ПЕРЕЛІК ДИСЦИПЛІН:
  • Адміністративне право
  • Арбітражний процес
  • Архітектура
  • Астрологія
  • Астрономія
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографії
  • Біологія
  • Біологія і хімія
  • Ботаніка та сільське гос-во
  • Бухгалтерський облік і аудит
  • Валютні відносини
  • Ветеринарія
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геодезія
  • Геологія
  • Етика
  • Держава і право
  • Цивільне право і процес
  • Діловодство
  • Гроші та кредит
  • Природничі науки
  • Журналістика
  • Екологія
  • Видавнича справа та поліграфія
  • Інвестиції
  • Іноземна мова
  • Інформатика
  • Інформатика, програмування
  • Історичні особистості
  • Історія
  • Історія техніки
  • Кибернетика
  • Комунікації і зв'язок
  • Комп'ютерні науки
  • Косметологія
  • Короткий зміст творів
  • Криміналістика
  • Кримінологія
  • Криптология
  • Кулінарія
  • Культура і мистецтво
  • Культурологія
  • Російська література
  • Література і російська мова
  • Логіка
  • Логістика
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина, здоров'я
  • Медичні науки
  • Міжнародне публічне право
  • Міжнародне приватне право
  • Міжнародні відносини
  • Менеджмент
  • Металургія
  • Москвоведение
  • Мовознавство
  • Музика
  • Муніципальне право
  • Податки, оподаткування
  •  
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

         
     
    Внутрішня та зовнішня культура
         

     

    Культурологія

    План реферату:

    1. Вступ: з історії культури ... ... ... ... ... .. ... ... ... ... ... ... ... .2

    2. Суспільство та культура: зовнішні і внутрішні фактори ... ... ... 4

    3. Людина і культура - внутрішня і зовнішня ... ... ... ... ... ... ... .. 9

    4. Висновок ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 12

    5. Список використаної літератури ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 13

    ВСТУП: з історії культури

    Протягом всієї історії розвитку філософської думки культу -ра в тому чи іншому аспекті була предметом вивчення різнимимислителями, літераторами, істориками. Первісне поняттякультури, що існувала в древніх цивілізаціях Китаю (поняття
    "жень") і Індії (поняття "дхарма"), означало перш за все целенап -равленное вплив людини на навколишнє його природу. Включаловоно також і виховання і навчання самої людини. Філософи древ -ній Греції бачили в "Пайдейя", тобто "вихованості", яку вонивважали синонімом культури, головне свою відмінність від "некультурних"варварів. Епоха Риму, особливо в пізній період її, органічно ВПІ -тав філософські погляди давньогрецьких мислителів, породила своєуявлення про культуру, яке більш близьке до поняття цивілізують -ції. Культура стала асоціюватися з ознаками особистого вдосконалення -шенства. В епоху середньовіччя засилля теології і схоластики в Єв -ропе не дозволяло ставити проблему вивчення культури, як найважливіші -го якісного та органічного ознаки людського буття. Сампроцес створення культурних цінностей і всієї діяльності людиницілком віддавався на спадок бога. Процес творчого підйому інодіототожнювався то з проявом Божої милості, то з підступами дь -Яволь. Справжнє відродження інтересу до вивчення і пізнання куль -тури відновилося лише в епоху Просвітництва. Саме в цей періодпід досконалістю культури почали розуміти відповідність гуманіст -зації ідеалу людини, а надалі - ідеалу просвітителів.

    Для зароджувалася буржуазної філософії характерно розумінняпід культурою різних форм духовного і політичного саморозвинути -суспільства та людини, які проявляються в русі науки, искусії -тва, моралі, релігії і державному правлінні. Французькіпросвітителі XVIII століття (Вольтер, Тюрго, Кондорсе) розуміли содер -жаніе культурно-історичного процесу як розвиток людськогорозуму. Мета цього процесу, на їхню думку, зробити всіх людейщасливими, що живуть у злагоді з запитами і потребами своєї
    "природною" природи. Проте вже в той час зародилося філософс -дещо напрямок "критики культури". Послідовники цього напрям -ня (Руссо) засуджували не тільки культурну еволюцію, а й саму че -ловеческую цивілізацію. У своїх роботах вони протиставляли чис -тоту і простоти звичаїв народів, що знаходилися на патріархальноїщаблі розвитку, зіпсованість і розбещеності "культурних" на -цій. Сприйнявши цю критику культури, як проблему загальнотеоретичному -го осмислення протиріч буржуазної цивілізації, представникинімецької класичної філософії стали шукати вихід в усвідомленнікультури як сфери "духу". Кант розглядав культуру перш за все -го з позицій моральної свідомості (його знаменитий категоричнийімператив). Шиллер як сукупність естетичних форм свідомості, а
    Гегель вбачав у розвитку культури еволюцію філософського созна -ня людини. З цієї точки зору, культура постає як областьдуховної свободи людини. Таким чином представники німецькоїкласичної філософії розглядали сутність культури як єдинуланцюг безлічі її типів і форм, розташованих у певній ис -торіческіх послідовності і утворюють єдину лінію духовноїеволюції людства.

    Численні філософські школи ХХ століття дуже інтенсивно за -нітрохи і займаються вивченням феномену культури. Власне го -животворящою, саме в цей час виникла філософія культури як самостійно -тельно філософська дисципліна. Послідовники неокантіанство (Рік -Керт і М. Вебер) розглядали культуру перш за все як специфічні -чний систему цінностей та ідей, що розрізняються за їх ролі в життіта організації суспільства того чи іншого типу. Цікава концепціянімецького філософа-ідеаліста О. Шпенглера. Суть її полягаєу розгляді культури як організму, який володіє єдністюі відокремлений від інших йому подібних організмів. Кожному культурномуорганізму, за Шпенглером, заздалегідь відміряно межа, після якоїкультура, вмираючи, перероджується в цивілізацію. Таким чином, ці -вілізація розглядається як протилежність культурі. Це оз -початку, що єдиної загальнолюдської культури немає і бути не може.
    З цієї точки зору на культуру дуже тісно стикається теорія
    "локальних" цивілізацій англійського історика А. Тойнбі.

    Діалектико-матеріалістична філософія розглядає культу -ру як специфічну характеристику суспільства, яка виражаєдосягнутий людством рівень історичного розвитку, включаю -щий в себе певне ставлення людини до природи і суспільству,розвиток творчих сил і здібностей особистості. Найважливішою детер -мінуючої характеристикою культури є її якісна сто -рона. Будь-яке вираження культури є прояв якіснихвластивостей і ознак, ступеня розвитку людини. Реальна, живакультура невід'ємна від людини як від суб'єкта культури. Собст -венно сам процес формування людини протікає як культурно-ис -торіческіх процес. Його людські якості є результат засвоїв -ения ним мови, прилучення до існуючих в суспільстві цінностей,традиціям, оволодіння властивими даній культурі прийомами і навичкамидіяльності. можна сказати, що культура - це світ людини, і, ввідомому сенсі, спосіб її буття, створений і постійно воссоз -що дається їм самим. Культура - це олюднених шар життя, "дру -раю "штучно створена людиною природа. Там, де є чоло -століття, його діяльність, її продукти, взаємини між людьми --там і є культура. Іншими словами, культура являє собоюміру людського в людині.

    СУСПІЛЬСТВО І КУЛЬТУРА:

    ЗОВНІШНІ І ВНУТРІШНІ ФАКТОРИ

    Розвиток культури - органічна складова частина історії про -вин. Тому детермінацію руху культури слід шукати іпоза її самої, перш за все в розвитку основи суспільства, матеріальнихного виробництва, а також і всіх інших підсистем і сфер громад -ної життя - соціальної та соціально-політичної. Характерно, щоза вкрай низьких темпах розвитку матеріального виробництва в епо -ху феодалізму настільки ж низькою була і динаміка розвитку в областікультури. Специфічне місце релігії і церкви також у той часзумовлювало релігійне забарвлення практично всіх сторін і всіхскладових культури цієї епохи. Проте, не можна не відзначити, щов окремі періоди можуть спостерігатися активні сплески в культу -ротворческом процесі при відсутності аналогічних зрушень в еконо -мічного сфері. Це, зокрема, характерно для літератури та ви -кусства епохи відродження в Європі, Росії в XIX столітті.

    Розвиток культури пов'язано і з іншими зовнішніми детермінанта -ми. Розвиток країн і народів практично з перших кроків цивілізують -ції втрачає ізольований, замкнутий у собі характер. Історіяз плином часу все більше виступає як всесвітню істо -рії, а разом з тим стає реальністю світова культура, акура -мулірующая найкращі досягнення всіх країн і народів. У цих умовахвсе більшого значення для розвитку культури кожної країни, кожногонароду набуває розширення культурних зв'язків і духовних контак -тов з іншими країнами і народами.

    Природна ізоляція або навмисне самообособленіе народівнічого доброго розвитку культури принести не можуть. Фактор ізол -ції, наприклад, одна з причин збереження первісних форм життя уаборигенів Австралії. Китай на рубежі I-II тисячоліття стояв уперших рядах країн з розвитку культури, а потім настали столі -ку штучної ізоляції країни за китайською стіною, що призвелодо втрати колишніх позицій. Тільки покінчивши в 60-ті роки XIX століття зперешкодами на шляху розвитку зв'язків з рештою світу Японія прискореногоренно пішла вперед.

    Слід зазначити, що на розвиток культури, як втім і наїї виникнення, найсильніший вплив мали не тільки зовнішні,але внутрішні фактори. Необхідність поглибленого аналізу внутрен -них причин розвитку культури виявляється при розгляді впливав -ня поділу праці на розвиток культури. Поділ праці руйнуючої -шило притаманне первісності єдність матеріального і духовного, апоряд з цим поклало межа не тільки злитості матеріальної тадуховної культури, а й її єдності, оскільки єдиний був її суб'єкті носій - первісний колектив.

    Надалі з розвитком суспільства, коли розумова праця сталавсе більше відділятися від фізичного, місто - від села, коли про -суспільством розділилося на класи, професійні угруповання різноманіт -них рівнів, на етнічні освіти, територіально-регіональніспільності, а також демографічні страти - картина культури в це -лом, як і картина її історичного руху ускладнюється.

    Перш за все з виникненням складної соціальної структурисуспільства, що виникла внаслідок поділу праці, управління,розумова діяльність, духовне виробництво сталі преімущест -венно сферою занять певного класу або соціальної групи.
    Автономізація розумової праці, його відділення від фізичного далипотужний поштовх розвитку наук, прогресу мистецтва і т.д. Вона позво -лила зробити інтелектуальну діяльність - ремеслом, щоорганічно поєднує в собі ознаки матеріальної та духовно-прак -тичної діяльності людини. З кожним етапом розвитку суспільстваі його фундаментальної основи-суспільного виробництва, рольрозумової праці, його практична значимість у житті суспільствавсе більше зростає.

    Культура кожної епохи нерозривно пов'язана з потребами таінтересами різних класів, соціальних верств і груп. У цьомусуть механізму впливу різних класів і соціальних верств, групна зміст культури. Безумовно, цей вплив значною ме -ре визначає різницю в змісті і формах культурних пластів ірівнів в загальній структурі культури суспільства. Однак, абсолютизаціяпанував до недавнього часу у вітчизняних суспільство -ведческіх науках класового підходу до аналізу і класифікації є при -лений культури неминуче заводить дослідника в логічний глухий кут.

    По-перше, в культурі є явища, до яких критерій клас -с-просто непридатний - це наука, техніка, мову.

    По-друге, культура включає групу явищ, які несуть усобі загальнолюдське зміст, хоча на них і поширюєтьсявплив соціально-класових і групових інтересів - це искусії -тво, мораль, філософія і т.д.

    По-третє, окрему групу становлять явища, пов'язані, всилу їхньої природи, безпосередньо з виникненням класів, напри -заходів, область політичної культури, хоча навіть тут абсолютизаціякласового підходу була б неправомірна. Найбільш виразно соці -ально-класове початок виявляється в культурі у формі ідеології,за допомогою якої кожен клас чи соціальна група, що ведеборотьбу за владу направляє розвиток культури в своїх інтересах, ввідповідності зі своїми соціальними ідеалами. При цьому вихід замежі заходи у впливі ідеології на культуру може часом при -вести до деформації останньої, до позбавлення предметів культури їхвласного змісту і їх перетворення в свого роду рупор дляпоширення ідеологічних установок. Це чітко просматрі -ється в різного роду "культурних кліше", призначення якихполягає в нав'язуванні через культуру певних ідеологічнихстереотипів.

    На розвиток культури в сучасних умовах робить своєдія розгортається і поглиблюється НТР. Цей впливбагатогранно і суперечливо. З одного боку, НТР незмірно рас -шіріла можливості залучення самих широких мас до духовних цін -ності, зокрема, через засоби масової інформації, пред'явивши -ла зрослі вимоги до освіченості, до підвищення інтелекту -ального потенціалу суспільства. Одночасно завдяки розвиткутранспорту, засобів зв'язку НТР посилила рухливість населення, призвеладо інтенсифікації процесів культурного обміну, до посилення інтерна -ціоналізаціі громадського життя і культури.

    Національні культури є специфічними культур -нимі системами, що володіють відносною автономністю і автох -тонностью (корінним походженням). Різні культури многочіс -лених народів і національностей, що мають у своїй основі єдину об -щечеловеческое творчий початок. Вони відрізняються один від одного заформі, яка визначається особливостями історії конкретних наро -дів, різними умовами, в яких відбувалося формування цихкультур. Необхідно враховувати і ту обставину, що переважнабільшість народів не існує в ізоляції, а активно взаємо -діє з іншими народами. Тому багато національних культу -ри, являють собою результат взаємодії декількох прожи -БЕЗПЕЧУЮТЬ (або проживали раніше) поруч один з одним народів. Хіба -нення національних культур - важлива умова й передумова їх взаємо -збагачення, але це не повинно вести до їх відокремлення один від одного, атим більше до проголошення їх винятковості. Не можна вибудовуватинаціональні культури за ранжиром, розглядати культуру однієї на -ції як своєрідний еталон культури. Націоналістичнийзарозумілість гальмує розвиток будь-якої національної культури. Цеособливо важливо, якщо врахувати посилення процесу інтернаціоналізаціїсуспільного життя, а, значить, і необхідності участі в цьому про -процесі національних культур, кожна з яких включає в себе яксвоє національне, так і інтернаціональне содержаніе.Не применшуючицінності й унікальності існування і розвитку національнихкультур, слід зазначити, що кожна нація вносить свій історічес -кий внесок у світову культуру і в той же час черпає з коморисвітової культури. Магістральний шлях розвитку світової культурипролягає аж ніяк не через зведення всього її багатства до деякогоєдиним зразком, а через акумулювання всього найкращого в богатс -твах культури всіх народів, збереження багатства різноманіттякультур не тільки в пам'яті, а й у культурній практиці человечест -ва.

    Регіональні особливості культури виявляються не тільки вспецифічних рисах культури окремих народів. Є визна -лені суттєві відмінності між міською культурою та культуроюсела, культури великого міста і культури дрібних і середніх горо -дов. Є підстави говорити про особливості культури у великихрегіонах світу. Так Європа зробила наголос на розум, раціональне ос -військово дійсності і використання його успіхів. Схід ж донедавнього часу більший акцент робив на чуттєве сприйняття ок -ружа світу, інтуїцію, самонавіювання. Зрозуміло, що все це біль -ше відноситься до традиції. Сьогодні межа між культурами Заходу і
    Сходу вже грунтовно розмиті, обмін принципами, ідеями та ду -ховнимі цінностями йде з усе більшою інтенсивністю. Підводячипідсумок можна сказати, що світова культура - явище доситьскладне та багатогранне, куди входять формаційні, регіональні,національні типи культур і величезна кількість субкультур, існую -щих в якості підсистем в цих культурних типах.

    У внутрішній організації культури існують також структур -ные рівні, які поділяють її на масову і елітарну куль -тури. Масова культура сформувалася одночасно з суспільствоммасового споживання. У роботах західних філософів і соціологівдане поняття характеризується як вид комерційної культури, по -тому що продукти даної культури виступають в ній як перед -Метов споживання, здатних при продажу приносити прибуток, якщовони враховують смаки та запити масового споживача. Реклама,стала обов'язковим атрибутом сучасного суспільства, є не -от'емлемой частиною масової культури.

    Розвиток культури має свою внутрішню логіку і характеризу -ється відносну самостійність і своєрідної внутрішньоїдетермінації, яка реалізується не тільки в активному використан -нии новими поколіннями накопиченого запасу цінностей культури, алеі у впливі цього запасу на подальший розвиток культури, йогоосновні напрямки, його зміст і темп.

    Постійно розвиваючись, культура завжди проявляє себе в конк -ної-історичних формах. Особливо підкреслено виявляють себе сдві -ги в культУРЕ в переломні періоди людської історії, наприклад,при переході від античності до середньовіччя, а потім від середніх ве -ков до епохи Відродження.

    Корінні зміни в культурі спостерігаються з переходом суспільствавід формації до формації. При цьому в історії формування культуриє ряд особливостей. Накопичення культурних цінностей йде якб по двох напрямках - по вертикалі і по горизонталі. Найважливішоюзакономірністю розвитку культури є наступність, в ко -торою реалізується єдність протилежностей - традиції і твор -пра ці. Історія предметних результатів людської діяльності,втілюють культурні цінності, йде поруч і в синхронному взаємо -яку дію з змінюють один одного, поколіннями людей, в якихзберігає себе спадкоємність історії людства. При цьому каж -ДОЕ нині живе покоління як би стягує до себе минуле і буду -ний, як до центру, який з плином часу зсувається до новихпоколінням.

    Найбільш стійкою стороною культури є культурнітрадиції. Під ними розуміються елементи соціального та культурногоспадщини, які не просто передаються від покоління до покоління,але й зберігаються протягом тривалого часу, протягом жиз -ні багатьох поколінь. Традиції мають на увазі, що успадковувати і якуспадковувати. Кожне покоління здійснює відбір тих чи інших тра -діцій і в цьому сенсі вибирає не тільки майбутнє, але і минуле.
    Сучасне покоління не може не спиратися на створені ранішецінності культури, на традиції, так чи інакше йому б довелося каж -дий разу все починати на порожньому місці, створювати все заново.

    Проте, культура - це не тільки традиції, процес накопиченнята збереження духовних цінностей попередніх поколінь. Формуваннякультури передбачає і її розвиток, тобто не тільки збереженнякращих зразків минулого, а й створення нового культурного богатс -тва в процесі творчості. Даний напрямок в культурі називає -ся новаторством. Звичайно, не всяке новаторство можна безоговороч -але зарахувати до творчості. Створення нового стає творчістютоді, коли воно набуває суспільну значущість, отримуєвизнання інших людей. Хоча цей критерій новаторських культур -них цінностей не є абсолютною. Буває й так, що виробленоюня мистецтва або наукові відкриття не знаходять визнання у сучас -менніков. Тим не менше, якщо творець створює твір або справи -ет відкриття, яка несе справжню духовну цінність, то їх час раночи пізно приходить, і, наступні покоління віддають їм належне.
    Творчість Ван Гога і Гюгена, геніальних художників, невизнанихза життя сучасниками, роботи предтечі космічних польотів чоло -вечества К. Ціолковського - блискуче свідчення цього.

    У творчості культури загальнолюдське, загальне тісно связа -але з неповторністю, унікальністю створеної духовної ценнос -ти. Тиражування або відтворення не є творчістю, хочаі відіграє важливу роль у поширенні культури. Але, це самерозповсюдження, а не створення культури.

    Нове покоління не тільки пасивно споживає вже створенекультурне багатство, разом з тим вона вносить і свій внесок у ко -пилку світової культури в залежності від того, що було унаследова -але їм від культури минулого. Таким чином, традиції і творчість урозвитку культури органічно взаємопов'язані.

    Загалом підхід до культурної спадщини повинен бути діалект -ного: не нігілістичне відкидання, а збереження всіх ценнос -тей, які здатні працювати на прогрес, і заперечення всього від -що жив, консервативного в культурній традиції.

    ЛЮДИНА І КУЛЬТУРА - ВНУТРІШНЯ І ЗОВНІШНЯ

    Саме становлення особистості є не що інше, як результатукультурної еволюції індивіда. Тільки засвоюючи і поєднуючи в собіпевну частку суспільної культури, людина стає лич -ністю і персоніфікує знайдений культурний потенціал як свійвласний світ, як багатство свого "Я".

    Таким чином, лише освоюючи через пізнання і діяльністьзовнішнє, матеріалізоване вираз культури, індивід знаходитьлюдську якість, стає здатним сам брати участь укультуротворчим діяльності. Культура - це процес розвиткулюдських сил і здібностей, показник міри людського влюдині, характеристика розвитку людини як людського су -існує, процес, який одержує своє зовнішнє вираження у всьому богатс -тверд і різноманітті створюваної людьми дійсності, у всійсукупності результатів людської праці і думки.

    Центральною фігурою культури є людина, тому що культура --світ людини. Культура - це розвиток духовно-практичних спосіб -ностей і потенціалу людини та їх втілення в індивідуальному раз -вітіі людей. Через включення людини у світ культури, змістомякої є сама людина у всьому багатстві її здібностей,потреб і форм існування, реалізується як самовизначенняособистості, так і її розвиток. Які ж основні пункти цього куль -тівірованія? Питання складне, тому що ці опорні пункти по своємуконкретного змісту своєрідні залежно від історичнихумов.

    Найважливіший момент у цьому процесі - формування розвиненого са -мосознанія, тобто здатності до адекватної оцінки не тільки свогомісця в суспільстві, а й своїх інтересів і цілей, здатності до пла -вання свого життєвого шляху, до реалістичної оцінки різноманіт -них життєвих ситуацій, готовності до реалізації раціонального ви -бору лінії поведінки і відповідальності за цей вибір, нарешті,здатності до тверезої оцінки своєї поведінки і своїх дій.

    Завдання формування розвиненого самосвідомості надзвичайно складністьна, особливо якщо врахувати, що надійним ядром самосвідомості може імає бути світогляд як своєрідний загальний орієнтують на -чало, що допомагає не тільки розбиратися в різних конкретних си -туаціях, але і планувати, моделювати своє майбутнє.

    Конструювання змістовної і гнучкої перспективи, представленнятавляющей собою набір найважливіших ціннісних орієнтацій, займаєособливе місце в самосвідомості особистості, у її самовизначенні, а на -ряду з цим характеризує і рівень культури особистості. Невмінняконструювати, виробляти таку перспективу найчастіше обумовлюютьсялено розмитістю самосвідомості особистості, відсутністю в ньому надійно -го світоглядного стрижня.

    Подібне невміння найчастіше спричиняє кризові явищау розвитку людини, що знаходять своє вираження у злочинному поведе -панії, в настроях крайньої безвиході, в різних формах деза -даптаціі.

    Дозвіл власне людських проблем буття на шляхахкультурного розвитку і самовдосконалення вимагає виробленнячітких світоглядних установок. Це тим більше важливо, якщоврахувати, що людина не тільки чинний, але й самоізменяющеесяістота, одночасно і суб'єкт, і результат своєї діяльності.

    У становленні особистості важливе місце займає освіта, од -нако поняття освіченості і культурності цілком не збігаються.
    Освіченість найчастіше означає володіння значним запасомзнань, ерудицію людини. У той же час вона не включає цілий рядтаких найважливіших характеристик особистості, як моральна, естет -чна, екологічна культура, культура спілкування і т.д. А безморальних основ сама по собі освіченість може виявитисяпросто небезпечною, а розвинений освітою розум, не підкріплений куль -турой почуттів і вольовою сферою, або марним, або однобічнимі навіть збитковим у своїх орієнтаціях.

    Ось чому такі важливі злитість освіти і виховання, з -четаніе в освіті розвитку інтелекту і моральних початків,посилення гуманітарної підготовки в системі всіх навчальних закладіввід школи до академії.

    Наступні орієнтири в становленні культури особистості - духів -ність і інтелігентність. Поняття духовності в нашій філософії додонедавна розглядалося як щось недоречне лише в пре -справах ідеалізму і релігії. Зараз стає зрозумілою однобокість іущербність подібного трактування поняття духовності і його ролі в жиз -ні кожної людини. Що ж таке духовність? Основний сенс ду -ховності - бути людиною, тобто бути людяним по відношенню доіншим людям. Правда і совість, справедливість і свобода,моральність і гуманізм - ось ядро духовності. Антиподом духів -ності людини є цинізм, який характеризується презирливимвідношенням до культури суспільства, до його духовних, моральних цін -ності. Оскільки людина явище досить складне, у рамках інте -ресующей нас проблеми можна виділити внутрішню і зовнішню культу -ру. Спираючись на останню, людина зазвичай подає себе оточуючим.
    Однак саме це враження може виявитися оманливим. Інодіза зовні витонченими манерами може ховатися цинічний, зневажаючи -ющій норми людської моралі індивід. У той же час не кічусвоєю культурною поведінкою людина може володіти багатим духів -вим світом і глибокою внутрішньою культурою.

    Економічні труднощі, пережиті нашим суспільством не міг -Чи не накласти відбиток і на духовний світ людини. Конформізм,презирство до законів і моральних цінностей, байдужість і жести -кістка - все це плоди байдужості до морального фундаменту про -існує, що привів до широкого поширення бездуховності.

    Умови подолання цих моральних, духовних деформацій --у здоровій економіці, в демократичній політичній системі. Чи неменше значення в даному процесі має і широке залучення досвітової культури, осмислення нових шарів вітчизняної художні -кої культури, в тому числі і російського зарубіжжя, розуміння куль -тури як єдиного багатоаспектного процесу духовного життя суспільства.

    Звернемося тепер до поняття "інтелігентність", яке тіснопов'язане з поняттям духовності, хоча і не збігається з ним. Відразу жзауважимо, що інтелігентність і інтелігенція - це разноплано -ві поняття. Перше містить у собі певні соціокультурніякості людини. Друга говорить про його соціальний стан, по -одержанні спеціальну освіту. На наш погляд, інтелігентністьприпускає високий рівень загальнокультурного розвитку, нравствен -ву надійність і культурність, чесність і правдивість, бескорис -буття, розвинене почуття обов'язку і відповідальності, вірність своєму сло -ву, високорозвинуте почуття такту і, нарешті, той складний сплаввластивостей особистості, який називають порядністю. Цей набір характе -теристик, звичайно ж неповна, але головні з них перераховані.

    У становленні культури особистості велике місце відводиться куль -турі спілкування. Спілкування - одна з найважливіших сфер життєдіяльностілюдини. Це найважливіший канал трансляції культури нового поколіннянію. Дефіцит спілкування дитини з дорослими позначається на його раз -вітіі. Швидкий темп сучасного життя, розвиток засобів свя -зи, структура поселення жителів великих мегаполісів найчастіше прива -дит до вимушеної ізоляції людини. Телефони довіри, клуби заінтересами, спортивні секції - всі ці організації та інститути иг -рают дуже важливу позитивну роль у справі консолідації людей,створення сфери неформального спілкування, яка так важлива для твор -чеський і репродуктивної діяльності людини, збереження стійкості -вої психічної структури особистості.

    Цінність і ефективність спілкування у всіх його видах - служ -ного, неформального, дозвільного, спілкування в сім'ї і т.д. - В вирішую -щей мірою залежить від дотримання елементарних вимог культуриспілкування. Перш за все це шанобливе ставлення до того, з ким об -щаешься, відсутність прагнення підніметься над ним, а тим більше да -вити на нього своїм авторитетом, демонструвати свою превосходс -тво. Це вміння слухати, не перериваючи міркування свого опонента.
    Мистецтву ведення діалогу треба вчитися, особливо це важливо сьогоднів умовах багатопартійності і плюралізму думок. У такій обстанов -ке особливу цінність здобуває уміння доводити й обгрунтовуватисвою позицію в строгій відповідності з жорсткими вимогами логікиі настільки ж логічно обгрунтовано, без грубих випадів спростовуватисвоїх опонентів.

    ВИСНОВОК

    Рух до гуманного демократичного суспільного ладупросто немислимо без рішучих зрушень у всьому будинку культури,бо прогрес культури - одна з сутнісних характеристик гро -венного прогресу взагалі. Це тим більше важливо, якщо врахувати, щопоглиблення НТР означає і зростання вимог до рівня культурикожної людини, і в той же час створення для цього необхіднихумов.

    Список використаних джерел:

    1. Баллер Е.А. "Спадкоємність в розвитку культури"

    2. Орнатський Л.А. "Походження і формування поняття" культура "

    3. Межуев В.М." Про поняття "Культура"

    4. Артановскій С.Н. "Історична єдність людства і взаємний вплив культур"

         
     
         
    Реферат Банк
     
    Рефераты
     
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

     

     
     
     
      Все права защищены. Reff.net.ua - українські реферати !