Що я знаю про обраної спеціальності

Культурологія

Далекосхідний державний технічний університет

Гуманітарний інститут

Реферат на тему

«Що я знаю про обраної спеціальності» спеціальність: лінгвістика та міжкультурна комунікація (лінгвіст - перекладач)

Учениця 11 «А» сш № 40 м.Владивостока

Васильченко Ірина Юріївна

Владивосток 2000

План

Вступ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

. . . . . . . . . . 3

Основна частина.
«Мова - засіб людського спілкування». . . . . . . . . . . . .
. . . 3
«Переклад - це автопортрет перекладача». . . . . . . . . . . . .
. . . 6

Висновок. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . 13
II. Вступ.

Спеціальність лінгвіст-перекладач будується на знанні двох наук:лінгвістики та перекладу. Лінгвістика - наука про мову, що вивчає його в усіхаспектах. Переклад посідає особливе місце серед інших видів мовногопосередництва. Переклад - це взаємодія не тільки двох мов, а йдвох народів, двох різних культур, укладів життя, традицій. Ось якевизначення дає Ньюморк, англійська перекладач і викладач перекладу:
«Переклад - це діяльність, яка полягає у спробі замінити письмовеповідомлення або висловлювання на одній мові тим же самим повідомленням абовисловлюванням на іншій мові. У всіх випадках ця спроба пов'язана здеякою втратою значення внаслідок ряду чинників »[1]. Письмовий перекладможна розділити на дві групи: науково-технічний і літературний.

«Питання перекладу науково-технічного тексту займають все більшзначне місце в загальному контексті прикладної проблематики теоріїперекладу. Це є цілком закономірним відображенням того розвитку,яке характерно для людської цивілізації і культури! »[2] Працюючи надвідповіддю на питання, що я знаю про спеціальність лінгвіст-перекладач, збезлічі проблем і тим виокремили два напрямки: по мовознавства - моваяк засіб людського спілкування, виникнення західноєвропейськихмов. Друге - в галузі літературного перекладу: поетичний переклад уаспекті «переклад - автопортрет перекладача».

Мова - засіб людського спілкування.

«Своєрідність мови впливає на сутність нації як той, що говоритьна ньому, так і тієї, для якої він чужий, тому ретельне вивчення мовимає включати в себе все, що історія та філософія пов'язують з внутрішнімсвітом людини, - писав Вільгельм фон Гумбольдт, найбільший філософ -мовознавець дев'ятнадцятого століття. Людина є людиною тільки завдякимови ... немає думок без мови, людське мислення стає можливимтільки завдяки мові »[3].

Вивчення будь-якої мови починається з вивчення його походження, ззаконів його розвитку. Є процеси в мовознавстві, в лінгвістиці, яківластиві всім мовам, є такі, які відбуваються і діють тільки вгрупі і однією мовою.

«Мова - найважливіший засіб людського спілкування. Без мовилюдське спілкування неможливо, а без спілкування не може бути і суспільства, атим самим і людини. Без мови не може бути і мислення, тобто розуміннялюдиною дійсності і себе в ній », - так визначив значення мовивчений-лінгвіст А. А. Реформатський. Він зробив висновок, що: «1) мова неприродне, не біологічне явище;

2) існування і розвиток мови не підпорядковане законам природи;

3) фізичні ознаки людини (наприклад, расові) не мають відношення до мови;

4) мовою мають тільки люди - це друга сигнальна система, якої немає у тварин »[4].

Мова займає своє місце серед суспільних явищ. Він єнеобхідною умовою існування і розвитку людського суспільства. Мова
- Елемент духовної культури. Національна мова - це форма національноїкультури. Він пов'язаний з культурою і немислимий поза культурою, як і культуранемислима без мови.

У мови є свої специфічні риси. Основна з них - співвідношеннямови та мислення. Все, про що ми думаємо, народжується на базі мови ізакріплюється в ньому. Мова і мислення утворюють єдність. Вони виниклиісторично одночасно. Всі люди мислять, але виражають ці думки на різнихмовах по-різному. Національні особливості мов ніякого відношення дологічного змісту висловлювання не мають. Те ж стосується ілексичної, граматичної і фонетичної формі висловлювання в тому жмовою.

Мови розвивалися і розвиваються разом із суспільним ладом. Звиникненням тієї чи іншої нації пов'язане і виникнення національно -літературних мов.

В історико-культурному плані перехід від феодалізму до капіталізму пов'язанийз так званої епохою Відродження. Стосовно до мови епоха
Відродження висунула три основні проблеми:

1) створення і розвиток національних мов;

2) вивчення та освоєння різних мов в міжнародному масштабі;

3) перегляд долі античного і середньовічного лінгвістичного спадщини.

Нова національна культура зажадала і єдності мови всієї нації.
Цей спільну мову не міг бути мертвим, а також він повинен бути здатним догнучким і швидкому розвитку. У різних народів процес складання націй інаціональних мов протікав у різні століття, в різному темпі і з різнимирезультатами.

Італійський поет Данте написав книгу віршів «Нове життя», присвячених
Беатріче в тисяча двісті дев'яноста році, не латинською мовою, а наіталійською. На думку Данте, народна мова благородніше латині, так як цемову «природний», а латинь - мова «штучний». «Божественна комедія»
Данте, сонети Петрарки і «Декамерон» Боккаччо були блискучимдоказом переваги нового національної мови. На народною мовоюбули написані звіти про великі подорожі Колумба, Веспуччі. Філософ
Джордано Бруно і вчений Галілей також перейшли з латини на національниймова. Італійська мова склався на грунті тосканських говірок.

Французька літературна мова походить від схрещування народної латиниз різними кельтськими діалектами на території Галлії ще в донаціональногоепоху. Епоха Відродження застає вже склалися французькі діалекти,серед яких головне значення, завдяки історичному розвитку
Франції, отримує діалект Іль-де - Франс з центром у Парижі. У тисячіп'ятсот тридцять дев'ятому році наказом Франциска I цей французькийнаціональна мова вводиться як єдина державна мова. Це булоспрямовано, з одного боку, проти середньовічної латині, а з іншого --проти місцевих діалектів. Група французьких письменників, об'єднана в
«Плеяда», гаряче пропагує новий літературну мову і починає шляхи йогозбагачення та розвитку. Збагачення мови йшло за рахунок запозичень змертвих літературних мов, з живих діалектів, воскрешали архаїзми,винаходилась неологізми. Практично все це показав Рабле у своємузнаменитому творі «Гаргантюа та Пантагрюель».

У наступну епоху розвитку французької літературної мови при
Людовік XIV панують вже інші тенденції. Вожла, головний теоретикепохи, ставить на перший план «добрий звичай» двору і вищого коладворянства. Основний принцип мовної полеміки зводиться до очищення інормалізації мови, оберігає створеної в тисячі шістсот двадцятьшостому році французької академією, яка видавала нормативний «Словникфранцузької мови ». Кілька слів про статус французької мови. В нашідні французька мова є однією з одинадцяти найбільшпоширених мов у світі. Число говорять по-французьки становить
104612 тис. чоловік. До них відносяться тільки населення, для якогофранцузька є рідною мовою. Двісті п'ятдесят мільйонів чоловікговорять цією мовою.

Французька мова є однією з офіційних і робочих мов ООН іряду спеціалізованих установ ООН з питань освіти, науки ікультури - таким, як ЮНЕСКО, міжнародний суд, Всесвітняметеорологічна організація, Всесвітня організація інтелектуальноївласності, міжнародне агентство з атомної енергії, Всесвітняорганізація охорони здоров'я.

У результаті історичного розвитку в ряді європейських франкомовнихкраїн французьку мову, що використовується населенням цих країн, придбавспецифічні риси, які певною мірою відрізняють його від мовифранцузької. При цьому французький мова зберігає свою внутрішнюструктуру. Але особливо французька мова впливає на характер контактів зіншими мовами.

Прикладом розвитку літературної мови «з схрещування і зміщеннянацій »може служити англійська мова. В історії англійської мовирозрізняються три періоди: перший - від найдавніших часів до XI століття - цеперіод англосаксонських діалектів. Тоді англи, сакси і Юти завоювали
Британії, відтіснивши тубільне кельтське населення в гори і до моря та бритчерез море на півострів Бретань. «Готичний» період англійської історіїпов'язаний з англосаксонської-кельтськими військами і боротьбою з датчанами, якіпідкорювали англосаксів в IX-X століттях і частково злилися з ними.

Поворотним пунктом було нашестя норманів (офранцузівшіхсяскандинавських вікінгів), які розбили війська англосаксонського короля
Гарольда. Підкоривши Англію, нормани утворили феодальну верхівку,королівський двір і вище духовенство. Переможці говорили по-французьки, апереможені англосакси мали мова германської групи. Боротьба цих двохмов завершилася перемогою споконвічного і загальнонародного англосаксонськогомови. Словниковий запас мови сильно поповнився за рахунок французької мови.
Ця епоха називається Середньоанглійський період (XI-XV ст .).

новоанглійських період починається з кінця XVI століття і пов'язанийдіяльністю Шекспіра і письменників - «елізаветінцев». Цей період відноситьсядо розвитку національного англійської мови, так як середньовічні процесисхрещування вже завершилися і національну мову склався на базілондонського діалекту.

Лексика англійської національної літературної мови прозоровідображає «двоєдину» природу словникового складу цієї мови: слова,що позначають явища побутові, землеробські терміни, сировина, - німецькогопоходження. Слова, що позначають «надбудовні» явища - державнеправління, право, військова справа, мистецтво - французького походження.
Особливо яскраво це виявляється в назві тварин і страв з них.

У граматиці основа в англійській мові також механізм суспільства, але вСередньоанглійський період відмінювання скоротилося, а відмінювання втратилася, ісинтетичний лад поступився аналітичному, як у французькій мові.

Ось так створювалися й розвивалися мови в Західній Європі.
Італійська, французька, англійська, німецька, іспанська входять до групизахідноєвропейських мов.

в західнонімецькому підгрупу входять англійська та німецька мовипоряд з іншими. У романської підгрупу входять французька, італійська,іспанська. Мови романо-германських груп стали основою гуманітарнихінститутів, філологічних факультетів.

Вивчення мов неможливе без знайомства з культурою, побутом,політикою країни, де цю мову рідною. Те ж саме можна сказати і промайстерності перекладу.

«Переклад - це автопортрет перекладача». (Гейне)

«Перекладач від творця тільки ім'ям ворожнечі», - писав
В. Тредіаковський. Корній Іванович Чуковський, який був одним зосновоположників теорії перекладу, редактором збірника «Майстерністьперекладу », вважав:« Я зрозумів, що хороший перекладач заслуговує пошани внашої літературному середовищі, тому що він не ремісник, не копіїст, алехудожник. Він не фотографує оригінал. Текст оригіналу служить йомуматеріалом для складного і часто натхненної творчості. Перекладач --раніше все талант. Для того, щоб переводити Бальзака, йому треба хочпочасти перевтілюватися в Бальзака, засвоїти собі його темперамент,заразитися його пафосом, його поетичним відчуттям життя »[5].

Є вираз:« Поезія - це гімнастика мови ». Вона дає народномумові можливість розвинути і використати всі закладені в ньому виразнікошти, а не обмежуватися простими, розмовними, першимиліпшу. Різні літературні епохи, напрями, стилі - це різнісистеми мови.

Поета давнину Горація переводили російські поети: М. Ломоносов,
Г. Державін, І. Дмитрієв, В. Жуковський, А. Фет, І. Анненський, А. Блок. Російськаперекладач В. Жуковський в більшості випадків відтворює оригінал здивовижною точністю. Його мова настільки сильний і багатий, що, здається, немає такихтруднощів, з якими не міг би він впоратися. Пушкін називав Жуковського -
«Геній перекладу".

Що потрібно від художнього перекладу? К. Чуковський вважає: «Відхудожнього перекладу ми вимагаємо, щоб він відтворив перед нами нетільки образи і думки перекладного автора, не тільки його сюжетні схеми, алеі його літературну манеру, його творчу особистість, його стиль ». Багатийсловник сам по собі ніщо, якщо він не підпорядкований стилю тексту, що перекладається.
На думку К. Чуковського, «словникові помилки - це не головне. Набагато важливішевловити злісні відхилення від оригіналу, які органічно пов'язані зособистістю перекладача і в своїй масі відображають її, заступаючи перекладногоавтора. Одним словом, перекладач показує читачеві свою літературну
Я »[6]. Як приклад такого явища Чуковський призводить вірші англійськоїлірика Персі Біші Шеллі в перекладі Костянтина Бальмонта. Дослідникпише: «Не окремі помилки (дуже численні) вражають в цьомуперекладі, а ціла система помилок, ціла система відсебеньок, які у своїйсукупності невпізнанно змінюють саму фізіономію Шеллі. Всі відсебеньок
Бальмонта об'єднані в якусь струнке ціле, у всіх у них один і той жегалантерейні, романсові стиль. Бальмонтіруя поезію Шеллі, Бальмонтнадає британському поетові свою власну розмашисто жестів »[7].

Прав чи ні К. І. Чуковський? На це питання можна відповісти тоді, колисам прочитаєш в оригіналі вірші Шеллі.

У тисяча дев'ятсот шістдесят третьому році видавництво «Іноземналітература »випустило у світ перший том серії« Майстри поетичногоперекладу ". У передмові, відкриваючи серію, П. Г. Антокольський писав: «Цепідприємство може і повинно відіграти важливу роль у розвитку культурипоетичного перекладу. Радянськими поетами-перекладачами накопичено чималийдосвід, він вимагає пильної уваги, вивчення, аналізу. Творчістьпоетів-перекладачів ніде не зібрано, роботи їх розкидані в окремихвиданнях, які виходили в різні роки, у різних місцях. Далеко не всі читачізаглядають у зміст, щоб встановити, хто саме перевів полюбилосяїм твір поета ». Далі П. Антокольський справедливо нарікав на те,що критики нерідко ігнорують працю перекладача, вважаючи, ніби-топерекладачів і зовсім немає, а книги перекладаються російською мовою «натхненнямсвятого духа ».

Минулі роки поставили все на свої місця. Невеликі книжки серіїміцно зайняли своє місце на полицях читачів, численних бібліотек.
Відразу утвердившись як факт сучасного поетичної культури, різнокольоровітомики «Майстрів поетичного перекладу» відкрили нові, раніше або зовсім невідомі, або тільки вгадувані грані таланту ряду видатних поетів. Одназ книг цієї серії - книга віршів Марини Цвєтаєвої. Книжка називається
«Просто серце». Деякі з них взагалі ніколи не друкувалися. Цвєтаєваперекладала небагато, тільки пробувала сили, але її внесок у мистецтвопоетичного перекладу не переоцінити. Вона переклала Бодлера, Шекспіра, Гете,
Рільке, Гарсіа Лорку. Переклад М. Цвєтаєвої Шарля Бодлера «Плавання» займаєособливе місце. На думку критика, «вона додала Бодлеру такутитанічну могутність, таку енергію, такий порив до духовного ідеалу, такез'єднання неприборканої стихійності і гармонії, якого до неї (і навіть післянеї) не вдавалося ні виявити, ні відтворити. Все це здається глибокопід поверхнею кованих бодлерівський рядків. Ось Бодлер розповідає про моря,охоплених пристрастю подорожей. Вони бояться нерухомості, вони подібні
Одіссея. Про це йдеться в врівноважено-симетричних, стриманих строфахолександрійського вірша. У прозовому перекладі це виглядало так:

Щоб не бути перетвореними на тварин, вони упиваються

Простором і світлом і палючий небесами.

Лід, гризучий їх, сонця , що покривають їх засмагою,

Повільно перуть сліди поцілунків »[8].

Строгий, чіткий ритм кожного вірша, бездоганна їх симетріядозволяє тільки вгадувати сховану в підтекст вибухову енергію.
Цвєтаєва з підтексту виводить її назовні:

У Цірцеінних садах щоб не стати скотами,

Пливуть, пливуть, пливуть в заціпеніння почуттів,

Поки опіки льодів і сонць стрімких полум'я

Не витравити слідів волшебніциних вуст.

Точність всієї цієї строфи в цілому - вражаюча: Цвєтаєва пропустилатільки другий вірш, компенсований сповна всім строєм чотиривірші. Але,зауважимо, вона підвищила напруга, і перш за все тим, що посилила кожнеслово: замість тварин - «худоба», замість сп'яніння - «заціпеніння почуттів»,замість укусів льоду - «опіки льодів», замість сонць, що покривають засмагою
(буквально: «Медя», що покривають міддю), - «сонць стрімких полум'я», замістьстерти - «витравити». І головне, замість одного головного дієслова
«Упиваються» у Цвєтаєвої:

Пливуть, пливуть, пливуть ...

«інтонаційна виразність стіховой мови доведена Цвєтаєвої довищого межі - в оригінальній своєї поезії вона під натиском пристрастірозбивала вщент регулярний силабо-тонічний вірш; в перекладі воназберігає александріец - але що вона з ним робить, які висікає з ньогоіскри! »[9]

Душа наша - корабель, що йде в Ельдорадо.

У блаженну країну веде - який приплив?

Раптом, серед гір і безодень і гідр морського пекла -

Крик вахтового: - Рай! Любов! Блаженство! - Риф.

«Небувалі ритмічні зрушення -« Душа наша ... »,« Раптом, серед гір ... »;інверсії - «В блаженну країну веде - який протоку?»; нагромадженняперерахувань - «серед гір і безодень і гідр»; нагромадження - у тому ж вірші --труднопроизносимих приголосних, що дають звукову картину «морського пекла»: «гірі безодень і гідр морського ... »; нарешті, неймовірний по звукової образностіостанній склад четвертого вірша - удар, падіння з висоти запаморочливоїілюзії: «- Риф». Але ж як побудований цей вірш! Він починається ізакінчується словами, майже подібними за звуковим складом: крик - риф, такщо звуки слова починають і справді осмислюватися як «крик»:

Крик вахтового: - Рай! Любов! Блаженство! - Риф.
Це заключне слово до того ж наочно протиставлено двомпопереднім, повільним і благозвучною: «Любов! Блаженство! »» [10]

Все те, що здійснила Цвєтаєва, у Бодлера задано.

Можна запитати: переклад це? Чи не спотворює чи М. Цвєтаєва Бодлера?
Чи не трансформований чи текст до невпізнанності?

Ні, Цвєтаєва знає, що вона робить. Вона перемикає Бодлера всистему російської поезії XX століття, зберігаючи за ним характерні бодлерівськийриси. Французьке залишається французьким, але стає російським.

Говорячи про Марини Цвєтаєвої як про перекладачці, не можна не сказати ще проодному перекладі. Це іспанський поет Гарсіа Лорка. Його вірш
«Гітара», перекладене Цвєтаєвої, приводить у захват від точно підібранихметафор і порівнянь. Мимоволі чуєш звуки іспанської мелодії з чіткимиритмами:

Починається плач гітари ...

Про гітара, бідна жертва п'яти моторних кинджалів!

У поетичній уяві поетеси пальці на струнах гітариперетворилися на «п'ять моторних кинджалів».

Так, переклади вливаються в літературу тієї країни, мовою якої вонивідтепер живуть.

Переклад завжди - тією чи іншою мірою - вікно в інший світ, у світіншого народу, іноді - в іншу епоху. У цьому - специфіка перекладу вмежах тієї літератури, на грунт якої засобами її мови перенесеноіншомовний оригінал. Мова ж у всякому справді художній переклад,як би своєрідний він не був - у відповідності зі стилем оригіналу, --складає те спільне, що ріднить переклад у прийняла його літературою.

У процесі роботи над даною темою я познайомилася з творчістю
Н. Гумільова, як перекладача. В пошуках споріднених собі літературних опор ітрадицій Гумільов звертається до французьких поетів. Серед гучних іменслід назвати: Готьє, Гюго, Верлена, Бодлера. Знамениту французьку
«Марсельєзу» на російську мову переклав саме він.

Н. Гумільов разом з Артюром Рембо у вірші «Голосні» говорить:

А - чорно, біло - Е, У - зелено, О - синьо,

І - червоно ... Я хочу відкрити народження голосних.

Одним з кращих поетів-перекладачів в нашій країні є
С. Я. Маршак. Його переклади великих англійських поетів В. Шекспіра і Р. Бернсавперше по-справжньому відкрили нам їх поезію.

Зовсім молодою людиною Маршак поїхав вчитися до Англії. Щоб кращевивчити мову, щоб чути народну мову, він пішки здійснив великеподорож з англійської провінції, жив деякий час у лісовій школі.
Живучи в Англії, він довідався і полюбив поезію і почав перекладати англійськихпоетів, народні балади, пісні.

Ось як писав сам Маршак: «Перекладати вірші я почав в Англії, працюючив нашій тихій університетській бібліотеці. І перекладав я не на замовлення, а полюбові, так само, як писав власні ліричні вірші »[11]. Він вважав, щоперекладати треба не великого іноземного автора, який випадково попадеться наочі, а тільки того, в якого жарко закоханий, який близький за биттясерця: «Якщо ви уважно відберете найкращі з наших віршованихперекладів, ви виявите, що всі вони - діти любові, а не шлюбу зарозрахунку »[12]. Таке було письменницьке кредо Маршака-перекладача. Йогопереклади тим і сильні, що відтворюють не букву - буквою, але гумор --гумором, красу - красою.

К. Чуковський писав: «І ще одне дорогоцінний якість вразило мене в
Маршака, тільки-но я познайомився з ним: мене одразу немов магнітомпритягнула до нього його захопленість, я б навіть сказав, одержимість великоюнародною поезією - російської, німецької, ірландської, шотландської, єврейської,англійської. Поезію - особливо народну, пісенну - він любив завзято іжадібно »[13].

Маршак один з найкращих перекладачів Бернса. Англійська поет довгі рокибув недоступний перекладачам. Але Маршак переміг-таки цього непереможногогенія і змусив його співати свої пісні мовою Державіна і Блоку.

«Майстерність таке, що не бачити майстерності». Тим-то в маршаковскіхперекладах така добродушно фактури, така багата звукопис, такалегка вільна дикція, яка властива лише корінним оригінальнимвіршам. У читача виникає ілюзія, ніби Бернс писав ці віршіпо-русски:

Я вихований був у строю, а випробуваний я в бою,

Цей шрам отриманий у бійці, а інший в лихий атаці

У ніч , коли гримів у темряві барабан.

Я вчитися почав рано

- у Абрамова Кургану.

У цій битві загинув мій капітан.

І вчився я не в школі, а в широкому ратному полі,

Де кололи ми ворогів під барабан.

По всьому своєму ладу і складу вірш здається оригіналом. Доцьому-то і прагне в своїх перекладах Маршак. Він примушує іншомовнихписьменників співати свої пісні російською. Для цього, наприклад, в перекладі багатьохтворінь Бернса потрібно було крім усього передати їх пісенність, їхню живуліричність, заливисто їх майстерно-внутрішній мови:

Що робити дівчині? Як бути мені, дівчині?

Як жити мені, дівчині, з моїм чоловічка?

За шилінги, пенні загублена Дженні,

повінчана Дженні з глухим старим.

Однією з ранніх літературних перемог Маршака був переклад чудовоїкниги пісень і віршів для дітей, що в Англії називається «Nursery
Rhymes ». Цю книгу британський народ створив у період свого духовногорозквіту. Переклади чудово зберегли всю їх динамічність і міць:

Гей, коваль,

Молодець,

закульгала мій жеребець.

«Три сміливих звіроловом »,« Шалтай - Базікай »,« Патруль котяткі на дорозірукавички »- все це завдяки Маршаку стало надбанням російської поезії. Віршзберігає свою пружність і дзвінкість, наче це первозданна російськапісня. Зберігаючи в недоторканності англійські фарби, Маршак, таксказати, проектували у своїх перекладах наші російські лічилки, загадки,перевертиши, потешки, дражнилки.

К. Чуковський писав: «Взагалі-то якось дивно називати Маршакаперекладачем. Він скоріше покровитель чужоземних поетів, владою свогодарування звертає в російське підданство »[14]. Маршак так і говорить просвоїх перекладах Шекспіра:

Нехай поет, залишивши старий будинок,

заговорив мовою одним,

В інші дні, в іншому краю планет.

«Сонети» Шекспіра представляють величезний інтерес. У цихвіршах відображена складна історія дружби і любові поета. Сила лірикине в її автобіографічності, а в поетичному вираженні душевних можливостейлюдини. Ці душевні здібності Шекспіра в «Сонетах» виражені з величезноюпоетичною силою.

Всі припущення про індивідуальність перекладу чітко видно внаступному порівнянні. Ось «Сонет 17» Шекспіра, у перекладі двох поетів
Н. Гумільова і С. Маршака. Н. Гумільов:

Моїм поемам хто б міг повірити,

Коль Ваших якостей дав я в них картину?

Вони - труна Вашому житті, знає Бог,

Їх зможуть передати лише наполовину.

І опиши я Ваших поглядів світло

І перелічити все, що у Вас чудово,

Грядущий век вирішив би: «Бреше поет,

Те лик не людини, а небесний».

Він висміяв би старі листи,

Як старших, що балакучий, ніж розумніший.

Він цю правду вважав би за мрії

Іль старої пісні вільні задуму.

Але якби у Вас дитина в столітті те,

Ви жили б двічі - і у віршах, і в ньому.

С. Маршак:

Як мені запевнити в доблесті твоїх

Тих, до кого дійде моя сторінка?

Але бог знає, що цей скромний вірш

Сказати не може більше, ніж гробниця.

Спробуй я залишити твій портрет,

Зобразити віршами погляд чудовий, -

Нащадок тільки скаже: «Бреше поет,

Надавши особі земній світ небесний!»

І цей старий , пожовклий лист

Відкине він, як базіки сивого,

Сказавши недбало: «Старий шахрай промовець ні від учора,

Та правди немає в його промовах ні слова!»

Але доживи твій син до цих днів,

Ти жив би в ньому, як і в строфі моєї.

Переклад С. Маршака сподобався більше, тому що мені ближче і зрозумілішетворчість самого поета. Щоб правильно оцінити саме переклад, необхідносамому в оригіналі прочитати Шекспіра.
Висновок.

Підводячи підсумок вищесказаного, хочеться навести слова К. Чуковського,які якнайкраще розкривають суть професії перекладача влітературі, її значимість: «І перекладачеві, щоб створити своє вікно в іншийсвіт, і читачеві, щоб дивитися в це вікно, потрібні деякі знання прощо відкривається перед ним дійсності - фонові знання, як їх прийнятов країнознавства і в теорії перекладу. Від самого їх наявності та від ступеня їхшироти багато в чому залежить вірне сприйняття встають в перекладі картинижиття.

Перекладні твори не є, звичайно, якимось особливим жанром влітературі, яка прийняла їх. Кожне з них належить, звичайно, до того жанру, доякому належить оригінал. Але в межах кожного жанру тієї чи іншоїлітератури перекладні твори утворюють певний різновид, напоходження з ірраціонального і іншомовного джерела »[15].

Переклад« все-таки був і залишається, за словами Гете, одним з найважливішихі найчудовіших засобів спілкування між людьми »[16]. Саме ційблагородної мети - спілкування між людьми - підпорядковане вивчення будь-якої мови.
Використана література.

Анікст А. «Вельям Шекспір». Художня література. М., 1988р.
Гаспаров М. Вступна стаття до изд. «Горацій« Твори ».
Художня література. М., 1970р.
Крупнов В.Н. «У творчій лабораторії перекладача». Міжнароднівідносини, 1976р.
Маршак С.Я. «На початку життя». (Сторінки спогадів). Дитяча література.
М., 1987р.
Маршак С.Я. «Виховання словом». М., 1961р.
Маршак С.Я. «Про себе». Дитяча література. М., 1987р.
Реформатський А.А. «Ведення до мовознавства» Аспект прес. М., 1996р.
Збірка «Майстерність перекладу". М., 1970р.
Цвіллінг М.Я. «Якість перекладу науково-технічних текстів і проблемавибору еквівалента ». Зошити перекладача. Вища школа. М., 1963р.
Чуковський К.І. «Високе мистецтво». Радянський письменник. М., 1988р.
-----------------------< br>[1] Newmark Peter. Approaches to Translation. Oxford: Pergamon Press, 1981.
(Переклад Д. Е. Ермолович), с.7
[2] Цвіллінг М.Я. (Москва). Якість перекладу науково-технічних текстів іпроблема вибору еквівалента. Зошити перекладача. Вища школа, 1963р.,с.102.
[3] Губольдт В. Про відмінність будови людських мов і його вплив надуховний розвиток людського роду, см: Звегінцев В.А. Історіямовознавства XIX - XX століть у нарисах і витягах. 3-е изд. М., 1964. Ч.
1. С.97.
[4] Реформатський А.А. Вступ до мовознавства. Аспект прес. М., 1996р.
[5] Чуковський К.І. Високе мистецтво. Радянський письменник. М., 1988р., С.4.
[6] Там же, с.20.
[7] Там же, с.20.
[8] Еткінд Е. Чотири майстерності. СБ, Майстерність перекладу. М., 1970р., С.39
[9] Еткінд Е. Чотири майстерності. СБ, Майстерність перекладу. М., 1970р., С.39.
[10] Там же, с.40.
[11] Маршак С. На початку життя. (Сторінки спогадів). Дитяча література.
М., 1987р. с.10.
[12] Маршак С. Виховання словом. М., 1961р., 219 с.
[13] Чуковський К.І. Високе мистецтво. Радянський письменник. М., 1988р., С.194
[14] Чуковський К.І. Високе мистецтво. Радянський письменник. М., 1988р., С.193
[15] Чуковський К.І. СБ, Майстерність перекладу. М., 1970р., С.14.
[16] Гете. СБ, Майстерність перекладу. М., 1970р., С.205.