг обрав цивільну службу.

Незадовго до закінчення навчання він відсилає в Дерпт братові Астафей переписаний уривок з нещодавно вийшла поеми А. С. Пушкіна "Руслан і Людмила». Написано весь лист на російською мовою, а не на більш звичному німецькою. За листа ясно - заняття в пансіоні пішли про запас. 9 липня 1821 для Олександра Берга та інших випускників звучали такі знайомі кожному ліцеїсти слова «Прощальна пісні» А. Дельвіга: Ми не забудемо настанов, Пл ваших дослідів і дум, І думка про них, як якийсь геній, Недосвідчений підтримає розум.

похвальний лист за № 51 [20] дбайливо збережений в архіві родини Берг, яка була і в Надалі пов'язана з ліцеєм. Ліцейські документи сім'ї Берг, листування ліцеїстів з батьками, друзями і родичами зберігаються в Історичному архіві Естонії. Ця спадщина є важливим джерелом для вивчення історико-культурного феномена Царськосельського ліцею і доль Ліфляндська сімейств в їх зв'язку з російською культурою.

Примітки

1. Е. Енгельгардт народився в 1775 році в Ризі, в дитячі роки жив у Ліфляндії, виховувався в приватному пансіоні, де, ймовірно, якийсь час провела і Вільгельміна фон Ермес, в заміжжі Берг.

2. Г. Енгельгардт (ініціал Г., а не звичні для нас Е.А. пояснюється повним ім'ям Енгельгардта: Георг Рейнгольд Густав. Листи Е.А. Енгельгардта, оригінали яких зберігаються в Історичному архіві Естонії (далі-ІАЕ), написані на німецькою мовою. На прохання автора статті листи були переведені на російську мову Головою Пушкінського товариства Німеччини професором Рольфом-Дітріхом Кайлі, автором чудового перекладу на німецьку мову «Євгенія Онєгіна» О. С. Пушкіна. За цей переклад пан Кайлі нагороджений Російським фондом культури. Російською мовою листа Е. Енгельгардта та А. Берга друкуються вперше.

3. Лист від 25.04.1817, Ф. 1874-1-44-89.

4. ІАЕ. Ф. 1874-1-39-3.

5. Повна. зібр. соч. А.С. Пушкіна в 16 томах. АН СРСР. 1937-1949 р. Т. 1. С. 41.

6. ІАЕ. Ф. 1874-1 -44-100.

7. Першокурсники - ліцеїсти першого випуску закінчили Ліцей називали по порядковий номер випуску.

8. Повна. зібр. соч. А.С. Пушкіна в 16 томах. АН СРСР. 1937-1949 р. Т.1. С. 262.

9. О.П. Козодавлев (1754-1819) з 1811 р. був міністром внутрішніх справ.

10. ІАЕ. Ф. 1874-1-39-4.

11. ІАЕ. Ф. 1874-1-44-94.

12. ІАЕ. Ф. 1874-1-39-45.

13. ІАЕ. 1874-1-39-23.

14. «Щось про вихованців старшого відділення Ліцею»// Пушкін. Дослідження та матеріали. М-Л: АНІРЛІ, 1960. Т. Ш. С. 350.

15. Там же. С. 354.

16. Там же. С. 352.

17. ІАЕ. 1874-1-44-101.

18. ІАЕ. 1974-1-39-29.

19. ІАЕ. 1874-1-44-102.

20. ІАЕ. 1874-1-977.

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.yspu.yar.ru