ПЕРЕЛІК ДИСЦИПЛІН:
  • Адміністративне право
  • Арбітражний процес
  • Архітектура
  • Астрологія
  • Астрономія
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографії
  • Біологія
  • Біологія і хімія
  • Ботаніка та сільське гос-во
  • Бухгалтерський облік і аудит
  • Валютні відносини
  • Ветеринарія
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геодезія
  • Геологія
  • Етика
  • Держава і право
  • Цивільне право і процес
  • Діловодство
  • Гроші та кредит
  • Природничі науки
  • Журналістика
  • Екологія
  • Видавнича справа та поліграфія
  • Інвестиції
  • Іноземна мова
  • Інформатика
  • Інформатика, програмування
  • Історичні особистості
  • Історія
  • Історія техніки
  • Кибернетика
  • Комунікації і зв'язок
  • Комп'ютерні науки
  • Косметологія
  • Короткий зміст творів
  • Криміналістика
  • Кримінологія
  • Криптология
  • Кулінарія
  • Культура і мистецтво
  • Культурологія
  • Російська література
  • Література і російська мова
  • Логіка
  • Логістика
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина, здоров'я
  • Медичні науки
  • Міжнародне публічне право
  • Міжнародне приватне право
  • Міжнародні відносини
  • Менеджмент
  • Металургія
  • Москвоведение
  • Мовознавство
  • Музика
  • Муніципальне право
  • Податки, оподаткування
  •  
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

         
     
    Духовна й художня культура Греції
         

     

    Культура і мистецтво
    Міжнародний інститут імені М. В. ЛОМОНОСОВА








                   ДУХОВНА І ХУДОЖНЯ КУЛЬТУРА ГРЕЦІЇ




                                            Реферат
                                            студента
                                            факультету правознавства
                                            Міжнародного Університету
                                            Бізнесу та Управління
                                            Буньода Саїдова




                                  1996

         Коли ми говоримо про древній Елладі як безперервному культурному
    феномен, ми повинні пам'ятати про те, що, як і в будь-якій культурі,
    уявлення людей про світ і його основи схильні до еволюції. Під
    часи розквіту грецьких держав-полісів, коли в Афінах по-
    царілась демократія, уявлення греків про богів уже сильно раз-
    нілісь від тих казкових, полунаівних уявлень, що були в
    часів Гомера. Це видно з того, які зміни зазнав образ
    Зевса - з громовержця, який сварився з іншими богами, був
    примхливий і зловживав своєю силою він перетворився на розумного
    правителя світу, де все відбувається за його мудрим вказівкам.
         Найбільш наочно зміни в грецькій духовній культурі про-
    є у відносинах діонісійського і аполлонічного почав. Цей
    питання було детально проаналізовано Фрідріхом Ніцше. За Ніцше бог
    Діоніс символізував для греків самосвідомість людини, яка живе в
    таємничому, чарующем, але і повному небезпек світі дикої природи.
    Цей світ, в принципі незрозумілий для людини і хаотичний, зако-
    ном в ньому є сваволя богів, що символізують сили природи.
    Однак не один лише страх викликав цей світ у грецького людини:
    для нього було можливим і природним розчинення в цьому хаосі,
    відчуття щастя приналежності до цього містичного світу. Знаряддя
    Діоніса - сп'яніння, яке не знає перешкод, що пробуджує душу від
    тяжкого сну потоку форм і тягне її в чарівну область життя,
    не знає перешкод і підпорядкувань. Саме подібного виходу за рамки
    власної обмеженості й трепету перед магією світу домагалися
    греки під час свят, присвячених богу Діонісу, з яких
    найбільш відомими нам є щорічно проходили містерії в
    Елевсіні. На цих святах грек осягав природу діонісійського
    світу в екстазі, несучи душу на крилах солодкого божевілля під
    палац всепоглинаючої любові, яку він розумів, очевидно, глибинною
    сутністю світобудови. Ніцше вважає, чтозначеніе діонісійського ор-
    гий в спокуту світу і духовного просвітлення, яке дозволяє в
    інші дні не бути роздавленим жахом світу.
         Світ Діоніса - світ тілесної символіки, причому не обмеженої
    масками і суворістю ритуалу, а цілком підкоряє танці, ритми-
    зующей все тіло учасника, що з'єднує його з усіма і розчинюючої
    його у всьому. Саме тут Ніцше бачить витоки музичних гармоній,
    ритмів і динаміки. Він також вважає, що в діонісійського містеріях
    лежать витоки великого мистецтва античної трагедії. "Незаперечне
    переказ стверджує, чтогреческая трагедія у своїй найдавнішої фор-
    ме мала своєю темою виключно страждання Діоніса і що в тече-
    нії досить тривалого часу єдиним сценічний ге-
    рій був саме Діоніс ". Страждання Діоніса, по Ніцше, це страждання
    бога - тобто істоти вищого порядку, "єдиного створіння світу",
    "на собі відчуває страждання індивідуації", заплутаного в мережі
    індивідуальної волі. Адже, за переказом, Діоніс був розірваний титан-
    нами, "при цьому натяк, що це роздроблення, яке представляє
    діонісійського страждання по суті, подібно перетворенню в повітря,
    воду, землю і вогонь, що, отже, ми повинні розглядати
    стан індивідуації як джерело і першооснову всякого жнива-
    ня, як щось само по собі гідне осуду ".
         "З цього посмішки Діоніса виникли олімпійські боги, із сліз
    його - люди ", - так розповідає переказ, що встановлює першість
    і життєдайне начало Діоніса. Але воно несе в собі не тільки стра-
    даніе, але і парадоксальну радість, що диктується надією на возрож-
    деніе: адже занурена у вічний сум Деметра пізнала знову ра-
    радість, коли дізналася про можливість знову народити Діоніса. А така
    можливість вказує нам на надзвичайно древні корені дінісійского
    початку, що лежать в далекому первісному свідомості людини, який
    помітив, що все в світі циклічно: народжується і вмирає, і повірив,
    що умеревшее знову відродиться в свій час.
         Друге єство грецької культури - гармонії порядку і з-
    розмірності - закладено в аполлонічного початку. Його уособлення
    - Прекрасний образ молодого бога Аполлона, який налаштовує лю-
    дей на високі почуття, йому належить мистецтво, найбільше
    - Музика і поезія, його дар - натхнення і талант. Аполлон - геній
    величної гармонії. З хаосу первозданного океану життя він творить
    світобудову, виділяючи частини, надаючи їм форму, наповнюючи їх змістом,
    відповідним із задумом цілісності. Це Світовий Художник і його
    творча міць надає світові гармонію у межах стійкості, порядку
    ка, стабільності і спокою, торжеством і безперервного. На відміну
    від вічно вмираючого-відроджується Діоніса Аполлон безсмертний і
    незмінним, бо він - втілений Дух, тоді як Діоніс - стремено-
    щійся развоплотіться. Ніцше вважає, що аполлонічного - це
    прояв інстинкту настільки ж прадавнього, як і той, що проявляється
    в діонісійського, проте протилежної спрямованості: це стрем-
    ня всьому знайти своє місце означає насамперед знайти місце в
    світі собі, убезпечити свою особистість від дезінтеграції, згода-
    шісь на обмеженість, але при цьому підпорядкувати ідеї цієї обмежений-
    ності весь світ. "Як би міг інакше такий болісно чутливий,
    такий шалений у своїх бажаннях, такий схильний до страждання народ
    винести існування, якщо б вона не була подана йому в бо-
    Гах озореним в настільки сліпучому ореолі ", - говорить Ніцше. Так
    Аполлон (у символічному значенні) породжує весь олімпійський панте-
    він, установив світобудову, у якій боги виправдовують людське
    життя, самі живучи цим життям.
         Парадокс діонісійського і аполлонічного почав визначила
    шляхи розвитку грецької культури. Трагедія, яка народилася, за визна-
    ленію Ніцше "з духу музики", який але категорично приписує
    Діонісу, і отримала свою форму під впливом аполлонічних тен-
    денця, оповіді Гомера, велика грецька архітектура - все, що
    зробило еллінську культуру великої, народилося з цієї боротьби. Такий
    неминучою і необхідною, що її безсумнівно можна назвати союзом.
         Адже вся культура Греції - це побудова і виправдання міфу.
    Навіть філософія, яка в сучасному світі покликана швидше хіба-
    Чіван міфи (правда при цьому неминуче створюючи нові), має мі-
    фологіческіе коріння. Сказане отностится не тільки до мілетської шко-
    ле, а й до пізніших філософських навчань, наприклад до філософії
    піфагорійців, еліатів, Платона. Пов'язано це з тим, що в древнег-
    реческіх міфологічних і напівміфологічний текстах поступово
    накопичувалися відомості об'єктивного характеру і робилися
    початкові спроби пояснення світу. Так, Гесіод написав поему
    "Теогонія", що означає "Походження богів". У грецькій літера-
    турі потужний пласт утворює міфологічна поезія, а це не що
    інше, як зведення опоетизованих міфів, але в Гесіода розкриваються
    думки людини, яка намагається усвідомити не тільки те, що він не-
    посередньо спостерігає і переживає, але його хвилюють і вельми отв-
    ліковані питання, на які він сам не міг дати відповідь, але які
    вже не міг не поставити. Наприклад, питання про те, звідки виникли,
    як народилися боги. Така постановка питання вже не є чисто
    релігійної. По суті, питання про походження богів легко пере-
    розтане в питання про походження світу.
         Таким чином, філософ уже не є слухачем (читачем)
    - Споживачем міфу, хоча в повсякденному житті він, як і будь-
    грек, оточений міфологією, більше того, в усьому - у мові, образах,
    способи мислення не вільний від міфології. Міф пояснює будь-яке
    природне подія волею божества, тобто причина виводиться за
    межі самої природи, переміщується в небесну область, довіряється
    богам. Але від такого, в широкому сенсі теологічного, тобто сво-
    дящего всі причини до промислу Божого, пояснення філософія від-
    талківается, відходить.
         Коли міфологія задавалася питаннями: чому, як влаштовані
    космос і його тіла, то від творців міфів ніхто не вимагав доказів-
    нізацією. Наприклад, якщо вони стверджували: Земля - величезне тіло,
    що має форму кулі, то творець міфу міг би послатися на що
    завгодно - на переказ, на богів. А ось перші грецькі мудреці,
    роблячи астрономічні ув'язнення, повинні були давати конкретні
    докази або хоча б наводити абстрактні теоретичні
    побудови. Як можна було в той час довести кулястість Зем-
    чи? Які були "докази"? Головним чином, естетичні.
    Так, піфагорійці вважали, що нашій Землі належить бути кулею, за
    законами гармонії і досконалості, тому що кругле тіло вважалося
    пластичним, красивим. Не було і не могло бути тоді емпірично
    достовірних доказів щодо космосу й планет. Про космос
    можна було міркувати абстрактно, тільки на основі фантазії.
         Філософії було важливо й зручно спертися на астрономічний
    матеріал, тому що ідея космосу, цілісного, єдиного світу як уні-
    версума була органічною для давньої думки і для філософії взагалі.
    Зрозуміло, що астрономія в в античності так і не стала наукою в
    сучасному розумінні цього слова: майже всі астрономічні представлення
    тавленія нині здаються фантастичними. Земля в поданні древ-
    них мудреців-астрономів за формою уподібнюється шматку дерев'яного
    циліндра, який плаває в океані, принаймні так думав про
    Землі Фалес. Явна фантазія? Так. Але істотно, що
    створюється знання, відмінне і від практичних відомостей астрономії,
    і від космогонії міфологічного типу. Філософ-астроном запропонував
    образ Всесвіту, на який треба було наважитися, він висунув не-
    кую парадоксальну умоглядну ідею. то був політ думки, виходячи-
    щий за межі даного, споглядає.
         Специфіка давньогрецької науки добре видно на прикладі мате-
    матики, в якій греки вчинили кардинальний переворот: вони
    прагнули задачу і її рішення як можна більш загальним чином, без
    віднесення її до конкретного додатку. Так стався інтелекту-
    ний ривок від того, що Платон назвав "логістикою" (тобто
    прикладної математики) до математики абстрактної. Ще більш важливо
    те, що греки уперше ввели докази. Вони застосовувалися до
    цілком відомих речей, так вже на Сході було відомо, що кути
    при підставі рівнобедреного трикутника рівні, але тільки Фалес
    довів цю теорему. Шлях абстрактних узагальнюючих побудов, опи-
    рающіхся на докази - це істотне нововведення в корпусі
    знань античності. Може бути, саме цей рішучий крок до освоєння-
    Вивільнений від конкретності, до перетворення математики в загальне
    знання і обумовив величезний прогрес самої математики. Немає сумніви-
    ний в науковості математики Стародавній Греції. Не випадково геометрією
    Евкліда користувалися протягом усього наступного розвитку
    людства, і вона (природно, в збагаченому вигляді) була едінс-
    ничих геометрією аж до XIX століття, поки не з'явилася геометрія
    Лобачевського-Рімана. Протягом століть всі давньогрецькі філо-
    софи були і математиками. Не випадково гаслом-символом, оголошений-
    вим головним принципом Академії Платона, була сентенція: "Не гео-
    метр та не увійде ".
         Розвинуті були також описові науки, такі як біологія
    (насамперед систематизовані уявлення про живі організми
    Аристотеля Стагірита) і географія. Однак основний, всеосяжної
    темою, червоною ниткою, що проходить через творчість відомих нам
    філософів було осмислення народження й загибелі з їх першоджерелами,
    першопричинами - сама широка, що об'єднує тема філософії. І
    думка грека легко, органічно поєднувала в ній і природу, і челове-
    ка, і соціальне життя. Головне тут те, що грек-філософ однов-
    ремінь і фізик, і космолог, і етик. Він намагається розшукати одне
    першооснову, пославшись на яке можна як би разом освітити всі
    проблеми, вирішити всі завдання, що стосуються народження, життя, загибелі,
    руху, зміни. І общекосміческое першооснова розшукується
    не де-небудь, а в самій природі.
         Духовна й художня культура Давньої Греції не просто
    є найціннішою частиною світової. У ній сформувалася общеевро-
    пейських культурна парадигма. Це означає не просто те, що греко-
    тичними мотивами пронизана вся подальша європейська художні-
    жавна культура. Греки витягли на білий світ, представили нашу
    свідомості основні проблеми світоустрою: буття і становлення, ис-
    тина, мета і благо, космос, єдине і багато чого, межа і беззаконня-
    ное, число і величина, міра і сутність, розум і логіка, уявляючи-
    ня і споглядання, теорія і практика, природа, мистецтво і техніка,
    матерія та її подвійність ... Без звернення до грецького спадщини
    європейської культри просто б не існувало і ми не змогли б
    зрозуміти хоч як небудь, хоч за своїм, ні арабських математиків,
    ні індійських і китайських мудреців.
         У висновку хотілося б згадати концепцію "осьового време-
    ні "К. Ясперса, згідно з яким вибух античного самосвідомості був
    частиною світового процесу, в якому розрізнені цивілізації ока-
    залісь залучені до усвідомлення загальнолюдських і общебитійних проб-
    лем, "жаху світу і власної нікчемності". Це зробило можли-
    вим кудьтурний діалог, саме поняття "людство", яким ми так
    звикли користуватися.




                        БІБЛІОГРАФІЯ:

         1. Ф. Ніцше "Народження трагедії, або Еллінство і варварство",
            Твори в 2-х т., М., 1990
         2. Античність як тип культури. М., 1988
         3. Гайденко П.П. Еволюція поняття науки. Становлення і розви-
            нення перших наукових програм. М., 1980
         4. Історія філософії: Захід - Росія - Схід. М., 1995
         
     
         
    Реферат Банк
     
    Рефераты
     
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

     

     
     
     
      Все права защищены. Reff.net.ua - українські реферати !