ПЕРЕЛІК ДИСЦИПЛІН:
  • Адміністративне право
  • Арбітражний процес
  • Архітектура
  • Астрологія
  • Астрономія
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографії
  • Біологія
  • Біологія і хімія
  • Ботаніка та сільське гос-во
  • Бухгалтерський облік і аудит
  • Валютні відносини
  • Ветеринарія
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геодезія
  • Геологія
  • Етика
  • Держава і право
  • Цивільне право і процес
  • Діловодство
  • Гроші та кредит
  • Природничі науки
  • Журналістика
  • Екологія
  • Видавнича справа та поліграфія
  • Інвестиції
  • Іноземна мова
  • Інформатика
  • Інформатика, програмування
  • Історичні особистості
  • Історія
  • Історія техніки
  • Кибернетика
  • Комунікації і зв'язок
  • Комп'ютерні науки
  • Косметологія
  • Короткий зміст творів
  • Криміналістика
  • Кримінологія
  • Криптология
  • Кулінарія
  • Культура і мистецтво
  • Культурологія
  • Російська література
  • Література і російська мова
  • Логіка
  • Логістика
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина, здоров'я
  • Медичні науки
  • Міжнародне публічне право
  • Міжнародне приватне право
  • Міжнародні відносини
  • Менеджмент
  • Металургія
  • Москвоведение
  • Мовознавство
  • Музика
  • Муніципальне право
  • Податки, оподаткування
  •  
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

         
     
    Західно-європейська культура
         

     

    Культурологія

    Р Е Ф Е Р А Т

    з культурології

    на тему: «Культура Західної Європи в середні століття»

    Зміст.

    1. Введення ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .3

    2. Загальна характеристика Раннього Середньовіччя ... ... ... ... .4

    2.1 Зміцнення і поширення християнства ... ... ... ... ... ... 4

    2.2 Вплив релігії на культурне життя ... ... ... ... ... ... ... ... ... 7

    2.2.1 Богослов'я. Еретізм ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .8

    2.2.2 Філософія ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 10 < p> 2.2.3 Інститут чернецтва ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 11

    2.2.4 Література ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 12

    2.2.5 Міська культура ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 13

    2.2.6. Мистецтво ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 13 а) поліхромний стиль ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 14 б) «Абстрактний звірячий орнамент» ... ... ... 14 в) Зображення людини ... ... ... ... ... ... ... ... .. 14 г) Мистецтво Ірландії та Англії ... ... ... ... ... 15 д) Мистецтво каролінгської епохи ... ... ... ... ... 15 е) Мистецтво оттоновской епохи ... ... ... ... ... .. 17 ж) Романський стиль ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 19 з) Готичний стиль ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 20

    3. Висновок ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 22

    4. Список використаної літератури ... ... ... ... ... ... ... ... .. 23

    Введення.

    Великий історичний період, іменований «Середніми століттями», не маєзагальноприйнятих хронологічних рамок. Багато в чому визначається розходженнямпоглядів на своєрідність і місце даної епохи в історії західноєвропейськихкраїн, культуру їхніх народів. Так, до теперішнього часу ще зберігаєтьсяпогляд на Середньовіччя як період нікого провалу в культурному розвиткуміж античністю і Новим часом. Цей погляд був сформований ще епоху
    Відродження і отримав більш повне обгрунтування у творчості просвітителів
    (однак подібну поширену оцінку, наприклад, спростовувала історико -культурологічна література романтиків). Лише в умовах кризовихявищ, які вразили західну цивілізацію на рубежі XIX-XX століть, вчені -культурологи стали поступово відходити від панувала в науці
    (втім, як і в повсякденній свідомості) оцінки на основі більш всебічноговивчення безсумнівно, суперечливою і різноманітною культури Середньовічногосвіту.

    В усякому разі, сьогодні можна з відомою часткою ймовірності вважати,що період культури Раннього і Класичного Середньовіччя охоплює, пощонайменше, десять століть, з V ст. по кінець XIV ст., тобто з моментупадіння Західної Римської імперії до моменту активного формування культури
    Відродження. Період раннього Середньовіччя займає період V ст. - XI ст., А
    Класичного - XII - XIV ст.

    Загальна характеристика Раннього Середньовіччя.

    Основними рисами Раннього Середньовіччя є процес формуванняєвропейської спільноти народів, складання феномена західноєвропейськогохристиянського типу культури на основі широкого розповсюдженняхристиянства.

    Зміцнення і поширення християнства.

    Християнство виникло в умовах важкого соціально-економічногокризи, що охопила рабовласницькі підвалини Римської імперії і на її злетів IV ст. стає державною релігією в Римі. Спочатку в I ст. н.е.. Християнство ще не знало церковної організації. Інститут священствазаміняли пророки, учителі, апостоли, проповідники.

    У міру зосередження керівництва у християнських громадах в рукахпресвітерів, дияконів, а потім єпископів формується інститут священства.
    Єпископи стають охоронцями віри, пастирями. У міру зростання окремихгромад єпископи оточували себе посадовими особами, до кола обов'язківяких входила проповідницька діяльність поряд з фінансової, судовоїта ін На тлі занепаду міського самоврядування, ослаблення інститутусвітської влади єпископи стають першими особами в містах та міськихокругах. Столиця старіючого Римської імперії, тим не менше, залишаласяцентром християнства, а її християнська громада прагнула надати римськомуєпископові особливого значення. Так, отримує поширення версія про те, щозасновником римської громади й першим її єпископом був сам апостол Петро, а,починаючи з IV ст. римський єпископ став іменуватися папою римським.

    Зміцненню і розповсюдженню християнства і формується церквисприяли Нікейський (325 р.) і Константинопольський (381 р.) Вселенськісобори, на яких були прийняті основні положення християнськоговіровчення, сформульовані в 12 пунктах «Символу віри». Вони-то істають обов'язковими для всіх християн. Нікейський собор прийняв догмат протроїчності Бога: «Син Божий є істинний Бог, народжений від Бога Отцяперше всіх віків і так само вічний, як Бог Отець, Він народжений, а не створений, іодностайний з Богом Отцем ». Константинопольський собор затвердив догма прорівність і «єдиносущність» Божественної Трійці. Віра у воскресіння Христа,у воскресіння мертвих, у Божественну Трійцю стала основою християнськогонавчання. Разом з тим християнство вчило, що людина є земнимвтіленням Бога, любов якого до людини всеосяжна, зло ж --результат первородного гріха й порушення заповідей. Слабкий і схильний догріха людина може одержати порятунок допомогою церкви.

    Християнство все більше стає універсальним вченням, охоплюючивеличезні маси людей, які займали різне соціальне становище. Цьомусприяв, перш за все, його світоглядний аспект, що трактуєлюдини незалежно від соціального статусу як земне втілення
    Творця, покликаного прагне досконалості тернистим шляхом відмови відтлінного, земного і нескінченної любові до Творця і любові до ближнього поприкладом Ісуса Христа. Одночасно християнство зовсім не кидало, а напочатковому етапі швидше синтезувало культурні досягненняпопередніх епох, що полегшувало звернення до нього різних народів.
    Крім того, ідея єдиного походження роду людського як не можна кращевідповідала тенденції до утворення великих ранньофеодальних держав,отримавши втілення в Вестготськоє королівстві, королівствах бургундів,франків і найбільш яскраво - в імперії Карла Великого (кінець VIII - першатретину IX ст .).

    Однак настільки однозначно позитивна оцінка нової релігії не відповідає напитання про те, чому протягом усього існування християнство булозмушене боротися із численними ворожими йому доктринами, і більштого, зазнавати під впливом цієї боротьби зміни, модернізації якщодо змістовної частини віровчення, так і організаційних йогоформ. Як видно, слід звернути увагу на те, що християнство,як і будь-який тип культури, що претендує на панування, по-своємусформулювало головне протиріччя, яке лежить в основі світу. Цепротиріччя між земним і небесним, тілом і духом безкомпромісновирішувалося християнством на користь останнього. Християни були покликані такимчином заперечувати a priori прояви земного життя, що вело на практиці дожорсткої регламентації людини з боку церкви. Звідси беруть коріннячисленні єресі та інші види опору, настільки жорстокопридушувалися церквою у розглянутий період.

    Положення римсько-католицької церкви з моменту падіння Риму відрізнялосявід становища греко-католицького християнства. Так, вже в V ст. візантійськіімператори домоглися істотного підпорядкування церкви своєї влади, включенняїї в політичну систему. Незважаючи на те, що вищим органом греко -католицької церкви були собори, рішення про їх скликанні браввізантійський імператор. На Заході Європи положення церкви було інакшим. Вона нетільки не підкорялася верховній політичній владі, але й збереглапрактично повну самостійність у вирішенні внутрішніх та цілої низкиполітичних питань, починаючи з IV ст., з моменту оформлення інститутупапства. Втім, історія папства знала й період різкого ослаблення (X --сер. XI ст.), Коли в умовах гострої міжусобиці папський престолбув тимчасово підлеглий світській владі німецьких імператорів. Але вже зсередини XI ст. могутність і незалежність пастирів римсько-католицькоїцеркви були відновлені. А в наступний період Класичного
    Середньовіччя (XII - XIII ст.) Вплив католицької церкви й папства на всісфери суспільного життя ще більше зріс. Досить згадати про самогомогутнього чолі католицької церкви папи Інокентія III (1198 - 1216).
    Якщо його попередника Григорія VII (1073 - 1085) довелося боротися зарозмежування влади духовної від світської, то через сто років Інокентію IIIвже вдалося не тільки отримати практичну незалежність від Ватикану.
    Спадкоємець Григорія VII мав уже всі підстави порівнювати владу духовнуі світську із сонцем і місяцем: подібно до того як місяць одержує своє світло відсонця, так і королівська влада одержувала при Інокентія III свій блиск івелич в міжнародні справи, розширилася місіонерська діяльність,зросла її економічна могутність.

    У значній мірі зростання впливу католицької церкви, а разом зцим і утвердженню західноєвропейського типу культури сприявостаточний розрив між західною і східною християнськими церквами.
    Розбіжності між охоронцями віри набули форми теологічної суперечки проФіліокве, тобто про те, чи виходить Дух Святий тільки від Бога-Отця (якстверджували візантійські теологи) або від Бога-Отця і Бога-Сина (на чомунаполягав Рим). Протягом сторіччя розбіжності набували все більшнепримиренний характер, і в 1054 р. обидві церкви (православна і католицька)проголосили повну незалежність один від одного. Цей розрив сприявпевною мірою закріпленню розходжень і деяких особливостей у культурномурозвитку Західної Європи і народів, які опинилися в орбіті православ'я.

    Вплив релігії на культурне життя.

    Для характеристики стану середньовічної культури необхіднікомплексне поширення та оцінка досягнень різних її галузей.
    Однак при цьому необхідно враховувати духовну домінанту соціокультурногопроцесу Середньовіччя, або релігійні орієнтири суспільства. Релігійнесвіторозуміння, як уже зазначалося, було засновано на вимозі придушенняплоті й звільнення духу (філософія аскетизму). На практиці невидавалося можливим повне усунення раціональної людськоїдіяльності, в силу чого церква створює досить міцну системурегламентації суспільного життя шляхом обмеження її проявів різнимиправилами, приписами, звичаями і т.д. З іншого боку, для підтримкибеззаперечного авторитету церкви, збереження чистоти її догматів робитьсянаголос на розвиток не раціонального, а головним чином емоційногосприйняття дійсності й основ віровчення. Прояви плотськихпристрастей, визнані за гріховні, замінялися пристрасної, часомфанатичною любов'ю до Христа, Діві Марії, з одного боку, і фанатичноюненавистю до ворогів християнства. Ось що зауважує у зв'язку з цим відомийдослідник середньовічної культури А.Я. Гуревич:

    Емоційна насиченість середньовічного життя при жорсткому часовому обмеженнівсіх форм раціональності робила середньовічних людей надзвичайнолегковірними. Віра в бачення, чудесні зцілення, відвідування людей нечистоюсилою були невід'ємною частиною індивідуальної та суспільної свідомості.
    Люди жили у атмосфері чуда, що вважалося повсякденною реальністю.

    Так поступово разом з поширенням і зміцненням позиційхристиянства та католицької церкви релігія ставала в центрі всьогосоціокультурного процесу, підпорядковуючи і регламентуючи основні його сфери.
    Розквіт даного типу культури припав на період Класичного
    Середньовіччя.

    Богослов'я. Еретізм. Не дивно, що в ієрархії сфер середньовічноїкультури безперечне лідерство мало богослов'я (теологія), у рамкахякого здійснювалися поширення ідеї християнства, вихованнясвященнослужителів, розробка ефективних методів впливу на людину.
    Інші сфери культури, так чи інакше, покликані були служити богослов'я,існувати в рамках висунутих теологією доктрин і постулатів. Теологіязіграла не останню роль у захисті офіційної церковної доктрини в областідогматики і культу від численних єресей (від греч.hairesis - особливевіровчення), виникнення яких відноситься до часу Раннього
    Середньовіччя та без урахування яких не можна уявити соціокультурнуситуацію цього часу.

    Серед найпоширеніших ранніх єресей можна виділитимонофізитство (заперечувало вчення про двоїсту, боголюдської природі
    Христа), нестроіанство (доводило положення про «самостійноіснуючої »людську природу Христа) адопціанскую єресь, в основіякої лежала ідея про усиновлення (adopcio) Богом людського сина
    Христа і багато інших. Якщо в період Раннього Середньовіччя єресі відображалибагато в чому процес становлення інституту церкви. Її ієрархічного устрою, ана чолі єретичних рухів часто стояли представники єпископату
    (наприклад, адопціане - толедського єпископ Еліпанд і урельскій єпископ
    Фелікс), то в часи розквіту Середньовіччя єресі були спрямовані вжепроти інституту церкви, значної частини кліру, що загрузнуло в жадібності ірозпусті, проти всепроникаючою церковної регламентації життя. Такимибули досить поширені в країнах Західної Європи єресі катарів
    (Італія, Фландрія, Франція XI-XIII ст.), Владенсов (Франція, кінець XII ст.),лоллардів (Антверпен, особливе поширення одержала в Англії),альбігойців (Франція XII-XIII ст.) та ін єретичних рухів Класичного
    Середньовіччя носили досить яскраво виражений характер, відображали інтересив основному незаможних верств, виступали проти церковного землеволодіння,церковної десятини й т.п., проповідували філософію аскетизму. Одночасновони висували постулати, спрямовані проти окремих догматів церкви.

    Римсько-католицька церква з моменту свого оформлення активноборолася з поширенням єресей. Серед різних методів боротьби з ними вперіод Класичного Середньовіччя найбільшого поширення набулаінквізиція (від лат. Inqusitio - розшук), яка діяла з XIII ст. якрегулярний церковний суд. Терор інквізиції був спрямований не тільки протиєретиків, а й проти різних проявів вільнодумства, чаклунства,знахарства і т.п. Підсумком таємного дізнання із застосуванням катувань у катівняхінквізиції стали не менш страхітливі публічні страти, спалення єретиків
    (так звані аутодафе, букв. акт віри). Найбільша активізаціядіяльності інквізиції припала на період Реформації.

    Цікаво відзначити, що витрат з утримання цьогорепресивного органу церкви покривалися із сум, конфіскованих у єретиків.
    Поряд з радіаційними джерелами поповнення церковної скарбниці, широкоюкомерційної, загальноекономічної діяльністю, доходами по лінії інквізиціїта ін значне поширення набуває продаж індульгенцій (від лат.indulgentia - милість). Схоластика розробила ціле вчення проіндульгенції - грамоти про відпущення гріхів як уже вчинених, так іпередбачуваних. Ціна індульгенції залежала від тяжкості вчиненогозлочину, ціна ж індульгенції. По суті церква, покликана стояти наварті християнської моралі і законності, у дійсності заохочувалазлочину, що не могло не викликати зростання обурення, зокрема,поширення єретичних рухів.

    Філософія. Помітне місце в ієрархії сфер середньовічної культуризаймала філософія. Вона була першою «служницею» богослов'я. Головною їїзавданням щодо релігії було надавати докази істинностіхристиянської віри. Особливо досягли успіху у вирішенні даного завдання схоласти,багатьма положеннями яких користуються й сучасні теологи. Найбільш вагомедоказ існування Бога представив Томас Аквінат (1225-1274),домініканський монах. Т. Аквінат, зокрема, стверджував, що в пошукахпричин усіх явищ людський розум, простуючи по сходам причин,неминуче повинен прийти до ідеї верховної причини усіх явищ і процесів,якої і є Бог. Втім, поряд з питаннями апології релігії філософія
    Середньовіччя розробляла і власну проблематику: формальну логіку,діалектику поняття, мистецтво спору і т.д.

    Строго певний ієрархічний порядок, відповідний феодальноїстанової сходах, підпорядковував інші «нижчі» науки (астрономію,геометрію, історію і т.д.) філософії, яка, яка у свою чергу, яквідзначалося, сама служила теології. Але так само, як і філософія, «нижчі»науки вирішували свої внутрішні завдання, поступово накопичуючи досвід і знання,готуючи наступний етап культурного розвитку західноєвропейськогосуспільства. Одним із прикладів?? такого нагромадження знань під невсипущим окомтеології було створення енциклопедій або енциклопедичних склепінь ( «сум») вформі відповідей на питання. В енциклопедіях містилися відомості з різнихгалузями знань. Поряд з енциклопедіями були створені підручники з медицинита математики.

    Інститут чернецтва. Величезну роль у поширенні релігійногосвітогляду як на Заході, так і на сході, грав інститут чернецтва.
    Максимально наближена до християнського ідеалу аскетизму, самозреченнялюбові до Всевишнього і ближнього, організація монастирського життя дозволила нетільки домогтися значних успіхів у галузі ведення господарства, про щодосить широко відомо, але й перетворити монастирі у справжні центрисередньовічної культурного життя, освіти, виховання, науки. На рубежі
    VII-VIII ст. англосаксаксонскій літописець чернець Біда Високоповажний (672 -
    755) зробив розрахунок церковного календаря, пов'язаного з періодичністюастрономічних явищ. Популярність отримали енциклопедичний збірникабата Грабал Мавра (VIII ст.), в якому були зібрані відомості порізних науках: «Книга про розподіл чисел», «Правила рахунку на абаки», атакож трактат по геометрії французького ченця Теофіла (X ст.) і т.д. Уперіод Класичного Середньовіччя монастирі не втратили свого значенняяк центри культурного життя. На початку XIII ст. виникли жебраки ченціордени, члени яких у пошуках хліба насущного бродили по містах і селах,впливаючи на народну культуру.

    Головну роль у становленні системи освіти відіграли школи,що знаходилися в V-IX ст. в руках церкви. Метою шкіл була підготовкаслужителів церкви, яка становила програми навчання і здійснювалавідбір учнів.

    У 1088 р. на основі Бологонской юридичної школи був відкритий першийуніверситет (від лат. universitas - сукупність, спільність).

    У XII-XIII ст. виникають університети в інших країнах Західної
    Європи. В Англії першим був університет в Оксфорді (1167), другий --університет у Кембриджі (1209). Перший університет у Франції був заснований в
    Парижі (1160). Це був типовий середньовічний університет, де викладаннявелося латинською мовою, тому тут могли навчатися студенти з усієї
    Європи. У Паризькому університеті було чотири факультети:загальноосвітній (молодший, підготовчий, де викладалися сімвільних мистецтв) і богословський, медичний, юридичний (старшіфакультети, куди приймалися студенти, які закінчили загальноосвітнійфакультет). Церква досить успішно здійснювала контроль завикладанням в університетах. Так, на вимогу церкви з університетіввиганяли неугодні їй викладачі, а богослови одержувалипривілейоване становище серед колег.

    Література. Важливим елементом художньої культури Середньовіччябуло літературна творчість. Високого розвитку досягає усна поезія.
    Кращими зразками її є твори героїчного епосу Англії та
    Скандинавії. Найбільше твір героїчного епосу Англії «Поема про
    Беовуфе », створена близько 700 р. і що оповідає про ратні подвигимужнього, справедливого й безстрашного витязя Беовульфа.

    Пам'ятник скандинавського епосу - «Старша Еда» представляє збірникстародавньонорвежському і давньоісландських пісень і сказань про героїв. Цітвори виконувалися співаками-музикантами.

    Ще один великий напрям художньої творчості - лицарськалітература, що одержала повсюдне розвиток в період Класичного
    Середньовіччя, в умовах феодальної роздробленості. Героєм її був воїн -феодал, який здійснював подвиги. Найбільш відомі «Пісня про Роланда» (Франція),лицарський віршований роман «Трістан та Ізольда» (Німеччина), «Пісня про
    Нібелунгів »(Німеччина),« Пісня про мого Сіда »і« Родріго »(Іспанія) та ін

    Досить значним явищем у літературній творчості середньовічної
    Європи була поезія ватангов (від лат. Vagary-бродити), батьківщиною якоївважається Франція. Разом з появою нецерковних шкіл у XII ст. івиникає дана субкультура - у формі поетичної творчості учнівцих шкіл, що блукали по містах і селах. Особливістю творчості ватанговбула його яскрава антиклерикальна спрямованість, що, безумовно, викликаловідповідні репресивні заходи з боку церкви.

    Міська культура. З розвитком міської культури пов'язана творчістьжонглерів (Франція) і шпільманів (Німеччина), які виступали в XI-XII ст.на площах міст як актори, акробати, дресирувальники, музиканти й співаки.
    Серед шпільманів (spilman - букв. Грець) можна було зустріти і небагатоголицаря, і школяра, і челядники. Церква, як і світська влада, здавнапереслідувала шпільманів. Наприклад, за судебник ( «Саксоновское зерцало»,
    VIII-IX ст.) Шпільмани, як злочинці, стоять поза законом. Однак, коли в
    XII ст. серед шпільманів стали з'являтися мандрівні клірики, ставлення ...до Ігрець почало змінюватися. Відомо досить багато випадків, коли знатніособи не тільки приймали їх на службу, а і довіряли шпільманам посольськідоручення в силу специфіки з способу життя і досить високогоосвітнього рівня. В цілому для епічного мистецтва шпільманів булихарактерні анонімність, тобто автор не називав свого імені і не дававвласних оцінок діючим особам своїх творів, а такожгіперболізм (навмисне перебільшення числа або сили).

    Мистецтво. Переходячи до середньовічного мистецтва Західної Європи, намдоведеться повернутися до кінця античного світу, до тих часів, коли науламках єдиної Римської імперії утворилися, з одного боку, Візантійськийдержава, а з іншого - молоді держави варварів: остготских (а потімлангобардское) на Апеннінському півострові, королівство вестготів на
    Пірінейском півострові, англо-саксонське королівство Британії,держава франків на Рейні та інші. Франкський вождь Хлодвіг, який прийнявхристиянство, і його наступники розширили межі держави, відтісниливестготів і незабаром стали гегемонами на території Західної Європи. Алефранки ще залишалися справжніми «варварами», суспільством хліборобів івоїнів, які не знали ні розкоші, ні чиношанування, ні придворних церемоній,що не мали поняття про філософії та науках, що не вміли читати, не цінувалипам'ятники античної культури. У той час як візантійські правителі
    (Басилей) сиділи на золотому коні, оточеному позолоченими статуямилевів і золотими співаючими птахами, королі франків їздили до дерев'янихвозах, запряжених парою волів, якими правил пастух.

    Ці «варвари» зробили велику історичну справу: вони омолодили іоживили світ. Кошторис одряхліле римську цивілізацію, наклавши нарабовласництвом, вони встановили лад (ще префеодальний), де основою бувпраця вільного селянина. Ми беремо слово «варвари» в лапки, тому щопізніша традиція зробила його синонімом безжального руйнуваннякультури, а справжні, історичні варвари були не тільки руйнівниками,але і родоначальниками нової культури.

    поліхромний стиль. На ранній стадії, до середини VI століття, переважавтак званий поліхромний стиль: золоті предмети прикрашалисяперебірчастої емаллю або інкрустовані дорогоцінними каменями,переважно альмандини, а іноді червоним склом. Ці предмети здорогоцінних матеріалів служили в той час народом, не вели грошовогообміну, замість грошей.

    «Абстрактний звірячий орнамент». З середини VI століття «поліхромнийстиль »змінився« абстрактним звіриним орнаментом », плоскотним, лінійним,складеним з плетінки, до якої включалося зображення окремих частинтел тварин - голови або пасти, лапи або суглоба ноги. Швидше за все,плетенка мала магічний зміст, так само як і «звірині» компонентиорнаменту.

    Зображення людини. Зображення людини з'являються в мистецтвіварварів з VII століття, причому спочатку це були образи не християнської, агерманської міфології. Так, на знаменитому рельєфі з Хорнхаузена представленийвоїн зі списом, що їде на коні. Уздовж нижнього краю рельєфу тягнеться плетенийорнамент, що означає топтатимуть воїном змієподібної чудовисько. Такі постатівоїнів часто зустрічаються також на протяжка VII століття. Вони свідчать проте, як повільно і на перших порах поверхнево християнізуваласяварварські народи, але також і те, що в VII столітті їх мистецтво вже підійшлодо стадії образотворчості, і наближався той час, коли воно, як колисьантичне мистецтво, могло бути використане біблійних персонажів іподій.

    Але це сталося лише через сто років. Ще в VIII столітті навіть у найбільшгрунтовно християнізоване частині Європи, в Ірландії та Англії,орнаментика брала гору над антропоморфними християнськими зразками.

    Мистецтво Ірландії та Англії. У VII-VIII століттях в Ірландії та Англіїцерковна культура сягала високого рівня. Там існували монастирі,де знали грецьку мову і латину, де переписувалися і прикрашалисяслайдами богослужбові книги. Іноді в мініатюрах англоірландскіхєвангелій вся сторінка буває заповнена рядами плоских стрічкових спіралей.
    Часом майже всю сторінку займає величезна заголовна літера, ініціал, дужеясно окреслений орнаментом. Такий же привід для орнаментальної стилізаціїнадає в цих мініатюрах і людська фігура, зображення Христаабо євангелістів. Це були перші підступи до середньовічного мистецтва.
    Художня традиція середніх віків веде свій початок з кінця VIII-IXстоліття.

    Мистецтво каролінгської епохи

    У 800 році король франків Карл Великий був коронований у Римі папою
    Львом III і став імператором. Уже в 40-х роках IX століття імперія Карла
    Великого виявилася розділеною між його нащадками. Вперше Європа,об'єднана владою одного правителя, представляла як щось цілісне ієдине. Карл Великий спирався у своєму правлінні на дві соціальні сили --військовий стан і церква, і цим він заклав основи майбутнього суспільногорозвитку. Наділяючи своїх воєначальників, формування класу феодалів, а,засновуючи і зміцнюючи монастирі, перетворюючи їх на адміністративні та військовіцентри, він ввів церква до державної системи і уклав на багато столітьїї союз зі світською владою.

    авторитетом, який би підтримував починання Карла Великого, бувдревній християнський Рим. Тому він свідомо культивував середнаближеної до нього знати античні форми освіченості: при його дворістворювалися хроніки і життєписи, латинь очищалася від варварськихдомішок, стаючи ближче до мови римлян. Мистецтво слід було римськимзразкам. Центричної палацова капела в Аехане, улюбленої резиденції Карла
    Великого, багато в чому наслідує візантійської церкви Сан Вітале в Равенні.
    Карл Великий будував резиденції, прикрашаючи фресками, що зображали діяннядревніх полководців і франкських королів. У монастирських скрипторіяхкопіювалися римські мініатюри із зображеннями античних філософів. Уєвангеліях і Біблія IX століття і риси успадкували євангелісти.

    Антікізірующее зображення євангелістів в каролінгської мініатюрі буливажливим і перспективним нововведенням для європейського мистецтва. Вони означалиперехід від варварської орнаментики до образотворчого і антропоморфнімистецтву. Каролінгської мистецтво, як і ранньохристиянської, потребувалоантичної одязі, але по суті служило вже нових цілей і відображалопотреби нової, середньовічної дійсності. В епоху Карла Великогокам'яне будівництво стало нормою. Правда, частково це було наслідуваннямархітектурі Риму. Церковні будівлі каролігской епохи володіють рисами,які не сходять до античності, але породжені новими соціальними ікультовими потребами і вказують в майбутнє. Великого поширенняотримали в каролінзький епоху крипти, що призначалися для зберіганняреліквій та поховання знатних духовних і світських осіб. Саме в криптахвперше з'являється в цю епоху елемент, який отримав згодом великезначення в наземних частинах романських церков - кільцевої обхід навколоапсиди, що дозволяв прочанам оглядати реліквії.

    Найважливішим нововведенням каролінгської архітектури були вежі, майжене зустрічалися у середземноморської архітектури, злиті з тілом будівлі,виростають як по боках фасаду, так і над средокрестіем, перетиномтрансепта і нефа. Їх верхні частини, звичайно дерев'яні, не завждигармонували з кам'яною кладкою будівлі, але завдяки башт вже намітивсятой силует будинку, який став типовим для західноєвропейського храму вроманської епоху.

    Завдяки різноманітності обсягів, які поєднувалися в одній будівлі зовнішнійвигляд каролінзького храму пластично збагачується, можна навіть сказати, щоз цього часу він починає грати важливу роль в естетичному враження,виробленому архітектурою.

    Хоча каролінзький епоха заклала основи майбутнього суспільного ікультурного розвитку Європи, після її розпаду це розвиток на цілесторіччя припинилося. У X столітті нова хвиля вторгнень - норманів зпівночі, арабів - з півдня і угорців - зі сходу піддала спустошення більшучастина європейських країн. Культурні центри були зруйновані, будівельнадіяльність майже завмерла.

    Мистецтво оттоновской епохи.

    У найбільш сприятливому становищі опинилася в той час східначастина Німеччини - Саксонія, далека від великих річок, по яких норманивирушали в свої розбійницькі набіги. Тут з початку X століття запануваласаксонська династія королів, і вже в 962 році один з них - Оттон I отримавв Римі імператорську корону.

    Спираючись на авторитет Риму, Оттон I і його послідовники не малипослідовної програми відродження античних традицій. Саксонські землібули дуже віддалені від Риму, і ніяких слідів античної цивілізації там неіснувало. З іншого боку, каролінзький епоха залишила у спадокмистецтву X століття достатню кількість цінних художніх ідей.
    Подальше зміцнення позицій церкви призвело до розширення церковногобудівництва.

    Кращими саксонськими церквами є: монастирська церква св.
    Киріак в Гернроде і церква св. Михайла в Гільдесгейме. Ці церкви згладкими товстими стінами і масивними вежами мають суворий грізний вигляд.
    Зберігаючи основні риси ранньохристиянської базиліки, трехнефную структуру ідерев'яні покриття, вони в той же час успадкували і розвинули те нове, щомістилася в каролінгської архітектурі - чіткість зовнішніх, прямокутних іциліндричних обсягів трансептом, апсид, веж і головне, самі вежі уфасадів і над средокрестіем.

    Інше «оттоновской», як її називають, епохи булоще більш новаторським, ніж архітектура. У ньому важче помітити слідивпливу античних форм, зате можна бачити цілком визначив багатоспецифічні риси середньовічного мистецтва. Вони особливо помітні вбронзових рельєфах.

    Прагнення зробити цикл легко читаються підпорядкована і образна системацих рельєфів. Фігурки, великоголові, незграбні, з ледь наміченимирисами осіб та мішкуватими тілами здавалися б примітивними, якби недивовижна красномовність їх жестів. Жест, а також поза стають уцих рельєфах головними засобами виразності.

    У німецьких мініатюрах X століття з'являються сцени, що ілюструють епізоди
    Священного писання, причому фігури в цих сценах мають ту жвиразністю жесту, що і в гільдесгеймскіх рельєфах. Руки і пальціперсонажів навіть надмірно дивуються, щоб зміст жесту легше сприймавсяглядачем.

    Мініатюри «оттоновской» епохи, що виконуються в монастирськихскрипторіях з двох-або трехвековой традицією переписування і прикрасикниг, до того ж що призначалися для очей імператора і вищоїдуховенства, відрізняє значно більша складність художньої мови. Їхобрази яскраво свідчать про духовну силу церкви. Всі ці мініатюривиконані похмурого пафосу. Фігури в них повністю втрачають об'ємність,успадковану каролінгської епохою від античності. Вони малюються нанепроникною площині золотого фону. У цих мініатюрах пошт немає нібудівель, ні рослин, які б характеризували місце дії. У цьомумистецтві немає і натяку на людяність, задушевність. Воно категорично йнепохитно стверджує догмати віри.

    Романський стиль. Всі риси «оттоновскогго» мистецтва - тяжкість мас іясність обсягів в архітектурі, виразність жесту, систематичнапослідовність розповіді і пафос духовності в образотворчомумистецтві - є вже рисами романського стилю, особливо що отримаврозвиток з кінця X ст. Сам же термін «романський» був введений в науковий обігвпочатку XIX ст. французькими археологами, які побачили подібністьвиявлених споруд з давньоримської архітектурою, з її напівкруглимиарками і т.д. Світські будівлі романського стилю відрізняються масивністюформ, вузькими віконними прорізами, значною висотою веж. Ті ж рисимасивності характерні для храмових споруд, які зсередини покривалинастінні розписи - фрески, а ззовні - яскраво розфарбовані рельєфи.
    Лицарський замок, монастирський ансамбль, церква - основні види романськихспоруд, що дійшли до нашого часу. Характерними зразками романськоїархітектури є собор Нотр-Дам в Пуатьє, собори в Тулузі, Орствале,
    Оксфорді, Вінчестері та ін

    Для розпису й скульптури романського типу характерно площиннедвомірне зображення, узагальненість форм, порушення пропорцій узображенні фігур, відсутність портретної схожості з оригіналом,напружена духовна виразність. Зображення виконані строгістю,найчастіше вкрай наївні.

    Готичний стіль.К кінця XII ст. романський стиль змінюється готичним
    (від італ. gotico - готський, за назвою германського племені готів).

    Розквіт його відноситься до XII-XV ст. Епоха готики співпала з часомстановлення і розвитку міських центрів у період Класичного
    Середньовіччя. Перші храмові будівлі готичного стилю, що стализразком для пізніших споруд, характеризуються стрункими колонами,зібраними ніби в пучки; величезними витягнутими догори вікнами, прикрашенимивітражами й неодмінною «трояндою» над входом до храму. В основі готичногохраму лежить форма латинського хреста.

    Зовні і зсередини собори прикрашалися статуями, рельєфами, вітражами,живописом, що підкреслюють найбільш характерну рису готики --спрямованість вгору. Такими були готичні собори в Парижі, Шартрі,
    Бурже, Бове, Реймсі (Франція).

    Кілька відрізнялися собори Англії, для яких були характернібільша довжина й своєрідне перетинання стрілчастих арок склепінь.
    Найбільш яскравими зразками готичного стилю Англії є Вестмінстерськеабатство в Лондоні, собори в Солсбері та ін

    Перехід від романського стилю до готики в Німеччини був більше повільним,ніж у Франції та Англії. Цим пояснюється наявність великої кількостіспоруд еклектичного стилю. Брак будівельного каменю, особливо впівнічних районах Німеччини, викликав до життя цегляну готику,розповсюдилася досить швидко по всій Європі. Першим цеглянимготичним храмом була церква в Любеку (XIII ст .).

    У XIV ст. виникає нова техніка - палючий готика, для якоїбуло характерно прикраса будівлі кам'яним мереживом, тобто найтоншої різьбленнямпо каменю. До шедеврів полум'яніючої готики можна віднести собори в містах
    Амбре, Ам'єні, Аласоне, конш, Корбі (Франція).

    Готична архітектура висунула нові вимоги до скульптури таживопису. З'являється кругла скульптура, зображення стає більшереалістичним, багатша палітра фарб.

    Висновок.

    Епоха Середньовіччя не може розглядатися як період провалу

         
     
         
    Реферат Банк
     
    Рефераты
     
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

     

     
     
     
      Все права защищены. Reff.net.ua - українські реферати !