Художній дискурс як актуалізація художнього тексту у свідомості читача

Н. В. Кулібіна

Створення психологічного комфорту на мовному навчальному занятті перш за все досягається використанням такого художнього тексту, який читач-іноземець може і хоче зрозуміти. Іншими словами, виняткову важливість набувають принципи відбору текстів.

Однак нерідко навіть вдало вибраний текст не гарантує успішної навчальної діяльності читачів-іноземців. Це відбувається в тих випадках, коли методична організація роботи над текстом входить в протиріччя з природним процесом його осмислення.

Наша практика показує, що досить ефективною є організація роботи учнів над художнім текстом за моделлю читацької діяльності носіїв мови в реальних умовах спілкування. Мистецтво - це засіб пізнання людиною інших людей і самого себе і засіб ж спілкування людини з іншими людьми і самим собою. Отже, метою людини, спрямованих на текст, є не сам текст, а те, що стоїть за ним.

Точно так само, як за деревами іноді легко не помітити лісу, за засобами так званого мови мистецтва, за детальним їх аналізом та іншими маніпуляціями легко випустити з уваги найголовніше в мистецтві - людське почуття і людську думку. Щоб цього не сталося, є «тільки один шлях: зберегти саму ситуацію спілкування мистецтвом, змусити людину знову і знову створювати, творити переживання, а не відтворювати його за готовим еталону »(Леонтьєв, 2000, с. 299).

Для нас очевидно, що роман Л. М. Толстого «Війна і мир» (або будь-яка інша книга), що стоїть в книжковій шафі і з цієї причини не бере участь в даний момент у події, і він же в руках читає, навантаженого в нього homo legens-різні явища.

В першому випадку - це дійсно текст у всій його графічної завершеності від першого слова до останнього розділові знаки. У другому - це що творяться (створюваний, породжуваний) в процесі сприйняття дискурс, а саме -- художній дискурс. Ми розуміємо дискурс як послідовний передбачувано-непередбачуваний процес взаємодії тексту та реального (а не мислимого автором) читача, що враховує або порушує «вказівки» автора, які приносять в текст інформацію, яка була відома і/або не відома письменнику, і т. д.

Таким чином, текст без читача неповна, збиток. Реально він існує тільки в процесі його сприйняття, при реконструкції тієї частини його змісту, яка прямо в тексті не виражена, а передбачається відомої читачеві і привноситься їм у процесі створення художнього дискурсу.

Яким же чином виникає художній дискурс?

Думка що читає - це було відзначено ще В. Гумбольдтом і Л. С. Виготським - рухається від окремих слів до загального текстового глузду. Як показують сучасні психолінгвістичний дослідження, саме слово є основною одиницею членування тексту при його сприйнятті.

Художнє слово за характером та обсягом переданої інформації істотно відрізняється від свого словникового «прототипу». Примітно, що ця особливість слова в художньому контексті добре відчувається уважним читачем. Порівняємо два висловлювання на цю тему.

«Кожне художнє слово тим і відрізняється від нехудожньої, що викликає безліч думок, уявлень і пояснень ».

«В одному реченні будь-якого письменника можна знайти більше, ніж це здається на перший погляд, кожне слово може нести (передавати) стільки інформації, скільки ми над ним думаємо ».

Перше вислів належить Л. Н. Толстому. Друге взято нами з студентського твори. Не можна не захопитися дивним одностайністю великого російського старця і юної африканської дівчата!

Розглянемо що цікавить нас проблему на прикладі вірша Б. Ахмадуліної.

Б'ють годинник, який сповістив осінь:

Найважче, ніж у минулому році,

вдаряється яблуко об землю -

Стільки разів, скільки яблук у саду.

Цією музикою виразної і важливою

Хто твердить, що годинник не варті?

Здійснює відважний вчинок,

Але начебто не діє сад.

Всі більше помітне в природі сумної

Вираз любові і спорідненості,

Немов ти - не випадковий свідок,

А її винуватець торжества.

В цьому вірші три слова - годинник, яблуко, музика - поза тексти є цілком конкретні значення, зафіксовані в тлумачному словнику, а також цілком еквівалентним способом можуть бути передані на інших мовах, що відображено в двомовних словниках.

Однак у вірші Б. Ахмадуліної під впливом художнього контексту ці слова набувають здатність передавати несподівані смисли (частково засновані, проте, на словникових значеннях):

-- годинники, виявляється, можуть показувати не тільки секунди, хвилини та години, а й пори року - Б'ють годинник, який сповістив осінь;

-- яблуко стає «деталлю» цього годинника (спеціальним пристроєм для годинника з боєм), і його удар об землю прирівнюється до бою годин - Б'ють годинник ... Вдаряється яблуко об землю// Стільки разів, скільки яблук у саду;

-- музикою називається безладний (для стороннього - поза вірші -- спостерігача) перестук падаючих яблук - Цією музикою виразної і важливою// Кто твердить, що годинник не варті?

Всі нові породжені віршованим текстом смисли в цьому випадку виступають як текстові одиниці або, у нашій термінології, як словесні образи.

В процесі читання вірша, іншими словами, в яке породжене читачем дискурсі, між цими та іншими словесними образами вірші виникають внутрітекстовие смислові зв'язку, що утворюють проекцію тексту, в якій об'єднуються, нашаровуються один на одного образи осіннього саду, наповненого запахом та звуками падаючих яблук (антонівських?), сумні думки про невідворотності ходу часу, почуття «любові і спорідненості» і, незважаючи на смуток, відчуття свята.

При читанні у свідомості (чи уяві) читача з окремих фрагментів - приватних смислів словесних образів - як мозаїка складається загальний зміст художнього тексту. Саме на цій підставі ми й виділяємо словесний образ як одиницю художнього тексту, а художній текст розуміємо як певним (завжди особливим) чином організовану неповторну сукупність словесних образів, що при сприйнятті його читачем перетвориться в образну систему.

Список літератури

Антипов Г. А., Донських О. А., Марковіна І. Ю., Сорокин Ю. А. Текст як явище культури. - Новосибирск: Наука, Сиб. отд-ние, 1989.

Богиня Г. І. Художність як міра пробудження рефлексії// рефлективні процеси і творчість: Тези доповідей і повідомлень до Всесоюзної конференції 3-5 квітня 1990 р. - Новосибірськ: Інститут філософії, філології, історії. СПб. отд. АН СРСР, 1990. - Частина 1. С. 225-228.

Виготський Л. С. Психологія мистецтва/Под ред. М. Г. Ярошевского. - М.: Педагогіка, 1987.

Горєлов І. М., Седов К. Ф. Основи психолінгвістики. - М.: Лабиринт, 1997.

Димарскій М. Я. Проблеми текстотворення і художній текст (на матеріалі російської прози XIX-XX ст.). - СПб.: Изд-во С.-П. ун-та, 1999.

Залевська А. А. Вступ до психолінгвістики. - М.: Російську. гос. гуманит. ун-т, 1999.

Ісаєва Л. А. Види прихованих смислів і способи їх представлення в художньому тексті. Дис. ... докт. філол. наук. - Краснодар, 1996.

Кулібіна Н. В. Читаємо вірші російських поетів. Посібник з навчання читання художньої літератури. - 2-е изд., Испр. - СПб.: Златоуст, 1999.

Кулібіна Н. В. Художній текст у лінгводідактіческом осмисленні/Монографія. - М., 2000.

Леонтьєв А. А. Психологія спілкування. - М.: Сенс, 2000.

Леонтьєв А. Н. Лекції з загальної психології. - М.: Сенс, 2000.

Новиков А. І. Вилучення знань з тексту як результат його осмислення// Мовне свідомість: зміст і функціонування. XIII Міжнародний симпозіум з психолінгвістики та теорії комунікації. Тези доповідей. Москва, 1-3 червня 2000 р./Редактор Е. Ф. Тарасов. - М., 2000.

Рубінштейн С. Л. Проблеми загальної психології. - М., 1976.

Руднєв В. П. Теоретико-лінгвістичний аналіз художнього дискурсу. Дис. докт. філол. наук. - Москва, 1996.

пасів Е. И. Комунікативне іншомовне освіта: Концепція розвитку індивідуальності в діалозі культур. - Липецк, 2000.

Потебня А. А. Естетика і поетика. - М.: Мистецтво, 1976.

Художнє сприйняття. Основні терміни і поняття (Словник-довідник) Ред.-сост. М. В. Строганов. - Тверь: Изд-во Тверського ун-та, 1991.