Киреевский І.В.

Іван Васильович Кіреевскнй (1806-1856) залишив помітний слід в історії російської літератури і громадської думки першої половини XIX ст.

Хоча його виступи в пресі були досить рідкісними, а творча спадщина виявилося порівняно невелика за обсягом, Киреевский зумів яскраво заявити про себе і як літературний критик - глибокий інтерпретатор творчості Пушкіна, Язикова, Баратинського, і як талановитий журналіст, і як обдарований публіцист і філософ, найбільший теоретик слов'янофільства 1840-1850-x років.

Киреевский походив з родини, широко відомої своїми культурними традиціями: його мати, А.П. Єлагіна, - господиня одного з найвідоміших літературних салонів Москви, родичка і друг В.А. Жуковського; молодший брат, П.В. Киреевский, - археограф та історик, великий фольклорист; вітчим, А.А. Єлагін, - пропагандист філософії І. Канта і Ф.В. Шеллінга, перекладач творів останнього.

Майбутній письменник отримав домашню освіту, що мало дуже грунтовний характер і включав, зокрема, лекції кращих професорів Московського університету. У 1824 р. він вступає до Московського головний архів Іноземної колегії, де його товаришами по службі виявляються відомі згодом діячі російської культури - Д.В. Веневітінов, А.И. Кошелев, Н.А. Мельгунов, В.П. Титов, С.П. Шевирьов та ін У цьому колі формуються дружні і літературні зв'язку Киреєвського.

У 1830 р. Киреевский здійснює подорож до Німеччини, де протягом дев'яти місяців, в університетах Берліна і Мюнхена, слухає лекції Г. Ф. В. Гегеля, Ф. В. Шеллінга, географа К. Ріттера, філософа і теолога Ф. Шлейермахер, природодослідника Л. океану та інших європейських знаменитих вчених.

З 1832 р. письменник з ентузіазмом приступає до видання власного журналу "Європеєць". Киреєвському вдається згуртувати навколо журналу кращі літературні сили, проте після виходу другого номера "Європеєць" був заборонений. Приводом послужили статті видавця "Дев'ятнадцятий століття" і "Лихо з розуму" на московській сцені ", розцінені Миколою 1 як вкрай Насильник.

Лише через тринадцять років, протягом яких погляди його зазнали суттєву еволюцію в напрямку формується слов'янофільства, Киреевский робить нову спробу повернутися у журналістику. Наприкінці 1844 - початку 1845 р. він з успіхом редагує журнал "Москвитянин". Однак незабаром Киреевский змушений залишити журнал. У 1852 р. у "Московському збірнику", початому гуртком слов'янофілів, письменник виступає із статтею "Про характері освіти Європи та його ставлення до освіти Росії ", але й це видання припиняється урядом, причому стаття Киреєвського визнається особливо шкідливою. Остання велика робота письменника - "Щодо можливості та необхідність нових почав для філософії "- побачила світ вже після смерті автора.

Власне художні твори Киреєвського нечисленні: кілька віршів, прозовий фрагмент "Царицинському ніч" (1827), уривки з незавершеного роману "Два життя" (бл. 1831) і утопічною повісті "Острів" (1838), і "чарівна казка" "Опал".

Літературні витоки "чарівної казки" Киреєвського різноманітні. Перш за все, вона пов'язана з враженнями автора від героїко-фантастичних лицарських поем "Закоханий Роланд" Маттео Боярдо (1441 - бл. 1494) і, особливо, "Несамовитий Роланд" Лудовіко Аріосто (1474-1533). "Несамовитого Роланда" Киреевский читав у оригіналі незадовго до створення "Опала", із захопленням відгукуючись про "граціозній уяві" італійського поета. Демонструючи співвіднесеність своєї повісті-казки з творінням Аріосто, письменник згадує його вже на початку твору, дає героям "Опала" імена, співзвучні іменах персонажів "Роланда" (пор.: Орігелл - і Argalia, син правителя Катаючи (Cataio); Нурредін - і "король Дамаску і всій Сирії" Norandino). Текст "Опала" дозволяє висловити припущення про знайомство Киреєвського з творами європейських містиків і, зокрема, з "Божественної і справжньої метафізикою ..." Д. Пордеча (1786). У сучасній же російській прозі найближче до автора "чарівної казки", безумовно, варто В. Ф. Одоєвський з його пошуками, що ведуть від алегорій 1820-х років ( "Світ звуків" і ін) до задуманої ще на початку 1830-х років "Сильфіда".

Одна з ключових тем "Опала" - тема музики. В її трактуванні знайшла відображення романтична концепція цього мистецтва, розвинена, в першу чергу, у німецькій естетиці (Ф. В. Шеллінг, В. Г. Ваккенродер, А. Шопенгауер) і літературі (Е. Т. А. Гофман).

Повість-казка Киреєвського була поміщена в третьому номері журналу "Європейський" за 1832, без підпису. Однак до того часу, як була видрукувана перша половина цієї книжки журналу, видання виявилося заборонено, і "Опал", таким чином, не дійшов до читача. Пізніше була створена нова редакція твору, яка була поміщена в альманасі М.А. Максимовича "Денница на 1834", за підписом І.К.

Поява твору викликало критичний відгук журналу "Московский телеграф", який відзначав надмірну, на його погляд, ускладненість твори: "(...) здається, автор вже занадто перехитрив. Помахом чарівної палички, звичайно, закон не писаний, але є закон витонченого, який не велить з вимислу робити таких потемок, де помиляється уяву читача, разом з автором "(1834. Ч. 55. С. 182). Навпаки, рецензент" Поголосу " (Н. І. Надеждін) зустрів "Опал" співчутливо, побачивши його "головне достоїнство" "у високому уроці, потрапляє прямо в серце крізь кришталеву призму східного іносказання "(1834. Ч. 7. N 1. С. 13). Близькою за характером була та оцінка "Літературних додатків до Російському інваліду ", котрі виділили один з кращих творів "Денніци" "чарівну казку І.К., сповнену блискучого уяви, почуття поезiї та дотепною алегорії "(1834. N 28).

Киреевский вплинув на розвиток російської ідеалістичної філософії кінця 19-початку 20 ст.

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://russia.rin.ru/