Державний комітет України з вищої освіти

Російський Державний

Педагогічний Університет ім. А.І. Герцена

Кафедра Історії Культури

Реферат по Темі

«Культура Візантії

від Часів Костянтина Великого

і до хрестових походів (1081 рік) »

Студент: Чапчай В.В.

Факультет: соціальних наук

Курс: перший

Навчальна група: № 3

Викладач: Плоткин К.М.

Санкт - Петербург

2 0 0 4

Зміст

Введення ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 3

Освіта Візантійської Імперії ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 4

Освіта Міст ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 4

Імперія від часу Костянтина Великого до Юстиніана Великого (IV - VIстоліття) ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... ... ... ... ... 5

Література ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... 5

Архітектура ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 7

Юстиніан Великий і його найближчі приймачі (518 - 610роки) ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 9

Література ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 9

Архітектура ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 11

Епоха династій Іраклія (610 - 717 роки ) ... ... ... ... .. 12

Література ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 12

Епоха іконоборства (717 - 867 роки) ... ... .... ... ... 14

Література ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 14

Просвещение ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 15

Епоха Македонської династії (867 - 1081 роки) ... ... 17

Література ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 17

Просвещение ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 20

Архітектура ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... 20

Музика та Театр ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 21

Образотворче Мистецтво та Іконопис ... ... ... ... ... ... ... .. 24

Висновок ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... 28

Ілюстрації ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 29

Список джерел ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 32

Введення

В історії світової культури Візантійської цивілізації належить особливеі видатне місце. Візантія дала середньовічному світу високі зразкилітератури і мистецтва, що відрізняються глибокою філософсько-релігійноїдумкою, витонченістю естетичного мислення. Багато століть в областікультури Візантія випереджала країни середньовічної Європи. І, не дивлячись на те,що з моменту зникнення Візантійської Імперії пройшло більше 500 років,інтерес вчених до неї не слабшає.

Взагалі, існує кілька концепцій тлумачення поняття «культура»:

1. Сукупність матеріальних і духовних цінностей, створенихлюдиною. Слабкість цього поняття в тому, що воно виключає діяльнісноїпочаток. У фокусі знаходиться результат діяльності, а не вона сама.

2. Процес творчої діяльності людини. У центрі увагизнаходиться роль творчої особистості, яка сама змінюється в мірунакопичення творчого досвіду. Таке визначення з'єднує два начала:творче та особистісний.

3. Спеціальний спосіб людської діяльності, як універсальнийвластивість суспільного життя людей, сукупності матеріальних цінностей,зроблених людиною, надбіологіческіх засобів і механізмів адаптаціїлюдини до навколишнього середовища.

Для виявлення специфіки Візантійської культури у порівнянні з країнами
Заходу і Сходу велику роль грає освітлення традицій в культурному життісуспільства. Візантії був притаманний спосіб регулювання соціальних і культурнихпроцесів через поступове накопичення та передачу за традицією з поколінняв покоління певного соціального та культурного досвіду.

Для Візантійської культури першорядну роль грає спадщинаантичності. Сила традицій, стереотипів та канонів у Візантії була дужевелика, важливу роль відіграє і вплив з боку Заходу і Сходу,відбувається синтез їх культур на візантійській грунті.

Взагалі, щодо розвиненості Візантійської культури у порівнянні зкультурами інших цивілізацій існує два суперечливі думки:

1) Візантійська культура була прогресивною у порівнянні з культуроюпізнього античного часу.

2) Візантійська культура - крок назад у порівнянні з античною культурою,тому що в ній був відсутній ряд досягнень і цінностей культури античної.

Освіта Візантійської Імперії

Візантійська цивілізація виникла на рубежі двох епох: аваріїпізньої античності і зародження середньовічного суспільства. Це було пов'язано зподілом в IV столітті Римської Імперії на Західну і Східну. У зв'язку знестабільною ситуацією на Заході імператор Костянтин I (324 - 327) бувзмушений перенести політичний центр в Східну частину імперії. У 324 -
330 роках була заснована нова столиця - Константинополь, розташована наєвропейському узбережжі Босфору. Завдяки своєму географічному положеннюмісто змогло контролювати протоки Босфор і Дарданелли, торговельні та військово -стратегічні шляху з Європи в Азію, з Егейського моря в Чорне.

Назва Візантії було дано від стародавнього міста Візантій, проте самівізантійці називали себе римлянами. Столиця ж імперії довгий часіменувалася Новим Римом.

Офіційне поділ Римської Імперії сталося у 395 році післясмерті останнього імператора Римської Імперії Феодосія I. Імператором
Візантії став Аркадій (395 - 408).

Завдяки географічному положенню долею візантійської культури сталочергування переважання в ній то східних, то західних рис. Сплетеннягреко-римських і східних традицій наклали відбиток на суспільнужиття, державність, релігійно-філософські ідеї, культуру імистецтво.

Освіта Міст

Ранній період охоплює перші 3,5 століття існування Візантії,її територія в цей час перевищувала 750 000 км2. Доля ж візантійськихміст цього періоду складалася по-особливому: свого найвищого розквітуміста досягли не наприкінці, а на початку історії Візантії. Для ранньогоперіоду характерно достатку великих міських центрів. Окремо можнавиділити Олександрії, Антіохії, Едессу, Тир, Беріт, Ефес, Нікею,
Нокомідію, Фессалонік, Філітополь і Корінф.

Великі міські центри цього періоду ще зберегли риси античногоміста. Їх відрізняла чітке планування прямих вулиць з портиками і площами,прикрашеними античними статуями. Центром міського життя залишалася агора --площа, оточена красивими громадськими будівлями, багато обробленимитеатрами і цирками.

Палаци знати відрізнялися наявністю мармурових підлог, барвистими мозаїкамита великою кількістю зелені. Водопостачання забезпечувалося акведуками і цистернами,будувалися терми і фонтани. Виділялися своїм сусідством язичницькіхристиянські храми. Розвиток ж столиці - Константинополя досягло свогоепогея в VI столітті за правління імператора Юстиніана. Столиця поєднувала в собіфункції центру світської культури і нові релігійні функції, ставширезиденцією Православної патріархії.

Імперія від часу Костянтина Великого до

Юстиніана Великого (IV - VI століття)

Період IV - VI століть характеризується змішуванням різних елементівкультури в нове мистецтво, що одержало назву візантійського або східно -християнського. Зараз вважається точно встановленим, що основна роль уйого розвитку належить Сходу, однак, який саме з його цивілізацій --невідомо.

VI століття було дуже важливий в історії візантійського мистецтва. Новий статус
Християнської віри, як державної релігії, прискорив розвиток
Християнства, яке стало однією з трьох складових самобутньоговізантійського мистецтва нарівні з еллінізму і Сходом.

Сирія, Антіохія, Єгипет, що були культурними спадкоємцями більшедревніх цивілізацій, зробили дуже сильний і благотворний вплив нарозвиток Візінтійской Імперії.

Література

Розвиток літератури, освіти та виховання протягом періоду IV -
VI століть тісно пов'язане з взаємовідносинами, що встановилися міжхристиянством та старовинним язичницьким світом. Спори, в основному, велися навколотого, чи можна християнину використовувати язичницьке спадщину. Тоді, колискрізь, де вівся цю суперечку, а це майже вся територія Візантії, до єдиногодумку прийти не вдавалося. Однак, в Олександрії ці два несуміснихрелігійних елемента намагалися пов'язати разом, але й це не призвело до будь -або компромісу. Природно, що зі своїм поширенням Християнствопоглинало багато елементів язичницької культури, але це не заважалопредставникам останньої продовжувати розвивати свої традиції.

Християнська література IV - V століть збагатилася творамизначних письменників як в області так прози та поезії. Середлітературних центрів можна виділити Антіохії, Беріт (Бейрут), відомийюридичними дослідженнями, місто Газа, з його школи риторики і поетів,
Олександрію, Солуня і Афіни, відомих своєю язичницької Академією,довгий час конкурувати з Константинопольським університетом.

Серед християнських письменників окремо виділялися письменникихристиянського Сходу, на території якого існувало безлічлітературних центрів. Вони також мали значний вплив на навколишнєдійсність. Серед цих письменників можна назвати Василя Великого,
Григорія Богослова та Григорія Нісського. Першими двома з них було отриманопрекрасну освіту в риторичних школах Афін і Александрії. Всі троєпредставляли «олександрійське» течію, яка, хоч і використовувалодосягнення філософської думки, наполягаючи на певному залучення розумуу вивченні релігійної догми і відмовляючись від крайнощів існувавмістико-алегоричного течії, все ж таки не відмовлялася від релігійноїтрадиції. Взагалі сферою шукань цих авторів були теологічні сюжети, вяких вони захищали православ'я в його боротьбі з аріанством, але, незважаючи наце, їх авторству належить і велика кількість джерел і покультурного життя періоду.

На противагу Олександрійської Антіохская школа створила свою власнунапрям, що захищала буквальне розуміння Священного Писання безалегоричних інтерпретацій. Цей рух очолював Іоанн Златоуст. Вінпоєднував класичну освіту з незвичайною стилістикою і ораторськиммистецтвом, так що і його твори є дуже цінним прикладомлітератури періоду, що містить відомості про внутрішнє життя імперії.

З Палестинської міста Кесарія відбувається «батько церковної історії»
Євсевій, що жив у другій половині III - першій половині IV століття івідомий також як головний авторитет на Костянтину Великому. Йомуналежать такі твори, як Preparatio evangelica, в якому Євсевійзахищав християнство від нападок язичництва, Demonstratio evangelicа, вякому автор обговорює тільки тимчасове значення законів Мойсея,використання старозавітних пророцтв Ісусом Христом та ін Важливими є йісторичні твори Євсевія, що містять хроніки подій і короткі оглядиісторії різних народів Візантії. Загальновизнаним, як найвизначнішатвір Євсевія є «Церковна історія», що описує події від
Різдва Христового і до перемоги Костянтина під Ліцинієм. Пізніше ця працябув продовжений такими візантійськими істориками, як Сократ, Созамен,
Феодорит, який був єпископом Кіррскім, і Фолосторгій.

Незвичайною фігурою літературного життя періоду був Синезій з Кирени,колишній єпископом Птолімеади. Його перу належить дуже важливаісторична інформація, яка становить 156 листів, що визначає стиль для
Середніх віків Візантії.

Серед письменників виділилися на ниві релігійної боротьби також можназгадати єпископа Афанасія Олександрійського, який був поборникомхристиянських поглядів у боротьбі з аріанством. Його перу належить Житіє св.
Антонія - одного із засновників східного чернецтва.

До числа істориків монашества можна віднести і Палладія з Елекополя,займався вивченням єгипетського чернецтва.

На філософському терені вдалося виділитися жінці - філософу Іпатії,завоювала широку популярність завдяки талантам викладача.

Грецька література до 451 року процвітала і в Єгипті, коли
Халкідоіскій собор засудив монофізитських вчення - офіційну релігію
Єгипту, що призвело до відмови від грецької мови в цьому регіоні з заміноюйого коптським. Після цього єгипетська література перестала мати імперськийхарактер, що позначилося і на якості самої літератури.

У перший період розвитку Візантії автори поступово відходять відпочаткового виду імітації класичної поезії і розвивають свої власніформи, іноді розглядаються як прозові, хоча це не вірно, тому щовони характеризуються різними типами акровірші і рими. Найбільш відомимиавторами цього жанру були Григорій Богослов, що слідував античної методикою,і Роман Сладкоспівець, що творив в епоху Анастасія I і використав іншіформи для своїх творів. Сучасні дослідники називають його
«Найбільшим поетом Візантійської Імперії».

З авторів, які писали по-латинською відомий Лактанцій, що жив у
Північній Африці. З історичної точки зору особливо він важливий як автортвору «Про смерть переслідувача» (De mortibus persecutorum), що даєлітературну інформацію від часу Діоклетіана і Костянтина до Міланськогоедикту.

Цей період розвитку Візантії характеризується також бурхливим розвиткомхристиянської та язичницької літератури, що йшли приблизно однаковими темпами.
Серед її представників було не мало таких талановитих авторів, як
Фемістій з Пафлагонія, що жив у другій половині IV століття. Він бувкерівником Константинопольського університету і мав великийповагою як у середовищі язичників, так і християн. Фемістій належитьвеликий твір «парафраз Аристотеля», в якому він спробував зробитискладні для сприйняття ідеї грецького філософа більш ясними.

Найбільшим язичницьким ритором IV століття вважається Лібанов з Антіохії,що зробив великий вплив на своїх сучасників. Його праці мають такожвеличезне історичне значення.

До талановитим письменникам цього періоду розвитку Візантійської Імперіїможна віднести і імператора Юліана. Його авторству належить мова -звернення до «Царю Сонця», твори «Проти Християнства», сатиричниймісопогон ( «ненависник бороди»), написаний проти Антиохийца.

Видатним твір язичницької літератури IV століття була збіркабіографій римських імператорів, написаний на латині, «Письменники історіїсерпня »(Scriptores Historia Augustea). Автор цього великого творуі час его створення достеменно не відомо.

Відомим істориком V століття є Пріск Фракійський, який бравучасть у посольстві до гунам і що вніс вагомий вклад в опис подійепохи. Основним і найбільш цінним працею цього автора є
«Візантійська історія».

Архітектура

Протягом періоду IV - VI століть у Візантії переважала Сирійськаархітектура. Зразками її є блискучі церкви Єрусалиму і
Віфліема, а також деякі церкви Назарету. До кінця Vвека відноситься ігарна базиліка в Єгипті, зведена імператором Аркадієм над могилою
Міни.

Окремої згадки вимагають і Золоті Ворота (Porta Aurea), черезякі імператор офіційно в'їжджав до Константинополя. Вони були побудованів кінці IV або на початку V століть. Завдяки досконалим інженерним рішенням ібагато в чому - своєму пишності, вони існують і до цих пір.

З ім'ям імператора Костянтина пов'язано зведення церкви св. Ірини і
Церкви Апостолів у Константинополі, було розпочато будівництво Св. Софії,закінчене за сина Костянтина - Констанції. У VI столітті ці церкви булиперебудовані Юстиніаном, а до того, в V столітті була побудована базиліка Іоанна
Студита, нині мечеть Мир-ачарья Джамі (Mir-Achor djami).

Деякі пам'ятники ранньовізантійського мистецтва збереглися і взахідних областях імперії. Серед них кілька церков у Солунської,палац Діоклетіана в Салонах в Даймаціі, побудований на початку IV століття,кілька мальовничих зображень в церкві S. Maria Antiqua в Римі,що відносяться до кінця V століття, мавзолей Галли Плацідіі і православнийбаптистерій в Равенні (V століття), а також деякі пам'ятники в Північній
Африці.

В історії мистецтва період IV - V століть можна розглядати якпідготовчий період до епохи Юстиніана Великого, коли «столиця досяглаповного самосвідомості і прийняла на себе керівну роль », епохи, що одержаланазву «Першого золотого століття Візантійської Імперії».

Юстиніан Великий і Його Найближчі Приймачі (518 - 610 роки)

Майже всі письменники та архітектори цього часу були родом з Азії та
Північної Африки. Елліністичний Схід продовжував запліднюватиінтелектуальну та артистичну життя Візантійської імперії.

Якщо кинути загальний погляд на правління Юстиніана, то доведеться прийти довисновку, що в більшій частині?? воіх починань він не досяг бажанихрезультатів. Зовні блискучі військові підприємства на Заході, вжитідля повернення відібраних земель, виявилися в кінці кінців невдалими. Чи невідповідні нагальним інтересам імперії, війни Юстиніана розориликраїну. Церковна політика, керована імператором, також не даларелігійної єдності і внесла зайву смуту в Східні провінції. Повноїневдачею закінчилася його адміністративна реформа, що призвела черезнеправильної податкової політики до зубожіння і обезлюжіванію села.

Проте два творіння Юстиніана залишили глибокий слід в історіїлюдської цивілізації: це - Звід цивільних прав і Св. Софія.

Література

Епоха 518 - 610 років залишила рясне спадщина в різних областяхосвіти та літератури. Імператор Юстиніан навіть мав спеціальноїісторика свого часу Прокопія Кесарійського, відобразити в своїхтворах досить повну картину його правління. У композиції та стилі
Прокопій часто слідував античним історикам, таким як Геродот, Фукідіду.
Йому належить три великих історичних твори. Найбільше - "Історія в
8 книгах », де описуються війни Юстиніана з персами, вандалами і готами.
Інше твір Прокопія - «Про споруди», головною темою якого єхвалебні перерахування та опис численних і різноманітнихспоруд, зведених Юстиніаном. Цей твір містить багатийгеографічний, топографічний і фінансовий матеріал і цілком можеслужити важливим джерелом з історії держави.

Третє твір Прокопія - «Таємна історія» ( «Anecdota» або «Historiaarcane ») різко відрізняється від двох попередніх тим, що містить багатокритичного матеріалу про деспотичною правлінні Юстиніана і його дружини
Феодори. Цей твір також є дуже важливим джерелом з внутрішньоїполітиці у Візантії в VI столітті. У творах Прокопія також знайшли своєвідображення і опис історії слов'янської старовини, відомості про віруванняслов'ян та інше.

Современником Прокопія був автор «Історії Римської Імперії» Петро
Патрикій, що розповідає у своїй праці про події другого тріумвірату (від
Серпня) до часу Юстиніана Відступника. Цьому автору також належитьтрактат «Про державний устрій», визнаний як надійне джерелоще істориками Середньовіччя.

Серед поетів-сатириків можна виділити Агафія з Малої Азії, перуякого належить книга «Про царстві Юстиніана», що охопила період з 552по 558 роки. Пізніше цей твір було продовжено істориком Мекандром
Протектором під загальною назвою «Історія», що охопила період до 582 року --року сходження на престол Маврикія. Твори ж Мекандра було в своючергу продовжено єгиптянином Феофілакт Сімокатта, що охопила період з
582 по 602 роки. Ця частина твору дає дуже цінну інформацію прочасу Маврикія, про Персії і слов'ян на Балканському півострові в кінці VIстоліття.

Одним з найважливіших джерел з історії періоду є твірстарця Євагрій «Церковна історія» в шести книгах, які є продовженнямісторій, написаних Сократом, Созоменом і Феодоритом. Крім інформації процерковного життя, зокрема про події від ефеського собору 431 - 593років, твір Євагрій містить цікаву інформацію про історію всьогоперіоду.

Цінним доповненням до «Таємної історії» Прокопія може послужити працю
Івана Ліднеца «Про управління римської держави». Він міститьчисленні факти про внутрішній устрій імперії.

До області географії можна віднести статистичний огляд Східної
Римської Імперії часів Юстиніана «Супутник мандрівника» граматика
Іерокла (Synecdemus). Автор конкретизує увагу на політичнійгеографії імперії з її 64 провінціями і 912 містами.

Прикладом художніх творів цього періоду може служити
«Житія святих східних, або Історія, що стосується шляхів життя святих
Сходу »(Commentarii de Beatis Orientalibus) Іоанна ефеського на сирійськомумовою. Перу цього ж автора належить і «Церковна історія», що охоплюєчас від Юлія Цезаря і до 585 року, написана також на сирійському. Цетвір особливо цінне тим, що відображає національну і культурну основуцерковних догматичних суперечок.

Головою агіографії VI століття слід назвати Кирила Скіфопольський,відомого як автора кількох «житій», а саме св. Євфимія, св. Сави іінших. У цій галузі працював і Іван Мосх - автор твору «Лугдуховний »(Pratum Spirituale), написаного за результатами подорожейавтора по Палестині, Єгипту, Сирії, Малої Азії, островів Середземномор'я і
Егейського моря. Пізніше «Луг духовний» став одним з найпопулярнішихтворів Давньої Русі.

Представниками поетичного напрями цього часу були Павло
Сіланціарій, що склав два поетичних опису Св. Софії і її оздоблення,і Коріпп, що написав латинською мовою теж два відомі твори:
Johannis, написаний на честь полководця Іоанна Трогліти, і In Iandum
Justini.

Архітектура

Найбільш значним архітектурною спорудою епохи є Св.
Софія, або Велика Церква, як вона називалася на Сході. Св. Софія буласпоруджена за наказом Юстиніана на місці невеликої базиліки Св. Софії
( «Божественної Премудрості»), яка була спалена під час повстання Ніка
(532 рік). Для того, щоб зробити цей храм спорудою небаченогоблиску, Юстініан наказав надіслати до столиці кращі частини стародавніхпам'ятників.

Імператор вибрав для виконання цього грандіозного проекту двохталановитих архітекторів - Анфімія та Ісидора. Обидва були родом з Малої Азії,
Анфімій із Трал, Ісидор - з Мілету. Для проведення робіт їм було виділено
10 000 чоловік. Урочисте освітлення Св. Софії сталося на Різдво
537год, в присутності імператора.

Сам храм, наближаючись за своїм архітектурним типом до купольнимбазиліка, утворює великий прямокутник, із чудовим центральнимнефом, над яким височів величезний купол у 31 метр колом,зведений на висоті більше 50 метрів від поверхні землі. З сорокавеликих вікон, зроблених у підстави купола, рясний світло розливається поввесь храм. По обидва боки центрального нефа були побудовані двоповерховіарки з пишними колонами. Пол і колони були зроблені збагатоколірного мармуру, ним же була викладена частина стін. Погляд віруючихзахоплювали чудові мозаїки. У вершини купола розташовувався величезний хрест,блищали на мозаїчній небі, засіяне зірками. Перед храмом знаходивсявеликий двір - атріум, оточений портиками, посеред якого бувпрекрасний мармуровий фонтан. Головною архітектурною особливістю Св. Софіїє величезний і разом з тим легкий купол, до цих пір не має собірівних у всьому світі.

Другий знаменитої церквою столиці, побудованої Юстиніаном, було
Церква Святих Апостолів. Вона була спочатку побудована при Костянтина
Великому або Констанції, однак до VI століття вона була в стані повногозанепаду. Юстініан зніс її і збудував наново в більш великому і чудовомумасштабі. Церква мала форму хреста з чотирма рівними сторонами (Arms)центральним куполом між чотирма іншими куполами. Серед архітекторівцеркви були Анфімій із Трал та Ісидор Молодший. У 1453 році, коли
Константинополь був взятий турками, церква була зруйнована для того, щобзвільнити місце для мечеті Мехмеда II Завойовника. Церква Апостоліввідома також тим, що вона була місцем поховання Візантійськихімператорів від Костянтина Великого, і вона виконувала цю функцію до XIстоліття.

Будівельна діяльність Юстиніана не обмежувалася зведеннямтільки фортець і церков. Він збудував також багато монастирів, палаців,мостів, цистерн, водопроводів, лазень та лікарень. У віддалених провінціяхімперії ім'я Юстиніана пов'язано з будівництвом монастиря св. Катерини на
Синаї. У апсиді церкви монастиря знаходиться знаменита мозаїка Преображення,що відносяться до VI століття.

епоху династій Іраклія

(610 - 717 роки)

У тому, що стосується культури, період з 610 по 717 роки є самоютемною епохою за весь час існування імперії. Основною причиноютворчого занепаду цього періоду були політичні умовиіснування імперії, яка була змушена спрямовувати всі сили на захиствід зовнішніх ворогів. Перська і пізніше арабське завоювання культурнорозвинених і продуктивних в інтелектуальному відношенні східних провінцій -
Сирії, Палестини, Єгипту та Північної Африки, арабська загроза Малої Азії ісамій столиці, аваро-слов'янська загроза Балканському півострові - все цестворювало практично неможливі умови для інтелектуальної імистецького життя.

З причини зовнішніх подій часу династії Іраклія, не дивно, щоні один з пам'ятників мистецтва цього часу не існує в наші дні.
Відомо лише кілька пам'ятників, що відносяться до VII століття, якізбереглися за межами Візантії. Але і вони демонструють значневплив художнього життя Візантії, закладеної в «Золотий вік» Юстиніана
Великого. Серед цих пам'яток можна виділити собор у Ечміадзіні,відновлений між 611 і 628 роками і церква цитаделі в Ані (622 рік)у Вірменії. Мечеть Омара в Єрусалимі, побудована 687 - 690 роках, єчистим візантійським твором. Деякі фрески Санта Марія Антика
вРимі відносяться до Vii - початку VIII століття і також показують візантійськевплив.

Література

За цей час Візантійська імперія не мала жодного історика. Тількидиякон Св. Софії Георгій з Пісіди (провінція в Малій Азії) описав угармонійних і правильних віршах компанії Іраклія проти персів і авар.
Серед його творів можна виділити: «Про експедиції імператора Іракліяпроти персів »,« Про напад аварів на Константинополь у 626 році і їхпоразку в результаті втручання Богородиці »,« Іракліада »- панегірикімператору з нагоди остаточної перемоги над персами, «Гексамерон»
( «Шестоднев») - філософсько-теологічний діалектична поема з приводустворення світу з натяками на сучасні автору події. Останнятвір поширився далеко за межі Візантійської імперії, в IVХстолітті був зроблений його російський переклад. В цілому сучасний науковий світрозцінює дяка Георгія як кращого візантійського світського поета.

Серед хроністів можна виділити Іоанна Антиохійського і анонімногоавтора Великодньому Хроніки. Іоанн Антіохійський, який жив, ймовірно, учас Іраклія, писав всесвітню хроніку від Адама до смерті імператора Фоки
(610 рік). До наших днів збереглися лише фрагменти цієї праці, який, увідміну від багатьох попередніх, не розглядає всесвітню історію з вузькоюточки зору, а має більш широкий погляд. Автор демонструє також більшмайстерне використання джерел, що відносяться до ранніх періодах.
Великодній ж хроніка, написана також за часів Іраклія і представляєз себе не більше ніж перерахування подій від Адама до 629 року, проте,містить деяку кількість цікавих історичних зауважень. Найбільшцікавим для сучасних дослідників в ній представляється описвикористаних джерел, а також частина, присвячена сучасним авторуподій.

В області недошедшей до нас теологічної монофелітской літератури VIIстоліття цікавими представляються твори Максима Сповідника, якийцитував її фрагменти в процесі спростування. Максим Сповідник буводним з найбільш значних Візантійських теологів, який був переконанимприхильником православ'я. Будучи сучасником Іраклія і Константа II, засвої переконання він був посаджений у в'язницю і, після численних тортур,засланий в кавказьку провінцію ЛАЗик. Твори Максима мали великезначення для розвитку візантійського містицизму. На жаль автор незалишив систематичного викладення своїх поглядів і їх потрібно виводити зйого численних писань.

В області агіографії можна відзначити патріарха Єрусалимського
Софронія, який написав велике оповідання про єгипетських святих - Кіріта Івана. Цей твір містить багато інформації з географії, історіївдач і звичаїв. Ще більш цікаві писання єпископа Неаполя Кіпрського
Леонтія, який також жив у VII столітті. Він був автором багатьох житій, середяких «Житіє Іоанна Милостивого», патріарха Олександрії в VII столітті.
Чудовим у творах Леонтія є те, що він писав, в основному,для народних мас, тобто в розмовному стилі.

Чи не єдиним автором церковних гімнів був архієпископ Криту
Андрій, який був уродженцем Домаска. Як автор він знаменитий в основномусвоїм Великим каноном, який і тепер читається в Православній Церкві підчас Великого посту. Деякі частини канону показують вплив Романа
Сладкопевца.

Більша частина вузького кола візантійських письменників часу династії
Іраклія походила з східних провінцій, деякі з яких були вжепід владою мусульманських завойовників.

Епоха іконоборства

(717 - 867 роки)

Досить часто стверджувалося, що в галузі мистецтва епохаіконоборства дала тільки негативні результати. Вірно, що іконоборцізруйнували багато цінні твори мистецтва. Однак, з іншого боку,ця епоха внесла нову сторону життя у візантійське мистецтво, звернувшисьзнову до елліністичним зразкам, особливо до Олександрійським, і запозичившидеякі напрямки від арабського мистецтва. Незважаючи на гонінняіконоборців на зображення святих, вони були прихильні до зображеннялюдської фігури в цілому. Завдяки цьому воно стало більш реалістичним,піддавшись впливу елліністичних моделей. Жанрові сцени повсякденногожиття стали улюбленим сюжетом артистів, і в цілому це був час пануваннячисто світського мистецтва.

Література

Таке глибоке, складне і інтенсивне громадський рух якіконоборство, неминуче повинно було викликати велику літературнуактивність. Але, на жаль, література іконоборців була повністюзнищена тріумфаторами - іконошанувальників. Вона відома в наші днітільки по маленьких фрагментів, що збереглися в працях опонентівіконоборців, які їх цитували з метою спростування. Можна сказати, щопрактично всі збережені літературні твори іконоборчоїперіоду представляють тільки одну точку зору.

Аналогічно попередньому періоду, епоха іконоборства не малаісториків, хоча хроністи цього часу залишили численні твори,дуже цінні для вивчення періоду.

Світло на період передував іконоборства проливає Георгій
Сінкелла, який помер на початку IX століття. Хоча його твори і не зачіпаютьсучасні йому події, вони мають дуже велике значення для проясненнядеяких проблем, що опинилися в основі конфлікту, що виник.

За наполяганням Георгія Сінкелла його Хроніка в IX столітті було продовжено
Феофаном сповідником. Він був непримиренним ворогом іконоборців під часдругого періоду руху. За наказом Лева V Вірменина він був засланий на одинз островів Егейського моря, де помер у 817 році. Хроніка Феофана присвяченаперіоду від царювання Діоклетіана, де Георгій Сінкелла перервав своєвиклад подій, до падіння імператора Михайла I Рангаве в 813 році.
Твір Феофана дуже цінно завдяки використанню при його створенніранніх джерел, деякі з яких не збереглися, і джерел,сучасних подій іконоборчої руху.

Іншим значним письменником цього часу був патріарх
Константинопольський Никифор. У своїх теологічних творах він захищаєістинність поглядів іконошанувальників. Він спростовує аргументи іконоборцівголовним чином у своїх трьох «Спростування невігластва і безбожноїнісенітниці нечестивою мамоні [Костянтина V] проти рятівноговтілення Слова Господа ». З історичної точки зору значнуцінність має і його «Коротка історія», що охоплює події від смерті
Маврикія в 602 році до 769 року. Цей твір містить багато цікавихфактів з політичної та церковної історії цього періоду.

переконаним противником іконоборства був і Георгій Монах Амартол,що склав всесвітню хроніку від Адама до смерті імператора Феофіла у 842році, тобто до остаточної перемоги іконопочитання. Хроніка Амартоласправила величезний вплив і на початкові кроки розвитку слов'янських літератур,особливо російської. Початок російських літописів тісно пов'язане з твором
Амартола.

іконоборства ж література була майже повністю знищенапереможцями іконошанувальників, однак частина актів іконоборчої собору
754 року збереглися в актах VII?? селенского собору.

До найбільш активним діячам іконоборства можна віднести імператора
Костянтина V, фрагменти робіт якого збереглися в трьох «Спростування»патріарха Никифора. Деяка кількість інших іконоборчих поемзбереглися у творах Феодора Студита.

Величезна кількість літературного матеріалу, присвяченого захистуіконопочитання, залишив Іоанн Дамаскін, уродженцем Сирії, яка тоді булапід арабської владою. Його основним твором був «Джерело Знання», третійчастина якого - «Точний виклад православної віри» - є спробоюсистематичного викладу основних положень християнської віри ідогматики. В області іконопочитання можна виділити три трактати Івана
Дамаскіна «проти тих, хто недооцінює святих ікон». Відомий Іван
Дамаскін і своїми церковними гімнами. Цьому автору також належить роман
«Варлаам і Іосаф», який користувався величезною популярністю на всіхмовах протягом середніх віків. В основу цього твору покладенавідома легенда про Будді.

Другий період іконоборства відзначений активною діяльністюіконошанувальників Феодора Студита, абата монастиря в Константинополі. Йогодогматичні й полемічні твори ставили за мету розробитифундаментальне положення про ікони і іконопочитання. Найбільш популярнимивиявилися його проповіді, які утворили Малий і Великий Катехізис. Цьомуавтору також належить певна кількість епіграм, акровірші тагімнів.

Цей період був відзначений творчою діяльністю такої цікавоїпостаті, як Касіян - єдиної талановитої поетеси візантійськогочасу. Її збереглися поеми і епіграми відрізняються оригінальністюдумки і жвавістю стилю.

Переслідування іконошанувальників, прославлені надалі перемогластороною, дало багатий матеріал для численних житій святих ізабезпечило розквіт блискучого періоду візантійської агіографії.

Просвещение

Під час Аморійской династії періоду було досягнуто відомий прогресв галузі вищої освіти Візантії і відомі просування в різнихгалузях знань. При Михайло III кесарем Вардою була організована вищашкола в Константинополі, розташована в палаці. Там навчали семи основниммистецтв по системі, створеної ще за часів язичництва. Програмаділилася на дві частини - тривіум (trivium), що включала в себе граматику,риторику і діалектику, і квадрівіум (quadrivium), що включала в себеарифметику, геометрію, астрономію і музику. У школі вивчали також філософіюі древніх класичних письменників. Освіта було безкоштовним. Професорівуніверситету добре оплачувала державна скарбниця. Одним з них бувзнаменитий вчений того часу Фотій, що мав різнобічну освіту івеликі знання не тільки в області теології, а й у граматиці, філософії,природничих науках, праві та медицині. Він об'єднав навколо себе групулюдей, які хотіли збагатити свої знання.

Фотій, як самий вчений людина свого часу, не обмежувавсятільки викладання