ПЕРЕЛІК ДИСЦИПЛІН:
  • Адміністративне право
  • Арбітражний процес
  • Архітектура
  • Астрологія
  • Астрономія
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографії
  • Біологія
  • Біологія і хімія
  • Ботаніка та сільське гос-во
  • Бухгалтерський облік і аудит
  • Валютні відносини
  • Ветеринарія
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геодезія
  • Геологія
  • Етика
  • Держава і право
  • Цивільне право і процес
  • Діловодство
  • Гроші та кредит
  • Природничі науки
  • Журналістика
  • Екологія
  • Видавнича справа та поліграфія
  • Інвестиції
  • Іноземна мова
  • Інформатика
  • Інформатика, програмування
  • Історичні особистості
  • Історія
  • Історія техніки
  • Кибернетика
  • Комунікації і зв'язок
  • Комп'ютерні науки
  • Косметологія
  • Короткий зміст творів
  • Криміналістика
  • Кримінологія
  • Криптология
  • Кулінарія
  • Культура і мистецтво
  • Культурологія
  • Російська література
  • Література і російська мова
  • Логіка
  • Логістика
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина, здоров'я
  • Медичні науки
  • Міжнародне публічне право
  • Міжнародне приватне право
  • Міжнародні відносини
  • Менеджмент
  • Металургія
  • Москвоведение
  • Мовознавство
  • Музика
  • Муніципальне право
  • Податки, оподаткування
  •  
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

         
     
    Основні види мистецтв
         

     

    Культурологія

    Різноманіття видів мистецтва

    Мистецтво, одна з форм суспільної свідомості, складова частинадуховної культури людства, специфічний рід практично-духовногоосвоєння світу. У цьому плані до мистецтва відносять групу різновидівлюдської діяльності - живопис, музику, театр, художнюлітературу (яку іноді виділяють особливо - вираження "література імистецтво ") і т. п., що об'єднуються тому, що вони є специфічними --художньо-образними формами відтворення дійсності.

    Визначення характерних ознак мистецтва та його ролі в житті людейвикликало гострі розбіжності протягом всієї історії культури. Воноз'являлося "наслідуванням природі" - і "вільним формотворчеством";
    "відтворенням дійсності" - і "самопізнанням Абсолюту",
    "самовираженням художника" - і "мовою почуттів"; особливого роду грою - іособливого роду молитвою. Такі розбіжності пояснюються багатьма причинами:відмінністю філософських позицій теоретиків, їх ідеологічних установок,опорою на різні види мистецтва і творчі методи (наприклад, налітературу або на архітектуру, на класицизм або реалізм), нарешті,об'єктивною складністю будови самого мистецтва. Ця складність,багатогранність структури не усвідомлюється і деякими теоретиками, яківизначають суть мистецтва то як гносеологічну, то якідеологічну, то як естетичну, то як творчо-творчу і т. д.
    Незадоволеність такими однолінійними визначеннями приводила деякихмистецтвознавців до твердження, що в мистецтві органічно взаємопов'язанірізні моменти - пізнання і оцінка реальності, або відображення і творення,або модель і знак. Але й такі двомірні тлумачення його суті невідтворюють з належною повнотою складну його структуру.

    Процес історичного розвитку суспільного розподілу праці привів дотому, що з первісної разом, синкретичної людськоїжиттєдіяльності виділилися й отримали самостійне існуваннярізноманітні галузі матеріального і духовного виробництва, а такожрізні форми спілкування людей. На відміну від науки, мови та інших формспеціалізованої суспільної діяльності, покликаних задовольнятирізні потреби людей, мистецтво виявилося потрібним людству якспосіб цілісного суспільного виховання індивіда, його емоційного іінтелектуального розвитку, його прилучення до накопиченого людствомколективного досвіду, до вікової мудрості, до конкретних суспільно -історичним інтересам, прагненням, ідеалам. Але для того щоб грати цюроль могутнього інструмента соціалізації індивідуума, мистецтво маєбути подібно до реальної людського життя, тобто має відтворювати
    (моделювати) життя в її реальної цілісності та структурної складності. Воноповинно "подвоювати" реальну життєдіяльність людини, бути їїуявним продовженням і доповненням і тим самим розширювати життєвийдосвід особистості, дозволяючи їй "прожити" багато ілюзорних "життів" в "світах",створених письменниками, музикантами, живописцями і т. д.

    Разом з тим мистецтво виступає одночасно і як подібне реальноїжиття, і як відмінне від неї - вигадане, ілюзорне, як грауяви, як творіння людських рук. Художній твірзбуджує в один і той же час найглибші переживання, подібніпереживань реальних подій, і естетичну насолоду, що випливає зйого сприйняття саме як твори мистецтва, як створеної людиноюмоделі життя.

    Мистецтво як специфічне суспільне явище являє собоюскладну систему якостей, структура якої характеризується сполученнямпізнавальної, оцінної, творчої (духовно і матеріально) і знаково -комунікативної граней (або підсистем). Завдяки цьому воно виступає і якзасіб спілкування людей, і як знаряддя їхньої освіти, збагачення їхніх знань просвіт і про самих себе, і як спосіб виховання людини на основі тієї абоіншої системи цінностей, і як джерело високих естетичних радостей.

    Художньо-творча діяльність людини розгортається врізноманітних формах, що називають видами мистецтва, його родами іжанрами. Достаток і розмаїтість цих форм можуть показатися хаотичнимнагромадженням, насправді ж вони є закономірноорганізованою системою видових, родових, жанрових форм. Так, в залежностівід матеріальних засобів, за допомогою яких конструюються художнітвори, об'єктивно виникають три групи видів мистецтв.: 1)просторові, чи пластичні (живопис, скульптура, графіка,художня фотографія, архітектура, декоративно-прикладне і дизайн),тобто такі, які розгортають свої образи в просторі; 2) тимчасові
    (словесні і музичні), тобто такі, де образи будуються в часі, ане в реальному просторі; 3) просторово-тимчасові (танець; акторськамистецтво і всі базуються на ньому; синтетичне - театр, кіномистецтво,телемистецтво, естрадно-циркове і т.д.), тобто такі, образи якихволодіють одночасно довжиною і тривалістю, тілесністю ідинамізмом. З іншого боку, в кожній з цих трьох груп мистецтвахудожньо-творча діяльність може користуватися: 1) знакамиобразотворчого типу, тобто передбачають подібність образів з чуттєвосприйманої реальністю (живопис, скульптура, графіка - так званіобразотворчі мистецтва.; література, акторське мистецтво); 2) знакаминеізобразітельного типу, тобто не допускають пізнавання в образах яких бито не було реальних предметів, явищ, дій і зверненихбезпосередньо до асоціативних механізмів сприйняття (архітектурно -прикладні мистецтва, музика і танець); 3) знаками змішаного,зображально-неізобразітельного характеру, властивими синтетичнимформам творчості (синтезу архітектури або декоративно-прикладного мистецтвз образотворчими; словесно-музичного - пісенному і акторсько -танцювальному - пантомімічна синтезу).

    Кожен вид мистецтв безпосередньо характеризується способомматеріального буття його творів і застосовуваним типом образних знаків. Уцих межах усі його види мають різновиди, що визначаютьсяособливостями того чи іншого матеріалу і що випливають звідси своєрідністюхудожньої мови. Так, різновидами словесного мистецтва єусна творчість і письмова література; різновидами музики --вокальна і різні типи інструментальної музики; різновидамисценічного мистецтва - драматичний, музичний, ляльковий, тіньовийтеатр, а також естрада і цирк; різновидами танцю - побутовий танець,класичний, акробатичний, гімнастичний, танець на льоду і т. д. Зіншого боку, кожен вид мистецтва має родове і жанрове поділу.
    Критерії цих поділів визначаються по-різному, але очевидно сама наявністьтаких пологів літератури, як епос, лірика, драма, таких пологівобразотворчого мистецтва, як станковий, монументально-декоративний,мініатюрний, таких жанрів живопису, як портрет, пейзаж, натюрморт і т. д.

    Таким чином, мистецтво, взяте в цілому, є історично сформованасистема різних конкретних способів художнього освоєння світу, кожнийз яких володіє рисами, спільними для всіх і індивідуально-своєрідними.

    Декоративно-прикладне мистецтво

    Декоративно-прикладне мистецтво, розділ мистецтва; охоплює рядгалузей творчості, які присвячені створенню художніх виробів,призначених головним чином для побуту. Його творами можуть бути:різна начиння, меблі, тканини, знаряддя праці, засоби пересування, атакож одяг і всякого роду прикраси. Поряд з поділом творівдекоративно-прикладного мистецтва з їх практичного призначенням у науковійлітературі з 2-ї половини 19 ст. затвердилася класифікація галузей поматеріалу (метал, кераміка, текстиль, дерево) або з техніки виконання
    (різьблення, розпис, вишивка, вибійка, лиття, карбування, інтарсія тощо). Цякласифікація зумовлена важливою роллю конструктивно-технологічногопочатку в декоративно-прикладному мистецтві і його безпосереднім зв'язком звиробництвом. Вирішуючи в сукупності, як і архітектура, практичні тахудожні завдання, декоративно-прикладне мистецтво одночасноналежить до сфер створення і матеріальних, і духовних цінностей.
    Твори цього виду мистецтва невіддільні від матеріальної культурисучасної їм епохи, тісно пов'язані з відповідає їй побутовим укладом, з тимиабо іншими його місцевими етнічними та національними особливостями, соціально -груповими відмінностями. Складаючи органічну частину предметного середовища, зякої повсякденно стикається людина, твори декоративно -прикладного мистецтва своїми естетичними достоїнствами, образним строєм,характером постійно впливають на душевний стан людини, їїнастрій, є важливим джерелом емоцій, що впливають на його ставлення донавколишнього світу.

    Естетично насичуючи середовище, що оточує людину, твори цьогожанру в той же час як би поглинаються нею, тому що зазвичай сприймаються увзаємозв'язку з її архітектурно-просторовим рішенням, з що входять до неїіншими предметами або їх комплексами (сервіз, гарнітур меблів, костюм,набір ювелірних виробів). Тому ідейний зміст творівдекоративно-прикладного мистецтва може бути зрозуміле найбільш повно лише заясному представленні (реальному або подумки відтвореному) про цівзаємозв'язках предмета з середовищем і з людиною.

    Архітектоніка предмета, обумовлена його призначенням, конструктивнимиможливостями і пластичними властивостями матеріалу, часто граєосновну роль в композиції художнього вироби. Нерідко вдекоративно-прикладному мистецтві краса матеріалу, пропорційніспіввідношення частин, ритмічна структура служать єдиними засобамивтілення емоційно-образного змісту вироби (наприклад, позбавленідекору вироби зі скла або ін нічим не тонованих матеріалів). Тутнаочно виявляється особливе значення для декоративно-прикладного мистецтвасуто емоційних, неізобразітельних засобів художньої мови,використання яких і ріднить його з архітектурою. Емоційно -змістовний образ часто активізується чином-асоціацією
    (зіставленням форми вироби з краплею, квіткою, фігурою людини,тварини, її окремими елементами, з яким-небудь ін виробом - дзвоном,балясиною і т.п.). Декор, з'являючись на виробі, також істотно впливає найого образну структуру. Нерідко саме завдяки своєму декору побутовоїпредмет стає твором мистецтва. Володіючи власноюемоційною виразністю, своїм ритмом і пропорціями (нерідкоконтрастними по відношенню до форми, як, наприклад, у виробах хохломськихмайстрів, де скромна, проста форма чаші і святкове, святкова розписповерхні різні по своєму емоційному звучанню), декор зорововидозмінює форму і в той же час зливається з нею в єдиному художньомуобразі.

    Для створення декору широко залучаються орнамент і елементи (порізноабо в самих різних поєднаннях) образотворчого мистецтва (скульптура,живопис, рідше - графіка). Засоби образотворчих мистецтв і орнаментслужать не тільки для створення декору, але часом проникають і в форму предмета
    (деталі меблів у вигляді пальметт, волют, звірячих лап, голів; судини у виглядіквітки, плоду, фігури птиці, звіра, особу). Іноді орнамент абозображення стають основою формоутворення вироби (візерунок грати,мережива; малюнок плетіння тканини, килима). Необхідність узгодити декор зформою, зображення - з масштабом і характером вироби, з його практичнимі художнім призначенням призводить до трансформації образотворчихмотивів, до умовності трактування і зіставлення елементів натури (наприклад,поєднання в оформленні ніжки столу мотивів левової лапи, крил орла ілебедине голови).

    В єдності художньої та утилітарною функцій вироби, підвзаємопроникнення форми і декору, образотворчого і тектонічного почавпроявляється синтетичний характер декоративно-прикладного мистецтва. Йоготвори розраховані на сприйняття і зором, і дотиком. Томувиявлення краси фактури і пластичних властивостей матеріалу, майстерність ірізноманіття прийомів його обробки отримують в декоративно-прикладномумистецтві значення особливо активних засобів естетичного впливу.

    Живопис

    Живопис, вид образотворчого мистецтва, художні твори,які створюються за допомогою фарб, що наносяться на будь-яку твердуповерхню. Як і інші види мистецтва, живопис виконує ідеологічніі пізнавальні завдання, а також служить сферою створення предметнихестетичних цінностей, як одна з високорозвинених форм людськогопраці.

    Живопис відображає і в світлі тих чи інших концепцій оцінює духовнезміст епохи, її соціальний розвиток. Потужно впливаючи на почуття ідумки глядачів, змушуючи останніх переживати дійсність,зображену художником, вона служить дієвим засобом громадськоговиховання. Багато творів живопису мають документально -інформаційної цінністю.

    У силу наочності способу життя оцінка художником, виражена в йоготворі, набуває особливої переконливості для глядача. Створюючихудожні образи, живопис використовує колір і малюнок, виразністьмазків, що забезпечує гнучкість її мови, дозволяє їй з недоступною інвидах образотворчого мистецтва повнотою відтворювати на площинібарвисте багатство світу, об'ємність предметів, їх якісну своєрідністьі матеріальну плоть, глибину зображуваного простору, світло-повітрянусередовище. Живопис не тільки безпосередньо і наочно втілює всі зриміявища реального світу (у т. ч. природу в її різних станах),показує широкі картини життя людей, але і прагне до розкриття ітлумачення сутності що відбуваються в житті процесів і внутрішнього світулюдини.

    Доступні даному виду мистецтва широта та повнота охоплення реальноїдійсності позначаються і у великій кількості притаманних їй жанрів (історичний,побутової, батальні, анімалістичні та ін.)

    За призначенням, за характером виконання і образів розрізняють: живописмонументально-декоративну (стінні розписи, плафони, панно), що бере участь ворганізації архітектурного простору, що створює ідейно-насичену середудля людини; станкову (картини), більш інтимну за характером, зазвичай непов'язану з яким-небудь певним місцем; декораційних (ескізитеатральних і кінодекорації і костюмів); іконопис; мініатюру (ілюстраціїрукописів, портрети і т. д.).

    За характером речовин, що пов'язують пігмент (барвник), затехнологічним способам закріплення пігменту на поверхні розрізняютьсяолійний живопис, живопис водяними фарбами по штукатурці - сирий
    (фреска) і сухий (а Секко), темпера, клейова живопис, воскова живопис,емаль, живопис керамічними фарбами (сполучні - легкоплавкі скла,флюси, глазурі - закріплюються випаленням на кераміку), силікатними фарбами
    (речовина, що пов'язує - розчинне скло) і т. п. Безпосередньо з неюзмикаються мозаїка і вітраж, які вирішують ті ж, що і монументальний живопис,зображально-декоративні завдання. Для виконання живописних творівслужать також акварель, гуаш, пастель, туш.

    Основне виразний засіб живопису - колір - своєю експресією,здатність викликати різні почуттєві асоціації підсилюєемоційність зображення, обумовлює широкі образотворчі ідекоративні можливості цього виду мистецтва. У творах він утворюєцілісну систему (колорит). Звичайно застосовується той чи інший рядвзаємопов'язаних квітів і їх відтінків (гамма барвиста), хоча існуєтакож живопис відтінками одного кольору (монохромна). Колірна композиція
    (система розташування і взаємини плям кольору) забезпечуєпевне колірне єдність твору, впливає на хід його сприйняттяглядачем, будучи специфічною для твори частиною його художньоїструктури. Інше виразний засіб живопису - малюнок (лінія ісвітлотінь) - ритмічно і композиційно разом з кольором організовуєзображення; лінія відмежовує один від одного обсяги, є частоконструктивною основою мальовничій форми, дозволяє узагальнено або детальновідтворювати обриси предметів, Виявляти їх дрібні елементи.

    Архітектура

    Архітектура (лат. architectura, від грец. Architйкtуn - будівельник),зодчество, система будівель і споруд, які формують просторове середовищедля життя і діяльності людей, а також саме мистецтво створювати ці будівліта споруди відповідно до законів краси. Архітектура становитьнеобхідну частину засобів виробництва і матеріальних засобів існуваннялюдського суспільства. Її художні образи відіграють значну роль удуховного життя суспільства. Функціональні, конструктивні та естетичногоякості архітектури (користь, міцність, краса) взаємопов'язані.

    Творами архітектури є будинки з організованим внутрішнімпростором, ансамблі будівель, а також споруди, що служать для оформленнявідкритих просторів (монументи, тераси, набережні і т.п.).

    Предметом цілеспрямованої організації є і простірнаселеного місця в цілому. Створення міст, селищ і регулювання всієїсистеми розселення виділилися в особливу область, нероздільно пов'язану зархітектурою - містобудування.

    Найважливішим засобом практичного вирішення функцією, і ідейно -художніх завдань архітектури є будівельна техніка. Вонавизначає можливість і економічну доцільність здійснення тихчи інших просторових систем. Від конструктивного рішення багато в чомузалежать і естетичні властивості творів архітектури. Будівля має нетільки бути, але і виглядати міцним. Надлишок матеріалу викликає враженнянадмірної ваги; зрима (удавана) недостатність матеріалуасоціюється з нестійкістю, ненадійністю і викликає негативнуемоції. У ході розвитку будівельної техніки нові принципи архітектурноїкомпозиції, які відповідають властивостям нових матеріалів і конструкцій, можутьвступати в конфлікт з традиційними естетичними поглядами. Але в мірурозповсюдження і подальшого освоєння конструкції обумовлені нею форми нетільки перестають сприйматися як незвичайні, але й перетворюються на масовомусвідомості на джерело емоційно-естетичного впливу.

    Якісні зміни будівельної техніки, створення новихконструкцій і матеріалів істотно вплинули на сучасну архітектуру.
    Особливе значення має заміна ремісничих методів будівництваіндустріальними, пов'язана із загальними процесами розвитку виробництва, знеобхідністю підвищення темпів масового будівництва і зажадалавведення стандартизації, уніфікованих конструкцій і деталей.

    Основні засоби створення художнього образу в архітектурі --формування простору і архітектоніка. При створенні об'ємно -просторової композиції (в т. ч. і внутрішньої організації споруд)використовуються принципи симетрії або асиметрії, нюанси або контрасти призіставленні елементів, їх різні ритмічні співвідношення і т.д. Особливезначення в архітектурі мають відповідність частин і цілого один одному
    (система пропорцій) і відповідність споруди та його окремих формлюдині (масштабність). У число художніх засобів архітектури входятьтакож фактура і колір, різноманітність яких досягається різними прийомамиобробки поверхні будівлі. Цілісна художньо-виразна системаформ творів архітектури, що відповідає функціональним і конструктивнимвимогам, називається архітектурною композицією.

    Стійка спільність характерних особливостей художньої формиархітектури та її ідейно-змістовної програми утворює її стиль.
    Найважливіші риси стилю проявляються в системі функціональної тапросторової організації споруд, в їх архітектоніці, пропорції,пластику, декорі.

    Скульптура

    Скульптура (лат. sculptura, від sculpo - висікаю, вирізаю), ліпка,пластику (грец. plastike, від plasso - ліплю), вид мистецтва, заснований напринципі об'ємного, фізично тривимірного зображення предмета. Якправило, об'єкт зображення в скульптурі - людина, рідше - тварини
    (анімалістичні жанр), ще рідше - природа (пейзаж) і речі (натюрморт).
    Постановка фігури в просторі, передача її руху, пози, жесту,світлотіньову моделювання, що підсилює виразність форми, архітектонічнаорганізація об'єму, зоровий ефект його маси, вагових відносин, вибірпропорцій, специфічних в кожному випадку характер силуету є головнимивиразними засобами цього виду мистецтва. Об'ємна скульптурна формабудується в реальному просторі по законах гармонії, ритму, рівноваги,взаємодії з навколишнім архітектурної чи природним середовищем і на основіспостереженнях у натурі анатомічних (структурних) особливостей тієї чи іншоїмоделі.

    Розрізняють два основні різновиди скульптури.: круглу скульптуру,яка вільно розміщується в просторі, і рельєф, де зображеннярозташовується на площині, що утворює його фон. До творів перше,що звичайно вимагає кругового огляду, відносяться: статуя (фігура в зростання),група (дві або декілька фігур, складових єдине ціле), статуетка
    (фігура, значні менша натуральної величини), торс (зображеннялюдського тулуба), бюст (погрудноє зображення людини) і т. д.

    За змістом і функціям скульптура ділиться на монументально -декоративну, станкову і т. н. скульптуру малих форм. Хоча цірізновиди розвиваються в тісній взаємодії, у кожної з них єсвої особливості. Монументально-декоративна: скульптура розрахована наконкретне архітектурно-просторове або природне оточення. Вона носитьяскраво виражений суспільний характер, адресується до мас глядачів,розміщується перш за все в громадських місцях - на вулицях і площахміста, в парках, на фасадах і в інтер'єрах громадських споруд.
    Монументально-декоративна скульптура покликана конкретизуватиархітектурний образ, доповнювати виразність архітектурних форм новимивідтінками. Здатність монументально-декоративної скульптури вирішувати великіідейно-образні задачі з особливою повнотою розкривається в творах,які називають монументальними і до яких зазвичай відносять міськіпам'ятники, монументи, меморіальні споруди. Величавість форм ідовговічність матеріалу з'єднуються в них з піднесеністю образного ладу,широтою узагальнення. Станкова скульптура, прямо не пов'язана з архітектурою,носить більш інтимний характер. Зали виставок, музеїв, житлові інтер'єри, деїї можна розглядати поблизу і у всіх деталях, є звичайною їїсередовищем. Тим самим визначаються особливості пластичної мови скульптури,її розміри, улюблені жанри (портрет, побутовий жанр, ню, анімалістичніжанр). Станкової скульптури в більшій мірі, ніж монументально-декоративної,властиві інтерес до внутрішнього світу людини, тонкий психологізм,розповідність. Скульптура малих форм включає широкий кругтворів, призначених переважно для житлового інтер'єру, і вчому замикається з декоративно-прикладним мистецтвом.

    Призначення і зміст скульптурного твору визначають характерйого пластичної структури, а вона, у свою чергу, впливає на вибірскульптурного матеріалу. Від природних особливостей і способів обробкиостаннього багато в чому залежить техніка скульптури. М'які речовини (глина,віск, пластилін і т. п.) служать для ліплення; при цьому найбільшспоживаними інструментами служать дротяні кільця і стеки. Твердіречовини (різні породи каменю, дерева та ін) обробляються шляхом рубки
    (висікання) або різьблення, видалення непотрібних частин матеріалу і поступовоговивільнення ніби прихованою в ньому об'ємної форми; для обробки кам'яногоблоку застосовуються молоток (киянка) і набір металевих інструментів, дляобробки дерева - переважно фасонні стамески і свердла. Речовини,здатні переходити з рідкого стану в твердий (різні метали,гіпс, бетон, пластмаса і т. п.), служать для відливання творівскульптури за допомогою спеціально виготовлених форм.

    Театр

    Театр (від грец. thйatron - місце для видовищ, видовище), рід мистецтва.
    Театр - форма суспільної свідомості, він невіддільний від життя народу, йогонаціональної історії та культури. Художнього підйому театр досягаєзазвичай тоді, коли він, переймаючись передовими ідеями епохи, бореться загуманістичні ідеали, глибоко і правдиво розкриває складність внутрішньогосвіту людини, його устремління.

    Художнє відображення життя, утвердження певних ідей,світогляду, ідеології відбувається в театрі за допомогою драматичногодії, що виконується акторами перед глядачем. Боротьба характерів,розкриття громадського і психологічного конфліктів, що впливають на долілюдей, їх відносини лежать в основі п'єси, вистави. Специфіка театрувимагає емоційно-духовного єднання сцени і глядачів, наявності загальнихінтересів між творцями вистави і публікою. Театр має важливе значенняу справі естетичного, морального і політичного виховання. Вінмає в своєму розпорядженні для цього багатими засобами художнього узагальнення,виразності, впливу на масового глядача.

    Основою театральної вистави є драма. Літературнетвір театр переводить в область сценічної дії іспецифічної театральної образності; характери, конфлікти драми отримуютьвтілення в живих особах, вчинках. Слово, мова - найважливіший засіб,яким озброює театр драма. У театрі слово також підкоряється законамдраматичної дії. В одних випадках він перетворює мова на засібпобутової характеристики персонажа, в інших - розкриває через словеснутканину ролі складні конфлікти свідомості й психології героя. Мова на сценіможе мати форму докладно висловлення (монолог), протікати якрозмова з партнером (діалог), адресуватися глядачеві або звучати якміркування героя, його "внутрішній монолог" і т. д.

    Театр - мистецтво колективне. Спектакль - твір, що маєхудожньою єдністю, гармонією всіх елементів. Він створюється підкерівництвом режисера та у відповідності з режисерським задумом спільнимизусиллями акторів, художника-сценографа, композитора, хореографа й багатьохінших. В основі спектаклю лежить режисерська інтерпретація п'єси, їїжанрове, стилістичне рішення. Дія вистави організовано учасу (темп, ритм, наростання й спади емоційної напруги) і впросторі (розробка сценічні майданчики, принцип її використання,мізансцени, декорації, рух тощо).

    Головний носій театральної дії - актор, у творчості якоговтілена суть театру.: здатність захоплювати глядачів мистецтв.видовищем безпосередньо, що протікає в них на очах життя, творчимпроцесом її втілення. Акторський образ створюється на основі п'єси і їїтлумачення режисером - постановником спектаклю. Але і в системі строгоорганізованого спектаклю актор залишається самостійним художником,здатним лише йому одному доступними засобами відтворити на сцені живийлюдський образ, передати складність і багатство людської психології.
    Робота над собою і над роллю в процесі репетицій складають, як вважав К.
    С. Станіславський, дві нерозривно пов'язані між собою сторони діяльностіактора.

    Часто актор створює на сцені образ, різноманітний з його власним, врізних ролях змінюється зовні і внутрішньо. При втіленні вигляду, характеруперсонажа виконавець використовує засоби пластичної та ритмічноївиразності, мистецтво мови, міміки, жесту. Історія світового театрузнає акторів, які мали віртуозним майстерністю зовнішньої трансформації.

    У музичному театрі дію втілюється засобами музичноїдраматургії, в основі якої лежать загальні закони драми - наявність ясновираженого центрального конфлікту, що розкривається в боротьбіпротидіючих сил, певна послідовність етапів розкриттядрам. задуму. У кожному з видів музично-сценічного мистецтва цізагальні закономірності знаходять специфічне переломлення відповідноприроді їх виразних засобів: в опері те, що відбувається на сцені діювиражається музикою, тобто співом дійових осіб, а також звучанняморкестру; в балеті роль, аналогічна співу в опері, належить танцю іпантомімі. Разом з тим і в тому і в іншому випадку музика є головнимузагальнюючим засобом, що зв'язує всі елементи драми воєдино. В опереті,представляє різновид опери з розмовною діалогом, велике значеннямають куплетну пісня і танець. Виразні засоби драматичного,оперного та хореографічного мистецтв, естрадної та побутової музикивикористовуються в жанрі Мюзікли.

    Музика

    Музика (від грец. musikе, буквально - мистецтво муз), вид мистецтва,який відображає дійсність і впливає на людину за допомогоюосмислених і особливим образом організованих звукових послідовностей,складаються в основному з тонів. Музика - специфічний різновидзвукової діяльності людей. З іншими різновидами (мова,інструментально-звукова сигналізація і т.д.) її поєднує здатністьвисловлювати думки, емоції і вольові процеси людини в чутної формі іслужити засобом спілкування людей і управління їх поведінкою. Разом з тимвона істотно відрізняється від всіх інших різновидів звуковоїдіяльності людей. Зберігаючи деяку подобу звуків реального життя,музичне звучання принципово відрізняються від них строгою висотної ічасовою (ритмічною) організованістю. Ці звучання входять доісторично сформовані системи, основу яких складають тони. У кожномумузичному творі тони утворюють свою систему вертикальних з'єднаньі горизонтальних послідовностей - його форму.

    У змісті музики чільну роль відіграють емоційні станиі процеси (а також вольові устремління). Їхнє провідне місце в музичномузмісті визначається звуковою (інтонаційної) і часовою природоюмузики, що дозволяє їй, з одного боку, спиратися на багатовіковий досвідзовнішнього виявлення людьми своїх емоцій і передачі їх іншим членам суспільстваперш за все і головним чином за допомогою саме звуків і, з іншого --адекватно виражати емоційне переживання як рух, процес із усімайого змінами і відтінками, динамічними наростаннями і спади,взаємопереходами емоцій і їхніх зіткнень.

    З різних видів емоцій музика втілює головним чином настрій.
    Широко представлені в музичному творі також емоційні сторониінтелектуальних і вольових якостей особистості (і відповідних процесів).
    Це дозволяє даному виду мистецтва розкривати не тільки психологічністану людей, але і їхні характери. У максимально конкретному (але неперекладному на мову слів), досить тонкому і «заразливому» вираженні емоціймузика не знає собі рівних. Саме на цьому засноване широкорозповсюджене визначення її як «мови душі» (А. Н. Сєров).

    Прагнучи до більш широкого охоплення світу філософських і соціальних ідей,композитори часто виходять за межі так званої чистої
    (інструментальної непрограммной) М., звертаючись до слова як носіюконкретного понятійного змісту (вокальна і програмнаінструментальна М., см. Програмна музика), а також до сценічногодії. Завдяки синтезу зі словом, дією та ін формуються новітипи музичних образів, які стійко зв'язуються в громадськомусвідомості з поняттями та ідеями, вираженими ін компонентами синтезу, а затим переходять в «чистий» М. як носії тих же понять і ідей. Длявираження думок композитори використовують і звукові символи (що виникли всуспільній практиці, що існують у певної соціальної середовищі наспіви чинаспіви, які стали «музичними емблемами» будь-яких понять) або жстворюють власні, нові «музичні знаки» (наприклад, лейтмотиви). Упідсумку в зміст М. входить величезний і безперервно збагачуються коло ідей.

    Музиці є зміст різних родів: епічне, драматичне,ліричне. При цьому, однак, в силу її неізобразітельной природи найбільшблизька їй лірика.

    Матеріальним втіленням змісту музики, способом його існуванняслужить музична форма - та система музичних звучань, у якійреалізуються емоції, думки й образні представлення композитора. Навіть узятіокремо, музичні звучання мають вже первинними виразнимиможливостями. Кожне з них здатне викликати фізіологічне відчуттязадоволення або невдоволення, порушення або заспокою?? ия, напруги аборозрядки, а також сінестезіческіе відчуття (ваги або легкості, тепла абохолоду, темряви або світла і т. д.) і найпростіші просторовіасоціації.

    У кожному музичному творі з окремих елементів його форми впроцесі їх об'єднання і супідрядності складається загальна структура,що складається з декількох приватних структур. До останніх відносяться структури:мелодійна, ритмічна, ладогармоніческая, фактурна, темброва,динамічна та ін Особливе значення має тематична структура, елементамиякої служать музичні теми (разом з різними видами і стадіями їхзміни і розвитку). У більшості музичних стилів саме темиє матеріальними носіями музичних образів.

    Музика має своєю структурою. Так, у розвинутій музичній культурітворчість представлена багатьма різновидами, які можуть бутидиференційовані за різними ознаками. 1) За типом змісту: лірична,епічна, драматична, а також героїчна, трагічна, гумористичнаі т. д.; в іншому аспекті - серйозна музика і легка музика. 2) Завиконавському призначенням: вокальна та інструментальна; в іншому аспекті --сольна, ансамблева, оркестрова, хорова, змішана (з можливимподальшим уточненням складів: наприклад, для симфонічного оркестру, длякамерного оркестру, для джазу і т. д.). 3) За синтезу з іншими видамимистецтва і з словом: театральна музика, танцювальна музика, програмнаінструментальна, мелодрама (читання під музику), вокальна зі словами.
    Музика поза синтезу - вокалізи (спів без слів) і «чиста» інструментальна
    (без програми). У свою чергу, перша розділяється на видовищну іконцертну, друга - на масово-побутову і обрядову. Кожна зутворилися чотирьох різновидів (жанрових груп) може бутидиференційована і далі.

    Кіномистецтво

    Кіномистецтво, рід мистецтва, твори якого створюються здопомогою кінозйомки реальних, спеціально інсценованих або відтворенихзасобами мультиплікації подій дійсності.

    У кіномистецтві синтезуються естетичні властивості літератури,театрального та образотворчого мистецтв, музики на основі власне лишейому властивих, виразних засобів, з яких головними єфотографічна природа зображення, що дозволяє з граничноюдостовірністю відтворювати будь-які картини дійсності, і монтаж.
    Рухливість кіноапарата і різноманітність що застосовується при зйомці оптики даютьможливість представити в кадрі величезні простори і великі маси людей
    (загальний план), невеликі групи людей у їхніх взаєминах (середній план),людський портрет або окрему деталь (крупний план). Завдяки цьому вмежах кадру можуть бути виділені найбільш істотні, естетичнозначущі сторони зображуваного об'єкта. З'єднання кадрів в монтажі служитьвиразом думки автора, створює безперервність розвитку дії,організовує зорове розповідь, дозволяє шляхом зіставлення отд.планів метафорично істолкови

         
     
         
    Реферат Банк
     
    Рефераты
     
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

     

     
     
     
      Все права защищены. Reff.net.ua - українські реферати !