Травесті

Травесті (від італ. travestire - переодягати) - 1) тип комічної імітації, при якій автор запозичує теми, сюжетні мотиви або окремі образи відомого чужого твори та застосуванням до них абсурдно "низьких" літературних форм трансформує його зміст; 2) історична жанрова форма іроі-комічної поеми в європейській літературі XVII-XVIII ст.

Виникнення поняття про Т. пов'язано з еволюцією жанру комічної поеми в західноєвропейській поезії першої половини XVII ст. Першим зразком з'явилася поема італійця Лалл "Eneida travestita" ( "переодягти Енеїда", 1633). Французька сатирик П. Скаррон, слідуючи за її автором у перелицювання "Енеїди" Вергілія, використовував Новознайдені метод комічного наслідування в поемі "Virgil travesti" ( "Переодягнений Вергілій", 1649-1652). Широка популярність творчості Скаррона сприяла появі у французькій літературі поняття про Т. як відокремленої жанрової формі, а також який відбувся входження терміна "Т." в загальноєвропейський літературний обіг.

В Росії твори в жанрі Т. іменували "оборот", а їх сукупність -- "Поезією навиворіт". Вперше охарактеризував Т. перед вітчизняними читачами А. П. Сумароков в "епістоли про віршуванні" (1747): "Гектор не на війну йде - в кулачний бій,/Не воїнів - бійців веде на брань з собою./Зевес НЕ блискавку, не грім з небес кидає,/Він з кременю вогонь залізом висікає,/Не жителів земних їм хоче налякати,/На щось хоче він лучинки засвітити ".

Приклади Сумарокова показують, що специфіка жанру, який "в біля жінку Дідону перетворює ", - в" приземлення "міфологічних героїв і богів: у" знижує " мотивування їх вчинків, в примусовому обрамленні відомих образів абсурдними побутовими деталями. У Т. герої повинні проявляти себе в негероїчну ситуаціях, життя богів повинна зображуватися так само, як повсякденна, прозаїчна життя простого люду. Разом з тим авторам Т. при описі подій пропонувалося використовувати "пренізкіе слова".

У поетів російських жанр користувався популярністю у другій половині XVIIIв. Його першим вітчизняним зразком вважають написану в наслідування мовної манері Скаррона іроі-комічну поему В. И. Майкова "Єлисей, або Роздратований Вакх" (1769). Проте в авторів російських поем-Т. був попередник - І. С. Барков, перекладач античної поезії і сатиричний віршотворець. Наприкінці 1750 - початку 1760-х рр.. він написав "Оду кулашному бійця" і збірник "сороміцьких" віршів "Дівоча іграшка ", пізніше придбав скандальну популярність. Барков пародіював жанрові штампи лірики класицизму зверненням до нарочито грубому, майданному мови, в тому числі до ненормативної лексики. Стиль Баркова надала істотну вплив на російську поезію XVIII - початку XIX ст., але воно виявлялося не в граничної розкутості мови поетів, а в їх прагненні до досягнення яскравого контрасту між початково "високими" темами й образами і "знижує" їх трактуванням, їх крайнім "обитовленіем".

В початку XIX ст. Т. як різновид іроі-комічної поеми зникає. Одним з останніх зразків великої жанрової форми, у якій "зниження" проявлялося як на рівні сюжету та образів, так і на рівні мови, стала поема В. Л. Пушкіна "Небезпечний сусід" (1811). Вона не була звичною "споді", не співвідноситься з конкретним літературним джерелом, а служила цілям жанрово-стильового пародіювання. Поему А. С. Пушкіна "Гаврііліада" (1821) сучасники вже не будуть розглядати в ряду традиційних травестійно поем, незважаючи на очевидне "Зниження" мотивів з біблійного сюжету.

Т. зникає з російської літератури як жанр, а як спосіб імітації залишається і в великих, і в малих формах. До середини XIX ст. твори, стилістично наближаються до жанру Т., суспільство іменує пародіями. У результаті теоретичного обгрунтування в першій половині XX ст. існування жанрової форми переспіву, або "пародіческого використання", сучасні дослідники (Н. І. Миколаїв та інші) доходять висновку про те, що переспів успадковував канонічної форми Т.

В дійсності Т. як стилістичний прийом використовується і в пародіях, і в переспівах. Перелицювання, отже деформації, можуть бути піддані ідеї, образи, сюжет твору, його мовні форми. Автор пародії зосереджується на "зниження" смислового компоненту твору-джерела, яке може супроводжуватися і "зниженням" мови оригіналу. Лексичні та інші мовні форми можуть бути відтворені з метою показати анахронізм стилю пародіруемого автора.

В переспіві залучення чужого мовного матеріалу у вигляді ремінісценцій, "Осколків" цитат і доповнення цього матеріалу лексикою, що позначає сучасні реалії, неминуче призводить до того, що читач, що сприймає пародіческое використання як засіб сатири на сучасність, зауважує в результаті і "зниження" стилю цитованого автора, отже, його непряме пародіювання.

Сам факт співвіднесення, порівняння "високого" з "низьким" дозволяє засумніватися в дійсної "висоті" першим. Данте в "Комедії" підкреслено відмовляється від рим до слова "Христос", так як порівняти Христа з ким-небудь або з чим-небудь -- означає "знизити" його образ, принизити його значення. Дж. Джойс в пародіческом романі "Улісс" проектує сюжетну схему "Одіссеї" Гомера на зображує життя мешканців Дубліна, отже, "знижує" класичний сюжет, створює сучасну "Одіссею навиворіт".

Як було зазначено, Т. як тип комічної імітації джерела може здійснюватися на сюжетно-образному та мовному рівнях. Постачальники перелицювання має дві форми. У творі або зберігаються синтаксичні конструкції і риторичні фігури, а "висока" лексика контаміновані з новою, "низькою", або "знижує" перефразування піддається весь мовний шар імітується тексту, при цьому особливо значущі лексичні елементи (наприклад, що є епітетами, що входять до складу порівнянь) замінюються "низькими" еквівалентами. В даний час першого форма зустрічається рідко, друга - практично зникла. У зв'язку з розповсюдженням постмодернізму, який пропонує гру з жанрово-стилістичними стереотипами, з вічними образами і з чужим словом, сучасні автори часто звертаються до прийому сюжетно-образної перелицювання, при якій образи з відомого твору або переносяться в сучасний побут, або залишаються в умовному історичному часі, зображеному в імітованим тексті, але оточуються відрізняються анахронізмом деталями.

Список літератури

Миколаїв Н.І. Російська літературна травесті та її історичні різновиди (II половина XVIII ст. - I половина XIX ст.): Дисс. к.ф.н. М., 1982

Karrer W. Parodie, Travestie, Pastiche. Munchen, Fink, 1977; Morillot P. Scarron et le genre burlesque. Paris, 1888.