ПЕРЕЛІК ДИСЦИПЛІН:
  • Адміністративне право
  • Арбітражний процес
  • Архітектура
  • Астрологія
  • Астрономія
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографії
  • Біологія
  • Біологія і хімія
  • Ботаніка та сільське гос-во
  • Бухгалтерський облік і аудит
  • Валютні відносини
  • Ветеринарія
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геодезія
  • Геологія
  • Етика
  • Держава і право
  • Цивільне право і процес
  • Діловодство
  • Гроші та кредит
  • Природничі науки
  • Журналістика
  • Екологія
  • Видавнича справа та поліграфія
  • Інвестиції
  • Іноземна мова
  • Інформатика
  • Інформатика, програмування
  • Історичні особистості
  • Історія
  • Історія техніки
  • Кибернетика
  • Комунікації і зв'язок
  • Комп'ютерні науки
  • Косметологія
  • Короткий зміст творів
  • Криміналістика
  • Кримінологія
  • Криптология
  • Кулінарія
  • Культура і мистецтво
  • Культурологія
  • Російська література
  • Література і російська мова
  • Логіка
  • Логістика
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина, здоров'я
  • Медичні науки
  • Міжнародне публічне право
  • Міжнародне приватне право
  • Міжнародні відносини
  • Менеджмент
  • Металургія
  • Москвоведение
  • Мовознавство
  • Музика
  • Муніципальне право
  • Податки, оподаткування
  •  
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

         
     
    Український рушник
         

     

    Культура і мистецтво
    План.
    1. Історія рушнику;
    2. Етапи виготовлення рушників та семантика орнаментації;
    3. Різновиди орнаментів в залежності від географії;
    4. Сучасні тенденції в вішіванні рушників. Найвидатніші майстри;
    5. Список використаної літератури.
      Історія рушнику.
      Рушник, як особливий, високого рівня сакральності предмет, характерний для багатьох народів, головним чином слов'янської, Балтійської та угро-фінської груп. Українці, котрі належать до слов'ян, акумулювали у надрах традиційної матеріальної і духовної культури значний масив інформації у тканих та вишитих рушниках, яка становила цим значний Інтерес для всього світу.
      Адже орнаменти, символи, знаки, котрі наносилися на рушники, передають інформацію не конкретно про історію якогось народу, хоча, безумовно, вона там присутня. А про планетарну та космічну генезу, про створення Людини та інших форм Життя. ЦІ полотняні криптограми, котрі зуміли зберегти та донести до наших днів українські жінки, як хранительки глибокої традиції, містять коди, ключі до розуміння того, за якими законами Творець збудував цей Світ. Тому так багато у вишиваних рушниках сюжету з Деревом Життя, котрий безперечно є центральним символом, сповненим надзвичайно глибокого змісту.
      Починаючи від народження І до самої смерті, рушник супроводжував все життя українця. На чистий білий рушник, або лише полотно, котре називалось кріжмо, приймали малу дитину, що символізувало чистоту новонародженої душі. Довгий прямокутний шмат тканини завжди у наших предків означав дорогу, шлях, який веде людину, допомагає їй жити. Так само в далеку путь проводжали душу, спускаючись тіло небіжчика до ями на рушниках чи полотні. Як І у випадку з кріжмом при народженні дитини, тіло небіжчика загортаю у саван з чистого, вібіленого полотна, бажаючи йому подальшої світлої дороги у зоряних світах.
      Протягом усього життя людину супроводжували рушники. Вони допомагали під час календарно-обрядового річного циклу у різних роботах, святах, обрядах. Ще задовго до християнських часів люди розвішувалі ткані та вишиті рушники у священних гаях та дібровах, де відбувалося їхнє спілкування з Творцем. Адже вся Природа - його творіння, і в кожній живій і "неживій" формі Він перебуває. Рушники були своєрідними медіаторами, тобто посередниками між Богом і Людиною. Ті коди, ключі, що наносилися на рушники, завдяки лініям та кольорам, допомагали людям спілкуватися зі світом невидимим, який населений різноманітними духами. Ці духи, що належать до чотирьох стихій - Вогню, Повітря, Землі І Води, сукупно будують усі живі форми, в тому числі і людину як фізичну істоту. Тому інформація про це була відома нашим предкам, і вони спілкувалися з духами, приваблюючи світлих, або "добрих" для життя І відлякуючі "злих".
      Філософ і математик Платон говорив, що Бог діє по геометричних лініях. І дійсно, орнаменти, що наносилися на рушники, так само, як і на одяг, структурувалі навколишній простір у бажаний, комфортний для життя людини стан. Тільки у першому випадку структурувався простір помешкання, чи того середовища у природі, де знаходився рушник, а в другому - простір довкола людини або її аура. Ми часто вживаємо поняття "атмосфера дому". Вона може бути тепло, приязнь, а може бути холодна, чужа. От власне рушники і робили цю атмосферу теплою, насиченою невидимими, але такими необхідними флюїдамі.
      Рушники використовувалися, враховуючи їх велику силу, магію, чи, виражаючись сучасною мовою, дію, у різноманітних життєвих ситуаціях. Старі рушники ХХ/ІІ-ХУІІІ століть, котрі знаходимо в музейних зібраннях, свідчать про те,
      що краса рушника залишалася на другому плані, а на перший - виступала його сакральна, ритуальна функція. Тобто в першу чергу треба було нанести певну символіку, орнамент, дотримуючись при цьому також відповідних умов. Яких саме, скажемо про це нижче.
      Уже в XIX сторіччі, коли починається руйнація світогляду та світосприйняття, коли цивілізація почала наступати з усіма "благами", спрощуючі не в кращий-бік життя людини, це позначилось і на вигляді рушників. Вони ставали дедалі пішнішімі, вішіття заповнювали весь простір полотна, аж поки взагалі не сталася підміна старих сюжетів новітніми, чужими - натуралістічнімі зображеннями квітів, барокових форм, вишитих хрестиком, котрі науковці у багатьох країнах одностайно визначають, як "брокарівські".
      Але повернімося до "золотого віку" українських рушників. З того, що вдалося зафіксувати етнолога протягом 2-ї половини XIX та всього XX століття, вимальовується панорама широкого застосування рушників окрім вище перерахованих обрядів. Відомі "обіденні" рушники, котрі ткали, вишивали за одну ніч - від заходу до сходу Сонця. Такі рушники виготовлялися жінками з приводу багатьох проблем, які виникали в родині, сільській общині тощо. Це могла бути хвороба когось з родичів, якого треба вилікувати, а трави та інші методи не допомагали. Або виготовляли рушник жінки всього поселення, коли їхні чоловіки перебували в цей час на війні. Виготовляли рушники під час епідемій різних хвороб, як серед людей, так і серед домашніх тварин. Як правило, такий рушник виготовлявся в одній хаті, куди збирались жінки у непарній кількості. За всю ніч між ними не промовляла жодного слова, всі були сконцентровані на роботі та проблемі, яку думками кожна жінка вирішувала і вкладали свою частку енергетики. Складені енергії воєдино, очевидно, робили такий рушник унікальним по силі свого впливу.
      Рушники завжди висіли на покуті, святому місці, де збирається вся родина на трапезу, освячуючі її молитвою. По суті рушники виконували роль тих же святих образів. Із запровадженням християнства вони не зникли, а разом почали співіснувати з іконами, слугуючі для них прикрасою. Напевно відтоді стало применшувати значення рушника, зводячи лише до його декоративної функції.
      якнайкраще, найширше використовувався рушник у весільному обряді. Етнолог Софія Терещенко зафіксувала на початку XX ст. на 3 вени місто щіні (Черкаська обл.) за час весілля використання рушників біля 20 разів. Дійсно, весілля - це свято, до якого родина готувалась заздалегідь, і дівчина наперед вишивала для цього посаг, в тому числі і рушники, маючи вдосталь часу. Тому саме весільні рушники, що представлені по музейних збірках, найбільше і найбагатше вишиті. На жаль в минулому етнолог мало звертали увагу на семантику рушників у певному ритуалі під час весілля. Знову ж таки через той факт, що рушникові якби відводилась роль прикраси.
      Найбагатша культуру вишиваних рушників ми бачимо на Середній Наддніпрянщині - регіоні, який з різних точок зору справедливо називають серцем України.
      Для того, щоб мати готовий вишитий рушник, треба було докласти ще багато зусиль та праці. В першу чергу - це прядіння ниток та ткання полотна для рушників. Рушник був святою річчю, і до нього ставились надзвичайно з високою повагою. Про це свідчить той факт, що для вишивання бралося найкраще, найтонших, найбіліше, найкращої якості полотно, купували дуже дорогі червоні нитки. Ми бачимо на старих полтавських, київських, чернігівських рушниках багатство червоного кольору, в той час, як у вішітті сорочок, наприклад, вживали червоні нитки набагато менше.
      Саме полотно, навіть без вішіття, за висловом відомого сучасного дослідника народної культури Сергія Верговського, має декілька рівнів святості. Перший рівень святості - це прядіння ниток з конопель чи льону, скручуванням їх. Ниточка по всій своїй довжині має контакт з енергетикою людини, насічуючісь нею від трьох основних енергетичних меридіанів пальців, якими зрештою християни наносять хресним знаменням. Скручена за допомогою спіралі, Звіт у клубок-сферу, нитка сама по собі є самодостатньою І знайшла широке відображення у міфах, казках та легендах народів усього світу. Згадайте лишень богинь-пряла, котрі тримають нитку життя кожного із смертних.
      Після того як достатньо напряду ниток, до роботи приступає ткач. Ця професія здав асоціюється з іпостассю Творця, котрий тче канву Життя. При цьому полотно дійсно уособлює собою живу тканину долі, де ниточка з човника, перебігаючі поміж основою, у безперервному коливальному русі то вліво, то вправо, створює дорогу-Сама прямокутна форма полотна, що відрізається від сувою для рушника, становить другий рівень святості. Прямокутник, так само як і квадрат, ромб, коло - належить до сакральних геометричних фігур.
      Третій рівень святості складає хрещатий переплетіння ниток у полотні. Саме через цю особливість, полотно так шанували і використовувалось як кріжмо та саван. Водночас, окрім хрестіків, полотно складається з безлічі квадратіків, віконечок, які також, як ми тільки що зауважили, належать до священних знаків світу.
      Четвертий рівень святості складає форма сувою, в який скручується готове полотно, рушник. Це спіраль - одна з найпоширеніших форм існування живої матерії. Рушник-сувій постає моделлю Світу.
      До п'ятого рівня святості можна віднести білий колір полотна. Процес вібілювання полотна, який проходить на відкритому просторі в природі, являв собою магічний процес. Білили на Сонці і на Місяці, на ранковій росі, поливали Водою, вісушувалі на вітрі. Духи всіх стихій Природи брали участь у вібілюванні, допомагаючи Людині. Білий колір - це колір Світу, колір Бога-Отця, священний колір наших предків - аріїв, котрі завжди обожнювали і поклонялись Сонцю, Вогню, добре білили свої хати ззовні і всередині, і любили одягатись у біле вбрання.
      Звичайно, пройшовши такі етапи створення, полотно набувало унікальних властивостей, і могло слугувати рушником навіть без нанесеного на нього вішіття. Про це красномовно говорить той факт, що на теренах Західної України під час весільного обряду батьки проводять молодих по чистому вібіленому полотну, яке символізує чисте, нічим не заплямований майбутнє спільне життя подружжя. Також чисто біле полотно має ту перевагу перед вишитих чи тканих рушників, що воно не несе ніякої програми на майбутнє, яке повністю ввіряється в руки Бога.
      Для вишивання рушника ретельно готували І вишивальні нитки та голки. ЦІ речі, як вдалося зафіксувати в етнографічних експедиціях науковцям, мають неабияке значення. Про широке застосування голок відомо також з різних джерел, не тільки етнологічніх. Так як і всі металеві предмети, голки здатні притягувати та проводити енергії навколишнього простору. Вушко голки породжує вихрові потоки біоенергії, і сукупно вони створюють навколо голки сильне біополе. Голка є дуже чутливим приймачем біоенергії і здатна проводити потоки енергій, які в сотні разів перевищують кількість енергій, що проходить через сталевий дріт аналогічного розміру та якості. Ці біоенергетічні потоки спрямовуються до вістря голки. Голка таким чином дуже намагнічується. До яких би предметів не торкалась голка, вона залишає там енергетичний слід. Ці властивості голки відомі людству з давніх часів і покладені в основу голкотерапії та різноманітних магічних процедур. Тепер
      можете собі уявити енергетичну картину вишитого виробу, коли голка торкалась тканини тисячі разів. Все, про що думала людина в цей час, молилась, співала чи повторювала побажання, заклинання - все це залишалось голкою в узорі вішіття навічно. Тому, незважаючи на орнамент, який можуть виконати одночасно кілька людей, вішіття має різний характер, який вловлюється більшістю на підсвідомому рівні - езотеричним, духовному. Це те, що не можна описати словами.
      Голки, які вживались у вішіванні, надзвичайно цінувались, зберігались, і вважалось недобрим знаком, коли вони губілісь. Особливо це мало місце в той час, коли вишивала річ. Як правило, зручно для роботи мати стільки голок, скільки кольорів ниток вживається в узорі. Тими голками, що почали вишивати, потрібно і закінчити роботу. Нікому не варто позичати цих голок, або самому використовувати їх з іншою метою. Існує навіть повір'я, що голки варто купувати в понеділок, щоб вони допомагали щасливому вишивання. Напевно в цьому с свій сенс, але тільки для жінок. Понеділок - день Місяця, а це планета жіноча. Планета, що впливає на інтуїцію, емоції, сердечні ритми, що дуже важливо для творчості. Для чоловіків, але напевно й для всіх, підійшов би четвер - день Перуна, Юпітера, Верховного Бога. Він може називатись у різних народів по-різному, проте є іпостассю Творця, Отця. На четвер якраз припадає пік працездатності людини у тижні.
      Нитки для вишивання, як ми сказали вище, також ретельно добиралися. Серед старих жінок у селах Південного Поділля на Одещині збереглась така інформація (польові матеріали Т. Приходченко). Найкращі нитки для вишивання - шовкові. Тому що ниточка складається з павутінок кокона шовкопряда, які є завдовжки 2 км. Це означає, що волокна, котрі складають нитку, цілі по всій довжині. Наступними за цінністю є нитки вовняні. Вони, як І шовк, тваринного походження, мають білкову природу. За вовняними йдуть нитки лляні та конопляні, що складаються з луб'яних волокон. "А найгірші нитки з вати (бавовняні), бо це - пух". З сучасних наукових позицій це пояснюється таким чином. Тваринні волокна, які складаються з білка кератину, на відміну від рослинних, мають значний резерв "пам'яті" - накопичення електромагнітних коливальних імпульсів, тобто інформації. Згадайте, як тріщить електричними іскрами плетений з вовни светр, коли ви його скідаєте з себе. Зрозуміло, що чим довші волокна, тим краща провідність.
      Шовкові вишивальні нитки, як і тканини, дуже цінувалися, оскільки були прівізнімі. Вживалися виключно для виконання найдорожчих речей. Вовняні нитки для вишивання найбільше використовувалися на Правобережній Україні-Поділлі, Буковині, Бессарабії, Карпатському районі. Це територія Карпато-Балканської культури, яка асімілювала в собі все найкраще, що було в землеробських культурах, в тому числі і Трипільській цивілізації. Традиція вишивати вовни рушники, сорочки зберігалась до середини XX сторіччя. Однак, простіше вживання бавовняних, Крамной ниток - "пуху" все-таки витіснило у вішіванні та тканні вовняні нитки.
      Етапи виготовлення рушників та семантика орнаментації.
      Коли вишивали рушники з рослинним узором, то брали шмат цілого полотна, ні в якому разі не зшитого (що означає перерубану дорогу, а кому вона треба ?..), і накладали на старе вішіття. Олов'яний ложкою, вуглінкою, або іншим способом перетирали, переносили узор на новий рушник. Полотна на рушники по довжині брали стільки, щоб було кратне людському зростові. Дійсно, подільські рушники найчастіше короткі - 150-180 см, київські, черкаські, деякі полтавські - 300-350 см, окремі рушники сягають довжини 450-550 см.
      Тепер, коли у нас є готовими полотно, нитки, голки, настає час підготуватися самим до вишивання. З описів та свідчень старших людей це виглядало так.
      Ніколи не приступали до вишивання зопалу. Спочатку про це роздумували, заспокоювали, молилися. Рушники весільні, та напевно і багато інших, починали вишивати в четвер - перунів день, щоб мати найвище покровительство. Починали вишивати вранці, коли Сонце підходило вгору до зеніту, ніяк не увечері. Коли сідали вишивати коло вікна, то так, щоб сісти до світла передом, або боком, але не задом. Далі, взявши голку з засіленою вішівальною ниткою, читали молитву та побажання, залежно від того, який рушник вишивали. ЦІ молитви, побажання спрацьовували, як програма, що накладала, та вшиваються у рушник. Завжди, після перерви, перед продовженням роботи їх повторювали. Коли відкладали роботу до наступного продовження, то не залишали як-небудь полотно, а акуратно його складали. Якщо залишати зім'ятім, то і доля так поведеться, що не буде. порядку. Коли закінчувалась нитка у голці, то ніколи не втикав голку саму у полотно. Треба було засіліті нову нитку, і лише тоді вколоти її у полотно. Роботу ніколи не клали на ті місця, де сплять і сидять. Навіть краще було покласти на землю, якщо не було в той момент куди. Складену акуратно роботу загортаю у тканину, не залишали відкритою.
      У багатьох місцевостях жінки вишивали у цілковитій тиші, спокої, таємно, щоб ніхто не бачив їхньої роботи, на противагу існуючому у літературі описі вечорниць, де збирались дівчата вишивати. Можливо таке спільне вишивання й було, проте не рушників. Рушник - річ глибоко сакральна і через те інтимна.
      Кожен кінець рушника починав вишивати знизу угору, за таким же принципом, як виготовлялись ткані рушники. Ніколи не перестрибував з одного кінц?? до іншого, щоб вишивати окремі елементи.
      Чим старіші рушники ми бачимо по музейних збірках, тим більше переконуємось, що в першу чергу вішіття наносилося не заради краси, а завдяки сакральному наповненню, ритуальному призначенню. Такі старі рушники часто мають асиметрію у виконанні кінців. Вона не кидається у вічі на перший погляд, але при детальнішому розгляді розбіжності часом просто вражають. Це говорить про те, що кінці рушника люди свідомо позначали.
      Необхідно відзначити, що вишиваючи рушники, традиція передбачала виконання таких моментів:
      - По-перше, працюючи, ніколи не віпорювалі "помилки". Ті "помилки", що ставалися на полотні при їх "віправлянні" вносили деструкцію в енергетику рушника. Як не можна наново пережити вчорашній день, так І не варто переробляти роботу, а треба йти далі. Рушники, котрі вишивали з піснею і молитвою, з асіметрією і різними мітками, вражають нас своєю "жівістю", а ті, які технічно бездоганно виконані - нецікаві, холодні, безсердечні (вишиті тільки розумом).
      По-друге, рушники у минулому виготовлялись так, що обидва боки були вишиті однаково і чисто. Видимий для нашого ока бік символізує наші діяння, котрі відомі для людей, а невидимий - думки та бажання. Останні для людей невидимі, і часто йдуть всупереч нашим вчинкам, у яких ми хочемо здаватися людям гарними. Проте перед Господом сховати нічого не вдасться. Невидима наша сторона повинна бути у цілковитій гармонії з видимою, в цьому полягає сенс Буття.
      Дерево Життя, Світове Дерево, Дерево Роду, Древо, Квітка, Вазон - все це наукові та народні назви центрального символу в українському вішітті, особливо рушниках. Древо символізує собою загалом Космос з усіма його проявами. Сягаючи своїм коренем неосяжний глибин витоків, воно розвивається в могутній прямий стовбур (вісь Всесвіту) з кроною, спрямованою вгору. Дерево являє собою безсмертя, нескінченість Життя, його розмаїття. Воно стоїть понад часом (об'єднуючи минуле, сучасне І майбутнє) та простором (будучи центром Світу, включаючи всі плани Буття). Умовно Древо можна поділити на три частини-коріння, стовбур і крону, які співвідносяться з трьома світами: долини (підземним), земним та горішнім (небо). В той же час на цьому образі відображено Дуальність, полярність Світу - поєднання Духа і матерії. Матерія являє собою коріння, стовбур, гілки (статична форма), як скелет дерева взимку. А Дух - це молоді гілки з листям, квіти, плоди, бруньки (динамічна субстанція), - дерево весною та влітку.
      Іконографічно Дерево Життя зображується квітучим. Квіти символізують людські життя сьогодення, бруньки - зародки майбутніх поколінь, а плоди-людські діяння, різноманітні у своїй значимості для цивілізації. Дуже часто обабіч Древа зображується багато дрібних елементів різного розміру та форми. Вони демонструють собою загальну життєву силу - ефір, який наповнює собою простір. Древо завжди має яскраво виражену центральну верхню квітку. Вона символізує собою Вогонь Життя, який палає постійно, не згасає, повний енергії. Цей Вогонь оберігається двома світлосяйнімі духами - ангелами (у християнській традиції), або пташками (в народній інтерпретації). Такими ангелами-хранителями виступають також і предки, котрі відійшли з цього Світу, але їхні душі пильно стежать, аби ніщо не зашкодило родове древо.
      Найчастіше Дерево вішівається проростаючім із "вазона", горщика. Це символічне зображення Дерева Роду, що виросло з гілочки, відламаної від Світового Дерева Життя. Горщик семантично означає першопредка, культуру. Ще в далекі дохристиянські часи Дерево було символом Рода - прабатько всіх богів. Рода часто подають у супроводі Рожаниць - богинь, котрі відповідають за будь-яке народження. Отак стародавня назва бога і його символ перейшли на означення багатьох поколінь, що походять від одного предка.
      Вище говорилось про семантику чисел. У зображенні Дерева вона має велике значення. Як правило, Древо має непарну кількість гілок, завдяки двобічній симетрії та єдиній центральній квітці. Але є винятки, коли вишивають Дерева з парою квіток угорі. Найпростішим є зображення Дерева з трьох гілок. Воно вщоме здавна, знайдене на кераміці трипільської культури. Значення його, як і Трійці (Три суті, але не тризуб), - троїстість Світу в процесах творення (Брама), руйнування (Шива), над якими панує Всевишній (Вішну), або Абсолют.
      Дерево ніколи не копіює якусь конкретну рослину, її листя, квіти, чи плоди. Завжди це збірний, узагальнений образ, у якому все символічно. Багато мотивів та орнаментів подають схематично маленькі дерева, котрі чергуються за кольором, часом конфігурацією, розміром. Це відгомін давнього культу рослин, дерев, який був як і у наших предків, так і в кельтів, друїдів. Проте, окремі рослини все ж таки впізнаються, І навіть спеціально так вишивають, що кожному зрозуміло. До таких рослин, що дуже часто супроводжують рушникові композиції, належать виноград, дуб, лілея та інші. До слова сказати, вони також є улюбленими в орнаментах сорочок.
      Різновиди орнаментів в залежності від географії.
      Орнаментація рушників на Україні надзвичайно різноманітна. У кожному локальному центрі склалися свої традиційні мотиви, особливості їх композиційної побудови, колірна гама.
      Своїм художньо-образним вирішенням виділяються подільські рушники. Найцікавіші з них створювали в селах Томашпільського, Кріжопільського районів і особливо в селі Клембівка. Вони невеликі за розміром, кінці оздоблені горизонтальними, вертикальними або скіснімі паралельними смугами рослинного чи геометричного орнаменту. Вишивальниці відтворювали на полотні фантастичних коней з крилами, вершників, жіночі фігури з птахами в обох руках, що несуть відголосок сивої давнини.
      Подільські рушники виділяються технікою виконання і кольоровим строєм. Вишиті вони червоними, жовтими, синіми, зеленими, чорними вовняними нитками, що лягають рельєфними опуклими рядами, утворюючи виразні, сповнені спокійного ритму композиції.
      Сучасні майстри Ганна Лялька, Марія Сидоренко, Надія Горобець продовжують традиції вишивки подільських рушників, їхні витвори, виконані в техніці "качалочка" в яскравій гамі, випромінюють радість і оптимізм.
      На Київському і Чернігівському Поліссі рушники оздоблювали горизонтальними смугами узорів у техніці лиштва, вирізування, занизування.
      Цікавий орнамент із села Негрібкі поблизу Перемишля. Чіткий геометричний візерунок складається з вузької центральної частини, основним компонентом якої є "пєріжкі '. Покрайніці складаються з половини квіток. У цілому творять неповторний ритм орнаменту.
      Рідкісний орнамент з села м'якишем Новий (повіт Ярослав). Центральна смуга - буряк із Гичко, обрамлений з боків меншими смугами рослинно-геометрізованого зображення чорнобривців. Не менш цікавий орнамент рушника з села Лагівців, Холмщина. Це оспіване в піснях і легендах дерево розмарину. Ідучи до вінця, дівчата прикрашали волосся, вінок гілками розмарину, а хлопець пріпінав розмаринове гілочку до одягу біля серця. Її вважали символом любові.
      Орнамент "гейсікі" на малому рушнику, очевидно робочому, якого дружина вишила чоловікові, котрий йшов на заробітки. В шахтах Зверху над орнаментом цікаво закомпоновано свічники-трійники, адже Бог перебуває в трійці. Ось так, з далеких часів від предків йшов до нас оцей Полотняний лист.
      Орнамент з Жидачева Львівської області - ромб у квадраті - символ засіяного поля, покрайніці - баранці говорять, що врожай зійшов, поле заколоситься, а навколо стоять обереги.
      У Карпатах, на Прикарпатті сформувалась і набула свого розквіту незнана раніше вишивка рушників. Давні, традиційні узори гуцульської вишивки з уставок жіночих сорочок переносяться на полотно рушників і своєрідно переосмислюються майстринями. У візерунках Ганни Герасимович, Галини Ківі, Михайлини Сабадаш, Євдокії Геник відчувається багатство творчої фантазії, тонке відчуття прекрасного. Велична краса карпатської природи сприяла монументалізації геометричного орнаменту, контрастному протиставлення чорного, червоного, жовтого, зеленого кольорів. Особливістю творчої манери майстринь є укрупнення окремих елементів, виділення центра композиції, наповнення твору емоційною наснаженістю.
      У центральних районах України - на Полтавщині, Київщині, Чернігівщині - широкого розповсюдження набула орнаментація з пишних рослинних форм: гілки з квітами, що складені у букет, дерево-квітка, вазон-квітка, форми якого різні за своїми абрисом. Мотив дерева - один із найулюбленіших у світовій художньо-поетичній творчості. Його зустрічаємо в російському, білоруському, українському мистецтві, він типовий для Болгарії, Польщі, Румунії, Молдови. Як відзначали дослідники, семантика його сягає у глибину віків і пов'язана з язичеських міфологією. Священне дерево життя є символом матері-природи. Характерно, що зображення богині-берегині, "дерева життя", так само як і символіка червоного кольору, збереглись на рушниках, що мали ритуальне значення, були в обряді знаком-символом. Мотив дерева-квітки протягом часу зазнав модифікації і щоразу інтерпретувався залежно від смаків і уявлень народних майстрів. Так, на Полтавщині в усіх видах народної творчості ми можемо відзначити широке розповсюдження мотиву дерева, вазона з квітами. Відмічається їх стилістична єдність, що виявляється у загальному характері трактування мотивів, вільній, живописній манері виконання, ритмічних побудовах. Однак їх втілення завжди підкорене властивостям того чи іншого матеріалу і залежить від специфіки певного виду народного мистецтва - кераміки, килимарства, вишивки, пряниковий форм.
      Поряд з деревом-квіткою популярний мотив вазона. Він набув розповсюдження в декоративному мистецтві Східної Європи XVI-XVII ст., Насамперед у кераміці, розписах, в мініатюрі. У російському мистецтві, і зокрема у вишивці, він з'являється в XVII - на початку XVIII ст. внаслідок засвоєння ренесансно-барокових мотивів. На Україні вазон пишних барокових форм використовується в орнаментуванні друкованої книги (Требник, 1606 р.), В оздобленні рукописних заставок ( "Ірмологіон", 1670 р.., 1695 р.), У розписах церкви Воздвиження (1636 р.). В Дрогобичі та ін .
      У орнаментиці українських рушників майстрині прагнули передати пишність, красу природи, її буйне цвітіння. Вони розміщували на стеблі величезну кількість різноманітних квіток, майже не Зображуючи листя.
      Незмінним мотивом в орнаментуванні рушників є зображення птахів - парно зображені птахи в народному мистецтві уособлюють кохання, щастя, чим і пояснюється їх розташування на рушниках для весільних обрядів. Іноді замість птахів над мотивом дерева-квітки зустрічаємо зображення сонця з променями.
      Характерною особливістю народної вишивки є збереження, поряд з новими сюжетами, давніх орнаментів, що мали символічне значення. Найдавніші рушники з цими зображеннями зберігаються в Полтавському краєзнавчому та Чернігівському історичному музеях.
      Слід відзначити, що на характер соковитих орнаментальних форм народних рушників безумовно вплинула рослинна орнаментика в стилі барокко українського гаптування і шитва кольоровим шовком XVII-XVIII ст., якою прикрашали одяг козацької старшини та священнослужителів. Живописне, вибаглива трактування мотивів у гаптуванні та шитві цього часу, тонка градація колірних співвідношень знайшли своєрідне переосмислення в народній вишивці.
      На Полтавщині рушники виконувались виключно червоним кольором, на Чернігівщині додавали синій, на Дніпропетровщині - зелений і жовтий.
      Наприкінці XIX ст. для вишивки рушників, особливо на Сумщині та Полтавщині, використовували тамбурних техніку. Головне в ній - поєднання тла і вишивки червоного та білого кольорів; легкі хвилясті лінії тамбурних шва мерехтливих окреслюють вибагливі орнаментальні мотиви рослинного характеру. Особливо цікаві так звані кумачеві рушники, вишиті білими нитками на червоному тлі. Робота над ними вимагає тонкого взаємозв'язку фактури тла і напрямків та щільності ланцюжка петельок.
      Сучасні тенденції в вішіванні рушників. Найвидатніші майстри.
      Сучасна українська вишивка - складне, багатогранне явище. Розвивається вона в сфері традиційно-побутового, самодіяльного мистецтва та творчості художників-професіоналів. Традиції української вишивки і подальший розвиток її локальних особливостей знаходимо на підприємствах Укрхудожпрому, розташованих у визначних центрах народної творчості. Саме тут працюють народні майстри, художники, діяльність яких спрямована на дбайливе вивчення кращих зразків вишивки, збереження її класичного надбання.
      Наталя Гречанівська багато років працювала головним художником ху-дожно-виробничого об'єднання ім. Т. Г. Шевченка. У створених нею сорочках, жіночих блузах домінуючим кольором завжди виступає червоний. звучання якого підсилює чорний (іноді жовтий, синій). Це і невеличке вкраплення чорного в середину "зірочки", і окреслення тонкою павутинкою "штапівкі" поверх основного малюнка, і контур "обвідочкі" навколо основного малюнка, що надає орнаменту рис стриманості, чіткості.
      Для вишивок Кагарлицького району характерна більш насичена гама червоного кольору, покладених майже суцільними масами орнаменту. Тут ті ж самі зірочки, але виконані здебільшого в техніці хрестика, "настилування". Художня вишивка Київщини зберігає яскраву самобутність різних районів. Серед плеяди майстрів художньої вишивки Київщини провідна роль належить Гликерії Цібульовій, творчість якої може служити прикладом глибокого знання традицій і їх плідного розвитку в сучасності. Ще вдореволюційній час її роботи привертали увагу досконалим виконанням, красою рисунка та надзвичайно витонченою гамою колірних поєднань. Протягом життя Глікерія Кузьмівна збирала орнаменти української народної вишивки.
      Найкраща її учениця - вже досвідчений нині майстер Зінаїда Сависько з Васілінівкі. Вона творчо розвиває узори рідного села, в якому працювали Ганна Собачко та сестри Деріболот.
      На прикладі робіт заслуженох майстрів народної творчості України Олександри Велікодної з Полтави та Олени Василенко з Решітілівкі особливо чітко бачимо досягнення сучасноного мистецтва вишивки. Застосування таких прозорих тканин, як маркізет, батист, ниток муліне і шовк кардинально вплинуло на художньо-виразні засоби шитва, надало легкості, вишуканості, більш тонкої ретельної проробки орнаментальними мотивами, використанню ювелірних технік виконання. Для підсилення оптичних якостей білого кольору майстіні вводять незначну кількість жовтуватим, сірих, голубувато ниток, користуються протиставленням холодних і теплих тонів.
      Для вишивок Київщини тіовіт є легкі ажурні композиції. Широко використовуються тут не тільки мережки, а й інші ажурні техніки. Застосовується ця техніка при оздоблені чоловічих сорочок червоним, чорним кольорами і дає монументальні, крупне окреслені ажурні клітини. На Київщині здавна існує звичай прикрашати сорочки "занизування" червоного кольору. Цю традицію Київського Полісся продовжує в своїй творчості Любов Гордина. Вона відмовляється від дрібних деталей орнаменту за рахунок єдності загального образу. В її роботах червоний колір надзвичайно насичений, мажорний. При техніці "занизування" його інтенсивність залежить від щільності стібка - то він яскраво-червоний, то рожевий. В роботах майстрів Київщини мережки, які раніше виконували функцію з'єднання окремих частин виробу, виступають як один із основних засобів художнього вирішення. Саме завдяки їм створюється відчуття легкості вишивки, її прозорості. Майстриня Раїса Горбач з Кагарлика по новому осмислює техніку "набірування". В її роботах ця техніка виступає домінуючим художнім засобом.
      Вишивка приваблює не тільки жінок. Художники Григорій Гринь та Михайло Півторацький з Опішні - талановиті митці, відомі за межами нашої країни. Вони спеціалізуються на створенні ескізів для чоловічих сорочок. Для творів Гриня характерна напружена колірна гама, іноді побудована на контрастних поєднаннях, використання полотна сірого, зеленого, блакитного, коричневого тонів.
      Завдяки вдумливому вивченню і творчому переосмисленню народної вишивки роботи Антоніни Задувайло, Галини Грабовської набули яскравої своєрідності, неповторного мистецького обличчя. Полюбляє Задувайло поєднання чоркого кольору з білим або ж іноді вишиває лише одним чорним кольором, що надає вишивці особливоївишуканості. Створені художницею Грабовський чоловічі сорочки, жіночі блузи насичені глибоким кольром. Навідміну від київських вишивок з контрастним сполученням яскравого червоного з чорним, Грабовська у своїх роботах застосовує темно-вишневий колір, глибину якого підсилює чорний. Композиція складається з широких смуг орнаменту "Льонок", "калина", "виноград" у поєднанні з білими ажурними мережками. Вражає велика різноманітність композицій. Це розташування нижче полика по рукаві навскісніх вертикальних, горизонтальних смуг, що утворюють вишукане павутиння сіточкі, в клітинах або на перехрестях якої розміщені орнаментальні елементи.
      Витоки творчості Михайлини Сабадаш з Коломиї грунтуються на давніх традиціях прикарпатської вишивки, що виділяється стриманим колоритом з перевагою темно-червоних, чорних кольорів, витонченою ювелірною проробили-кою деталей орнаменту. Основним засобом художньої виразності вишивок Сабадаш виступає чітка графічна лінія, переважно чорного кольору, що утворює і підкреслює основні форми малюнка, які потім ускладнюються і доповнююються іншими кольрами.
      Сабадаш творчо інтерпретує традиції народної вишивки. Вона застосовує у своїй творчості найпоширеніші техніки - хрестик, "стебнівку", гладь, але найулюбленішою залишається "низинка". Майстриня натхненно і сміливо фантазує в створенні орнаментів чоловічих і жіночих сорочок. Світ асоціативних уявлень майстрині розкривається насамперед у вишивці рушників. Образна змістовність їх будується через рітміко-пластичні мотиви, певний колорит. Так, основа художнього образу рушника "Вівці мої, вівці" передається через ритмічне повторення домінуючого мотиву "баранячих ріжків". Візерунок "Подарунок матері", побудований на контрастному протиставленні двох кольорів - чорного і червоного, викликає асоціації з художнім образом, поширеним у поетичній творчості. Свіжість барв, м'який ліризм відзначає рушники "Гори димлять", "Вечірні зорі".
      Орнаменти квітучого краю Гуцульщини бачимо в творчості іншої майстрині з Коломиї - Євдокії Геник. Вона народилась у Верхньому Березові І з дитинства опанувала мову місцевих вишиванок, її рушники "Яворівський", "Квітка з полонини", "Осінь у Карпатах" полонять з першого погляду красою візерунків, довершеністю композицій, витонченістю кольорів.
      Широкому розквіту мистецтва гуцульської і покутської вишивки багато в чому сприяє діяльність Коломийського музею народного мистецтва Гуцульщини. Тут постійно організовуються виставки майстрів народного мистецтва, пропагуються його кращі твори.
      Розвиток мистецтва вишивки в останнє десятиліття характерний якісними зрушеннями в процесі осмислення його спадщини.
      Іде активний процес розширення потенціалу народних майстрів, поглиблення їхніх індивідуальних пошуків, розширення діапазону застосування творів у громадському інтер'єрі, в сучасному одязі.
      Особливості художньо-образної мови народної вишивки західних областей, її інтерпретація і сучасне оновлення стали висхідними момент
         
     
         
    Реферат Банк
     
    Рефераты
     
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

     

     
     
     
      Все права защищены. Reff.net.ua - українські реферати !