ПЕРЕЛІК ДИСЦИПЛІН:
  • Адміністративне право
  • Арбітражний процес
  • Архітектура
  • Астрологія
  • Астрономія
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографії
  • Біологія
  • Біологія і хімія
  • Ботаніка та сільське гос-во
  • Бухгалтерський облік і аудит
  • Валютні відносини
  • Ветеринарія
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геодезія
  • Геологія
  • Етика
  • Держава і право
  • Цивільне право і процес
  • Діловодство
  • Гроші та кредит
  • Природничі науки
  • Журналістика
  • Екологія
  • Видавнича справа та поліграфія
  • Інвестиції
  • Іноземна мова
  • Інформатика
  • Інформатика, програмування
  • Історичні особистості
  • Історія
  • Історія техніки
  • Кибернетика
  • Комунікації і зв'язок
  • Комп'ютерні науки
  • Косметологія
  • Короткий зміст творів
  • Криміналістика
  • Кримінологія
  • Криптология
  • Кулінарія
  • Культура і мистецтво
  • Культурологія
  • Російська література
  • Література і російська мова
  • Логіка
  • Логістика
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина, здоров'я
  • Медичні науки
  • Міжнародне публічне право
  • Міжнародне приватне право
  • Міжнародні відносини
  • Менеджмент
  • Металургія
  • Москвоведение
  • Мовознавство
  • Музика
  • Муніципальне право
  • Податки, оподаткування
  •  
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

         
     
    Культура як предмет дослідження
         

     

    Культура і мистецтво
    - 2 -

    У широкому розумінні культура - це сукупність проявів жиз-
    ні, досягнень і творчості окремих людей, народів і всього чоло-
    вечества. Однак таке визначення не багато могло б дати, напри-
    заходів, інопланетянину для розуміння сенсу цього слова. Ну і Бог з
    ними, з інопланетянами - наше завдання інша. Куди краще інше оп-
    ределеніе, дане французьким культурологом де Бенуа: "Культура -
    це специфіка людської діяльності, це те, що характеризує
    людину як вид. Марні пошуки людини до культури, саме появ-
    ня його на арені природної історії слід розглядати як
    культурний феномен ".
    Розглядаючи будь-яку культуру, не можна вирвати її з того
    контексту часу і простору, в якому вона існує. В
    минулому столітті культурологи вважали, що можна говорити тільки про
    одній культурі, яка уособлює конкретні стадії єдиного ду-
    ховного процесу, так би мовити, "культурну Ліствиця". З цієї точки
    зору всі патріархальні (а тим більше матріархальні) культури
    класифікувалися в рамках єдиного первісно-общинного ладу і
    однозначно оцінювалися як примітивні, тобто підлягають (за
    відомому витонченому терміну) прогрессорской діяльності.
    Проте в тому ж столітті виникла протилежна думка - що
    ці культури насправді мають принципові відмінності, вони пре-
    ладу самобутні, і не мають між собою нічого спільного. Тоді-то
    і народилася культурологія як наука про унікальність і несхожості
    культур.


    - 3 -

    Культурологія розглядає свій предмет всередині пространс-
    ничих-часового континууму, що володіє культурно-історичним
    єдністю. Такий сенс культурологи вкладають у слово "еон". Ін-
    цікавих первинне значення цього слова: греки іменували їм
    дуже тривалий період у розвитку світу. Протягом цього періоду
    точка рівнодіюча проходить через весь зодіак - це рівно двадцяти-
    цать шість тисяч років! Гностики називали цим словом божественні
    сили, які виходять від Абсолюту. Містичний шлейф смислів огортає
    це культурологічне поняття.
    Візьмемо, наприклад, поняття "Західна Європа". Один із самих
    цікавих культурологів А.Дж.Тойнбі присвоює Західній Європі
    статус цивілізації, що для нього означає не просто цілісність
    географічну, історичну, загальний генезис і історію, але звичайно
    ж все це в неподільної злитості - єдиний світ, в якому люди
    здатні зрозуміти один одного. Загальна культура якраз і означає віз-
    ливість взаєморозуміння, коли в слова і вчинки вкладається
    зрозумілий і загальний для носіїв цієї культури сенс, тобто при-
    присутність культурної ідентичності. Західна Європа, яка народилася з
    розрізнених колоній Римської імперії перших століть нашої ери, ранку-
    тівшей свою минулу могутність і дісталася готтскім завойовникам,
    що стала єдиною завдяки Карлу Великому і Святої Матері Римської
    Церкви, ввібрала в себе спадщину еллінської культури та породжену
    Сходом, але не прижився там християнську релігію. Народилися з-
    вершенно нові нації та мови, а головне - люди з абсолютно новим


    - 4 -

    самосвідомістю.
    На думку Фрідріха Ніцше, яке підтримує і Ясперс,
    Християнство стало кризою античної культури. "Християнство по-
    губило жнива античної культури ", - говорить Ніцше. Він вважає, що
    християнство зруйнувало будь-яку істину, якою людина жила раніше, і
    перш за все трагічне світовідчуття досократичній греків. Ви-
    тиснення діонісійського початку аполлонічного, яке завершилося
    після Сократа і підготувало грунт для насадження нового хрістіанс-
    кого світового порядку, в основі якого лежать, на думку Ніцше, чисті
    фікції: моральний світопорядок, безсмертя, гріх, милість, викуплю-
    ня ... Мрак і нудьга, осяює вогнищами інквізиції, запанували
    аж до епохи Відродження, коли була зроблена спроба Еман-
    сіпаціі античного духу і його злиття з християнством. Результатом
    Ренесансу з'явився вельми значний культурний підйом, який
    характеризують хоча б такі імена, як Леонардо Да Вінчі, Каравад-
    жо, Рафаель Санті, Мікеланджело ... Люди не просто поверталися до
    культурі античних предків, вони змогли по-новому поглянути на світ і
    на себе самих. У картинах епохи Відродження не просто античні ал-
    легоріі, в них є і свобода, і трагедія, і міф. І звичайно ж,
    великим завоюванням епохи Ренесансу виявилося відтискування з пози-
    ції абсолютного панування розумом і душею Римської Католицької
    Церкви.
    Велику роль у розвитку європейської самосвідомості зіграла,
    звичайно ж, Реформація. Хоча протестантизм не був сприйнятий повсе-


    - 5 -

    місцево у всій Європі, і що вирували в зв'язку з цим війни поставили
    її на межу розколу, виявилося, тим не менше, що глибина внутрен-
    нього єдності європейців значно більше, ніж релігійні протидії
    речія між ними. Релігійний розкол Європі вдалося пережити і ос-
    таться єдиною. Встановилася нова ієрархія цінностей, католицизм
    більше не був останньою інстанцією серед притулків європейської
    душі.
    Завдяки Локку, Юму і Декарту пізнання світу вийшло на новий
    рівень - народилася наука. Незважаючи на опір Паскаля і не-
    яких інших, розвиток світської думки і взагалі світського образу
    життя було вже не зупинити. Зусилля просвітителів по емансипації
    суспільної свідомості привели до остаточного усунення церкви
    від управління суспільною свідомістю. У результаті промислового
    перевороту, який вкупі з усіма вищезгаданими подіями XVII
    - XVIII століть виявився одним з аспектів революції у свідомості ев-
    ропейца на перше місце в ієрархії його цінностей виходять економі-
    ний успіх, ідеї прогресу, і рівності можливостей для всіх.
    Звичайно ж, ці цінності для людини Сходу або хоча б ан-
    тічності просто смішні, і поява генія Ніцше, картає, при-
    землення і мертвотно нудьгу буржуазного самосвідомості європейців
    - Стало першим наскільки прекрасною, настільки ж і невдалою спробою
    змінити шляху розвитку європейської культури. Повною мірою злидні
    сучасного європейського духу демонструє XX століття, коли, в ре-
    док двох світових воєн і подальшої Холодної Європа покірно


    - 6 -

    слід в руслі тієї концепції життя, яка нав'язана їй через
    океану. Дивно, але, наприклад, філософія екзистенціалізму,
    як і ніцшеанство, не знаходить відгуку в серцях європейців і являв-
    ється лише об'єктом культурологічних і філософських дисертацій.
    Епохальної для культурології як науки з'явилася робота
    О. Шпенглера "Занепад Європи". Вона цікава як ідеологічно, так і
    методологічно. На прикладі західноєвропейської цивілізації Шпенг-
    лер розглядає феномен кризи в культурі. Загибель Заходу стано-
    вітся для нього темою, яка містить в собі всі філософські
    питання буття. Криза культури представляє, на думку Шпенглера,
    принципову проблему цивілізації. "Цивілізація є завершення.
    Вона слідує за культурою, як стало за становленням, як смерть
    за життям, як задубіння за розвитком, як духовна старість і
    кам'яне і окаменяющій світове місто за пануванням землі та дитяч-
    твом душі, що одержали вираз, наприклад, в доричному і готи-
    зації стилях. Вона невідворотний кінець: до неї приходять з необхід-
    Замостя всі культури ". У такому випадку криза культури - це просте
    входження її процвітання в завершальну стадію. Приклад - римське
    завершення культури античного світу. "Бездушні, без будь-якої спосіб-
    ності до філософії або мистецтва, з тваринами інстинктами, з исклю-
    ве гонитвою за матеріальним успіхом, римляни стоять на межі-
    це між еллінської культурою і нічим ". Простий заміною в цьому
    висловленні слів "римляни" і "еллінської" на "американці" і "ев-
    ропейской "ми отримуємо опис сьогоднішньої ситуації.


    - 7 -

    У такому положенні справ немає нічого трагічного, тому що кожна
    культура досягає свого завершення і епоха процвітання змінюється
    закостеніння. Сила культури надломлюється і вона стає ціві-
    лізація, причому в такому стані може прибувати дуже дуже
    довго. На заваді цьому не можна, бо це спонтанний і природний
    процес, проте, як вважав Шпенглер, вперше в історії цей про-
    процес може бути усвідомлена. Усвідомлення феномена культурного кризи і
    критичне до нього відношення дозволило б, як припускав Шпенг-
    лер, передбачити, який шлях на цей раз обере доля для культу-
    ри.
    Інакше розглядає культуру і цивілізацію А.Дж.Тойнбі, для
    якого цивілізація - це не мертва, але цілком розвинена культу-
    ра. Найбільш цікавими аспектами його концепції розвитку цівілі-
    зацій є поняття "виклик-і-відповідь" як основна рушійна сила
    цього розвитку, а також те, як він порівнює зовсім, здавалося
    б, різні і не мають історичного загального цивілізації, нап-
    Ример Спарту і турків-мамлюків. Виявляється, розвиток будь-якої цівілі-
    зації відбувається в умовах зовнішнього стосовно культури дав-
    лення. Доля ж цивілізації залежить від того, чи буде знайдений
    адекватна відповідь на такий виклик. Знайдений відповідь забезпечує
    підйом, але якщо за ним не слід нового виклику або цивілізація
    виявляється до нього не готової, то слід надлом і загибель.
    Так відбулося в долі Спарти, що, знайшовши відповідь на воєнні-
    ний виклик всій Греції і Персії, виявилася безсилою перед викликом


    - 8 -

    мирного життя і була проковтну землеробської і торгової культу-
    рій Афін. Аналогічний випадок він спостерігає і в воєнізованої
    Туреччини. У такий спосіб Тойнбі намагається намацати загальні закономірностей-
    ти історичного розвитку культур і, незважаючи на критику, його кон-
    цепцій є однією з найбільш цікавих. В усякому разі,
    розуміння історії як ланцюга викликів і відповідей, можливо, виявиться
    для людства цінніше, ніж фатальний песимізм О. Шпенглера. Ги-
    бель європейської цивілізації може і не наступити, якщо правильно
    зрозуміти справжній історичний виклик і знайти йому адекватну відповідь.
    Такою могла б стати одним із завдань сучасної культурології як
    науки.
    Весь цей час ми говорили про західноєвропейській культурі як про
    чимось замкнутому в собі, що має свій початок і тепер вже близький
    кий кінець. Той же Тойнбі взаємодія з іншими культурами -
    Сходом, Московією, Оттоманською імперією та іншими розглядає
    як зіткнення, протистояння чужорідного тиску в прагненні
    вижити, зберегти себе. Однак у наш час наростаючого взаімоп-
    ронікновенія культур і небезпеки силових рішень, чреватих плані-
    тарної катастрофою, має сенс спиратися на пошук глибинних свя-
    зей між самими різними культурами. Якщо земляни поки ще не ста-
    Чи єдиної цивілізацією, (особливо великі складності виникають
    тут з Китаєм і Африкою), то в самому найближчому майбутньому їм представлення
    тоит їй стати - це питання виживання. Тому в сучасній куль-
    турологіі широке поширення одержують усілякі концепції


    - 9 -

    мондіалізму. Чого в наших культурах більше: спільного чи відмінностей?
    Так, у кожної культури має свою історію, але, з іншого боку, всі
    ми люди, і, якщо врахувати де Бенуа слова про те, що культура це те,
    що характеризує нас як вид, то правомірний підхід, в якому
    кожній культурі знайшлося б місце в загальносвітовий.
    Такий підхід у XX столітті сповідували культурні антропологи,
    структуралісти і культурологи-психоаналітики: Леві-Строс, Мюнс-
    тербергер, К. Юнг та ін Вони намагалися виявити якісь універсальні
    мотиви, сюжети, штрихи, які б свідчили про єдину
    долю людства. Ранні і "примітивні" культури розглядали
    лися ними, з одного боку, як передвістя західної культури, а з
    другий - як йдуть за альтернативним маршрутом людства, досвід
    якого може виявитися недаремним "і для нас" - тобто для
    Заходу. Деякі антропологи, як наприклад Мірча Еліаде, усматрі-
    вали в архаїчних культурах прообраз нового суспільства, що
    могло б реалізуватися через метафорично і символічну революцію
    люцію. Вони знаходили в західній культурі і особливо в зародилася
    в XX столітті контркультуру відгомони магічного, показуючи, що воно
    нікуди не поділося і є частиною нашого світу. Теоретичної ос-
    нової таких концепцій з'явився психоаналіз, його поняття про бессозна-
    тельно. Особливо для культурології виявилися важливі ідеї К. Г. Юнга
    про колективному несвідомому, що складається з архетипів, єдиних для
    кожної людини в силу його людської природи. Це та основа,
    на якій можна говорити про спільність культурного космосу челове-


    - 10 -

    пра ці.
    Партикуляризм як установка на культурну окремішність був
    властивий, як зазначав М. Бердяєв, всьому стародавньому світу. Однак
    і в новий час цю світоглядну установку сповідували мно-
    Гії великі дослідники, наприклад, О. Шпенглер. Однак XX століття,
    за висловом того ж Бердяєва, в набагато більшому ступені властивості-
    нен універсалізм. Прибічники цього погляду орієнтуються на пости-
    ються спільної долі людства, потаємного сенсу історії. Та-
    кова концепція "осьового часу" К. Ясперса. Ясперс вважає, що
    виділення у світовій історії тієї її частини, яка відноситься до ге-
    незісу світу Заходу не є принаймні остаточним.
    Майже одночасно в трьох областях земної кулі, за Ясперса,
    виникає могутня культурна хвиля. Маються на увазі, по-перше, шу-
    МЕРО-вавілонський, єгипетський і Егейським світ; доарійського культура
    долини Інду, у другому, і архаїчний світ Китаю, в третій. Дати-
    повань приблизно схожі: IV-II тисячоліття до н.е.
    На противагу концепціям культурних циклів Шпенглера і Тойнбі,
    Ясперс виходить з того, що людство має єдині витоки і не-
    кий спільний шлях розвитку. Він вважає, що між сьомим і другий
    століттями до нашої ери відбувся певний культурний процес, різке по-
    воріт історії.
    В цей час: у Китаї зусиллями Конфуція, Лао-Цзи, Чжуан-Цзи,
    Мо-Цзи та інших виникають всі напрями китайської філософії, в
    Індії виникають Упанішади і проповідує Будда, в Ірані зороастризм


    - 11 -

    вчить про що відбувається у світі боротьбі зі злом, в Палестині один за од-
    ним з'являються пророки, в Греції - Гомер і вся грецька філософію
    фия. Нове, що виникло в цю епоху світовідчуття зводиться до наступних
    щему: "буття в цілому, самого себе і свої межі. Перед ним відкритому
    ється жах і власна безпорадність. Стоячи над прірвою, він
    ставить радикальні питання, що вимагає звільнення і порятунку. Осоз-
    навая свої кордонів, він позначає перед собою вищі цілі, пізнає
    абсолютність, в глибинах самосвідомості, і в ясності транцендентного
    світу ".
    З цього моменту стародавні культури перестають існувати самі
    по собі, а в єдиному контексті історії людства. Це час і
    називає К. Ясперс осьовим часом людства.
    У різних варіантах ця концепція отримує підтримку у
    Н. А. Бердяєва, В. С. Соловйова, і К. Поппера, Діоген Лаертський, Дан-
    ті, Вольтера і Монтеск'є ... Усвідомлення людством своєї цілості-
    ності - єдиний ідеал, який може врятувати світ.
    Бути може, культурологія відкриє нові шляхи розвитку громадське харчування-
    ланетарной культури, чи зуміє змусити людей прислухатися до себе, а
    може і ні. Тоді для усвідомлення всіх цих важливих речей нам потре-
    буется переконатися в існуванні інопланетян.



    - 12 -



    ЛІТЕРАТУРА:

    1. А.Дж.Тойнбі "Осягнення історії" (збірка), Прогрес, 1991
    2. О. Шпенглер "занепад Європи", Мистецтво, 1993
    3. К. Ясперс "Смисл і призначення історії", Республіка, 1991
    4. К.Леві-Строс "Первісне мислення" (збірка), Республ-
       ка, 1994
    5. Н. А. Бердяєв "Сенс історії", 1990
    6. М. Еліаде "Аспекти міфу", Інвест ППП, 1995
    7. К. Юнг "Підхід до несвідомого" (В СБ "Людина та її
       символи ", Б.С.К., 1996









         
     
         
    Реферат Банк
     
    Рефераты
     
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

     

     
     
     
      Все права защищены. Reff.net.ua - українські реферати !