Ісаак Альбеніс

Ісаак Альбеніс / Isaac Albeniz/(1860-1909) був найстаршим в прославленій «музичної» трійці іспанського Відродження (Ренасімьенто), що охопила всі галузі мистецтва останніх десятиліть XIX століття. (До трійки музичного Ренасімьенто, крім Альбеніса, заслужено увійшли Енріке Гранадос і Мануель де Фалья). «Іспанським Рубінштейном »називали співвітчизники і піаністічеського шанувальники таланту Альбеніса - композитора та піаніста-віртуоза, що заклав основи сучасної іспанської професійної музики. «Наш батько Альбеніс вказав нам шлях, з яким ми повинні йти », - говорив молодший сучасник І. Альбеніса, композитор Хоакін Туріну.

Уродженець Каталонії, Альбеніс в дитинстві навчався в Мадриді, Лейпцигу та Барселоні, рано почав концертні мандрівки по Іспанії, побачив Андалусію, потім побував за океаном, відвідав Аргентину та Бразилію і, нарешті, Кубу. Все це збагатило його музичними враженнями, безпосереднім знайомством з народною музикою, не кажучи вже про те, що перед ним, тоді ще зовсім юним, майже хлопчиком, розкрився величезний світ Латинської Америки, де йому довелося пройти сувору життєву школу. Дух вільних мандрівок і невгамовним спраги змін, з юних років захопили Альбеніса, дозволили йому в строкатою зміні міст і країн, в кипучої діяльності, накопичити величезний запас життєвих вражень, живили його творчість.

Баловень публіки, піаніст, полонить поетичністю своєї гри, він зберіг назавжди легкість та невимушеність імпровізатора і щедрість фантазії, які стали важливі особливості його композиторської манери. Правда, серед його творів, особливо ранніх, є багато недосконалих, які створювалися в суєти і поспіху нескінченних концертних поїздок. Ця поспішність, ця потреба швидкого відгуку на творчі пориви також характерна для Альбеніса, для його неприборканого темпераменту.

Дитина, що з'явився 29 травня 1860 в сім'ї Альбеніса, що жила в каталонському місті Кампрадон, став об'єктом педагогічних амбіцій глави родини. - Батько маленького Ісаака мріяв зробити з нього вундеркінда і завантажував хлопчика нескінченними вправами на фортепіано настільки, що в нього не залишалося часу навіть для навчання грамоті, не кажучи вже про відвідування школи. Донька композитора пише в своїх спогадах, що він був самоучкою, ніколи не мав вчителів і говорив, «Що навчився читати, бачачи своє ім'я, надрукований великими літерами на афішах своїх концертів. І тим не менше, - додає вона, - мій батько чудово читав і писав по-іспанською, англійською, французькою, італійською і досить добре по-німецьки ».

Усе це почало значно пізніше, а в дитинстві Альбеніс нальоту схоплював уривки знань і захоплював публіку своєю грою на фортепіано, яке приносило його батькові чималі доходи. Восьми років він вступив до Мадридську консерваторію, де займався в класі фортепіано і зачитувався новими в ту пору романами Жуля Верна. Вони надали несподіване вплив на хід найближчих подій його життя.

Учень консерваторії сіл без квитка в перший же поїзд і пішов, як йому здавалося, в привабливий світ, що розкривається йому в романах Жюля Верна. Так почалася його перша концертна поїздка, насиченим пригодами і закінчилася благополучним поверненням в Мадрид. Однак він не затримався надовго у столиці і виїхав до Андалусію, де добрався до Кадіса, а там не встояв перед спокусою і сів на пароплав, що прямував до Південної Америки. Почалася заокеанська епопея 12-річного хлопчика, пізнав успіхи і невдачі ...

Рік по тому Альбеніс повернувся до Європи і попрямував в Лейпциг, щоб продовжити заняття під керівництвом Ядассона і Рейнеке. Неважко уявити, до чого могло призвести зіткнення академізму і неприборканої романтики. У 1875 році він повернувся в Іспанію, де їм зацікавився секретар короля, меценат граф Морфі, що зробив йому матеріальну допомогу для занять у Брюсселской консерваторії. Морфі розумів, що за всіх успіхів молодому піаністу бракувало солідної вишколу і широти кругозору, які неможливо було придбати в умовах кочового життя, повної мінливостей, не залишала часу для серйозних занять.

Це життя поклала свою печать на Альбеніса, і в Брюсселі він аж ніяк не являв приклад посидючості та старанності. Однак природний талант взяв своє, і йому вдалося завоювати Grand prix Брюссельської консерваторії. Тепер всі його помисли були спрямовані на те, щоб зустрітися з Лістом і стати його учнем.

Як говориться «Було б бажання», - 15 серпня 1880 Альбеніс відвідав Ліста в Будапешті. Про це можна прочитати в одному з його листів: «Сьогодні бачив Ліста. Він прийняв мене дуже люб'язно. Я зіграв два своїх етюду і одну з Угорських рапсодій. Здається, я йому дуже сподобався, особливо коли зімпровізувати танець на дану їм мені угорську тему. Він розпитував мене детально про Іспанію, про мої батьків, про моє ставлення до релігії і, нарешті, про музику взагалі ». Ця зустріч справила на юного Альбеніса сильне враження. Ймовірно, вона сприяла посилення інтересу до фольклору, в усякому разі, вплинула на формування його піаністічеськой манери. Це не раз відзначалося найбільш проникливими сучасниками, ценівшімі Альбеніса за високу поетичність і романтичну спрямованість, які ріднили його з мистецтвом великого угорського піаніста.

Зустріч з Листом мала ще один наслідок, на яку натякають останні слова цитованого листа: може бути змусила молодого чоловіка подумати про вступ до монастиря - рішення несподіване і незрозуміле, якщо згадати про те, як проходили його юні роки, мало що мали до релігійних роздумів. Альбеніс почав грати на органі в бенедектінській монастирі в Саламанці, але настоятель виявився проникливим людиною і запропонував неофіту випробувати себе в «миру». Ця перевірка повернула молодої людини в сферу музики ...

Біографи Альбеніса, не виявляючи одностайності його подальшого спілкування з Листом вважають, що 1880 став важливою віхою біографії іспанського музиканта. Він зробив нову велику поїздку по Південній Америці, яка стала справжнім початком його артистичної кар'єри - до цього часу піаніст знайшов віртуозну впевненість і підійшов до затвердження виконавського стилю, яскраво темпераментного, зазначеного рисами романтичної імпровізації. Його репертуар до цього часу став дуже великим, включаючи багато творів класиків і романтиків.

У репертуар Альбеніса входило тоді близько 50 власних творів, багато з них були вже видані. Але, як відзначають його біографи, здебільшого це було не що інше, як запису імпровізацій. Нерідко п'єси імпровізували прямо в кабінеті видавця - В цьому криється одне з пояснень надзвичайною композиторської плодючості Альбеніса і самого характеру його ранньої творчості. Втім, навіть у таких умовах він створював сторінки, позначені талантом, що свідчать про мелодійної щедрості, а головне - про його зв'язки з рідною іспанської музичної середовищем.

Зрештою Альбеніс відчув, очевидно, недостатність своєї професійно-композиторської підготовки, і це привело його до Барселони, до прославленому вже тоді метру Феліпе Педрелю. Заняття з ним не носили систематичного характеру, часто перетворювалися на бесіди, але вони багато в чому допомогли музикантові, складає раніше за велінням інстинкту і не дуже знайомого з елементарною теорією. Педрель відразу зрозумів характер свого учня і зайняв по відношенню до нього позицію досить дивну для вченого теоретика, але очевидно виправдану відносно Альбеніса: він вирішив «не говорити з ним про правила, акордах, та інших технічних ієрогліфах, а виховувати його смак, займаючись тільки керівництвом такої виключної індивідуальності »(Collet H. Albeniz et Granados, p.43.) Більше того, він запропонував кинути у вогонь теоретичні зошити, які, за його словами, могли знищити природний геній учня. Цей ризикований педагогічний прийом виявився, однак, виправданим по відношенню до молодому Альбеніса, через чиї пальці пройшло безліч великих творів фортепіанної літератури, чудовому імпровізатор і знавцеві іспанського фольклору. Він прийшов до Педрелю вже досить дорослим, зі сформованим характером, його важко було підпорядкувати дисципліні систематичних уроків, він легше засвоював знання у творчому спілкуванні. Особистість Педреля справила на нього глибоке враження, в розмовах з ним Альбеніса розкрилися широкі музично-історичні та творчі горизонти.

У мелодиці багатьох творів Альбеніса чується найсильніший андалусскій акцент, можна сказати визначення - композитор постійно звертався до характерних формулами стилю фламенко. Нагадаємо про таку його властивість, як найтісніший зв'язок танцю і співу. Звідси й особлива роль ритмічного елемента в музиці Альбеніса. Легко знайти її фольклорні прототипи, зокрема - в ритмах і фактурі гітарних імпровізацій.

Цікаво привести тут рядки одного з біографів Альбеніса, присвячені грі іспанських гітаристів: «Існує стиль гітарного акомпанементу, що досяг високої ступеня досконалості в результаті багатовікової практики. Гітаристи, більшість яких є незрівнянними віртуозами, вміють прелюдіровать у власному сенсі слова, так би мовити створюють своєчасно і точно гармонійну базу, на якої виступає людський голос, пробуджують цікавість, залучають увагу слухача своїми майстерними вступами, піднімаючи настрій залу, викликають своїм мистецтвом передчасні оплески перед самим виступом соліста ... протягом довгих хвилин перебувають у центрі напруженої уваги, -- слухають звучання одного інструменту ... »(Laplan G. Albeniz, za vie, son oeuvre, p.89-90.)

Віртуозна гра гітаристів захопила ще Глінку, вона з'явилася багато в чому прикладом (звичайно - не єдиним) і для Альбеніса. Мова йде не про буквальне використанні технічних засобів іспанської гітарної техніки, а про індивідуальне втіленні окремих її елементів у фортепіанному стилі композитора-піаніста.

У п'єсах Альбеніса часто зустрічається позначення alla guitarra, але і без нього абсолютно ясний джерело композиторської фантазії. Не можна, однак, забувати, що Альбеніс був піаністом-віртуозом, глибоко відчував природу свого інструменту і тому перекладати гітарні формули на його мову. Це відчувається навіть у самих «Гітарних» його п'єсах, де і співвідношення регістрів, і фарби пов'язані з особливостями звучності і техніки фортепіанного виконавства. У цьому й полягає сила композитора, який був далекий від прагнення до натурального відтворення фольклору.

Творчість І. Альбеніса надихалися Іспанією - її природою, звичаями, багатим пісенним і танцювальним фольклором. «Не цитуючи справді народних мелодій, композитор настільки пізнав їх і зріднився з ними, що часом його музику важко відрізнити від народної »- так характеризував творчість І. Альбеніса Клод Дебюссі. Альбеніс не писав музику спеціально для гітари, але чудові транскрипції Ф. Таррега, М. Льобета, А. Сеговії та інших метрів гітари, дозволили гітаристам освоїти цей величезний і чудовий пласт іспанської романтичної музики.

Список літератури

Матинов І. Музика Іспанії. Советский композитор. М., 1977