Бал у Сатани в романі «Майстер і Маргарита» і ставлення Михайла Булгакова до «єврейської темі»

Юрій Ткачов

передсмертний роман М. Булгакова 1 насичений потойбічними силами, які грають у тексті відразу кілька ролей, про одну з яких - ролі своєрідного сполучної ланки між древнім і сучасним світом - найбільш часто говориться в роботах дослідників творчості письменника. Дуже важливе місце в зображенні цих сил займає картина балу у сатани, де добро і зло виявляються тісно переплетені між собою, мало не злитими воєдино. При описі цієї картини Булгаков користувався безліччю джерел (як художніх текстів, прочитаних в значному кількості, так і наукових праць, енциклопедичних статей, цитати із яких часто виписував при роботі) і враховував багато літературні традиції. Очевидно, скажімо, використання Булгаковим при описі балу традиційних елементів, характерних для російського символізму. Можна з повною підставою говорити і про врахування письменником середньовічних російських традицій художнього слова, в особливості традиції «сміхової» літератури XVII століття.

Замислюючись над складністю процесу створення письменником картини балу в романі, мимоволі приходимо до думки про те, що сенс даного опису, до якого Булгаков підійшов з надзвичайною серйозністю, набагато глибше, ніж це може здатися на перший погляд. Тим більше що, як відомо, існував первісний варіант уривка про бал у школі, так званий «малий бал», рукопис якого автор знищив під час своєї хвороби. Цей бал в значною мірою відрізнявся від остаточного, «великого», і, на думку Е. С. Булгакової 3 [c.73] (другої дружини письменника), був набагато краще за нього, але, тим не менше, Булгаков зупинив свій вибір на «великому балі». Цілком можливо, що він вибрав саме той варіант, який дав би більшу можливість мислячій читачеві докопатися до всієї глибини змісту цієї частини книги.

Намагаючись розібратися в даній проблемі, ми натрапили на ще одну проблему, найтіснішим чином, як виявилося, пов'язану з перших: проблему ставлення Булгакова до євреїв, точніше, питання про антиєврейських поглядах письменника. Про це в науковому світі вперше відкрито почали говорити, мабуть, тільки після публікації в 1990 році щоденника Булгакова 1923-1925 років. Цей щоденник, що має назву як «Мій щоденник» 2  то є точно так само, як і щоденник ярого антисеміта і чорносотенця С. Шарапова, який, як це видно зі змісту булгаковського щоденника, письменник, безумовно, читав), викликав сенсацію в булгаковеденіі. Хоча він був опублікований в значному скороченні (причому скорочені були саме рядки, насичені найбільш різким негативом по відношенню до євреїв), що читає публіці стало ясно, що далеко не байдужий до «єврейської темі» Булгаков як особистість - це аж ніяк не та ідеальна фігура, зближення з його героєм Майстром, яким прагнула представити письменника М. Чудакова в своїх дослідженнях 11  [и др.] (і, звичайно, не тільки вона). Втім, перед читачами постав не звичайний антисеміт, а, так би мовити, «юдофобії-інтелектуал», перечитавши всі основні антиєврейські твори, що виходили в кінці XIX - на початку ХХ століття в Росії (до Наприклад, романи Гедше, В. Крижанівською, Е. Шабельськой, багато сюжетні елементи і мотиви яких, як відмічено рядом вчених, використані Булгаковим у його творах), і сприйняв ідеї, що містилися в них. До речі, в сім'ї, в якій виріс Булгаков, існувала різка неприязнь до євреїв, так що її він ввібрав ще в дитячі роки (відомо, що батько майбутнього письменника ще до першого російської революції опублікував свої юдофобські роздуми в антимасонські брошурі, виданій у Києві).

Саме у зв'язку з пильною увагою Булгакова до «єврейської темі» в його творах, особливо в останньому романі, знаходимо безліч суто єврейських елементів: це і талмудичних іменування Христа - «інший» ( «га-Ноцрі»), і ряд інших імен, взятих з єврейської традиції або історії (наприклад, Азазелло - від імені Азазель: спочатку - язичницького божества у стародавніх євреїв, якому в жертву приносили козла, пізніше -- уособлення диявола), і специфічно єврейська точка зору на євангельські події, виражена у творі поета Івана Бездомного, «об'евреенного», за завуальованій думки Булгакова, в погляді на Христа і тому, мовляв, притягає до себе сатанинські сили, і багато іншого.

Незабаром після публікації щоденника Булгакова в Москві вийшла велика стаття М. Золотоносова 5 , остаточно зруйнувати «оптимізовану» біографію письменника, яка, незважаючи на це, до цих пір наполегливо впроваджується в суспільну свідомість багатьма дослідниками. Ніхто не прагне сьогодні заперечити величезну значимість Булгакова як письменника, то почесне місце, яке він зайняв у російській літературі, але, тим не менш, очевидно, що Булгаков-письменник і Булгаков-чоловік (точно так само, як і Державін, Достоєвський, Розанов, Купрін і ряд інших російських класиків) викликають різні емоції, часто діаметрально протилежні, і цього не можна не враховувати при літературознавчому аналізі творчості письменника. М. Золотоносов, звернувши увагу на те, що в булгаковському щоденнику помітні, крім іншого, «рефлекси панславізму з антисемітськими відтінками, висхідні до «пізнього слов'янофільству», вираженого в творах С. Шарапова, дуже боявся панування єврейства над слов'янами »5 [c.102], далі зосереджується на аналізі роману "Майстер і Маргарита ", справедливо вважаючи його своєрідним" путівником по субкультурі російського антисемітизму "[там же]. Метою ж нашої роботи є розгляд (звичайно, під не зовсім звичайним для булгаковеденія кутом зору), в першу чергу, картини балу у сатани в романі, і при цьому розгляді - висловлення власних спостережень в контексті поставленої проблеми, які доповнюють сказане як у статті названого вченого, так і в деяких інших публікаціях, що зачіпають дану тему.

Ще один дослідник «Майстра і Маргарити», Б. Гаспаров, спостерігаючи над мотівной структурою роману, що міститься в ньому явне уподібнення Москви Ершалаима інтерпретував двояко 4 [с.91-96], причому одна з інтерпретацій наступна: легендарна «вина» євреїв за те, що вони, мовляв, «Бога розп'яли», в очах російських антисемітів посилилася звинуваченням євреїв в тому, що нібито саме вони зробили в країні революцію; у зв'язку з цим Москва, на думку Булгакова, виявилася «спаплюжений» євреями, як колись Єрусалим - арабами. У російській столиці з-за цього влада Бога, згідно булгаковським думку, змінилася владою диявола, який тепер тут править бал. У юдофобсько літературі ХІХ - початку ХХ століття євреї дуже часто зображувалися у вигляді сатанинських сил зла. Автори антиєврейських книг були переконані, що ці сили керують усім світом за допомогою так званого "таємного уряду », організованого дияволом. Не важко помітити, що Воланд з своїм почтом змальовані саме так, як в сучасній Булгакову Москві юдофобських налаштована публіка уявляла собі людей, які, згідно з антисемітської ідеології, причетні до «світового єврейського змови». До речі, в Серед цих людей дана публіка бачила не тільки самих євреїв, а й усіх неєвреїв, що звинувачувалися нею в членство в масонських ложах (цікаво, що таємними організаторами таких лож антисеміти представляли саме євреїв, всіх ж інших - лише «пішаками» в їх руках). Як зауважив М. Золотоносов, у системі персонажів «Майстра і Маргарити» відтворені ієрархічні відношення однієї з різновидів масонів: ордени ілюмінаторів 5 [с.104]. Крім того, ідеї членів цього ордена - «просвітлених» - мають багато спільного з концепцією «світу» в «Майстра і Маргарити». Зауважимо, що з ілюмінаторами був тісно пов'язаний доктор Папюса, знаменитий французький масон, каббаліст і астролог, автор багатьох книг (до речі, що демонструють дуже гарне знання іудаїзму та єврейської кабали 7  ), Булгакова враження від особистості якого надало, як припускає М. Золотоносов, певний вплив на створення образу Воланда.

Розглядаючи картину балу у сатани в романі Булгакова, неважко дійти висновку про те, що в цій стрічці показані деталі традиційних уявлень про шабаші відьом і про святотатственной чорній месі. (Широко відомо, між іншим, що слово «шабаш» походить від єврейського «Шабат», тобто «Субота», і саме поширене сприйняття іудаїзму в середньовічній Європі як релігії нібито «диявольської», «антихристової», послужило причиною виникнення в християнському середовищі в середні століття погляду на єврейський обряд зустрічі Суботи як на «збіговисько сил зла» 9 [с.63].) На таких шабаші відьом, як вважалося в європейських країнах, все учасники повинні були цілувати anus козла. Царицею ж шабашу неодмінно повинна бути гарна гола дівчина, що прилетіла на чорному барані (як видно, скажімо, з перевиданий в кінці 1980-х років у Москві середньовічної книги «Молот відьом» інквізиторів Шпенглера і Інстіторіса). Працюючи над створенням картини балу, Булгаков записав у чернетці: «Чорна меса ... Маргарита і козел» 10 [с.106]. Письменник використав у розглянутій частині книги традиційне уявлення про шабаші, відкинувши лише далеко не всі його деталі, інші ж змінивши (так, anus тут замінений коліном Маргарити, а чорний баран - літаючим автомобілем).

Звернемо увагу на те, що в точній відповідно до законів шабашу відбувається, крім іншого, така дія, як перетворення голови Берліоза в чашу-череп, з якої п'ють вино і кров. У підготовчих матеріалах до першої редакції роману є виписка з енциклопедичної статті "Шабаш відьом": "Кінський череп, з якого п'ють "(згідно із законами шабашу, його учасники повинні пити напої з коров'ячих копит і кінських черепів). Але Булгаков замінює череп коня черепом Берліоза. Мабуть, це відбувається тому, що булгаковський Берліоз - Однофамілець знаменитого французького композитора, автора "Урочистої меси "(якщо врахувати роздуми про Булгакова" чорній месі ", стає очевидним, що дану прізвище він вибрав з глибоким умислом). До того ж, прізвище Берліоз явно не російська, це прізвище "інородця" (але ж саме проти "засилля інородців", в першу чергу євреїв, завжди виступали російські шовіністи). Один із, безумовно, дуже важливих епізодів у картині балу - піднесення Маргариті кубка, наповненого кров'ю барона Майгеля (зрадника, що загинув на очах у цариці бала), - багато в чому є повторенням сатаністської ритуалу, описаного в одному з антисемітських романів Е. Шабельськой 12 . Булгаков в даному епізоді далеко не випадково пише про вбивство саме барона Майгеля, бажаючи, можливо, хоча б таким чином, в художній формі, показати свою ненависть до найбільш вірогідного прототипу цього образу: ленінградською літературознавця М. Майзель (до речі, єврея). Він на початку 1930-х років написав низку критичних статей про творчість Булгакова, в яких називав письменника представником "новобуржуазного напрямку" і звинувачував його в неприйняття революції і в "апологетичним ставленні до дореволюційного минулим "6 [с.128-129]. Звичайно ж, Майзель зовсім не був бароном, але Булгаков навмисно називає персонажа роману "бароном Майгелем". У цьому іменуванні звучить глузування, глузування, оскільки тут відчутний саркастичний натяк на знамениту єврейську баронська прізвище Ротшильд, представників якої юдофобії вважали тісно пов'язаною з масонськими ложами.

Більшість Ротшильдів суворо дотримувалося законів Тори, а молодший нащадок прізвища зробив багато корисного для сіоністського руху. Іменування "барон Майгель" можна пояснити також тим, що в Росії наприкінці ХІХ - початку ХХ століття існувала досить поширена баронська (неєврейських) прізвище Майдель, серед представників якої були і прозектор при Київському університеті, і офіцер, який написав відому в той час книгу про війну. Ні той, ні інший, на наш погляд, не годилися для ролі зрадника, так що, мабуть, автор роману просто хотів завуалювати те, що справжнім прототипом Майгеля є не представник «класу експлуататорів», тобто дворянин, до того ж барон, а відомий у сталінський період вчений, тим більше, що належить до утискає і принижують у царські часи нації. До речі, М. Майзель в 1937 році був репресований, розстріляний, а за Хрущова реабілітований. Із задоволенням сприйнявши факт його розстрілу, порахувавши його «Справедливим відплатою» (доводиться це визнати), Булгаков саме як акт справедливості зобразив у своєму останньому романі вбивство барона, яке з легкістю зробив Азазелло.

Згадаймо, що довгий час в багатьох християнських країнах часто відбувався «кривавий наклеп» на євреїв, заснований на уявленні про те, що начебто вони вбивають християнських дітей, щоб використовувати їх кров в ритуальних цілях 9 [с.48]. Ганебним відгомоном таких подань було вже на початку ХХ століття в Росії гучна справа Бейліса, який відбувався в Києві (тобто в тому самому місті, де і в цей час, і пізніше жив Булгаков). Письменник прекрасно знав обставини цієї справи, обурила всю прогресивну громадськість, як Російської імперії, так і інших країн. Тим не менше, згодом він використовував у своїй картині балу у сатани кілька мотивів, безпосередньо пов'язаних з тими юдофобським поглядами, згідно з якими кров євреї застосовували, мовляв, у ніч початку Песаха (єврейської Пасхи), спеціально для приготування маци (до слова, вживання в їжу будь-якої крові в іудаїзмі суворо заборонено, тому що назване твердження спочатку абсурдно). Один з таких мотивів: наказ випити «кров зрадника» (барона Майгеля), яку Воланд подає Маргариті. Свита Воланда впевнена, що завдяки вживання крові Майгеля загинуть всі «Зрадники великої справи». У романі Е. Шабельськой про «сатаністів ХХ століття», з якого Булгаковим був запозичений цей мотив, сказано, що, роблячи ці обряди, випробувані «не замислювалися про їх символічне значення і не здогадувалися запитати себе, а чи справді краплі крові закатованих християнських дітей в цьому «кубку смерті» 12 [с.30-31]. Ще один мотив пов'язаний з образом Фріди, яка займає особливе становище в сцені балу (до речі, Фріда - звичайне єврейське ім'я, так що в її походження немає ніяких сумнівів). Булгаковська Фріда вбиває свою дитину ще в дитинстві, причому за допомогою носової хустки (деталь вельми цікава, необхідна як символ терзає Фріду мук совісті). Письменникові в епізоді з нею дуже важливим був саме невинне немовля як остання міра добра і зла. Натяк на те, що на совісті євреїв - нібито душі безлічі невинно вбитих дітей, в цьому епізоді для нас також очевидний.

І ще про одну характерну деталі хотілося б сказати в нашій статті. Рясно прикрасивши бальні зали трояндами, Булгаков, безсумнівно, враховував складну й багатогранну символіку, пов'язану з цим квіткою. У Булгакова троянди одночасно можуть розглядатися і як символи кохання Маргарити до Майстра, і як передвістя їх швидкої смерті 8 [с.97]. Підкреслимо, що троянда - квітка, далекий від російської традиції. Тому велика кількість роз підкреслює іноземне (не єврейське чи що?) походження розігрується в Москві дияволіада та її героїв. А якщо згадати широко поширене використання троянд для прикраси католицьких богослужінь, то троянди надають балу ще й додатковий елемент - пародії на церковну службу. Така пародія в світлі антисемітських уявлень про «зв'язки єврейства з сатанізмом» виявилася дуже доречною.

Таким чином, можна зробити висновок, що за задумом Булгакова картина балу у сатани в «Майстра і Маргарити» повинна була показати, у завуальованій формі, за допомогою фантастики, що в більшовицькій Москві не просто панують сили зла, а ніби здійснюється задум «таємного єврейського уряду », що втілює, в уяві письменника і всієї антиєврейських настроєної публіки, дані сили в цьому світі, точно так само, як диявол і його свита - у потойбічному світі. Здається, що задум цей цілком вдався в передсмертному булгаковському романі.

Список літератури

1. Булгаков М. Майстер і Маргарита. - М.: Мол.гвардия, 1989. - 302 с.

2. Булгаков М. Під п'ятим: Мій щоденник. 1923-1925// Театр. - № 2. - 1990. - С.150-162.

3. Булгакова Е. Щоденник Олени Булгакової. -- М.: Кн.палата, 1990. - 398 с.

4. Гаспаров Б. Зі спостережень над мотівной структурою роману М. А. Булгакова «Майстер і Маргарита»// Даугава. - № 11. - 1988. - С.91-96.

5. Зол?? тоносов М. «Сатана в нестерпному блиску ... »: Про деякі нових контекстах вивчення« Майстра і Маргарити »//Літ. огляд. - № 5. - 1991. - С.100-107.

6. Майзель М. Короткий нарис сучасної російської літератури. - М.; Л.: Изд-во АН СССР, 1931. - 315 с.

7. Папюса. Каббала або наука про Бога, Всесвіту і Людину .- СПб., 1910.-272 с.

8. Паршин Л. Великий бал у Сатани: Про роман М. Булгакова «Майстер і Маргарита»// Наука и жизнь. - № 10. - 1990. - С.93-99.

9. Ткачов Ю. Розширення національного образу світу в російській літературі XIV-XVII століть. Частина 1: Євреї в давньої російської словесності. - Чернівці: Рута, 2001. -- 132 с.

10. Чудакова М. Архів М. А. Булгакова. Матеріали для творчої біографії письменника// Записки відділу рукописів. -- Вип.37. - М., 1976. - С.102-108.

11. Чудакова М. Життєпис М. Булгакова. -- М.: Книга, 1988. - 492 с.

12. Шабельськой Е. Сатаністи ХХ століття. - Вип.1; ч.1-2. - СПб., 1912. - 235 с.